Галузеві особливості та комплексно-пропорційний розвиток харчової промисловості України

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України 

Київський національний торговельно-економічний  університет

 

Кафедра міжнародної економіки

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

з курсу «Регіональної економіки»

 

на  тему:

 

 

 

«Галузеві особливості та комплексно-пропорційний розвиток харчової промисловості України»

 

 

                          

 

 

               Студентки  I курсу ФЕМП

5 групи денної  форми навчання

Дмитренко Оксани Михайлівни

 

Науковий  консультант

Кандидат  економічних наук

Доцент  кафедри міжнародної економіки

Головня Юлія Ігорівна

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

Зміст

 

Зміст ……………………………………………………………………………………….2

Вступ ………………………………………………………………………………………3

1. Місце харчової промисловості у структурі АПК України…………………………..4

2. Передумови розвитку та розміщення  харчової промисловості України…………...7

    2.1 природно-ресурсні

    2.2 історичні

    2.3 демографічні

    2.4 соціально-економічні  та технічні

3. Сучасні особливості розвитку  провідних галузей харчової промисловості  України…………………………………………………………………………………...12

    3.1 модернізація обладнання

    3.2 зміни у формах власності

    3.3 інвестиційна політика  і створення спільних підприємств

4. Територіальна структура харчової  промисловості України………………………..22

5. Продукція харчової промисловості  у внутрішній та зовнішній торгівлі………….34

6. Перспективи розвитку і розміщення  харчової промисловості України…………...37 Висновки….………………………………………………………………………………39

Список використаних джерел інформації ……………………...……………………...41

Додатки …………………………………………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Однією зі складових промисловості  України є агропромисловий комплекс, а  однією зі складових агропромислового комплексу є харчова промисловість. Вона представляє собою важливу  частину господарства, вносить значний  внесок у створення суспільного  виробництва й створює продукти для задоволення потреб населення.

Кожна держава намагається забезпечити  суспільство якісним товаром. Україна  не є винятком. Вона має усі передумови для створення якісної, високорозвиненої промисловості продуктів харчування, яка зможе задовольнити потреби  кожного українця. Це є внутрішній аспект. А зовнішній полягає у  в змозі забезпечити валютні  надходження від реалізації на світовому  ринку.

Розвиток харчової промисловості  повинен стати одним з провідних  напрямів економічної політики країни. 

Об’єкт дослідження в курсовій роботі виступає харчова промисловість України.

Предмет дослідження курсової роботи є вивчення комплексно-пропорційного розвитку харчової промисловості в Україні.

Основними завданням є дослідження історичних умов розвитку, факторів розміщення галузей харчової промисловості, сучасний розвиток ланки, територіальна організація економічних районів галузі.

Метод дослідження: літературний, порівняльний, картографічний.

Відповідно до теми, завдань та предмета дослідження курсова робота складається зі вступу, із шести  відповідних пунктів плану, висновку, списку літературних джерел, додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Місце харчової  промисловості у структурі АПК  України.

 

Харчова промисловість – одна з найбільших та найважливіших галузей промисловості  України. Від рівня її розвитку, стабільності функціонування залежить стан економіки  і продовольча безпека держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього  ринків, рівень життя населення.

Основна частина продукції сільського господарства реалізується на підприємства харчової промисловості.

Харчова промисловість входить до продуктивних комплексів агропромислового комплексу. Її сировинна база досить поширена в Україні ( див. дод. А). Ще більш широкі межі розміщення споживачів продукції цієї галузі. Саме через це розміщення харчової промисловості має таку особливість, що виділяє її серед інших галузей, — її підприємства розміщуються повсюдно: скрізь, де є населений пункт, існує те чи інше виробництво харчової продукції. Проте розміщення окремих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактора. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Група  галузей, що переробляє нетранспортабельну (або малотранспортабельну) сировину при високих нормах її витрат й обмежених строках зберігання і виробляє транспортабельну продукцію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела відповідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійножирова.

2. До  другої групи належать галузі, що переробляють транспортабельну  сировину і випускають малотранспортабельну  продукцію, або продукцію з  обмеженими строками її зберігання. Такі галузі розміщуються в  районах споживання готової продукції.  Це — хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, макаронна, молочна,  безалкогольних напоїв.

