Деньги и кредит

ВІДГУК  КЕРІВНИКА

 

на курсову  роботу за темою «________________________________________

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________»

студента___курсу напряму підготовки ____________________________

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

^{(прізвище, ім'я та по батькові)}

Семестрова  оцінка складових курсової роботи:

 

1. Оформлення роботи (не більше 5 балів) _________________________

2. Своєчасність подання окремих елементів курсової роботи керівнику (не більше 15 балів, кожний своєчасно поданий елемент - по 5 балів) _____________________________________________________________

3. Теоретичні аспекти курсової роботи (не більше 10 балів)_________

4. Аналітичні аспекти курсової роботи (не більше 10 балів)_________

5. Практичні аспекти курсової роботи (не більше 20 балів)__________

Загальна семестрова оцінка (не більше 60 балів)____________________

 

Рейтингова  оцінка захисту курсової роботи:

 

Оцінка захисту (не більше 40 балів) ___________________________________

 

Загальний висновок керівника ________________________________________

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

Загальна рейтингова оцінка курсової роботи (не більше 100 балів) __________

 

Дата  оформлення відгуку              «___»_______________20___ р.

 

Керівник курсової роботи

^{(підпис)    (Прізвище та ініціали керівника,}

^{вчений  ступінь, наукове  звання)}

 

 

 

 

 

Зміст

 

Вступ…………………………………………………………………….……..5

Розділ 1. Особливості організації та функціонування фондового ринку цінних паперів………………………………………………………………………………..7

      1.1. Фондовий ринок…………………………………………………….............7

      1.2. Етапи становлення ринку цінних паперів ………………………………..10

      1.3. Ринок цінних  паперів та його структура………………………………….12

      1.4. Цінні папери  і фондова біржа……………………………………………...17

      1.5. Функція фондової біржі…………………………………………….............21

      1.6. Прийняття рішень  на фондовому ринку та методи  їх 

обґрунтування………………………………………………………………..............30

Розділ 2. Аналітичний огляд діяльності УФБ………………………...…………... 32

      2.1. Операції з купівлі – продажу фінансових інструментів, які здійснені на Українській фондовій біржі за 9 місяців 2012 року……………………………….34

      2.2. Показники торгівлі акціями, що найбільш активно торгувалися на УФБ, 9 місяців 2012 року…………………………………………………………………….36

     2.3. Показники торгівлі облігаціями підприємств, що найбільш активно торгувалися на УФБ, протягом 9 місяців 2012 року………………………………37

     2.4. Структура торгівлі фінансовими інструментами на УФБ за 9 місяців 2011-2012 рр ………………………………………………………………………………38 Висновки…....……………………………………………………………………….40 

Список літератури………………………………...………………………………...45

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

Курсова робота містить ____ сторінок, ____ таблиць, ____ рисунків, ____ літературних джерел, ____ додатків.

Об'єкт дослідження: інвестиційна діяльність.

Мета роботи: аналіз сучасних макроекономічних процесів в Україні.

Методи, застосовані в роботі: порівняльний аналіз та ін.

У роботі виконано огляд літературних джерел з питань сучасного стану  економіки України та економічного середовища.

В аналітичній частині курсової роботи проаналізовано такі показники: ___________________________________________________________________________________________________________________________.

Ключові слова: грошова маса, грошові агрегати, капітальні вкладення, грошовий потік, інфляція, кредит.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Як ми знаємо, ринок становить систему  товарно-грошових відносин виробників і споживачів матеріальних благ, що керується економічними законами попиту, пропозиції та конкуренції. Ринок цінних паперів є великою соціально-економічною  системою, на основі якої функціонує ринкова  економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивний динаміці соціальної структури  суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення  до ринкових відносин.

Фінансове забезпечення переходу економіки України до ринку є  найважливішою проблемою сучасних соціально-господарських перетворень. Розвинений внутрішній фінансовий ринок істотно полегшить завдання інтеграції в світовий фінансовий ринок і створить канал для інвестування іноземного капіталу в нашу економіку через розміщення цінних паперів.

