Договір комісії. 3

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький  національний університет

ім. Юрія Федьковича

Юридичний факультет

                                                                                                         Кафедра цивільного

                                                                               права і процесу

Договір комісії

(курсова робота)

ЗМІСТ

Вступ

Радикальні економічні й політичні  перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Їх фундамент  складають різноманітні форми власності  відповідних суб’єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднання з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб’єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форми власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності.

Посилюється роль цивільно-правового  договору в самостійній організації  господарської діяльності суб’єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце в системі правових галузей.

Актуальність даної роботи зумовлена  тим, що в сучасних умовах переходу до ринкової економіки відчувається підвищений інтерес суспільства до вивчення цивільного права і цивільного законодавства, а особливо договорів як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. Це пояснюється насамперед тим, що всі суспільні відносини пов’язані з володінням  і розпорядженням майном, ґрунтуються на цивільно-правових засадах.

Метою даної роботи є дослідження  договору комісії, як одного з договорів  цивільних правовідносин (а саме договору про надання послуг), його певних особливостей, форми, порядку укладення,  та прав і обов'язків сторін.

З огляду на тему даної роботи особливу увагу слід приділити тому, що перехід до ринкової економіки супроводжується звуженням впливу держави на майнові відносини і, отже, розширенням свободи вибору партнерів у господарських зв'язках, а також визначенням умов договору за погодженням сторін.

Робота складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. В першому  розділі розглянуто використання договору комісії в сучасних умовах, його застосування в зовнішньоекономічній діяльності. В другому розділі основна увага приділяється договору комісії, як одному з видів цивільно-правового договору.  В висновках стисло підсумовується наведений матеріал. Робота закінчується наведеним списком використаних джерел та літератури.

Розділ 1. Договір комісії в сучасних умовах

Договір комісії опосередковує  відносини, як правило, з надання торговельних послуг шляхом вчинення угод однією особою для другої (торгове посередництво).

Визначення цього договору дано у ст. 395 ЦК України. За договором  комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

У радянські часи, коли він опосередковував економічні відносини, які вимикали при плановому веденні народного господарства, договір комісії використовувався як засіб збуту товарних надлишків, які створювалися в силу тих чи інших причин, а також реалізації через відповідні органи матеріально-технічного постачання зайвих та невикористаних на підприємствах і організаціях матеріалів, обладнання, транспортних засобів. Організації споживчої кооперації укладали договори комісії, згідно з якими вони приймали на себе зобов'язання по заготівлі продуктів для торгових організацій; забезпечували реалізацію надлишків виробленої колгоспами сільськогосподарської продукції, тим самим звільняючи їх від не властивих їм торговельних функцій. Окремі громадяни мали можливість через комісійні магазини реалізовувати окремі, непотрібні їм предмети домашнього вжитку, а також одяг, взуття й інше. У сфері зовнішньої торгівлі комісійні операції здійснювалися через радянські зовнішньоторговельні організації, які укладали спеціальні угоди з іноземними фірмами на поставку і продаж товарів.

У сучасному економічному обороті  договір комісії, предметом якого перш за все є цінні папери, опосередковує також різного роду банківські операції.

Цінні папери являють собою майнові  права, які виражені в певних документах. В країнах романс-германської системи права ці документи називаються цінними паперами, а в країнах англо-американської системи права - оборотними документами.

Цінні папери і оборотні документи, закріплюючи права вимоги, розглядаються в національних системах як рухомі речі. Відповідно, вони визнаються об'єктами купівлі-продажу, схову, застави та інших майнових угод, здійснюваних з речовими об'єктами права власності. На них поширюються норми права, які забезпечують захист володарів рухомими речами. Але, будучи об'єктами речового права, цінні папери і оборотні документи з огляду на властиві їм правові особливості, підпорядковані спеціальному правовому режиму. В них втілюється грошовий чи фінансовий капітал, який має перевагу над всіма іншими формами капіталу. Разом з тим в цих документах, які відносяться до товаророзпорядчих, «представлені» великі маси товарів, і вони виступають як інструменти ринкового товарного обігу.[17,с.24]

Одним з основних завдань  будь-якого виробничого підприємства є розширення ринків збуту власної продукції. Опанувавши свій національний ринок, виробник намагається розширити ринки збуту за рахунок виходу на міжнародні ринки. Але існуючий рівень конкуренції робить практично неможливим вихід на ринки іноземних країн без залучення посередників, які б достатньо знали і вже опанували місцевий ринок, а також були б зна-йомими з умовами міжнародної торгівлі. Залучаючи посередників, підприємці одночасно зменшують витрати та ризики, пов'язані з опануванням ринку інших країн.

