Друга світова війна

 

 

Міністерство освіти й науки України

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Друга світова війна

 

 

 

 

 

 

Роботу виконав

студент 41 групи

історичного факультету

(заочне відділення)

 

Науковий керівник:

 

 

 

 

 

 

 

 

Житомир – 2012

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

Вступ………………………………………………………………………………..3

Розділ І. Причини, характер та періодизація Другої світової війни……………5

Розділ ІІ. Основні етапи Другої світової війни

2.1. Початок світової війни…………………………………………………9

2.2. Розширення фашистської  агресії……………………………………..15

2.3. Докорінний перелом  у ході Другої світової війни…………………..19

2.4. Розгром фашизму в  Європі……………………………………………26

2.5. Розгром Японії…………………………………………………………28

Розділ ІІІ. Підсумки та уроки Другої світової війни

3.1. Підсумки війни………………………………………………………..30

3.2. Уроки Другої світової  війни………………………………………….32

Висновки…………………………………………………………………………..34

Список використаних джерел та літератури……………………………………36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність цієї науково-дослідної роботи полягає в тому, що Друга світова війна – це найбільший конфлікт в історії людства. У ній взяло участь більше 60-ти країн. Воєнні дії велися на всіх океанах, в Європі, Азії, Африці та ін. До армій країн, що воювали, було мобілізовано близько 10 млн. чол.   Мета дослідження полягає в тому, щоб охарактеризувати особливості  та основні причини початку Другої світової війни, періодизацію цієї трагічної сторінки в історії людства; охарактеризувати основні її етапи та найголовніше вказати на підсумки та уроки війни.

Завдання:

• з'ясувати причини початку Другої світової війни;
• пояснити чим було зумовлено початок війни;
• проаналізувати основні етапи, хід війни;
• навести основні уроки та підсумки війни.

Об′єктом дослідження виступає історія країн світу протягом 1939 – 1945 років.

Предметом дослідження виступає Друга світова війна в історичній оцінці.

У процесі дослідження були використані такі загальнонаукові та конкретно-історичні методи:

• узагальнення;
• опис;
• аналіз;
• порівняння;
• статистичний;
• історично-порівняльний;
• конкретно-пошуковий;
• систематизації тощо.

Структура та обсяг дослідження: робота складається зі вступу, трьох частин, висновків, джерел та літератури і додатків; загальний обсяг -  36 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ПРИЧИНИ, ХАРАКТЕР ТА ПЕРІОДИЗАЦІЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

 

 

 

Друга світова війна – це настільки масштабне і складне історичне явище, що в оцінці її проблем, у тому числі її причин, до цих пір серед істориків,  політиків існують різні точки зору. Звичайно, причини Другої світової війни складні та неоднозначні. Деякі дослідники вважають, що вони випливають перш за все з рішень Версальської конференції, яка закріпила суперечності між переможцями і переможеними у Першій світовій війні. Певну роль відіграв також фактор СРСР і антирадянська політика західних держав їх курс на умиротворення Німеччини. Відповідальність за початок війни несуть і США. Вони маючи колосальний економічний, воєнний потенціал зайняли політику нейтралітету, що цілком влаштовувало Гітлера. До причин війни можна віднести і політику малих європейських держав, і перш за все Польщі, Угорщини, Румунії та інших, які своїми діями блокували можливість утворення системи колективної безпеки в Європі.

Першопричиною Другої світової війни  була імперіалістична, агресивна політика фашистської Німеччини та її союзників.

Друга світова війна належить до числа найважливіших історичних подій ХХ ст. Вона тривала 6 років, охопила майже всі континенти. У ній взято участь понад 60 держав, її масштаби набагато перевищували масштаби Першої світової війни.

