Генеральный план декоративного рассадника

 

Вступ

 

Штучне лісовирощування включає лісовідновлення та лісорозведення. Лісовідновлення-це створення нових насаджень на місці вирубок, згарищ, колишніх під лісом пустирів. Під лісорозведенням розуміють створення нових насаджень на площах, в минулому не були під лісом (полях, луках), землях, що не є зручними для сільськогосподарського використання(пісках,ярах,змитих грунтах ). Завдання лісовідновлення - відтворення лісових ресурсів відповідно до народногосподарським планом; при цьому створювані древостої повинні бути високоцінними в господарському відношенні і добре пристосованими до місцевих умов.

Найголовніші завдання лісорозведення - підвищення лісистості степових і лісостепових районів країни, створення різного роду захисних лісонасаджень: полезахисних, придорожніх, снігозахисних, вітрозахисних, протиерозійних насаджень на ярах і вододілах, по берегах водоймищ, річок, каналів і водойм, зелених зон навколо міст і робітничих селищ, лісопасбіщних насаджень на пісках, плантацій технічно цінних деревних порід.

Вирощування лісових культур - тривалий процес, що вимірюється десятиліттями. Помилки, допущені при посадці і посіві лісу, можуть проявитися не відразу, виправити їх буває важко. Тому лісник при створенні штучних насаджень(лісових культур) повинен передбачати їх майбутнє зростання і розвиток, грунтуючись при цьому на знаннях життя лісових біогеоценозів в динаміці. У зв'язку з цим лісникові необхідно знати теорію і практику штучного створення і вирощування лісових насаджень, добре освоїти прийоми, способи і методи проведення лісокультурних робіт.

Основний і ефективніший метод створення штучних насаджень(лісових культур) - посадка, частка якої в загальному обсязі створюваних культур становить понад 80%. Цей метод забезпечує надійність створюваних культур, витрата насіння на їх вирощування в кілька разів менше, ніж на створення культур посівом, крім того зменшується потреба в агротехнічних уходах, частина робіт з лісокультурної площі переноситься на розплідник, прискорюється переклад лісових культур в землі, вкриті лісом площі. Посадковий матеріал для лісокультурного виробництва та озеленювальних цілей вирощують в лісових розсадниках. При вирощуванні сіянців проводять такі основні види робіт: підготовку насіння до посіву, основний і передпосівний обробіток грунту, посів насіння, догляд за посівами до появи сходів і за вирощуваними сіянцями, а також інвентаризацію, викопування та зберігання посадкового матеріалу.

Метою курсового проекту  є: навчитися проектувати лісовий розплідник та розрахунок поетапного вирощування садивного матеріалу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАВДАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Планове завдання на розробку  проекту організаційно - господарського плану постійного декоративного розсадника ДП Сумського  лісгоспу.

Державне підприємство «Сумський  держлісгосп»  знаходиться за адресою: 40010, Україна, м. Суми, вул. Доватора 37.

E-mail: [email protected]

тел.: +38(0542)61-60-34

Підприємство створено у 1936 р. Площа лісгоспу – 26,4 тис. га.

 

Характеристика лісового фонду:

Загальна площа  земель лісового фонду - 26,4 тис. га.

Площа земель покрита  лісом - 24,1 тис. га.

 

Склад лісонасаджень за основними  лісоутворюючими породами:

75,0% твердолистяні, 12,0% шпилькові , 7% м`яколистяні, 6% інше.

 

Основні таксаційні показники:

Загальний запас 6800,31 тис.м3, в тому числі стиглі і перестійні 723,07 тис.м3.

Середній вік  73 років, Середній бонітет 1,2.

Середня повнота 0,72, загальний середній річний приріст 97,2 тис.м3.

Загальний середній річний приріст на 1 га 4 м3.

Середній запас  на 1 га вкритих лісом земель 278 м3

Середній запас  на 1 га стиглих і перестиглих 294 м3.

Середньорічні обсяги робіт:

Відновлення лісу - 118 га, лісозаготівлі - 42,3 тис.м3.

Перероблено деревини у власних цехах переробки  - 5 тис.м3.

 

Обсяг реалізації продукції за 2011 рік - 21073,0 тис. грн. На підприємстві працює 188 працівників. Середньомісячна  заробітна плата працюючого - 2897 грн.

 

Посівне відділення:

 

Термін вирощування 2 роки.

Кількість полів у сівозміні 3 шт.

