Газовий чинник у здобутті енергонезалежності Україною

Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних  відносин

кафедра міжнародних відносин та світової політики

Курсова робота

на тему:

«Газовий чинник у здобутті енергонезалежності Україною»

Виконав:

студент ІIІ курсу

відділення «Міжнародні  відносини»

І академічної групи 

Дубінський А.А.

Науковий керівник:

кандидат політичних наук,асистент

Весела Н.М.

Київ-2013

Вступ 3

Розділ 1.Газовий чинник як ключ до здобуття енергонезалежності Україною 

1.1.Фактор диверсифікації газових постачань 6

1.2.Сланцева революція та її наслідки для України 7

1.3.Показники країн-сусідів та їх вплив на загальні успіхи України 12

Розділ 2.Скраплений газ як ключ до зниження енергонезалежності 

2.1.Національний проект: LNG-термінал 15

2.2.Можливі постачальники скрапленого газу 18

Розділ 3 Вплив зовнішніх чинників на стан енергетичної безпеки України 

3.1.Газові війни між Україною та РФ 19

Висновок 23

Список використаної літератури 24

Вступ

Умови у яких на сьогодні перебуває Україна підштовхують її до перегляду основних максим її зовнішньої політики з метою успішного забезпечення її національних інтересів.

Географічне розташування України  несе в собі як певну кількість  плюсів так й не меншу кількість  ризиків. Саме транзитна роль України  якісно відрізняє Україну від  її сусідів й змушує вести з  нею діалог та шукати шляхи до порозуміння  як державам європейського простору так й державам зі Сходу. Одначе в останні 8-10 років Україна,нажаль,втратила цю геостратегічну перевагу й тепер скоріш зазнає збитків від власних помилок по відношенню до ГТС. В наслідок умов укладених в кінці минулого століття газових угод Україна не може в короткостроковій перспективі фундаментально зменшити об’єм поставок природного газу з боку російської сторони,а тому повинна проводити політику диверсифікації постачання енергоносіїв,включаючи можливість збільшення об’ємів видобутку власних покладів газу (традиційного та нетрадиційного).

За даними держкомстату за 2011 рік Україна виробила  85185 тисяч  тонн нафтового еквіваленту з  яких на газ припадає лише 15528 тонн,що становить не більше чверті від загальної  суми. Так от видобуток газу посідає  лише третє місце поступаючись атомній  енергетиці та вугільній промисловості. Важливо відзначити,що до вищенаведених  показників не входить статистика імпортованих енергоносіїв. Показовим є те,що імпорт природного газу становить левову частку усього імпорту енергоносіїв України (загальний імпорт 57956 тонн) з показником в 36179 тонн. Станом на 2012 рік Україна спожила 45-46 мільярдів  кубометрів газу й видобула власними силами 20 мільярдів[18,19].

За даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості України за період з січня по березень поточного року Україна зменшила видобуток власного газу на 700 тисяч метрів кубічних,який склав 5 мільярдів 137 мільйонів. Однак беручи до уваги той факт,що зменшувався не лише видобуток газу,але й його імпорт та споживання (на 1,476 та 2,190 мільярдів кубометрів газу відповідно з минулорічним періодом) можна стверджувати про існування позитивних тенденцій до врівноваження енергетичного балансу України[20].

Тобто спираючись на статистичні  дані можемо стверджувати,що наразі Україна  є залежною від стабільності та об’єму постачань імпортного природного газу,а  від того повинна поставити собі за одну з пріоритетних цілей збільшення долі видобутку власних покладів природного газу й паралельно продовжувати зменшувати об’єм спожитого газу,шляхом підвищення енергоефективності підприємств  та ГТС,оскільки тільки під час транспортування  та розподілу втрачається 1 - 1,5 % від  загального об’єму.

Актуальність тем енергетичної безпеки та енергонезалежності визначається тим, що на сучасному етапі існування жодна держава світу не може повноцінно розвиватися та існувати без забезпечення власної енергобезпеки. Беручи до уваги особливе географічне положення України, це твердження набуває особливо важливого характеру.

Здобуття енергонезалежності для України є гарантією того,що у найближчому майбутньому вона отримає змогу корегувати свою внутрішню  та зовнішню політику без огляду на зовнішні чинники,маючи «розв’язанні руки» у питанні забезпечення себе життєвоважливими для функціонування промисловості та економіки енергоносіями.

