Єдність навчання і виховання як важлива умова успішної соціалізації

5

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ I. ХАРЕКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У ПІДЛІТКІВ……………………………..5

I.       1. Поняття про особистість………………………………………………….5

I.       2. Підлітковий вік та його специфіка………………………………………8

I.       3.Формування самопізнання та самооцінки………………………………12

I.       4.Почуття дорослості……………………………………………………….13

I.       5.Соціалізація та її інститути………………………………………………15

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ I………………………………………………..20

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА УМОВ ЕФЕКТИВНОСТІ ШКІЛЬНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ…………22

II.    1.Поняття про соціалізацію………………………………………………..22

II.    2.Єдність навчання і виховання як важлива умова успішної соціалізації…………………………………………………………………..28

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ II………………………………………………..33

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………………………………………….34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….37

ДОДАТКИ………………………………………………………………………39

ВСТУП

Актуальність проблеми полягає в тому, що формування особистості у підлітковому віці грає важливу роль у подальшій життєдіяльності людини. Багато педагогів вивчали дану проблему, вони вважали, що в процесі життя індивіда відбувається взаємодія його з навколишнім середовищем, яке впливає на нього. Але зовнішні обставини впливають на дитину через внутрішні умови, через ті якості, що в неї сформувалися раніше. При цьому в організмі, що розвивається виникають суперечності між вимогами, які ставить життя і суспільство до особистості, і тим, чим воно вже володіє. Звідси прагнення людини до подальшого пізнання світу, до збагачення свого досвіду.

Поняття «соціалізація» (від лат.socialis- суспільний) дедалі активніше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук – філософії, соціології, психології, політології, педагогіки та ін.

Соціалізація -  це прийняття індивідом групових норм, «прийняття особистістю переконань, цінностей і норм вищого чи нижчого статусу, характерних для груп, членства в яких особистість домагається.

Основними інститутами соціалізації визнають систему освіти й виховання. «Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації. Ядро виховання складає процес передавання нагромаджених минулими поколіннями знань і культурних цінностей, тобто освіта».

Особистість – це конкретна, жива людина, яка, як член суспільства, перебуває в певних відношеннях з іншими людьми. Щоб стати особистістю, людина повинна досягти певного рівня психологічного розвитку і бути спроможною сприймати себе, як єдине ціле, відмінне від інших людей.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дослідження  виконано згідно з темами науково-дослідної роботи кафедри педагогіки ГДПІІМ «Сучасні тенденції розвитку освіти в Україні та за кордоном» та в межах проекту «Педагогічна освіта: Європейський вимір» (Державний реєстр №0104u000529).

Об’єкт дослідження: діти підліткового віку.

Предмет дослідження: умови, які сприяють успішному формуванню особистості підлітка.

Мета дослідження: дослідити формування особистості у підлітковому віці.

Завдання:

-   вивчити та проаналізувати літературу по даній темі;

-   з’ясувати вікові, психологічні та соціальні особливості підлітків;

-   виявити умови, які сприяють успішному формуванню особливості підлітка.

Гіпотеза: процес формування підлітків відбувається шляхом соціалізації його в суспільстві. Шкільна соціалізація підлітків буде ефективною за умови забезпечення єдності навчання і виховання в стінах школи та в сім’ї.

Для реалізації мети дослідження і вирішення поставлених задач, використовується комплекс методів науково-педагогічного дослідження:

1)    теоретичні(методи вивчення літературних джерел, метод конкретно-історичного аналізу) для узагальнення і систематизації теоретично-методологічних основ дослідження;

2)     емпіричні(метод письмового опитування-анкетування).

РОЗДІЛ I. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИСТОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У ПІДЛІТКІВ.

I.1. Поняття про особистість

Формування всебічно розвиненої та соціально зрілої особистості кожного  школяра – головне завдання школи. Щоб виявити шляхи та методи здійснення цього завдання, потрібно спочатку розібратися у тому, що таке особистість, яка особистість є всебічно розвиненою, соціально зрілою.

Існують різні поняття про особистість. Поняття “особистість ” широко використовується в науках, пов’язаних з вихованням: філософії, педагогіці, психології та соціології. У філософії особистість розуміють як стійку систему соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти. Іншими словами, є соціальним та психологічним образом людини ” [13, с. 28].

Таке визначення особистості відповідає масштабам  і спрямованості проблем філософського дослідження особистості, з яких найважливішими є її біологічні та соціальні детермінанти. ступені свободи особистості стосовно природи, суспільства і самої себе.