Порода – Сумах пухнастий (Rhus typhina L.)

Щорічний випуск сіянців 900 тис. шт.

Вихід сіянців з одного метра посівного рядка Сумаху пухнастого - 35 шт.

 

Шкільне відділення:

Декоративна шкілка:

Порода – Туя західна (Thuja occidentalis L.)

Термін вирощування – 3 роки.

Щорічний випуск саджанців  – 17 тис. шт.

Відпад за період вирощування – 15 %

Кількість полів у сівозміні  – 3 шт.

Плодова шкілка:

Порода – Яблуня сибірська (Malus baccata )

Термін вирощування – 2 роки.

Щорічний випуск саджанців  – 19 тис. шт.

Відпад за період вирощування – 20%

Кількість полів у сівозміні  – 3 шт.

 

Маточне відділення:

Порода – Чубушник звичайний (Philadélphus L.)

Планове завдання заготівлі  живців – 55тис. шт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ГРУНТОВО-КЛІМАТИЧНІ УМОВИ РАЙОНУ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Грунт

Природні умови Сумської області, клімату, рослинності, порід, рельєфу обумовили формування в  її межах різноманітних типів  ґрунтів. На особливостях розвитку ґрунтового покриву позначилася й тривала  господарська історія їх використання. Внаслідок усіх цих факторів ґрунтовий  покрив області характеризується значною строкатістю. Та попри різноманітність видів ґрунтів, які зустрічаються у межах області, простежується низка чітких закономірностей їх географічного розподілу і топографічного розміщення.

Територія області розташовується в межах двох фізико-географічних зон мішаних лісів та лісостепу, що обумовлює характер поширення  ґрунтів, рослинності, тваринного світу  й ландшафтів. Зона мішаних лісів  характеризується значним розвитком  хвойних лісів, під якими сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, лісостепова  — сірих лісових ґрунтів, які  сформувалися під дібровами, та чорноземів, характерних для степових угруповань. Усі ці ґрунти нині практично повністю розорані й зайняті сільськогосподарськими угіддями.

Повсюдно в області  по заплавах річок розвинуті дернові, лучні, лучно-болотні і болотні  ґрунти. Болотні ґрунти зустрічаються  в районах зниженнях місцевості і на поза заплавних просторах  Полісся. На перших надзаплавних терасах  під сосняками (борами) сформувалися дерново-підзолисті ґрунти легкого  механічного складу (піщані та супіщані). Внаслідок розвитку ерозійних процесів ці ґрунти на схилах часто бувають  певною мірою змиті. У нижніх частинах схилів зустрічаються потужні намиті різновиди ґрунтів.

Дерново-підзолисті та сірі лісові. Найбільша північна частина  області (Середино-Будський, Шосткінський, Ямпільський райони), що входить до складу Лівобережного Полісся, характеризується розвитком комплексу дерново-слабо- і середньо-підзолистих ґрунтів, серед яких зустрічаються відносно невеликі масиви дерново-підзолистих оглеєних ґрунтів, болотних та сірих лісових.

Дещо південніше (територія  Глухівського, південь та південний  схід Кролевецького, північ Путивльського району) аж до р.Сейм під дібровною рослинністю переважно на лесоподібних суглинках сформувалися сірі лісові ґрунти. Серед них зустрічаються досить великі масиви опідзолених чорноземів (наприклад, між селами Нова Слобода і Веселе), а також на значній площі — дерново-підзолисті ґрунти. Сірі лісові ґрунти цього району представлені переважно світло-сірими та сірими лісовим ґрунтами.

У ґрунтовому відношенні схожі  масиви ґрунтів тут стрічаються  й південніше від Сейму: північніше та західніше від м. Ромни, Тростянець та в районі с. В. Чернетчина.

Сірі лісові ґрунти утворюються  під пологом дібров. У дібровах із рясним підліском у ґрунтах  активно відбуваються процеси гумусонакопичення. Водночас високий вміст кальцію у деревному опалі дібровних лісів, а також першопочаткове багатство лесоподібних порід карбонатами різко гальмує розвиток під пологом цих лісів процесів підзолоутворення. Внаслідок цього зазначені ґрунти є так би мовити перехідним типом від дерново-підзолистих ґрунтів до чорноземів.