Однією з цілей «  оновленої енергетичної стратегії  України на період до 2030 року» є  підвищення енергетичної безпеки України  та покращення рівня енергоефективності споживання та використання енергопродуктів [3]. На шляху до втілення в життя поставлених цілей зумовленими будуть наступні три кроки:

Використання ресурсної  бази України з метою підвищення рівня забезпечення економіки власними ресурсами та введення енергозберігаючих технологій на вітчизняних підприємствах для покращення рівня енергозбереження. На теперішньому етапі розвитку, першочерговим є саме введення енергозберігаючих технологій, що надасть змогу зменшити рівень промислового споживання енергомістких ресурсів та зменшить навантаження на економіку держави. До слова,за словами колишнього міністра енергетики та вугільної промисловості Ю.Бойка,вже за період з 2011 по 2012 рік Україна скоротила споживання природного газу на 15%,що дозволило зекономити 1.8 мільярда доларів на закупівлі імпортного газу [7].

Хоча,за період останніх років  Україна й стала покращувати  власний рівень енергоефективності, однак показники у провідних  рейтингах та дослідженнях свідчать лише про те, що наразі Україна залишається  країною з відверто неефективною енергетичною системою,що зводить нанівець збільшення об’єму видобутку

Джерельну базу становлять доповіді вищих посадових осіб та офіційні матеріали профільних міністерств,спеціалізованих дослідницьких центрів України,РФ,країн-членів ЄС,США,Катару,Польщі та решти згаданих у курсовій роботі держав. Іншим джерелом виступали доповіді та висновки міжнародних організацій:Організація Об’єднаних Націй та Європейський Союз тощо.

Окрему групу джерел становлять матеріали аналітичного плану, власне до цієї категорії відносяться роботи кореспондентів газет та новинних агенцій Guardian ,Foreign Policy ,Reuters ,Euronews та інших.

Для більш повного розкриття  питання було використано наукові  статті вітчизняного характеру,що були корисними при досліджувані проблеми.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел. Список використаних джерел включає 30 найменувань. Робота виконана на 36 сторінках друкованого тексту

Розділ 1. Газовий  чинник як ключ до здобуття енергонезалежності Україною

1.1.Фактор диверсифікації газових постачань

Через залежність від контрактних  умов газового контракту 2009 року та умов Харківських угод 2010 року стосовно постачання фіксованого об’єму газу,Україна  повинна сплачувати зависоку ціну на газ,який суттєво спустошує державну скарбницю. Так через втрату державних коштів шляхом сплати за імпортний газ,Україна стає не тільки залежною,але й відчуває потребу в залученні іноземних кредитів з метою сплати за природний газ та латання дірок в державному бюджеті. Можна зробити наступний умовивід та припустити,що без забезпечення держави достатнім об’ємом енергоресурсів та власних покладів енергомістких ресурсів, державні сектори важкої,хімічної та металургійної промисловості почнуть зазнавати збитків та вплинуть на загальний рівень ВВП держави та вдарить по економічній міцності останньої.

А тому справа диверсифікації постачання енергоносіїв повинна бути розглянута на найвищому рівні (що вже  було зроблено) та стати одною з  найважливіших пунктів державної  політики у середньостроковій перспективі.

1.2. Сланцева революція та її наслідки для України

Україна зможе забезпечити  себе необхідним обсягом газу лише за умови,якщо протягом наступних 10-20 років  проекти видобутку,розробки та розвідки газоносних ділянок будуть фінансуватися  на рівні не менш ніж 10 мільярдів  доларів США на рік,а на початковому  етапі від 2,5 до 3 мільярдів доларів  США. За даними останніх досліджень Управління енергетичної інформації США потенційно Україна має в своїй власності 5,578 трильйонів кубометрів газу,з яких лише технічно видобувними є приблизно 1,189 трильйона кубометрів. Дещо інший  прогноз має Інституту геологічних  наук НАН України,що оцінила поклади  сланцевого газу в Україні на рівні 9,4 трильйонів кубометрів газу,однак  знов таки слід враховувати той факт,що не є відомим той обсяг газу,що буде технічно видобувним з цих 9 трильйонів. Також на замовлення Міністерства енергетики та вугільної промисловості міжнародною  компанією IHS CERA було проведено дослідження за якими робиться прогноз,що на 2035 рік Україна зможе видобувати власними силами 65-70 мільярдів кубометрів газу,однак це стане здійсненим лише у разі постійного фінансування та подальшого залучення інвестицій й технологій[17].

