Діловий етикет в менеджменті та бізнесі

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми. Бізнес і ділову етику не можна розглядати роздільно протягом  довгого часу. У своїй повсякденній роботі й діяльності люди (на будь-якому рівні) неминуче зіштовхуються з необхідністю прийняття етичних рішень. Етичні питання виникають в області керування, маркетингу, виробництва, дослідницької роботи, людського капіталу, фінансового керування, ділової стратегії, а також керівництва підприємством.

Етична  відповідальна діяльність сприяє створенню  нової компетенції, оскільки вона залучає  членів організації в переділах  всієї організації, спонукає до орієнтованого на майбутнє на цілісний підхід стиль керівництва й краще підготовляє підприємство як до зовнішніх, так і внутрішнім змінам, хвилюванням, кризам. Так створюється довіра, поліпшується репутація, налагоджуються й зберігаються гарні відносини з різними зацікавленими групами, у т.ч. зі членами, клієнтами, партнерами, власниками, інвесторами організації, а також з банками й ЗМІ. Етична відповідальна діяльність допомагає поліпшувати привабливість підприємства при пошуку гарних працівників, підтримувати добру волю членів організації й підвищувати цінність і благонадійність підприємства, забезпечувати послідовний і постійний розвиток підприємства. Етична відповідальна діяльність впливає не тільки на людей і зацікавлені групи, те також на інтереси й довгострокову рентабельну діяльність організації. Тобто, іншими словами, просто допомагає краще управляти підприємством.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси ділових етичних норм в бізнесі.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити етичні норми та правила їх використання в управлінській діяльності;
• охарактеризувати етичні норми ділового спілкування в організаціях, із діловими партнерами, конкурентами;
• дослідити соціальну відповідальність як добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації;
• виявити особливості етикету у ділових міжнародних відносинах бізнесменів;
• проаналізувати підходи українських компаній з забезпечення етичної поведінки.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема спорідненості бізнесу, етики та менеджменту.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси ділової етики бізнесу.

Предметом дослідження виступають етичні норми в бізнесі, їх роль та значення.

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДІЛОВИХ ЕТИЧНИХ НОРМ

1.1. Етичні норми: правила їх  використання в управлінській  діяльності

Факторами, що найбільше впливають  на зацікавлення економістів етикою бізнесу визначають зростання боротьби за інвестиції, розвиток інформаційних технологій, релігійний та культурний плюралізм.

В світовій літературі питанню етичного ведення бізнесу приділяється багато уваги, зокрема його досліджували такі відомі науковці як А. Сміт, М. Фрідмен,  П. Друкер, Г. Кессем. Варто зазначити, що саме поняття етичного ведення бізнесу є результатом наукових праць, а не практичних напрацювань підприємців, як це зазвичай буває. 

Зокрема Г. Кессем сформував 5 аксіом ведення бізнесу, найперша з яких стосується питання етики бізнесу. Він сказав: чистий бізнес переживе менш чистий, і чесність отримає більший доход, ніж шахрайство. Тому жодна компанія не змогла б за допомогою шахрайства та неетичної поведінки протриматися довгий час. Однієї спритності для ведення бізнесу недостатньо.

Однак найпоказовішим прикладом етичних  норм є, безумовно, Біблія, її заповіді. Адже саме в них сконцентровано ті основні постулати, дотримання яких визначає етичну поведінку.

Етика бізнесу являє собою систему моральних принципів, яка зобов’язує відрізняти правильну поведінку від неправильної. Як видно з цього визначення, розуміння ділової етики багато в чому залежить від системи загальних і особистих цінностей менеджерів компаній. Тому важливою є підготовка вітчизняних менеджерів, які усвідомлюють всю важливість етичного ведення бізнесу.

В Україні процес підготовки до роботи менеджерів у нових умовах іде  з великими труднощами. Наші менеджери  в реальних умовах намагаються діяти  за стандартами бізнесової етики, яка є у світі, і, звичайно, з урахуванням вітчизняних особливостей. Поступово складається певний етичний кодекс українського бізнесу[12, c. 57-58].

Домогтися розуміння, а тим більше дотримання етичних принципів надзвичайно  складно, заважають цьому різноманітні бар'єри.

