Екологічне виховання учнів допоміжних шкіл

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ЗМІСТ 

Вступ………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Теоретичний аналіз психолого-педагогічної

літератури  з проблеми екологічного виховання учнів

допоміжної  школи………………………………………………………...5

     1.1 Особливості екологічного виховання учнів

       в загальноосвітніх школах………………………………………….5

     1.2 Особливості екологічного виховання учнів

     в допоміжних школах……………………………………………....13

Розділ 2. Організація дослідження особливостей екологічного

                 виховання учнів……………………………………………...17

     2.1 Методи дослідження…………………………………………...17

     2.2 Аналіз отриманих результатів…………………………………24

Висновки………………………………………………………………….28

Література………………………………………………………………..30

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Великі  і відповідальні завдання стоять сьогодні перед національною школою України: виховання гармонійно розвиненої, високо освіченої, соціально активної, національно свідомої, морально  здорової людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними і патріотичними почуттями, готової до трудової діяльності, відповідальності за свої дії, здатної до саморозвитку і самовдосконалення.

         У допоміжних школах здійснюються практичні заходи щодо реалізації цих завдань та практичного досягнення стратегічної мети національного виховання – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних відносин, формування у молоді рис громадян України, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, екологічної культури. Педагоги шкільних закладів працюють над тим, щоб їх вихованці стали повноправними членами суспільства. Проте більшість випускників виходять із школи з несформованими життєвими компетентностями, але з розвинутим «почуттям утриманця», вони не готові брати на себе відповідальність, відчувають відсутність досвіду сімейного життя, розуміння сім’ї, «невпевнені в собі», у них послаблена орієнтованість на майбутнє, принижуюче ставлення до себе, несформоване ставлення до дорослих, однолітків та предметного світу.

         Причиною такого явища є відчуження  вихованців допоміжних шкільних  закладів від реальних життєвих  проблем, обмеження простору спілкування,  яке приводить до формування  специфічних якостей особистості,  що ускладнюють адаптацію дітей до дорослого життя у відкритому соціумі.

     Разом з тим, незважаючи на вищевказані  проблеми загальноосвітня допоміжна  школа – це єдиний та найважливіший  осередок становлення та розвитку життєвих компетентностей для деякої частини  дітей, місце розкриття, розвитку та реалізації їх життєвого потенціалу.

         У допоміжних-школах проводиться  педагогічна робота з пріоритетних  напрямків: виховання загальнолюдської  моралі, громадянської і соціальної  відповідальності, розвиток національно-правової свідомості, вироблення свідомого ставлення до праці, формування основ естетичної культури, екологічне виховання, розвиток потреби в здоровому способі життя.

     Поряд з цим аналіз стану навчально-виховної роботи у допоміжних-школах свідчить про те, що у плануванні, організації, проведенні виховної роботи є недоліки: не всі вихователі добре знають та усвідомлюють мету та завдання виховання в національній школі, пріоритетні напрями його розвитку, недостатньо, часто мало ефективно, проводять роботу по правовому вихованню, формуванні екологічної культури та свідомості.

     Предмет – екологічне виховання учнів допоміжних шкіл.

     Об’єктом роботи є процес виховання в учнів допоміжних шкіл бережливого ставлення до природи (екології).

     Метою роботи є дослідження та узагальнення досвіду виховання в учнів допоміжної школи бережливого ставлення до природи.

     Завдання, які ми поставили для досягнення мети:

• проаналізувати педагогічний досвід з даної проблеми;
• дослідити ефективність сучасної методики;
• запропонувати свої шляхи розв’язання проблеми.

 
 
 

     Розділ 1. Теоретичний аналіз психолого-педагогічної

     літератури  з проблеми екологічного виховання учнів

     допоміжної  школи 

     1.1 Особливості екологічного  виховання учнів

     в загальноосвітніх школах 

     У психологічній і педагогічній літературі обґрунтовані загальні положення щодо процесу сприймання й засвоєння учнями знань, виховання дітей певного віку, а саме в дослідженнях  провідних   (Васильченко І.С., Дерев’яненко В.О, Іванова О.М., Кондратюк О.   і   ін.)

       Відомо, що на різних етапах свого життя школярів по різному усвідомлюють і сприймають навколишнє. Тому для досягнення позитивних результатів в екологічній освіті й вихованні важливо брати до уваги як вікові, так і індивідуальні особливості , риси характеру, ставлення до навчання, його мотивацію, потреби й здібності кожного школяра.