Підтипи сірих лісових  фунтів у межах області характерні для різних елементів рельєфу. Так, світло-сірі лісові, ґрунти частіше  зустрічаються на добре дренованих підвищеннях. На підвищеннях середнього рівня, а також на схилах переважають  сірі лісові ґрунти. Темно-сірі лісові ґрунти займають відносно знижені плато  та нижні третини пологих схилів. У разі залягання всіх цих ґрунтів  на полях вони часто певною мірою  с еродованими.

Сірі лісові ґрунти є досить родючими і відіграють суттєву роль у сільськогосподарському виробництві.

Чорноземи. На південь від  р. Сейм Сумська область розташовується в межах типового лівобережного  лісостепу зі значним розвитком  переважно потужних та вилугованих середньо- і мало гумусних типових чорноземів. У межах цих районів процеси ґрунтоутворення відбувалися в умовах добре дренованої полого хвилястої рівнини, складеної карбонатними лесовидними суглинками. На них під степовою рослинністю й утворюються чорноземи.

На ділянках, які відносно слабо зволожуються з поверхні, залягають  потужні карбонатні чорноземи. У  цьому ґрунті карбонати знаходяться  або на поверхні, або на глибині лише 2-30 см.

Вилуговані чорноземи сформувалися в умовах дещо більш інтенсивного зволоження з поверхні, аніж потужні чорноземи. Тому в них карбонати вимиті (вилуговані) у більш глибокі горизонти і залягають зазвичай на глибині 80-90 см. Потужність цих ґрунтів також менша і становить 80-90 см. Механічний склад та хімічні властивості цих ґрунтів близькі до властивостей потужних чорноземів.

На ділянках, які зазнавали  впливу лісової рослинності (переважно  дібровної), утворилися опідзолені чорноземи. Карбонати в них залягають  на глибині 100 см і більше. Вміст гумусу в цих ґрунтах коливається  близько 4 % у верхньому горизонті.

У замкнених зниженнях, де у весняний та осінній періоди  відбувається більш-менш тривале застоювання поверхневих вод, утворюються осолоділі чорноземи та осолоділі лучно-чорноземні ґрунти. Вони характеризуються глибокою вилугованістю, витісненням катіонів кальцію, магнію, натрію та заміщенням їх іоном водню (осолодіння). Внаслідок цього ґрунти мають кислу реакцію, білуватий збагачений кремнеземом горизонт чи по усьому профілю кремнеземну присипку погану структуру тощо. У глибоких безстічних зниженнях на невеликих площах, утворюючи комплекси з чорноземами та іншими фунтами, сформувалися солоді - ґрунти, в яких внаслідок тривалого поверхневого зволоження інтенсивно відбувалися процеси оглеєння, гідролізу та промивання із винесенням з фунту продуктів гідролізу. Солоді мають кислу реакцію, але досить високий вміст гумусу. Водночас вони характеризуються вкрай несприятливими фізичними властивостями. Нині майже всі чорноземи в області розорані і активно використовуються у сільському господарстві. Активне розорення цих ґрунтів спричинило прискорення ерозійних процесів.

Своєрідні темно кольорові  карбонатні ґрунти сформувалися в місцях виходу на поверхню вапнякових порід, зокрема крейди (наприклад, поблизу  сіл В. Чернетчина Сумського району й Грунівка Краснопільського району). Профіль цих ґрунтів вже з нижньої частини дернового горизонту збагачений шматочками крейди (так званий крейдяний хрящ).

У межах області у зв'язку з наявністю великої кількості  річок, значного розвитку набули заплавні ґрунти. Залежно від гідрологічного режиму річок та їх розмірів на території  області в загальному плані зустрічаються  заплави двох типів: розчленовані, в  межах яких чітко простежується  диференціація на морфологічні частини, та нерозчленовані, з яких така диференціація  відсутня або виражена вкрай слабко. До перших належать заплави таких  досить великих річок області, як Сейм, Псел, Ворскла, а до других —  заплави малих річок: Сумки, Терну, Клевені.

Лучні заплавні ґрунти утворюються  на алювіальних відкладах глинистого та суглинистого механічного складу. Вони характеризуються значною потужністю (до 70-80 см), високим вмістом гумусу (6-7 %) та іншими ознаками. Характерним для цих ґрунтів є оглеєння, яке починається з глибини 40-60 см. Верхню частину профілю у цих ґрунтах утворює дернина горизонт, щільно переплетений коренями трав. У ґрунті на різній глибині також зустрічаються мушлі молюсків, які раніше знаходилися в алювії.

