Екологічні особливості вирощування роду Pelargonium в оранжерейних і кімнатних умовах. 2

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Чернігівський національний педагогічний університет                                імені Т.Г.Шевченка                                                                                                    Хіміко-біологічний факультет

 

Кафедра екології та охорони здоров`я

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

 

Екологічні  особливості вирощування роду Pelargonium в оранжерейних і кімнатних умовах

 

 

 

 

Виконала: студентка 2 курсу                                                                              хіміко-біологічного факультету

Татаренко Тетяна Олександрівна

 

Науковий  керівник:доцент біологічних наук,                                          професор Лукаш Олександр Васильович

 

 

 

 

Чернігів  2012

 

 

ЗМІСТ:

 

ВСТУП                                                                                                               3

РОЗДІЛ 1. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОДУ PELARGONIUM

1.1 Морфо-біологічні особливості  роду Pelargonium                                  5

1.2. Таксономічна характеристика                                                                7                     1.3 Хімічний склад та фармакологічні властивості                                  16

 

РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ РОЗМНОЖЕННЯ РОДУ PELARGJNIUM

2.1 Способи розмноження та вирощування Pelargonium zonale             19

2.2 Онтогенетичні особливості  Pelargonium zonale                                   26

 

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ВИРОЩУВАННЯ PELARGONIUM ZONALE                                                                                                                3.1 Вегетативне розмноження представників виду Pelargonium zonale (черенкування молодих живців).                                                                 30                                                                                        3.2Особливості вирощування та догляд                                                     35

3.3Використання пеларгонії в озелененні                                                  48

 

ВИСНОВКИ                                                                                                     49

ЛІТЕРАТУРА                                                                                                  52

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  роботи. Пеларгонія — одна з найпопулярніших культур, використовуваних як в інтер'єрі, так і у відкритому ґрунті, її вирощують майже у всіх країнах світу, від Аляски до Австралії.

В Європі пеларгонія з'явилася не тільки в Англії, насіння  багатьох видів було завезене до Голландії  на початку XVIII століття, а в XIX столітті її вирощували практично по всій Європі. На сьогоднішній день популярність пеларгонії зросла, завдяки виведенню різних сортів з величезною різноманітністю  форми квіток: простих, махрових, розоцвітих, тюльпанів. Спектр забарвлень коливається  від білої, рожевої, оранжевої, пурпурної, малинової, бузкової до фіолетової і  майже чорної, а також двоколірної. Не менш прекрасне і листя, особливо з груп двох - і трьохколірних  сортів.

Популярна пеларгонія і в Україні – ще до революції  зональні пеларгонії вважалися найважливішою  прикрасою садових ваз, клумб, а  великоквіткові пеларгонії впродовж багатьох років являються однією з найпоширеніших рослин в групі красиво квітучих.

Джон Традескант одержав декілька екземплярів Pelargonium triste від французького ботаніка Рене Морена, а той, у свою чергу, привіз її з своїх тропічних подорожей  по Південній Африці. Саме ця рослина  поклала початок серйозної селекційної  роботи. Зараз є декілька тисяч  сортів цієї прекрасної культури, одержані шляхом схрещування представників  природної флори.

Назва пеларгонії походять від грецького слова «pelargos»— журавель. Справа в тому, що стовпчик маточки квітки після запилення розростається в довгий «дзьобик», дуже схожий на дзьоб журавля.

Рід Пеларгонія (Pelargonium) налічує близько 250 видів  багаторічних трав'янистих або напівчагарникових  рослин. Батьківщиною більшості з  них є Південна Африка, деякі види в дикорослому стані зустрічаються в Австралії, Закавказзі і Малій Азії. Як ефіромасляну рослина деякі види пеларгоній культивують в Іспанії, Італії, Франції, Болгарії, Марокко, Алжирі, Єгипті, а також в південних республіках колишнього СРСР. У кімнатній культурі ці види пеларгонії також набули поширення, перш за все завдяки своїм декоративним властивостям.

Метою роботи було вивчення екологічних особливостей вирощування роду Pelargonium в оранжерейних та кімнатних умовах.

Об’єктом  дослідження були рослини роду Pelargonium.