Не менш цікаві прогнози дають експерти Агентства США  з міжнародного розвитку:за базовим  прогнозом експертів,видобуток нетрадиційного газу розпочнеться у 2015 році,що через  п’ять років надасть змогу  видобувати газ на рівні 22 мільярдів  кубометрів газу,та 97 мільярдів через 20 років. Для виходу на прогнозований  рівень буде потрібне залучення від 2 до 9 мільярдів доларів США щорічно. Однак слід зазначити,що цей прогноз  стане дійсністю лише у разі того,якщо Україна матиме необхідною інфраструктурою,технологією (включаючи техніку та технології для проведення безпечного гідророзриву пласта),зможе підготувати або  забезпечити себе висококваліфікованими  кадрами та надасть необхідних пільг  підприємствам занятих у цій  сфері,інакше не виключений варіант,коли Україна почне видобування газу не раніше 2027 року[15].

 На фоні вищезгаданих  довгострокових прогнозів,чималий  ентузіазм та оптимістичні настрої,що  курсують в кулуарах Міністерства  енергетики та вугільної промисловості  України,є як мінімум передчасними. Заяви стосовно того,що вже  з 2015 Україна почне отримувати  перші результати від діяльності  співпраці із Shell та Chevron звісно мають право на життя,однак ці результати скоріш за проявляться в тому,що буде підтверджено можливість промислового видобутку. Міністр енергетики та вугільної промисловості пан Едуард Ставицький заявив,що промислова розробка Юзівської площі почнеться у 2017 році,тож очікувати відчутного збільшення.

До усіх прогнозів слід прислуховуватися,однак не більше,оскільки розбіжності в прогнозах є  не лише українською проблемою,а  й американською,французькою,польською  тощо. Так от для приклада слід згадати  випадок,коли поклади родовища Marcellus в Америці спочатку були оцінені Адміністрацією енергетичної інформації в 11,6 трильйонів кубометрів,а згодом Геологічна служба США виявила,що поклади становлять 2,4 трильйони[17].

            У разі початку самостійної  розвідки та розробки Україною  покладів нетрадиційного газу  Україна мала б можливість  в перспективі стати дійсно  енергонезалежною й використовувати  надлишки газу для консервації  в газосховищах. Консервація в  газосховищах може надати Україні  змогу убезпечити себе від  наслідків майбутніх газових  воєн та навіть отримати певні  дивіденди від такої політики,оскільки  за словами експерта з енергетичних  питань Валентина Землянського підземні газосховища України можуть вмістити до 10 мільярдів кубометрів газу для сезонного збереження газу з європейських країн[23].

Іншим шляхом може бути залучення  ТНК до розвідки,розробки та видобутку  нетрадиційного газу,що наразі й було зроблено. Україна на сьогодні має  УРП (Угоди про розподіл продукції) з двома ТНК : Royal Dutch Shell та Chevron (УРП очікує підписання). Chevron має домовленості стосовно розвідки,розробки та видобутку газу на Олеській площині та виступаючи оператором проекту буде здійснювати координування усіх технічних процедур. Shell має УРП на Юзівській площині та так само виступає оператором проекту. УРП з Shell підписано строком на п’ятдесят років й половина усіх результатів видобутку відходить британсько-голландській компанії.  Цікавим є те,що на даний момент умови УРП не оголошені та залишаються конференційними,а тому в більшості населення не існує змоги дізнатися подробиці. Залучення міжнародних ТНК і є тим альтернативним шляхом,що дозволить Україні здобути необхідні технології та висококваліфікованих фахівців,що надасть змогу у майбутньому розпочати підготовку власних кадрів.

