Гендерные особенности поведiнки особистостi в конфлiктних ситуацiях

МІНІСТЕРСТВО З ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ УКРАЇНИ ТА ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

 

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

 

Соціально-психологічний  факультет

 

Кафедра загальної психології

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

З ПРЕДМЕТУ «СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ»

 

на тему:

 

«ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ  ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ В КОНФЛІКТНИХ  СИТУАЦІЯХ»

 

 

 

 

 

Виконала:

Слухач групи ЗП-08-5К

Павлова Т. В.

 

 

Науковий керівник:

Старший викладач кафедри загальної психології,

Селюкова Т. В.

 

 

 

 

 

 

 

                                            Харків - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП....................................................................................................................3

 

РОЗДІЛ 1. КОНФЛІКТ – ЯК СОЦIАЛЬНО – ПСИХОЛОГIЧНИЙ ФЕНОМЕН…………………………....................................................................5

1.1. Поняття конфлікту та загальні характеристики його прояву ……………5

1. Причини виникнення та основні стадії конфлікту………………………..10

1.3. Стратегії поведінки чоловіків та жінок у конфліктній ситуації…………14

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1……………………………………………….....20

 

РОЗДІЛ 2. ЕМПЕРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  ГЕНДЕРНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОВДІНКИ ОСОБИСТОСТІ  В КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ……………………………………………………………………22

2.1. Характеристика вибірки та методів дослідження......................................22

2.2. Порівняльна характеристика  гендерних особливостей конфліктної  поведінки……………………………………………………………………..…25

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2………………………………………………......28

ВИСНОВКИ..........................................................................................................29

СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ.....................................................................................31

ДОДАТОК 1..........................................................................................................33

ДОДАТОК 2..........................................................................................................35

 

                                         ВСТУП

 

        Актуальність. Актуальність проблеми полягає в тому, що сучасне суспільство знаходиться в постійному розвитку. Конфлікт є одним із основних способів прогресу. У всіх сферах життєдіяльності людина зустрічається з конфліктом між людьми або між елементами особистості. Чоловіки та жінки знаходяться у постійній боротьбі за цінності, однакові права, домагання на певний статус, владу й ресурси. Між ними виникають протиріччя яке породжує конфлікт.

         Поведінка чоловіків і жінок в конфліктній ситуації різна. Жінкам під час конфлікту властива більше виражена установка на активізацію інших людей, чим чоловікам, які в аналогічній ситуації частіше схиляються до більш пасивного поводження. Чоловіки більш чітко розглядають і розрізняють конфліктні ситуації, чим жінки, і диференціюють своє поводження залежно від сфери конфлікту. Чоловіки й жінки по-різному долають конфліктні ситуації, що виникають у сімейному й домашнім колі. Жінки проявляють більше терпимості й прагнення до компромісного примирення інтересів. Чоловіки в цій ситуації частіше прибігають до «міцного» вираженням і лайкам, а жінки скоріше готові заплакати.

          Схильність особистості до конфліктних взаємодій може бути зв'язана не тільки з віком, що визначає вибір тієї або іншої форми протистояння конфліктним ситуаціям. Але й професійним стажем, характером професійної діяльності, приналежністю людини до чоловічої або жіночої статевої групи, до великого або малого соціуму, етнічній групі й соціальному шару, прийняттю їм певної соціальної ролі, а також із соціальним досвідом у цілому.

          Недостатня практична розробленість визначили вибір теми нашого дослідження.

Об'єктом дослідження є поведінка особистості в конфлікті.

Предмет – гендерні особливості поведінки особистості в конфліктних ситуаціях.

Метою роботи є вивчення гендерних особливостей поведінки особистості в конфліктних ситуаціях.

Завдання нашої курсової роботи були наступні:

1.Розглянути теоретичні підходи вивчення проблеми конфлікту, гендерних особливостей поведінки в працях зарубіжних і вітчизняних авторів;

2. Визначити стилі поведінки в конфліктних ситуаціях;

3. Дослідити відмінності поведінки в конфліктній ситуації між жінками та чоловіками.  

         У ході вивчення теоретичних основ конфлікту та конфліктної поведінки нами була висунута гіпотеза про те, що між групами випробуваних будуть спостерігатись достовірні відмінності у стилях поведінки в конфліктних ситуаціях.

         Методи які використовувались в нашому дослідженні це теоретичний аналіз, емпіричний аналіз та математична статистика.

