Довгострокове кредитування будівництва житла для молодих сімей в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КРЕДИТУ…………………………….. 6

1.1 Форми, види  та функції кредиту…………………………………………. 6

1.2 Характеристики  основних видів кредиту………………………………. 15

РОЗДІЛ 2.АНАЛІЗ СТАНУ ДовгостроковОГО молодіжнОГО кредитування В УКРАЇНІ ……………………………………..……… 32

2.1 Фінансове  забезпечення надання кредитів  на будівництво (реконструкцію)  житла………………………………………………………. 32

2.2 Умови отримання  кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам…………………………………………………………………… 36

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ДОВГОСТРОКОВОГО КРЕДИТУВАННЯ БУДІВНИЦТВА ЖИТЛА ДЛЯ МОЛОДИХ СІМЕЙ………………………………….………………………. 40

3.1 Допомога молодим  сім’ям при отриманні житла……………………… 40

3.2 Довгострокове  молодіжне кредитування…………………………...….. 43

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….. 46

ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………….…... 49

ВСТУП

     Актуальність  теми. Не секрет, що сьогодні в Україні питання забезпечення молоді житлом є досить актуальним. Ціни на нерухомість з кожним роком стрімко змінюються, черги на першочергове та позачергове забезпечення громадян збільшуються, а заощадити на квартиру чи будинок із заробітної плати неможливо. Що ж робити? Чимало молодих сімей змушені винаймати помешкання за досить велику плату, але так не може тривати вічно. Рано чи пізно родині буде потрібен власний дах над головою, особливо після народження дітей.

     Житло для людини, разом із наявністю  роботи, - одна з визначальних умов, аби почуватися в житті більш-менш впевнено і спокійно, адже квартира – не розкіш. А що говорити про молодих людей, які створюють сім’ї і мають дітей. Вони більш, ніж будь-хто інший, потребують власного помешкання.

     Коли  Україна отримала незалежність стало зрозумілим: безкоштовного житла годі чекати. І найбільш незахищеною в цій ситуації опинилася молодь, яка і раніше довгі роки потерпала в чергах на квартиру, а тепер зникла й та примарна надія. Проте радує те, що нарешті настав час вирішення цієї проблеми на державному рівні.

     Сучасна демографічна ситуація в Україні  є складною, але не безнадійною, і може бути покращена за умови поліпшення рівня життя населення. Смертність перевищує народжуваність і, як наслідок, знижується загальна чисельність населення. Слід зазначити, що ріст чисельності населення України спостерігався з моменту подолання попередньої демографічної кризи, обумовленої другою світовою війною (довоєнна чисельність населення була досягнута лише в 1959 р., коли вона склала 41,9 млн. чоловік), аж до 1993 р., коли була досягнута максимальна чисельність у 52,2 млн. чол. Зниження коефіцієнта народжуваності й одночасне підвищення коефіцієнта смертності почалося ще в 1987 р. Тут знаходяться витоки нинішньої демографічної кризи, що збіглася з початком кризи соціальної й економічної. Негативна тенденція зниження чисельності населення поки не переборена. За прогнозами Науково-дослідного інституту регіональної політики, здійсненими методом пересування вікових груп, при збереженні нинішньої тенденції до скорочення (без урахування механічного руху) чисельність населення України на 1.01.2010 р. складе близько 47 млн. чол.

     Актуальність  проблеми, її теоретичне та практичне  значення обумовили вибір теми дослідження, його ціль та завдання.

     Мета  і задачі дослідження. Ціллю роботи є комплексний аналіз державного кредитування будівництва житла для молодих сімей, виявлення сприятливих та несприятливих факторів що впливають на цей процес.

     Метою роботи є дослідження державної молодіжної політики в частині розв’язання житлової проблеми шляхом створення сприятливих умов для розвитку молодіжного будівництва, удосконалення механізмів придбання житла і забезпечення на цій основі подальшого розвитку системи іпотечного житлового кредитування.

     Основними завданнями роботи є:

     - визначеня заходів щодо розширення обсягів будівництва житла для молоді, удосконалення системи пільг щодо забезпечення житлом молодих сімей, особливо багатодітних, сімей з інвалідами, інших соціально незахищених категорій;

     - визначення ефективних фінансово-кредитних механізмів, що забезпечують економічну доступність житла для молодих сімей, молодих спеціалістів, підтримку незаможних молодих громадян у поліпшенні житлових умов;

     - запровадження додаткових економічних механізмів стимулювання розвитку молодіжного житлового будівництва та використання потенційних можливостей вторинного ринку житла, сприяння здешевленню вартості житла, яке будується для молоді із залученням коштів населення;

     - визначеня пропозицій щодо створення відповідних умов для придбання і спорудження житла молодими сім'ями, одинокими молодими громадянами у сільській місцевості, облаштування їх домашнього господарства;

     - розробка пропозицій щодо подальшого розвитку довгострокового кредитування на будівництво (реконструкцію) та придбання житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян, залучення з цією метою додаткових позабюджетних джерел фінансування.

