Екологічні кризи в історії Стародавнього Єгипту

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Історичний факультет

Кафедра історії стародавнього світу та середніх віків

Курсова робота

на тему:

ЕКОЛОГІЧНІ КРИЗИ В ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ

Студентки I курсу

денної форми навчання

Ткач Карини Сергіївни

Науковий керівник

кандидат історичних н, доцент

Луговий О.М.

Одеса – 2013

ПЛАН

Вступ……………………………………………………………………..3

Розділ І. Природно-кліматичні умови в Стародавньому Єгипті…….7

Розділ ІІ. Кліматичні зміни Єгипту…………………………………….14

Розділ ІІІ.  Екологічні кризи Єгипту…………………………………...19

Висновки…………………………………………………………………25

Список вивченої літератури……………………………………………29

ВСТУП

Предмет цього дослідження - давньоєгипетська цивілізація, як складний соціально-природний організм, в основі еволюції якого процес безперервної взаємодії суспільства і природного середовища його перебування. Відповідно, розгляду підлягають динамічні складові екології стародавнього Єгипту: загальна характеристика,клімат та водний режим Нілу, екологічні проблеми і деякі інші. Аналіз історичної та природничої інформації з її подальшим синтезом розкриває глибинні механізми розвитку цивілізації фараонів.

Актуальність дослідження полягає насамперед у тому, що воно заповнює пробіли  в сьогоднішніх знаннях про Єгипет. Тим самим закладається фундамент об'єктивного переосмислення давньоєгипетської соціальної історії, яке неможливе без адекватного уявлення про тисячолітні зміни природного середовища. Наявність вже досить обширної бази відповідних природничо-наукових даних поки не увінчалося створенням повномасштабної історичної картини взаємин людини і природи в часи фараонів. Єгипет, як і всі стародавні держави, що на даний час досліджуються  має свої проблеми, однією з яких являється не достатнє звернення уваги на його екологію.

Метою дослідження можна вважати роль екологічного фактору в створенні цивілізації, як такої. Так дійсно, єгиптологи завжди приділяли увагу природному середовищу давньоєгипетської цивілізації. Навіть у самих ранніх публікаціях, присвячених давньому Єгипту, відводилося місце для географічних нарисів, які знайомлять читача з ландшафтом, кліматом, рослинністю, тваринним світом і, звичайно ж, з Нілом - річкою, яка багато в чому обумовила особливості соціально-економічних відносин і культури древніх єгиптян.  Разом з тим в такого роду роботах екологічна інформація виконувала функцію швидше ілюстративну, якщо не декоративну, і спочатку не розглядалася, як найважливіше джерело здійснювалися наукових вишукувань. У кращому випадку природа виступала як фон, на якому розгорталися історичні події, про вплив ж на їх хід природних процесів практично не йшлося. По суті, природне навколишнє середовище ніколи не сприймалася дослідниками як "дійова особа" спектаклю в театрі стародавнього Єгипту. Відмовляючись від вкладу природного фактора в соціальній еволюції фараонівського Єгипту, класична історична наука шукає пояснення кардинальних еволюційних змін у житті древніх єгиптян . Я дотримуємося думки, що будь-які спроби осягнення механізмів утворення і всієї подальшої еволюції цивілізацій  без урахування екологічного фактора не дадуть нам завершити повномасштабну картину історії Єгипту.

Міра вивчення проблеми. Єгиптологи завжди приділяли увагу природному середовищу староєгипетської цивілізації. Навіть у самих ранніх публікаціях, присвячених стародавньому Єгипту, відводилося місце для географічних нарисів, що знайомили читача з ландшафтом, кліматом, рослинністю, тваринним світом і, звичайно ж, з Нілом - річкою, що багато в чому зумовила особливості соціально-економічних стосунків і культури древніх єгиптян. Що ж до подальшої долі цього питання , то в тому або іншому об'ємі торкався практично кожен фахівець, що брався за узагальнюючу  монографію по історії фараонів. Ця проблема  достатньо вивчена та проаналізована у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Серед усіх праць, звісно ж,  можна виділити таких вітчизняних  дослідників,як  Прусаков Д., Рогозіна  З., Клименко В., Капюк С. та зарубіжних таких як Альдред С.