Станом на 2010 рік Україна  забезпечувала себе власним газом  лише на 35 відсотків,що не є достатнім  об’ємом для впевненого самопочуття  держави на міжнародній арені,однак  таку ваду планується ліквідувати вже  до 2030 року,про що йдеться в оновленій  Енергетичній стратегії України  до 2030 року,в якій відчутна доля сподівань  покладається на видобуток нетрадиційного газу який збільшить рівень власного видобутку газу Україною до 90 відсотків[3,16].

Нижче будуть приведені площини  та ділянки на яких потенційно може бути розпочата розвідка,розробка та видобуток вуглеводнів:

Юзівська площа,Дніпровсько-Донецький басейн: укладено УРП із компанією Shell (строком до 2063 року), яка на першому етапі розвідки взяла на себе інвестиційні зобов’язання на суму 410 мільйонів доларів,що будуть витрачені на геологічну розвідку. Перші буріння повинні розпочатися вже в 2013 році. Перші результати стануть відомі у 2015 році,коли стануть відомими підтверджені запаси покладів газу. За словами Едуарда Ставицького промислова розробка почнеться у 2017 році,під час якої буде інвестовано не менше 10 мільярдів доларів США з боку Shell та 30 мільярдів гривень з української сторони. За оптимістичним варіантом в рік буде видобуватися до 20 мільярдів кубометрів газу,а за песимістичним 10 мільярдів. Прогнозовані запаси Юзівської площі становлять від 5 до 1,5 трильйонів кубометрів газу[12].

Олеська площа,Люблінський басейн: За даними Державної служби геології і надр України прогнозовані запаси Олесської площі становлять 3 трильйони кубометрів газу. Переможцем конкурсу на розробку Олеської площі стала американська компанія Chevron. Станом на травень 2013 року УРП із компанією Chevron досі не підписано. На разі ведуться переговори представників американської компанії та місцевої влади стосовно умов роботи першою на Олеській площі. Згідно постанови Кабінету міністрів Україні від 30 листопада 2012 року, мінімальний обсяг інвестицій з боку інвестора протягом геологічної розвідки повинен складати 1,3 мільярди гривень[13].

Скіфська нафтогазова  площа: На вересень 2012 року у конкурсі на укладання УРП приймали участь наступні компанії: компанія Lukoil Overseas Ukraine B.V. (Нідерланди), а також пул компаній Exxon Mobil (США), Shell, Petron (Румунія) і Національна акціонерна компанія "Надра Україна". Інвестиції на рівні 10-12 мільярдів доларів США дозволять отримувати 3-4 мільярди кубометрів газу на рік. За словами міністра екології та природних ресурсів України найбільш вірогідно,що УРП буде підписано із Exxon Mobil у вересні 2013 року[7,8].

Фороська площа: На сьогодні жодна з міжнародних компаній не виявила зацікавленості в участі в розробці цієї площини. Прогнозований рівень видобутку сланцевого газу складає від 2 до 3 мільярдів кубометрів на рік. Для початку промислового видобутку (включаючи попередні етапи розвідки та розробки) будуть необхідні інвестиції в розмірі 8-10 мільярдів доларів США.

Слобожанська  площа: Запаси Слобожанської площі оцінюються у 50-70 мільярдів кубометрів сланцевого газу. Прогнозований обсяг інвестицій оцінюється в 25-30 мільярдів доларів. Річний рівень видобутку складатиме від 6 до 8 мільярдів кубометрів газу. У 2013 заплановано провести конкурс на укладання УРП[14].

(Полтавська площа)  Воронківсько-Селюхівська та Сотниківсько-Бобрівська площі: прогнозовані запаси сланцевого газу  Сотниківсько-Бобрівської площі становлять 98 мільярдів кубометрів газу. Компанія,що буде займатися розробкою цією площі стала «Надра-Геоінвест» й відтепер повинна інвестувати,як мінімум,150 мільйонів гривень. Розробка площі буде проходити в період з 2012 по 2017 рік[9].

Воронківсько-Селюхівську площу буде розроблено тією компанію в період з 2012 по 2032 роки,а мінімальна сума інвестицій складе 120 мільйонів гривень.