Причини:

1. по-перше, утвердження фашистських тоталітарних режимів у низці країн, що повели наступ на традиційні демократичні завоювання, досягнуті людством, здійснювали політику войовничого шовінізму, расизму, нехтування елементарних людських прав і свобод.;
2. по-друге, загострення суперечностей між двома коаліціями великих держав, одна з яких у складі Німеччини, Японії та Італії прагнула до нового переділу світу, захоплення колоній, джерел сировини та ринків збуту;
3. по-третє, розв’язанню війни сприяла політика вседозволеності стосовно агресорів, що її проводили Англія і Франція, а також безпосередня підтримка агресора з боку СРСР (пакт Молотова – Ріббентропа).

Найбільші держави агресивного блоку – Німеччина та Японія – прагнули до світового панування. 10 лютого 1939 р., виступаючи на секретній нараді військового командування, Гітлер так визначив мету своєї політики: а) панування в Європі; б) світове панування на століття. Стратегічна мета Японії полягала в «об’єднанні восьми кутів світу під одним дахом». Італія прагнула до перетворення Середземного моря в Італійське озеро і повернення собі колишніх володінь стародавньої Римської імперії.

Характер Другої світової війни став національно-визвольним з боку країн, що стали жертвою фашистської агресії. Загроза, яка нависла над людством у результаті ескалації фашистської агресії, привела до об’єднання держав з різним суспільно-економічним устроєм: Радянського Союзу – тоталітарної  держави, де панувала сталінська диктатура з демократичними країнами Заходу – Великобританією та США.

Вивчення та аналіз міждержавних і соціально-класових відносин напередодні війни переконують, що вона виникла не випадково.

Причини її – у глибоких суперечностях, які були між державами імперіалістичної системи, а також системою, яка щойно народилася. Із суперечностей випливають і цілі війни:

політичні – прагнення керівних кіл великих держав перерозподілити сфери впливу, забезпечити неподільне панування своєї системи;

економічні -  розширити сфери впливу застосування капіталу, отримати дешеві джерела сировини і робочої сили.

В історичній науці існують різні варіанти періодизації Другої світової війни. Найчастіше її поділяють на 5 періодів.

• Перший період – початок світової війни: від нападу Німеччина на Польщу до агресії на СРСР (1 вересня 1939 р. – 22 червня 1941 р.). Він характеризується значними військовими успіхами Німеччини. До літа 1941 р. було окуповано всю Західну Європу крім Британських островів й увесь Балканський півострів.
• Другий період – розширення фашистської агресії: від нападу Німеччини на СРСР до початку контрнаступу радянських військ біля Сталінграду й англо-американських військ у Північній Африці (22 червня 1941 р. – листопад 1942 р.) . Це був крах плану «блискавичної війни» Німеччини проти СРСР. 8 грудня 1941 р. у війну вступили США, військові дії велись у планетарному масштабі.
• Третій період – докорінний перелам у ході Другої світової війни: від осінніх перемог антигітлерівської коаліції до відкриття в Західній Європі Другого фронту ( листопад  1942 р. – 6 червня 1944 р.). Цей період розпочався перемогою радянських військ біля Сталінграда (лютий 1943 р.), яка означала докорінний перелом у війні, остаточно закріплений у битві під Курськом (липень-серпень 1943 р.) та успішними діями англо-американських військ у Північній  Африці та Італії (весна-літо 1943 р.).
• Четвертий період – розгром фашизму в Європі: від відкриття Другого фронту на Північній Франції та наступу радянських військ у Білорусії до капітуляції Німеччини  (червень 1944 р. – 9 травня 1945 р.). Період характеризується успішними операціями військ антигітлерівської коаліції на Західному та Східному фронтах, розгром фашистського блоку і беззаперечною капітуляцією Німеччини.
• П’ятий період – розгром Японії: від капітуляції Німеччини до капітуляції Японії ( 9 травня – 2 вересня 1945р.). Це було завершенням Другої світової війни.

За іншим — Друга світова війна хронологічно поділяється на три великих періоди.

Перший період — з 1 вересня 1939 р. до червня 1942 р.; для нього характерний дедалі більший масштаб війни за збереження переваги сил агресорів.

Другий період — з червня 1942 р. по січень 1944 р. — час переламу в ході війни, коли ініціатива і перевага в силах переходять до країн антигітлерівської коаліції.