Найбільш корисними для мене виявились роботи вітчизняних дослідників, таких як  Прусаков Д., який в своїй монографії «Природа и человек в древнем Египте»  викладає якісно нову версію зародження і еволюції ранньої держави в стародавньому Єгипті. Виходячи з сучасних уявлень політоантропологів про природу і суть ранньої держави, автор піддає критичному перегляду погляд, що встояв, на Єгипет Древнього Царства як на безумовну централізовану деспотію. Велика увага, відповідно до прийнятих методологічних установок, приділяється ролі географічного і кліматичного чинників в процесі староєгипетського політогенезу;

Рогозина З. у своїй монументальній праці « Древнейший Египет» ретельно описує усі сторони життя стародавніх єгиптян. Тут можна знайти і єгипетську культуру, і релігію, включаючи міфологію, сакральний сенс пірамід і сфінкса. Крім того, автор розглядає види ієрогліфічного листа;

В.В.Клименко в своїй статті «Климат и история  от Конфуция до Мухаммада» описує кліматичні умови в стародавньому Єгипті;

Карпюк С.Г. в своїй роботі  « Климатический детерминизм и история климата в работах В.В. Клименко»  висвітлив деякі питання з якими він не згоден. Наприклад, чи можлива взагалі постановка завдання про вплив коливань клімату(саме так я формулював проблему Клименко) на історію цивілізації, чи можливо з достатньою точністю відтворити кліматичну обстановку давно минулих віків.

Серед зарубіжних робіт найбільш корисною виявилась робота Альдред С.  «Египтяни. Великие строители пирамид»,де він розповідає про життя народу родючої долини Нілу з прадавніх часів, про становлення унікальної централізованої держави на чолі з фараоном, про культуру і мистецтво Стародавнього Єгипту. Яскравим і образним складом оповідає про життя різних верств населення, про церемонії, звичаї, традиції жерців, придворних, ремісників, селян і рабів.

Джерела, на базі яких здійснювалося наше дослідження, охоплюють практично весь спектр пам'яток матеріальної культури. Додинастичний  період представлений в першу чергу церемоніальними шиферними палетками з вирізаними на них реальними або символічними сценами з життя, найчастіше ритуального сенсу, династичний - відтисками і зразками циліндричних печаток з каменю, слонової кістки або дерева, а також розмальованими дерев'яними і кістяними пластинками з фрагментами найдавніших єгипетських анналів. Чимале значення мають примітивні малюнки на скелях у пустелях Єгипту сцен військового тріумфу тінісських правителів - їх "звіти" про вдалі військові експедицї, пробивали єгиптянам шлях до зовнішніх джерел сировини, і зображення на осколках архаїчних кам'яних стел і судин для зберігання продовольства.

Одним з найважливіших джерел з історії Раннього-Старого царств є Геродот – давньогрецький історик, названий Цицероном«батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в десяти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін. Видатне місце серед археологічних пам'яток династичного періоду займають монументальні поховання із залишками гігантських надгробків з цегли-сирцю - так званих мастаб, які споруджувалися для царів, а також деяких цариць і найбільших сановників. Для Старого і Середнього царств аналогічну роль відіграють руїни пірамід і супутніх пірамідам будівель заупокійну-культового призначення. Також велике значення має Пліній Старший, з усіх творів якого дійшла до нас тільки "Природна історія", що є енциклопедією всіляких знань, накопичених стародавнім світом про природу і її творіннях. Тут перед нами розгортається увесь всесвіт, як його розуміли грецькі і римські учені. Ще одним важливим автором є Страбон «Ніл та його розливи», в якій ідеться про природно-кліматичні умови та характеристику основної артерії Єгипту Нілу. Про суспільно-політичний і економічний розвиток  Єгипту епохи Старого і Середнього царств ми судимо головним чином за зображеннями і написами (включаючи автобіографічні) в царських і чиновницьких гробницях, на похоронних стелах і т.п. Нове царство, на додаток до того, представлено монументальними рельєфами і текстами в храмах, а також папірусами з прописами господарсько-побутового характеру. Особливе місце серед останніх належить папірусу Вільбур - великому земельному кадастру, який дозволяє судити про якість грунтів в давньому Єгипті і, в сукупності з природничими даними про клімат і режимі Нілу, реконструювати деякі нові обставини соціальної історії фараонів.

