Гігієнічні та ветеринарно – санітарні заходи при вирощуванні ремонтних телиць
Національний аграрний університет
ННІ ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції тваринництва
Факультет ветеринарної медицини
Кафедра ветеринарної санітарії та гігієни продукції тваринництва
Курсова робота
На тему: «Гігієнічні та ветеринарно – санітарні заходи при вирощуванні ремонтних телиць»
Спеціальність 8.130501 – Ветеринарна медицина
Київ – 2007р.
ЗМІСТ
1. ВСТУП…………………………………………………………………
2. Огляд літератури………………………………...….….…
2.1. Значення дотримання
ветеринарних санітарно –
при утриманні тварин…………………………………….. ………….4
2.2. Вплив генетичних факторів на ріст та розвиток
сільськогосподарських тварин……
2.3. Гігієнічні вимоги щодо годівлі тварин…………………………….10
2.4. Гігієнічні вимоги до утримання ремонтних тварин…………......20
3. Висновки і пропозиції …………………...…………….……………………...22
4. Список використаної
літератури…...….……………………………………
5. Додатки……………………………………………………………
Вступ
Актуальність даної теми: на сьогоднішній день Україна перебуває в ринкових умовах економічного розвитку та відносин. Перебудова функціонування національного ринку призвела до зміни умов господарювання та розвитку тваринництва. Дана перебудова сприяла запровадженню нових, більш ефективних способів та методів ведення тваринництва та використанню новітніх наукових досягнень на практиці. Тому все більше уваги надається вивченню тих чи інших проблем тваринництва, зокрема у скотарстві.
Вивчення даної теми дає можливість більш детально оволодіти інформацією, яка дає змогу вирощувати здоровий, здатний до подальшого забезпечення відтворної здатності та продуктивності молодняк великої рогатої худоби. Це в свою чергу забезпечує можливість подальшого створення «міцного» стада.
Мета даної курсової роботи: полягає в вивченні умов утримання ремонтного молодняку, які б відповідали ветеринарно-санітарним вимогам.
ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ
2.1. Значення
дотримання ветеринарних
при утриманні тварин.
Продуктивні якості молочних корів формуються під впливом спадковості та факторів зовнішнього середовища, серед яких важливе значення мають умови вирощування тварин. Технологія вирощування ремонтних телиць молочних порід великої рогатої худоби повинна максимально сприяти виявленню продуктивних задатків тварин, зумовлених спадковістю.[3]
Для того, щоб технологія сприяла меті та завданням вирощування тварин, необхідно враховувати біологічні закономірності росту й розвитку великої рогатої худоби, формування продуктивності під впливом зовнішніх факторів.
На інтенсивність росту насамперед впливають рівень годівлі, умови утримання та клімат. При помітному відхиленні від норми затримується розвиток деяких частин тіла тварин. При цьому найбільше у розвитку затримуються тканини і органи, що в даний період характеризуються найбільш високою природною інтенсивністю росту. Навпаки, тканини та органи, які ростуть і функціонують менш інтенсивно, при несприятливих умовах затримуються v розвитку менше.[4,7]
2.2. Вплив генетичних факторів на ріст та розвиток
сільськогосподарських тварин.
У зв'язку з порушенням співвідношення росту окремих частин тіла відбувається загальне недорозвинення тварин. Залежно від того, коли тварини затрималися у рості, розрізняють дві форми недорозвинення: ембріоналізм, який виникає внаслідок затримки росту тварини під час внутрішньоутробного розвитку, та інфантилізм, що є наслідком затримки росту тварин після народження, тобто під час позаутробного розвитку. Інфантилізм у великої рогатої худоби спостерігають при бідному загальному живленні тільних корів, хронічній нестачі протешу та біологічній неповноцінності протеїнового живлення, дефіциті мінерального й вітамінного живлення тільних корів, при виношуванні - двійнят тощо, а також при значному недорозвиненні або ожирінні корів. Найчастіше він виникає із-за недостатньої годівлі або захворювань молодняка у перший рік життя.[8]
Ембріоналізм характеризується насамперед затримкою розвитку периферичного скелета. Тому у ембріоналів короткі кінцівки, порівняно товсті суглоби та тонкі діафізи трубчастих кісток. Вони низькорослі, з непропорційно тонкою шиєю, важкою головою. За будовою тіла ембріони зберігають ознаки плода кінця третьої і початку четвертої чверті ембріонального розвитку великої рогатої худоби. Функції розмноження у них не порушені.