Третій період — з січня 1944 р. по 2 вересня 1945 р. — заключний етап війни, коли позначилася криза правлячих режимів держав-агресорів і відбувся їхній крах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ЕТАПИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

 

 

 

2.1.   Початок Світової війни

 

Друга світова війна (1939-1945 рр.) розпочалася з нападу гітлерівської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р.

11 квітня 1939 р. Гітлер затвердив  так званий «Білий план», який  передбачав напад на Польщу  та її окупацію.

 За планом «Вайс», затвердженим ще 11 квітня 1939 р., стратегічне зосередження й розгортання німецьких військ завершилося 25 серпня. Проти Польщі було кинуто 62 дивізії, у тому числі 7 танкових. Німецьким військам протистояли польські збройні сили у складі 39 дивізій, що мали втричі менше танків і в 5 разів менше літаків.

Аби виправдати агресію, увечері 31 серпня група перевдягнених у польську форму есесівців захопила радіостанцію власного прикордонного міста Глейвіц. Після цього Гітлер заявив, що Польща «не хоче поважати німецьких кордонів» і Німеччина «повинна відповісти на силу силою». Німецькі війська рано-вранці 1 вересня без оголошення війни вторглися на територію Польщі. У відповідь на це 3 вересня Великобританія та Франці оголосили війну Німеччині. Разом з Англією у війну вступили її домініони: Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз. США оголосили про нейтралітет. Японія та Італія залишилися поки що «невоюючими» союзниками Німеччина.

Воєнні плани вермахту враховували можливість вступу до війни Великої Британії та Франції і передбачали розгром Польщі в ході "блискавичної війни" ("бліцкригу"), щоб встигнути після цього перекинути війська на захід. Для цього 2/3 вермахту було зосереджено проти Польщі, що забезпечило перевагу над польською армією.

1 вересня 1939 р. о 4.45 німецька  авіація завдала ударів по  аеродромах, вузлах комунікацій, економічних  та адміністративних центрах Польщі. Німецький лінкор "Шлезвіг Гольштейн", що заздалегідь прибув до польського узбережжя, відкрив вогонь по півострову Вестерплятте. Сухопутні сили вермахту перейшли кордон і вдерлися до Польщі з півночі — зі Східної Пруссії, з заходу — зі Східної Німеччини і з півдня — із Словаччини.

Лідери нацистської держави розглядали війну проти Польщі як перший етап боротьби за світове панування. Тільки 3 вересня об 11 годині уряд Великої Британії, маючи зобов'язання перед Польщею, оголосив війну Німеччині, а шістьма годинами пізніше те ж зробила Франція. Деякі європейські країни, а також США заявили про свій нейтралітет.

Хоча плани вермахту не були реалізовані повністю, вже 16 вересня столицю Польщі Варшаву було оточено. Обложена Варшава билася до 21 вересня.

17 вересня за угодою  з Німеччиною до Польщі ввійшла  Червона Армія, що означало фактичний вступ СРСР у Другу світову війну. Польська держава фактично припинила існування. Радянські і німецькі війська в Польщі розмежовувала лінія по ріках Нарев, Вісла, Сян, як і було передбачено секретним додатковим протоколом від 23 серпня 1939 р.

Розпочалася Друга світова війна.

Німецький план ведення війни виходив з того, що Англія і Франція через свою непідготовленість не почнуть відразу активних дій проти Німеччини. Тому на франко-німецькому кордоні гітлерівське командування залишило незначне прикриття, а головні свої сили кинуло у наступ проти Польщі. На польському фронті 62 німецьким дивізіям 9 у тому числі 7 танковим і 4 механізованим), добре оснащеним і навченим, протистояло лише 30 польських дивізій, в яких переважала піхото і кавалерія.

Після поразки Польщі на Західному фронті продовжувалася «дивна» війна: Англія і Франція вичікували, їхні військ, що дислокувалися вздовж німецького кордону, стояли бездіяльними. Німеччина ж посилено готувалася до рішучого удару по союзниках.