Найбільш розповсюдженою формою торгового посередництва, при  якому одна сторона (торговий представник) здійснює свою діяльність згідно з  даним йому дорученням за певну винагороду е торгове представництво.

В свою чергу, торгове  представництво залежно від того, чи діє представник від свого власного імені чи від імені іншої особи поділяється на пряме чи непряме.

Під прямим представництвом  слід розуміти відносини, коли одна особа (представник) має право здійснювати угоди від імені і в інтересах іншої особи (довірителя).

Під непрямим торговим представництвом слід розуміти відносини, коли одна особа (комісіонер) здійснює угоди від свого імені, але на користь і за рахунок другої особи (комітента).

Слід відмітити, що інститут непрямого представництва (комісії) як в Україні, так

і в ряді країн континентальної  Європи, серед форм торгового представництва набув найбільшого поширення.

Здійснення зовнішньоекономічних операцій на підставі договорів комісії (доручення) передбачено і Цивільним кодексом України (ст. 395). Відповідно до нього між суб'єктами господарської діяльності України можливе укладання договорів «комісії», які можуть бути підставою для здійснення подальших зовнішньоекономічних операцій у межах повноважень, наданих цими договорами.

Однією з умов здійснення зовнішньо економічної операції є наявність таких договорів:

- договір комісії між  суб'єктами господарської діяльності  України щодо здійснення певних  послуг (юридичних дій);

- зовнішньоекономічний  договір (контракт між українським суб'єктом зовнішньо-

економічної діяльності та його іноземним контрагентом.

При укладанні договору комісії з іноземним елементом  треба враховувати не тільки загальні вимоги, передбачені чий ним законодавством України і зокрема Главою III Цивільного Кодексу Україні "Угоди» (ст. 194 проекту Цивільного Кодексу України), а й певні вимоги до зовнішньоекономічної угоди (контракту), передбачених ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»:

Суб'єкти, які є сторонами  зовнішньо економічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів Украї-ни та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при скла-данні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний  договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності  України, уповноваженим на це належним чином, вважа-ються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

 Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньо-економічної діяльності не потрібний дозвіл будь-якого органу державної влади, управлін-ня або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний  договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок не додер-жання форми, якщо додержано вимог законів України.

Форма угод з приводу  будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження.

При відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни. де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:

- продавцем — у  договорі купівлі-продажу;

- наймодавцем — у  договорі майнового найму;

- ліцензіаром — у  ліцензійному договорі про використання  виключних або аналогічних прав;

- охоронцем — у договорі зберігання;

- комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації);

- довірителем — у  договорі доручення;

- перевізником — у  договорі перевезення:

- експедитором — у  договорі транспортно-експедиторського обслуговування;

- страхувачем — у договорі страхування;

- кредитором — у  договорі кредитування;

- дарувальником —  у договорі дарування;

- поручителем — у  договорі поруки;

- заставником — у  договорі застави.

До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче  співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.

До зовнішньоекономічного  договору (контракту) про створення  спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється і офіцій-но реєструється.

До зовнішньоекономічного  договору (контракту), укладеного на аукціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на території якої проводиться аукці-он, конкурс або знаходиться біржа.

До прав і обов'язків  за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не зазначе-ними в цій статті, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце встановленому ст. 16 цього Закону.[18,c. 33].

За договором комісії  одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені та за рахунок  комітента.

При здійсненні зовнішньоекономічних операцій на підставі договорів комісії зовнішньоторговельний договір (контракт) з іноземним партнером укладається від імені комісіонера, але право власності на товари, що імпортуються (експортуються) за цим договором (контрактом), до нього не переходить. Власником товарів з моменту передачі їх іноземним контрагентом (або до моменту передачі іноземному контрагенту) є комітент.

За договором доручення  одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені та за рахунок  іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Стороною зовнішньоторговельного контракту, укладеного за участю повіреного, залишається власник товарів - довіритель.