          Для перевірки гіпотези та вирішення поставлених завдань були використані такі методики як: «Методика вивчення особистісної схильності до конфліктної поведінки К. Томаса» та методика «Особистісна агресивність та конфліктність» (Є.П. Ільїн та П.А. Ковальов).

          У нашому  дослідженні брали участь 40 осіб.

Методологічною основою дослідження конфлікту та гендерних особливостей поведінки в конфлікті є основні теоретичні та методологічні положення, сформульовані у працях таких дослідників як Герберт Спенсер, Георг Зиммель, Ральф Дарендорф, Ильин Е. П, Берн Ш, Карл Маркс.

Структура роботи: курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку літератури, який складається з джерел. Курсова робота має обсяг  сторінок.

 

 

РОЗДІЛ 1

КОНФЛIКТ – ЯК СОЦIАЛЬНО – ПСИХОЛОГIЧНИЙ ФЕНОМЕН

 

     1.1. Поняття конфлікту та загальні характеристики його проявів.

    

       Ще задовго до офіційного  народження  соціології існували теорії, що розглядають суспільство як організований конфлікт або боротьбу між індивідами й соціальними групами, між різними шарами суспільства. У кінці 19 століття Герберт Спенсер зробив висновок про те, що суспільство відбирає в процесі природного відбору кращих із кращих. Сучасник Спенсера Карл Маркс сформулював інший погляд на дану проблему. Він припустив, що соціальне поводження може бути кращим образом поясненее як процес конфлікту. Видатний німецький теоретик Георг Зиммель був зацікавлений у вивченні конфлікту в малих групах. Він відзначав, що конфлікти серед членів однієї тісно зв'язаної групи мають тенденцію бути більше інтенсивними ніж конфлікти серед людей, які не розділяють загальних почуттів приналежності до однієї групи. Ральф Дарендорф затверджував що, постійні соціальні зміни в суспільстві, і є переживання соціального конфлікту [2].

       У сучасній психології конфлікт  визначається як відсутність  згоди між двома або більше  сторонами - особами або групами.  Конфлікт - ситуація, у якій кожна  зі сторін прагне зайняти позицію,  несумісну й протилежну стосовно  інтересів іншої сторони.        

        У найбільш загальному вигляді  конфлікт можна визначити як  загострення суперечностей, що  виникають у результаті відмінності  в поглядах, інтересах, прагненнях людей і сприймаються та оцінюються його учасниками як несумісні з їх власними.

         Це супроводжується спробами примусового нав'язування власної позиції й призводить до психологічної напруженості та протиборства [22].

        Основними складовими конфлікту  є: учасники конфлікту, події його виникнення, сприйняття конфліктуючими один одного в ситуації, що виникла (насправді чи уявно), спрямованість і емоційна виразність дій конфліктуючих. Усякий конфлікт має свою причину, виникає із приводу необхідності задоволення потреб. Та цінність, що здатна задовольнити цю потребу й через оволодіння якої виникає конфлікт, і є його об'єктом. Учасниками конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, організації. Головними учасниками конфлікту є протидіючі сторони або супротивники[6].

У кожному конфлікті можна виділити його окремі компоненти (сторони): пізнавальний, емоційний, вольовий. Пізнавальний компонент полягає в протиріччі сприймання тих чи інших подій, явищ, фактів його учасниками в існуючій ситуації, викривленні уявлень про індивідуальні особливості один одного та займану позицію, справжні причини напруженості, можливі варіанти вирішення проблеми. Конфлікт може також спричинитися акцентуванням уваги не на цілісному тлі події, а на окремих її фрагментах (частинах, деталях), загостренням пам'яті на негативних обставинах, пов'язаних з контактами конфліктуючих у минулому, низьку критичність мислення, нездатність зрозуміти позицію іншого чи визнати правильність відмінної від своєї точки зору, тенденційність та упередженість оцінок.

          Емоційний компонент конфлікту  виявляється як взаємна антипатія чи особлива небезсторонність один до одного, взаємна подразливість та збудливість, агресивність та злобливість, неприйнятність емоційного стану іншої людини, емоційна тупість чи, навпаки, підвищена чутливість.

        Вольовий компонент конфлікту виражається через взаємну демонстрацію (зазвичай - словесну) суперечності позицій, непоступливість, негативізм, небажання зрозуміти один одного й розібратися в ситуації, що склалася, затяте нав'язування своєї точки зору. Зазначені компоненти конфлікту взаємодоповнюють один одного, щоразу проявляються по-різному[6].