30 листопада 1939 р. СРСР оголосила  війну Фінляндії, і ціною значних  жертв домігся перемоги. До складу  СРСР увійшли весь Карельський  перешийок з м. Виборгом і низка  територій на узбережжі Балтійського  моря. За цю агресію СРСР був виключений з Ліги Націй. У червні 1940 р. в результаті політичного тиску Румунія передала СРСР Бессарабію і Північну Буковину. Ще у вересні-жовтні 1939 р. СРСР уклав угоди з Естонією, Латвією і Литвою та одержав право на розміщення своїх військ на їхніх територіях. А в серпні 1940 р. ці держави було включено до складу СРСР. Після початку Другої світової війни зовнішня політика розвивалась у руслі таємних радянсько-німецьких протоколів.

9 квітня 1940 р. гітлерівські  війська без оголошення війни  напали на Данію та Норвегію. Данія капітулювала відразу ж  після нападу, Норвегія вчинила  опір агресії.  На допомогу  норвежцям був надісланий англо-французький  експедиційний корпус, що спробував  затримати просування загарбників  углиб країни. Однак у командуванні  норвезькою армією активізувалися  прихильники фашистів на чолі  з колишнім військовим міністром  Квіслінгом. У червні 1940 р. у зв’язку  із загрозливим становищем на  Західному фронті десант союзників  був евакуйований до Англії. Уся  Норвегія була окупована гітлерівськими  військами.

10 травня 1940 р.  німецька  армія перейшла до активних  наступальних дій на Заході, одночасно  увірвавшись на територію нейтральних  країн – Бельгії та Голландії. Союзники направили головні свої  сили на заздалегідь підготовлені  оборонні рубежі у головні  свої сили на заздалегідь підготовлені  оборонні рубежі у Бельгії , намагаючись  зупинити німецький наступ. Але  німецьке командування перехитрило  їх і завдало нищівного удару  могутнім танковим угрупованням  через територію Люксембургу  в тил англо-французьких армій. Війська союзників вже через  кілька днів опинились у критичному  становищі.

У Великобританії в цей час уряд очолив прихильник рішучих дій, один з лідерів Консервативної партії Уїнстон Черчіль. Уряд Черчіля енергійно заходився рятувати англійські війська у Франції, яким загрожувала неминуча поразка. Британському флоту за підтримки авіації за короткий строк вдалося евакуювати через Ла-Манш більше 330 тис. англійських і французьких солдат та офіцерів. Озброєння та військове спорядження союзників потрапило до рук німців.

5 червня гітлерівські  війська розпочали наступ углиб  Франції. Ослаблена поразками французька  армія відступала під ударами  німецьких частин. 10 червня французький  уряд переїхав з Парижа на  південь, у місто Бордо. У цей  час Італія поспішила оголосити  війну Франції, сподіваючись, що  дуже скоро вона опиниться  серед переможців. Однак італійські  війська мало не зазнали від  французів нищівної поразки в  Альпах,їх врятувало тільки перемир’я, на яке пішов новий французький  уряд.

16 червня прем’єр-міністром  Франції став прихильник перемир’я  з Німеччиною маршал Петен, який  відразу ж звернувся з відповідним  проханням до Гітлера. 22 червня 1940 р. в Комп’єнському лісі, в тому  самому вагоні, де німці підписували  в 1918 р. умови перемир’я, продиктовані  союзниками, тепер німці примусили  французів укласти найпринизливіше  для них перемир’я.

За його умовами, німецькі війська окупували 2/3 французької території, включаючи Париж. Решта Франції мала управлятися урядом Петена, який знаходився в маленькому містечку Віші на півдні країни. Під його контролем залишалася невелика армія і колонії, французький флот мав бути озброєний і залишався на своїх базах. 1,8 млн. французьких полонених повинні бути знаходитися в Німеччині «до укладення миру», на Францію накладалась непомірна контрибуція.

