Діяльність банків зі споживчого кредитування населення

Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю удосконалення організації банківського споживчого кредитування. Розвиток кредитування фізичних осіб на споживчі потреби відбувається паралельно із розвитком банківської системи України і відіграє одну з важливих функцій у розвитку цивілізованих відносин на ринку фінансового забезпечення та споживання. З точки зору банківської установи, привертає увагу той факт, що стрімке збільшення обсягів кредитування населення, яке обумовлене зростаючим попитом на такого виду кредити, супроводжується зростанням ризиків за зазначеними операціями і несе загрозу фінансовій стабільності банківської системи України. У цьому контексті удосконалення організації процесу кредитування має теоретичне і практичне значення. З урахуванням цього є потреба у більш детальному теоретичному і методичному дослідженні данного виду банківських кредитних операцій.

Головною метою даного дослідження є узагальнення теоретичних засад банківського споживчого кредитування, виявлення дискусійних питань і обґрунтування методичних засад удосконалення даного процесу.

Для реалізації мети передбачено вирішення таких завдань:

• визначення сутності і особливостей споживчого кредиту в системі кредитних операцій банку;
• обґрунтування основних теоретичних положень щодо взаємодії банків з фізичними особами;
• визначення факторів і дослідження їх впливу на діяльність банку на ринку кредитування фізичних осіб;
• визначення і критична оцінка етапів надання банківського споживчого кредиту;
• надання рекомендацій щодо вдосконалення окремих аспектів механізму банківського споживчого кредитування.

Об’єктом дослідження є діяльність банків зі споживчого кредитування населення. Предметом дослідження є організація процесу надання кредиту фізичним особам на споживчі потреби з урахуванням цілей його оптимізації з метою мінімізації ризику.

Враховуючи мету і основні задачі даного дослідження були використані такі загальнонаукові методи як аналіз і синтез при вивченні теоретичної сутності споживчого банківського кредиту і підходів щодо його класифікації, методи порівняння, групування і графічного зображення даних при аналізі діяльності банків на ринку кредитування фізичних осіб, загальнонаукові методи пізнання як системність і комплексність.

Основною інформаційною базою послужили нормативні і законодавчі акти, що регулюють проведення банками операцій; праці вітчизняних і зарубіжних вчених, спеціалістів в сфері даного дослідження, монографічні роботи, статті, а також базові положення економічної науки, матеріали наукових конференцій, семінарів, докладів.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи організації споживчого кредитування

1.1.Сутність споживчого  кредиту в системі кредитних  операцій банку

Очевидно, що банківські ресурси - це основа діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв’язку; коли від розміру банківських ресурсів залежать масштаби діяльності комерційних банків, і цілком зрозуміло, що важливим моментом є не тільки формування ресурсів, а й ефективне їх розміщення, тобто активна сторона діяльності банку. Обґрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів під час здійснення активних операцій є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності банку. Активні операції являють собою розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання прибутку, забезпечення діяльності та підтримання необхідного рівня ліквідності.

У структурі активних операцій традиційно найбільшу питому вагу мають кредитні операції. Це пов'язано з об'єктивною властивістю капіталу спрямовуватися у сфери, де найвища норма прибутку. Саме аналіз кредитних операцій банку з погляду ступеня ризику, забезпеченості та дохідності лежить в основі аналізу якості активів, що, у свою чергу, є важливим напрямом рейтингової оцінки діяльності банку. Позикові операції являють собою один із найефективніших, тобто прибуткових способів розміщення ресурсів банку. Водночас кредитні операції - це найбільш ризикований вид операцій банку.