В Україні  ринок цінних паперів перебуває  на стадії свого становлення. З січня 1992 року працює Українська фондова  біржа (УФБ) з Центральним депозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських контор по всій території  України. З грудня 1993 року на біржі  введена в дію система електронного обігу цінних папері. Зростає кількість  позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних  фондів і компаній. Збільшується число  емітентів, які зареєстрували випуск своїх цінних паперів у Міністерстві фінансів України, невпинно зростає  загальний обсяг їх емісії.

В квітні 1994 року Кабінет Міністрів України  затвердив «Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку в  Україні». Указом Президента України  від 25 травня 1994 року «Про електронний  обіг цінних паперів і Національний депозитарій» законодавчо закріплене переміщення фінансових активів у не матеріалізованій формі та створення всеукраїнського Національного депозитарію на базі Центрального депозитарію цінних паперів УФБ.

В той же час подальший розвиток національного  ринку цінних паперів стримується  рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів. Найголовнішими з них є:

• кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці;
• відставання існуючої законодавчої та нормативно-правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому;
• слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;
• нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутність операцій з похідними від цінних паперів;
• відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;
• відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення.

В моїй роботі буде розкрита сутність ринку цінних паперів України, його місце у фінансовій системі, інструменти та шляхи вирішення проблем на сучасному етапі розвитку економіки нашої країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Особливості організації та функціонування фондового ринку цінних паперів

 

1.1 Фондовий ринок

 

Становлення ринкових відносин виступає головним фактором стабілізації та піднесення економіки незалежної України, передбачається оздоровлення фінансової системи. Одним із шляхів досягнення цієї мети є створення ринку цінних паперів. Дійовий фондовий ринок виконує функції переміщення капіталу від інвесторів до виробництва, визначає ефективність використання фінансових ресурсів в окремих секторах економіки та перебіг капіталу з однієї галузі в інші.

Ринок цінних паперів належить до особливих сфер соціально-економічного життя. Тут  переплітаються інтереси банків, акціонерних  товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних  сертифікатів, їхні інтереси або збігаються, або вступають у суперечність. У цьому складному процесі  значну роль має відігравати держава, бо саме вона повинна розробити і  встановити такий механізм взаємодії  учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально  активізувати економічне життя суспільства  з позитивними його результатами.

Концепція розвитку фондового ринку в Україні  була прийнята з метою створення  належних умов для функціонування та розвитку національного ринку цінних паперів. Нагляд за фондовим ринком здійснюється в інтересах тих суб'єктів, які  на ньому працюють.

Державна  комісія з цінних паперів і  фондового ринку пережила своє друге  народження після прийняття парламентом  України Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів  в Україні", який надав Держкомісії  нові можливості у створенні ринку цінних паперів.

Проблема  створення ринкових інститутів, які  не є суб’єктами ринку цінних паперів (як, наприклад, емітенти, інвестори  та фінансові посередники), а належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв’язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів.

На ринку  цінних паперів, як сегменті фінансового  ринку, здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів як титулів власності  з метою отримання прибутку та встановлення контролю над виробництвом і власністю. Формується він на підставі різноманітних форм власності.

Як відомо, поділяється ринок цінних паперів  на певну кількість простіших  ринків: біржовий і позабіржовий, первинний  і вторинний. Усі вони існують  у залежності та взаємозв’язку між  собою, доповнюють один одного, прискорюють  обіг сукупного капіталу, сприяють розвитку, розподілу та перерозподілу  власності та грошей. Ринок цінних паперів має складну структуру, де перехрещуються інтереси багатьох учасників, кожен з певною інфраструктурною та функціональною особливістю, властивістю  та метою діяльності. До них належать: емітенти – це держава або якась  юридична особа, що має право відповідно до закону випускати цінні папери, та інвестори. Інвестори: інституціональні інвестори (пенсійні фонди, поштові  фонди, страхові компанії, торгові та фінансові будинки, трастові компанії, інвестиційні фонди тощо), які, відповідно до закону працюють із власними або  залученими коштами на фондовому  ринку; банки та акціонерні товариства, що працюють із власними коштами або  прибутком; усі юридичні та фізичні  особи, які мають вільні кошти  і можуть придбати на них цінні  папери (до речі, фізичній особі для  цього потрібно мати мінімум 1 000 дол. США). До учасників фондового ринку  належать посередники – це юридичні та фізичні особи, які отримали відповідний  сертифікат, що надає їм права проводити  операції з цінними паперами на біржовому  та позабіржовому ринках.