У системі літочислення стародавніх єгиптян не існувало ери. Відлік років вони починали заново після кожного перепису населення(він здійснювався раз у два або три роки). Одним словом, надійно датувати події староєгипетської історії – справа непроста.

Хронологічні рамки дослідження починаються з пізнього палеоліту, але докладніше з 3120 р. до н. е. —  332 р. до н. е., тобто від початку династичої історії Стародавнього Єгипту: перший правитель, пізніше названий фараоном, відомий за працями Манефона як Менес і до завоювання Єгипту військами Александра Македонського.

Географічні межі дослідження  – скелясті гори й пустині на сході й заході, нільські пороги на півдні,   населені сусідами: кушітами (нубійцями) — на півдні, з лівійцями — на заході і кочівниками з Сінайського півострова — на північному сході.  Території розширювалися і до Єгипту приєднались території Палестини, Сирії, Фінікії за епохи Нового Царства,  але ядром залишається  Верхній Єгипет,який мав координати 25° 43′ 0″ N, 32° 38′ 0″E та нижній Єгипет, який мав координати  29°50′40.8″ N, 31°15′03.3″ E., до та після їх об’єднання.

Розділ I

ПРИРОДНО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ В СТАРОДАВНЬОМУ ЄГИПТІ

У пізньому палеоліті зникнення крижаного покриву в Європі викликало кліматичні зміни в Північній Африці, яка поступово ставала сухіше. Ніл з величезного внутрішнього озера поступово перетворювався на річку з руслом, яке ми бачимо у наш час, проходячи вісім терас, що оточують пагорби Лівійської і Аравійської пустель; на чотирьох нижніх терасах знаходили оброблений руками людини кремінь раннього кам'яного століття.

« Ніл упродовж декількох миль називали раніше Сирисом, Гомер на усьому його протязі - Єгиптом, інші - Тритоном. Натикаючись на острови, стрімкий із-за перешкод, що зустрічаються йому , і, нарешті, бурхливіший серед скель, чи в якому-небудь іншому місці. Потім трохи стомлений довгим шляхом, приборкавши свою нестримність і ослабивши течію, він впадає багатьма рукавами в Єгипетське море.»1

У липні Блакитний Ніл, переповнювався через сильні дощі, перетворюється на величезний потужний потік, що змітає все на своєму шляху. Лютий потік виходить зі свого русла і на тисячі миль розносить родючий мул. Цій природній обставині Єгипет зобов'язаний своєю родючістю і самим існуванням, саме воно визначило характер його стародавньої цивілізації.2

У пошуках води мешканці цього району поступово вимушені були перебиратися ближче до берегів Нілу, і тут неминуче повинен був статися перехід від економіки, ґрунтованої на полюванні, до виробництва продуктів харчування. Перші поселенці виявили долину, повну зарослих очеретом боліт і мілин, які щороку залишав після розливу Ніл, наповнивши їх рибою, водоплавним птахом, гіпопотамами і крокодилами. Такі умови довго зберігалися і в історичні часи, хоча поступово ситуація мінялася і з часом болотисті, повні різноманітних мешканців місцевості змістилися до Верхнього Судану. Річку оточували луги і низькі кущі, в яких ховалися леви, дикі осли, берберійські вівці, альпійські козли, антилопи і пустинна дичина, на яку полювали покоління єгиптян в доісторичні часи і за часів фараонів.

Шість тисячоліть тому в родючій долині Нілу виникли державні утворення, об'єднані в IV — на початку ІІІ тис. до н. е. в єдину державу.3 На характер буття і культуру Єгипту вплинули природна територіальна замкненість.

«Ця країна набуває від Нілу деяких загальних властивостей, бо під час підйому води річка поїть їх, роблячи населеною тільки ту їх частину, яка покривається  водою під час повені, що лежить же вище і далі від течії залишаючи з обох боків ненаселеної і пустинної із-за безводдя.»4

Можна сказати що, сама природа подбала про те,  щоб  Стародавній Єгипет розвивався, як централізована держава.  Єгиптологи вважають, що на світанку цивілізації, тобто п’ять тисяч років тому, клімат в Північно - Східній Африці був такий самий, як нинішній, тобто пустельний та спекотний Пір року, як таких там не було, загалом вони змінювалися кожного дня. У день було нестерпно спекотно, а в ночі був сильний холод.  У Стародавньому Єгипті природа була не дуже милосердною до них.