При укладанні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) на підставі договорів комісії (доручення) має бути враховано документи, за якими визначаються інтереси комітента (довірителя), порядок проведення взаєморозрахунків між контрагентами та право власності на товари, що є об'єктом зовнішньоекономічної угоди.

Відповідно до чинного  законодавства, декларування товарів здійснюється безпосередньо власником або на підставі договору іншими підприємствами, допущеними митницею до декларування (ст. 46 Митного кодексу України).

Під іншими підприємствами, допущеними митницею до декларування, слід розуміти суб'єктів господарської діяльності, які мають відповідні повноваження Державного митного комітету України щодо надання послуг з декларування товарів.[18,с 33].

Одним із різновидів комісійних операцій є операції консигнації, які досить широко застосовуються у зовнішньоекономічній діяльності і зокрема при низькому освоєнні ринку збуту або при поставці товарів, які мало відомі місцевим покупцям.

Ні в чинному Цивільному кодексу України, ні в його проекті  договору консигнації не передбачено. Тільки в Декреті Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 12 лютого 1993 року договір консигнації названо як вил торгово-посередницького договору та в п. 2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1994 р. № 882 Порядку віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення (із змінами, внесеними постановою КМ № 1297 (1297-98-п) від 17.08.98 р.) визначено, що «до опера-цій резидентів, які здійснюються під час виконання договорів консигнації, відносяться операції з реалізації товарів, відповідно до яких одна сторона (консигнатор) зобов'язу-ється за дорученням другої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту.»

Проте слід мати на увазі, що у разі укладання   зовнішньоекономічної   угоди купівлі-продажу або інших угод щодо товарів, які є предметом консигнаційного договору (контракту), необхідно керуватися правилами оформлення, що стосуються обраних контрагентами угод.

У зв'язку з відсутністю  на території України консигнаційних складів, їхні функції вико-нують митні ліцензійні склади (МЛО, що належать суб'єктам господарської діяльності.

Основні вимоги до митних ліцензійних складів, порядок управління ними, їх функціонування. розміщення та випуск товарів з МЛС регламентуються наказом Державної митної служби України від 31.12.96 р. № 592 «Про затвердження Положення про відк-риття та експлуатацію митних ліцензійних складів».

Цим Положенням встановлено, що умовами для розміщення вантажу на МЛС є представлення до митного органу договору на зберігання товарів на митному ліцензійному складі, зовнішньоекономічного договору, транспортних та інших документів.

Договір зберігання має  укладатися з урахуванням:

- особливостей та терміну зберігання тих чи інших товарів;

- визначення терміну  зберігання;

- міри відповідальності  сторін;

- порядку відшкодування  збитків.

При митному оформленні вантажу у вільне використання, згідно з умовами зовнішньоекономічних договорів купівлі-продажу, консигнатором формуються відповідні партії товару на підставі рахунків-фактур власника вантажу на заявлений консигнатором обсяг.

Крім того, відповідно до існуючого порядку на митних ліцензійних складах дозволено розміщувати товари за умови представлення до митного органу вантажної митної декларації (ВМД), оформленої в режимі «митний склад».

Під режимом «митний  склад» слід розуміти митний режим, за якого ввезені з-за меж митної території товари зберігаються під митним контролем без справляння мита та інших податків та без застосування до них заходів нетарифного регулювання й інших обмежень, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем з моменту початку їх митного оформлення митними органами України до фактичного вивезення за межі митної території.[18,c. 34].

Перед тим як розглянути переваги, які дає застосування договору комісії, слід зауважити, що законодавство України, яке регулює посередницьку діяльність у сфері товарообігу, істотно відстає від торгівельної практики. Попри те, що фактично в торгівельній діяльності беруть участь торгові агенти, брокери, консигнатори і консигнанти і так далі законодавство України не визначає їх юридичний статус і суть діяльності, і тому вкрай необхідно в проекті нового Цивільного кодексу України передбачити окремий розділ, який би детально регламентував правове положення цих суб'єктів.

 Застосування договорів  комісії дає комісіонерам змогу:

- маючи вихід на  зовнішній ринок, використовувати свої можливості для здійснення зовнішньоторговельних операцій за рахунок комітента (власника вантажу);

- отримувати певну  винагороду за надані послуги.