3. Третю  групу становлять галузі, що можуть  бути розміщені як в районах  зосередження сировини, так і  в районах споживання готової  продукції (м’ясна, борошномельна). До цієї групи входять і ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути територіально відокремленими. Зокрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання — стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна).

У харчовій промисловості розвинена спеціалізація  за стадіями технологічного циклу, коли перші стадії наближені до сировини, а подальші – до споживача. Прикладом  може служити овочеконсервна галузь: виробництво пульпи з томатів безпосередньо у сільськогосподарському районі та виготовлення з неї пасти, соків у центрі споживання. У виноробстві: первинне та повторне,  у тютюновій промисловості - ферментаційне та тютюнове виробництво.

Харчова промисловість поступається тільки чорній металургії, даючи більше 17% промислової продукції України.

Вироблена у результаті господарської діяльності сільськогосподарська продукція потребує раціонального використання. У межах 15-20% продукції використовується безпосередньо у сільському господарстві (корми і насіння, частково молоко та м'ясо), 25-30% - споживається у свіжому вигляді, і 50-60% надходить на промислову переробку. Із тієї продукції, що підлягає переробці, 80-85% направляється на підприємства харчової промисловості, а 15-20% на підприємства легкої промисловості.

Питома  вага продукції харчової промисловості  у структурі виробництва предметів  споживання сягає 52,8%, а у загальному обсязі промислової продукції агропромислового комплексу – 33,5%.

Продовольчі товари становлять понад 68% загального виробництва товарів народного  споживання, 63% загального обсягу роздрібного  товарообороту та понад 61% у структурі  особистого споживання благ населення.

Харчова промисловість відіграє важливу  роль у вирішені продовольчої безпеки  України. Вона є не тільки завершальною ланкою виробництва харчових продуктів, а й інтегратором ефективного  функціонування всього продовольчого  комплексу.

В Україні  промислове виробництво харчових продуктів  здійснюють понад 22 тисячі підприємств, де працює близько мільйона осіб.

Номенклатура  продукції перевищує 4тис. найменувань.

Галузь  у цілому працює стабільно, нарощує  обсяги виробництва. Щорічно реалізується продукція виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів  на суму близько 65 млрд.грн.

Харчова індустрія значною мірою визначає розвиток української економіки  в цілому, вона виробляє майже п’яту  частину загального обсягу промислового виробництва в країні, робить важливий внесок у формуванні державного бюджету.

Харчова промисловість здатна забезпечити  продуктами харчування внутрішній ринок, має значний експортний потенціал.

Харчова промисловість займає одне з перших місць за обсягом іноземних інвестицій в економіку України.

У галузі велика увага приділяється підвищенню технічного рівня промисловості. Розроблені та реалізуються міжгалузеві та галузеві програми науково-технічного забезпечення виробництва,  які передбачають розробку й впровадження ресурсо та енергозберігаючих  технологій та високопродуктивного  устаткування, розширення випуску імпортозамінюючої  сировини й прогресивних таропакувальних  матеріалів, збільшення виробництва  продовольчих товарів з нетрадиційної  харчової сировини. Здійснюється розробка та гармонізація вітчизняних стандартів до європейських і міжнародних, що є  обов’язковою умовою вступу нашої  країни до СОТ.

Разом з  тим, у харчовій промисловості є  багато складних проблем. Перш за все, потребує удосконалення система  контролю за якістю і безпекою харчових продуктів (з урахуванням прогресивного  досвіду країн Європейського  союзу) та постійного моніторингу ситуації на ринках продовольства, що дозволить  ефективно забезпечувати збут на ринках харчової продукції, як на внутрішньому, так і на ринках інших країн.

 

 

 

2. Передумови розвитку та розміщення  харчової промисловості України

Харчова промисловість в Україні набула розвитку за особливих передумов  та факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування харчової промисловості в певному напрямі. Найважливіші з них характеризуються так:

1. Природно – ресурсні

Територія України характеризується переважно рівнинним рельєфом, держава  має великий земельний фонд з  родючими ґрунтами, достаток тепла  у вегетаційний період для всіх рослин помірної зони. Україна має великі земельні ресурси. Майже дві третини  площі ріллі займають чорноземи  і наближені до них родючістю  ґрунти. Площа чорноземів України  становить близько однієї чверті їх світового поширення.