Патріотично налаштована частина французьких військових не визнала ганебного перемир’я ы створила на чолі з генералом Ш. де Голлем в Англії організацію «Вільна Франція». Під його керівництво перейшли деякі французькі колонії. Блискавична поразка Франції значно зміцнила Третій Рейх і поставила Великобританію в  скрутне становище. Однак британський уряд на чолі з У. Черчіллем намагався енергійними заходам виправити становище. Англійська промисловість переводилася на військові рейки і швидкими темпами стала наздоганяти німецьку. Восени 1940 р. Гітлер розпочав масовані бомбардування Англії з повітря й активну підводну війну проти британського флоту. Однак Англія мужньо захищалася і завдавала ворогові відчутних втрат.  Значну допомогу Англії надавали США. Коли золоті і валютні резерви Великобританії вичерпалася, за ініціативою президента Рузвельта 11 березня  1941 р. у США був прийнятий закон про ленд-ліз, тобто про надання матеріальної допомоги на умовах довгострокового кредиту тим країнам, оборона яких має для США першочергове значення.

Переконавшись, що висадитися на Британські острови у 1940 р. нереально, Гітлер вирішив відкласти цю операцію. 18 грудня 1940 р. він затвердив план війни проти СРСР – план «Барбаросса», де підкреслювалася необхідність «розгромити Радянську Росію в ході короткочасної компанії ще до того, як буде завершена війна проти Англії».

Планом "Барбаросса" передбачався розгром Радянського Союзу протягом однієї короткочасної кампанії (7-8 тижнів) ще до того, як буде закінчено війну проти Великої Британії. Головними стратегічними об'єктами були визнані Ленінград, Москва, Центральний промисловий район і Донецький басейн. За планом "Барбаросса" для нападу на СРСР виділялося 152 дивізії (в тому числі 19 танкових і 14 моторизованих), 2 бригади. Сателіти Німеччини виставляли 29 піхотних дивізій і 16 бригад. Таким чином, якщо рахувати дві бригади за одну дивізію, всього виділялося 190 дивізій. Крім того, до війни проти СРСР залучалося дві третини усіх німецьких сил ВПС і значні сили флоту.

У листопаді 1940 р. союзниками Німеччини стали Угорщина, Румунія, Словаччина, а березні 1941 р. – Болгарія. На територіях цих держав Німеччина розташувала свої війська.

У 1940 -1941 рр. відбувалися також військові дії в Північно-Східній Африці, на Балканах та на Близькому Сході. В Африці першими перейшли в наступ італійські війська, які здійснили спробу захопити англійські володіння в Сомалі та Єгипті. Однак у грудні 1940 р. британські війська завдали їм поразки в Єгипті, а навесні 1941 р. – у Сомалі. У травні 1941 р. італійці втратили всі свої колонії у Східній Африці. Рятуючи свого союзника, Гітлер натрапив до Північної Африки німецький корпус на чолі з генералом Е. Роммелем.

На Балканах 6 квітня 1941 р. фашисти увірвалися до Югославії та Греції. Крім військ Німеччини та Італії, в операції брали участь угорські війська. Югославська армія була у короткий строк розгромлена і 17 квітня капітулювала, англійські війська було евакуйовані з Греції, переважно на острів Кріт.

20-31 травня 1941 р. німецькі  повітрянодесантні війська здійснили  операцію по захопленню острова. Фашистські десантники зазнали  відчутних втрат від англійських  та грецьких військ, що обороняли  Кріт. Морські десанти, направлені  до острова, були розгромлені  британським флотом. Однак завдяки  перевазі в анімації гітлерівці  отримали перемогу. Англійські війська  були евакуйовані з Криту до  Єгипту.

На Близькому Сході Німеччина здійснила спробу утвердилась у Сирії, що контролювалася французьким урядом Петена. В Іраку у квітні 1941 р. відбувся антианглійський переворот, який фашисти прагнули використати в своїх інтересах. Однак  у травні Ірак був зайнятий англійськими військами. У червні британська армія спільно з військами «Вільної Франції» встановила контроль над Сирією та Ліваном.