Філософське визначення особистості містить у своїй структурі як соціологічне розуміння особистості (соціальний образ людини), так і психологічне її розуміння (психологічний образ людини). Тим самим передбачається потреба вивчати особистість з метою розуміння механізмів її поведінки  в єдності соціолого-психологічних підходів.

У психології, де існує багато різних розумінь особистості, найбільш розповсюдженим  є визначення особистості як деякої неповторної єдності, цілісності, найвищої інтегруючої інстанції, що керує психічними процесами індивіда і надає його поведінці послідовності й стійкості [15, с. 76].

Головною психічною проблемою дослідження особистості академік Леонтьев вважає проблему внутрішньої структури особистості, рівні, що утворюють її, та їх співвідношення. Із цією проблемою пов’язане нове бачення біологічного та соціального співвідношення в людині [17, с. 95-98].

Педагогіка, для якої виховання особистості є предметом дослідження, обмежується, як правило, психологічним визначенням особистості, не включаючи часто поняття “особистість” до основних категорій ”[9, с. 83]. Такий підхід навряд чи можна визнати виправданим, оскільки тим самим створюються передумови для виникнення “розриву” між педагогічною системою виховання та її центральною ланкою – особистістю.

Соціологічний підхід до дослідження особистості спирається як на відправну точку не на індивідуальні особливості людини, а на її соціальне оточення – соціальну систему, в яку вона входить, і соціальні ролі, які вона виконує в цій системі.

Особистість може бути зображена зі сторони своїх мотивів та прагнень,що складають зміст його «особистого світу», тобто унікальної системи особистісних розумінь, індивідуальних своєрідних способів упорядкування зовнішніх вражень та внутрішніх переживань.

Психологія, вивчаючи  людину, називає його по-різному, в залежності від цілі та аспекту його  вивчення.

Якщо людина розглядається просто як представник  людського роду, то використовується термін індивід. Індивідом називають будь-яку  людину, ново родженого та дорослого, здорового та хворого, незалежно від  його якостей та особливостей.

Коли індивід свідомо та ціле направлено виконує обумовлену діяльність  (розумову або фізичну, теоретичну або практичну),  пізнає в процесі цієї діяльності навколишній світ, тоді його вже називають суб’єктом.

Зауважу, що індивід, який бере участь в певній діяльності, не завжди є суб’єктом цієї діяльності. Так, наприклад, коли дитина маніпулює іграшками, то вона ще не суб’єкт цієї діяльності, тому що, маніпулювання вчиняється ним не усвідомлено  та не ціле направлено. Школяр,  виконуючий завдання вчителя лише в силу зовнішніх спонукань (за звичкою, підкорюється дорослим). Також не є справжнім суб’єктом цієї навчальної діяльності. Поки що, він лише  об’єкт навчально – виховних  впливів вчителя, який у цьому випадку є справжнім суб’єктом навчально- виховного процесу.

Школяр стає суб’єктом своєї навчальної діяльності лише в міру того, у якому  ступені він усвідомлює справжні цілі навчання та цілеспрямовано  виконує навчальну роботу заради здійснення цих цілей, приймаючи їх  як особистісно значущих.

Особистістю є людина , у якої є своя позиція  в житті до якої  людина прийшла в результаті великої свідомої роботи. Така людина не лише  виділяється завдяки тому враженню, яке вона справляє на інших; вона сам усвідомлено вирізняє себе від оточуючих. Вона проявляє самостійність думки, невербальність почуттів, якусь зібраність та внутрішню пристрасть. Глибину та багатство особистості передбачає  глибину та багатство її зв’язків зі світом, з іншими людьми; розвив цих зв’язків , самоізоляція спустошує її. Особистістю є лише людина, яка відноситься певним чином до навколишнього, свідомо встановлює своє відношення так, що воно виявляється у всій її сутності.

Кожен людський індивід володіє неповторною своєрідністю фізичних та психічних здібностей (фізичної конституції , тип нервової системи, характер, темперамент, потреби, здібності та т.к). Розглядаючи та вивчаючи це різноманіття, психологи говорять про індивідуальність людини.

Індивідуальність людини формується на основі успадкованих задатків в процесі виховання та навчання, під впливом соціальних умов та суспільного оточення, в якому живе, виховується та працює людина, а також у процесі самовиховання, яка грає велику роль у розвитку індивідуальності людини.

