Демографічна ситуація в Україні:регіональний аспект
Міністерство освіти і науки України
Вінницький торговельно-
Київського національного
Факультет економіки та менеджменту
Кафедра економіки підприємства та міжнародної економіки
Курсова робота
з дисципліни: «Регіональна економіка»
на тему:
«Демографічна ситуація в Україні:регіональний аспект»
Студентки I курсу
групи ЕП-11
денної форми навчання
спеціальності економіка підприємства
Порицької Оксани Іванівни
Науковий керівник
Кандидат економічних наук
Мороз Ольга Михайлівна
Вінниця 2010
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
1.Загальні поняття
про народонаселення та його
значення для розвитку
2. Історичні,природні
та соціальні передумови формув
3. Структура населення
та її динаміка…………………………………….1
4. Природний рух та
міграція населення………………………………
5. Шляхи вирішення
демографічних проблем………………………
Висновки......................
Додатки.......................
Список використаної
літератури....................
Вступ. Природною основою демографічного стану в Україні є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює розвиток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народонаселення є те, що воно є природною основою формування трудових ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил, які відіграють вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галузей господарства. Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух.
Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.
Підвищення рівня життя населення в територіальному розрізі залежить від раціонального використання трудових ресурсів, що відображено і в затратах живої праці на виробництво відповідної продукції.
Для характеристики розміщення населення використовують поняття "розселення". Розселення є міським і сільським. Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні. Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.).
Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщень населення.
Щодо темпів зростання населення України, то вони надто повільні через зниження природного приросту, його механічну рухливість та інтенсивний відплив осіб молодого віку, що зумовлює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному відтворенні і зумовить потребу максимальної орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.
1.Загальні поняття про народонаселення та його значення для розвитку регіональної економіки
Народонаселення вивчає багато громадських та природничих наук. Особливе місце серед них займає демографія. Під народонаселенням в широкому змісті слова розуміють сукупність людей. Але сукупність людей відповідає також таким поняттям, як «народ», «суспільство». Тому поняття «народонаселення» потребує більш точного визначення. Словом населений у повсякденній мові ми характеризуємо таке місце або територію, на якій мешкає багато людей, наприклад густонаселена країна, а словом «народонаселення» – людей, які мешкають в даному місці, на даній території. В демографії термін «народонаселення» близький за тлумаченням цього слова у повсякденній мові. Поняття «народонаселення» здавна зв’язують з поняттям «територія»: під народонаселенням розуміють насамперед сукупність людей, які мешкають одночасно на якій-небудь території. Таким чином, народонаселенням можна вважати населення усієї Землі або частини світу, якої-небудь країни чи географічного району. З точки зору демографічних досліджень найбільше значення має народонаселення окремої країни. Відтворенням населення називається оновлення народонаселення шляхом народжуваності та смертності. Відтворення населення постійно змінює чисельність людства, змінює і віково-статеву структуру народонаселення. В залежності від того, якої статі народжуванні та померлі, в якому віці помирає людина, змінюється чисельність людей за статтю та віком, а тому і віково-статева структура народонаселення теж змінюється. Число народжених заздалегідь визначає на тривалий час максимальний контингент тих, що продовжують життя в різному віці, а число померлих безпосередньо відображає показники структури народонаселення за тими чи іншими критеріями. Відтворення населення являє собою основну характерну властивість народонаселення, вивчення якого входить винятково в компетенцію демографії. Поняття відтворення народонаселення за змістом вужче, ніж поняття розвитку народонаселення (останнє крім особистого відтворення включає зміни його структури, якісних характеристик). Але разом з тим воно визначає центральне положення демографії серед інших наук, які займаються народонаселенням. Зазвичай у демографії розрізняють три види руху населення: природне (процеси народжуваності, смертності, шлюбності, розлучення), міграційне та соціальне. Тлумачення поняття відтворення народонаселення в широкому змісті – як наслідок усіх трьох форм руху населення – не тільки не виключає важливість вивчення відтворення населення у вузькому його розумінні – як природного та міграційного руху населення, – але й посилює його. Дослідження законів народонаселення дозволяє визначити місце власне демографічних законів у житті