Банк має право на здійснення операцій з розміщення коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, тобто кредитних операцій, на підставі банківської ліцензії. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами. Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від розміру кредиту, приймається банком колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом. У разі надання позичальникам «великих кредитів» (розмір яких перевищує 10 % власного капіталу), банк повідомляє про це НБУ. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25 % власних коштів банку. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

Безперервне загострення конкуренції на ринку банківських послуг та зменшення у банків можливостей отримувати надприбутки від кредитних вкладень зумовлює зростання вимог до якості оцінювання ефективності кредитної діяльності банку як необхідної передумови виявлення та пошуку резервів з її підвищення. У вітчизняній та зарубіжній економічній літературі особливе місце займають дослідження банківського кредитування. Доцільно виділити фактори, що впливають на можливість банків здійснювати кредитні операції.

 При визначенні меж  нарощення обсягів кредитів необхідно  враховувати наступні внутрішні  фактори:

1. ресурсний потенціал банку не як можливість нарощення ресурсної бази у абсолютних показниках,а за умов дотримання оптимальності її структури;
2. трудовий потенціал як відповідність кількості персоналу з відповідним професійним рівнем нарощенню обсягів кредитних операцій;
3. здатність наявного методичного забезпечення створити відповідні умови у процесах управління зростаючими кредитним портфелем та відповідними ризиками;
4. пристосованість систем внутрішнього контролю за існуючими ризиками до нарощення обсягів кредитного портфеля;
5. резервний потенціал банку як відповідний рівень результативності кредитної діяльності у минулих періодах, який здатен забезпечити формування у разі необхідності резервів на випадок можливих втрат від кредитних операцій у майбутніх періодах.

До зовнішніх факторів відносяться:

1. грошово-кредитна політика Національного банку України (норма обов’язкового резервування коштів банку; економічні нормативи, а саме норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента(Н7), норматив великих кредитних ризиків(Н8), норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру(Н9), норматив максимального сукупного ризику кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам(Н10));
2. загальний стан економіки країни, темпи інфляції, темпи зростання валового внутрішнього продукту(ВВП);
3. рівень доходів населення, здатність споживати банківські послуги, наявність соціальних пільг тощо;
4. соціальна напруженість.

Звісно кредитні можливості банків обмежуються існуючою строковістю пасивів (переважно короткострокових) та їх обсягом, який залежить від комплексу тісно пов'язаних чинників: валютної стабільності, соціального становища, інфляційних процесів, фіскальної політики тощо. Очевидно, що пошуки джерел довгострокових фінансових ресурсів стануть найактуальнішою проблемою національної економіки на найближчі роки.

Основне завдання сучасних банків характеризується активним залученням клієнтів, заради чого ними здійснюється розробка різноманітного спектра послуг, використання найновіших програмних технологій та поширення у всі сфери життя потенційних клієнтів. Одним з найважливіших аспектів є розвиток взаємодії банків з реальним сектором економіки, який відбувається шляхом кредитування товарів тривалого користування. Зростання рівня розвитку кредитних операцій банків з реальною економікою визначається різними факторами, такими як: темп і характер структурних видозмін в галузях реальної економіки, заходи щодо підвищення рівня правового захисту прав кредиторів, також відкритість інформації про фінансовий стан і про структуру власності організацій, які працюють в реальному секторі, в тому числі на основі співставлення і розкриття звітності на консолідованій основі.

Розвиток кредитування фізичних осіб банками відіграє важливу роль у розвитку сучасних цивілізованих ринкових відносин на ринку фінансового забезпечення і споживання та виконує головну свою роль - підвищення купівельної спроможності населення та їх життєвого рівня. Споживчий кредит набрав найбільшого розвитку в умовах загальної кризи капіталізму (головним чином після 2-ї світової війни 1939-1945)  в зв’язку з різким посиленням невідповідності між ростом виробництва та обмеженістю платоспроможного попиту населення. В країнах з розвинутою ринковою економікою споживчий кредит, як зручна і вигідна форма обслуговування населення, відіграє теж велику роль в економіці.

