Господарські правовідносини: їх поняття, ознаки та види

Тема: «Господарські  правовідносини: їх поняття, ознаки та види»

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ

1. Поняття та ознаки господарських правовідносин
2. Види господарських правовідносин
3. Методи правового регулювання господарських правовідносин
4. Підстави виникнення господарських правовідносин

РОЗДІЛ ІІ. ЕЛЕМЕНТИ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН

2.1. Об‘єкти господарських правовідносин

2.2. Суб‘єкти господарських правовідносин

2.3. Зміст господарських  правовідносин

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сфера господарювання є  надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що виникають  між її суб’єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що складаються  при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки:

  - сфера – економіка (господарювання) різного рівня (державного, територіального, локального);

- зміст — безпосереднє  здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/або організація/керівництво такою діяльністю;

- особливий суб’єктний  склад (обов’язковим учасником  цих відносин є суб’єкт господарювання  – індивідуальний підприємець  або господарська організація;  крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ч. 1 ст. 2 ГК України);

 - поєднання майнових та організаційних елементів; так, створення господарської організації вимагає: 1) сукупності організаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників двоє і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації новостворюваної організації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів; 2) наділення новостворюваної організації необхідною для започаткування та здійснення відповідної (окресленої установчими документами з врахуванням вимог закону) господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання чи право оперативного управління, а щодо відокремлених підрозділів – право господарського використання із зазначенням конкретних майнових повноважень суб’єкта цього права);

- значний ступінь правового  регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, складністю господарських та пов’язаних з ними зв’язків.

  На підставі узагальнення вказаних ознак можна дати таке доктринальне визначення:

  Господарські правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особливим суб’єктним складом

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ГОСПОДАРСЬКІ ПРАВОВІДНОСИНИ

Сфера господарювання є  надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що складаються  між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Відносини, що виникають при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскільки їм притаманні спільні специфічні ознаки.

Отже, господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і суб'єктів цих відносин.

1. Поняття та ознаки господарських правовідносин

У сфері економіки  виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською  діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою, З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.

У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює  трудове право.

Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).

Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.

Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові  відносини щодо задоволення особистих  потреб громадян у товарах, роботах  і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.

Визнавати всі зазначені  відносини господарськими, як це іноді  робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських  відносин взагалі не існує. Об'єктивно  необхідні для здійснення господарської  діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.

Господарсько-правова  концепція визначає господарські відносини  у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.

Господарські відносини  мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним  правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є:

господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;

державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання, управління тощо);

структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;

фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;

державні і громадські установи та організації, що є споживачами  продукції (товарів), робіт та послуг.

Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

Другою характерною  ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання  зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між господарюючими суб'єктами та їх контрагентами є "акти планування" (ст. 152 Цивільного кодексу Української РСР), зокрема, державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України "Про підприємства в Україні"). Ці рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).

Третя ознака господарських  відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).

За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати  предмети регулювання цивільного і  господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті не-майнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно грунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів.

Сукупність господарських  відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.

Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.

1.2. Види господарських  правовідносин

Оскільки відносини, у  які вступають суб'єкти при здійсненні господарської діяльності, регулюються законом, вони стають правовідносинами, а точніше господарськими правовідносинами.

Отже, господарські правовідносини - це врегульовані нормами господарського права суспільні відносини, що виникають у сфері господарювання у процесі організації та здійснення господарської діяльності.

У сфері господарювання виникають різноманітні відносини, пов'язані з організацією та здійсненням  господарської діяльності, тому їх потрібно певним чином класифікувати, як-от:

1) За характером господарських правовідносин вони поділяються на:

- господарсько-виробничі,  якими є майнові та інші  відносини, що виникають між  суб'єктами господарювання при  безпосередньому здійсненні господарської  діяльності;

- організаційно-господарські, під якими розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю;

2) За сферою виникнення господарські правовідносини є:

- внутрішньогосподарськими. Ці відносини складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, а також між суб'єктом господарювання та його структурними підрозділами;

- зовнішньо-господарськими (міжгосподарськими), які виникають між самостійними  суб'єктами господарювання;

3) За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на-

- горизонтальні, учасники  яких рівноправні;

  - вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

4) За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:

- у галузі промисловості;

- у галузі сільського  господарства;

- у галузі транспорту;

- у галузі капітального  будівництва;

- у сфері приватизації;

- у сфері антимонопольного  регулювання;

- у сфері зовнішньоекономічної  діяльності тощо.