Стародавній Єгипет виник на північному сході Африки, в долині Нілу, що впадає в Середземне море, і на прилеглих до неї територіях. Уся долина Нілу є, ​​по суті, величезним оазисом Єгипту. Ніл є одним із природних факторів розвитку Єгипетської цивілізації.  Дійсно, якщо б не Ніл, то весь Єгипет представляв би собою пустелю. Щорічно в літні місяці відбувалися повені. Вода в Нілі піднімалась  на 10-12м і заливала  величезні території.  Вода спадала тільки через 3 - 4 місяці, залишаючи частинки мулу і органічних речовин. Цей осад поступово створював єгипетський ґрунт. Весь ґрунт країни – наносного походження, результат багато тисячолітньої діяльності річки в період її щорічних повеней. І вузьке кам'яне ложе верхньоєгипетської долини, і колишній Нижній Єгипет суцільно вкриті глибоким шаром річкових відкладень – м'яким нільським мулом. Ця дуже родюча речовина, яка легко обробляється, і є основним багатство країни, джерелом її стабільних високих врожаїв.

Нижній Єгипет був широким простором, на якому потоки, струмки і струмочки розділяли великі пасовища. Середземноморський клімат був вологішим і комфортнішим, чим сухий південний. Ніл, що об'єднав Верхній Єгипет, в той же час розділив Нижній, розлившись на дванадцять основних рукавів, відмітивши межі дюжини окремих районів, в кожному з яких було велике місто і уряд.5

Зволожена, готова до посіву земля Нільської долини блищить, як чорний лак. Древні жителі навіть називали свою країну на честь цього родючого ґрунту Кемет, що означає «чорний». Тим самим вони відзначали вельми суттєву ознаку Єгипту: в суворих природних умовах Північної Африки з її спекотним і сухим кліматом, в оточенні безводних просторів кам'янисто-піщаних пустель, тільки на ґрунті, створеному Нілом, тільки завдяки цьому наносу чорної землі з'явилася і сама можливість поселення людей, основним джерелом існування яких стало землеробство.

Ніл слугував основною транспортною артерією для єгиптян, адже він протікав через добру половину адміністративних округів, розташованих від першого нільського порога до Дельти  ланцюгом, один за одним. До того ж, це була зручна водна магістраль, адже нею можна плисти не лише вниз за течією, а й під вітрилом проти течії, бо в Єгипті протягом майже цілого року — окрім 50 діб, відведених природою хамсіну,— віють північні та північно-західні вітри.

Археологічні розкопки поселень епохи пізнього неоліту, що відносяться до VI-IV тисячоліть до н.е., показують, що жителі вели вже цілком осілий спосіб життя, займалися землеробством (до нас дійшли кам'яні зернотерки, дерев'яні серпи з крем'яними зубцями-вкладишами, зерна ячменю і пшениці-двузернянка), скотарством (виявлені кістки биків, баранів, свиней), полюванням, рибальством, збиранням.  Жителі цих поселень, розташованих як правило по краю долини, ще боялися стихії Нілу й не робили спроб приборкання річки. Але у них уже з’являлися  думки, щодо збільшення користі Нілу та його приборкання.

«Коли Ніл виходить з берегів, то не тільки заливає Дельту, але навіть і частину так званої Лівійської і Аравійської області. Про природні властивості цієї дивовижної ріки ніхто не знав. Так само як не знали чому Ніл, починаючи від літнього сонцестояння, виходить з берегів і вода піднімається протягом приблизно 100 днів; після закінчення ж цього терміну вода знову спадає, річка входить в своє колишнє русло і потім низький рівень води зберігається цілу зиму, аж до наступного літнього сонцестояння».7  Передвісником розливу служило на початку червня забарвлення води в зелений колір — наслідок появи в ній великої кількості водоростей з обширних боліт Седда. Згодом Ніл ставав червоним, точніше — темно-бурим, бо з розмитих аспідно-чорних берегів Голубого Нілу в воду потрапляла величезна маса вулканічного пилу. Рівень води в "червоному" Нілі швидко піднімався (на 13—14 м у середній течії і на 7—8 м у Дельті), річка виходила з берегів і затоплювала долину. Найвищим рівень води в Нілі був наприкінці вересня, у жовтні він стрімко падав, а в грудні — січні річка входила в свої береги. Жоден єгиптянин не міг пояснити  про причини  цього явища, ніхто не був у змозі відповісти на питання: чому природа Нілу прямо протилежна природі решти річок. Ще одним цікавим питанням було чому з усіх річок на світі тільки з цієї річки не дують холодні вітри.»6

