Галузеві принципи адмінстративного права

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ        АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА……………………………………....6

1. Конституційні засади розвитку принципів адміністративного права……………………………………………………………………….6
2. Поняття і головні характеристики принципів права………...…10
3. Дія принципів права………………………………………………14

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ  АДМІНІСТАРТИВНОГО ПРАВА …………………………………….19

2.1. Поняття і сутність  принципів адміністративного права…………19

2.2. Загальні принципи  адміністративного права…………………..…24

2.3. Спеціальногалузеві принципи  адміністративного права………...29

ВИСНОВКИ…………………………………………………………......34

СПИСОК ВИКОРАСТИНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….…35

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Побудувати громадянське суспільство  і відповідну йому демократичну, соціальну, правову державу, що передбачено  Конституцією України можна тільки здійснивши комплексне системне реформування всіх сфер суспільного життя. Складною частиною такої реформи має стати  правова реформа, яка повинна  охопити більшість існуючих правових явищ.

Зрозуміло, що міри і заходи у межах правової реформи слід починати з удосконалення основоположних джерел, керівних ідей усього права, тобто  з принципів права. Саме це дасть  змогу послідовно, комплексно і системно здійснювати правову реформу, а  відповідно і аналогічно цьому вдосконалити право в Україні загалом. Адже принципи права – це явища, які  пов’язують право не тільки з політикою, економікою, духовним життям суспільства, це - категорії, що забезпечують єдність різних власно правових процесів, форм, теорії, ідей і концепцій понятійно-категоріальних рядів.

Актуальність дослідження  принципів права зумовлена також  тим, що право вже не обмежується  тільки позитивністсько-нормативістським його сприйняттям і тлумаченням. Праворозуміння в нашій країні все  помітніше переходить на позиції  інтегративної школи, рецептуючи надбання «класичного» і «відродженого» природного права соціологічної юриспруденції.

Принципи права довгий час не розглядалися, як головні, сутнісні його категорії. Адже у нормативному уявленні право здебільшого ототожнюється  з законами або юридичними нормами. Насправді ж право – це складне  і неодноманітне явище, що створює  юридичну надбудову суспільства. Воно пронизане певними загальними ідеями, що його цементують при досягненні цілей і пов’язують із соціальним ( політичним, економічним, духовним) життям. Ці найбільш загальні ідеї у праві визначаються принципами права. Без їх досконалого розуміння не можна загалом зрозуміти правової системи тієї чи іншої країни або окремих її елементів.

До того ж ст. 15 Конституції  України визначає, що суспільне життя  в Україні ґрунтується на засадах  політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, а це дає можливість розглядати принципи права загальнолюдські  надбання.

Надзвичайно істотна роль і місце принципів власне у  праві. Саме принципи і насамперед принципи консолідують, наприклад, правотворчість і правосуддя надають внутрішньої  цілісності діючій правовій системи, слугують зміцненню законності і правопорядку, громадської дисципліни, гарантують реалізацію інтересів і прав українських громадян. Вони, за умови їх закріплення у Конституції забезпечують єдність процесів створення права, його реалізації і охорони. Принципи права є критерієм оцінки права і методологічною основою його подальшого вдосконалення у тому розумінні, що одночасно на підставі принципів оцінюють рівень і ефективність реалізації права і на ґрунті саме цих категорій пізнають і поліпшують його.

В адміністративно-правовій теорії під принципами права розуміються  основні начала (ідеї), що характеризують зміст права, закріплюють закономірності його розвитку і визначають механізм правового регулювання управлінських  відносин. Зрозуміло, що принципи різних галузей права розрізняються  за своїм змістом і характеристикам.

Питання про принципи адміністративного  права є найважливішим в структурі  і змісті адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Термін «принципи адміністративного права» вказує на основоположні риси, сутнісні характеристики, найважливіший зміст і значення всього адміністративного права.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність теми дослідження  курсової роботи.

Об’єктом дослідження  курсової роботи є правовідносини у  сфері державного управління.

Предмет дослідження –  принципи адміністративного права; чинне законодавство України, яке регулює адміністративні правовідносини.