суспільства, їх тісні взаємозв’язки з багатьма іншими законами народонаселення, а також з загально-соціологічними законами. Життя постійно вимагає поглиблення знань про процеси відтворення населення. Це, у свою чергу, викликає необхідність спеціалізації демографів: одні демографи займаються загальнотеоретичними питаннями; другі – аналізом процесів, які відбуваються в населенні світу, держави, регіону, міста та села; треті розробляють питання, які перед демографією ставлять виробництво, потреби населення в обслуговуванні, та невиробнича сфера; четверті працюють над демографічними прогнозами тощо. Демографія – це система наук, що розвивається на основі загальної теорії народонаселення. Систему демографічних наук умовно можна поділити на декілька блоків. Перший з них включає теоретичні демографічні науки: теоретична демографія відкриває цей блок, далі йде історія демографії, дескриптивна (описова) демографія, економічна демографія, історична демографія, регіональна демографія. Другий блок – це методики: джерела даних про населення, статистичні методи, математичні та соціологічні методи в демографії, картографування, а також моделювання соціально-демографічних процесів. Потім йдуть прикладні демографічні дослідження та соціально-демографічне прогнозування. Робота у цьому напрямку передує створенню теоретичних основ соціально-демографічної політики в цілях оптимізації соціально-демографічних процесів. Розглянемо більш докладно взаємозв’язок деяких демографічних наук. Важливе місце у їх системі належить теоретичній демографії, яка покликана розробляти основні методологічні принципи аналізу соціально-демографічних процесів та явищ, основні закономірності відтворення населення. Теоретична демографія дозволяє визначити місце кожної демографічної науки у всій системі, дає можливість вченим, чиї інтереси тяжіють до тих чи інших демографічних наук, встановити роль, місце, значення тих чи інших методів, конкретної методики та техніки аналізу соціально демографічних процесів. Спираючись на загальну теорію народонаселення, теоретична демографія покликана створити основу для розвитку усіх конкретних демографічних дисциплін. Теоретична демографія містить теоретичні положення, принципи, гіпотези, уявлення, на основі яких пояснюються закономірності, які властиві процесам народжуваності та смертності, шлюбів та розлучень, міграційного руху населення, розселенню та іншим процесам. Досвід демографічних досліджень показує необхідність створення теорій, які б дозволили всебічно оцінити тенденції розвитку тих чи інших демографічних процесів в минулому та майбутньому та створити достатньо обґрунтовані гіпотези їх розвитку у майбутньому. Без подібних теорій важко казати про самі ці явища та їх наслідки для економіки країни та її соціально-економічного розвитку. Комплексні соціальні теорії в демографії слугують основою розробки ефективної демографічної політики. Теоретична демографія вивчає характер впливу економічних та соціальних факторів на відтворення населення. Соціально-економічні фактори народжуваності, динаміка шлюбів та розлучень, міграційні процеси, розселення, зміна соціальної структури населення вивчаються в процесі демографічних досліджень. В теоретичній демографії вони об’єднуються на основі якої-небудь одної теоретичної концепції (наприклад, на основі теоретичних уявлень про рівень життя та потреби населення). Створення таких синтезуючих концепцій – є одним із завдань теоретичної демографії. Вирішити це питання вона може лише взаємодіючи з іншими науками – загально-соціологічними та економічними. Усвідомити вагомість та практичне значення теоретичної демографії на будь-якому з етапів її розвитку неможливо, доки не буде створена теорія іншого, більш високого рівня, з появою якої нині діюча теорія буде розглядатися як окремий випадок у теорії. У цьому відношенні процес пояснення явищ, що спостерігаються та аналізуються у народонаселенні нескінченний, як нескінчене саме їх пізнання. Викладений тут підхід до аналізу розвитку теорії народонаселення у часовому аспекті адекватно відображає одне з найважливіших вимог діалектичного матеріалізму – осягати будь-який об’єкт у його становленні та розвитку. Історичний розвиток будь-якої науки характеризується спадковістю, значення якої не зменшується тим, що розвиток науки час від часу супроводжується корінними якісними перетвореннями. Чим ретельніше ми будемо вивчати спадщину вчених, які присвятили свої праці народонаселенню в минулому, тим краще зможемо розібратися в проблемах, які нас хвилюють сьогодні. Сучасні досягнення демографії, побудова наукових абстракцій, гіпотез та формулювання законів неможливі без аналізу та узагальнення великого фактичного матеріалу, без перевірки теоретичних побудов кращим критерієм істини – практикою життя. Будь-які теоретичні побудови, непіданні досвіду життя, можуть виявитися чисто схоластичними. Тому ділення досліджень на теоретичні та емпіричні відносне, бо справжнє емпіричне знання неможливе без теоретичного осмислювання і в той же час будь-яка теорія спирається насамперед на практику. Все це цілком