Іншим важливим природним фактором розвитку давньоєгипетської цивілізації стала пустеля. З одного боку, вона сприяла її замкнутості, перешкоджаючи контактам з сусідніми народами, і несла їй постійну загрозу, насилаючи ворожі племена і піщані бурі; єгиптянам доводилося весь час боротися з нею, створюючи перешкоди наступаючим піскам і відвойовуючи у неї необхідні для землеробства території. З іншого, формується над пустелею стовп теплого повітря забезпечував протягом більшої частини року доступ в долину північного вітру зі Середземного моря, який збагачував її солями, що живлять рослини; лише в квітні та травні на Єгипет обрушувався висушує південно-східний вітер хамсін.7

Щоб вижити за таких умов, людям потрібно було пристосовуватися. Вони будували будинки таким чином, щоб в день ховатись від жари, а у ночі від холоду.

Єгипет також  не був багатий на корисні копалини. Головним надбанням його надр були різноманітні породи каменю (граніт, базальт, діареї, алебастр, вапняк, піщаник). Багато металів були відсутні, що зумовило експансію єгиптян в південному та північно-східному напрямках: на Синайському півострові їх залучали мідні рудники, в Нубії і на Аравійському нагір'я - поклади золота і срібла. Єгипет і сусідні області не мали у своєму розпорядженні запасами олова і заліза, що затримало наступ бронзового і залізного віку на території нільської долини.

Нільська долина являє собою родючу смугу, вузькою стрічкою витягнуту вздовж ріки й обмежену з заходу Лівійською, а зі сходу — Аравійською (Східною) пустелями. Гори, що замикають долину, багаті на різні породи каменю: граніт, діорит, базальт, алебастр, вапняк. Ці природні межі значною мірою визначали більшу, ніж, наприклад, у Месопотамії, ступінь ізольованості Єгипту. На півночі кордон повторює берегова лінія Середземного моря, а на півдні — перший поріг Нілу. Країну образно порівнюють зі змією, голова якої спрямована до Середземного моря (ніби п'є воду із Середземного моря), або з квіткою лотоса, досить шанованого в Єгипті. У самому Єгипті покладів металів не було, але видобуток вівся в сусідніх областях: на Синайському півострові — мідь, у пустелі між Нілом і Червоним морем — золото, на узбережжі Червоного моря — цинк і свинець. Срібло й залізо доставляли з Малої Азії.

Проведені дослідження показують, що кілька тисячоліть тому кліматичні умови були більш сприятливими для землеробства, пустельні зараз області мали більш вологий клімат, а пересохлі ріки були повноводними.8

На відміну від Тигру та Євфрату, води Нілу були надійнішим джерелом зрошування у зв'язку з характерним щорічним циклом розливу ріки. Розлив припадає на період мусонів, протягом якого віють вітри з Ефіопії. Паводки Нілу викликалися таненням снігів в Абіссинських горах, де бере свій початок Блакитний Ніл, і тропічними зливами в районі Великих озер Центральної Африки, звідкіля витікав Білий Ніл. Блакитний Ніл стрімко ніс величезні маси весняної води. Води Білого Нілу, зливаючись із більш бурхливим Блакитним Нілом, відкидалися назад до Хартума, широко розливаючись й утворюючи природну водойму, що сприяла повільному спаданню паводка в Єгипті й перешкоджала його висиханню в період низької води. Початок розливу зазвичай припадав на 19 липня та вважався початком нового року. Розлив ріки відбувався в період із липня по жовтень включно.