Предметом досліджень була Pelargonium zonale, її морфологічні особливості і екологічні особливості, та фармакологічне застосування.

Основними завданнями роботи було:

- вивчення морфологічних особливостей роду Pelargonium;

- вивчення способів розмноження Pelargonium zonale;

- з’ясування  найбільш оптимальних умов, які  необхідні для росту і розвитку  досліджуваних видів рослин;

- проведення фенологічних спостережень за Pelargonium zonale;

-вивчення онтогенезу Pelargonium zonale ;

- вивчення хімічного складу і фармакологічних властивостей;

- вивчення  ролі роду Pelargonium в озелененні.

 

 

Розділ 1. БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОДУ PELARGONIUM

 

1.1 Морфо-біологічні особливості роду Pelargonium

 

Пеларгонії  – широко розповсюджені невибагливі  рослини, вони є найбільш відомими вазонами, красиво квітучими рослинами, завдяки  тривалому цвітінню, що триває до пізньої  осені. У Європі вони з'явилися наприкінці 17 на початку 18 століть. У минулому сторіччі велася велика селекційна робота з  виведення численних гібридів і  сортів. Були отримані рослини з  яскравим листям, виведені карликові  форми, сорти з білими і двоколірними, а також махровими квітами. В  теперішній час отримано величезне  різномаїття цих рослин.

Рід Пеларгонія (Pelargonium) поєднує близько 250 видів  трав'янистих і чагарникових рослин, родом з Південної Африки, де вони виростають на бідних кам'янистих ґрунтах  на висоті до 700-800 м над рівнем моря.

Рід Пеларгонія (Pelargonium) відноситься до родини Геранієвих (Geraniaceae Juss) і характеризується наступними ознаками:

1. Однорічні  або багаторічні трав'янисті рослини  або чагарники, що ростуть на  одному місці протягом кількох  років,поновляють ріст за рахунок  живильних речовин, накопичених  за рахунок видозмінених підземних  вегетативних органів, і не  втрачають декоративної цінності.

2. Наземні  стебла звичайно прямостоячі,  тільки у деяких видів що  стеляться або звисають, зокрема,  у пеларгонії плющелистної (Pelargonium peltatum).

3. Листорозміщення  почергове або супротивне, з прилистками.  Прикореневі листки на довгих  черешках, а стеблові – майже  сидячі, перистолопатеві, пальчато- або перисторозсічені. У деяких  видів листкова пластинка цілокрая  або зубчаста. Ступінь розчленування  листкової пластинки дуже різний: її форма коливається від лопатевої  (розтин складає біля 1/3 довжини) до роздільної (більше 2/3) і до майже повного розрізу. У пеларгонії колючої (Pelargonium spinosum) черешки після опадання листової пластинки, з настанням сухого сезону, перетворюються на колючки, 3-5 см завдовжки. Вони оберігають рослину від тварин.

4. Однією  з характерних ознак є опушування  практично всіх частин рослин  простими або залозистими волосками,  з екстрактом ефірних олій, що  додають характерний аромат багатьом  представникам роду Pelargonium, в першу  чергу із групи так званих  запашних пеларгоній (Pelargonium graveolens).

5. Суцвіття, розташовані на верхівках пагонів,  є похідними зонтичного типу, іноді вони приймають майже  кулясту форму. Квітка двостатева, п’ятичленна, зигоморфна. Чашечка  складається частіше з вільних,  рідше із зрощених до половини  чашолистків, у зигоморфних квіток  пеларгонії задній чашолисток  витягнутий в довгу порожнисту  нектароносну шпору, яка приростає  до квітконіжки.

Віночок складається  з п'яти вільних пелюсток, досить часто різних за розмірами: дві верхні пелюстки звичайно крупніші, у деяких видів і сортів вони також відрізняються  по забарвленню. Тичинок 10, вони розташовані  в два кола. Зав'язь маточки  верхня, вона підноситься над квіткою.

У природних  умовах зростання пеларгонія — перехреснозапильна рослина. Для неї характерна ентомофілія  – запилення за допомогою комах: бджіл, джмелів, метеликів, які, збираючи нектар, що збирається у вигляді  краплі у квітколоже кожного чашолистка, неодмінно торкаються пилкових тичинок  і зірчасто-розкритих лопатей  приймочки. У пеларгонії блискучої, такої, що часто зустрічається і  в кімнатній культурі, на батьківщині  запилення здійснюють птахи (орнітофілія). У деяких видів можливо самозапилення.