Внутрішні:

• скептичне ставлення до етики в бізнесі;

• песимізм (нічого тут не зміниш; крали і красти будемо);

• фаталізм (зло всесильне, воно перемагає завжди і всюди);

• перекладання відповідальності на інших (я б із задоволенням, але ось інші...);

• невпевненість у своїй моральній послідовності;

• моральна нестриманість;

• страх стати неконкурентоспроможним;

• завищена самооцінка. Зовнішні:

• закони, суспільна думка;

• підкуп чиновників;

• недобросовісність ділових партнерів;

• застосування силових методів у стосунках із партнерами;

• необов'язковість у ділових комунікаціях. У сфері торгівлі:

• порушення зобов'язань по платежах;

• порушення строків постачання;

• закупівля та продаж товарів із простроченими термінами реалізації;

• непрофесійність персоналу;

• операції з контрабандним товаром. У сфері виробництва:

• виробництво товарів низької якості;

• підробка торгових знаків;

• створення підставних фірм та перекачування коштів. У сфері фінансів:

• затримка операцій з метою "прокручування" грошей;

• нечесність персоналу;

• розголошення   комерційної   таємниці,   крадіжки,   змова   з конкурентами;

• підробки документів тощо.

Ділові люди намагаються знайти відповідь на питання, що важливіше - правові (офіційні) норми, які регламентують  економічне життя суспільства, або етичні? Якою має бути їх взаємодія?

Практика багатьох країн (наприклад  Венесуели, Італії) свідчить, що чітке, детальне правове регулювання далеко не завжди забезпечує високій рівень етики ділових відносин. В Японії, навпаки, етика, ділова культура, роблять непотрібними більшість формальних норм[3, c. 98-101].

Що необхідно і можливо зробити  аби етичні норми бізнесу стали  реальністю в наших умовах?

Як свідчать результати соціологічних  досліджень, для встановлення етичних  принципів необхідно наступне:

• розумна податкова політика;

• чітке та стабільне правове регулювання економіки;

• ліквідація організованої злочинності, корупції;

• політична стабільність;

• професійність підприємців;

• рівні умови для всіх для ведення бізнесу;

• формування у суспільстві позитивного іміджу підприємця;

• формування корпоративної етики підприємців;

• навчання етичним основам бізнесу.

Вочевидь, що становлення етичних  норм має починатися з конкретної організації, фірми. Світовим діловим  суспільством накопичено певний досвід у цій справі. Все частіше фірми, організації запроваджують кодекси поведінки або корпоративні кодекси, іншими словами правила, якими керуються окремі організації, фірми. Проаналізуємо роль та місце кодексів поведінки[9, c. 578-579].

1.2. Етичні норми ділового спілкування в організаціях

Етичні норми службових відносин ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, нормах і правилах поведінки, але  мають деякі особливості.

Ділова етика в широкому розумінні  — це сукупність етичних принципів  і норм, якими повинна керуватись діяльність організації, у сфері управління й підприємництва.

Вона включає елементи різного  порядку: етичну оцінку як внутрішньої, так і зовнішньої політики організації  в цілому; моральні принципи членів організації: професійну мораль; моральний клімату колективі; норми ділової етики — ритуальні зовнішні норми поведінки.

Рівень морального розвитку як окремої  особистості, так і організації  в цілому вданий час визначається орієнтацією на сформовані в XX столітті універсальні принципи справедливості, рівності людських прав і повагу гідності людини; принцип благочинності життя.

Виходячи з цього, від організації  вимагається вирішення таких  соціальних проблем: покрашення якості життя найманих працівників; захист навколишнього середовища; благодійна діяльність. Загальною основою професійної етики є розуміння праці як моральної цінності на відміну від стародавнього уявлення про працю як про міру покарання, прокляття.

Праця стає моральною цінністю, якщо вона сприймається не як джерело існування, а як спосіб формування людської гідності. Індивідуальна мораль у професійній сфері передбачає також усвідомлення професійного обов'язку. Досягнення успіху в будь-якій професії пов'язано з визначенням самообмеження, без чого неможлива професійна реалізація особистості і виражається в бажанні сформувати в собі такі якості, як дисциплінованість, організованість, діловитість, охайність, наполегливість. Керівники організації відповідають за реалізацію професійних можливостей працівників, їх кар'єру, а значить — за соціальний статус[14, c. 98-99].