відноситься до демографії. Спочатку це були чисто емпіричні розрахунки, необхідні для ряду економічних побудов. Справді наукова теорія народонаселення була розроблена класиками марксизму. У її основі лежать положення про визначальну роль соціально-економічних факторів у розвитку демографічних процесів, про закони народонаселення, які характерні для різних суспільних формацій. Саме ці положення послужили не тільки основою розвитку теорії народонаселення, але й базою для правильного розуміння характеру та перспектив розвитку демографічних процесів у певних соціально-економічних умовах. Взаємозв’язок різноманітних компонентів суспільного розвитку це взаємозв’язок процесів, а не сукупність незмінних, застиглих форм. Це повністю відноситься до співвідношення економічних та демографічних явищ. Тому необхідно казати про взаємозв’язок процесів економічного та демографічного відтворення, а не про якісь статистичні їх співвідношення, наприклад чисельності населення та об’єму продукції на певну дату. Інакше кажучи, мова йде про аналіз процесів у динаміці. Визначення кількісних мір зв’язків між економічними та демографічними явищами має не тільки теоретичне, але й велике практичне значення, бо надзвичайно важливо знати, як може змінитися інтенсивність демографічних явищ в ході виконання соціально-економічних завдань довгострокових планів. З однієї сторони, можливі демографічні зміни повинні враховуватись у народногосподарському плануванні; з іншої – потрібно постійно брати до уваги, що майже всі економічні рішення у тому чи іншому ступені впливають на інтенсивність демографічних явищ. Наукове передбачення можливих демографічних змін у їх зв’язку з економічним та усім суспільним розвитком, дослідження сучасної демографічної ситуації та її наслідків неможливе поза вивченням історичного розвитку демографічних процесів, що є предметом історичної демографії, яка досліджує історичні передумови, закономірності та характер розвитку народонаселення на різних етапах історії людини. В якості окремої демографічної дисципліни історична демографія досліджує історію розвитку населення світу, континентів, окремих регіонів і країн, визначаючи таким чином реальне історичне значення інтенсивності соціальної, природничої та міграційної рухливості населення при різноманітних соціально-економічних формаціях. Процес відтворення безпосереднього життя розглядається історичною демографією специфічно, стосовно до кожної соціально економічної формації. На закінчення зупинимося на основних завданнях регіональної демографії та прикладних демографічних дослідженнях. Безпосереднім об’єктом вивчення регіональної демографії виступають різноманітні процеси (або явища), кожен з яких носить масовий характер та може бути описаний за допомогою статистичних показників: народжуваність, шлюбність, смертність, стан здоров’я населення, формування у районі постійного населення та постійних трудових ресурсів, потенційна та фактична міграційна рухливість старожилів та новоселів, розподілення трудових ресурсів по галузях економіки, географічне розміщення населення тощо. Регіональна демографія може мати загальні проблеми на стику з економікою праці, наукою про розміщення виробничих сил та іншими дисциплінами. Демографічні процеси в регіоні протікають під визначним впливом виробничих відношень. Це означає, що регіональна демографія має тісні контакти з політичною економікою та історією економічного розвитку країни. Важлива роль адаптивних процесів при формуванні постійного населення зіштовхує регіональну економіку з аналізом таких явищ, які складають предмет соціології та соціальної психології. В системі демографічних наук велике значення мають прикладні демографічні дослідження або напрямок конкретних досліджень. Прикладна демографія, базуючись на методологічних положеннях теоретичної демографії, а у методичному плані – на дослідженнях статистичних, математичних, картографічних, графоаналітичних та соціологічних методів, стикується безпосередньо з народногосподарською практикою та обслуговує потреби поточного та перспективного планування народного господарства у цілому та його галузей. Прикладна демографія має першочергове значення для визначення основ економічного прогнозування на довгий період часу. Планування народного господарства тісно пов’язане з результатами досліджень багатьох демографічних наук. Планувальники працюють у контакті з демографами, в першу чергу зі спеціалістами в області соціально-демографічного прогнозування, в області теоретичних основ політики народонаселення, оптимізації демографічних процесів. Розробка перспективних планів вимагає спільного співробітництва планових робітників тих чи інших областей народного господарства, урбаністів, організаторів охорони здоров’я, просвітництва та інших областей невиробничої сфери з демографами, зайнятими вирішенням конкретних проблем, які мають вихід на певну сферу народного господарства. Прикладні демографічні дослідження носять функціональний характер, визначаються завданнями розвитку народонаселення та конкретних сфер та галузей народного господарства.