       Необхідно розрізняти причину  й привід виникнення конфлікту,  причому вони можуть бути як справді суттєвими, так і незначними й оцінюватись кожною із сторін по-різному. Причини не завжди «лежати на поверхні», вони інколи знаходяться в минулому й тому приховані, незрозумілі одній із конфліктуючих сторін. Конфлікт може виникнути непередбачено (випадково, ситуативно) чи викликатися спеціально (провокуватися), загострюватися при виникненні сприятливої ситуації. Є ще один варіант виникнення конфлікту, який полягає в поступовому накопиченні в стосунках різних, поки що незначних суперечностей, виникненні ворожнечі та її загостренні, «розпалюванні» родичами, близькими - аж до цілковитої неможливості нормального співіснування.

       До  необхідних умов виникнення соціального  конфлікту варто віднести соціальну  позицію, економічне становище  людей, а також ступінь ідентифікації  людини з конкретною групою, культурну  зрілість. Саме соціальна позиція  (положення) забезпечує границі доступного й можливого для індивіда й соціальної групи. Останні впливають на формування відповідних реалістичних бажань і досягнень. Положення, відбите в бажаннях, почуттях і життєвих планах, перетворюється в сукупність складних стимулів діяльності в інтереси, які й виступають як основний мотив соціального поводження. Протиріччя ж соціальних інтересів є головною причиною конфліктів[7].

       Формулу  соціального конфлікту можна  представити як єдину трихотомічну систему «суб'єкти, інтереси, дії». Таким чином, соціальна причинність конфлікту визначається такими соціологічними категоріями як потреби, інтереси й цінності. Саме вони є внутрішніми побудниками активності. Спільне між потребами, інтересами й цінностями полягає в тому, що у всіх випадках ми маємо справу із прагненням людей, що впливають на їх соціальне й економічне поводження. Однак якщо потреби орієнтують поводження людей на володіння тими благами, які життєво необхідні, то інтереси й цінності стимулюють дії, що виходять із взаємного відношення людей один до одного. Безпосередній предмет соціального інтересу й цінності  це не най головне, а ті позиції індивіда або соціальної групи, які забезпечують одержання цього блага. А оскільки ці позиції не рівні, остільки інтереси й цінності в певному змісті більше конфликтогенні, чим потреби. Отже, інтереси й цінності пов'язані із соціальним станом, що фіксує на певний час сукупність можливостей, наданих діючій особі суспільством [1].

        Конфлікт має певний набір  елементів і стадій розвитку, які характеризують різного роду конфліктні взаємодії як на рівні особистості, так і між суб'єктами. З одного боку, це стадії розгортання соціального протиріччя, а з іншої  власна динаміка соціального конфлікту.

      Основними ознаками конфлікту як психологічного феномену є:

1) наявність  протиріччя (реального чи уявного,  вигаданого), що оцінюється як  непереборне й набуває відкритої,  демонстративної форми. Таке протиріччя  може виникнути власне як функція  ситуації, так і бути результатом  «зусиль» учасників, їхніх вчинків, поведінки, ставлення один до одного;

2) зміна характеру  спілкування в напрямі конфронтації, негативної спрямованості мінімум однієї, а частіше – обох сторін. Відчуваючи взаємну ворожість і небажання спілкуватись, учасники конфлікту вимушені це робити (через наявність відносин службової залежності чи підпорядкованості, для «збереження» сім'ї тощо), що стимулює ескалацію конфлікту;

3) активність  сторін, прагнення до перемоги будь-що, поступове розширення арсеналу використовуваних засобів – осуд, залякування – шантаж, погрози, фізичний вплив [10].

       Форми вираження соціального  конфлікту мають різні модифікації.  Вони різко відрізняються залежно  від рівня субъектности. Внутріособистісний  конфлікт представлений многообразно. Зокрема, такі форми як емоційно-психічна напруженість (тривога, страх, фрустрація), зіткнення протилежних норм, цінностей, оцінок, переживань, настроїв і стереотипів поводження свідчать про внутрішній розлад, що виражається зовні в неакдекватных діях[11].  