Моральні та ділові якості людей  для менеджера з управління персоналом є об'єктом професійної діяльності. Вони повинні сприяти формуванню у своїх працівників таких  якостей:

професійних — професійний рівень знань, навиків, умінь, знання іноземних мов;

морально-психологічних як професійних  — цілеспрямованість, витримка, чесність, принциповість, вимогливість;

моральних—доброта, гуманність, гідність, повага інших, порядність, мужність, чесність, справедливість.

Адміністрації потрібно знати, які норми складаються в колективі. Від їх якості залежить робота організації. Головне завдання полягає втому, щоб працівників сприймали не як робочу силу, а як особистість, однаковими правами і гідністю, як керівників, а трудові відносини формувались як партнерство. Трудові відносини вимагають від людини напруження розуму, фізичних і духовних сил. Багато керівників не враховують душевного стану своїх працівників. У таких випадках працювати довго й ефективно працівник не може. Всі транснаціональні корпорації світу приділяють значну увагу питанням ділової етики, і це не випадково, оскільки корпоративна мораль дозволяє посилити самоорганізацію і самодисципліну працівників[17, c. 14].

1.3. Етичні норми у взаємовідносинах  із діловими партнерами, конкурентами

Етика є моральною категорією, що охоплює різноманітні форми діяльності фірми, і не може бути викладена за допомогою певного переліку правил поведінки і спілкування. Етика  свою закінчену форму набуває  у вигляді ділового етикету, який в цілому можна охарактеризувати як основу кодексу поведінки, прийнятого у бізнес-середовищі.

Етика відносин із партнерами:

- дотримання зобов’язань;

- недопущення маніпулювання інвестиціями;

- урахування інтересів партнерів  під час розподілу прибутку.

Етика взаємовідносин із конкурентами:

- запобігання таємних угод на  ринках;

- використання соціально прийнятних  пріоритетів і критеріїв для  оцінки конкурентних стратегій;

- вихід із сумнівних ринків  під час виникнення значних  етичних проблем.

Використовуючи норми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. особливо важливо вивчати всі складові ділового етикету в м/н бізнесі, так як крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Як уникнути посмішок, пов’язаних із сліпим копіюванням чужих манер? Кращі помічники тут - такт і вірність національному менталітету і бізнес-етикету (благо в теперішній час превалює м/н бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів хорошого тону).

Причини неетичної поведінки:

- недостатність законодавчої та  нормативно-правової бази;

- значний обсяг “тіньової” економіки;

- конкурентна  боротьба, що відсуває на дальній  план етичні міркування;

- зростаюче  прагнення звітувати про рівень  прибутковості за дедалі коротші  періоди, тобто у кожному квартальному  звіті;

- відсутність  належного стимулювання етичної поведінки керівників;

- загальне  зниження ролі етики в суспільстві;

- певний  тиск на рядових працівників  з боку організації з метою  пошуку компромісів між їхніми  цінностями вищого керівництва;

- низькі моральні якості членів  суспільства[16, c. 544-546].

Ефективне, результативне керування  не можливо забезпечити без етики, заради успіхів самого підприємства важливо ставитися до інших з  повагою, цінувати інших людей і  зважати на те, що відбувається усередині  й навколо підприємства. Кожна  організація є частиною суспільства (суспільств) і більше великого середовища, ігнорування суспільства й середовища може привести до ситуації, при якій підприємство більше не зможе продовжувати свою діяльність. Суспільство й середовище можуть існувати й без якого-небудь конкретного підприємства, але підприємство без навколишнього його середовища й суспільства не виживе.

Люди створюють організації, і  організація створюється, у першу  чергу, саме для людей. Всі вироби й послуги, які виготовляються й  пропонуються, створюються саме для людей і для задоволення їхніх потреб. Люди формують організації, суспільства й країни, тому не можна забувати про людину, її потреби і бажання[21, c. 18].

Розділ 2. Соціальна відповідальність та етика в менеджменті

2.1. Сутність відповідальності та етики в менеджменті

На початку XX століття керівники  бізнесу висловлювали впевненість  у тому, що корпорації зобов'язані  використовувати свої ресурси таким  чином, щоб суспільство було у  виграші. Ендрю Карнегі, який займався виробництвом сталі, вклав 350 млн. дол. у соціальні програми і побудував більш як 200 публічних бібліотек. Джон Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера.