Кредит має специфічні риси, які визначають його як певний вид кредиту фізичній особі. Так, по-перше, кредит передбачає надання кредитною організацією у тимчасове користування фізичній особі не будь-яких речей, а виключно грошових коштів, по-друге, кредитні відносини повинні бути обов’язково оформлені кредитною угодою в письмовій формі. По-третє, кредити надаються лише на платній основі, тоді як позика передбачає повернення такої ж суми коштів або кількості речей тієї ж якості, яку було отримано від позикодавця.

В результаті вивчення теоретичного матеріалу щодо сутності споживчого кредиту, можна дійти висновку, що на жаль, в українській банківській практиці не виділяється «кредит для фізичної особи», а всі кредитні відносини банку з фізичними особами прийнято називати споживчим кредитом, який за суттю є одним із видів кредитів для фізичних осіб (до інших видів кредитів для фізичних осіб можна виділити кредит на покупку авто, іпотечний кредит та інші, але це не буде споживчим кредитом, оскільки відсутня мета споживчого кредитування - а саме товарів кінцевого споживання).

Оскільки кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником, то доцільно зазначити, що суб’єктами споживчого кредиту, взагалі, можуть бути:

1. в ролі позичальника - фізичні особи;
2. в ролі кредитора:

• банки (банківські споживчі кредити);

• торгові організації;
• кредитні установи небанківського типу (ломбарди, каси, взаємодопомоги,кредитні кооперативи, пенсійні фонди, будівельні товариства та інші);
• підприємства, де працюють позичальники;
• інші фізичні особи (особисті споживчі кредити).

В подальшому в роботі буде розглядатися саме банківське споживче кредитування. Об’єктом кредиту виступають:

• витрати, пов’язані з задоволенням потреб населення поточного характеру;
• витрати, пов’язані з придбанням товарів тривалого користування;
• витрати на оплату послуг;
• витрати на невідкладні потреби.

Споживчий кредит має багато специфічних особливостей, пов'язаних з особливостями особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид кредиту відображає відносини між кредитором і позичальником, зміст яких полягає в кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від кредитів, що надаються суб'єктам господарювання для господарських цілей або для придбання активів, що викликає рух вартості.

По-друге, до споживчого кредиту позичальники, як правило, звертаються у випадках коли їм не вистачає власних коштів, тоді як юридичні особи часто використовують отриманий кредит як джерело майбутнього доходу.

По-третє, споживчий кредит одержують, як правило, фізичні особи.

По-четверте, повернення запозиченої вартості при споживчому кредитуванні відбувається не в результаті вивільнення коштів у позичальника, а в результаті їхнього надходження чи нагромадження.

По-п’яте, споживчий кредит є способом задоволення споживчих потреб, тобто особистих,  індивідуальних потреб людей. Такий кредит прискорює одержання визначених благ (товарів, послуг), що вони могли б їх мати (придбати) у майбутньому, зібравши кошти, необхідні для покупки цих цінностей або послуг.

По-шосте, усі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню соціальних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (насамперед, з низьким і середнім рівнем доходу), утвердженню принципів соціальної справедливості.

Передумовами виникнення відносин банку з кредитування потреб фізичних осіб у споживчих товарах, перш за все, є потреба громадян у додаткових коштах для підтримання достатнього життєвого рівня. Тому можна визначити фактори, які визначають попит на споживчі банківські кредити:

1.Ефект психологічного сприйняття ціни

 Він полягає в тому, що часто споживач чисто психологічно  не буде придбавати товар, якщо  ціна занадто висока, і все-таки  придбає його, якщо ціна знизиться. І це можна вважати головним  фактором, який буде спонукати  споживача користуватися банківськими  споживчими кредитами, враховуючи  переваги, пов’язані із скороченням  часу на задоволення його особистих  потреб.

2.Ефект корисності

Він виражається в тому, що при користуванні кожним новим банківським споживчим кредитом, клієнт хоч і отримує певні переваги, але в дійсності з кожним разом має все меншу корисність в силу того, що йому прийдеться у подальшому більше віддавати банку із своєї заробітної плати. Однак сама природа кредиту маскує негативний вплив більш високої ціни споживчого кредиту, тоді як на перший план виходять переваги, а потім вже наслідки, пов’язані з погашенням відсотків і поверненням основної суми боргу.