Нарешті, коли розглядають людину як члена певного суспільства, як суб’єкта людських відносин та свідомою діяльністю, то говорять про його особистість.

Про людину як особистість можна говорити, лише починаючи з певного етапу його життєдіяльності. Іншими слова, не кожний людський індивід зі своєю індивідуальністю є особистістю. С.Л  Рубінштейн так характеризував відмінності між цими поняттями : « Людина  є індивідуальність у сила наявності у неї особливих, неповторних властивостей; людина є особистість у силу того, як вона свідомо визначає своє відношення до оточуючого» [21, с. 56].

Тому особистість доволі часто визначають як систему відносин людини до навколишнього світу та до самого себе. Відношення людини до навколишнього світу виявляється у її поглядах, переконаннях, у її світогляді, у її взаємовідносинах з іншими людьми, а найголовніше  у її діяльності (трудовій, навчальній або іншій.) Відношення людини до самої себе проявляється у її уявлені про саму себе, у її самооцінці, у її ідеалах, у тому,якою вона хоче себе бачити.

Особистість – це соціалізований індивід, розглядуваний зі сторони своїх найбільш вагомих, соціально значущих властивостей. Особистістю є цілеспрямована, само організована  частина суспільства, найголовнішою функцією якої є здійснення індивідуального способу суспільного буття.

Тому, школяр є особистістю у той мірі, у якій у нього розвиваються соціальні якості, у якій він стає свідомим суб’єктом своєї навчальної та суспільно корисної діяльності.  

I.2. Підлітковий вік та його специфіка

Найголовніше у підлітковому віці - це  перехід від дитинства до дорослості. Цей перехід ділиться на два етапи: підлітковий вік та юність (рання та пізня). Проте хронологічні межі цих літ часто визначається зовсім по-різному. Процес акселерації порушив вікові межі підліткового віку:10-14 років, 14-18 років, 12-20років [16, с. 43-45].

На сучасному етапі межі підліткового віку визначаються приблизно з навчанням дітей у середніх класах від 11-12 років до 15-16 років. Але потрібно відзначити, що головним критерієм для періодів життя є не календарний вік, а анатомно – фізіологічні зміни в організмі. Найбільш істотним у підлітковому віці є статеве дозрівання. Його показники визначають межі підліткового віку.  Початок поступового збільшення  секреції гормонів починається в 7 років, але найінтенсивніше збільшення  секреції відбувається у підлітковому віці. Це супроводжується раптовим  збільшенням росту, змужнінням організму, розвитком вторинних статевих ознак [16, с. 75-76]. Такі педагоги психологи  Фрідман Л.М, Божович Л.І говорять про проблемність підлітків.

Підлітковий вік традиційно  вважається  найбільш складним у виховному відношенні, труднощі цього віку пов’язуються зі статевим дозріванням, як причиною різноманітних психологічних та психічних відносин.

В процесі бурного росту та фізіологічної перебудови організму у підлітків може виникнути почуття тривоги, підвищена збудливість, занижена самооцінка. В якості загальних особливостей цього віку відзначаються зміна настрою, емоційна нестійкість, несподівані переходи від веселості до  смутку та песимізму. Причепливе відношення до рідних поєднується з гострою невдоволеністю собою.

Суть  підліткової кризи  складає властиві цьому віку підліткові реакції поведінки. До них відносяться: реакція емансипації, реакція групування з однолітками, реакція захоплення (хобі).

Реакція емансипації. Ця реакція являє собою тип поведінки, коли підліток намагається звільнитися від опіки дорослих, їх контролю, захисту. Потреба звільнитися пов’язана з боротьбою за самостійність, за встановлення себе як особистості. Реакція може проявлятися у відмові від виконання загальноприйнятих норм, правил поведінки, знецінювання моральних та духовних ідеалів старшого покоління. Дріб’язкова опіка, надмірний контроль за поведінкою, покарання шляхом позбавлення мінімальної свободи та самостійності загострюють підлітковий конфлікт та провокують підлітків на крайні міри: прогули, покинути школу, піти з дому, бродяжництво [12, с. 25-32].

Реакція  групування з однолітками.«Підліткам властиве інстинктивне тяжіння до згуртування, до групуванню з однолітками, де виробляються та апробуються навики соціальної взаємодії, вміння підкорюватися колективній дисципліні, уміння завойовувати авторитет та зайняти бажаний статус", пише Кон І.С [15, с.67].