Серед природно – ресурсних  факторів найважливіше значення для  харчової промисловості мають агро кліматичні, ґрунтові і водні ресурси.

Агрокліматичні ресурси  характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур  теплом і вологою. Для України  характерна зональність у розподілі  тепла і вологи.

Ґрунтові  ресурси Країни дуже різноманітні. На її території виділяють Поліську, Лісостепову і Степову ґрунтові зони, а також Карпатську та Кримську гірські області, з властивими для  кожної з них ґрунтами.

На Поліссі  найбільш поширені дерново-підзолисті і болотні ґрунти, серед яких переважають  торфоболотні. Тут сприятливі умови для вирощування озимого жита,  картоплі. На Полісся припадає більше 40% виробництва картоплі, 20-25% молока і м’яса в Україні.

У Лісостепу  поширені різні типи чорноземних  ґрунтів. Крім них значні площі займають лучно-чорноземні та сірі лісові ґрунти. Тут склалися найкращі умови для  вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці, цукрових буряків, кукурудзи. Тут виробляють майже 70% цукрових буряків, 39% зерна, 46% картоплі.

Ґрунтові  ресурси Степу досить однорідні  та представлені, головним чином, чорноземом. Провідними культурами є озима пшениця, соняшник, баштанні та ефіроолійні  культури. Наявність великої кількості  тепла сприяє розвитку виноградарства, рису та овочів. Степ дає близько 48% виробництва зерна, 100% рису, 81% соняшнику, 96% винограду. Як у Степовій, так і на Поліссі та Лісостепу, добрі умови для скотарства, свинарства, вівчарства і птахівництва.

На Закарпатті переважають дерново-опідзолені та дерново-глеєві ґрунти. Тут вирощують  озиму пшеницю та жито, картоплю, кукурудзу, овочі, виноград.

В Криму є як чорноземні, так і дерново-карбонатні, буроземні, коричневі ґрунти. Тут провідними галузями є садівництво, виноградарство, вирощування овочів, тютюну, я також розвинене скотарство і вівчарство.

Водні ресурси  відіграють важливу роль у розвитку харчової промисловості. основними  джерелами задоволення сучасних і перспективних потреб господарства України в прісній воді є водні  ресурси поверхневого стоку (річки, озера, водойми) і підземного стоку.

України має досить обмежені ресурси поверхневих  вод. Загальне водоспоживання  досягло 65% її середнього багаторічного поверхневого стоку.

Основним  водоспоживачем є зрошуване землеробство. Особливо висока питома його вага в  південних областях. Тому такі господарство розміщуються поблизу річок, а саме Дніпро, Ворскла, Інгул, Рось, Дністер.

Отже, природні умови і ресурси України в  цілому сприятливі для розвитку харчової промисловості. Переважно рівнинний  рельєф, достатня кількість тепла  і вологи в період активної вегетації, великі площі родючих ґрунтів  дають змогу вирощувати найрізноманітніші  сільськогосподарські культури помірної зони і розвивати всі основні  галузі тваринництва.

2. Історичні

Територія України першою серед просторів  Східної, Центральної і Північної  Європи була втягнута у міжнародний  поділ праці у середині першого  тисячоліття до народження Христа. У ті часи все населення тяжіло до передової елліністичної культури в т.ч. економічної – вирощування товарного зерна, торгово - зернова спеціалізація, заморська торгівля. Основна господарська діяльність – сільськогосподарське виробництво. Десятки і сотні мільйонів українців вставали до праці і йшли відпочивати зі словами молитви “Хліб наш насущний”. Цей хліб був для нашої нації гірким щастям. Підкорити Україну різні завойовники та займанці могли тільки тоді, коли оволодівали українським хлібом. Протягом століть, аж донедавна, великі території України завойовувались або захоплювались різними державами. Тому з погляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила. Досить сприятливе географічне положення, достатня кількість трудових ресурсів та відносно густа мережа залізниць, зумовили  розвиток харчової промисловості на користь іноземних держав. Майже половина кількості виготовленої продукції вивозилась до країни-завойовника. За питому вагу в території, населенні, валовому суспільному продукті, частка виробництва деяких продуктів України була набагато вища за деякі країни колишнього СРСР. Аграрний  сектор виробляв продукцію на експорт, що збагачувало російську казну. З цією метою у другій половині минулого століття було збудовано ряд залізниць з глибинних районів української території до чорноморсько – азовських і балтійських портів. Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25% олії, а також м’ясо, вершкове масло, борошно, овочі, вино. Та все ж великий розвиток важкої промисловості дещо гальмував розвиток харчової. Недостатність висококваліфікованих кадрів, слабке стимулювання виробництва, недостатність новітніх досягнень науки і техніки також несли негативний вплив на розвиток харчової промисловості.