Загальним практичним завданням не тільки демографії, але й багатьох інших наук, які вивчають народонаселення, є обґрунтування та вироблення політики народонаселення. Це завдання – частина комплексного завдання управління розвитком народонаселення у суспільному масштабі. Політика народонаселення може бути визначена як діяльність, яка спрямована на врегулювання виробництва та відтворення головної виробничої сили суспільства, суб’єкта суспільного виробництва, тобто людини, населення. Інакше кажучи, її сфера – це умови праці та життя людей. Пізнання закономірності, суті, змісту та форм прояву розвитку народонаселення в остаточному підсумку визначається потребами планомірного у масштабі усього суспільства управління процесами відтворення населення.[1, 9, 3]
2.Історичні,природні
та соціальні передумови
Населення було, є і буде головною складовою будь-якої держави. Тому вивчення особливостей розміщення населення, кількості трудових ресурсів, статево-вікової структури – вкрай важливе завдання. Адже населення формує, власне, демографічний потенціал, без якого не мислимий розвиток жодної з країн чи світового господарства в цілому. Населення, трудові ресурси – найголовніша продуктивна сила господарського комплексу світу. Від населення значною мірою залежить формування міжрайонних функцій виробництва, потужність і структура потоку продукції, яка вивозиться за межі певної території, розвиток місцевого виробництва. Трудові ресурси створюють можливість для повнішого використання наявних природних ресурсів, сприяючи тим самим підвищенню рівня комплексного розвитку території. На території добре забезпеченій трудовими ресурсами, розвивається система виробництв з високою трудомісткістю продукції. Під демографічним потенціалом слід розглядати людський потенціал, іншими словами – кількість населення, частку трудових ресурсів (працездатного населення), вікові та статеві показники, динаміку природного та механічного руху населення тощо.
Історичні передумови формування сучасного демографічного потенціалу України
На 1.01.2010 р. на території України проживало 49,5 млн. осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччини, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 82 особи на 1 км2.
У минулому великий вплив на кількість, густоту населення України і внутрішні територіальні відміни мали постійні війни, які вів український народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії. Особливо вплинули на кількість і густоту населення в Україні роки радянської влади і входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з 1917 р., український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими і закатованими. Це найбільший з відомих геноцидів (знищення за національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна і агресія російських, польських і. німецьких військ 1917—1920 рр., голодомори 1921—1923 рр., 1932— 1933 рр., масові репресії 1935—1939 рр., Друга світова війна, голод 1946—1947 рр. Під час освоєння цілинних і перелогових земель у 1953—1954 рр. з України було вивезено понад 1,5 млн осіб. І, нарешті, чорнобильська трагедія, що призвела до міграції сотень тисяч осіб і перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні території.
Природно-екологічні передумови формування сучасного демографічного потенціалу України
В останні роки
особливо гостро постала
Україна належить до країн, що мають високі показники забруднення навколишнього середовища. Основними центрами зосередження екологічних проблем є високо урбанізовані райони, міські агломерації та крупні промислові центри. Так, питома вага забруднених стічних вод у загальному їх обсязі становить в цілому по Україні 28%, в т. ч. у Харківській та Луганській областях — більш ніж 70%, у Чернівецькій, Одеській, Донецькій областях — більше половини. Високим є рівень забруднення і атмосферного повітря. Нині в Україні майже четверта частина шкідливих викидів промислових підприємств не уловлюється і потрапляє в атмосферу без будь-якого очищення. Найбільші викиди цих шкідливих речовин в атмосферу характерні для високо урбанізованих областей. Так, на частку Донецької області припадає майже третина всіх викидів по Україні в цілому, до 30% — на Дніпропетровську і майже 15% — на Луганську область. Звичайно, основні обсяги скидів у воду та викидів у повітря локалізовані у містах та міських агломераціях. Найбільші викиди речовин в атмосферу спостерігаються в Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Єнакієвому, Донецьку, Дебальцевому, Макіївці та ін. Особливості екологічних умов окремих регіонів повинні враховуватися і при територіальній організації сільськогосподарського виробництва. Це стосується насамперед приміського господарства, оскільки приміські території дуже часто забруднені важкими металами та іншими шкідливими елементами, які потрапляють з продуктами харчування в організм людини. Важливим напрямом поліпшення екологічної ситуації у високо урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання промисловості та чисельності населення великих міст. Так, не контрольований належним чином промисловий розвиток таких великих міст Донбасу, як Донецьк, Луганськ, Макіївка, Горлівка призвів до ряду складних екологічних, економічних та соціальних проблем. Один з шляхів їх вирішення полягає в обмеженні розміщення нових виробництв, які можуть лише ускладнити екологічну ситуацію. В складних екологічних умовах заслуговує на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, у яких природне середовище значно краще, ніж у великих. До того ж ряд областей України взагалі не має великих чи середніх міст, крім обласного центру (Вінницька, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька). Особливо актуальним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені одне—два підприємства. В нових економічних умовах банкрутство таких підприємств може призвести до руйнації економічного базису розвитку цього міста.
Соціальні передумови формування сучасного демографічного потенціалу України
Соціальними передумовами формування сучасного демографічного потенціалу є:
1. Існує тенденція до кількісних втрат української нації, тобто до зменшення питомої ваги українців (за період між переписами населення 1970 та 1989 рр. - майже на 3 %) і зростання частки осіб інших національностей у складі населення України.
2. Спостерігається зменшення частки осіб, які вважають українську мову рідною (з 90 % у 1970 р. до 87 % у 1989 р.), а мовний вибір істотно впливає на формування національного менталітету.
3. Реєструються нижчі показники демографічного відтворення українського населення щодо деяких національностей, зокрема росіян, молдаван, представників Кавказького і Середньоазійського регіонів, які останніми роками інтенсивно іммігрують до України.
4. Значний приплив до України осіб з абсолютно відмінними релігійними, етнічними та етичними переконаннями підвищує вірогідність виникнення додаткової соціальної напруженості в державі. Україна все більше стає спільною домівкою для населення республік колишнього СРСР, яке піддається дискримінації, страждає від збройних конфліктів та інших політичних потрясінь. Лише за перший квартал 1996 р. до України з країн СНД прибуло близько 32 тис. чоловік, у тому числі 63%-з Росії (у тому числі з Кавказького регіону), понад 7 % - з Узбекистану, 6 % - з Молдови, понад 4% - з Казахстану.
5. Відновлюється історична справедливість і щодо репресованих народів, котрі проживали раніше на теренах власне України, - повертаються до місць постійного мешкання кримські татари, кримчаки, німці, вірмени, болгари, греки та ін. Через це в місцях, куди вони повертаються, а також у місцях компактного розселення біженців і вимушених мігрантів можуть виникати очевидні або приховані протистояння з місцевим населенням.
6. Зміцнення національної самосвідомості українців часто-густо сприймається неукраїнськими національностями, переважно російськомовним населенням України, як прояв націоналізму. Ці побоювання абсолютно безпідставні, оскільки російськомовне населення має достатню кількість шкіл з викладанням російською мовою і відповідні друковані видання. Поступово встановлюється справедливість щодо титульного населення держави.
Серед національних меншин України відбувається відродження їхніх культур і релігій, зростає кількість театрів, бібліотек і періодичних видань. Впровадження спеціальних програм матеріальної та організаційної допомоги розвитку національних культур і мов підтримується державними фондами. Але прогресивні тенденції розвою всіх національностей в Україні останнім часом зустрічають значні економічні труднощі, що заважають нормальному перебігові зазначеного процесу. [6, 7, 8]
Таблиця 1 .Прогнозовані показники чисельності населення України [1]
Назва параметра |
Значення |
Рік |
Чисельність населення(тис.) |
45939,0 |
2010 |
Прогнозована чисельність населення на 2015 рік(тис.) |
43335,0 |
2015 |
Прогнозована чисельність населення на 2050 рік(тис.) |
29959,0 |
2050 |
Чисельність населення (за показниками останнього перепису) |
48457,0 |
2001 |
Продовження таблиці 1
Показник середньорічного приросту населення(%) |
-0,9 |
2000-2005 |
Густина населення(чол./на кв.м.) |
80,0 |
2001 |
Відсоток міського населення |
67,2 |
2001 |
Кількість міст з чисельністю населення більше 100000 чол. |
47,0 |
2001 |
Середня кількість чоловіків на 100 жінок |
35,0 |
2010 |
3. Структура населення та її динаміка
Чисельність населення України на 1 лютого 2010 складала 45,94 млн. осіб. За чисельністю населення країна займає шосте місце в Європі після Росії, Німеччини, Франції, Великобританії, Італії і 25 у світі. Середня густота населення 77 чоловік на 1 квадратний кілометр. Густота населення найбільша в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській областях, найменша в Херсонській, Чернігівській, Кіровоградській та Житомирській областях. В національному складі переважають етнічні українці, що становлять понад 79 % всіх громадян України. Зараз Україна стоїть перед порогом глибокої демографічної кризи, переступивши який буде неможливо відновити навіть сьогоднішню чисельність населення. На жаль на державному рівні не приділяється достатньої уваги для вирішення цих проблем. Успіх економічних перетворень неможливий без рішучих дій у соціально-демографічній області. З кожним роком ця проблема стає дедалі актуальнішою для майбутнього України. Співвідношення між жінками і чоловіками в різних вікових групах відображає статево-вікова структура населення (рис. 1). Більшість населення України становлять жінки (54%), чоловіків лише 46% від усього населення. Але у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова. В дитячому віці хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні 10 дівчаток народжується 11 хлопчиків. В середньому в старшому віці чоловіків стає менше, бо серед них вища смертність і менша тривалість життя. Старшого віку зараз досягли люди, які пережили Другу світову війну. Серед загиблих також переважали чоловіки. Тому в старшому віці жінок набагато більше (в окремих вікових групах в 2-3 рази).
У віковій структурі населення можна виділити три групи:
1) діти і підлітки (0-16 р.),
2) працездатне населення (жінки у віці 16-55 рр., чоловіки 16-60 рр.),
3) люди старшого віку.
Найбільшою є група працездатного населення – 55.7%, але його частка поступово знижується. Вона є більшою в містах, куди приїжджають люди на роботу із сільської місцевості. А в селах зростає кількість людей пенсійного віку. В цілому по Україні вони становлять 23% від усього населення, а в сільській місцевості – 29%.
Рис. 1. Віково-статева структура населення [1]
В Україні склалися значні територіальні відмінності у співвідношенні жінок і чоловіків. Якщо в середньому по республіці на 1000 чоловіків в 1989 р. припадало 1158 жінок, то в областях, що характеризуються великим відпливом населення, особливо сільського (серед тих, хто виїжджає в інші місцевості, переважають чоловіки), цей показник значно вищий. Наприклад, у Вінницькій, Чернігівській, Черкаській, Полтавській та Сумській областях він становив, за даними перепису 1989 р., відповідно 1225, 1248, 1231, 1218, 1206. Тим часом більшості західних областей властиві значно менші відхилення між показниками чисельності жінок і показниками чисельності чоловіків. Так, на 1000 чоловіків у Закарпатській обл. припадало 1070 жінок, Львівській – 1103, Волинській – 1117, Івано-Франківській – 1119 тощо. Дещо краще співвідношення склалося в міських місцевостях (1137 жінок на 1000 чоловік), ніж у сільських (1201 жінка).
Негативні демографічні процеси, які відбуваються в останні роки, проявляються і в несприятливих показниках демографічного навантаження населення працездатного віку. Особливо несприятливими є ці показники серед сільських жителів. Якщо, наприклад, у розрахунку на 1000 людей працездатного віку в середньому по республіці на 1 січня 1991 р. припадало 791 чол. непрацездатного віку, то серед сільських жителів – 1025 чоловік. Для міських жителів цей показник є набагато нижчим – 695.