3.Ефект заміщення

Пов’язаний, перш за все, з альтернативою між споживчим кредитом і придбання товарів у розстрочку, де в останньому випадку товар не передається споживачу до моменту повного погашення вартості товару. Тому розстрочка не дає всіх тих переваг, пов’язаних із банківським споживчим кредитом.

Таким чином, враховуючи особливості кредитування населення та сутність кредиту взагалі, можна зробити висновок, що банківський кредит для фізичних осіб є формою економічних відносин між банком - кредитором і позичальником, фізичною особою, яка передбачає надання населенню акумульованих в банку тимчасово вільних грошових коштів на умовах повернення, строковості, платності і забезпечення. А споживчий банківський кредит можна визначити, як різновид кредиту для фізичних осіб, який передбачає надання населенню акумульованих в банку тимчасово вільних грошових коштів на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг на умовах повернення, строковості, платності і забезпечення.

2. Види банківських споживчих кредитів

Розглянувши сутність банківського споживчого кредиту та його специфічні риси, вважаю за необхідне розглянути і його різновиди, більш детальну його характеристику за організаційно - економічними ознаками.

По забезпеченню розрізняють кредити:

• Незабезпечені (бланкові); такі кредити ще називаються у банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов'язання позичальника погасити позичку. Вони пов'язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності позичальника і надаються під більш високий процент;
• Забезпечені (заставою, гарантіями, поручительствами, страхуванням).

Забезпечення є вторинними джерелом погашення кредиту, тобто своєрідним способом страхування банком від ризику неповернення клієнтом кредиту у разі недостатності первинних джерел погашення фізичною особою - а саме недостатності отриманого доходу. Щодо фізичних осіб, то формами забезпечення зобов’язань можуть виступати застава, гарантія, поручительство, страхування і стягнення неустойки, пені та штрафів. У практиці роботи банків держав із розвинутою ринковою економікою трапляються й інші форми забезпечення кредитів. Наприклад, при наданні кредитів індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтво про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, дорогоцінні метали.

По термінах кредитування споживчі кредити умовно підрозділяють на:

• Короткострокові (терміном від 1 дня до 1 року);
• Середньострокові (терміном від 1 року до 3-5 років);
• Довгострокові (терміном понад 3-5 років).

Але враховуючи специфічні риси саме споживчого кредиту,а не кредиту для фізичних осіб, слід відмітити притаманність саме короткострокового характеру, тобто до 1 року. Короткостроковий кредит можна оформити на певний строк (у межах року) або до запитання. Кредит до запитання не має фіксованого терміну, і банк може зажадати її погашення в будь-який час – це кредитування за овердрафтом. При наданні кредиту до запитання часто передбачається, що позичальник порівняно платоспроможний і активи, у які вкладені його запозичення, можуть бути трансформовані в грошові кошти найкоротший термін.

По методу погашення розрізняють кредити, що погашаються одноразово і кредити з розстрочкою платежу. Кредити без розстрочки платежів мають важливу особливість - по таких кредитах погашення заборгованості по кредиту і відсотків здійснюється одноразово, і тому вони є найбільш ризикованими для банку.

Споживчі банківські кредити в розстрочку платежу включають:

• кредити з рівномірним періодичним погашенням кредиту (щомісяця,щокварталу і т.д);
• кредити з нерівномірним періодичним погашенням кредиту (сума платежу в погашення кредиту змінюється (зростає чи знижується) у залежності від визначених факторів (наприклад, по мірі наближення дати остаточного погашення кредиту або завершення кредитного договору з нерівномірним неперіодичним погашенням).

По способу сплати відсотків за споживчим кредитом класифікують на такі види:

• з утриманням відсотків у момент надання;
• зі сплатою відсотків у момент погашення кредиту;
• зі сплатою відсотків рівними внесками протягом усього терміну користування (щокварталу, один раз у півріччя або по спеціально визначеному графіку).