В групі однолітків найбільш ефективно відпрацьовується самооцінка підлітка. Він цінує думку  однолітків, надає перевагу їх товариству,  а не товариству дорослих, критикою  котрих він нехтує.

Реакція захоплення (хобі). Для підліткового віку захоплення (хобі) складає дуже характерну особливість. Захоплення потрібні для становлення особистості підлітка, так як завдяки захопленням формуються схильності, інтереси, індивідуальні особливості підлітка.

Вони діляться на такі види:

    Інтелектуально – естетичні захоплення ( музика, малювання, радіотехніка, електроніка, історія).

    Накопичувальні захоплення ( колекціонування марок, пластинок, листівок.).

    Ексцентричні (бажання підлітка бути у центрі уваги веде його до захоплення екстравагантним   одягом).

Знання підліткових захоплень допомагає краще зрозуміти внутрішній світ та переживання підлітка, покращує взаєморозуміння між підлітками та дорослими.

У підлітковому віці дуже високого рівня розвитку досягають всі без виключення пізнавальні процеси. Стає можливим навчання підлітка самим різноманітнім видам практичної та розумової діяльності.

Головна нова риса, виникаюча в психології підлітка порівняно з дитиною молодшого шкільного віку, - більш високий рівень самопізнання – складає головний  результат перехідного  віку [11, с. 45-57].

Підліток починає вдивлятися у самого себе, так як відкриває для себе своє «Я»,  прагне пізнати сильні та слабкі сторони  своєї особистості. У нього виникає інтерес до себе,до якостей власної особистості, потреба порівняння себе з іншими людьми, потреба у самооцінці. Уявлення, на основі яких у підлітка формуються критерії самооцінки, набуваються в ході особливої діяльності – самопізнання. Основною формою самопізнання підлітків є порівняння себе з іншими людьми : дорослими, однолітками.

Поведінка підлітка регулюється його самооцінкою, а самооцінка формується в результаті спілкування з оточуючими людьми, а перш за все з однолітками. Орієнтація на однолітка. Пов’язана з необхідністю бути прийнятим та визнаним у групі, колективі, з потребою мати друга, крім того, з сприйманням однолітка як взірця, котрий ближче, приємніше, доступніше у порівнянні з дорослою людиною. Таким чином, на розвиток самооцінки впливають взаємовідносини з однолітками, з класним колективом.

Як правило, суспільна думка класного колективу означає для підлітка більше, ніж думка вчителів та батьків. Набутий досвід колективних взаємовідносин прямо відбивається на розвитку його особистості,пред’явлення вимоги через колектив  - один зі шляхів формування особистості підлітка.

У цьому віці створюються деякі умови  для формування організаторських здібностей, діловитості, винахідливості та інших корисних особистісних якостей, пов’язаних зі взаємовідносинами   людей, у тому числі уміння налагоджувати ділові контакти домовитися про спільні справи, розподіляти між собою обов’язку. Схожі особистісні якості можуть розвиватися практично у всіх сферах діяльності, у яких зацікавлений підліток та які можуть бути організовані на груповій основі: навчання, праця, гра.

Особливості особистості підлітка:

 Таким чином, центральне новоутворення підліткового віку – почуття дорослості.

 Розвиток самосвідомості.

 Критичність мислення, схильність до рефлексії , формування самоаналізу.

 Труднощі росту, статеве дозрівання, сексуальні переживання, цікавість до протилежної статі.

 Підвищена збудливість, зміна настрою,неврівноваженість.

 Помітний розвиток вольових якостей.

 Потреба у самоствердженні, в діяльності, яка має особистісне значення.

Розрізняють такі направленості особистості:

   Гуманістична направленість – відношення підлітка до себе та суспільстві позитивні;

   Егоїстична направленість - сам підліток є найбільш значущим, ніж суспільство;

   Депресивна направленість – підліток сам ніякої цінності не являє для себе. Його відношення до суспільства можна назвати умовно позитивним;

   Суїцидальна направленість – ні суспільство, ні особистість для самої себе не являє ніякої цінності  [12, с. 75].

I.3. Формування самопізнання та самооцінки

Один з найбільш важливих моментів у розвитку особистості підлітка – формування у нього самопізнання, потреби усвідомити себе як особистість.

У підлітка виникає інтерес до себе, своєї внутрішнього життя, якостями власної особистості, потреба у самооцінці, порівняння себе з іншими людьми. Підліток починає вдивлятися у самого себе, намагатися пізнати сильні та слабкі сторони своєї особистості. Потреба   у самопізнанні виникає у житті, практичній діяльності, обумовлюється вимогами дорослих, колективу. У підлітка виникає потреба оцінювати свої можливості,для того щоб знайти своє місце к колективі [6, с. 38].