Метою курсової роботи дослідження  принципів адміністративного права.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

• визначити теоретичні аспекти дослідження принципів адміністративного права;
• з’ясувати поняття ті зміст принципів адміністративного права
• охарактеризувати принципи адміністративного права України
• визначити ознаки принципів адміністративного права
• аналізувати реалізацію принципів адміністративного права

Методи дослідження: історико-типологічний, метод теоретичного аналізу й  систематизації, соціокультурний аналіз, аналіз нормативно-правової документації, метод аналізу літератури.

Структура роботи. Курсове  дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ  АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

1.1.Констутиційні  засади розвитку принципів права  України

Зафіксована на конституційному  рівні ідея правової державності в Україні втілюється через реалізацію певних принципів, які є визначальними, в тому числі і у сфері права. Принципи правової держави – це найголовніші, найзагальніші закономірності цієї теорії. До них слід віднести:

          1.Принцип верховенства права, передбачений ст. 8 Конституції України. Він у правовій державі визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто порядок створення, існування і функціонування державних органів і громадських організацій, соціальних спільностей, відношення до них, а також між собою окремих громадян, а тому є базовим, найбільш значущим. Завдяки цьому він модифікується у різних сферах функціонування держави і права, наприклад у правоутворенні, право реалізації, правоохоронні. Він також означає, що не держава створює право, а навпаки право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій. А звідси випливає  твердження про те, що не держава надає права і свободи людині, а народ створює право, щоб, насамперед, обмежити цим державну владу. Виходячи з цього, вітчизняній юридичній науці і практик слід по-новому підійти до визначення зовнішнього виразу права, тобто до розуміння закону і загалом законодавства. Цей принцип має свої особливості у сфері економіки, політики, соціального і духовного життя суспільства, що й демонструється у дослідженні.

          2. Принцип розподілу влад, зафіксований  у ст. 6 Конституції України. В  теорії правової держави він  являє собою певну модель побудови  державного апарату. Проте практичне  її втілення в державному будівництві  України вносить свої зміни  у принцип розподілу влад. Адже  у демократичній правовій державі  влада належить народу, який є  її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу –  це основа суверенітету державної  влади. Але безумовним є те,що  забезпечуючи рівновагу влад  у процесі їх функціонування  і взаємодії, не можна забезпечити  їх цілковиту рівновеликість: якась  із влад має бути головною. Таке положення, до речі, попередить  непотрібну і навіть, як свідчить  практика державного життя України,  шкідливу боротьбу за першість  серед влад. Ми переконані, що  такою владою може і повинна  виступати влада законодавча  в особі представницького органу, або ж, що ще краще, самого  народу.

Діяльність Верховної  Ради України з огляду на це не можна  оцінити однозначно, але її вдосконаленню  сприяло б чітке визначення сфери  її дії; поліпшення процедурної регламентації  законодавчого процесу; запровадження  двопалатної структурно-організаційної моделі парламенту ті інші заходи.

Для більш ефективного  здійснення виконавчої влади слід чіткіше  визначити правовий статус Президента України вдосконалити конституційний статус Кабінету Міністрів України. Одне з глобальних завдань майбутньої адміністративної реформи -  чіткий розподіл компетенції Кабінету Міністрів  України і центральних органів  виконавчої влади на користь останніх.

Щодо судової влади, то головне -  забезпечити її реальну  самостійність і незалежність, як системи органів, що здійснюють правосуддя між різними суб’єктами суспільства. А для цього слід сконструювати  судову владу як складовий елемент  захисту прав, свобод, обов’язків і  законних інтересів представників  громадянського суспільства. Саме громадянське суспільство повинно формувати, будувати і організовувати діяльність судової влади. У цьому розумінні було б: доцільним запровадження інституту безпосередніх виборів суддів, після того як, призначені Президентом, вони відпрацюють певний час. До того ж доцільно на конституційному рівні передбачити створення і основи функціонування самостійної контрольно-наглядової влади.