За часів  незалежності України  відбулись  радикальні зміни в промисловості. Значного негативного впливу харчова  промисловість отримала в роки великої  економічної кризи 1996-1999. Це призвело до скорочення обсягів її продукції. Ціни на продукти настільки зросли, що більшість населення неспроможна  їх купувати і змушена була змінити  структуру харчування.

3. Демографічні

Сприятливі  для життя і діяльності людей  природні умови зумовили інтенсивне заселення й освоєння території  України ще кілька століть тому. Цьому сприяли також розробка корисних копалин, розвиток землеробства, торгівлі, а пізніше – промисловості. Північна частина Лісостепу і південна частина Полісся залишалися найгустіше заселеними з часів Київської Русі аж до кінця XIX ст., а на початку XX ст.. почалося досить активне освоєння південного Лісостепу і Степу. Процеси заселення України стримували часті набіги монголо-татар, поневолення українських земель в різні періоди польськими, угорськими, литовськими, молдавськими, російськими загарбниками. Тяжке соціально-економічне становище, несприятливий національний і соціальний гніт з боку іноземних поневолювачів змушували людей залишити свої землі і шукати кращої долі за кордоном.

Звичайно, що демографічна ситуація яскраво впливає на розвиток  харчової промисловості, та промисловості в цілому. Зниження кількості населення та погані умови існування, неспроможність задоволення власних потреб, кличе за собою таку проблему в харчовій промисловості, як перевищення пропозиції харчових товарів над попитом на них. Хвороби, непрацездатність населення, еміграції призводять до втрат трудових ресурсів.

Оскільки  великих містах знаходиться більша частина населення і їх купівельна спроможність вища, то саме найбільші  харчові підприємства розміщені  в великих обласних містах і орієнтовані  на споживача.

Але подальше погіршення демографічної ситуації сприятиме і погіршенню в харчовій промисловості.

4. Соціально – економічні та технічні

Соціально-економічний  фактор відіграє звичайно велику роль у розвитку і розміщенні харчової промисловості. За часи СРСР харчова  промисловість функціонувала  за адміністративно-командної системи, яка полягала у загальному одержавленні  економіки. Оскільки вся народна  власність та засоби виробництва  належали державі, то ніхто не був  зацікавлений у ефективному функціонуванні харчової промисловості. Економічні фактори  та ініціативи людей були повністю погашеними. Тому почали проявлятись  застійні явища, які негативно вплинули і на розвиток харчової промисловості, в той час як у світовому  господарстві розроблялись нові тенденції  в харчовій промисловості. Застарілість технічної бази та її зношення не дозволяли  розвивати харчову промисловість  в напрямок  орієнтації на світовий ринок. А це в свою чергу покликало  за собою припинення роботи харчових підприємств, робітничі страйки, найбільші  промислові центри втратили свою могутність. Тому в період незалежності України  гостро постало питання про економічні реформи. Але інтенсивне реформування економіки не дало позитивних результатів, а лише спад виробництва харчових товарів. Лише кілька років тому харчова промисловість почала покращувати свій стан. Запозичення іноземних технологій, іноземні інвестиції та плідна робота власних підприємців дали змогу вийти на шлях до ринкової економіки. Тому можна сказати, що вплив соціально-економічного та технологічного факторів мають найбільший вплив на розвиток харчової промисловості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Сучасні особливості розвитку  провідних галузей харчової промисловості  України.

3.1 Модернізація обладнання.