В процесі дозрівання плоду верхня частина зав'язі значно подовжується, формуючи структуру, що нагадує довгий пташиний дзьоб. Плід пеларгонії — коробочка з чашолистками, вона шляхом відділення гнізд від низу до верху.     

                                                                                                                                  1.2 Таксономічна характеристика роду Pelargonium

Рід Пеларгонія (Pelargonium) дуже гетерогенний: у ньому  зустрічаються рослини, що відрізняються  зовнішнім виглядом, умовам росту, декоративним якостям. Найбільш прийнятна класифікація запропонованою англійськими квітникарями. Вона базується на цілому ряду ознак, зокрема таких, як інтенсивність  росту, форма і забарвлення квіток і листя, наявність аромату, особливості  зовнішнього вигляду.

Царство Зелені рослини (Viridiplantae)

Відділ Streptophyta

Надклас Покритонасінні (Magnoliophyta)

Клас Еудікоти (Eudicots)

Підклас Розиди (Rosids)

Порядок Геранієвоцвітні (Geraniales)

Клас Магноліопсиди (Magnoliopsida)

Види 1) Пеларгонії зональні(Pelargonіum zonale)

2) Королівські (Pelargonіum grandіflorum)

3)Янголи (Pelargonium angels)

4) Висячі  або плющеподібні (Pelargonіum peltatum)

5) Запашні  (Pelargonium graveolens)

6) Сукулентні (Pelargonium succulent)

7) «Дикі»  пеларгонії (Pelargonium wild)

Група А—Зональні пеларгонії (Pelargonium zonale)

Найпоширеніший  та найбільш численний вид — він  нараховує тисячі сортів. Сорти цієї групи дуже витривалі й надзвичайно  рясно цвітуть. Рослина має вигляд пишного гіллястого кущика зі злегка хвилястим листям з червоно-коричневою облямівкою навколо. Листя покрите  дрібними ворсинками і на дотик нагадує оксамит. Також примітним є своєрідний запах. Основною особливістю рослин даної групи є наявність на листі темної смуги, або зони, розташування, розміри і забарвлення якої можуть значно варіювати, утворюючи регулярну і нерегулярну, або корончату зони.

В межах даної  групи використані декілька критеріїв  для докладнішої класифікації. За інтенсивністю росту і особливостям зовнішнього вигляду розрізняють  наступні категорії:

1) рослина  повинна підноситися над краєм  вазона на 20 і більше сантиметрів;

2) «карликові»  — підносяться від 12 до 20 см;

3) підносяться  менш ніж на 12 см;

4) менш ніж  на 10 см;

5) генетичні  гібриди, що нагадують на вигляд  карликові;

6) рослини  із зірчастою формою листя  і пелюсток;

7) рослини цієї групи отримані шляхом селекції P. frutetorum, в основному це лежачі, або звисаючі форми, їх часто об'єднують в групу cascade.

За забарвленням листя (враховуються поєднання тонів, а також наявність або відсутність  явно вираженої зони) пеларгонії діляться на наступні групи:

1) двоколірні - листя різних відтінків зеленого кольору з білим або кремовим краєм;

2) триколірні - на листі спостерігається поєднання  зелених, жовтих і червоних  тонів, ця група, у свою чергу,  ділиться на tricolor silver – замість  жовто-золотистих тонів спостерігаються  білі або кремові, іноді залишаються  всього два тони, випадає червоний, і gold tricolor – основний тон зелений,  краї золотисто-жовті, зона червона  або бронзова; пеларгонії даної  групи з повним правом можна  віднести до декоративно-листяних;

3) бронзові - листя зелене або жовто-зелене  з бронзовим відтінком, який  часто зберігається лише у  області зони;

4) золоті - золотисте листя, з явною бронзовою або каштановою центральною зоною; зелені тони складають не більше 50% і чітко відокремлені від золотисто-жовтих;

5) метеликоподібні  - одне з найбільш оригінальних  забарвлень – на листовій пластинці  вздовж, жилок формується маркіровка  у формі стилізованого метелика, або іншого тону, або іншого  кольору.