Інфантильні тварини у зрілому віці зберігають ознаки дитячого організму. Вони мають високі кінцівки і зад, вузьке тіло й грудну клітку, короткий тулуб. Інфантилізм при повному його проявленні пов'язаний з недостатнім розвитком статевих органів, порушенням функції розмноження та неплідністю тварин. Але у великої рогатої худоби він, як правило, не пов'язаний із затримкою розвитку органів розмноження, статева діяльність у них проявляється нормально. Зазначене явище — поєднання постембріонального недорозвинення з нормальними статевими функціями, називають неотенією. У великої рогатої худоби вона може проявлятися в поєднанні з частковою затримкою росту плодів в утробі недорозвинених матерів.
У практиці скотарства спостерігають також явища диспропорції в розвитку на основі загального перегодовування в поєднанні з недостатнім моціоном, а часто і з недостатньою біологічною неповноцінністю годівлі. При цих умовах найбільш стимулюється ріст тканин та органів із високою природною інтенсивністю росту та розвитку жирових тканин, посилюється відкладання резервного жиру, настає часткове жирове переродження деяких тканин.[6,9]
Ріст тканин та органів з невисокою природною енергією росту при цьому не стимулюється, а іноді й пригнічується.
Найчастіше диспропорції у розвитку великої рогатої худоби пов'язані з ембріональною перерослістю плодів і молодняка у перший рік позаутробного життя та з його ожирінням у 2-річному віці.
Як недорозвинення на основі значної затримки росту, так і диспропорції в розвитку на основі перегодовування призводять до зниження молочної, продуктивності корів. Неотенічні тварини, крім того, характеризуються невисокими м'ясними якостями, зберігаючи при цьому нормальну плодючість, а перерослі тварини — високою м'ясною продуктивністю і досить часто повною неплідністю.
Затримка росту телиць від 12- до 18-місячного віку особливо негативно впливає на їх наступну молочну продуктивність. Пригнічуючий вплив перерослості телиць на їхню майбутню плодючість та надої подібний протягом усіх періодів росту. Проте причини при цьому різні і залежать від віку. При ембріональній перерослості та перегодовуванні в перші 6—9 міс життя спостерігається диспропорція в рості різних тканин і органів, після чого перегодовування супроводжується надмірним ожирінням телиць.[12]
Нині часто дискутується питання компенсації росту і розвитку, тобто можливості наступного виправлення як затримки росту, так і перерослості худоби.
Встановлено, що тимчасові затримки в рості можуть бути компенсовані в наступний період при поліпшенні годівлі. Така компенсація відбувається за рахунок здатності організму відновлювати частини тіла та органів. Проявляється це так. Тварини після тимчасового відставання в рості, яке було спричинено несприятливими факторами, можуть рости інтенсивніше "у пізнішому віці, ніж тварини, яких вирощували за нормальних умов.[3,5]
Проте ступінь компенсації залежить від того, якою мірою організм тварин зазнавав несприятливого впливу. Якщо тварина одержувала недостатнє, живлення протягом невеликого періоду, то при поліпшенні умов годівлі вона може повністю надолужити відставання в рості. Затримка в рості при недогодовуванні та перерослість при перегодовуванні, які спостерігалися безперервно до півторарічного віку і старше, надалі практично не компенсуються навіть при найоптимальніших умовах годівлі.
Тому правильне визначення рівня росту молодняку в різні періоди має важливе значення для вирощування високомолочної худоби з високими м'ясними якостями.
Від 6-7- до 16-18-місячного віку молодняк великої рогатої худоби характеризується інтенсивним ростом скелетної м’язової тканин, завершується функціональне становлення жуйного типу живлення і статевих органів, настає статева зрілість. У цей період необхідно запобігти як надмірній статевій скороспілості, так і пізньоспілості, помітному ожирінню. Наслідки надмірної статевої скороспілості особливо негативно проявляються у телиць. Через багаторазову овуляцію до першого парування у них нерідко розвивається кіста яєчників та інші розлади статевої функції, що стає причиною частих перегулів та яловості з наступним пригніченням лактаційної діяльності.[14]
Залежно від умов і мети застосовують різні системи вирощування телиць за інтенсивністю росту, рівнем приросту живої маси в різні періоди. У племінних господарствах практикують інтенсивне вирощування молодняка, розраховане на поступове зниження приростів його живої маси з віком. При цьому використовують біологічні особливості молодого Організму інтенсивно відкладати в тілі активні білкові речовини. У товарних господарствах часто телиць вирощують при "помірному рівні годівлі в перші 6—8 міс життя і підвищеному — в період статевого дозрівання та інтенсивного розвитку молочної залози.
У багатьох зарубіжних країнах (США, Англія, Канада тощо) широко застосовують Систему вирощування телиць, розраховану на помірні прирости в перші три місяці життя та одержання високих показників приросту живої маси у більш зрілому віці. Ця система ґрунтується на економії дорогих молочних кормів у перші місяці вирощування і забезпеченні інтенсивнішої годівлі при використанні рослинних кормів.
Із тих же економічних міркувань в багатьох господарствах інтенсивність росту молодняка регулюють за сезонами року: вищі прирости одержують літом на дешевих кормах пасовищ і дещо менші — у стійловий період.[17]
Отже, в кожному господарстві необхідно складати план розвитку і годівлі молодняку великої рогатої худоби на основі біологічних особливостей тварин, бажаного типу худоби, яку вирощують, а також рентабельності способів ведення скотарства, які тут застосовують. При цьому протягом перших 15 міс після народження приріст може бути не тільки спадаючим або прямолінійним, а й ступінчастим чи наростаючим. При цьому план годівлі розробляють такий, що забезпечить найоптимальніше використання кормових ресурсів. Розвиток кормовиробництва в господарствах необхідно пов'язувати з планами росту й розвитку молодняка.
Таблиця. Орієнтовні плани росту ремонтних телиць, кг
2.3. Гігієнічні вимоги щодо годівлі тварин.
Відповідно до особливостей росту і розвитку молодняка в окремі періоди постембріонального розвитку визначають його-потребу в енергії та основних елементах живлення. При цьому кормовий фактор у зазначені періоди є визначальним у формуванні тварини, створенні передумов для значно повнішого виявлення генетичного потенціалу організму.
Загальну добову потребу в енергії для молодняка, що росте, визначають шляхом суми необхідних витрат енергії на підтримування життя та формування відповідного приросту маси.[19]
Підтримуюча потреба телят в енергії під час молочного та перехідного періодів, коли її втрати з метаном спочатку відсутні (сичужний або дійсно шлунково-кишковий тип травлення) чи є незначними (перехід від кишкового до шлункового травлення), становить 45-52 ккал (118-218 кДж) енергії перетравних поживних речовин на 1 кг живої .маси. Погреба на приріст, розрахована па 100 г приросту маси понад витрати на підтримання життя, становить 370 ккал (1549 кДж) перетравної енергії. Виходячи з цього, розраховують потребу телят в енергії до 2,5-місячного віку.
При вирощуванні молодняка великої рогатої худоби після 75-денного віку його потребу в енергії, поживних та біологічно активних речовинах розраховують на приріст, який забезпечує розвиток тварин на рівні вимог І класу. При цьому варто враховувати, що молодий ростучий організм характеризується здатністю нагромаджувати в тілі переважно білкові речовини, що активно беруть участь у обміні. З віком (річний вік) синтез білка в організмі зменшується, аз складі приросту збільшується вміст жиру, внаслідок чого зростають витрати енергії на одиницю приросту.[13]
Таким чином,
норми потреби в енергії
Витрати енергії на 1 кг приросту живої маси у молодняка великої рогатої худоби збільшуються з віком. Наприклад, телята у 1-3-міеячному віці на 1 кг приросту витрачають 3,0-4,2 корм, од.; у 7-9 міс - 6,3-7,4; у 13-18 міс - 9,5-12,3 корм. од. При незбалансованій та недостатній годівлі витрати кормів на одиницю продукції зростають у 1,5-2 рази.
Потреба ремонтних телиць у сухій речовині у 1-12-мі-сячному віці становить 2,4-3 кг, у 13-18-місячному віці - 2,1-2,5; у 19-28-місячному-1,8-2,2 кг на 100 кг живої маси. У 1 кг сухої речовини раціону для теличок повинно бути 0,7-0,9 корм. од.[13]
Забезпечення потреби молодих тварин перетравним протеїном у повній мірі значно прискорює ріст та відкладання білка в організмі. Недостатня його кількість у раціоні затримує ріст та знижує відкладання білка в тілі. При надмірній кількості протеїну знижується коефіцієнт його використання тваринами.
Потреба в перетравному протеїні з розрахунку на 1 корм, од. у перші 3 міс життя становить 120-130г, у 4-6-місячному віці-117-105; в 7-9-місячному віці — 100; у .10— 15-місячному — 95; у 16—26-місячному — 90; у 27—28-місячному віці — 108 г.
У раціонах ростучого
молодняка необхідно контролюва
Визначення оптимальної потреби телят у молочному жирі важливе не тільки із біологічного, а й з економічного боку. Встановлено, що оптимальний вміст жиру в молоці, яке випоюють телятам, повинен становити 3,5—4,0 %. Згодовувати молоко із вмістом жиру 5—8 % або 1,5—2 % не раціонально.
У раціоні телят вміст жиру змінюється з віком. У місячному віці його концентрація в сухій речовині раціону досягає 22—24 %, а у 6—24-місячному при середній інтенсивності вирощування становить близько 3 %.
При вирощуванні молодняк треба забезпечувати у повній мірі мінеральними речовинами. їх нестача у раціоні супроводжується порушенням обміну речовин, затримкою росту, втратою апетиту, його спотворенням.[11,12]
У прирості маси молодняка великої рогатої худоби мінеральні речовини становлять близько 4—5%. За перші 6 міс життя в організмі інтенсивно ростучих телят відкладається до 6 кг мінеральних речовин, а за перший рік життя— 9—10 кг. Достатнє мінеральне живлення забезпечує оптимальний розвиток кістяка, його нормальну мінералізацію, а в цілому й здоров'я теляти.
Мінеральні речовини молока майже повністю засвоюються організмом теляти (86—97%). При додаванні до молока зернових концкормів засвоєння кальцію у 2-місяч-них телят знижується до 30%. У 6-місячному віці телята використовують кальцій і фосфор раціону на 40—50 %, а молодняк 1—2-місячного віку —лише на 30—25%. [21]
У раціонах молодняка
часто спостерігається нестача
Таблиця. Потреба молодняку в макроелементах,
г на І кг сухої речовини
Молодняк великої рогатої худоби може бути здоровим та інтенсивно рости лише при достатньому забезпеченні вітамінами А і D, а в ранньому віці до розвитку передшлунків — вітамінами комплексу В.
Нормальної забезпеченості телят вітаміном А в молозивний період досягають, додаючи його до раціону по 400 МО (1 мг каротину відповідає 400 МО вітаміну А) на 1 кг живої маси. З розрахунку на 1 кг сухої речовини раціону молодняка до 6-місячного віку потрібно 26—37 мг каротину, старше 6 міс — 22—25 мг.
Основними джерелами каротину є високоякісне сіно, силос, сінаж, штучно висушене трав'яне борошно або трав'яна різка, зелені корми, морква. У випадку нестачі в раціоні каротину до нього необхідно додавати концентрат вітаміну А.
Потреба молодняка у вітаміні D становить 0,6—0,9 тис МО на 1 кг сухої речовини в раціонах телят до 6-місячного віку і 0,4—0,5 тис. МО для молодняка старите 6 міс. Джерела вітаміну D —це опромінені дріжджі, висушене на сонці сіно, риб'яче .борошно. Вітамін D синтезується в організмі під впливом сонячних променів: Тому в ранньому віці телят у зимовостійловий період необхідно обов'язково виганяти на прогулянку, а потім утримувати їх на пасовищах чи в літніх таборах. Норма вітаміну Е становить 30—50 мг на 1 кг сухої речовини.
Потреба молодняка великої рогатої худоби в енергії та деяких поживних речовинах змінюється залежно від інтенсивності приросту маси тіла.
Існуючі норми годівлі телиць молочних порід розроблені з розрахунку на різну інтенсивність росту залежно від породних особливостей та планової живої маси корів після закінчення росту.
Норми розроблені з місячним інтервалом на весь період вирощування телиць до 18-місячного віку. Парування телиць передбачає у 16—18-місячному віці, перше отелення—у 26—28 міс. Середньодобові прирости телиць з віком поступово знижуються, а у нетелей у 25—28-місячному віці ( останні місяці тільності ) — зростають. Підвищення приростів в останні місяці тільності пов'язане з інтенсивним ростом плода та створенням запасів поживних речовин в організмі матері. У цей період тваринам необхідний більш високий рівень годівлі. Якщо в господарствах практикують вирощування телиць при помірних приростах в перші місяці життя (450—500 г), то надалі вони повинні становити не менше 650—700 г з тим, щоб до 12-місячного віку компенсувати тимчасове відставання в рості та досягти запланованої живої маси. Проте слід зазначити, що при вирощуванні ремонтного молодняка необхідно організувати годівлю так, щоб одержувати помірно високі прирости. При інтенсивному вирощуванні племінних телиць від народження до 16—18-місячного віку прирости живої маси не повинні перевищувати 700—750 г.[17]
Наведені норми годівлі телиць не передбачають усіх можливих умов вирощування молодняка в різних господарствах.
Раціони телиць балансують за деталізованими нормами з урахуванням задоволення їх потреби в енергії, перетравному протеїні, макро- і мікроелементах, каротині, вітамінах Р і Е. При складанні помісячних раціонів для кожної вікової групи молодняка необхідні дані про фактичний хімічний склад та поживність кормів, які є в господарстві.
Тип годівлі телиць від 6 до 24-місячного віку повинен максимально наближатися до того, яким він буде для лактуючих корів. У зимовий період застосовують три основних типи годівлі: силосний, сінажний та комбінований, у структурі раціонів яких на концентровані корми припадає 15— 25% .
У зимовий період молодняку згодовують сіно — 2—3, силос —5—6 кг на 100 кг живої маси. При сінажному типі годівлі телицям від 6- до 14-місячного віку дають 9— 14, старше року — 15 кг сінажу.[14]
Норма концкормів залежить насамперед від якості грубих та соковитих кормів. При використанні в раціонах молодняка старше 12-місячного віку сіна доброї якості, силосу та сінажу можна одержати середньодобові прирости на рівні 600—650 г без даванки концкормів або при мінімальній їх кількості (0,4—0,5 кг за добу). Така годівля телиць сприяє розвитку в них якостей високопродуктивної молочної худоби, запобігає настанню ранньої статевої зрілості та ожирінню.
При недостатньо високій якості грубих та соковитих кормів, а також при плануванні більш високих приростів живої маси їм необхідно згодовувати 1-1,5 кг концентрованих кормів на одну голову за добу.
При нестачі сіна частину його (до 30—40 % за поживністю) в раціонах телиць старше року можна замінити ярою соломою, а частину протеїну — сечовиною (20—25 % перетравного протеїну) з того розрахунку, що 10 г сечовини відповідає 26 г перетравного протеїну. При цьому у складі раціону повинна бути норма енергії і легкоперетравних вуглеводів.[8]
При значній кількості силосу в раціоні молодняк, як правило, відчуває нестачу фосфору. Тому до раціону необхідно додавати мінеральний підкорм (кісткове борошно, преципітат, кормові фосфати). Кухонну сіль дають по 25— 55 г на одну голову за добу. У зонах, де в кормах спостерігають нестачу мікроелементів, їх додатково вводять у раціони. Нестачу вітамінів поповнюють добавками вітамінних концентратів.
Літнє утримання молодняку треба організовувати так, щоб максимально наблизити тварин до полів вирощування зеленого корму та забезпечити їх досхочу свіжою травою протягом достатньо тривалого часу, зміцнити здоров'я молодняку, а також мати можливість очистити та знезаразити всю територію ферми й зимові приміщення для тварин. Зазначеним вимогам найбільшою мірою відповідає пасовищне утримання молодняка в пересувних таборах.