     Предметом курсової роботи є довгострокове кредитування будівництва житла для молодих сімей, аналіз стану та шляхи вдосконалення державної політики кредитуваня.

     Об’єктом курсової роботи є теоретичні засади кредиту та довгострокового молодіжного кредитування. Та економічні відносини, які виникають у процесі державного кредитування.

     Теоретичну  та методологічну основу курсової роботи складають ключові положення  економічної теорії, в тому числі  наукові праці провідних вітчизняних  і зарубіжних вчених-економістів, присвячені питанням визначення ролі та місця кредиту в економічному житті. В процесі дослідження широко застосовувалися діалектичний метод та системний підхід.

Розділ 1. Види, функціі та роль кредиту 

1.1 Форми, види і  функції кредиту 

     Методологічні основи класифікації форм і видів  кредиту. Питання про форми та види кредиту з практичного погляду  не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Можливо, цим пояснюється надто вільне трактування цього питання в  більшості публікацій з теорії кредиту. Важко віднайти навіть два підручники, в яких давалось би однакове трактування сутності та форм і видів кредиту. І справа не тільки в різній їх кількості, а й у тому, що нерідко одне й те саме поняття одні автори називають формами кредиту, інші — видами, і навпаки. Деякі автори говорять лише про форми кредиту і зовсім не згадують про види. Такий різнобій може негативно впливати на практику організації кредитування, зокрема на розроблення її нормативно-інструктивного забезпечення.

     Для науково обґрунтованого вирішення  цього питання потрібно насамперед виробити єдиний методологічний підхід до визначення критеріїв класифікації кредиту. На наш погляд, такий підхід повинен враховувати:

— відмінності  самих понять форми та виду;

— відмінності у внутрішній структурі кредиту та її окремих елементів;

— практичну  доцільність та зручність у користуванні.

     У загальноприйнятому розумінні форма  — це зовнішній, найбільш загальний  вияв певного предмета чи явища , який хоч і пов’язаний з внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Оскільки кредит — явище суспільне (економічні відносини), про форму його можна говорити з певною умовністю як про найбільш загальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху і який не розкриває його внутрішньої сутності та структури. Тому критеріїв для вичленення форм кредиту не може бути багато.

     Найбільш  загальним проявом кредиту, в  якому не розкривається його сутність і внутрішня структура, є форма  позиченої вартості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві — товарна (натурально-речова) та грошова. Тому й форм кредиту також може бути дві — товарна і грошова. Ці форми визначають лише загальні контури кредиту і не зачіпають його внутрішньої структури. Отже, їх не може бути багато. Подібні форми можуть мати й інші економічні інструменти — фінанси, торгівля тощо. Проте це не суперечить призначенню форми. Адже вона — лише найбільш узагальнена, контурна характеристика і може бути спільною для близьких за родовою ознакою явищ.

     Такий підхід до класифікації форм і видів кредиту видається виправданим і з позицій практичної доцільності. Він спрощує розуміння внутрішнього взаємозв’язку між окремими проявами кредиту, що повинно сприяти кращій організації кредитних відносин.

     Форми кредиту. Товарна і грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту — вартісної. Вони між собою внутрішньо пов’язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть погашатися в грошовій, і навпаки. Більше того, кредит у товарній формі нерідко обумовлює появу грошового кредиту, що надає кредитному руху вартості більшої гнучкості та ефективності.

     У товарній формі кредит надається  у разі продажу товарів з відстрочкою  платежу (комерційний кредит), при  оренді майна (у тому числі лізинг), наданні речей чи приладів у прокат, погашенні міждержавних боргів поставками товарів тощо. У деяких із цих випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, що дало підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту . Проте так ставити питання можна лише стосовно окремої позички. Кредит же — процес безперервного руху вартості і виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу.

     Як  правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення — при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках тощо. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що зумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

     Види  кредиту можна класифікувати  за різними критеріями.