За  формою квітки:

• квітки прості, віночок складається з 5 пелюсток;
• напівмахрові, віночок із 6-8 пелюсток;
• махрові, у віночку більше 8 пелюсток, іноді в цю групу відносять і напівмахрові;
• розоцвіті, квітки невеликі, нагадують бутон троянди, центральні пелюстки численніші, квітка повністю не розкривається;
• тюльпаноцвіті, привабливі, подовжено-циліндрові, схожі на невеликі закриті тюльпани, квітки, великі чашовидні увігнуті пелюстки лише привідкриті.

Загалом квіти Pelargonium zonale зібрані в напівкулясту парасольку. Колір пелюстків варіюється від чистого білого, рожевого, лососевого до червоного й бордового різних відтінків. Вважається, що немає калачиків  тільки яскраво-жовтого й чистого  синього кольору. Забарвлення пелюсток зональних калачиків може бути двоколірним: зазвичай із білим мазком від середини або з облямівкою по краю пелюстки, або з переходом одного кольору в іншій; інколи окремі пелюстки можуть бути забарвлені в різні кольори.

Pelargonium zonale розрізняють  за розміром куща на звичайні (30-60 см у висоту), айрани (80 см), карликові  (12,5-20 см), мініатюрні (10-12,5 см), мікромініатюрні  (до 10 см у висоту). Забарвлення  листя у зональних калачиків також буває двоколірним: середина листочка і його край мають різний колір. Зони ці чітко розмежовані (звідси й назва — «зональні»). Калачики з дуже виразним строкатим листям вирізняють в окремий підвид. Кільцева зона на листі буває коричневою, червоною, багряною, золотистою, бронзовою, білою й навіть фіолетовою і майже чорною. Забарвлення листя може бути й триколірним.

Група Б – Плющеподібні або висячі пеларгонії (Pelargonіum peltatum)

Серед рослини  даної групи розрізняють: прості - рослини з помірною інтенсивністю росту, листя щитовидні на довгих звисаючих черешках, не завжди виражена зональність, листя можуть бути двоколірними, квітки прості, махрові або розоцвіті; складні - генетичні гібриди, на листі яких ясно виявляється зональність, і лише зрідка - без неї.

Пеларгонії  плющеподібні (Pelargonіum peltatum) — ампельні трав'янисті рослини, що утворюють звисаючі ламкі пагони до 80-100 см довжиною з  дрібним темно-зеленим блискучим  листям зірчастої форми листям, що нагадує плющ, і гарними лапатими суцвіттями з простими, махровими  чи напівмахровими квітками (у деяких сортів квіти схожі на трояндочки) діаметром 1,2-4 см на довгих квітконосах.

Колір квітів різний: від червоного чи рожевого до сніжно-білого й чорно-фіолетового. Рясно цвіте з травня до осені, пишно розростається.

Група В — Королівські пеларгонії (Pelargonium grandiflora, Pelargonium domesticum)

У групу включені досить великі чагарники, рясно квітучі, які вирощують із-за розкішного тривалого  і красивого цвітіння. Рослини  цієї групи відзначаються красивими  формами листя.

Pelargonium grandiflora (їх також називають англійськими крупноквітковими, царськими або шляхетними) мають безліч сортів, розмаїття форм і забарвлень квітів. Є сорти зі строкатим листям, квітами до шести сантиметрів у діаметрі. Верхні дві пелюстки зазвичай більші й темніші за інших, оксамитові. Листя по краях зубчасте, нагадує кленове. Стебла в нижній частині девер’яніють. Різні сорти можуть бути з простими або махровими квітками, колір варіюється від білого до темно-бордового, із плямами й без, край пелюстки може бути гофрованим. Особливість цього виду — наявність темної плями або темних смуг уздовж жилок на нижніх пелюстках. Висота рослин — близько 50 см. Цей вид більш примхливий у догляді, оскільки вимагає зимівлю за температури не більше 10-12 градусів і додаткового підсвічування; це є передумовою закладання бутонів і наступного цвітіння в літній час. Період цвітіння Pelargonium grandiflora коротший, ніж у Pelargonium zonale — три-чотири місяці.