     Екологічне  виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на засвоєння  людиною наукових основ природокористування, формування відповідних переконань і практичних навичок, вироблення певних ціннісних орієнтацій, активної життєвої позиції в галузі охорони природи [6].

     Із  викладеного вище випливає, що екологічна освіта й виховання покликані  забезпечити підростаюче покоління  науковими знаннями про взаємозв’язок  природи і суспільства, допомогти  зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема.

     Ціль  екологічного виховання – формування відповідального відношення до навколишнього  середовища, що будується на базі екологічної  свідомості. Це припускає дотримання моральних і правових принципів природокористування, активну діяльність по вивченню й охороні природи своєї місцевості [4].

     Ціль  екологічного виховання досягається  в міру вирішення в єдності  наступних задач:

     освітніх  – формування системи знань про  екологічні проблеми сучасності і шляхи їхнього дозволу;

     виховних  – формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільного поводження і  діяльності, здорового способу життя;

     розвивальних  – розвиток системи інтелектуальних  і практичних умінь по вивченню, оцінці стану і поліпшенню навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності по охороні навколишнього середовища: інтелектуального (здатності до аналізу екологічних ситуацій), емоційного (відношення до природи як до універсальної цінності), морального (волі і наполегливості, відповідальності)[6].

     Для успішного формування екологічної  культури учнів велике значення має  робота, що проводиться в цьому  напрямі в молодших класах. Адже тут виховуються основні риси характеру особи і спілкування  з природою відіграє першорядну роль. Дитячі враження закарбовуються в пам’яті назавжди. Прищеплення любові до природи, високоморального ставлення до її багатств – це проблема не лише естетичного та етичного збагачення особи, а й формування патріотизму.

     Успішне здійснення екологічної освіти і виховання учнів великою мірою залежить від дотримання ряду педагогічних умов. Так, одні науковці вважають, що головною умовою ефективного вироблення екологічної культури є вміле поєднання навчального матеріалу відповідного змісту із практичною діяльністю школярів у природному середовищі. Інші наголошують на необхідності систематичного підходу до екологічного навчання та виховання, які передбачають поєднання знань – переконань – готовності до діяльності – безпосередньої діяльності у природі [4].

     Екологічне  виховання - складова частина етичного виховання. Тому під екологічним  вихованням розуміється єдність  екологічної свідомості і поведінки, гармонійної з природою. На формування екологічної свідомості впливають  екологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються у молодших школярів в першу чергу на уроках природознавства. Знання, переведені в переконання, формують екологічну свідомість.

     Екологічна  поведінка складається з окремих  вчинків (сукупність станів, конкретних дій, умінь і навиків) і відношення людини до вчинків, на які впливають цілі і мотиви особистості (мотиви в своєму розвитку проходять наступні етапи: виникнення, насичення змістом, задоволення) [3].

     За  змістом екологічне виховання має  дві сторони: перша - екологічна свідомість, друга - екологічна поведінка.  Екологічна поведінка формується з роками і не стільки на уроці, скільки в позакласній і позашкільній діяльності.

     Таким чином, визначаючи зміст екологічного виховання, виділяють, по-перше: особливості  цього процесу:

       1) ступінчастий характер:

        а) формування екологічних уявлень  ;

        б) розвиток екологічної свідомості  і відчуттів;

        в) формування переконань в  необхідності екологічної діяльності;

        г) вироблення навиків і звичок  поведінки в природі;

        д) подолання в характері учнів споживчого

            відношення до природи; 

     2) тривалість;

     3) складність;

     4) активність;

     по-друге: величезне значення психологічного аспекту, який включає:

     1) розвиток екологічної свідомості;

     2) формування відповідних (природо  доцільних) потреб, мотивів і         цінностей особистості;

     3) вироблення етичних, естетичних  відчуттів, навиків і  звичок;

     4) виховання стійкої волі;

     5) формування значущих цілей екологічної  діяльності.

     Тому  формування екологічної свідомості і поведінки в єдності необхідно починати з молодшого шкільного віку [2].

     Визначення  педагогічних умов екологічного навчання і виховання було зроблено на основі теоретичних даних з наукових джерел, узагальнення передового педагогічного  досвіду (при цьому враховувались  всі форми і види діяльності школярів, здійснювалося ретельне вивчення можливостей творів дитячої літератури з даної проблеми.