     Залежно від суб’єктів кредитних відносин заведено виділяти банківський кредит, державний кредит, міжгосподарський (комерційний) кредит, міжнародний, особистий (приватний) кредит. У банківському кредиті суб’єктами кредитних відносин (одним чи обома) є банк, у державному кредиті — держава, що виступає переважно позичальником. У міжгосподарському (комерційному) кредиті обома суб’єктами є господарюючі структури , у міжнародному кредиті — резиденти різних країн. В особистому (приватному) кредиті одним із суб’єктів є фізична особа.

     За  такого критерію класифікації одна й  та сама позичка може бути віднесена до кількох видів кредиту. Наприклад, банківська позичка сімейному господарству може належати до банківського кредиту і до особистого (приватного).

     Залежно від сфери економіки, у яку  спрямується позичена вартість, можна  виділити:

— виробничий кредит, що використовується на формування основного й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі, тобто на виробничі цілі;

— споживчий  кредит, що спрямовується на задоволення  особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого споживання.

     На  перший погляд, складається враження, що тільки виробничий кредит відповідає всім закономірностям руху кредиту, оскільки в результаті його використання створюється нова вартість і передумови для повного повернення позиченої  вартості кредитору. У сфері ж особистого споживання позичена вартість знищується, «проїдається» і тому тут не створюються передумови для її зворотного руху як ключової ознаки кредиту. Отож, споживчий кредит, здається, можна вважати аномалією. Проте це не так. Особисте споживання, «знищуючи» вартість предметів споживання, забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і споживчий кредит цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту.

     За  терміном, на який кредитор передає  вільну вартість у користування позичальнику, виділяються короткострокові (до одного року), середньострокові (до п’яти років) та довгострокові (понад п’ять років) кредити. Як зазначалося вище, в основі такого поділу кредиту на види лежить тривалість кругообороту капіталу, у формуванні якого бере участь позичена вартість.

     За  галузевою спрямованістю кредиту  виділяються такі його види:

— кредити  в промисловість;

— кредити  в сільське господарство;

— кредити  в торгівлю;

— кредити в будівництво, особливо в житлове будівництво;

— кредити  в інші галузі.

     Класифікація  кредиту за галузевою спрямованістю  має практичне значення. Воно проявляється в тому, що в кожній галузі є істотна  специфіка кругообороту капіталу, яка  обумовлює адекватну організацію самого кредитного процесу.

     Залежно від цільового призначення кредиту  можна виділяти такі його види:

     — кредит на формування виробничих запасів (сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, тари тощо);

     — кредит у витрати виробництва (сезонні витрати у рослинництві та тваринництві в сільському господарстві; сезонні витрати на виготовлення торфу, на лісозаготівлі, на ремонтні роботи; на виготовлення продукції з тривалим циклом виробництва — житлових будинків, літаків, кораблів тощо);

     — кредит на створення запасів готової  продукції (залишки на складах виробничих підприємств, запаси на складах торговельних організацій тощо);

     — кредити, пов’язані з виникненням  тимчасових розривів у платежах, коли економічні суб’єкти повинні здійснювати  платежі, а призначені для цього кошти не надійшли чи надійшло їх мало (виплата заробітної плати, розрахунки з постачальниками, з бюджетом тощо).

     За  організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можна  виділяти такі види кредиту:

— забезпечений і незабезпечений;

— прямий і опосередкований;

— строковий  і прострочений, пролонгований;

— реальний, сумнівний, безнадійний;

— платний, безплатний.

     Кожний  із видів кредиту характеризує певну  грань його внутрішньої сутності, а в сукупності вони дають чітке  уявлення про складну структуру кредиту і процес його руху в межах товарної і грошової форм.

     Функції кредиту. Кредит як економічна категорія  не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях  руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (некредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.

     Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окремої його форми чи окремого виду. Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту. Тому функції кредиту сприяють його консолідації як цілісного явища і виокремленню його з інших економічних явищ у самостійну категорію.

     Будучи  проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище, функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту «роботу», яку він виконує в суспільстві. Як і сама сутність кредиту, його функції є явищем об’єктивним та динамічним. Кожна з них формується стихійно, розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту й економічного середовища, в якому він функціонує. Нав’язати чи позбавити кредит певної функції вольовим способом неможливо. Тому викликає подив значний різнобій серед дослідників щодо визначення кількості функцій кредиту: одні називають дві функції, другі — три, а треті — шість, вісім, а то й більше функцій кредиту.

     Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні  та грошові ресурси, які були вже  розподілені і передані у власність економічним суб’єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:

— кошти, вивільнені в одних ланках процесу  відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;

— вільні кошти через кредит спрямовують  у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже — одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новітньої техніки, прогресивного коригування всієї структури виробництва, підвищення його ефективності.