1.3. Показники країн-сусідів та їх вплив на загальні успіхи України

У сусідніх країнах сланцева революція теж була сприйнята  неоднозначно:

Росія: Для РФ не має сенсу переходити на сланцевий газ через більш привабливу вартість видобування покладів традиційного газу,що становить 50 доларів США на тисячу кубометрів,що офіційно було підтверджено головою «Газпрому» Олексієм Міллером. Хоча Росія й не планує в найближчій час сама розпочинати працювати із сланцевим газом,вона вкрай негативно відноситься до таких ініціатив збоку інших держав (США,Польща,Україна тощо). Так ,заступник Олексія Міллера,Олександр Медведєв назвав можливість видобутку сланцевого газу Польщею «найбільшою загрозою Росії».

Хоча найбільшою загрозою для Росії скоріш є інший фактор,а  саме:технічна та технологічна відсталість  російської газовидобувної та газотранспортної системи. Першим дзвоником стало  припущення у доповіді Міжнародного енергетичного агентства,що протягом наступного десятиріччя Росія може втрати статус одного з світових лідерів  газового ринку. А тому РФ слід зосередитися на розробці технологій,що знизять  витрати під час виробництва  та транспортування й почати розвідку своїх східних та північних територій  з метою подальшого видобутку  нетрадиційного газу[10,17,21].

Польща: На сьогодні Польща займає перше місце в Європі та 11 в світі за запасами сланцевого газу,що дає змогу Польщі у середньостроковій перспективі на півсторіччя позбавитися від енергетичної залежності від Росії та покрити промислові потреби власними силами. Польща має в своєму розпорядженні 164 мільярди кубометрів традиційного газу та ще від 346 до 768 мільярдів кубометрів сланцевого газу (однак є й прогнози з боку американських експертів,що стверджували про запаси сланцевого газу в 5 трильйонів кубометрів),що беручи до уваги відносно низький рівень споживання газу (16 мільярдів кубометрів) може за умови збереження вищезгаданого рівня споживання забезпечити Польщу від 35 до 65 років повної енергетичної незалежності. Ще одним аргументом на користь видобутку сланцевого газу в Польщі буде той факт,що Польща покупає газ в Росії приблизно за 500 доларів США за 1 тисячу кубометрів,в той час як собівартість видобутку сланцевого газу буде становити 300 доларів. До того ж,на противагу негативним настроям по відношенню до сланцевої революції в Європі,польське населення цілком підтримує можливість переходу на нетрадиційний газ. Однак беручи до уваги останню інформацію та заяву представників ExxonMobil стовно того,що буріння в родовищах польської Померанії не є рентабельними для промислового видобутку,що призвело до уповільнення інвестицій зарубіжних ТНК[22].

Білорусь: З того часу як стало відомо,що на теренах Польщі та Литви було виявлено родовища сланцевого газу,за ініціативи президента О.Лукашенка було розпочато розвідку власних покладів сланцевого газу,з метою зменшення енергозалежності від Росії. Так у 2012 Білорусь уклала контракт на 10 років із неназваною швейцарською компанією. Наразі теоретичний видобуток сланцевого газу в Білорусі є нерентабельним,однак білоруські експерти наполягають на тому,що якщо ціни на нафту та газ піднімуться,то це дозволить розпочати видобуток нетрадиційного газу в Білорусі[5].

Молдова: У 2011-2012 роках Молдову накрила хвиля «сланцевих надій»,коли було оголошено,що на прикордонній територій Молдови з Україною (Чернівецька область) було виявлено поклади сланцевого газу на глибині 1000-1200 метрів,однак через малу дослідженість цих покладів подальша розвідка та розробка не є доцільною. За відсутності,так званих, «сланцевих карманів» видобуток не має сенсу. Саме тому далі переговорів між двома державами справа на даний момент не пішла[6].

З досвіду наших сусідів  Україна може зробити для себе певні висновки як от: залучення  іноземних компаній несе в собі як плюси так й відчутні недоліки. Приклад Польщі,коли розчарування компанії-інвестора  призвело до охолодження зацікавленості з боку інших гравців,слід взяти  до уваги. На мою думку шляхом уникнення  таких ускладнень є початок самостійної  розвідки покладів сланцевого газу в Україні

Розділ 2. Скраплений газ як ключ до зниження енергонезалежності

2.1. Національний проект: LNG-термінал

На сьогоднішній день Україна  власними силами видобуває 20 мільярдів  кубометрів газу на рік,що аж ніяк не може задовольнити її внутрішні потреби,а  тому Києву доводиться звертатися по імпортний газ. Здебільшого Україна  покупає імпортний газ у Росії,хоча в останні роки й простежується  тенденція до зниження обсягів закупок  російського газу,Україна все  ще відчуває наслідки газового контракту  Тимошенко-Путіна 2009 року та Харківський  угод Януковича-Медведєва 2010 року,за якими  Україна зобов’язана покупати фіксований об’єм газу та за завищеною ціною. Так у 2012 році ми повинні були придбати 42,5 мільярди кубометрів газу.