Роберт Е. Вуд, глава фірми "Сіре", стверджує, що нелегко виміряти кількісно  або інтерпретувати економічні витрати - вигоди для суспільства, які викликані соціальною відповідальністю бізнесу. Серед керівників ділових підприємств Вуд - один із перших, хто виділив серед широкої публіки споживачів, місцевих общин тих, хто отримує акції, і робітників, які обслуговуються фірмою. Він був захисником підходу до вирішення соціальних проблем не стільки з державних, скільки з менеджерських позицій.

Саме в 50-ті роки вийшла перша ґрунтовна  праця на теми соціальної відповідальності. В книзі "Соціальна відповідальність бізнесмена" Хоуард Р. Боуен розглянув, як концепція соціальної відповідальності може бути поширена на бізнес, а усвідомлення розширеної соціальної мети при прийнятті ділових рішень може принести соціальні та економічні вигоди суспільству.

 Є люди, які розглядають організацію як економічну цілісність, яка повинна тільки турбуватися про ефективність використання своїх ресурсів. Цю точку зору активно підтримував лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен. Він твердив, що істинна роль бізнесу полягає у використанні його енергії і ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри, бере участь у відкритій конкурентній боротьбі без шахрайства й обману.

З іншого боку, є думка, згідно з  якою організація - це дещо більше, ніж економічна цілісність. Сучасна організація є складовою частиною оточення, що включає багато складових, від яких залежить саме існування організації. До таких складових (їх називають посередниками) відносять місцеві спілки, споживачів, постачальників, засоби інформації, групи суспільного тиску, спілки або об'єднання, робітників і тих, хто тримає акції. Це багатопрошаркове суспільне середовище може істотно впливати на досягнення організацією її мети, тому організації доводиться врівноважувати чисто економічну мету з економічними і соціальними інтересами цих складових середовища.

Згідно з цією точкою зору, організації  несуть відповідальність перед суспільством, в якому функціонують зайнятість, прибуток і дотримання закону. Організації  повинні спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль по соціальних каналах. Вони зобов'язані жертвувати на добробут і вдосконалення суспільства, відповідально діяти в таких багаточисельних сферах, як захист життєвого середовища, охорона здоров'я і безпеки, громадянські права, захист інтересів споживачів тощо[19, c. 34-37].

Організаційні цінності також мають  велике значення для діяльності організації. Справедливість даної тези підтверджується  і тим фактом, що більшість людей  знаходяться на другому етапі  морального розвитку, тобто вони вважають, що їх обов'язок складається з виконання зобов'язань перед іншими людьми у відповідності до їх очікувань. Корпоративна культура самим серйозним чином впливає на поведінку членів організації. Наприклад, розслідування розкрадань у нафтовій промисловості США показало, що вони сприймалися більшістю працівників як належне. Співробітники багатьох компаній впевнені, що якщо вони не будуть робити так, як усі (тобто як прийнято), вони ризикують втратити своє місце.

Культура організації - аж ніяк не єдине джерело впливу на етику, але вона є самою могутньою з цих сил, тому що визначає цінності компанії. До числа інших відносяться прийняті в компанії правила і політика, система винагород, міра турботи організації про своїх членів, система добробуту, відповідність принципів організації праці законодавчим і професійним вимогам, лідерство і процес прийняття рішень.

Економічна відповідальність. Будь-яка  комерційна організація насамперед є основним економічним осередком  суспільства, що несе відповідальність за виробництво необхідних йому товарів і послуг та максимізацію прибутку акціонерів. Тобто економічна відповідальність фірми зводиться винятково до максимізації прибутку. Дану концепцію запропонував і розробляє Нобелівський лауреат, економіст Мільтон Фірдмен. Згідно М. Фрідмену, діяльність компанії повинна підпорядковуватись одержанню прибутку, а її єдина місія полягає в підвищенні прибутку (доти, поки дії організації не виходять за рамки закону).

Однак у країнах Європи, Канади і США подібні погляди зазнають критики. Зазначається, що практичне наслідування тези про те, що одержання економічної вигоди - єдиний обов'язок компанії перед суспільством, може призвести до край негативних наслідків для фірми[13, c. 62-64].