Перший час в основі самопізнання підлітка лежить думка про нього інших дорослих (вчителів та батьків), колективу, товаришів.  Молодший підліток  наче дивиться на себе очима оточуючих. З роками, крім цього, починає створюватися тенденція самостійно аналізувати та оцінювати власну особистість. Але оскільки підліток ще не володіє достатнім умінням правильно аналізувати власні особистісні проявлення, то на цій основі часом можливі конфлікти, породжувані протиріччями між   рівнем домагань підлітка, його думки про себе та своїм реальним положенням в колективі, відношенням до нього товаришів та дорослих.

На основі розвитку самовиховання росту вимог до підлітка, його нового положення в колективі у підлітка виникає прагнення до свідомого та цілеспрямованого розвитку у себе позитивних якостей та гальмуванню негативних проявлянь, подоланню негативних рис, усуненню недоліків. Проте порівняно невеликий життєвий опит, обмежений кругозір  часто призводять до того, що самовиховання підлітка приймає наївні форми, для розвитку волі діти намагаються , наприклад, перетерпіти біль, який навмисне причинили собі; примушують себе припинити читання якоїсь книги на самому цікавому моменті; надовго затримують дихання. А деякі вважають, що найкращий спосіб розвивати силу волі – це ніколи, нікому, ні в чому не поступатися. Звідси зрозуміло, як необхідно вихователям допомагати підліткам правильно розібратися у своїх достоїнствах та вадах, вказати на правильні шляхи самовиховання, розумні форми самоконтролю за поведінкою [14, с.46-47]

I.4. Почуття дорослості

Важливою особливістю підліткового віку – формування центрального новоутворення цього віку, своєрідного почуття дорослості, коли підліток починає вважати, що він вже не дитина , а стає дорослим, коли він усвідомлює свою готовність жити в колективі дорослих у якості повноцінного та рівноправного учасника цього життя [11, с. 129-131].

Усвідомлення особистісної дорослості виникає у підлітка невипадково. Він помічає, як швидко збільшується його ріст, вага, фізична сила та витривалість, помічає у себе  ознаки наступаючої статевої зрілості. Підліток починає усвідомлювати, що його знання, навички та вміння значно розширюються, що у дечому він переважає багатьох дорослих, наприклад, своїх батьків, а іноді і вчителів. Нарешті, підліток почуває, що його участь у житті дорослих людей стає значно великим, він активно бере участь у житті школи. Переоцінюючи свої зростаючі можливості, підліток нерідко вважає, що він вже не відрізняється від дорослих, претендує,щоб дорослі ставилися до нього як до рівного.

Почуття дорослості викликає прагнення підлітків до самостійності та незалежності. Звідси їх чутливість до оцінки дорослих, їх образливість, гостра реакція на спроби дорослих зменшити їх достоїнства, принизити їх дорослість. Підліток домагається того, щоб дорослі рахувалися  з їхньою думкою , поважаючи їх.

Почуття дорослості виявляється також у прагненні підлітків бути незалежним від дорослих, маючи власні думки, погляди на життя, та наслідуванні зовнішнього вигляду, у манері поведінці дорослих.

Негативне проявлення почуття дорослості виражається в тому, що підлітки схильні опиратися впливу дорослих, часто не визнають їх авторитету, критично відносяться до слів та вчинків батьків, вчителів.

Вчителя повинні мати на увазі, що почуття дорослості не потрібно подавляти, а намагатися направити у правильне русло. Взаєморозуміння  з підлітками потрібно поступово та розумно перебудовувати, визначаючи їх права на відносно велику незалежність та самостійність. Певна річ, все це повинно бути у певних розумних межах. Не може бути мови про повну відміну керівництва та контролю, так як підліток потребує твердого та постійного контролю зі сторони дорослого. Підлітка потрібно визволяти від дріб’язкової опіки, надмірного контролю, нав’язливої турботливості,настирливого керівництва усього того, що у будь-якій мірі було б виправдано по відношенню до дошкільника або молодшого школяра. Потрібно відмовитись  від зловживання категоричних, наказових тонів, безапеляційних вимог. Мова йде не про відмову від твердих вимог взагалі, а про від грубих та різких їх форм, ображаючи почуття власної гідності, самоповаги підлітка [10, с. 69-75].