       Міжособистісний конфлікт завжди являє собою безпосередні форми очного або заочного контакту, що містить мотиви суперництва, зіткнення й пошуку згоди. Внутрігруповий і межгрупповой конфлікт, як правило, спочатку аморфний, але по ходу його розгортання структуруется й втілюється у формуванні групової ідентичності (свої й чужі), в організованому протиборстві, кооперації й конкуренції, боротьбі референтних груп, у ступені консолідації, згуртованості групи навколо значимих цілей. На рівні соціального конфлікту є структуровані інтереси, що виражаються представниками, агентами великих соціальних суспільностей, як правило, оформлені організаційно, забезпечені матеріально й ідеологічно. Це національні, соціально-класові, державні конфлікти. Конфлікти в організаціях це групові й соціальні різновиди конфлікту. Їхня особливість полягає в їхній заглибленості у формальні й неформальні структури організацій.

       Конфлікт між особистістю й групою виникає тоді, коли хто-небудь зі членів організації порушує норми поводження або спілкування, що зложилися в неформальних групах. До цього виду відносяться й конфлікти між групою й керівником, які протікають найбільше важко при авторитарному стилі керівництва. Міжгруповий конфлікт - це конфлікт між формальними й (або) неформальними групами, з яких складається організація. Наприклад, між адміністрацією й рядовими працівниками, між працівниками різних підрозділів, між адміністрацією й профспілкою[15].

 

      1.2.Причин виникнення та основні стадії конфлікту.

      

      Причини конфліктів можна поділити на об'єктивні та суб'єктивні, причому в обох випадках вони негативно впливають як на стосунки в офіційній та неофіційній сферах, так і на психологічний стан окремої особистості.

      Об'єктивними причинами конфліктів  у колективі можуть бути: недоліки в організації роботи, невідповідне матеріально-технічне забезпечення діяльності (нестача технічних засобів, перенаселеність службових кабінетів), нераціональний розподіл обов'язків та нерівномірна завантаженість працівників роботою, а також формальне об'єднання в робочі групи (відділи, підрозділи тощо) без врахування психологічної сумісності учасників. Стосовно конфліктів у сім'ї - це передусім матеріальні нестатки, побутова невлаштованість. Слід враховувати, що кожна об'єктивна причина набуває особистісного звучання, а наявні протиріччя призводять до загострення стосунків між людьми.

       Власне суб'єктивними причинами  є: негативний соціально-психологічний  клімат, невідповідність офіційної  та неофіційної структур колективу  (протиборство між керівником і неформальним лідером, ворожнеча між окремими неформальними групами), негативні риси характеру та деякі особливості особистості (егоїзм, недостатні самовладання та витримка, завищені самооцінка та рівень домагань, тривожність)  наявність психологічних бар'єрів. Конфлікт може викликатись відразу кількома причинами, одна з яких - основна, базова, а інші можуть не усвідомлюватись чи маскуватись (наприклад, особиста недисциплінованість пояснюється великим обсягом роботи, недоліками в роботі громадського транспорту). Під час конфлікту інколи виникають нові умови, які стають домінуючими або ж повністю заміняють первісні[6].

        Виділяють чотири основні стадії конфлікту:

        Перша - виникнення конфліктної  ситуації. На цій стадії зароджується протиріччя, яке може ще не усвідомлюватись учасниками та свідками.

Якщо конфлікт має спеціальний характер, то протиріччя, що було в прихованій формі, загострюється із ініціативи однієї з сторін.

       Друга - усвідомлення конфлікту.  Конфліктуючі сторони починають розуміти, що перебувають у конфліктних, суперницьких стосунках із відповідним емоційним забарвленням. Формується оцінка ситуації як конфліктної - визначаються причина, привід, склад учасників, перебираються варіанти дій та визначається оптимальний з їх, приймається рішення на дію. Рішення може бути двох видів: усіляко попереджувати розвиток конфлікту, шукати компроміс, уникати конфлікту чи, навпаки, активізувати конфлікт, надати йому більш гострої форми й досягти переможи.

      Третя - зовнішній прояв конфлікту, його апогей. Відбувається відкрите зіткнення конфліктуючих сторін, кожна з яких діє відповідно до своїх намірів та прийнятих рішень. Водночас робляться спроби блокувати дії суперника. Сторони можуть погодитись на компроміс, і тоді зіткнення набере форми переговорів (безпосередньо або через третю особу), причому найбільш ефективний результат таких переговорів - взаємні вчинки.

     Четверта - вирішення, завершення конфлікту.  На цій стадії учасники оцінюють  наслідки своїх дій, оцінюють досягнутий результат із раніше наміченою метою. Залежно від висновків конфлікт припиняється (затухає) або ж розвивається далі, в останньому випадку він заново проходити через другу, третю та четверту стадії, але вже на новому рівні[2].