Етична  відповідальність. Етично відповідальна поведінка означає суспільно-корисні дії, що не передбачені законами або не відповідають прямим її економічним інтересам. Для того, щоб поведінка організації була етичною, її менеджери повинні дотримуватися принципів рівності, чесності й неупередженості, дотримувати права співробітників. Як неетичні оцінюються рішення, що дозволяють людині чи всій організації одержувати вигоди за рахунок суспільства.

Важливо розрізняти юридичну і соціальну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміють дотримання конкретних законів і норм державного регулювання, яке визначає, що може, а чого не може робити організація. З кожного питання існують сотні і тисячі законів і нормативів (наприклад, скільки токсичних речовин може бути в промислових стоках, як уникнути дискримінації при наймі на роботу, які мінімальні вимоги до безпечної продукції, якого типу товари можна продавати іншим країнам). Організація, яка підкоряється цим законам і нормативам, поводиться юридично відповідально, але вона не обов'язково буде вважатися соціально відповідальною.

Соціальна відповідальність на відміну від  юридичної передбачає певний рівень добровільного відгуку на соціальні  проблеми з боку організації. Цей  відгук має місце стосовно до того, що лежить за визначеними законом  і регулюючими органами вимог або ж понад цими вимогами.

З іншого боку, дотримання закону не означає, що організація  більше не несе ніякої соціальної відповідальності.

Прийняття на себе відповідальності носить для  організації винятково добровільний характер і пов'язаний з бажанням організації зробити свій внесок у розвиток суспільства, до якого її не зобов'язують ні економічні мотиви, ні закони, ні етика. Як правило, маються на увазі різні дії філантропічного характеру, яких ніхто не вимагає і які не приносять компанії відчутної вигоди.

Рис. 1. Реакція компанії на соціальні  дилеми

Дії організації у випадку виникнення соціальних дилем. Що робити організації, коли вона зіштовхується з яким-небудь проявом потреб? Якщо зацікавлена  група, скажімо місцеві органи влади, пред'являє до компанії нові вимоги, які дії їй варто почати? У теорії менеджменту розроблений набір відповідних дій, до яких звертаються компанії в подібних ситуаціях. Дії ці можуть мати перешкоджаючий, оборонний, пристосовницький і проактивний характер (рис. 1)[11, c. 523-525].

 2.2. Соціальна відповідальність як добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації

Серйозною проблемою теорії і практики менеджеризму є протиріччя між комерційною  ефективністю корпорацій і рівнем соціального добробуту суспільства. Мова йде про те, що високим економічним показникам господарської активності фірм далеко не завжди відповідають зміни в соціальному становищі населення. Адже відомі приклади, коли діяльність корпорацій веде до погіршення якості життя людей. Проте, саме добробут людей, а не корпоративні переваги здавна розглядалися як пріоритетна мета, основоположний принцип справедливого керування в суспільстві.

Комерційні  інтереси менеджерів і акціонерів співпадають: і ті й інші вбачають ціль корпорації в максимізації прибутку. Акціонерів мало хвилює все інше, але інтереси менеджменту простягаються за їх межі: вони турбуються виживанням корпорації як організації. У даному випадку системи цінностей акціонерів і менеджерів можуть не співпадати.

У повсякденній роботі менеджерів все більше місце посідають громадські справи і питання соціальних змін. Експерти менеджменту підкреслюють, що соціальні проблеми сьогодні такі ж важливі, як і питання прибутку, хоча в недалекому минулому бізнесмена цікавив лише прибуток.

Який же зміст вкладають теоретики менеджменту  в термін «соціальна відповідальність»?

Соціальна відповідальність - це готовність відгукнутися на потреби суспільства, жертвуючи  при цьому короткостроковим прибутком. Вкладаючи в будівництво лікарень і шкіл, філантропічні програми, безпека і висока якість продукції без забруднення навколишнього середовища, - все це також підпадає під категорію соціальної відповідальності.

Американські  спеціалісти в галузі менеджменту  говорять, що на сьогодні менеджмент буде формуватися під дією соціальних пріоритетів над метою бізнесу. Вже є менеджери, які у своїй діяльності орієнтуються на суспільну мету і беруть на себе більшу відповідальність перед суспільством за результати приватнопідприємницької практики, ніж це було властиво попереднім професійним управлінцям або власникам.

Поступово в очах суспільної думки  видозмінюється і сам статус менеджменту. Раніше вважали, що менеджмент - це певна  система влади, а нині він виступає як важливий ресурс суспільства[10, c. 70-73].