У вересні 1940 р. японські війська окупували північну частину Індокитаю, планували захоплення Індонезії та Філіппін. Плани Японії зачіпали інтереси США, Великобританії, Голландії на Далекому Сході. Між США і Японією проходили переговори про розподіл сфер впливу в басейні Тихого океану. Поряд із цим СРСР підписав з Японією  договір про ненапад.

Отже, влітку 1941 р. війська Німеччини та її союзників окупували майже всю Європу, вели військові дії у Північній Африці, Далекому Сході та морських комунікаціях. Завоювання країн Близького Сходу і Північно-Східної Африки А. Гітлер відклав до завершення війни проти СРСР.

 

 

 

2.2. Розширення  фашистської агресії

 

Радянське керівництво було переконане у міцності радянсько-німецької дружби, тому припустилося низки стратегічних прорахунків у зовнішній політиці, які потім завдали СРСР значних втрат. Незважаючи на інтенсивну підготовку обох держав до війни, ініціатива залишалася за Німеччиною.

22 червня 1941 р. німецька армія  на величезному фронті від  Балтійського до Чорного морів  розпочала наступ проти СРСР. Друга світова війна вступила  у новий період. Разом з Німеччиною  війну СРСР оголосили Італія, Румунія, Угорщина, Фінляндія, Словаччина.

Причини невдач Червоної Армії.

1. Значну роль відіграв фактор раптовості. Вночі на 22 червня, коли у

радянського командування вже не було сумнівів у нападі Німеччини, до західних округів телеграфом було надіслано директиву про приведення військ до бойової готовності. Однак директива запізнювалася, ворог відкрив шквальний вогонь і завдав бомбових ударів по містах і селах, штабах, вузлах зв'язку, мостах, залізничних комунікаціях. Першого дня війни німецька авіація розбомбила 66 радянських аеродромів, знищивши 1200 літаків.

2. Кращі кадри Червоної Армії було репресовано. На початок війни

внаслідок репресій тільки 7% командирів мали вищу військову освіту, а 37% не пройшли повного курсу навчання навіть у середніх військово-навчальних закладах.

3. У військах панувала система жорсткої централізації, управління й

підпорядкування, що стримувало ініціативу командирів, породжувало схильність до шаблонів, застарілих схем. Багато вищих командирів (Ворошилов, Будьонний та інші) абсолютизували досвід громадянської війни, переносили його у цілком нові умови.

4. Переозброєння відбувалося вкрай поволі. Нові танки і літаки, інші

види озброєнь було поставлено на серійне виробництво тільки у 1940-1941 рр.

Було демонтовано інженерні оборонні споруди на радянсько-польському кордоні 1939 р., вони опинилися у тилу Червоної Армії, а нові не були споруджені.

5. Радянська військова доктрина базувалася на тезі, схваленій

Сталіним, що майбутня війна відбуватиметься на території ворога, тому використання оборонних споруд фактично не планувалося у стратегічному відношенні.

6. Радянське військове керівництво прорахувалося у визначенні

можливого напрямку головного удару противника. Пріоритетним у Генеральному штабі Червоної Армії вважався київський напрямок, а мінсько-смоленсько-мос-ковський — як другорядний; у підпорядкування Київського Особливого військового округу було передано великі сили.

7. Всупереч запевненням про готовність до переможної війни вище

політичне керівництво не мало серйозного плану на випадок масштабних дій. Не було заздалегідь розподілено обов'язки відповідальних за різні сфери економічного і соціального життя, за евакуацію, переоснащення виробництва тощо. У перші дні війни Сталін був деморалізований, а всі головні питання замикалися особисто на ньому.

8. Народ країни, керівні кадри були дезорієнтовані психологічно

договорами 1939 р. з Німеччиною, у багатьох були 
занадто великі ілюзії з цього приводу.

9. Побоюючись надати Німеччині привід для нападу на СРСР, Сталін не

 поспішав з приведенням  військ до бойової готовності. Лише за 2-3 тижні до початку  війни було мобілізовано частину воїнів запасу й розпочалася дислокація п'яти армій з внутрішніх округів до прикордонних.