     Найважливішими  з цих умов є, зокрема, такі [4]:

     - врахування вікових, індивідуально-психологічних  особливостей школярів, їх пізнавальних можливостей у процесі екологічної освіти та виховання;

     - вибір оптимальних форм, методів  і прийомів екологічного навчання  й виховання засобами дитячої  пізнавальної книги;

     - організація безпосередньої діяльності  учнів по охороні та поліпшенню  природного середовища своєї місцевості під час навчання і суспільно-корисної праці;

     - забезпечення комплексного підходу  до вивчення природи з використанням  між предметних зв’язків;

     - забезпечення вчителем впливу  на вихованців власним прикладом  бережливого, дбайливого ставлення до навколишнього середовища.

     Важливою  умовою успішного формування екологічної  культури є практична діяльність. Бо саме в ній виявляються і  закріплюються ті позитивні якості особи, які визначають потяг до життя  в гармонії з природою. Спільно  з дорослими, діти беруть активну участь у благоустрої населених пунктів, майданчиків, парків, скверів і вулиць. Тобто, вони творять красу. А це має велике значення для вироблення в учнів екологічної культури.

     Поряд із цим формування екологічної культури школярів повинно стати складовою всієї системи навчання. А це можливо за умови, якщо вчителі, під час занять з будь-якого предмета регулярно повідомлятимуть учням відомостей про закони і принципи взаємодії природи, формувати навички поведінки у навколишньому середовищі, вчити давати оцінку тим чи іншим природним явищам.

     Формування  в учнів гуманістичної складової  духовності і, зокрема, емпатійності як риси особистості доцільно розпочинати  з виховання дбайливого ставлення  до природного довкілля [8].

     Виникає закономірне запитання: які саме поточні утворення становлять основу дбайливого ставлення до природи?

     Пізнавальним  підґрунтям цього поняття є:

     • уявлення про природу як Всесвіт  у нескінченному розмаїтті його форм;

     • усвідомлення себе як невід’ємної  частини природи;

     • розуміння того, що будь-яка форма  життя є такою ж невід’ємною  складовою природи, як і людина, та існує на рівних правах з нею.

     Гуманістичною складовою дбайливого ставлення  до природи є [7]:

     • емпатійність як властивість особистості;

     • розвинена потреба в доброчинності;

     • орієнтованість людини у своїй життєдіяльності  на такі загальнолюдські цінності, як добро, краса, любов, істина.

     Почуттєво-емоційну основу дбайливого ставлення до природи  становлять [8]:

     • розвинені гуманістичні почуття (співчуття, співпереживання тощо);

     • здатність переживати духовні стани;

     • розвинені естетичні почуття (захоплення, замилування, піднесення тощо).

     Нарешті, дбайливе ставлення до природи виявляється  у діях та вчинках [7]:

     • здатність до духовного вчинку, тобто  безкорисливої дії, що спрямована на підтримку (або збереження) життя;

     • екоохоронний тип поведінки.

     Одне  з основних завдань педагогів  – перетворити природу на об’єкт духовних потреб, тобто бажань, намірів, спрямувань, вільних від корисливості, шкідливості. Гуманістичним кроком від знань про природу до дбайливого ставлення є почуття любові до неї. Адже відомо, що дитина чи доросла людина не зашкодить тому, кого (чи що) любить. Саме ця психологічна особливість є «потаємним кодом», знаючи який можна відчинити дверцята до дитячих сердець, виховувати дбайливе ставлення до природи, живих істот, інших людей.

     Яка ж особливість природи здатна викликати почуття любові до неї. Безперечно, її краса. На жаль, більшість  учителів не надають необхідного  значення цієї найпедагогічнішої властивості природи, оскільки на першому плані їхньої уваги – навчальний процес [4].

     Проте естетичність природних об’єктів та явищ зумовлена, з одного боку, єдністю  та гармонією, з іншого – унікальністю, неповторністю форм, сполучення кольорів. Усе це, впливаючи на органи чуття, викликає різноманітні приємні емоції, почуття, переживання. Крім того, споглядання краси природи – це момент безкорисливого милування, отримання суто естетичної насолоди, духовна сутність якого не лише в задоволенні духовної потреби, а й у зародженні справді людського почуття відповідальності за те, щоб естетичне явище було збережене та приносило радість пізнання прекрасного іншим людям.

     Для виховання духовного ставлення  учнів до природи педагогам вкрай  необхідно [4]:

     • знати психологічні особливості сприймання довкілля дітьми молодшого шкільного віку;

     • чітко сформулювати виховні завдання;

     • спланувати систему відповідних  форм та методів організації виховних впливів.

     Добираючи методику роботи, слід орієнтуватися  на вікові особливості сприймання школярами природи, які визначаються рівнем розвитку сенсорних процесів, почуттєво-емоційної сфери, інтелекту [6].

     Для учнів молодших класів природа –  це дещо цілісне, єдине, що викликає яскраві  позитивні емоції. У їхньому життєвому  досвіді триває процес накопичення перших вражень, отриманих від спілкування з природою. Для кожного вона відкривається в особливих особистісно значущих життєвих обставинах: дехто запам’ятав на все життя квітучий травневий бабусин садок, хтось відчув непереборний потяг до природи після першої мандрівки до осіннього лісу, для когось наближенням до природи стало безпорадне цуценя, яке чуйна матуся дозволила прихистити.

     У молодших школярів засвоєння знань  відбувається через процеси аналізу, систематизації, узагальнення, формування понять та суджень про природні явища, їх взаємозв’язки та естетичні властивості. З’являються інтелектуальні почуття здивування та задоволення від самого процесу пізнання таємниць природи. Отже, природні явища поступово набувають значення джерела позитивних вражень, що згодом усвідомлюється самим учнем [7].

     З огляду на ці вікові особливості, можна  стверджувати, що молодший шкільний вік, є оптимальним у психологічному аспекті для виховання любові до природи, дбайливого ставлення до неї.

     Основним  вихідним положенням у розробці педагогічних завдань є те, що природа має бути представлена у виховному процесі не лише як матеріальне середовище людського існування, а і як духовний, живий естетичний об’єкт почуттєво-емоційного пізнання [1].

     Отже, визначимо головні завдання формування духовного ставлення до природи:

     1. Розвивати уявлення про цілісну  картину світу природи. Сприяти  усвідомленню учнем себе однією  з інших рівноцінних складових  природи.

     2. Стимулювати бажання сприймати  й оцінювати естетичні властивості природних явищ; розвивати естетичні почуття та здатність переживати духовні стани в процесі споглядання об’єктів природи.

     3. Формувати ставлення до природи  в єдності естетичного та розумно-практичного  її використання.

     4. Виховувати прагнення до дій  та вчинків, спрямованих на підтримку або збереження об’єктів природи.

     Особливе  значення у формуванні гуманного  ставлення до природи має приклад  учителя. Інтерес педагога, його щире емоційне захоплення красою природи, дбайливе ставлення до її об’єктів неодмінно передаються вихованцям.

     Дослідження свідчать, що значна частина молодших учнів не усвідомлює негуманну сутність протиприродних дій, не оцінює їх як недобрі, неестетичні, бездушні. Тому важливим аспектом змісту виховання дбайливого ставлення до природи є цілеспрямоване оцінювання вчителем фактів безглуздого руйнування об’єктів природи, порушення їх краси, гармонії. Це оцінювання має спиратися на емоційно-образні характеристики негативних явищ, а також співвідноситися з естетичними поняттями потворного, жахливого, навіть драматичного, трагічного для людини. Досить згадати відомі факти нещадного ставлення до дерев, дрібних тварин, птахів. Нерідко вони трапляються перед очима молодших школярів. Проте далеко не завжди такі дії викликають обурення, осуд. І саме тому втручання педагога необхідне. Традиційна естетика навряд чи оцінила б факт безжального знущання з маленької живої істоти з позиції високих категорій трагічного. Проте з погляду духовності, де підкреслюється єдність усього живого, унікальна цінність будь-якого життя, це розглядається саме так [4].

     Такий підхід дає змогу вчителеві через  оцінювання драматичності фактів знищення чи понівечення живої природи, через  особисте позитивно-емоційне ставлення, а також через приклад дієвої турботи про збереження цілісності природи розвивати гуманні почуття у дітей.

     Проте й цього недостатньо. Щоб виховна  робота досягла своєї мети, необхідно  використовувати найрізноманітніші  форми й методи. 