Група Г— Запашні пеларгонії (Pelargonium graveolens)

Рослини цієї групи відрізняються невеликими і менш декоративними, ніж у попередніх груп квітками, але їх вирощують  завдяки ароматному листю. Це можуть бути як сорти, так і види пеларгоній, але у всіх листя має специфічний  явно виражений аромат. Він відчувається у разі дотику, розтирання або механічного  пошкодження листя. У одних рослин він ніжний, солодкуватий, у інших - гострий, пікантний, в деяких випадках дуже неприємний. Причина аромату - ефірні олії, в першу чергу, «гераніол». У наш час існують Pelargonium graveolens з запахом лимона, м'яти, троянди, апельсина, мускатного й кокосового горіха, яблука, бузку, хвої, мигдалю, перцю, меліси, імбиру, суниці, камфори, ананаса.

Пеларгонія  запашна (Pelargonium graveolens) має розсічене  на 5-7 частин листя, завдяки чому воно здається махровим. Квітки дрібні, найчастіше рожевого або фіолетового кольору. Запашні калачики використовують для одержання гераневого масла. У природних умовах, ці види виявляють захисну дію, що виконується при виділенні ними ефірних олій, які є детергентами і атрактантами.

 

 

 

Група Д — Ангельські пеларгонії (Pelargonium angel)

Це оригінальні  культури, отримані при схрещуванні  Пеларгонії курчачої (Pelargonium crispum) і  Пеларгонії королівської (Pelargonium grandiflorum), зазвичай мають невелике за розмірами  листя і квіти. Більшість відноситься  до чагарників відкритого ґрунту, але  є деякі, більш придатні для підвісних  корзин. Рослини даної групи відрізняються  дуже рясним цвітінням, іноді квітки покривають всю поверхню куща.

У Pelargonium angel квіти схожі на зозулині черевички, їх також називають віолоцвіті —  рослини цвітуть все літо розкішними звисаючими гронами квітів. Утворюють  компактні кущі висотою не більше 30 см.

Група Е — Сукуленті пеларгонії (Pelargonium succulent)

Це одна з  найцікавіших груп. Рослини відрізняються  значною різноманітністю зовнішнього  вигляду, багато хто нагадує кактуси  або інші сукуленти. Термін «сукуленті»  походить від латинського succus, що означає  «товстий, м'ясистий» і саме такі стебла мають більшість сукулентних  пеларгоній. В той же час серед  них зустрічаються і рослини  з здерев'янілим укороченим стеблом, що нагадують за зовнішнім виглядом бонсай.

Серед Pelargonium succulent є види з колючками й без  них. Вони мають гіллясті декоративно  вигнуті стебла, що дерев’яніють в  основі. Сукулентні калачики примітні незвичайними вигадливими формами  своїх стебел, що нагадують мініатюрні копії баобабів або якихось фантастичних істот. Ці калачики використовуються при  створенні композицій у стилі  бонсай. У сухий час рослини  скидають листя.

Група Є — «Дикі» пеларгонії (Pelargonium wild)

У цю групу  об'єднані види пеларгоній, які виростають в природних умовах і поступово  вводяться в культуру.

Сукуленті і  «дикі» пеларгонії відрізняються примхливістю й розмаїтістю зовнішнього вигляду. Це можуть бути типові циліндричні  дерева, сланкі форми, прямостоячі чагарники.

Вражає розмаїтість  форми листової пластинки. Вона міняється  від практично цільної до розсіченої настільки, що лист схожий на листи  папоротей і навіть на пагони аспарагуса або куширу. Характер розсічення може бути пальчастим або пір'ястим.

Не менше  вражає й будова квітки. При збереженні п’ятипелюсткового типу, форма, розміри, маркування й положення пелюстків  зовсім різні. У деяких видів квітки із практично однаковими пелюстками, в інші розміри верхніх двох значно більше, у третіх навпаки, більші нижні  пелюстки. Пелюстки можуть бути розташовані  під кутом 90° і навіть 180° стосовно осі квітки, найчастіше це стосується верхніх пелюстків.