3.Принцип реальності прав, свобод, обов’язків і законних  інтересів людини і громадянина,  зосереджений у розділі 2 Конституції  України. Сутність його у тому, що права, свободи, обов’язки  і законні інтереси людини  і громадянина повинні бути  не тільки продекларовані у  законодавчих актах, але й забезпечені  і гарантовані всіма соціальними  суб’єктами і насамперед державою. Для цього остання повинна  створювати зовнішні і внутрішні  механізми. А отже, насамперед, потрібно: 1) створити єдину Концепцію забезпечення  прав, свобод, обов’язків і законних  інтересів людини і громадянина; 2) у згаданій Концепції, або  ж у іншому законодавчому акті, передбачити шляхи підвищення  правової культури посадових  осіб, конкретні міри відповідальності  за відхід від права, який  найбільш очевидно проявляється  в неповазі до прав, свобод, обов’язків  і законних інтересів людини  і громадянина; 3) активно пропагувати,  а можливо навіть і вчити,  самих громадян відстоювати свої  права, використовуючи правосуддя, можливість звернення до вітчизняних державних органів і міжнародних та національних недержавних органів і організацій; 4) реальність прав, свобод, обов’язків і законних інтересів людини і громадянина безпосередньо залежить від авторитету держави. А тому вкрай важливо визначитись, яку державу ми будуємо, але безумовно одне: вона має бути міцною і демократичною.

Правова форма взаємовідносин держава і суспільства відбивається у визнанні відносно незалежного  існування і функціонування правової держави і  громадянського суспільства.

Виходячи з теоретичних  розробок послідовників громадянського суспільства, а також практичного  досвіду у країнах, де і яким воно існує, можна виділити наступні принципи громадянського суспільства, що у більшості випадків випливають або прямо передбачені Конституцією України: свобода та ініціативність особистості (ст. 22, 23, 29 та інші Конституції України), розвиток суспільних відносин у відповідальності з фундаментальним принципом кантівської філософії, за яким людина завжди повинна розглядатися як мета і ніколи – як засіб (ст. 21, 22 Конституції України), ліквідація відчуженості людини, несприйняття людьми соціально-економічних реформ і перетворень економічних і політичних структур і інститутів (ст. 34, 35 Конституції України), реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей (ст. 24 Конституції України), постійний захист прав і свобод людини і громадянина (ст. 22 Конституції України), плюралізм усіх форм власності (ст. 41 Конституції України), існування серед абсолютної більшості населення так завного «середнього прошарку» (ст. 48 Конституції України), плюралізм духовного життя суспільства (ст. 15 Конституції України), офіційна заборона і практична відсутність з боку держави та інших соціальних суб’єктів абсолютної регламентації і будь-якого втручання у приватне життя членів суспільства (ст. 32 Конституції України), існування і функціонування розвинутої соціальної структури, активна участь у всіх сферах суспільного життя недержавних самоврядних людських спільностей (ст. 36-40 Конституції України), розвиток ринкових відносин (ст. 42 Конституції України), визнання і гарантування ідей верховенства Права; підпорядкованість громадянському суспільству демократичної правової соціальної держави.

Навіть загальний аналіз цих принципів у їх співставленні з сучасним економічним, політичним і духовним станом України переконує, що далеко не усі компоненти громадянського суспільства у ній існують. А тому саме на їх створення за розвиток і повинна спрямовуватись діяльність демократичної правової соціальної держави, формування якої повинно відбуватись інтенсивно і паралельно зі становленням громадянського суспільства. При цьому така держава теж має відповідати певним вимогам-принципам, які б взаємодіяли з принципами громадянського суспільства.

Таким чином, громадянське суспільство  – це така організація людей, у  якій кожна людина є вільною в  своїй поведінці і може приймати власні рішення. Виходячи саме з такої  теоретичної конструкції, Конституція  України і проголосила у ст. 5, що носієм і єдиним джерелом влади  в Україні є її народ, який здійснює владу безпосередньо і через  органи державної влади і місцевого  самоврядування. Тобто, Конституція  України офіційно визнала владу  громадянського суспільства і затвердила верховенство цієї влади над усіма  іншими. Але шлях України до поглиблення  безпосередніх форм здійснення влади  народом був би більш послідовним, якби одночасно з проголошенням  народної ініціативи щодо всеукраїнського  референдуму відбулося конституційне  встановлення права народної законодавчої ініціативи. А також якби і сама Конституція України була прийнята на всеукраїнському референдумі. Здається, що шлях України до побудови громадянського суспільства був би виваженішим.