I.5. Соціалізація, та її інститути

Слово «соціалізація» означає сукупність усіх соціальних процесів та психічних процесів, за допомогою яких індивід засвоює  систему знань, норм, цінностей, дозволяючи  йому функціонувати у ролі повноправного члена суспільства [3, с. 145].

Як змінюються цілі, методи та інститути соціалізації у час науково - технічної революції? Потрібно зауважити, що багато проблем, які  здаються нам унікальними та сучасними,на справді інформаційні перевантаження, різноманітні виховні впливи. Стиль  виховання   дітей, його цілі, інститути, методи, досягнення та невдачі неможна зрозуміти поза цілісного способу життя та культури народу.  Молоді доведеться жити у суспільстві, відмінного від того, у якому жили батьки.  Тому свої виховні успіхи вони повинні оцінювати не по тому, як їм вдалось передати молоді свої знання та вміння, скільки по тому,  чи зуміли вони  їх підготувати  самостійно діяти та приймати рішення в умовах, яких не було та не могло б бути у житті батьків. Ця проблема є глобальною.

Взаємовідносини дорослих та молодших, батьків та дітей завжди були  відносинами влади та залежності,  панування та підкорення. В основі педагогіки співробітництва  лежить принцип соціальної рівності.

Щоб координувати  зусилля соціальних інститутів, потрібно чітко уявляти собі тенденції та розвиток кожного.

Підліток  та однолітки.  З переходом дитини  у середню школу, його зв’язки з оточуючими  людьми, як дорослими, так і дітьми, розширяються та ускладнюються. Характерною особливістю підлітків у порівнянні з молодшими школярами є наполегливе прагнення до спілкування з товаришами. Особливу роль у його житті  починає відігравати  колектив однолітків. Підліток бажає заслужити повагу та визнання однолітків, користуватися авторитетом у них.  Колектив висуває дитині  високі вимоги, але завоювати  авторитет та повагу  товаришів він зуміє лише у тому випадку, якщо буде відповідати вимогам. 

Спільне з однолітками стає дуже важливим фактором для розвитку особистості підлітка. Це робить його життя більш емоційнішим, насиченим, цікавішим. Взаємовідношення з однолітками дають підлітку  незамінний досвід  суспільного спілкування, практику життя у колективі.

Існує декілька типів підліткових груп. Деякі відрізняються одностатевим составом, наявністю постійного лідера. Склад групи стабільний, прийом нових членів доволі часто супроводжується особливими «випробуваннями» або ритуалами. Приєднатися до групи без згоди лідера неможливо. Подібні  групи дуже часто виникають з-поміж підлітків чоловічої статі.

Інший тип підліткової групи відрізняється чітким розподіленням ролей, відсутністю постійного лідера. Склад групи нестабільний. Ця група не має чітких вимог, необхідних  для входження до неї.

Також існують  інші групи, наприклад, проміжні або різні види проміжних.

Відомо, що у початкових класах авторитет дитини поміж товаришів визначається   переважно оцінкою дорослих. Як правило, найбільш авторитетними є відмінники ,які  безсуперечно виконують вимоги вчителів, батьків. У дитини, яка вступає в підлітковий вік, розширює сферу самостійності, збільшується опит спілкування з людьми.  Підлітка вже не задовольняє така система вимог, у якій він знаходиться в повній залежності від оцінки дорослих. В підлітковому колективі  починає вироблятися нова система критеріїв оцінки поведінки та особистості людини,  виникає своєрідна «переоцінка цінностей». Встановлення нового рівня самопізнання у цьому віці тісно пов’язано з цими новими критеріями, з новими вимогами, які  пред’являє колектив до особистості підлітка.

Які ці вимоги, хто стає авторитетом у підлітків? Мабуть,  багатьом доводилось спостерігати  таку картину: у початковій школі дитина відрізняється начитаністю, гарною поведінкою, словом, у всьому є прикладом. В четвертому класі він несподівано починає зовні не мотивовано «змінюватися на очах». У нього псуються взаємовідносини з товаришами, йому не хочеться йти до школи, він гірше вчиться, з задоволенням пропускає уроки, стає зухвалим, а іноді грубим. Причина у тому, що його попередня  «освіченість» перестала бути значущою для дітей, похитнулась беззаперечність його авторитету. Виявляється, що хтось більше знає та читає , хтось відрізняється більшою винахідливістю, хтось кращий спортсмен. Попередні авторитети руйнуються та створюються нові.