По характеру кругообігу коштів кредити поділяють на разові і поновлювані (револьверні). У групу револьверних кредитів, як правило, включають кредити, надані клієнтам по кредитних картках або кредити по єдиних активно-пасивних рахунках у формі овердрафта. Кредитні лінії по рахунках до запитання приватних осіб менш поширені у світовій банківській практиці, але використовуються аналогічно кредитам по кредитних картах. Таким чином, овердрафтне кредитування за пластиковою карткою є формою короткострокового кредитування без оформлення документів на одержання кредиту, гарантією при цьому може служити лише ім’я самого потенційного позичальника та історія його відносин з банком-емітентом.

За ступенем покриття кредитом вартості (ціни) споживчих товарів і послуг - кредити на повну вартість і кредити на часткову оплату товару (послуги) тощо.

Новими видами грошових банківських споживчих кредитів вважаються чековий кредит і банківські кредитні картки.

Чековий кредит - це вид споживчого кредиту, при якому надання кредиту здійснюється при відкритті окремого чекового рахунка. В банківській практиці використовуються два основні різновиди чекового кредиту - кредитування з овердрафтного рахунка (при від'ємному сальдо на поточному рахунку) та кредитування на основі використання спеціального чекового рахунка і спеціальних банківських чеків.

Найпоширенішим в сучасних умовах у західних країнах є такий вид банківського споживчого кредиту, як кредитування за допомогою кредитної картки. Основна перевага кредитної картки, яка й робить її надзвичайно популярною серед населення,  є зручність у практичному користуванні.

Кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту.

За способом організації взаємовідносин банку з фізичними особами споживчі кредити можна поділити на:

• опосередковані (через торгівельного посередника); залучення клієнтів до співпраці є оптимальним через найбільш привабливі для нього обслуговуючі заклади і через допомогу в одержанні бажаного у найкоротший термін;
• прямі або цільові, які надаються безпосередньо банком фізичній особі без посередників.

3. Особливості організації кредитних відносин з фізичними особами

При організації кредитної діяльності банком базовим положенням і орієнтиром виступає тенденція щодо використання сучасною банківською практикою по суб’єктного методу кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника. І це находить своє вираження в особливостях організації кредитних взаємовідносин банку і клієнтів (саме фізичних осіб), як відособленої частини економічних відносин, пов'язаної з наданням вартості (коштів) у тимчасове користування і поверненням її разом із певним відсотком. Здійснення банківських операцій з кредитування реального сектора, зокрема кредитування фізичних осіб, завжди сполучено з певними ризиками, пов'язаними як із загальноекономічними причинами, так і з причинами, обумовленими діями конкретного кредитора, його вмінням аналізувати можливі ризики, оцінювати та управляти ними.

Запровадження операцій із споживчого кредитування вимагає вирішення низки певних проблем у сфері керування власними ризиками через специфіку даного кредитного продукту. Отже, доцільно розглянути специфіку діяльності банку при організації споживчого кредитування, яка виражається:

1. Суб’єктом кредитних відносин,а саме фізичною особою, та перевагами співпраці саме з цим видом позичальників. На відміну від коштів підприємств, кошти населення не мають таких суттєвих обмежень зростання, тому що існують дуже значні резерви покращення життєвого рівня населення України, а звідси, збільшення можливостей заощаджувати частину коштів. Підприємства, згідно закону, зобов’язані мати поточні рахунки, отже, банки максимально використовують їхні кошти і практично не мають можливостей збільшення рахунків підприємств та коштів, що обертаються за ними. Населення не зобов’язано мати поточні та інші рахунки, отже, банки можуть скористатись цією можливістю залучення додаткового джерела грошових коштів з метою активізації своєї діяльності.
2. Об’єктом кредитних відносин з фізичною особою,а саме товарами (що сплачуються за рахунок банківського кредиту), та грошима. Специфічною рисою даного об’єкту являється переважно короткостроковий характер кредитування банком, що пов’язано в сучасних умовах з раптовістю виникнення потреби фізичних осіб у послугах банку. З однієї сторони, це пов’язано з ліквідністю банку, оскільки під ліквідністю розуміють здатність (спроможність) банку своєчасно виконувати не тільки свої зобов’язання з повернення вкладених коштів з виплатою встановленої плати, а й можливість надання кредитів в певний час. При цьому важливими і навіть принциповими рисами є швидкість і беззбитковість задоволення потреби клієнтів у грошових коштах. Тому неможливо не відмітити притаманність споживчому кредитуванню ризика ліквідності, який часто визначають як ризик, який виникає через раптове скорочення обсягу готівки і змушує банк у визначений момент купувати грошові кошти за вищою ціною чи втрачати вартість своїх активів. Метою банку в розробці зваженої політики при організації споживчого кредитування є планування достатнього рівня ліквідності з урахуванням коливань і відхилень, а також спеціальними вимогами Національного банку України щодо банків, що спеціалізуються на здійсненні однієї чи декількох банківських операцій, а саме дотриманням спеціальних (підвищених) значень економічних нормативів для забезпечення більш високого рівня адекватності регулятивного та основного капіталу, рівня ліквідності та запобігання надмірному перекладанню банками ризиків на своїх кредиторів (вкладників).З іншої сторони, короткостроковий характер об’єкту споживчого кредитування безпосередньо пов’язан із формуванням ресурсів під даний вид активних операцій, а саме із врахуванням збалансованості між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку.
3. Метою кредитування фізичних осіб - визначення загального ризику. У світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику при споживчому кредитуванні на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику. Формально можна виділити два основних підхода щодо управління кредитним ризиком при споживчому кредитуванні:

• підтримка ризику на рівні не вище заданного. Природно, в кожному банку свої вимоги до рівня ризику, які залежать від вимог НБУ, стану ринку, стратегії банку (агрессивна, консервативна, поміркована). З часом банк може ослабити вимоги до ризику (наприклад, якщо не вдається одержувати достатній прибуток) або, навпаки, підвищити їх;

• мінімізація ризику за деяких заданих умов (наприклад, при заданному рівні прибутку).

Особливо важливим стратегічним питанням для зменшення ризиків споживчого кредитування є політика кредитної установи, що повинна забезпечувати ефективне управління портфелем кредитів банку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втрат від настання кредитних ризиків. Банки мають успіх тоді, коли ризики контрольовані і знаходяться в рамках їх фінансових можливостей. При організації кредитних відносин з фізичними особами кредитна політика комерційного банку може виступати певною стратегією і тактикою банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі таких принципів кредитування, як строковість, платність, забезпеченість, поверненність та цільовий характер використання. В більш вузькому розумінні кредитна політика є системою заходів банку в сфері кредитування його клієнтів, що здійснює банк для реалізації своєї загальної стратегії в певному періоді часу. Визначаючи кредитну політику з орієнтацією на споживче кредитування, необхідно враховувати специфічні зовнішні і внутрішні чинники. До найважливіших зовнішніх чинників слід віднести:

• загальний стан економіки країни, темпи інфляції, темпи зростання валового внутрішнього продукту (ВВП), дефіцит державного бюджету;
• грошово - кредитна політика Національного банку України;
• рівень доходів населення, здатність споживати банківські послуги, наявність соціальних пільг тощо;
• регіональна та галузева специфіка функціонування банку;
• рівень конкуренції (враховуючи наявність кредитних спілок, ломбардів, кас взаємної допомоги, торгівельних посередників);
• рівень цін на банківські продукти та послуги та їх доступність для фізичних осіб;
• соціальна напруженість.

До найважливіших внутрішніх чинників, які визначають кредитну політику банку при орієнтації на споживче кредитування, належать: