Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Евтаназія. Релігійний аспект

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Острозька академія»

Гуманітарний факультет

Кафедра релігієзнавства

Евтаназія. Релігійний аспект.

Курсова робота студентки групи Р – 21

Чекан Яни Анатоліївни

Науковий керівник

доц., канд. іст.н.

Шаправський С. А.

Острог, 2012

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ЕВОЛЮЦІЯ ПИТАННЯ ЕВТАНАЗІЇ З РОЗРІЗУ ІСТОРИЧНИХ ЕПОХ............................................................................................................................5

Античність...............................................................................................5
Середні віки.............................................................................................8
Новий час.................................................................................................9

РОЗДІЛ 2. СТАВЛЕННЯ ОСНОВНИХ СВІТОВИХ РЕЛІГІЙ ДО ЕВТАНАЗІЇ................................................................................................................13

2.1. Християнство.............................................................................................13

2.2. Іслам............................................................................................................15

2.3. Дхармічні релігії........................................................................................19

РОЗДІЛ 3 МОРАЛЬНІ АСПЕКТИ ЕВТАНАЗІЇ.....................................................23

ВИСНОВКИ...............................................................................................................31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................33

ВСТУП

Серед багатьох сучасних проблем нашого суспільства існують такі, які стрімко переростають зі статусу особистісних в соціальні і загальнолюдські. Це повною мірою відноситься до евтаназії, явище якої, безумовно можна назвати одним із хвороб сучасного суспільства. У зв’язку з визнанням життя людини, як найбільшої цінності і постійно зростаючого науково-технічного прогресу, проблема евтаназії почала розглядатися в зовсім іншому світлі. Її з усією відповідальністю можна вважати однією із найбільш гострих на сьогоднішній день невирішених медичних, релігійно-етичних та юридичних проблем сучасності. На протязі останніх років «легка смерть» викликає в суспільстві неоднозначну реакцію. Розгортається безліч дискусій між юристами, філософами, медиками, соціологами, політологами та богословами. Життя є священним та недоторканним, твердять одні. Життя не повинно перетворюватись на сповнене мук та страждань існування, заперечують інші. Однак чіткої відповіді на питання щодо гуманності або виправдання практики евтаназії так і не вдається почути. Одним з істотних аргументів у цій боротьбі виступає релігійний аспект даної проблеми, що зумовлює її безперечну актуальність на сьогоднішній день. Її неможливо переоцінити з огляду на те, що вона безпосередньо пов’язана з найдорощим, що є у людини, з її життям.

Тема курсової роботи відноситься до числа мало досліджених, про що говорить мала кількість монографічних праць присвячених висвітленню проблеми саме в релігійному плані. Тим не менше існує досить великий об’єм літератури, який зачіпає цю проблему, але він носить здебільшого фрагментальний та публіцистичний характер. Тобто розкриває лише окремі аспекти, що в свою чергу робить практично неможливим дослідження і використання матеріалів саме в релігійній сфері сучасності.

Крім того, проблема евтаназії на монографічному рівні до нашого часу розглядалася в контексті вивчення проблем біоетики та філософії. Тому дослідження евтаназії саме з релігійної точки зору, враховуючи сукупність різнохарактерних суспільно-релігійних відносин, являє собою мету дослідження.

Об’єкт дослідження – проблема евтаназії, що постала, як предмет дискусій між представниками різних суспільних прошарків нашого суспільства.

Предмет дослідження – релігійний аспект, що є одним з визначальних аргументів у процесі дослідження евтаназії, як суспільного феномену.

Мета дослідження, полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу літератури різнопланового характеру, дослідження особливостей догматичних вчень основних релігійних рухів сучасності, показати релігійний аспект даної проблеми, виявити його основні закономірності та визначити можливе подальше використання в сучасних умовах релігійної освіти.

Для досягнення повтавленої мети в основу дослідження було покладено такі завдання :

розглянути явище евтаназії крізь призму історичних епох ;
виявити закономірності еволюціонування поглядів та відношень до евтаназії ;
дослідити ставлення основних світових релігій до добровільної смерті ;
сформулювати основні моральні засади суспільсва щодо проблеми евтаназії сучасності ;
дати загальну оцінку феномену беручи до уваги особистісний та релігійно-суспільний фактори.

Хронологічні межі даного дослідження охоплюють період від античності, коли вперше було актуалізовано проблему вирішення смерті до сьогодення, коли з кожним днем межа смерті відходить назад завдяки досягненням науково-технічного прогресу.

Методологічною основою дослідження виступають положення філософських та загальнонаукових методів (методи системного і структурно-функціонального аналізу, історичний та метод порівняння). Серед принципів, що визначають методологічну частину роботи, виділяються принципи об’єктивності, єдності логічного та історичного, загального зв’язку. Окрему групу методів, що застосовувалися в роботі складають емпіричні методи (використання статистичних даних, аналіз нормативно-правових актів та документів).

Наукова новизна роботи заключається в результатах соціально-філософського аналізу евтаназії як суспільного феномену. Конкретно вона виражається в наступному :

визначені основні підходи до осмислення евтаназії в історії філософської думки : у зв’язку з онтологією смерті, проблемою гуманізму, свободою волі, виявлена неоднозначна оцінка евтаназії у вказаних підходах ;
з позицій релігійно-філософської методології розкрита суть евтаназії як феномену, пов’язаного з відношенням до цінності людського життя в суспільстві ;
розглянуто видове різноманіття евтаназії : добровільна ( активна і пасивна) і примусова ( активна і пасивна); виділені їх основні ознаки з точки зору релігійно-філософського аналізу;
проаналізовано взаємозв’язок індивідуально-особистісних та релігійних аспектів при вирішенні проблеми евтаназії;
виділено основні етапи, а також причини змін у стосунках особистості і суспільства щодо евтаназії в історичній ретроспективі, показано вплив релігійних факторів на відношення до евтаназії.

Результати дослідження знайдуть практичне застосування при читанні лекцій з курсів соціальної філософії, онтології, етики, релігієзнавства, правознавства. Вони також можуть бути використані членами регіональних етичних комітетів, працівниками в сфері медицини, юристами, психологами, спеціалістами по соціальній роботі.

Структура курсової роботи визначається логікою проведеного дослідження, його метою та основними завданнями. Складається зі вступу, трьох розділів, розподілених на підрозділи, висновка та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ЕВОЛЮЦІЯ ПИТАННЯ ЕВТАНАЗІЇ З РОЗРІЗУ ІСТОРИЧНИХ ЕПОХ

Античність

Явище евтаназії досить недавно стало відомим людству, тому доцільно почати розгляд цієї проблеми в контексті такого складного й суперечливого явища як смерть. Вона безперечно, завжди була однією з найбільш хвилюючих люство проблем. Людина так влаштована ,що вона помирає, в цьому суть людського буття, прожити, щоб потім померти, стати складовою безкінечного еволюційного ланцюга.

Відмінності, які існують в релігіях, культурі і навіть в особистісному відношенні до смерті не можуть спростувати сам факт існування такого явища як смерть. Напротязі віків її феномен представляє собою величезний інтерес для науковців, філософів, релігійних діячів, людства в цілому.

Про постійний інтерес людства до проблематики потойбічного життя свідчить, багатоманітність легенд та міфів, які віками складали всі народності світу. Зокрема, дуже детально міфологія смерті описана в давньоіндійській та давньокитайській літературі, у міфах давніх греків та римлян.

Явище смерті, як припинення повної діяльності живого організму входить до предмету розгляду багатьох наук, як гуманітарного так і природничого напрямку. На думку К. Ламонта, соціальне значення смерті, має позитивний характер : «Смерть робить нам близькими чужі клопоти та чужу долю інших людей. Вона об’єднує нас глибокими сердечними емоціями, та як не прикро всіх нас рівняє перед однаковим кінцем» [13. с. 156].

Релігія напротязі століть, відігравала головну роль в світоглядній позиції людства. Вона також наскрізь проникнута ідеями смерті та досягнення вічного життя, правда в певній інтерпретації. Центральна позиція релігійного світогляду - безсмертя душі - бере свій початок з філософських роздумів пов’язаних з питанням смерті. Виголошується думка, що явище смерті слугує якщо не єдиним то, напевно, найсильнішим генератором ідей не лише мистецтва й філософії, а й людської моральності в цілому.

Не менш важливе значення має феномен смерті і для науки. Майже всі найбільш гострі протиріччя проблем біоетики напряму пов’язані з категорією смерті, це і евтаназія, і аборти, так і клонування, навіть трансплантація органів людини.

Розглядаючи еволюцію відношень до евтаназії в історії людства, можна виділити три основні періоди, впродовж яких воно істотно змінювалось та трансформувалось. Ці періоди співпадають з глобальними фазами людської історії : Античність, Середні віки, Новий час.

В ході багатовікової історії людства нерідко панувала думка про те, що людське життя не являє собою важливої цінності. Історики та філософи неодноразово зазначали, що «первісно-общинні, рабовласницькі, феодальні і капіталістичні суспільно-економічні формації свідчать про те, що людське життя зазвичай не охоронялось, а при певних обставинах вбивство однієї людини іншою навіть заохочувалось».

Давня історія переповнена прикладами, які являють собою, якщо не обезцінення життя, то принаймні відсутність страху перед смертю. Такому відношенню сприяло своєрідне розуміння ролі індивіда в суспільстві, низькому рівню культури, включаючи розвиток різноманітних язичницьких ритуалів, пов’язаних з позбавленням життя людей, безсиллям людини перед хворобою, природними стихіями і т.д..

Евтаназія як суспільна проблема виникла вже в період Стародавнього світу. Ще на зорі винекнення цивілізацій питання відношення життя та смерті було головним предметом для філософсько- релігійного осмислення. Евтаназія була в списку тих діянь, які з точки зору теології, моральності та закону оцінювались неоднозначно та викликали безліч суперечок. Осягнути всю суть даної проблеми намагались філософи, медики , богослови, адже вони вбачали у ній ключ до вирішення найважливіших питань людського існування.

З плином історії погляди на сенс добровільної смерті істотно змінювались як і її моральна оцінка (норма, гріх,злочин ,героїзм). Це відбувалось в залежності від відповідного етапу розвитку суспільства і переважаючих соціальних, ідеологічних та етнокультурних уявлень.

Для давніх цивілізацій особливо гостро стояло питання про місце немічних (людей похилого віку, дітей, хворих) в соціумі. Там де умови життя були особливо тяжкими і община балансувала на межі голодної смерті, існував звичай, позбавлятися від людей, які ставали немічними в силу певних обставин. Свідчення, які дійшли до наших днів підтверджують, що в давні часи, людство справді не відносилось до життя як до найбільшого багатства. Історичний досвід певних народностей свідчить, про те, що в деяких країнах вбивство немічних до життя в силу слабкого здоров’я не лише допускалось, а й всіляко заохочувалось.

Як доказ виступає діалог Геракла з його сином Гіллом :

- «Виповни мою останню волю, Гілл! Віднеси моє тіло на високу Оету, на її вершині розклади багаття і підпали його. Зроби це чимскоріше, припинивши мої страждання !

Батьку,змилуйся, невже ти примушуєш мене бути твоїм вбивцею? –, благає Гілл батька.
Ні, не вбивцею ти будеш, а цілителем моїх страждань !»[14. с. 278].

Продовжуючи розглядати думку Давньої Греції, можна зауважити що така практика була непоодинокою, схожі випадки зустрічалися у різних містах-полісах. Практика вбивств новонароджених з вродженими вадами була притаманна більшості первісним суспільствам і не розцінювалась, як вбивство в прямому сенсі цього слова. Так, немовля, яке мало явні паталогії з легкістю позбавляли життя по Законам ХІІ Таблиць. Таке дійство вважалось благом як для соціуму так і для самого новонародженого. Вважалось, що якщо таких дітей лишати живими, то вони стануть тягарем для общини, в силу того що не зможуть виконувати ті обов’язки та норми, які вимагає суспільне існування, а саме добувати їжу, воювати, відтворювати здорове потомство. Таким чином, з однієї сторони, вони стануть тягарем для соціуму, а з іншої – самі ж вони будуть приречені на духовні і фізичні страждання [19. с. 149].

Подібну аналогію можна спостерігати і в Спарті, де вбивали немічних, хворих немовлят та старих людей, крім того всіляко підтримувалось самогубство людей, які були старші 60 років.

Плутарх так описував принципи спартанського суспільства : «Виховання дитини не залежало від волі батька ,- він приносив її в «лесху» – місце, де сиділи всі старійшини, які й оглядали дитину. Якщо вона була здоровою, його віддавали на виховання батькові, виділивши при цьому одну з десяти земельних ділянок, а кволих дітей вони кидали в «апотети»- прірву близько Тайгету. На їх думку життя такої дитини було безпорадне не лише в цілях державних, а й її батьків. Для перевірки здоров’я немовляти жінки при народженні купали дитину не в воді, а у вині, пояснюючи це тим, що від міцного вина кволі діти гинуть, а здорові стають ще сильнішими.»

Розглядаючи думку Давньої Греції було б несправедливо оминути увагою визначних мислителів та філософів. Зокрема Сократ і його учень Платон, припускали можливість вбивства тяжкохворих людей, навіть без їхньої згоди. Крім того, вважалось, що людина яка через свою невиліковну хворобу стала дуже слабкою – є непотрібною для суспільства і саме тому моральним обов’язком хворого є вчинити самогубство. Якщо розглядати планонівське ставлення до явища, яке сьогодні отримало назву евтаназії, можна зазначити, що воно стосувалось не лише невиліковно хворих : «Якщо нічого не відчуваєш, - пише він в «Апології Сократа», - то це всеодно, що сон, а коли спиш так, що навіть не бачиш снів, тоді смерть стає дивовижним надбанням. З іншої сторони, якщо смерть є простим переміщенням з одного місця в інше, то хіба є що небудь краще?» [9. с. 89].

Для висвітлення негативної оцінки добровільної смерті, як приклад, можна навести діалог Діогена Лаертського з одним кініком. Захворівши Антисфен мовив : «хто позбавить мене страждань?- він може, лишити тебе болю, - сказав Діоген, вказуючи на ніж. - Я мав на увазі від болю, а не від життя!» [12. с. 110].

Отже, в період античності призначення індивіда, окреслювалось тим, що він був лише частиною одного цілого, сам по собі ніякої цінності не являв. В таких умовах цінність людського життя настільки мала, що навіть громада має право вимагати знищення окремих структурних одиниць, у випадку зменшення або припинення їх суспільного потенціалу. Індивід – це лише структурний елемент системи, будь які самостійні дії можливі лише з дозволу всієї системи. Піком заохочення різноманітних проявів евтаназії та суїциду було державне регулювання та фінансування процесу знищення «непотрібних». Загальна історична тенденція виділяється у такий ряд : з винекненням та розвитком класів та держав, суспільство відносилось до самогубств все більше строго.

1.2. Середні віки

Епоха Середньовіччя - це період утвердження християнської церкви в Європі. Також в цей час утверджується політика викорінення самогубств з релігійних мотивів. Церковні санкції, які були націлені проти всіх тих, хто намагався піти з життя, майже завжди супроводжувались санкціями державної влади. Але і історія говорить про те, що люди всеодно вбивали себе, не дивлячись на церковні санкції і покарання небесні, які за уявленнями середньостатистичного середньовічного європейського віруючого, чекали його після смерті. Безперечно, навіть ті самогубства, які і вчинялись, певним чином були пов’язані з християнським світоглядом, виходячи з якого життя в цьому світі не є справжнім життям, тому, що все в цьому світі закінчується, все є непостійним, і фізичні сили, і слава, насолода й краса.

Джерела свідчать про практику вбивств поранених під час битв солдат. Адже на полі бою лишались тисячі тяжко поранених солдат, яких очікувала тяжка смерть, тому спеціально навчені люди вбивали їх. Тому є всі підстави вважати ці дії активною евтаназією сьогодення.

З приходом християнства ситуація кардинально змінилась. Подібна тенденція характерна для будь-якого явища в науці, коли періоди вседозволеності неминуче міняються найстрогішими заборонами.

Із занепадом Римської імперії, ідея стоїцизму по відношенню до самогубства за причиною хвороби була порушена неоплатоніками та потужною християнською філософією, яка набирала сили в той час. Це був принципово новий етап в стосунках до добровільної смерті, що прослідковувався в культурно-історичній традиції. Переломний момент відношення соціуму до самогубства відбувався під впливом релігійних факторів. З приходом християнської теології самогубство набуває характеру діяння, що найбільше осуджується. З часів раннього феодалізму воно розглядається як диявольський задум. Християнська теологія дає теоретичне обгрунтування цій віросповідальній традиції. Нова віра проголосила, що життя людини в руках Господа, так як і все інше – під владою божественного провидіння. А тому самогубство й подібні йому дії, не дивлячись на причини та умови їх здійснення, було проголошено як найбільший гріх, який ламає дух і стає перешкодою на шляху до потойбічного життя.

Августин Блаженний, а надалі і Фома Аквінський наводять наступні аргументи в силу осудження суїциду : «воно суперечить природним нахилам людства до збереження життя і милосердя до самих себе, воно є злочином перед суспільством і найголовніше це є виклик проти Бога, який дав людині життя» [22].

Дуже важливим джерелом для об’ктивної оцінки ситуації того часу є «Послання митрополита Фотія до псковського духовенства», яке датується 1417 роком. В ньому містяться чіткі вказівки щодо вчинення самогубств : «А хто себе своїми руками погубить, задушиться або ж своїми руками себе заколе або у воді утопить, тих по святих правилах не передбачено біля храму хоронити, навіть відспівувати їх і поминати не можна. А на пустому місці в пусту яму закопати...Святі Отці називають їх добровільною жертвою, яка дана не Богу».

Це пояснюється тим , що в той час панувала християнська мораль, християнська філософія, яка стояла на позиціях того, що людина не наділена правом позбавляти себе життя. І не лише тому, що це дар Божий , а й тому , що «Бог є любов», а все те, що Він нам дає, Він дає заради нашого ж блага, в тому числі й страждання. Саме тому, виходячи з християнських позицій, не існує невиправданих страждань. Ті моменти життя, що пов’язані з безсиллям, з болем, випробуваннями приховують в собі таємничу сутність, яка потребує благовійного відношення зі сторони рідних та близьких людей, оскільки такі моменти об’єднують, розвивають любов один до одного, виявляють милосердя та співчуття. Присутність болю в людському житті, так як і інших випробувань, є нічим іншими, як «сприянням до спасіння» , тобто стражденне життя забезпечує щастя й благодать в потойбіччі.

Поступово християнство, яке увібрало в себе ідеї еллінізму та іудаїзму, стало все більш негативно відноситись до самогубців. За церковними канонами, жодні тілесні муки не виправдовували самовбивства. Все громадське законодаваство, всіх християнських країн долучилося до релігійних догм і на грішника чекали не лише муки небесні, а й земні покарання. Установлювалися жорстокі покарання не лише за спробу а й за закінчене самогубство. Тіло жертви виставлялося на показ, а все майно переходило у власність держави. Але попри всі заборони та догми, ні страхи перед вічними муками, ні публічний осуд не могли стримати муки тяжко хворих. Люди продовжували вбивати себе, викликаючи у середньовічних європейців містичний страх.

1.3. Новий час

З настанням Нового Часу, який пов’язаний з розвитком капіталістичних відносин в Європі, з початком антифеодальних революцій й розвитком Просвітництва, феномен суїциду в західному суспільстві вже не сприймався як незалежна сфера релігійної свідомості. Вже існуючі етико-релігійні підходи до проблеми самогубства дещо урізноманітнились гуманістичними тенденціями. Але суттєве вивільнення філософських поглядів на добровільну смерть від релігійних догм прийшло лише на початку ХІХ ст. Завдяки мислителям тієї епохи – Томасу Мору, Еразму Роттердамському, Мартіну Лютеру, Спінозі, Декарту, Гобсу в суспільну свідомість почав активно проникати й закріплюватись принцип поваги до людської гідності.

Візьмемо до уваги думку визначного мислителя того часу Томаса Мора, котрий в своїх дослідженнях приділяв чимало уваги питанням умертвіння хворих, ще не використовуючи термін «евтаназія». Зачепивши це питання у своїй «Золотій книзі» він писав : «Якщо хвороба не лише не піддається лікуванню, а є причиною мук та страждань, то священник і влада повинні звернутися до мученика з такими вмовляннями, якщо він не може повноцінно жити,є неприємний для оточення, є тягарем сам по собі і вже так би мовити переживає моральну смерть, тому необхідно зважитись і не затягувати своє горе й не примножувати собі страждань, а погодитися померти, оскільки життя вже являється мукою. Далі в надії на звільнення, він повинен сам вчинити собі смерть або ж дозволити вчинити її іншому. Вчинок цей буде благородним, оскільки він перерве смертю не життєві блага, а страждання, а якщо в цій непростій справі, він забажає послухати поради священника, тобто носіїв волі Божої на землі, то вчинок цей буде не лише благородним, а й святим. Ті хто погоджуються на таку смерть, помирають добровільно або голодуванням, відходять в інший світ не відчуваючи смерті. Така людина буде оточена увагою, незалежно від її рішення. А ті хто позбавляє себе життя з тих причин, які не були підтримані зі сторони Церкви чи держави, ті не будуть навіть захоронені, ці тіла просто викидають у болото» [22].

Таким чином, задовго до нашого часу ми зустрічаємось з добре продуманим та цілком серйозним пректом умертвіння хворих в разі їх величезних страждань, при їхній особистій згоді на цю дію.

Продовжуючи думку, добровільної смерті, як єдиного рішення від нестерпних страждань, Томас Мор зазначає, що смерть не є лихом , якщо ж вона позбавляє тяжких страждань, тоді скоріше навпаки. «Хіба ж не безглуздо боятися нам смерті – початку спокою, якщо навіть болячки та горе біжать від неї? Якщо смерть лише один раз приходить до нас, ні до кого з людей вона двічі не прийшла, коли всі недуги, одна за одною нападають».

Для порівняння до уваги візьмемо думку французького філософа епохи Відродження Мішеля Монтеля. Він вважав, що фізично здоровій людині надзвичайно тяжко зважитися на смерть, але коли життя стає нестерпним, то рішення приходить саме по собі. У своїй праці «Досліди» він виголошує : «Якщо смерть швидка й безболісна, тоді в нас не буде часу на страхи перед нею. Коли ж хвороба не лишає жодного шансу, то страх зникає і лишається лише бажання. Тому, знайти в собі сили, щоб померти, це проти здорового глузду, а коли гарячка заважає свідомо оцінювати свої дії, то померти буде найкращим рішенням. Оскільки радості життя, все менше для є важливими, перестаєш їх використовувати та отримувати задоволення, дивишся на смерть зовсім іншим поглядом. Поглядом без страху перед нею».

В усіх поданих вище думках, так чи інакше згадувалось питання вибору людини. Саме філософи Нового Часу вперше заговорили про свободу особистості та її природні права – на життя, на власність, на вибір. Практично всі вони одноголосно відстоювали ідею про право людини на добровільну смерть, що є таким же вродженим як і право на життя.

А. Шопенгауер, філософська думка якого наскрізь була прникнута питанням смерті, обгрунтовував тезу, що життя не має жодного сенсу, а від смерті всеодно не втечеш, тому з цього слідує : «Єдиною гідною метою життя є безболісний кінець, без боротьби за кожен подих повітря, без агонії. В цьому вся суть евтаназії» [21. с. 121]

Так, вперше термін «евтаназія» був вжитий англійським філософом Френсісом Беконом в праці «Про гідність та примноження наук». В цій роботі Бекон говорить, що обов’язком лікаря є не лише відновлення здоров’я, але й полегшення страждань, яких причиняє хвороба, коли вже немає жодної надії на порятунок, то вже сама евтаназія є щастям. У цій праці філософ зазначає: «Я абсолютно впевнений , що обов’язком будь якого лікаря є не лише полегшити муки, спричинені хворобою, і не лише тоді, коли таке полегшення зможе призвести до одужання, а навіть у тому випадку, коли вже нема жодної надії на порятунок і можна саму смерть зробити легкою та безболісною, тому це і є та евтаназія, про яку так мріяв Август, яка могла би бути великим благом».

Френсіс Бекон згадує Августа, як людину, яка мріяла про евтаназію. «Смерть йому була легкою, та яку він завжди чекав . Справді, кожен раз коли він чув, що хтось помер легкою та безболісною смертю, він молився про таку ж хорошу смерть для себе і для своїх близьких - так він висловлювався».

Відомий філософ Просвітницва Вольтер написав статтю, в якій він називає самогубство по причині хвороби «малодушністю» : «Люди вбивають себе від хвороби , це і є малодушшя. Відчуженість, коли сам собі стаєш тягарем, це також хвороба, яка рано чи пізно приведе до самогубства».

Отже, проблема евтаназії виникла не сьогодні і не раптово. Своє літочислення вона починає з давніх часів. Вже тоді вона викликала безліч суперечок серед медиків, юристів, вчених, богословів. Відношення до навмисного прискорення смерті невиліковно хворого, навіть з метою припинення його страждань, ніколи не було однозначним. Англійський вчений Френсіс Бекон, для позначення легкої, безболісної смерті увів в науковий обіг термін – «евтаназія»(від грецького euthanasia, eu – хороша, thanatos- смерть), тобто хороша, спокійна, легка смерть без мук та страждань [5. ст. 356].

Однак , сама ідея евтаназії зародилася дуже давно. З часів Гіппократа і до наших днів традиційна лікарська етика включає в себе заборону: « я нікому, навіть тому хто просить, не дам ліків, які спричинять смерть, навіть не пораджу їх». Проте, з недавнього часу у лікарів все частіше й частіше проявляється готовність до виконання такої практики, особливо тоді коли пацієнт сам просить про смерть.

Насамкінець, варто зазначити, що проблема евтаназії була і буде актуальною. Вона неодноразово піднімалась в історії філософії і не лише, перш за все у зв’язку з проблематикою гуманізму. Адже найвища цінність в гуманістичній філософії – це життя людини. Якщо Сократ і Платон, вважали, що якщо страждання стають нестерпними та принизливими, то у людини завжди є вибір – добровільно або з допомогою інших піти з життя. То протилежною є думка про те, що перехід від цього життя до кращого не є правом людини, а волею Божою, не дозволено людині вбивати себе, щоб попасти в краще життя. Це ідея яскраво представлена в теологічному світогляді Фоми Аквінського. Все це дає нам чітко зрозуміти, що думки вчених проходять шлях розвитку, разом з еволюцією самого терміну. Якщо в давні часи, в умовах обмеженості ресурсів, умертвіння немічних було чи не найкращим рішенням і всіляко заохочувалось, стаючи елементом соціальної саморегуляції. В епоху середньовіччя, картина кардинально міняється, на на першому місці стоїть Бог, саме його воля є безмежною. Тому евтаназія починає сприйматися як дія спрямована проти Творця, що немунуче утверджувало б її як гріх, що не має прощення. Але з плином історії людства, в епоху Відродження , з визнанням індивідуальної цінності людини, особистість набуває не лише «права на життя, але й бореться за право на вибір смерті».

Евтаназія. Релігійний аспект 📙 Курсовая → 🆔 77107