Практика  свідчить: найбільш ефективні напрямки капіталовкладень у харчовій промисловості — реконструкція й технічне переоснащення виробництва. Це дає змогу в коротші строки, з меншими затратами, ніж при новому будівництві, оновлювати матеріально-технічну базу, освоювати нові потужності.

Технічне  переоснащення діючих підприємств  передбачає встановлення нових машин  і устаткування на діючих площах, впровадження автоматизованих систем управління і контролю, сучасних методів управління виробництвом, модернізацію і технічне переоснащення природоохоронних об'єктів, опалювальних і вентиляційних систем, підключення до централізованих  джерел тепло- й електропостачання. Його слід здійснювати за проектами  й кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляють  на основі єдиного техніко-економічного обгрунтування і згідно з планом підвищення техніко-економічного рівня  галузі.

Щодо  розширення діючих підприємств, то воно передбачає будівництво нових і  збільшення потужностей діючих об'єктів  на існуючих або прилеглих до них  територіях. Реконструкція діючих підприємств  зумовлює перебудову, пов'язану з  удосконаленням виробництва і підвищенням  його техніко-економічного рівня на основі науково-технічного прогресу. Реконструкція  потребує комплексного проекту, який передбачає розширення виробничих потужностей, поліпшення якості та асортименту продукції (в  основному без збільшення чисельності  працюючих), поліпшення умов праці та охорони навколишнього середовища.

При реконструкції  можливі перебудова окремих споруд основного й допоміжного призначення, будівництво нових і розширення існуючих об'єктів з метою ліквідації диспропорцій у технологічних ланцюгах. Проводиться впровадження мало- й безвідхідних технологій та гнучких виробництв; скорочення робочих місць; підвищення продуктивності праці; зниження матеріаломісткості виробництва й собівартості продукції; зростання фондовіддачі та інших техніко-економічних показників діючого підприємства.

Останнім  часом в Україні значно зменшилися обсяги капіталовкладень і будівельно-монтажних  робіт на підприємствах усіх форм власності 

Таким чином, капіталовкладення в харчосмакову промисловість зменшилися на 57,3%, в м'ясну і молочну — на 68,7%, у рибну — на 94 %.

За цих  умов капіталовкладення спрямовуються  на пускові та важливіші об'єкти, будівельна готовність яких перевищує 70 відсотків. Запроваджено картки з відповідними показниками на кожну будову й потужність, а також титули будов. Частка державної власності у майні підприємства-забудовника визначається на час заповнення титулу.

Капітальні  вкладення за рахунок бюджетних  коштів та коштів позабюджетних фондів виділяються на безповоротній основі лише підприємствам, 100 відсотків власності яких належать державі, усім іншим суб'єктам господарювання — лише на зворотній та платній основі.

Підприємствам недержавної форми власності  капіталовкладення виділяються  на умовах кредиту з виплатою відсотків  на рівн облікової ставки Національного  банку України із застосуванням  коефіцієнта 1,2 або за умови передачі в державну власність частки (паю, акцій) у статутному фонді підприємства, еквівалентної одержаним коштам.

За останні  роки в харчовій промисловості склалося вкрай важке становище з реконструкцією та технічним переоснащенням діючих підприємств. Основна причина — недостатнє виділення лімітів централізованих капіталовкладень та коштів для їх фінансування, що призвело до постійного порушення строків введення в дію потужностей для виробництва харчової продукції.

Так. протягом минулого року з державного бюджету  було виділено лише 1740 тис. грн., або 18,9% до ліміту. Це призвело до значного зниження темпів будівництва й невиконання завдань по введенню в дію виробничих потужностей.

Незважаючи  на спад виробництва, торік підприємства виділили 228,4 млн. гривень для фінансування будівництва. За рахунок цих коштів було введено потужності по розливу оцту, випуску кондитерських та лікеро-горілчаних виробів, майонезу, соусів типу "Кетчуп" на підприємствах Черкаської області; лінію по розливу безалкогольних напоїв у ПЕТ-пляшки в Запорізькій області; збудовані 12 тис.метрів житла, тощо.