Становлення єгипетської цивілізації було відносно швидким і неспокійним, що зумовило створення єдиної централізованої держави. До цього існувало два царства — Нижній і Верхній Єгипет, які можна вважати протодержавними утвореннями. Жодне з них не мало ні розгалуженого державного апарату, ні міст. Вважають, що міський і теологічний (релігійний) чинники не відіграли вирішальної ролі у централізації країни. Специфіка географічного положення Стародавнього Єгипту визначила основу основ економічного життя єгиптян — іригаційне землеробство. Про його значення свідчить той факт, що воно залишалося високоефективним навіть у періоди політичного занепаду держави. Іригаційне землеробство у Верхньому Єгипті характерне здебільшого для розвитку зернового господарства, землі Дельти (Нижнього Єгипту) придатні для пасовиськ. Тому мисливство витіснило тваринництво. На відміну від іригації Месопотамії, де система каналів і дамб мала передусім дренажне призначення, у долині Нілу, з об'єднанням країни в єдину державу, єгиптяни побудували просту та надійну басейнову систему іригації. Вона мала якомога триваліший час, протягом посівного періоду, затримувати воду на полях. Спорудження й експлуатація такої системи штучного зрошування потребували зусиль усіх номів (так називали в Єгипті перші держави. — Авт.), що дуже вплинуло на політичну організацію давньоєгипетського суспільства. Займаючись організацією робіт і розпоряджаючись землями, племінна знать поступово захоплювала владу.

Починаючи з додинастичних часів і аж до сучасної епохи заселення Єгипту обмежувалося прирусловими валами або низинними пустельними районами, де насіння можна було сіяти в жирному вологому мулі, що залишається щорічними розливами, і де худоба могла харчуватися трав'янистою або чагарниковою рослинністю, яка росла там у достатку. Землеробське господарство жителів Нільської полини набагато більшою мірою залежало від щорічних розливів ріки, ніж господарство Месопотамії. У цьому полягає специфічна риса єгипетської цивілізації Родючі поля створювалися самою природою, а не штучно, як у Месопотамії.

Пізніше єгиптяни будували вздовж берега греблі великої довжини й залишали в них стоки для спускання води на поля. Для затримки води на полях споруджуватися нові подовжні й поперечні греблі й насипи. Від основного русла відділялися численні канали. Створювалися водойми, у яких надлишки нільської води зберігалися й використовувалися в посушливу пору року. Використовувалася басейнова, або лиманна, система зрошування, при якій уся країна виявилася ніби розкресленою дамбами, каналами, греблями на прямокутні зрошувані ділянки, так звані басейни. Зрошувалися не тільки затоплювані Нілом землі, але й високі поля, куди вода подавалася за допомогою водочерпальних споруджень — шадуфів.

Подібність Єгипту до Межиріччя полягає в значній залежності від привізних товарів і, відповідно, у величезному значенні, що мала торгівля. Здійснювалися експедиції за золотом, бірюзою, міддю, деревом.

Геродот, що відвідав Єгипет в V ст. до н. э., був уражений виглядом цієї країни, створеної відкладеннями могутнього Нілу, і назвав її даром вели-кой річки. Допитливий мандрівник відмітив надзвичайну потужність річкових наносів, що складали тук нільської заплави. Проте бесіди з жерцями Чорної Землі - хранителями свідчень древніх ніломірів незабаром стримали запал грецького гостя, привівши його до маловтішного виведення: якщо рівень заплави в Єгипті буде і надалі підвищуватися "в тому ж співвідношенні", розливи Нілу незабаром зовсім перестануть зрошувати країну, і тоді - "хіба жителі її не страждатимуть від голоду?»9

Проведення детальніших досліджень на регіональному рівні епох стародавнього Єгипту часу Старого і Середнього царств - дає нові дивовижні підтвердження безперечних зв'язків між станом геосфер планети, узагальненим індикатором якого є клімат, і людського суспільства. Підсумовуючи результати проведених досліджень, можна в цілому зробити висновок, що в епохи локального погіршення клімату (зменшення середньорічної температури, чи зниження кількості опадів, або і того, і іншого) домінуючими виявляються тенденції до об'єднання племен і народів, масових переселень, утворення нових держав. У ці ж часи відбувається надзвичайне загострення людського розуму і інтелекту, здійснюються небачені досі культурні і технологічні прориви, духовні звершення. Епохи поліпшення клімату залишають в історії зовсім інші сліди - їм відповідають послаблення централізованої влади, зовні безпричинне загострення внутрішніх протиріч, розпад   повіками існуючих держав, крах імперій. Не буде перебільшенням сказати, що епохи потепління з їх порівняльним матеріальним благополуччям є одночасно епохами інтелектуальної і духовної стагнації.10

