Діяльність підприємств в ринкових умовах

Зміст

Вступ

Тема моєї контрольної роботи «Правові основи діяльності підприємств за умов ринкової економіки». Ця тема є важливою для подальшого вивчення економіки підприємств, адже містить у собі основи діяльності підприємств. В умовах ринкових відносин акцент економічної діяльності переміщується до основної ланки економіки – підприємства. Саме на цьому рівні створюється необхідна суспільству продукція, надються необхідні послуги. На підприємстві зосереджені кваліфіковані кадри, вирішуються питання економічного витрачання ресурсів, застосування новітніх технологій. Без знань правових основ жодне підприємство не може існувати. Тому обрана тема є актуальною сьогодні і важливою для ефективної діяльності підприємств, тим більше для України, економіка якої переходить до ринкової системи.

Подолання породжених адміністративно-командними методами керування негативних явищ у народному господарстві України  можливо на основі реформування відношень  власності і регульованої ринкової економіки.

Світовий досвід показує, що формування ринку як форми організації  товарного виробництва відбувалося  еволюційним шляхом протягом тривалого  часу при відповідній законодавчій діяльності держави. Перехід нашої  економіки до ринкових відносин має  визначені особливості:

- ринкова економіка формується  нееволюційним шляхом; робиться  спроба проводити її в процесі  радикальних змін суспільного  ладу;

- упровадження ринкової  економіки проходить без достатньо  випробуваних стосовно наших  умов господарювання законодавчо-правових  актів і нормативів;

- держава не підтримує  розвиток нових видів підприємств  і не обтяжує себе поміччю  діючим підприємствам (особливо  малим); на даний момент практично немає стимулів і пільг для різноманітних підприємств і підприємництва.

Усвідомлення об'єктивної необхідності переходу до ринкових відносин обумовлює необхідність створення  відповідних передумов, що визначаються чинністю закону вартості і сприяють реалізації в умовах ринку всіх чинників ефективного виробництва. Це потребує переосмислення економічних основ  господарювання, оволодіння ринковим механізмом з урахуванням нашої  соціально-економічної дійсності, відсутності  ринкової культури й інфраструктури, необхідної інформації, підготовленості  кадрів, а також того, що ринок  - система досить жорстоких соціально-економічних відношень.

Одними з найважливіших  передумов переходу до ринкової економіки  є розробка відповідної законодавчо-правової основи, організація рівноправної діяльності різноманітних видів підприємств, підтримка підприємництва, освоєння ринку на різних рівнях і напрямках.

У своїй роботі в першому  розділі я розкрию цілі та напрямки діяльності підприємств. Правові основи будуть виствітлені у другому  розділі. В третьому розділі розкриваються  проблеми та шляхи вирішення економічних  проблем підприємств в ринкових умовах.

Розділ 1. Поняття, цілі та напрямки діяльності підприємств

1. Поняття та цілі діяльності підприємств

Будь-яке суспільство  для забезпечення нормального (достатньо  комфортного) рівня своєї життєдіяльності  здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні  організації (трудові колективи), які  спільно виконують ту чи ту місію(реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте  мета й характер діяльності таких  численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким  характером діяльності називають підприємствами.

Підприємство — це організаційно  відокремлена та економічно самостійна основна (перепала) ланка виробничої сфери народного господарства. що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Кожне підприємство має історично  сформовану конкретну назву - завод, фабрика. шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць —заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості  країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають  фірмами. Під словом «фірма» розуміють  підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництві, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо: метою одержання  кінцевого фінансового результату — прибутку.

Кожна з них визначає для  себе певне фірмове найменування, під яким її записують до державного реєстру своєї країни. Фірмове  найменування, як правило, включає ім'я  та прізвище одного чи кількох власників  фірми, відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах досить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США—корпорацій, країнах континентальної Європи — товариств.

Важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий  рахунок у банку, печатку з  власною назвою. а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких. Фірмовий знак (марка) служить для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх відокремлення на ринку від продукції (послуг) конкурентів.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення  та функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину  його існування, у світовій економіці  заведено називати місією. Здебільшого  місією сучасного підприємства (фірми) вважають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку  та одержання максимально можливого  прибутку.

На основі загальної місії  підприємства формулюються і встановлюються загально фірмові цілі, які мають  відповідати певним вимогам:по-перше, цілі підприємства мають бути конкретними  й піддаватися вимірюванню. Формулювання цілей у конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє в напрямку здійснення своїх цілей;по-друге, цілі підприємства мають бути орієнтованими в час і, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п'яти рокам, інколи більше (7—10 років) — для передових у технічному відношенні фірм: короткотермінова — в межах одного року; по-третє, цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зменшення рівня їхньої мотивації, погіршання показників інноваційної, виробничої та соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку; по-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може призвести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства (фірми), відповідальними за досягнення різних цілей.

У кінцевому підсумку цілі підприємства (фірми) мають бути чітко  сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, котрий прагне спостерігати й вимірювати результати цієї діяльності.

Варто також знати, що цілі підприємства (фірми) будуть значущою частиною стратегічного планування у тому разі, коли їх не лите правильно  сформульовано та ефективно систематизовано, а й достатньо про них інформовано  весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання їхнього здійснення [7].