1.2. Поняття і  головні характеристики принципів  права

Спочатку їх зміст визначається суспільними потребами, передбачається у суспільних соціальних відносинах, які складаються у реальному  житті і отримують пізніше  регламентацію і захист з боку держави у комплексах суб’єктивних прав учасників правовідносин. Виникнення принципів права, як загально соціальних, є необхідною умовою наступного їх закріплення у вигляді юридичних  принципів і норм тому, що свідчить про актуальність їх для суспільства  і необхідність їх юридичного оформлення. До того ж головна роль у виявленні  і конструюванні таких принципів  належить це правотворчості, а саме правоутворенню, а більш конкретно  – юридичній практиці, яка за своєю природою покликана оперативно реагувати на можливі зміни у сфері права. Адже юридична практика в процесі правореалізаційної і правоохоронної діяльності першою зустрічається з наказаними проблемами і самим соціальним життям (соціальними потребами) вона примушується першою відкривати істотні закономірності і відображати отримані результати спочатку у вигляді індивідуальних вимог, що висуваються до поведінки учасників правовідносин, а у подальшому вони набувають загального характеру. Важливе значення у цьому розумінні мають узагальнення судової і адміністративної практики, інші види юридичної діяльності. Саме так у надрах громадянського суспільства, у межах правоутворення, за допомогою юридичної практики зароджуються юридичні принципи.

          Вказаний шлях генези принципів  права (суспільні відносини право  положення юридичної практики  – норми-принципи) найбільш характерний,  на наш погляд для розвинених, стабільних і сучасних правових  систем, що мають досить високий  рівень правової культури. На  більш ранніх етапах становлення  права процес їх формування  мав примітивні ший характер  – принципи створювались у  вигляді правових аксіом і  постулатів.

          До найсуттєвіших ознак принципів права слід віднести їх: регулятивність, яку не можна ототожнювати з регулятивними характеристиками норм права. Регулятивний характер принципів права ще більше повинен посилитися і вирости на сучасному етапі розвитку суспільства і держави у зв’язку з формуванням демократичної, соціальної, правової держави і громадянського суспільства в Україні: внутрішню єдність, яка проглядається у їх системно-структурній внутрішній збалансованості, несуперечливості, інтегрованості і водночас диференційованості на певні види; об’єктивну зумовленість, під якою слід розуміти їх відповідальність характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві; ідеологічність, яка означає, що вони, як і право загалом є формою суспільної свідомості, яка здійснює ідейний, інформаційно-вихований вплив загального характеру. Ось чому правову реформу в Україні необхідно розпочинати з оновлення, формування і реального запровадження принципів права. І це пояснюється тим, що у цілісному системному утворенні, якими є суспільство і держава виділяється деяка група структур (явищ) взаємозв’язки між якими найбільш інтенсивні і які через це накладають своєрідний відбиток на все цілісне утворення. Такими активними центрами правової системи і є її принципи; матеріалізованість у праві. Розрізняють два способи виразу принципів права: безпосереднє формулювання їх в нормах права ( текстуальне закріплення) і виведення принципів права зі змісту нормативно-правових актів (змістовне закріплення). На нашу думку, слід у майбутньому посилити практику текстуального закріплення принципів в нормативно-правових актах, історичність, яка означає, що історичні умови розвитку суспільства і держави висувають відповідні принципи: вони такі, яка епоха, люди і їхні потреби, спосіб життя, суспільні відносини.

          Таким чином, ми дійшли висновку, що категорія «принципи права»  повинна використовуватись у  всіх випадках, коли йдеться про  відправні ідеї і положення,  які відносяться до юриспруденції.  Тому принципи права – це  таки відправні ідеї його буття,  які виражають найважливіші закономірності  і підвалини даного типу держави  і права, є одно порядковими  з сутністю права і складають  його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загально значимістю, відповідають об’єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу.

          Принципи права самостійно впливають  на суспільні відносини. При  цьому йдеться як про норми-принципи, так і про принципи-програми, принципи-завдання, що є навіть самостійними законодавчими  актами. До таких з повною упевненістю  можна віднести «Декларацію про  державний суверенітет Україні» від 16 липня 1990 року і «Акт проголошення незалежності Україні» від 24 серпня 1991 року.

          Спрямовуючим центром механізму  правового регулювання є принципи  права. Вони не тільки пронизують  кожну ланку цього механізму  (правової системи у цілому), але  й переломлюються у специфіці  цих ланок. А за умови, що  правова система достатньо сформувалась  і набула чіткої структури,  а тому її елементи стали  відносно самостійними, таке переломлення  принципів права веде до створення  відносно самостійних (спеціалізованих)  принципів – системи, структури  права, правоутворення, право реалізації, правоохорони.