Отже Україна зустрілася із нагальною потребою диверсифікації шляхів постачання імпортного газу,та у середньостроковій перспективі  збільшення об’ємів видобутку традиційного та нетрадиційного газу на власних  теренах. На 2013 рік Україна здійснює активні кроки на шляху до реалізації як першого так й другого. Вже  сьогодні до України надходить газ  з Європи реверсивним шляхом (з  Німеччини через Польщу;почав  надходити газ з Словаччини та Угорщини),що дуже непокоїть російську  сторону,оскільки таким чином Україна  не просто заощаджує,але й більше того не збагачує РФ. Також Україна  уклала угоди з розподілу продукції  із Shell та знаходиться на фінальному етапі укладання угод із Exxon Mobil та Chevron,що будуть займатися розвідкою та видобутком сланцевого газу з Юзівської,Олеської та Скіфської площин.

Одним з пріоритетних національних проектів виступає програма з будівництва  першого LNG-термінала в Україні. Програмою займається Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України(ДАІУНПУ),що керується славнозвісним В.Каськів. У листопаді 2012 року було підписано угоду про створення консорціуму інвесторів Національного проекту «LNG-термінал»,однак наступного ж дня після підписання було оголошено однією з сторін,що її представник не мав на те необхідних повноважень,а тому фактично Україна виступила посміховиськом для світової спільноти.

Проект покликаний підвищити  рівень диверсифікації газових постачань  планується реалізувати до 2017 року.Термінал будується на узбережжі Чорного моря,в Одеській області,біля порту «Південний». Потужність термінала дозволить Україні імпортувати до 10 мільярдів кубометрів газу на рік. За даними ДАІУНПУ реалізація проекту дозволить знизити вартість імпортного газу на 15-20%,що дозволить відчутно заощадити не тільки державній казні,але й знизить вартість газу для домашніх господарств та ЖКГ. Так для порівняння російський газ,враховуючи знижку за умовами Харківських угод,складає в середньому 416-430 доларів США,в той час як на спотовому ринку тисяча кубометрів скрапленого газу коштує в середньому 322 долари США. Це не беручи до уваги той факт,що у разі закупівель скрапленого газу в України буде можливість обирати постачальників,а тобто проводити політику диверсифікації,в той час як із Росією такий трюк не пройде. Прогнозується,що перші партії скрапленого газу можуть почати поступати до України вже у 2016 році.

Вартість проекту складає 969 мільйонів євро.Окупитися проект повинен за чотири роки опісля початку експлуатації. По факту державний внесок в суму вартості проекту складає лише 7% від загальної суми,решта ж складають приватні інвестиції (близько 730 мільйонів євро). Наразі ці 7% дають Україні 25%+1 акцію,що дозволяє отримати блокуючий пакет акцій у міжнародному консорціумі[5].

Загалом в рамках реалізації даного проекту було підписано дві  угоди:угоду із Excelerate Energy LLC відносно оренди плавучого заводу із ре газифікації скрапленого газу,та угоду із іспанською Gas Natural SDG,яка повинна координувати діяльність консорціуму зі здійснення проекту. Історію пов’язану із процесом підписання із іспанською компанію було згадано вище.

На першому етапі планується побудувати газопровід,що з’єднає  плавучу платформу,орендовану в  американців,із українським магістральними трубопроводами,що дозволить за такої  схеми отримувати до 5 мільярдів  кубометрів газу на рік. Другий етап передбачає будівництво наземного терміналу,що буде складатися з трьох резервуарів,які  зможуть забезпечити постачання 10 мільярдів на рік починаючи  з 2018 року. Заплановано укласти угоду  на постачання 60% від загального об’єму газу,що може бути прийнятий терміналом,з  якимось одним постачальником,а  решту закуповувати в інших постачальників. На сьогодні потенційними постачальниками  виступають наступні держави: Катар,Лівія,Алжир,Єгипет,Азербайджан,Грузія та також цілком ймовірне співробітництво  із Австралією та США[5].