Додаток 1

Таблиця 1. Таксономічна характеристика роду Pelargonium.

№	назва групи	Види	морфологічні особливості
1.	Група А	Зональні пеларгонії (Pelargonium zonale)	Найпоширеніший та найбільш численний  вид — він нараховує тисячі сортів. Сорти цієї групи дуже витривалі  й надзвичайно рясно цвітуть. Основною особливістю рослин даної  групи є наявність на листі  темної смуги, або зони, розташування, розміри і забарвлення якої можуть значно варіювати, утворюючи регулярну  і нерегулярну, або корончату  зони.
2.	Група Б	Плющеподібні або висячі пеларгонії (Pelargonіum peltatum)	Рослина, що утворює звисаючі ламкі  пагони до 80-100 см довжиною з дрібним темно-зеленим блискучим листям зірчастої форми листям, що нагадує плющ, і гарними лапатими суцвіттями з простими, махровими чи напівмахровими квітками (у деяких сортів квіти схожі на трояндочки) діаметром 1,2-4 см на довгих квітконосах. Рясно цвіте з травня до осені, пишно розростається
3.	Група В	Королівські пеларгонії (Pelargonium grandiflora, Pelargonium domesticum)	У групу включені досить великі чагарники, рясно квітучі, які вирощують  із-за розкішного тривалого і красивого  цвітіння. Рослини цієї групи відзначаються  красивої форми листя.
4.	Група Г	Запашні пеларгонії (Pelargonium graveolens)	Рослини цієї групи відрізняються  невеликими і менш декоративними, ніж  у попередніх груп квітками, але  їх вирощують завдяки ароматному листю. Причина аромату - ефірні олії, в першу чергу, «гераніол».
5.	Група Д	Ангельські пеларгонії (Pelargonium angel).	Більшість відноситься до чагарників відкритого ґрунту, але є деякі, більш  придатні для підвісних корзин. Рослини  даної групи відрізняються дуже рясним цвітінням, іноді квітки покривають всю поверхню куща.
6.	Група Е	Сукуленті пеларгонії (Pelargonium succulent).	Це одна з найцікавіших груп. Рослини  відрізняються значною різноманітністю  зовнішнього вигляду, багато хто  нагадує кактуси або інші сукуленти. Є види з колючками й без  них. Вони мають гіллясті декоративно  вигнуті стебла, що дерев’яніють в  основі.
7.	Група Є	«Дикі» пеларгонії (Pelargonium wild)	У цю групу об'єднані види пеларгоній, які виростають в природних умовах і поступово вводяться в культуру. Сукуленті і «дикі» пеларгонії відрізняються  примхливістю й розмаїтістю зовнішнього  вигляду. Це можуть бути типові циліндричні  дерева, сланкі форми, прямостоячі чагарники.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Хімічний склад та фармакологічні властивості

 

Надземна  частина Pelargonium zonale містить від 0,1 до 0,25 % ефірної олії, основна частина якої зосереджена в листках. Це безбарвна рідина із зеленкуватим або коричневим відтінком, приємним запахом, що нагадує аромат троянди. Основними компонентами олії є цитронелол і гераніол. В олії також міститься ліналоол, ментон, пінен, фенандрен. Листя рослини містить гіркоти, дубильні речовини, флавоноїди, елагову, кавову та ферулову кислоти.

Про надзвичайно  цілющі властивості скромної рослини  заговорили у 40-50-их роках нашого століття, коли з пеларгонії зональної виділили леткі речовини - фітонциди, що згубно діють на мікроорганізми. Особливо активну протимікробну дію має  свіжий сік пеларгонії. Інгаляція  та часте вдихання аромату рослини  сприяє швидкому перебігу запальних  хвороб горла, ротової порожнини  та дихальних шляхів. Десятихвилинне вдихання запаху пеларгонії зональної  знизить тиск у гіпертоніків та допоможе швидко заснути при безсонні.

Екстракт  із кореня пеларгонії рожевої (Pelargonium Roseum) вивидить туберкульозні токсини і вражає бацили Коха. Південноафриканські цілителі віддавна відваром з кореня пеларгонії лікували туберкульоз легень. Ці абсолютно не токсичні стає мають теж тонізуючу дію. Лікування екстрактом пеларгонії стає особливо цінним при алергічних реакціях хворого на антибіотики.