          Виділення структурних принципів  і загалом новий теоретичний  погляд на принципи права став  можливим у результаті поєднання  таких компонентів, як положення  загальної теорії систем, ідея  механізму правового регулювання,  але не як категорії, що охоплює  усі правові явища, а як механізму  життя права у суспільних відносинах  і концепції про подвійну природу  права, яка вбачається у твердженні  про те, що право, з одного  боку, є елементом надбудови (інформаційною  підсистемою), а з другого –  елементом, засобом, що виникає  з об’єктивного права у процесі  урегулювання конкретного варіанту  поведінки. Тобто принципи права  мають розгладитися не тільки, як основоположні ідеї, керівні  засади права, а як відображення  у праві головних зв’язків, що  реально існують у правовій  системі.

          Звідси можна стверджувати, що  у праві необхідно виділяти  принципи, які право містить як  відображення об’єктивно існуючих  зв’язків у правовому регулюванні суспільних відносин (принципи системи) і принципи властиві структурній організації системи права. У цьому випадку  йдеться вже про зв’язки між його найважливішими частинами, публічним і приватним правом, окремими галузями права і ін. Безсумнівний взаємозв’язок між принципами структурної організації права і принципами, які право отримує, як регулятор суспільних відносин. Таким чином, система зв’язків ( відносин) – це те, що у теорії системного підходу називають структурою. Тому питання про систему правових принципів-зв’язків – це проблема структурних принципів права. Виходячи саме з цього, можна твердити про реальність існування загально соціальних і юридичних,  публічних і приватних,  охоронних і регулятивних, матеріальних і процесуальних, об’єктивних і суб’єктивних принципів, а відповідно до цього галузей права.

          Викладене про принципи системи  і структури права підтверджує  ту думку, що принципи права  -  це головні, визначальні,  найважливіші структурні зв’язки  в предметі, методі, механізмі правового  регулювання, всередині правової  системи і поза нею (зв’язки  з соціальним середовищем), які  офіційно і навіть не офіційно  відображаються в загальносоціальному  і юридичному праві.

          Отже можна виділяти: 1) принципи  правосвідомості; 2) принципи правоутворення; 3) принципи правотворчості, а серед  них законотворчості і нормотворчості; 4) принципи системи права: а)  загально правові (основні); б)  міжгалузеві; в) галузеві; г) принципи  інститутів права; 5) принципи структури  права: а) загальносоціального  і юридичного; б) публічного і  приватного; в) регулятивного і  охоронного; г) матеріального і  процесуального; д) об’єктивного  і суб’єктивного; 6) принципи право  реалізації, а серед них принципи  правозастосування; 7) принципи правоохорони, а серед них, особливо, принципи  правосуддя і юридичної відповідальності. Принципи системи і структури  права, що заломлюються у принципи правоутворення, правореалізації і правоохорони, ми вважаємо принципами правового регулювання, визнаючи при цьому особливу роль загально правових (основних) принципів.

3. Дія принципів права

Дія принципів права і  розвиток правової системи України  вимагає з’ясування розуміння самої  правової системи, а також методики її дослідження і функціонування. Визначальними при цьому є  методологічні принципи і підходи, а найголовнішими з них стають принципи системності, цілісності, комплексності, функціональності.

Якщо врахувати ці принципи, то з точки зору теоретичного моделювання  правової системи за законами системного підходу, правова система – це сукупність усіх взаємопов’язаних матеріальних і нематеріальних, об’єктивних і  суб’єктивних, статичних і динамічних правових явищ, що функціонують у суспільстві  з приводу створення, реалізації і охорони права. Тобто, правова  система – це надзвичайно широке поняття, що зумовлює існування і  необхідність виділення у ній  таких її сторін як: 1) цілі та інтереси; 2) матеріальна база; ) нормативна основа; 4) духовна основа; 5) організаційна  структура; 6) інституційна; 7) органічна; 8) функціональна; 9) ідеологічна; 10) комунікативна.