     Звичайно, виділення зазначених стадій досить умовне, якщо враховувати різноманітність ситуацій, у яких виникає конфлікт, та форм його перебігу. В одних випадках вони чітко виявляються, в інших - сполучаються, зливаються одна з одною, що зокрема характерно для швидкоплинних конфліктів. Інколи не усвідомлюється або ж погано диференціюється причина конфлікту, рішення про варіант оптимальної поведінки для вирішення конфлікту може прийматися спонтанно. Нарешті, конфлікт може вирішитись повністю, частково чи не вирішитись зовсім (уявне вирішення).

       В останньому випадку в однієї  зі сторін або у всіх учасників  виникають негативні емоційні  стани (відчуженість, злобливість,  песимізм тощо). Невирішений конфлікт  може трансформуватися із міжособистісного у в нутрі особистісний, що супроводжується тяжкими переживаннями, самозвинуваченнями, виникненням невротичних станів, хоча зовні всі виглядає пристойно. Вихід однієї зі сторін з конфлікту на останньому етапі його розвитку з установкою на тимчасове припинення протиборства характеризується байдужістю, визнанням поразки, зовнішніми проявами згоди, за якими маскується істинне ставлення до суперника. За нагоди такий конфлікт спалахує з новою силою. Правильна діагностика вищезазначених стадій перебігу конфлікту та чинників, що його загострюють чи пом'якшують, дозволяє зацікавленій стороні вирішити питання про вибір найбільш доцільного способу розв'язання конфлікту, профілактики його можливих деструктивних наслідків, чим значно зменшує негативні наслідки протиборства[2].

     Слід  відзначити, що динаміка конфлікту значною мірою визначається тим,

яка стратегія  поведінки в конфліктній ситуації раніше сформувалась у його учасників. Ця стратегія визначається двома  параметрами:  наступальність та кооперативність. Перший - це наполегливість у реалізації власних інтересів, другий - здатність враховувати інтереси іншого. Сполучення цих параметрів дає п'ять тактик поведінки:

1) співробітництво  (висока наступальність і висока  кооперативність) - дії спрямовані  на пошук рішення, що задовольняє  обидві сторони, спільне обговорення розбіжностей;

2) протиборство (висока наступальність і слабка  кооперативність) - прагнення наполягти  на своєму шляхом відкритої  боротьби, застосування примусу  та інших засобів тиску;

3) поступливість  (слабка наступальність і висока кооперативність) орієнтованість на повне задоволення вимог партнера;

4) уникнення  (слабка наступальність і слабка  кооперативність) -  прагнення вийти  з ситуації, не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від суперечок, від викладення своєї позиції, уникаючи відповідальності за прийняте рішення;

5) компроміс  (середні значення наступальності  й кооперативності) прагнення врегулювати розбіжності, поступаючись у чомусь в обмін на вчинки іншої сторони, прийняття «середніх» рішень, що задовольняють обидві сторони повною мірою.

       Правильною може бути кожна  зі стратегій, все залежить від ситуації

розвитку конфлікту. Нажаль, люди мають тенденцію користуватися однією

стратегією  у всіх випадках життя, причому часто  вважаючи протиборство

єдиним засобом розв'язання конфліктної ситуації[20].

 

       1.3. Стратегії поведінки чоловіків і жінок у конфліктній ситуації.

       

        Поняття гендер сучасна соціальна наука визначає як сукупність соціальних і культурних норм, які суспільство пропонує виконувати людям залежно від їхньої біологічної статті. Не біологічна стать, а соціокультурні норми визначають психологічні якості, моделі поводження, види діяльності, професії  жінок і чоловіків.

       Гендер створюється суспільством як соціальна модель чоловіків і жінок, що визначає їхнє положення й роль у суспільстві і його інститутах. Гендерні системи розрізняються в різних суспільствах, однак у кожному суспільстві ці системи асиметричні таким чином, що чоловіка й все чоловіче вважається первинним, значимим, домінуючим, а жінки й все жіноче визначається як вторинне, незначне із соціальної точки зору. Звичайно, автори праць по психології посилаються на чотири основні психологічні відмінності між чоловіками та жінками: здатністю орієнтуватися в просторі, математичні здатності, мовні навички й агресивність.