     1.2 Особливості екологічного  виховання учнів  в допоміжній школі 

     У концепції спеціального навчання і виховання  дітей  з  порушеннями розумового розвитку, в дослідженнях  провідних   дефектологів  Росії  (Р.М.Боскис, Т.А.  Власова,  И.Г.  Власенко,  А.П.  Гозова,  В.П.  Єрмаков,  Е.П.Кузьмичева,  А.Г.  Літвак,  Т.В.   Розанова,   В.А.   Феаклістова   і   ін.)

корекційно-педагогічна робота  визначається  як  система спеціального навчання і виховання аномальних дітей.

     Метою  корекційної   роботи   є   виправлення   (дорозвивання) психічних і фізичних функцій аномальної дитини в процесі  загальної  її освіти, підготовка до життя і праці [9].

     Щоб  правильно  визначити  вміст  коректувальної   роботи   в допоміжній школі,  необхідно  пов'язати  корекцію  зі  всіма  основними компонентами  системи  освіти  і лише  після   цього   розглядати внутрішні

       У  багатьох  роботах  по  дефектології   і   спеціальній   педагогіці корекцію, як правило,  пов'язують  найчастішим    з   розвитком  дитини.  Це обґрунтовано, оскільки вона націлена на виправлення вторинних відхилень в розвитку аномальних дітей. Але коли говорять про корекційно-  педагогічну роботу, то  вона  не  може  вичленяти з   триєдиної схеми освіти: навчання, виховання, розвиток.     

     У  практичному  здійсненні  учбово-виховної  роботи  в допоміжній школі коректувальний розвиток як спеціально  організовуваний  процес, що направляється, невиразний і не може існувати  поза  коректувальним навчанням і вихованням [11].

     Корекційне  навчання  – засвоєння знань про шляхи і   засоби подолання  недоліків  психічного  і  фізичного   розвитку   і засвоєння способів застосування отриманих знань.

     Корекційне  виховання  –  виховання  типологічних  властивостей   і

якостей  особи,  інваріантних  наочній  специфіці  діяльності (пізнавальною,   трудовою,   естетичною   і   ін.),   що дозволяють адаптуватися в соціальному середовищі.

       Корекційний  розвиток  – виправлення   (подолання)   недоліків розумового і фізичного розвитку, вдосконалення  психічних  і фізичних функцій, підлягаючої  зберіганню сенсорної  сфери  і  нейродинамічних механізмів компенсації дефекту [13].     

    Вся   система   корекційно-педагогічної   роботи   покликана реабілітовувати  і соціально адаптувати  аномального  школяра  до  реалій навколишнього  світу, зробити його повноправним і  активним  працівником,  який нарівні  зі всіма людьми може включитися в трудове і суспільне  життя  і приносити користь суспільству [17].

     В умовах побудови нової держави, переоцінки політичних, моральних цінностей, коли засоби масової інформації пропагують не кращі зразки західної культури, коли в умовах економічної кризи на молодь  звертається мало уваги, питанню екологічного виховання й освіти відсталих дітей є досить актуальним. Основна роль в цьому відводиться допоміжній школі. І від того, як працюватимуть освітяни, залежить майбутнє нашої держави.

     Необхідно:

     1.    Забезпечити теоретичну підготовку  вихователів з даної проблеми, домогтися того, щоб кожен з  них зрозумів суть проблеми, знав, як вона висвітлюється в сучасній  педагогічній літературі, досвід  її розв’язання. Для цього  методичне об’єднання організовує заслуховування та обговорення доповідей відповідного змісту, обговорення книг або статей, проводить семінарські заняття, на яких розглядаються складові частини проблемного питання, спрямовує самоосвіту своїх членів, щоб кожен з них до змісту своєї самостійної роботи обов’язково включав роботу і над загальношкільною проблемою.

     2. Підготувати членів методичного об’єднання до практичного розв’язання проблеми у своїй роботі, озброїти їх новими вміннями та навичками. Виконанню цього завдання сприятиме пропаганда педагогічного досвіду шляхом проведення відкритих виховних заходів, взаємовідвідування, проведення практичних занять належного змісту. Але особливо велику роль можуть і повинні відіграти школи передового досвіду, творчі /проблемні/ групи та індивідуальна робота з вихователями [15].

     У допоміжних школах необхідно вдосконалити систему роботи з реалізації проблемної теми: визначити етапи її вивчення, строки, розробити перспективний план, підводити підсумки після завершення кожного етапу.