Багато теоретиків менеджменту  дотримуються думки, що США все ще скупі на затрати в соціальну  сферу. Після спроб вирішити свої проблеми конкурентоздатності шляхом вливання сотень мільярдів доларів  у капітальні інвестиції держава  відкрила для себе односторонність цих заходів, особливо якщо врахувати, що лише незначна частина цих вкладів доходила до робітників, удосконалювала їх робочі місця й умови праці. Звичайно, корпоративна перебудова і дешевіючий долар можуть зупинити економічний спад на потрібному рівні, але лише інвестиції безпосередньо в людей є єдиним шляхом, здатним повернути цей спад назад.

Сучасний менеджмент не може ігнорувати справедливі вимоги трудящих щодо поліпшення свого соціального становища.

Прийшло усвідомлення того факту, що конструктивна соціальна політика фірм і корпорацій - не вид благодійної діяльності, а інвестиція в персонал, в соціальний потенціал виробництва, значимість якої для майбутнього важко переоцінити.

Суперечки про роль бізнесу в  суспільстві породили чисельні аргументи  за і проти соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

1. Сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи.

Підприємства, соціальні дії яких поліпшують життя місцевого населення  і ліквідують необхідність державного регулювання, можуть мати власний інтерес через вигоди, які забезпечуються участю в житті суспільства.

2. Зміна потреб і надій широкої публіки.

3. Наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні

соціальних проблем.

4. Моральні зобов'язання бути соціально відповідальними.

Аргументи проти соціальної відповідальності:

1. Порушення принципу максимуму прибутку.

2. Витрати на соціальні потреби.

3. Недостатній рівень звітності широкій публіці.

4. Нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм.

5. Застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Підприємці  та менеджери повинні вибирати такий  варіант соціальної відповідальності, який забезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню недоліків.

Найбільшою  перешкодою в розробці програм у  рамках соціальної відповідальності керівники  називають вимоги рядових працівників  і менеджерів зі збільшення доходів  на акцію в поквартальному обчисленні. Намагання підвищити прибуток і  доходи змушує керуючих відмовитися від передачі частини своїх ресурсів на програми, зумовлені соціальною відповідальністю[1, c. 196-199].

Організації повинні спрямувати частину своїх  ресурсів і зусиль на користь місцевих товариств, в яких функціонує підприємство, його підрозділи та суспільство в цілому.

Для успішного  управління організація повинна  вміти пристосовуватися і відгукуватися  на проблеми, які виникають у соціальному  середовищі, щоб зробити це середовище більш сприятливим для організації. Витрати на соціальну відповідальність виправдані кращим відношенням суспільства до фірми. Це повинно вести до підвищення лояльності споживачів до виробників продукції, зниження рівня регулюючого втручання держави та загального покращання стану суспільства.

Важливо також  підкреслити, що не слід думати, нібито на соціально відповідальну поведінку здатні тільки великі організації. Організація з прибирання сміття або підприємство, яке торгує піцою і яке стало спонсором спортивної команди, і маленьке оброблювальне підприємство, яке дозволяє школярам екскурсії для ознайомлення з його роботою, - всі вони є соціально відповідальними.

Не викликає сумніву, що прибуток важливий для виживання  підприємств. Якщо підприємство не здатне вести справу прибутково, то питання  соціальної відповідальності стає академічним. Але організації завжди повинні вести свої справи у відповідності до суспільних очікувань[11, c. 528].

2.3. Етична поведінка як сукупність  вчинків та дії людей

Соціальна відповідальність є похідною тих особистих цінностей, які  випливають з етики менеджерів та підлеглих їм працівників. Суспільство, будь-яка організація чи група працівників визначає свою етику поведінки. Під етикою поведінки слід розуміти сукупність вчинків та дій людей, які відповідають тим нормам моралі, свідомості чи порядку, що склались у суспільстві або до яких воно прямує.

Досить  часто співробітники ведуть із контори  міжміські телефонні розмови  з особистих питань. Чи Вам робити те ж саме? Чи зможете Ви використати  для себе особисто те, що є в офісі, і заберете це додому? Це декілька етичних дилем, з якими кожна людина може зіткнутися на роботі. В цих прикладах немає мови про порушення закону, однак відповідні дії можуть бути розцінені багатьма як неправильні.