 Отже, цивілізація Стародавнього Єгипту проіснувала майже три тисячі років, залишивши нащадкам величні пам'ятники й казкові скарби. Єгипет став колискою другої (після шумерської) великою цивілізацією у світовій історії. Він зародилася в долині Ніла декількома століттями пізніше шумерської цивілізації в Месопотамії, що зробила безсумнівний вплив на ранній розвиток Стародавнього Єгипту. А завдяки своїй праці народ Єгипту став тим ким став. Можливо якби природа була більш гуманнішою Стародавній Єгипет не досяг би того чого досяг.

__________________

1. Плиний Старший. Естественная история. Книга5;Глава 10;
2. Альдред С. "Египтяне. Великие строители пирамид" С.8
3. Прусаков Д.П. «Природа и человек в Древнем Египте» С.63
4. Страбон. Нил и его разливы.  География, XVII, 1, 3—5
5. Альдред С. "Египтяне. великие строители Єгипту" С.22
6. Геродот. История в десяти книгах. Книга 2;С.86
7. Прусаков Д.П. Указ. соч. - С.214
8. Рогозина З.А. «Древнейший Египет»С.4
9. Геродот. История в десяти книгах. Книга 5, 13-14
10. В.В.Клименко «Климат и история  от Конфуция до Мухаммада»;С.21

Розділ II

КЛІМАТИЧНІ ЗМІНИ ЄГИПТУ

 На даний час на середземноморському узбережжі Єгипту клімат субтропічний, на іншій території - тропічний пустинний. У Єгипті "найхолодніший" період - з грудня по березень. Але навіть в цей час середньомісячна температура повітря позитивна і на усій території країни складає від +4 до +10, а в центрі Лівійської пустелі досягає +20 градусів. З квітня температура починає швидко підвищуватися і в період з червня по вересень досягає максимальних значень, коли навіть середня за місяць температура перевищує двадцятиградусну відмітку. Жовтень  і листопад - перехідні місяці від "жари" в "прохолоду" - є найкомфортнішими для відпочинку. Вже немає тропічної спеки, а море досить тепле для купання.

На середземноморському узбережжі Єгипту в період з грудня по березень середня мінімальна температура 10...13, середня максимальна 18...21 градус, на цей же час доводиться максимум опадів. Так, в січні, "найхолоднішому" місяці сезону, місячна кількість опадів наближається до 50 мм, а число днів з дощем коливається від 8 до 10 днів. У період з червня по вересень середня мінімальна температура 20...24, середня максимальна 28...31 градус. Це найпосушливіший період, в якому місячна кількість опадів коливається від 0 до 1 мм

На узбережжі Червоного моря в період з грудня по березень середня мінімальна температура така ж, 10...13 градусів, середня максимальна від 20...22 на півночі до 23...25 на півдні прибережної зони. В цей час місячна кількість опадів від 1 до 4 мм В період з червня по жовтень середня мінімальна температура від 20...24 на півночі до 23...26 на півдні прибережної зони, аналогічно змінюється і середня максимальна температура: від 31...36 до 40 градусів. Опадів в цей час, як правило, не випадає. Далеко від узбереж, в Лівійській пустелі, в період з грудня по березень контрасти температур протягом доби виражені різкіше. Середня мінімальна температура тут 13...16, середня максимальна 23...25 градусів. У період з червня по вересень ночами зазвичай 23...27, вдень 32...34 градуса. Місячна кількість опадів навіть в період з грудня по березень не перевищує 2 мм В період з червня по жовтень вони відсутні.

У період з середини березня до кінця квітня дме гарячий і сухий південно-східний циклон - хамсин. Навіть при замкнутих дверях і закритих вікнах в приміщеннях відчувається присутність пилу, принесеного цим вихровою бурею. Хамсин означає по-арабськи "п'ятдесят", саме стільки днів в році дмуть ті, що безжально обпалюють вихрової бурі.

Температура води на узбережжі Червоного моря найхолодніше з січня по березень(18-20 градусів), найтепліша з червня по вересень(29-30 градусів).1 Але так було не завжди.