Враховуючи  умови, що сталися в країні з фінансування капітального будівництва та з метою  забезпечення розвитку вітчизняної  економіки Президент та Уряд України  заохочуюють іноземних інвесторів. Найбільші обсяги іноземних інвестицій надійшли з Нідерландів, Німеччини, США, Росії. Значний інтерес інвестори проявляють до підприємств харчової промисловості, тогрівлі, хімічної промисловості, машинобудування тощо. Ноземні кошти вкладено в 6,4 тисячі українських підприємств. У І кварталі нинішнього року прямі іноземні інвестиції в українську економіку становили 181,1 млн. доларів, що на 15,5 відсотка більше, ніж за відповідний період минулого року. В основному це грошові внески (114,8 млн. доларів), а також рухоме й нерухоме майно.

Визначаючи  шляхи підвищення ефективності інвестиційної  політики в харчовій промисловості, слід мати на увазі таке: одна з основних особливостей капітального будівництва  полягає в тому, що виробничий цикл має відносно тривалий період. Залежно  від характеру й призначення  об'єктів строки будівництва можуть бути від кількох місяців до кількох  років, внаслідок цього на незавершене  будівництво відволікаються значні кошти.

Чим коротші  строки будівництва, тим менше коштів потрібно для зведення однієї й тієї ж кількості об'єктів, тим раніше нові потужності розпочнуть випуск продукції й скоротиться термін окупності капіталовкладень.

Передусім прибуток, що залишається на підприємствах, спрямовується на реконструкцію  і технічне переоснащення виробництва. Потім — амортизаційні відрахування.

3.2. Зміни у формах власності.

Однією  з умов ефективної діяльності підприємств  харчової промисловості в процесі  перетворень відносин власності  повинна бути свобода вибору різних форм господарювання. Кожна з них  має як свої переваги, так і певні недоліки. Останні є результатом дії підприємстві різних суб'єктивних та об'єктивних факторів: рівня розвитку підприємств стану основних фондів, матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури, екологічного клімату в колективі, наявності потенційних власників — членів трудового колективу, співвідношення сил формальної та неформальної влади і т.д. Але всі організаційні форми підприємництва мають право на існування і повинні довести свої переваги на практиці. Тільки при свободі їх вибору вони можуть знайти належне їм місце в ринковій економіці.

Формування різних ринкових форм господарювання у харчовій промисловості пов'язане в першу чергу з певними особливостями та специфікою цієї галузі порівняно з іншими, тому що задоволення потреб населення продуктами харчування — досить складна, багатопланова і незмінна проблема, яка стоїть перед суспільством на всіх ступенях його розвитку. Це зумовлюється рядом обставин: дефіцитом багатьох сировинних ресурсів, різним ступенем розвитку галузей, які безпосередньо виробляють продукти харчування, і пов'язаних з ними інших галузей, організацією надходжень продуктів харчування до споживача та багатьма іншими причинами.

Причому, якщо сьогодні проблема забезпечення продуктами харчування населення, в  силу їх недостатнього виробництва, вирішується в напрямі кількісного  збільшення продуктів, то в майбутньому  вона буде видозмінюватися в напрямі  максимізації особистого споживання. Це знаходить свій вияв у розробці раціональних норм харчування для різних груп населення. При цьому характерною  рисою тут є не тільки забезпечення різноманітності продуктів при  споживанні, але й стабільність споживання деяких з них протягом всього року (фрукти, овочі тощо).

На практиці це означає перехід від сезонного  споживання окремих продуктів харчування до цілорічного їх споживання. Така постановка питання породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах. Виходом з цього становища  стала промислова переробка первинних  продуктів харчування, яка дає  змогу не тільки зберігати їх протягом тривалого часу (без втрати поживної' цінності), але й значно розширювати  їх асортимент, що дуже важливо для  організації раціонального харчування, а також забезпечує їх зберігання при транспортуванні на великі відстані. Вирішення цих питань передбачає відповідну організаційну структуру  галузі, а саме — певне поєднання великих, середніх та малих підприємств. У найзагальнішому вигляді при вирішенні цієї проблеми необхідно виходити з особливостей сировинного забезпечення підприємств харчової промисловості та специфіки споживання окремих продуктів харчування (масовість, щоденне споживання в поєднанні з іншими).