2. Напрямки діяльності підприємств

Кожне підприємство - це складна  виробничо-економічна система з  багатогранною діяльністю. Найбільше  чітко виділяються напрямки, які  варто віднести до головних:

1. комплексне вивчення  ринку (маркетингова діяльність);

2. інноваційна діяльність (науково-дослідні і дослідно-конструкторські  розробки, упровадження технологічних,  організаційних, управлінських і  інших нововведень у виробництво);

3. виробнича діяльність (виготовлення  продукції, виконання робіт і  надання послуг, розробка номенклатури  й асортименту адекватних попиту  на ринку);

4. комерційна діяльність  підприємства на ринку (організація  і стимулювання збуту виробленої  продукції, послуг, дієва реклама);

5. матеріально-технічне забезпечення  виробництва (постачання сировини, матеріалів, що комплектують вироби, забезпечення усіма видами енергії,  технікою, устаткуванням, тарою,  і т.д.);

6. економічна діяльність  підприємства (усі види планування, ціноутворення, облік і звітність,  організація й оплата праці,  аналіз господарської діяльності  і т.п.);

7. післяпродажний сервіс  продукції виробничо-технічного  і споживчого призначення (пусконалагоджувальні  роботи, гарантійне обслуговування, забезпечення запасними частинами  для ремонту і т.д.);

8. соціальна діяльність (підтримка  на належному рівні умов праці  і життя трудового колективу,  створення соціальної інфраструктури  підприємства, що включає власні  житлові будинки, столові, лікувально-оздоровчі  і дитячі дошкільні установи, і т.д.)

Відповідно до логіки й  послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком  діяльності кожного підприємства за умов ринкових відносин є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Результати вивчення ринку  товарів служать вихідною базою  для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

Наступним найбільш складним за обсягом і вирішенням організаційно-технічних  завдань напрямком є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі й часі. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що з них складається виробнича діяльність, найважливішими треба вважати: обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку: формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному  підприємстві (фірмі), визначається рівнем його (її) комерційної діяльності, значущість якої за умов ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів та якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

Іще одним важливим напрямком  діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати післяпродажний сервіс багатьох видів товарів — машин та устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного й споживчого призначення. Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їхнє гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби тощо. Він є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених технічних засобів, а також про потрібні експлуатаційні витрати. Ця інформація використовується продуцентами для вдосконалення продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури та асортименту.

До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо. Цей напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної діяльності підприємства (фірми) детальніше буде висвітлено у відповідних розділах цього підручника.

Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкретних видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) за умов соціальне орієнтованої ринкової економіки [7].

Розділ 2. Правові  основи діяльності підприємств в  Україні

2.1 Господарський  Кодекс. Підприємство як організаційна форма господарювання

Господарський кодекс України  встановлює відповідно до Конституції  України ( 254к/96-ВР ) правові основи господарської  діяльності (господарювання), яка базується  на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України  має на меті забезпечити зростання  ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій  основі підвищення ефективності суспільного  виробництва, його соціальну спрямованість  відповідно до вимог Конституції  України ( 254к/96-ВР ), утвердити суспільний господарський порядок в економічній  системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Цей Кодекс визначає основні  засади господарювання в Україні  і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації  та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а  також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Підприємство - самостійний  суб'єкт господарювання, створений  компетентним органом державної  влади або органом місцевого  самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих  потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим  Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської  діяльності. Підприємство, якщо законом  не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною  особою, має відокремлене майно, самостійний  баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням  та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має у  своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Підприємство має право  створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Діяльність розташованих на території України відокремлених  підрозділів підприємств, що знаходяться  за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами.

2.2 Управління підприємством та майно підприємства

Управління підприємством  здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права  щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською  діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

У разі найму керівника  підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без  доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

На всіх підприємствах, які  використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим коллективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори ( 3356-12 ).

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи.

Рішення з соціально-економічних  питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним

органів.

Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та законами про такі підприємства.

Майно підприємства

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна  підприємства є:

- грошові та матеріальні  внески засновників;

- доходи, одержані від  реалізації продукції, послуг, інших

- видів господарської  діяльності;

- доходи від цінних  паперів;

- кредити банків та  інших кредиторів;

- капітальні вкладення  і дотації з бюджетів;

- майно, придбане в  інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у  встановленому законодавством порядку;

- інші джерела, не заборонені  законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.

Володіння і користування природними ресурсами підприємство

здійснює в установленому  законодавством порядку за плату, а  у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства.

Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

2.3 Зовнішньоекономічна  і соціальна діяльність підприємства

Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється  законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Порядок використання коштів підприємства в іноземній валюті визначається цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

Соціальна діяльність підприємства

Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.

Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва.

Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства.

Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленному законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників.

Підприємство зобов'язане  забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.

Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують.

 Підприємство має право  забезпечувати додатковою пенсією,

незалежно від розмірів державної  пенсії, працівника, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків власник, підприємство добровільно чи за рішенням суду забезпечують сім'ю працівника допомогою відповідно до закону.

Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

2.4 Об'єднання підприємств  і господарські відносини підприємства  з іншими підприємствами, організаціями,  громадянами

Підприємства мають право  на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За рішенням Кабінету Міністрів  України або органів, до повноважень яких належить управління державними або комунальними підприємствами, можуть утворюватися об'єднання підприємств на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Види об'єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності визначаються цим Кодексом, інші питання їх діяльності регулюються законодавством України.