Крім названих активних учасників фондового ринку, є пасивні. Це юридичні особи, які  безпосередньо не проводять емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але роблять розрахунки та реєструють рух цінних паперів. До них належать реєстратори угод із цінними паперами, які повідомляють емітентам та інвесторам про стан фондового ринку та рух  їхніх цінних паперів, а також  депозитарії, де міститься інформація про рух цінних паперів та розрахунки на підставі електронних записів.

Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження на ринку цінних паперів системи установ, що здійснюють реєстрацію прав власності на цінні  папери, облік цих цінних паперів  та розрахунково-клірингові операції з ними. Світові стандарти сучасного  ринку цінних паперів передбачають обов’язкову наявність у країні, де випускаються та перебувають в  обігу цінні папери, депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та розрахунково-клірингових  банків чи корпорацій. Цілісність ринку  забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного  депозитарію та клірингу (розрахунків) за цінними паперами.

Структура національної депозитарної системи. Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного  обліку у формі відкритого акціонерного товариства в Україні створено Національний депозитарій . Законодавство про  Національну депозитарну систему  складається із Закону “Про Національну  депозитарну систему та особливості  електронного обігу цінних паперів  в Україні” та інших законодавчих актів України. Перелік цінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлює Державна комісія  з цінних паперів та фондового  ринку, вона є також уповноваженим  органом управління часткою держави  у статутному фонді Національного  депозитарію.

Національна депозитарна система складається  з двох рівнів.

Нижній рівень – це зберігачі, які ведуть розрахунки власників цінних паперів, та реєстратори  власників іменних цінних паперів.

Верхній рівень – це Національний депозитарій України  і депозитарії, що ведуть розрахунки для зберігачів та здійснюють кліринг  і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Учасники  Національної депозитарної системи:

· прямі учасники – депозитарії, зберігачі, реєстратори  власників іменних цінних паперів;

· опосередковані учасники – організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними  паперами та емітенти.

Депозитарії. Депозитарна діяльність – надання  послуг щодо зберігання цінних паперів  незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у  цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг  та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Депозитарій цінних паперів – юридична особа, яка провадить виключно депозитарну  діяльність та може здійснювати кліринг  та розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Кліринговий депозитарій  – депозитарій, який одержав дозвіл Державної комісії з цінних паперів  та фондового ринку на здійснення клірингу щодо операцій з цінними  паперами.

Депозитарій – відкрите акціонерне товариство, учасниками якого є не менше ніж  десять зберігачів, і яке здійснює виключно депозитарну діяльність. При  цьому частка одного учасника в статутному фонді депозитарію не може перевищувати 25 % цього фонду.

 

1.2 Етапи становлення ринку цінних паперів

 

Розглядаючи розвиток українського ринку цінних паперів в історичному аспекті, можна виділити декілька періодів: по-перше, дореволюційний

(до 1917 р.), потім  радянський період (з НЕПу та наступні роки) і, нарешті, сучасний етап, починаючи з приватизації державної власності.

Всі ці етапи  мають свої особливості, пов'язані  з умовами їх формування. Є і  деякі загальні риси, які дозволяють краще зрозуміти й оцінити  сучасні процеси розвитку фондового  ринку.

Початком  виникнення фондового ринку в  Російській Імперії можна вважати 1769 рік, коли в Амстердамі був розміщений перший випуск Російського державного займу.

На російському  ринку державні боргові папери виникли  значно пізніше, лише через сорок  років, у 1809 році.

Умови випуску  й основні правила були визначені  Височайшим указом від 25 березня 1809 р., згідно з яким розмір доходу був  визначений у 6% річних і плюс 1%-ва грація (премія). До XIX століття внутрішні державні позики покривали лише близько 10% державного боргу.

У 30-х роках XIX ст. на фондовому ринку виникають  в обігу акції й облігації  приватних компаній, випуск та обіг яких регулювався Законом про  промислові товариства, який був прийнятий  у 1836 р. Але їх обіг порівняно з  державними процентними паперами на західному фондовому ринку був  незначний, що відповідало певному  рівню розвитку капіталізму в  Росії у той період.