На низовинних ділянках заплав, у безстічних, а також притерасних  зниженнях сформувалися лучно-болотні, дерново-болотні, торф'янисто-болотні  ґрунти та низовинні торф'яники.

Лучно-болотні ґрунти відрізняються  від лучних наявністю в них  суцільного глейового горизонту, накопиченням з поверхні грубого гумусу, наявністю  слідів оглеєння у вигляді іржавих та сизих плям від поверхні. У дерново-глейових ґрунтах у верхній частині профілю розташовується дерновий горизонт, який нижче змінюється сизим безструктурним глейовим горизонтом.

Торф'янисто-болотні ґрунти характеризуються наявністю з поверхні невеликого за потужністю (20-30 см) торф'яного горизонту, який нижче змінюється глейовим горизонтом, сизим, в'язким, з великою кількістю іржавих плям та залізистих конкрецій.

У заплавах більших річок, де чітко простежується диференціація  заплави на три основні її морфологічні частини (притерасну, центральну та прируслову), ґрунтовий покрив більш різноманітний. При цьому виявляється чіткий зв'язок ґрунтів певного типу з  конкретними частинами заплави.

У прирусловій заплаві, де під час повеней спостерігаються  найбільші швидкості течії води і періодично відкладається лите грубий піщаний алювій, утворюються  легкі за механічним складом дернові слаборозвинуті шаруваті ґрунти. У них від поверхні розташовується непотужний (5-8 см) практично безструктурний дерновий горизонт, а нижче розміщуються тонкі (2-3 см) гумусовані та злегка оглеєні прошарки, які чергуються із шарами піску.

У центральній частині  заплави під лучною злаково-різнотравною рослинністю сформувалися лучні ґрунти, особливості яких було охарактеризовано вище.

До притерасної частини  заплави й поза заплавних просторів  з поверхневим та з ґрунтовим  током надходить значна кількість  вологи. Внаслідок цього ґрунти тут  формуються в умовах постійного надмірного зволоження. Так, у притерасній частині  заплави формуються різні болотні  ґрунти: переважно дерново-болотні, торф'яно-болотні й торф'яники. Усі  ці фунти на контакті заплави з  першою надзаплавною терасою часто  бувають перекриті шаром піщаного делювію, який потрапляє сюди з тераси. Перші надзаплавні (борові) тераси характеризуються розвитком дерново-підзолистих, а також приховано підзолистих піщаних ґрунтів.

Рослинний світ Сумщини характеризується значним видовим багатством. Лише деревних і чагарникових порід на території області налічується  понад 100 видів. Серед них аборигенні види: береза бородавчаста та пухнаста, бузина червона та чорна, бруслини європейська та бородавчаста, глоди обманливий, несправжньо-кривостовпчиковий, український, калина звичайна, клени гостролистий, польовий, татарський, липа серцелиста, тополі біла, чорна, тремтяча (осика), ялина європейська, інтродуковані види — дуб північний (червоний), клен ясенелистий, сосни австрійська, Веймутова, Банкса, горіхи сірий та чорний, черемха паня з Північної Америки, сосни кримська та австрійська, модрини європейська та сибірська, бархат амурський тощо.

 

1.2. Клімат

Місто Суми розташоване в північно-східній частині України на р.Псел.

У цілому клімат міста є  помірно континентальним з прохолодною  зимою і теплим літом.

Середньорічна температура повітря становить 6,6 °С, найнижча вона у січні (мінус 7,7 °С), найвища - в липні ( 19,2 °С).

Таблиця 1

Температура повітря по місяцях , (°С)

Температура	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
Средняя	-7,7	-6,4	-1,1	7,9	14,9	18,0	19,2	18,2	13,0	6,6	0,6	-4,1	6,6
Дневная максимальная	-3	-3	2	12	19	22	23	22	17	10	2	-1	10
Ночная минимальная	-10	-9	-3	3	9	13	14	13	8	3	-1	-6	3

 

Найнижча середньомісячна  температура повітря в січні (мінус 16,6 °С ) зафіксована в 1963 р., найвища ( 0,0 °С) - в 2007 р.

Найнижча середньомісячна температура в липні ( 16,6 °С) спостерігалась у 1912 р., найвища ( 24,1 °С) - в 1936 р.

Абсолютний мінімум температури повітря (мінус 36,0 °С) зафіксовано 6 січня 1935 р., абсолютний максимум ( 39,9 °С) - 11 серпня 1907.