     Розвиток  перерозподільної функції, удосконалення практичного механізму її реалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи і забезпечення економічного зростання в Україні.

     Що  стосується функції кредиту, пов’язаної із забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах, то вона не набула однозначного тлумачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією (Б. С. Івасів), другі — функцією утворення в обороті додаткової купівельної спроможності (А. С. Гальчинський), треті — функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитними операціями (О. І. Лаврушин). Такий різнобій взагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну функцію. Адже функцію емісії грошей насправді виконує банківська система, а той факт, що банківська система здійснює і кредитну діяльність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію. Те ж саме стосується і сформульованої А. С. Гальчинським функції «утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності». Адже це та ж сама емісійна функція, тільки сформульована іншими словами.

     Істотно відрізняється позиція О. І. Лаврушина  щодо цього питання. Цю функцію кредиту  він зводить до заміщення справжніх  грошей кредитними операціями. У такому формулюванні ця функція теж не сприймається. Адже справжні (золоті) гроші були остаточно замінені неповноцінними грошима давно (70-ті роки ХХ ст.), у разовому порядку і вольовими рішеннями держав та міждержавними угодами, а не кредитом. Це була скоріше державна функція, а не кредитна. То чи залишилося «поле» для такої функції кредиту зараз, коли золота давно немає в обороті? Нині підтримку обороту неповноцінних грошей теж забезпечують держави, а не кредит, і використовують при цьому не стільки кредитні операції, скільки банківські системи в цілому. Тому ця функція кредиту потребує більш глибокого вивчення, а її формулювання — істотного уточнення.

     На  наш погляд, функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: через збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів, завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків центральним банком. При скороченні потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна також зменшити. Але забезпечує це не кредит сам по собі, а державні органи монетарного управління. А чи захочуть вони це зробити, скориставшись можливостями кредитного механізму, залежить не від кредиту, а від цілей монетарної політики.

     Окремі  дослідники визнають також контрольну функцію кредиту, вбачаючи сутність її в тому, «що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди» . Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим — фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є родовою ознакою лише кредиту.

     Щодо  цього прибічники контрольної функції  кредиту справедливо вказують на специфічність контрольної складової  кожного економічного інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладення угоди. На цьому ґрунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб’єктів кредиту — як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції — назвати її контрольно-стимулюючою. Така назва повніше відповідатиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмінність від контрольної функції інших інструментів.

     Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора стосовно позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб’єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку. А в державному кредиті навіть кредитор (населення, комерційні банки) позбавлені можливості контролювати свого боржника — державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб’єкти — як позичальники, так і кредитори.

     Заслуговує  на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А. С. Гальчинським,—  функція капіталізації вільних  грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

     Цей напрям зв’язку кредиту з економічним  оточенням має родові ознаки функції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманний переважно лише кредиту; виражає сутнісні ознаки кредиту — зворотність і платність. Отже, є достатньо підстав для визнання і цієї функції кредиту.

     Свої  функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах перехідної економіки України таких можливостей не було. Це негативно впливало як на рівень їх реалізації, що проявилося в низькій ролі кредиту в соціально-економічному житті суспільства, так і на стан теоретичного осмислення цього складного питання. І сьогодні питання про функції кредиту залишається дискусійним, вимагає до себе більш пильної уваги дослідників, особливо визначення загальноприйнятої методологічної основи вирішення цього питання. Без вироблення єдиного методологічного підходу у нас і надалі у кожному підручнику буде «своя» кількість функцій кредиту. [1; 9; 5] 

1.2 Характеристики основних видів кредиту 

     Було  б неправильно вважати, що протягом багатьох столiть чи тисячолiть рiзновиди кредиту були тi ж самi, що й сьогоднi. Але й неправильно думати, що активне використання складних i різноманітних рiзновидів кредиту — це ознака лише сучасної доби. Кожна історична епоха використовувала кредит настiльки повно, наскiльки це було їй потрiбно. Тому не може бути єдиної класифiкацiї кредиту для всiх суспiльно-економiчних формацiй, а тим більше не може бути однакової характеристики кожного різновиду кредиту для усіх цих формацій. Адже кредит — категорія історична. Він розвивався водночас із поступом суспiльного виробництва. Разом з ним розвивались i його iнструменти — векселi, чеки, банкiвськi депозити, кредитнi картки тощо. Але для кожного з iсторичних перiодiв була характерна лише притаманна йому сукупнiсть рiзновидів кредиту.