Нагальною проблемою для  втілення в життя проекту є  ненадання кредитів під державні гарантії,буксування процесу створення  міжнародного консорціуму,невизначеність із складом учасників міжнародного консорціуму й проблема із турецькою  стороною,що продовжує встромляти палки  в колеса українській газовій  машині. Подальше існування цих факторів може суттєво збити графіки реалізації проекту. Наразі Україною планується залучити до 100 мільйонів євро від міжнародних фінансових установ з метою будівництва морської частини інфраструктури проекту та ведуться постійні переговори із турецькою стороною,стосовно можливості проходу танкерів із скрапленим газом через протоки Босфор та Дарданелли. Така позиція Туреччини змушує Україну шукати інші шляхи для постачання скрапленого газу до України. Так от розглядається можливість будівництва заводу з боку Середземного моря в Туреччині,що відкине потребу проходу танкерів із скрапленим газом через протоку Босфор,яка так непокоїть Анкару.

Хоча беручи до уваги можливість підписання між Україною та Туреччиною угоди про торгівлю у 2013 році,Туреччина  може піти на поступки у питанні  з пропуску танкерів через свої протоки,а  зважаючи на результати юридичної експертизи,яку  було проведено американською фірмою Baker Bots на замовлення української сторони,то Туреччина вірогідніше за все піде на певні поступки[7].

Можливі постачальники  скрапленого газу

З активна діяльність з  залучення зарубіжних постачальників ведеться вже близько року,але  найбільш активно розглядаються  варіанти співпраці із Катаром,Алжиром,США. Зі свого боку додам,що не менш перспективними є грузинський,австралійський,азербайджанський,лівійський та єгипетський напрямки. Так українська сторона веде перемовини із двома  катарськими компаніями - Ras Gaz і Katar Gas. Про серйозність намірів України може свідчити той факт,що минулого року до Катару приїздив президент України,цього року переговори продовжив особисто голова Міністерства енергетики та вугільної промисловості Едуард Ставицький[1].

Потенційно Україна може укласти угоди з поставок скрапленого  газу із США. Так нещодавно стало  відомо про наміри Exxon Mobil та Qatar Petroleum International збудувати в Техасі термінал з скраплення газу,що може зіграти на руку й українській стороні.

Не виключені  поставки й азербайджанського газу за посередництва Грузії. Ці наміри були озвучені віце-прем’єром Грузії Георгієм Барамідзе[4].

Україні також варто  було б зосередитися на встановлені  поставок з п’ятірки найбільших постачальників скрапленого газу: Катар (17,5% світової долі – 54 мільярди кубометрів газу) , Алжир (10% - 30 мільярдів), Нігерія (9% - 28 мільярдів),Малайзія (13% - 40 мільярдів),Індонезія (12% - 37,5 мільярдів)[6].

3.Вплив зовнішніх  чинників на стан енергетичної  безпеки України

3.1. Газові війни між Україною та РФ

Причиною початку першої газової війни можна вважати  бажання української сторони  переглянути тарифи на транзит російського  газу до Європи через територію України (до рівня 1,7-2 доларів на тисячу кубометрів газу на 100 км). Російська сторона  згодилася із збільшенням транзитної ціни,однак в свою чергу висунула нову ціну на газ для України (піднявши її з 50 доларів до 150-170 доларів). Фактично переговорний процес,що тривав з середини 2005 року закінчився нічим й у представники Газпрому висунули Україні ультиматум,за яким Україна повинна була погодитися із середньоєвропейською ціною у 160 доларів й дати відповідь до 1 грудня 2005 року. Так з відмовою української  сторони,Росія з 1 січня зупинила постачання газу на ринок України.

3-4 січня 2006 року першу  газову війну було завершено  підписанням угоди між Газпромом  та Нафтогазом.

Під час першої газової  війни між Україною та Росією,Україна  могла вийти з лав СНД,коли таку заяву оголосив тодішній міністр  закордонних справ Б.Тарасюк в  знак протесту проти «газового шантажу» з боку РФ.