Відомо, що демографічне навантаження формують дві складові його частини: кількість дітей на 1000 чол. працездатного віку; кількість осіб пенсійного віку на кожних 1000 працездатних.
Співвідношенню цих показників надається принципово важливе значення, оскільки кожному з них відводиться неоднакова роль в демографічних процесах, насамперед у природному відтворенні населення. В цілому в Україні питома вага першої і другої складових серед усього населення майже однакова (при незначному переважанні числа дітей над числом осіб пенсійного віку – відповідно 411 і 380 чол.). Серед міських жителів це співвідношення є більш сприятливим: на 1000 чол. працездатного віку число дітей становить 395, а число осіб пенсійного віку – лише 301 чол. Серед селян наведені величини становлять відповідно 450 і 575. Словом, у демографічному навантаженні на сільських жителів число дітей значно менше, ніж число осіб пенсійного віку. Це особливо негативно впливає на демографічний потенціал села, оскільки обмежує можливості природного приросту його населення, призводить до депопуляції сільських населених пунктів і, врешті-решт, до «старіння», а отже, і до загальної деградації великої кількості українських сіл.
4.Природний рух та міграція населення
Кількість населення в країні до сучасного періоду збільшувалася переважно через його природний приріст, тобто перевищення рівня народжуваності над рівнем смертності. До другої світової війни в Україні був досить високий рівень народжуваності – 27 чол. на 1 000 жителів. Після війни він знизився. Водночас смертність населення зросла з 7.7 чол. на 1 000 жителів у 1965 р. до 12.9 – у 2002 р. У багатьох областях кількість населення зменшується не тільки відносно, а й абсолютно. Це насамперед відбувається у Вінницькій, Чернігівській, Житомирській областях України. Отже, вперше за багато десятиліть природний приріст населення України став від’ємним, тобто смертність перевищує народжуваність. Причинами цього є екологічна криза, що сталася через неправильну експлуатацію великої кількості «брудних» підприємств, а також радіаційне забруднення в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення впливає також економічна криза – наслідок соціалістичного способу виробництва. Головна причина перевищення смертності над народжуваністю криється в підриві життєвої сили українського народу внаслідок винищення найздоровішої, найжиттєздатнішої частини нації під час голодоморів, воєн і репресій. Відомо, що природний приріст населення формують кількість народжених і кількість померлих. Оскільки показники народжуваності і смертності сильно диференціюються як у місті, так і в селі, розглянемо ці питання окремо. При аналізі вказаних показників слід насамперед звернути увагу на таку властиву Україні особливість. У 1990 р. на її сільську місцевість припадало близько однієї третини всіх народжених і майже половина всіх померлих. У розрахунку на 1000 чол. і в містах і в селах народилося по 12.7, а померло – відповідно 10.2 і 16.1 чоловік. Словом, у зв’язку з менш сприятливою віковою структурою сільських жителів (значно вища, як уже зазначалося, частка осіб передпенсійного і пенсійного віку), його природний приріст у цілому по Україні вже понад десять років оцінюється величиною зі знаком «мінус» (в 1990 р. – мінус 3.4), тоді як природний приріст міського населення оцінюється зі знаком «плюс» (в 1990 р. – плюс 2.5). Середні ж показники за кількістю народжених, кількістю померлих і за величиною природного приросту всього населення нівелювали б ці відмінності, тобто не відображали б специфіки природного руху міського і природного руху сільського населення. Вивчення динаміки наведених вище даних за тривалий проміжок часу (1960 – 2002) дозволяє зробити висновок, що показники природного руху населення постійно погіршувалися і це відбувалося (за невеликим виключенням) постійно, причому за всіма основними демографічними параметрами. Зниження коефіцієнтів народжуваності в Україні відбувається за рахунок зміни складових їх компонентів. Однією з причин відносно невисокої народжуваності є, як уже зазначалося те, що значна кількість жінок фертильного (дітородного) віку не одружена. Частина з них також народжує дітей, але цей показник набагато нижчий, ніж у замужніх жінок. Між іншим, в Україні кожну десяту дитину народжують жінки, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. В 1990 р. на таких дітей припадало 11.2% загальної кількості народжених. Негативний вплив на природний приріст населення України має досить велика кількість абортів. Природний рух населення формують також показники його смертності. Серед останніх особливе місце належить дитячій смертності, в республіці помирає кожна десята (віком до одного року) дитина. Зрозуміло, що зниження дитячої смертності сприятиме врешті-решт підвищенню загального природного приросту населення. В Україні є дуже високою, особливо серед сільських жителів, загальна смертність. Серед останніх кількість померлих на 1000 чол. населення в 2002 р. становила 16.1, що при дуже низькій народжуваності (12.7) призвело до того, що природний приріст по Україні дорівнював лише 3.4. Смертність населення республіки помітно коливається залежно від віку. В цілому по Україні кількість померлих у середньому за рік на 1000 чол. відповідної вікової групи є, зрозуміло, найбільшою серед старших людей.