Таблиця. Орієнтовна структура зимових раціонів комбінованого типу годівлі при вирощуванні телиць живою масою 500—550 кг, % за поживністю
Стравлювання молодняку трави на пасовищі має переваги над згодовуванням скошеної з годівниць. Під впливом постійного руху і поїдання корму із-під ніг, впливу сонячних променів, мінливої погоди та чистого повітря посилюється робота всіх органів і систем, збільшується глибина дихання, поліпшується вентиляція легень. Разом з тим підвищується споживання кисню і виділення вуглекислого газу, поліпшуються: розвиток грудної клітки, кровообіг, нервова діяльність, захисні функції шкіри, терморегуляція, розвиток кісток і кісткової мускулатури голови, шиї, кінцівок, спини, попереку та інших частин тіла тварин. У результаті цього вони краще розвиваються, характеризуються міцним здоров'ям. До того ж табірне утримання молодняка на пасовищах дешевше, ніж табірне стійлове.
При недостатній продуктивності пасовищ телиць обов'язково підгодовують зеленим кормом. При цьому загальна добова його даванка (із використанням пасовища) повинна становити у 7-9-місячному віці 18-21 кг; у 10-12-місячному-22-26; у 13-15-місячному – 26-30; у 16-18-місячному - ЗО-35; у 18-24-місячному – 35-40 кг.[15,18]
Таблиця. Орієнтовні раціони для ремонтних телиць при вирощуванні корів живою масою 400—450 кг
Таблиця. Орієнтовні раціони для ремонтних телиць при вирощуванні корів живою масою 500—550 кг
При додатковій підгодівлі ремонтних телиць концкормами на культурних пасовищах може виникнути небезпека їх ожиріння, що може призвести до порушень відтворних функцій. Крім того, підгодівля молодняка старше року концкормами погіршує поїдання тваринами основного, більш дешевого, зеленого корму.[16,18]
Переводити тварин із стійлового на пасовищне утримання треба поступово шляхом зміни раціону годівлі. Не можна випасати молодняк на отавах трав, конюшині і люцерні по росі. Поїдання досхочу вологої трави може спричинити тимпанію і призвести до загибелі тварин.
Перед початком пасовищного сезону проводять зооветеринарний огляд, роблять заплановані щеплення тваринам та формують стада. Розмір стада залежить від конкретних умов господарства. Оптимальним вважається стадо у межах 150—160 голів. При випасанні тварин на природних пасовищах по пересіченій місцевості з дрібноконтурними ділянками стадо можна зменшити до 75—80 голів, а при випасанні на культурних високопродуктивних пасовищах кількість тварин у стаді можна доводити до 200—250. При формуванні стада різниця між тваринами за віком не повинна перевищувати більше місяця.[8]
За кожним стадом закріплюють пасовищну ділянку, розбивають її на загони і визначають черговість стравлювання. На стравлений загін тварини повинні повертатися не раніше, ніж через один-два місяці. За цей період пасовища в достатній мірі знезаражуються.
2.4. Гігієнічні вимоги до утримання ремонтних тварин.
У загонах обладнують автонапувалки і годівниці. При згодовуванні тваринам трави у ранній фазі вегетації часто спостерігають дефіцит сухої речовини й клітковини та надмірне надходження протеїну. У зв'язку з цим доцільно у годівниці закладати солому або сіно з розрахунку 0,5 кг на 100 кг живої маси тварини.
Для проведення зооветеринарних заходів, а в стадах телиць парувального віку - штучного осіменіння, обладнують спеціальні майданчики з пересувними вагами для зважування тварин, розколом, фіксуючими станками та загонами-нагромаджувачами.[6]
- Гідрокінезотерапія
- Гідрологія та гідробіологія Дніпра
- Гідропривід навісної системи трактора типу Т-40
- Гіпноз
- Гіпотеза геї земліі
- Гірськолижний курорт
- Гірськолижний туризм
- Гипсовые розетки
- Гипсовые строительные материалы и изделия
- Гироскопические вертикали
- ГИС и ЗИС Российского производства, функциональные возможности, область применения в практике
- Гитлердің канцлер болып тағайындалуы, Германияда фашистердің үкімет басына келуі
- Гібридні інтегральні мікросхеми
- Гібридні методи. Газова хромато-мас-спектрометрія