       Психологи почали вивчати гендерні розходження ще в кінці 19 століття, але аж до 1970 років вони по більшій частині займалися демонструванням розходжень, та обґрунтували цим різне відношення до чоловіків і жінок [2].    

       У психології гендер - це соціально біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям «чоловік» і «жінка». Соціальні психологи вважають, що дві основні причини, через які люди намагаються відповідати гендерним очікуванням, - це нормативний і інформаційний тиск. Термін «нормативний тиск» описує механізм того, як людина змушена підбудовуватися під суспільні або групові очікування, що б суспільство не відкинуло його [3].

        Гендер перебуває під постійним впливом як культурних норм, що встановлюють, що повинні робити чоловіки, а що - жінки, так і соціальній інформації, що вселяє людям, наскільки велика різниця між чоловіками й жінками. Фахівці, що займаються психологією розвитку, позначають терміном диференціальна соціалізація процесу, у ході якого ми вчимо, що є речі, які властиві одним і невластиві іншим, залежно від статті того, якого навчають.

        Зачатки диференціальної соціалізації можна побачити ще до народження дитини. Прикладом служить бажання батьків і навколишніх знати, хто ж народиться хлопчик або дівчинка, адже від цього вже багато чого залежить: як вони його назвуть, який одяг, іграшки будуть купувати, як будуть виховувати. Гендер є дуже важливої соціальної змінною й батькам навряд чи б сподобалося, якщо навколишні допускали б помилки відносно статті дитини.

        Уже в 3 роки діти із упевненістю відносять себе до чоловічої або жіночий статі що називається гендерною ідентифікацією. У цей час діти починають зауважувати що чоловіки й жінки намагаються по різному виглядати, займатися різною діяльністю й цікавитися різними речами. Як тільки дитина починає зауважувати розходження між чоловіками й жінками в нього звичайно з'являється підвищена увага до рольових моделей, що володіють тією ж статтю що й він сам, обумовленим бажанням бути найкращим хлопчиком або дівчинкою. Диференціальним наслідуванням пояснюється, чому жінкам, як правило, подобається ходити по магазинах і займатися підготовкою до свят, а чоловіки часто цього уникають. Поки дитина росте, вона бачить, що саме жінка займається такими справами і якщо дитина - дівчинка, те це буде цікавити її набагато більше, ніж, якби на її місці був хлопчик. Не можна забувати, що гендерно-рольова соціалізація - це процес, що триває в плині всього людського життя, він відбиває мінливі обставини й новий досвід [3].

         Протягом життєвого шляху матеріалом для побудови гендера служить вся система того, що в даній культурі зв'язується з мужністю й жіночністю.

Експерименти показують, що читання книг, у змісті яких простежується полова стереотипизация, приводить до збільшення частки поло-типового поводження в дитячих іграх. Хоча недавні дослідження показали, що опису гендера в книгах виданих після 1980р. у достатньому ступені змінилися, але бібліотеки усе ще повні книгами, виданими до цього періоду. А в них звичайно переважають персонажі чоловічої статі й жінки зображуються винятково в ролі охоронниць домівки, тоді як чоловікам надані всі можливості.

        Таким чином, існує величезна кількість факторів, які впливають на гендерно -  рольову соціалізацію людини починаючи вже із самого народження й протягом всього життя [4].

        Схильність особистості до конфліктних взаємодій може бути зв'язана не тільки з віком, що визначає вибір тієї або іншої форми протистояння конфліктним ситуаціям. Але й професійним стажем, характером професійної діяльності, приналежністю людини до чоловічої або жіночої статевої групи, до великого або малого соціуму, етнічній групі й соціальному шару, прийняттю їм певної соціальної ролі, а також із соціальним досвідом у цілому.

         Як показують дослідження чоловіки не гірше жінок здатні визначати почуття інших і внутрішньо співпереживати їм, але вони зацікавлені в тім, що б навколишні ніяк не помітили цього по їхньому поводженню. Чоловіка не бажають, що б навколишні бачили їх емпатичними, тому що це не відповідає їхній гендерній ролі. Чоловіки часто виявляються в ситуаціях потребуючих від них прояву сили, незалежності, владності, прагнення до змагання - якостей які навряд чи сполучаються з емпатичній чуйністю. Що стосується переживання й вираження власне емоцій, то по даним досліджень чоловіки й жінки мають рівну емоційність, але виражають свої емоції з різним ступенем інтенсивності. Емоційна твердість, вважається однієї з найважливіших описових характеристик «справжнього чоловіка».