Як антисептичний  та протиревматичний засіб ефірна олія офіційно визнана у Чехії та Болгарії. Найсильнішу антифунгіцидну дію має олія із пеларгонії головчастої (Pelargonium capitatum).

Pelargonium zonale володіє в'яжучою, обезболюючою, протизапальною, антисептичною і кровоспинною дією. Вона розчиняє пісок і каміння у хворих ниркокам'яною хворобою. Лікує ревматизм і подагру. Настій ефективний при дизентерії, проносах. Настій рекомендують застосовувати при маткових, легеневий і носових кровотечах.

При зовнішньому  використанні використовують в якості ванн при шкірних захворюваннях, особливо коли вони супроводжуються  свербіжем. Використовують для миття голови при випаданні волосся. Ванни використовують для пришвидшення зростання переломів.

Цілющі властивості Pelargonium graveolens знали ще з античних часів. Її садили навколо свого житла від пристріту і нечистої сили. У Франції, в старі часи, квітку пеларгонії приколювали на груди молодій дівчині, як побажання щасливої жіночої долі. Олія пеларгонії єгипетської дуже популярна на Сході і має великий попит зважаючи на широкий спектр дії на організм. Виходить методом парової перегонки всіх частин рослини.

Ефірна олія пеларгонії має свіжий, насичений, теплий і піднімаючий настрій квітково-рожевий  аромат. У його склад входять досить велика кількість активних компонентів, що визначають різні ефекти дії - гераніол, цитронелол, ментол, цитраль, геранілтіглінат і ін. Впливаючи на нервову систему, усуває неспокій і депресію, піднімає настрій. Стимулює нервово-психічну діяльність: підвищує працездатність, увагу. Аромат добре заспокоює дітей, робить їх менш капризними і агресивними. Підвищує захисні сили організму.

При порушеннях гормональної регуляції приводить  до балансу гормонів, що позитивно  позначається на перебіг клімаксу, ПМС. Олія позитивно діє при різноманітних гінекологічних захворюваннях. Перешкоджає затримці рідини в організмі, корисна при мігрені, хворобливих менструаціях, гіпертонічних кризах та набряках. Завдяки її здатності стимулювати лімфообіг і виведення токсинів, масло Pelargonium zonale добре допомагає при целюліті. Крім того, вона допомагає справитися з інфекцією, особливо органів дихання.

Рослинні  ароматичні речовини Pelargonium zonale можна з успіхом використовувати в початковій стадії канцерогенеза – імунометаболічний. Вони викликають гальмування, появи в організмі як ендогенних, так і екзогенних канцерогенів і блокують їх взаємодію з клітинами-мішенями. При новоутвореннях та злоякісних пухлинах рекомендовано вживати пеларгонію.

Ефірні масла Pelargonium zonale є потенційними радіопротекторами. Виявлено діючий радіозахисний ефект ефірних масел пеларгонії в експерименті. Ці ефірні масла сприяли також захисному зниженню постпроменевих бактеріальних ускладнень, які є основною причиною загибелі тварин.

Косметична  дія олії Pelargonium zonale позитивна для чутливої, пошкодженої, сухої шкіри. Вона добре усуває висип, запалення і швидко регенерує шкіру після опіків і обморожень, роблячи її гладкою і молодою. Їх олію застосовують для контролю шкірних інфекцій, зокрема герпесу. Ефективно при варикозному розширенні вен і геморої - сприяє зняттю запального, набряклого, судорожного і больового синдрому.

Знімає болі при артритах, ревматизмі, невралгії. Знижує рівень цукру в крові, перешкоджає  росту ракових клітин, знімає спазми судин головного мозку, покращуючи їх тонус, стимулює функції печінки  і підшлункової залози, володіє протигрибковою і антипаразитичною дією. Ефективна при опіках, ранах, переломах, відмороженні, дерматозах, стоматитах. Допомагає при запаленні голосових зв'язок, що супроводжується втратою голосу. Запах пеларгонії відлякує комах.

 

 

Розділ 2. СПОСОБИ РОЗМНОЖЕННЯ РОДУ PELARGONIUM