В Україні  становлення ринку цінних паперів  закономірно випливає із процесу  приватизації (корпоратизації) державної  власності. Приватизація зумовлює, у  свою чергу, темпи та характер організації  фондового ринку. Основним принципом  приватизації має бути рівність стартових  позицій для емітентів (підприємств, що випускають акції) та інвесторів (осіб, які вкладають свої кошти в  цінні папери), отже, основною рисою  цінних паперів має стати рівноправність усіх учасників фондової торгівлі. Відтак ринок цінних паперів із перших своїх кроків повинен бути упорядкованим, демократичним, гласним та єдиним для  всієї України в тій же мірі, в якій відкрито і демократично повинна  відбуватися в країні приватизація.

Сьогодні  Україна має унікальну історичну  можливість не повторювати еволюційний  шлях спроб і помилок інших  країн, а відразу, враховуючи свою специфіку, створювати ринок цінних паперів  за вищими європейськими та світовими  зразками, що вже існують.

Для цього  в країні створені певні організації, матеріально-технічні та безпосередньо  практичні передумови. Основні засади цього процесу сформульовані  у "Концепції функціонування та розвитку фондового ринку в Україні".

 

1.3 Ринок цінних паперів та його  структура

 

У загальному вигляді ринок цінних паперів  можна визначити як сукупність економічних  відносин між його учасниками з приводу  випуску та обігу цінних паперів.

Класифікація  видів ринків цінних паперів має  багато спільного з класифікацією  самих видів цінних паперів. Так, відрізняють:

- міжнародні та національні ринки цінних паперів;

- національні та регіональні (територіальні) ринки;

- ринки конкретних видів цінних паперів;

- ринки державних і корпоративних цінних паперів;

- ринки первісних і похідних цінних паперів.

Зміст тієї чи іншої класифікації ринку цінних паперів визначається її практичним значенням.

Оскільки  однією з найголовніших цілей  товарної економіки є одержання  прибутку, то будь-яка діяльність є  або повинна бути сферою примноження  капіталу і з цієї позиції будь-який ринок - це одночасно й ринок для вкладення капіталів.

Сферою, де можна  нагромадити капітал або його одержати, є фінансова діяльність. Головні ринки, на яких домінують  фінансові відносини:

- ринок банківських капіталів; або ринок цінних паперів;

- валютний ринок;

- ринок страхових і пенсійних фондів.

Місце ринку  цінних паперів можна оцінити  з двох позицій: з точки зору обсягів  залучення грошових коштів із різних джерел і з точки зору вкладання  вільних грошових коштів у будь-який ринок.

Ринок цінних паперів виконує цілий ряд  функцій, які умовно можна поділити на дві групи: загальноринкові функції, характерні для кожного ринку, та специфічні функції, які відрізняють його від інших ринків.

 

 

 До загальноринкових функцій відносять такі:

- комерційна функція, тобто функція одержання прибутку від операцій на даному ринку;

- цінова функція, тобто ринок забезпечує процес формування ринкових цін, їх постійний обіг тощо;

- інформаційна функція, тобто ринок створює і доводить до своїх учасників ринкову інформацію про об'єкти торгівлі та її учасників;

- регулююча функція, тобто ринок створює правила торгівлі, й участі в ній, порядок вирішення попитів між учасниками, встановлює пріоритети, органи контролю або навіть управління тощо. ^;

До специфічних  функцій ринку цінних паперів  можна віднести такі:

- перерозподільну функцію;

- функцію страхування цінових і фінансових ризиків.

Перерозподільна функція умовно може бути розділена  на три підфункції:

- перерозподіл грошових коштів між галузями та сферами ринкової діяльності;

- переливання заощаджень, насамперед населення, з невиробничої у виробничу сферу;

- фінансування дефіциту державного бюджету на не інфляційній основі, тобто без випуску в обіг додаткових грошових коштів.

Функція страхування  цінових і фінансових ризиків, стала  можливою завдяки виникненню класу  похідних цінних паперів: ф'ючерсних та опціонних контрактів.

Складові  частини ринку цінних паперів  мають своєю основою не той або інший вид цінного паперу, а засіб торгівлі на даному ринку, в широкому розумінні слова. Із цих позицій у ринку цінних паперів необхідно виділяти такі:

- первинний та вторинний;

- організований та неорганізований;

- біржовий та позабіржовий;

- традиційний і комп'ютеризований;

- касовий та терміновий.