Використання договорів  комісії дозволяє комітенту:

- використовуючи можливості  посередника (комісіонера), реалізувати (придбати) певний товар на зовнішньому ринку;

- розширити ринки збуту  продукції, що виробляється (при  здійсненні експорту);

- здійснювати операції з товарами  з меншим ризиком, поклавши  його на посередник

комісіонера.

Отже, значення договору комісії в сучасних ринкових умовах зростає із зростанням потреб населення та бажань їх  задоволення через представників. Його застосування відкриває широкі можливості як перед комітентами: юридичними чи фізичними особами (підприємцями) в здійсненні їх діяльності, так і перед споживачами – в задоволенні своїх потреб на вигідних для них умовах (місце, ціна).

Розділ 2. Договір комісії

§ 1. Поняття, сторони та сфера застосування договору комісії

Суб'єкти торговельної діяльності, які  спеціалізуються на виробництві і реалізації товарів, завжди заінтересовані в тому, щоб знизити загальний рівень товарних запасів, зменшити загальну кількість торговельних операцій і в той же час наблизитися до споживача.

Законодавство України, що регулює  посередницьку діяльність у сфері товарообігу, істотно відстає від торговельної практики. Незважаючи на те, що фактично в торговельній діяльності беруть участь торгові агенти, брокери, консигнатори та консигнанти і т.д., законодавство України не визначає їх юридичний статус та суть діяльності. .[15,с.539]

У міжнародній практиці торгове  посередництво виражається у таких видах послуг: кредитування сторін, рекламні заходи, страхування товарів та ін.

Щоб зрозуміти суть договору комісії, необхідно звернутися до норм міжнародного торгового права і, звичайно, до норм цивільного права України.

Визначення договору комісії дано у ст. 395 ЦК України. За договором  комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

З даного визначення можна зробити  висновок, що за договором комісії вчиняються угоди не безпосередньо особою, зацікавленою в їх кінцевому результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою.

За угодами, що їх укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і стає зобов'язаним комісіонер, а не комітент, бо він укладає угоди хоч і за рахунок комітента, але від свого імені. Це характерна риса договору комісії.

Слід розрізняти внутрішні правовідносини комітента з комісіонером, що встановлюються договором комісії, і зовнішні правовідносини комісіонера з третіми особами, з якими він укладає угоди за дорученням комітента. Треті особи при укладенні договору з комісіонерами не мають ніякого відношення до комітента. Із зовнішньої сторони комісіонер виступає перед третіми особами як власник товару, як сторона договору. Укладаючи договір з третіми особами від свого імені як самостійний розпорядник товару, комісіонер передає покупцеві право власності, незважаючи на те, що він не є власником проданого товару. За комітентом право власності на комісійне майно зберігається до того моменту, поки воно не продано комісіонером і не перейшло у власність третіх осіб. Якщо майно індивідуально-визначене, то право власності зберігається за комітентом до моменту укладення договору купівлі-продажу між комісіонером і третьою особою. Якщо майно визначено родовими ознаками, то право власності зберігається за комітентом до моменту передачі комісіонером цих речей третій особі. Кінцевим правовим результатом є той, який настає при вчиненні комісіонером угод з третіми особами.

Внутрішня сторона взаємовідносин між комітентом і комісіонером де в чому має спільні риси із взаємовідносинами довірителя і повіреного. Основою таких взаємовідносин є договір доручення.

Схожість договору доручення та договору комісії полягає в тому, що і в договорі доручення є  третя особа, а також у тому, що на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає  угоди в інтересах другої сторони (довірителя чи комітента). Але між ними існують і істотні відмінності. Так, за договором комісії комісіонер укладає угоди від свого імені, а за договором доручення повірений виступає від імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов'язки щодо третьої особи, повірений же ніяких прав та обов'язків за укладеними угодами не набуває. Договір комісії зумовлює виникнення двох правовідносин: між комісіонером і комітентом, комісіонером і третіми особами. За договором доручення ніяких правовідносин між повіреним і третіми особами не виникає, вони існують лише між довірителем і третіми особами.