В останні 100-120 років температура повітря в Сумах, так само як і в цілому на Землі, має тенденцію до підвищення. Протягом цього періоду середньорічна температура повітря підвищилася приблизно на 1,5 °С. Найтеплішим за всю історію спостережень виявився 2007 р. Найбільше підвищення температури в першу половину року.

У середньому за рік у  Сумах випадає 603 мм атмосферних опадів, найменше - у лютому, найбільше - у липні.

Таблиця 2

Середня кількість  опадів, (мм)

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
43	33	38	39	55	68	77	62	45	38	52	53	603

 

Мінімальна річна кількість опадів (228 мм) спостерігалась в 1908 р., максимальна ( 886 мм) - в 1973 р.

Максимальну добову кількість опадів (89 мм) зафіксовано в червні 1912.

У середньому за рік у  місті спостерігається 154 дні з  опадами; найменше їх ( по 10 ) у вересні  та жовтні, найбільше ( 18 ) - у грудні.

Щорічно в Сумах утворюється сніговий покрив, максимальна висота якого звичайно спостерігається в лютому.

Відносна вологість повітря  в середньому за рік становить 78 % , найменша вона у травні ( 64 %), найбільша - у грудні ( 89 %).

Таблиця 3

Відносна вологість повітря, (%)

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Год
85	83	82	70	64	70	73	72	75	80	88	89	78

 

Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша - у грудні.

 Таблиця 4

Загальна хмарність, (бали)

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Год
7,4	7,2	7,0	6,5	5,9	5,7	5,4	5,1	5,4	6,3	8,1	8,3	6,5

0 балів - ясно.

Менше 5 балів нижнього ярусу, або хмар середнього ярусу, або будь-яку кількість хмар верхнього ярусу - невелика хмарність.

Від 1-3 до 6-9 балів або 3-8 балів  хмар нижнього ярусу або щільних  хмар середнього ярусу - мінлива хмарність.

Від 8-10 до 0-3 балів хмар нижнього ярусу - хмарно з проясненнями.

7-10 балів хмар нижнього  ярусу - хмарно.

10 балів хмар нижнього  ярусу - похмуро.

Найбільшу повторюваність у  місті мають вітри з південного сходу, найменшу - з півночі і північного сходу.

Таблиця 5

Повторюваність вітру різних напрямків, (%)

Пн	ПнС	С	ПдС	Пд	ПдЗ	З	ПнЗ	Штиль
9,4	9,2	13,6	17,5	12,1	10,5	15,0	12,7	4,9

 

 

Найбільша швидкість вітру - взимку, найменша - у липні- серпні. У січні вона в середньому становить 4,4 м/с, у липні - 3,1 м/с.

Таблиця 6

Швидкість вітру  по місяцях, (м/с)

I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Год
4,4	4,6	4,3	4,1	3,5	3,3	3,1	3,1	3,3	3,9	4,4	4,7	3,9

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

МОРФО-БІОЛОГІЧНІ ТА ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЕВНИХ ПОРІД

Вид: Сумах пухнастий (Rhus typhina L.)

Родина: Анакардієві (Anacardiaceae)

Сумах пухнастий – дерево, що досягає  висоти 10-12 м. Має прекрасну, декоративну, ажурну крону, товсті, пухнасті, світло-бурі пагони, що нагадують оленячі панти. Кора на старих пагонах коричнева, розтріскана. Великі, довжиною до 50 см, непарноперисті листки з оксамитовою поверхнею складаються з 11-31 листочка, загострених на вершині і грубозубчатих по краю, зверху матово-темно-зелених, знизу білувато-сизих.

Восени листя блідо-помаранчеве  до густо-бордових тонів. Рослина дводомна. Дрібні квітки зібрані в густі  кінцеві пірамідальні волоті до 20 см завдовжки, осі яких густо волосисті. Тичинкові квітки жовтувато-зелені, маточкові – червоні. У період дозрівання плодів кулясті кістянки, покриті червоним щетинистим опушуванням  дуже прикрашають рослини, часто  до весни.

Сумах невибагливий, добре переносить посуху, стійкий до забруднення повітря, що дуже важливо при озелененні міст. При сильних морозах підмерзає, пагони дерев'яніють на 75%, але володіючи  високою пагоноутворюючою здатністю, швидко відновлює свій габітус. Світлолюбний, виносить навіть деяке засолення. Грунт: добре дренований, від сухого до помірно вологого.

 

Вид: Туя західна (Thuja occidentalis L.)