Первинний ринок - це купівля цінних паперів їх першими власниками; перша стадія процесу реалізації цінного паперу; перше виникнення цінного паперу на ринку, зумовлене певними правилами та вимогами.

Вторинний ринок  - це обіг раніше випущених цінних паперів сукупність всіх актів купівлі-продажу або інших форм переходу цінного паперу від одного її власника до іншого протягом всього терміну існування цінного паперу.

Організований ринок цінних паперів - це їх обіг на основі жорстких правил між ліцензійними професійними посередниками - учасниками ринку за дорученням інших учасників ринку цінних паперів.

Що стосується операцій по торгівлі цінними паперами (у тому числі, і векселями), то порядок  їхнього оподатковування регулюється  п. 7.6 ст. 7 Закону про податок на прибуток.

На підставі цього підпункту Закону платник  податку з метою оподатковування  веде окремий облік фінансових результатів  операцій по торгівлі цінними паперами. Далі розглянемо механізм впливу фінансового  результату таких операцій на оподатковуваний  прибуток підприємства.

Розвиток  економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка  функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак  ринок фінансових ресурсів - це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби.

Отже, поняття  «ринок фінансових ресурсів» об’єднує три головні складові: кредитний  ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу кожна з  цих складових, або елементів  синтезує в собі певну групу ринкових відносин, що взаємопов’язані в  рамках загальної системи.

Кредитний ринок - це механізм відносин між юридичними особами (підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі кошти, - з іншого.

Цей ринок  має кілька головних функцій. До них  належить, по-перше, об’єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення  потужних грошових фондів. По-друге, трансформація  цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капіталовкладень сфери матеріального  виробництва національної економіки. По-третє, надання позик державним  органам та населенню для вирішення  таких важливих завдань, як покриття державного дефіциту, фінансування житлового  будівництва тощо. Таким чином, кредитний  ринок дозволяє здійснювати нагромадження, обіг, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між сферами національної економіки.

Валютний  ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість, як відомо, - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти. За умови повної конвертованості будь-яка фізична або приватна особа може фактично без перепон брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну відповідно до ринкового курсу без обмежень чи втручання держави. Тут існує пряма залежність: чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою валютний ринок підлягає державному урегулюванню (методом запровадження фіксованого курсу стосовно інших валют).

Ринок цінних паперів охоплює (об’єднує) частину кредитного ринку (зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності - всі види акцій, а до їх похідних - опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, біржовий та позабіржовий. Первинний ринок - це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів.

Тобто рамки  первинного ринку фактично обмежуються  найпершим актом купівлі-продажу  того чи іншого цінного паперу. На цій  стадії емітент (організація, що випустила  цінні папери) передає майнові  права на свою власність (чи частину  власності) іншим особам, одержуючи  натомість грошові кошти для  інвестицій.

Як правило, більшість цінних паперів (отже, і  майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого - відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають на кон’юнктуру  ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів - це прерогатива вторинного ринку.

Одне з  найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі і  нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних  у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіантах курсів та невисоких витратах на реалізацію.

Біржовий  ринок нерозривно пов’язаний з поняттям фондова біржа, власне, ці терміни тотожні. Під обома ними розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу.

Позабіржовий  ринок охоплює, як видно із його назви, операції з цінними паперами поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об’єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу.

 

1.4 Цінні папери і фондова біржу

 

Національний  ринок цінних паперів відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських та місцевих) позик, а також облігацій підприємств, державних казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів та векселів.

Крім перелічених  видів цінних паперів, що є за своєю  економічною природою фіктивним  капіталом першого порядку, в  практиці фондової біржі широко застосовуються також похідні цінні папери - фіктивний  капітал другого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва, сертифікати інвестиційних фондів та компаній , опціони і ф’ючерси.

Фондові біржі  є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут варто зазначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж різний. Наприклад, в Італії та Японії - це майже державні установи, а у Франції та Німеччині - ринкові інститути, діяльність яких номінально не підпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством і внутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність такого регулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має особливе значення не лише для фондового сектора економіки, а й для функціонування економічного механізму країни в цілому.