Для договору комісії необхідно, щоб  намір комісіонера перенести  на іншу особу наслідок даних угод з третіми особами збігся з наміром комітента прийняти на себе наслідки угод, що укладаються. Комісіонер укладає угоди не для себе, а для комітента, що дав доручення, тому комісіонер зобов'язаний передати комітентові майно, отримане для нього, а також набуті для нього права та обов'язки. Тобто, якщо у зовнішніх правовідносинах спочатку носієм усіх прав та обов'язків за угодами з третіми особами є комісіонер, то внаслідок внутрішніх правовідносин між комітентом і комісіонером майнові наслідки цих угод мають бути зрештою перенесені на комітента.

Для виникнення договору комісії потрібна згода сторін. Інакше кажучи договір комісії вважається укладеним з того моменту, коли у відповідній до закону формі сторони виявили свою взаємну волю щодо всіх істотних умов договору. Це означає, що права та обов'язки сторін з'являються ще до передачі майна комітентом комісіонерові.

Договір комісії є двостороннім, тобто таким, у якому кожна  сторона (комісіонер і комітент) має  певні права та обов'язки. Звідси випливає, що договір комісії є  оплатним, адже кожна сторона зобов'язується вчинити на користь іншої сторони певну дію. Зокрема комісіонер зобов'язується укласти на користь комітента передбачену договором угоду, а комітент — сплатити обумовлену винагороду. Ознака оплатності є настільки характерною, що право на винагороду у комітента виникає незалежно від того, чи було воно спеціально передбачено договором. Хоч договір комісії між громадянами може бути і безоплатним, проте не тому, що це передбачено законом, а тому, що на це є воля сторін.[15, с.540]

Сторонами договору комісії є комітент і комісіонер. Комітент — це особа, яка доручає в її інтересах і за її рахунок іншій особі вчинити певні угоди. Комісіонер — це особа, яка вчиняє угоди або інші юридичні дії від свого імені за рахунок комітента. Комісіонером можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Комісіонерами, як правило, виступають відповідні організації у межах своєї спеціальної правоздатності, зокрема державні та кооперативні комісійні магазини, зовнішньоторговельні організації. Згідно з Правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими  Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р. №37, учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах є господарюючий суб'єкт, що приймає товар на комісію (комісіонер), і громадянин, підприємство, установа, організація, які здають товар на комісію (комітент). Дозволяється приймати на комісію вироби кооперативів, малих підприємств, громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т.д. Господарюючим суб'єктам за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади дозволяється приймати певне майно від державних організацій, кооперативних, сімейних, колективних та приватних підприємств, установ, вузів. [6]. Таким чином у Правилах перелічені суб'єкти, які можуть бути комітентами.

Крім комітента і комісіонера, у відносинах комісії бере участь третя особа, з якою комісіонер укладає  угоду в інтересах комітента. Не будучи стороною у договорі, третя особа в принципі є учасником комісійних відносин у стадії виконання договору, оскільки вона набуває тих прав, які мав комітент щодо майна. Проте, сам по собі цей перехід прав не пов'язує у правовому відношенні комітента і третю особу, адже третя особа не може заявити претензії до комітента щодо якості набутого майна, так само і комітент не може стягнути вартість майна з третьої особи. Комітент і третя особа не відповідають один перед одним, з усіма претензіями кожен з них може звертатися лише до комісіонера.

За часів Радянського Союзу  аж до середини 50-х років найбільш широке застосування комісійний договір одержав у відносинах між громадянами, що здають майно на комісію, і спеціалізованими магазинами, що займаються його реалізацією за винагороду. Починаючи з 1953 р. був введений і одержав широке поширення комісійний продаж сільськогосподарської продукції через систему споживчої кооперації. Потім договір комісії став використовуватися постачальницько-сбутовими організаціями для реалізації наднормативних, зайвих і невикористовуваних матеріальних цінностей державних підприємств.[10,с.356]

Зараз договір комісії має широку сферу застосування як у внутрішньому, так і зовнішньому оборотах. Договір комісії укладають комісійні магазини з громадянами, іншими юридичними особами на продаж товарів широкого вжитку. Організації споживчої кооперації укладають договори комісії з виробниками щодо продажу надлишків сільськогосподарської продукції. Договір комісії укладають також з підприємствами, товарними біржами для реалізації матеріалів, устаткування тощо. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, і виробничі кооперативи реалізують через комісійні магазини товари, що виготовляють. Зовнішньоторговельні об'єднання також виконують комісійні доручення організацій на закупівлю імпортних товарів за кордоном.[15,с.541-542].