Природний рух населення у січні-лютому 2010 року
Таблиця 2.Абсолютні дані чисельності народжених і померлих, природного приросту, кількості зареєстрованих шлюбів та розлучень
Народжені, осіб |
Померлі, осіб |
Природний приріст, осіб |
Кількість померлих у віці до 1 р., осіб |
Шлюби, одиниць |
Розлучення, одиниць | |
Україна |
78991 |
121613 |
–42622 |
730 |
30690 |
20219 |
Автономна Республіка Крим |
3527 |
4698 |
–1171 |
25 |
1185 |
923 |
області |
||||||
Вінницька |
2751 |
4706 |
–1955 |
23 |
1042 |
837 |
Волинська |
2406 |
2541 |
–135 |
24 |
718 |
364 |
Дніпропетровська |
5819 |
9264 |
–3445 |
42 |
1996 |
1553 |
Донецька |
6505 |
12957 |
–6452 |
86 |
2779 |
2156 |
Житомирська |
2351 |
3753 |
–1402 |
26 |
830 |
531 |
Закарпатська |
2937 |
2615 |
322 |
27 |
1236 |
352 |
Запорізька |
2857 |
5027 |
–2170 |
26 |
953 |
867 |
Івано-Франківська |
2671 |
3068 |
–397 |
26 |
1102 |
524 |
Київська |
3171 |
4764 |
–1593 |
19 |
1215 |
832 |
Продовження таблиці 2
Кіровоградська |
1700 |
3080 |
–1380 |
17 |
534 |
413 |
Луганська |
3257 |
6923 |
–3666 |
30 |
1428 |
1051 |
Львівська |
4635 |
5740 |
–1105 |
45 |
1724 |
811 |
Миколаївська |
2092 |
3257 |
–1165 |
13 |
740 |
478 |
Одеська |
4603 |
6602 |
–1999 |
43 |
1656 |
981 |
Полтавська |
2282 |
4513 |
–2231 |
21 |
870 |
732 |
Рівненська |
2706 |
2671 |
35 |
24 |
920 |
407 |
Сумська |
1608 |
3591 |
–1983 |
17 |
748 |
553 |
Тернопільська |
1834 |
2770 |
–936 |
21 |
871 |
475 |
Харківська |
4181 |
7269 |
–3088 |
51 |
1787 |
1228 |
Херсонська |
1955 |
2898 |
–943 |
19 |
663 |
455 |
Хмельницька |
2259 |
3726 |
–1467 |
21 |
956 |
706 |
Черкаська |
1953 |
3725 |
–1772 |
13 |
777 |
606 |
Чернівецька |
1749 |
2047 |
–298 |
20 |
668 |
361 |
Чернігівська |
1621 |
3770 |
–2149 |
16 |
712 |
457 |
м. Київ |
4919 |
4765 |
154 |
31 |
2256 |
1292 |
Севастополь (міськрада) |
642 |
873 |
–231 |
4 |
324 |
274 |
- Демодекоз собак
- Демодекоз собаки (Demodex canis)
- Демократизация в мире
- Демократизация в Центральной Азии: Кыргызстан как индикатор
- Демократизация государства и права Афин
- Демократизм и федерализм
- Демократическая и "исламская" модели государственного устройства
- Демография Республики Башкортостан
- Демография семьи
- Демография Тверской области
- Демография туралы
- Демография Чукотки
- Демографічна ситуація
- Демографічна ситуація в країнах Європи