Згадані підсистеми і елементи правової системи поєднані її принципами, які  у ній виступають головними  структурними зв’язками. Принципи правової системи, у тому числі й України, - це об’єктивно зумовлені її витоки, за якими вона розвивається і які становлять основу її системності. Це елементи правової системи, що мають найбільш загальний зміст, фіксують найважливіші напрямки і способи її дії. Вони  у найбільшій мірі поєднуються з об’єктивними законами розвитку суспільства, з загальними принципами організації і функціонування суспільних відносин.

Найбільш важливим завданням  нашої держави у цьому аспекті  є створення повноцінної Концепції  правової реформи в Україні, у  відповідності саме з таким розумінням правової системи і її принципів.

Принципи правоутворення -  це найбільш загальні і важливі  правові явища, за якими відбуваються переведення об’єктивних закономірностей  суспільного життя на мову юридичних  принципів і норм. У найбільшій мірі принципи правоутворення існують  у вигляди принципів правосвідомості. Виникнувши у вигляді ідей правосвідомості, юридичні принципи втілюються в принципах права через правоутворення, а вже потім і через правотворчість, яка включає нормотворчість і законотворчість.

Правотворча діяльність носить складний і специфічний характер, а тому досить важко перерахувати всі основні ідеї правотворчості. Проте у правовій державі вона повинна здійснюватися на основі таких найважливіших принципів: гуманізму; демократизму; науковості правності; законності; юридичної формалізованості; внутрішньої системності і структурованості; врахування специфіки предмета, методу регулювання, властивих кожній галузі права; об’єктивної оцінки можливосте діючої правової системи і її співвідношення з іншими системами; використання засобів  і прийомів юридичної техніки; врахування необхідності подальшої систематизації нормативно-правових актів тощо.

Цим принципам мають відповідати  принципи законотворчості, які зафіксовані  у Конституції України і мають  стати відправними джерелами  при реформуванні цього виду юридичної  діяльності. Їх систему складають  принципи: 1) верховенства права; 2) верховенства закону у системі нормативно-правових актів; 3) демократизму у законотворчій  діяльності; 4) соціальної доцільності; 5) системності і узгодженості; 6) наукової обґрунтованості.

У відповідності з таким  розумінням правоутворення і висвітленими принципами надзвичайно важливим уявляється створення повноцінної Концепції  реформування правоутворення і правотворчості в Україні. Остання має розроблятися за тими методологічними підходами,  які були застосовані щодо Концепції  правової реформи в Україні і  деталізуватись Концепцією реформування законодавства України. Орієнтовною програмою розвитку законодавства України, Законами « Про нормативно-правові акти в Україні» і «Про закони і законодавчу діяльність в Україні».  Лише з таких умов можна забезпечити кардинально-якісні зміни у цьому процесі.

Виходячи з загальнотеоретичного розуміння реалізації норм права, можна  підійти до аналізу шляхів втілення його принципів у фактичній поведінці  учасників суспільних відносин.

Насамперед звертаємо  увагу на можливість і корисність прямої дії принципів права. Для  нього вони повинні матеріалізуватись  у чинному законодавстві. Подібне  їх юридичне оформлення і закріплення  безперечно має нормативно-регулятивний і орієнтаційно-керівний характер щодо усіх соціальних інституцій. Пряма дія принципів права здатна також забезпечити цілеспрямованість і одноманітність правового регулювання суспільних відносин. При цьому не можна віддавати перевагу якомусь одному різновиду принципів.

Другим шляхом реалізації принципів права є їх опосередкування  через механізм правового регулювання, що вимагає їх конкретизації у  нормах законодавства і підзаконних  нормативно-правових актах, юридичних  документах судової і адміністративної практики. Таким чином принципи виражаються  у правах і обов’язках  суб’єктів  у юридичних зв’язках і відносинах. Вказаний шлях реалізації принципів  права найбільш розповсюджений. Завдяки  закріпленню у юридичних нормах, правах і обов’язках, правовідносинах  і правопорядку принципи набувають  саме регулятивно-нормативної специфіки. А тому можна говорити про три  рівні реалізації принципів у  праві. На першому – суб’єкти мають  справу з юридичними принципами, що є найбільш високим узагальненням  і регулятором фактичних суспільних відносин. На другому – принципи права виступають, як модифіковані юридичні норми, що містять моделі суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. І  третій – це рівень реалізації принципів, коли вони деталізуються у вигляді  рішень судової і адміністративної, загалом усієї юридичної практики.