10. Зосередження і розгортання військ не було завершено до початку

війни. Більшість дивізій перших ешелонів армій прикриття перебувала в учбових таборах; артилерія, інженерні війська, зв'язок часто опинялися у відриві від своїх з'єднань.

Стратегічне розгортання Червоної армії не було завершене, війська були розосереджені на фронті в 4,5 тис. км і вглибину більше ніж на 400 км. Значну частину збройних сил (40 дивізій) доводилось тримати для охорони далекосхідних кордонів від японських мілітаристів. Червона армія не мала достатнього досвіду ведення операцій в умовах сучасної війни. Не вистачало досвідчених, добре підготовлених командирів. Основна маса командирів та воєначальників 9до 40 тис. осіб) була репресована або усунена з армії. У країні був нездоровий військово-політичний і психологічний клімат. Примус, адміністрування не сприяли мобілізації внутрішніх духовних сил суспільства на відсіч ворогові.

Радянські війська розпочали військові дії у вкрай невигідних умовах. Лінія оборони була швидко розірвана німецькими танковими ударами. У перший день війни було знищено 1200 радянських літаків, головним чином на аеродромах, зруйнований зв'язок, транспортне постачання. За 3 тижні німецькі війська просунулися на 350-600 км углиб СРСР. Червона армія зазнала великих втрат у живій силі і техніці: близько 1 млн. осіб, 3,5 тис. літаків, 6,5 тис. танків.

28 червня фашистські війська  захопили Мінськ і оточили  дві радянські армії. Одночасно  розпочався активний наступ вермахту  у Прибалтиці, були захоплені  Вільнюс, Рига і виникла загроза  Ленінграду. В Україні між німецькими  і радянськими танковими частинами  точилися запеклі бої в районі  Луцька. Проте фашистські війська  перемогли і розгорнули наступ  на Київ.

Ситуація ставала все більш загрозливою, але в липні під Смоленськом у кровопролитних боях темп німецького наступу різко сповільнився. Опір Червоної Армії почав наростати.

Для управління всією країною в надзвичайних умовах був утворений Державний комітет оборони, для керівництва військами – Ставка верховного головокомандування. Навколо великих промислових центрів створювалися украп райони, почалася евакуація промисловості на схід.

Прагнучи за будь-яку ціну оволодіти промисловим потенціалом України, Гітлер зосередив для наступу на флангах київського угруповання радянських військ значні танкові сили. У результаті глибокого прориву німецьких танків у тил Південно-Західного фронту у вересні радянські війська потрапили в оточення. Після цього гітлерівцями було зайнято Лівобережну Україну. До жовтня тривала оборона Одеси, продовжував чинити стійкий опір Севастополь.

Восени 1941 р. ситуація на радянсько-німецькому фронті була вкрай напруженою. За п’ять місяців війни гітлерівці просунулися вглиб СРСР на 900-1200 км.  Німецьке  командування розраховувало, що із захопленням Москви буде досягнуто перемоги. Для наступу на Москву було зосереджено понад 1 млн. добре озброєних солдатів та офіцерів. Радянських військ на московському напрямку було значно менше, бо в першій половині жовтня 1941 р. у районі Вязьми у ворожому оточенні трагічно загинуло п’ять армій і 12 дивізій народного ополчення.

До грудня 1941 р. фашисти контролювали територію СРСР, на  якій до війни проживало близько 80 млн. осіб, або 42% населення, було розміщено велику частину його економічного потенціалу, а також захопили 3,8 млн. радянських військовополонених.

До Москви перекидалися резерви. Командуючим Західним фронтом, що обороняв Москву, було призначено Г. К. Жукова. Частина дивізій була знята з далекосхідного кордону. Після напружених оборонних боїв у ніч з 5 на 6 грудня у дію були введені свіжі резервні армії. Фашистські війська, знекровлені в попередніх боях, почали відступ. У результаті контрнаступу радянських військ німецькі сили були відкинуті від Москви на 100-300 км.