Родина: Кипари́сові (Cupressaceae)

Туя західна – вічнозелена хвойна рослина, що красиво виглядає в будь-який час року на присадибній ділянці. За цю декоративність тую високо цінують садівники і ландшафтні дизайнери. На родючій землі і у сприятливому кліматі туя може досягати висоти 30 метрів та мати стовбур діаметром 180 см, хоча в культурних посадках її висота зазвичай нижча. 
Особливо дерево славиться своїм виглядом у молодому віці, в цей час її крона сама декоративна, приймає вузькопірамідальну форму. Пізніше крона приймає яйцеподібну форму, але залишається декоративною. Тую за форму крони прозвали «кипарис півночі».

Хвоя у туї навесні  має яскраво-зелений колір, взимку буро-зелений, а влітку темно-зелений. Хвоя на пагонах може бути лускатою або голкоподібною у перехідних формах. Через 5 років хвоя разом  з гілками опадає. Цікава туя своєю  біологічною особливістю – «цвітінням», яке правильніше назвати запиленням. Квітки туї називають колосками. 

Ниркоподібні жовто-зелені колоски в основному розташовані  у верхній частині крони. Округлі, буро-жовті, знаходяться внизу дерева. В Україні такий сорт, як туя західна, запилюється до початку росту пагонів, у квітні – травні. Тривалість запилення 6 – 12 днів і залежить від погоди. Потім з’являються овальні шишки, які щороку дозрівають за 160-180 днів, але рясний урожай їх буває лише раз на 2-3 роки.

Коли луски дозрівають, вони відкриваються і звідти випадає  насіння, з вузькими плоскими крилами. Насіння зберігає схожість до 2 років. Пагони починають рости через 1-1,5 тижні після закінчення запилення. Довжина їх щороку збільшується на 10-15 см. Рослина «туя» має поверхневу систему коріння, тому взимку з дерева потрібно збивати важкий мокрий сніг, щоб воно не повалилось або не зламалося  під його вагою.

 

Вид: Яблуня сибірська (Malus baccata )

Родина: Розові (Rosaceae)

Дерево є рідним для північного Китаю (Маньчжурії) і Азіатської частини Росії (Східний Сибір), Далекого Сходу, Монголії, Індії. Росте поодиноко або невеликими групами на відкритих місцях. Світлолюбних мезофіт, мікро-мезотерм, мезотроф. Охороняється у заповідниках.

Невелике дерево 5-10 м  заввишки, з округлою, густою кроною і  голими, тонкими пагонами. Еліптичні або яйцеподібні листя до 8 см завдовжки, блискучі, голі, мілкопильчасті по краю, вгорі загострені. Білі квітки без запаху, до 3,5 см в діаметрі. Плоди кулясті, дуже дрібні, до 1 см в діаметрі, на довгій плодоніжці, червоні або жовті, довго зберігаються на дереві.

Зростає повільно. Дуже морозостійка. Посухостійка і невимоглива до грунту, газостійка. Добре переносить стрижку. Є кращим підщепою в північному плодівництві. Декоративна в період цвітіння, коли рясно, як піною, покривається біло-рожевими квітками, а в осінню пору красива плодами, часто залишаються на дереві і після опадання листя. У літню пору вона привертає увагу красивою, правильної, округлою кроною і густим листям. Висока морозостійкість цього виду робить її особливо цінною в садово-парковому будівництві північних районів Росії, а відносно невеликі розміри дозволяють використовувати її в невеликих садах і скверах, в одиночній та груповій посадці, у живих огорожах.

 

Вид: Чубушник звичайний (Philadélphus pallidus L.)

Родина: Горте́нзієві (Hydrangeáceae)

Цей чагарник помилково називають  «садовим жасмином» за схожість їх дивовижних квітів, які зовнішнім виглядом і запахом нагадують квіти цитрусових. Чубушник - невисокий листопадний чагарник, хоча деякі види досягають висоти 4 м. Рослини відрізняються чудовим цвітінням. Квіти сидять по одному в пазухах листків і на кінцях коротких бічних гілочок, які розвиваються на пагонах другого року. Кожна гілочка несе від 3 до 9 білих ароматних квіток. Цвіте Чубушник в кінці травня - початку липня протягом 2-3 тижнів. Цвітіння буває настільки рясним, що кущі виглядають, як засипані снігом. Пелюстки квітів молочно-білі, кремові або зеленуваті. Є сорти з рожевим підставою пелюсток і махрові форми.