1.3. Методи правового  регулювання господарських правовідносин

Методи правового регулювання  господарських правовідносин у комплексі забезпечують ефективне регулювання господарських відносин з врахуванням правового статусу їх суб'єктів, зв'язків між ними, тощо.

Тому, можна виділити наступні методи регулювання господарських правовідносин.

1. Метод приписів: передбачає  право прийняття юридично значущих рішень органом госпо­дарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії чи її анулювання; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах)

2. Метод автономних  рішень дозволяє суб'єктам господарювання  приймати самостійно (але в межах  своєї компетенції) юридично значущі  рішення іі обов'язок усіх інших  суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень

  3. Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору)

  4. Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажано для суспільства, ефективної) і поведінки (порядку дій) у сфері господарювання (примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у тому числі ВАТ акціонерних товариств)

1.4. Підстави виникнення господарських правовідносин

Виникнення, зміна та припинення правових відносин пов'язано  не тільки з наявністю названих вище юридичних передумов, але і з юридичними фактами. Під юридичними фактами розуміються передбачені в законі обставини, що служать підставою для виникнення (а також зміни або припинення) конкретних правовідносин. Юридичні факти можна поділити на дві групи буття і дії, з якими закон пов'язує настання юридичних наслідків. Події - це юридичні факти, які виникають незалежно від волі людини, наприклад, природна смерть людини веде до виникнення правовідносин, пов'язаних зі спадщиною. Дії - це також юридичні факти, настання яких залежить від волі людей. Дії можуть бути поділені на правомірні, тобто дії, які не порушують правові норми, їх припис (наприклад, договір купівлі - продажу), і неправомірні, тобто дії суперечать, що порушують закон. Такі, наприклад, адміністративні, кримінальні правопорушення (хуліганство і т.д.). Норми права регулюють суспільні відносини між людьми. Регулятори виступають по відношенню до кожного окремого особі або організації як якийсь зовнішній чинник, то термін "права" в цьому сенсі носить об'єктивний характер, тобто не належить якомусь суб'єкту, не складає його особистого, хоча б і соціальної держави. Тому норми права або як систему норм називають об'єктом права.

Представлена ​​нормами  права свобода, можливість поведінки носить (в російській мові) то ж назву - право. Але це вже не норма, що стежить за рамками, особисто належать суб'єкту - людині або організації. Навпаки, це те, що за об'єктивним права (закону) належить суб'єкту, складає його особисту свободу або можливість поведінки, користування речами, здібностями, знаннями і багатьма іншими, в тому числі і громадськими благами. Така свобода і можливість поведінки, встановлена ​​законом (об'єктивним правом), носить назву - суб'єктивне право. У той же час рамки обмеження свободи та приписи поведінки звернені до окремих людей і організаціям, вони встановлюють то посадова поведінку, якому кожен суб'єкт зобов'язаний дотримуватися, дотримуючись свободу та інтереси інших осіб або суспільства в цілому. Подібне дану поведінку називається юридичним обов'язком суб'єкта, або юридичної суб'єктивної обов'язком. Така в своїй основі позитивно-правова концепція юридичних суб'єктивних прав і обов'язків в основі яких лежить зв'язок прав і обов'язків з правовими нормами. Відповідно до цієї концепції правовідносини є відносини між людьми та їхніми організаціями, врегульовані нормами права і перебувають у взаємній (або односторонньої для найпростіших відносин) зв'язку суб'єктивних прав юридичних обов'язків, передбачених нормами права.

Чим відрізняються правові  відносини від економічних, політичних, соціально - культурних, організаційно - керованих, сімейних та інших відносин між людьми і організаціями людей? У юридичній науці правові відносини розглядаються як надбудовна, на відміну від виробничих, які згідно К.Марксу залишають економічний базис суспільства і складаються незалежно від волі і свідомості людей. Тому й типи правових відносин, безсумнівно, залежать від рівня розвитку виробництва і обміну товарів, визначаються ними в значній мірі, крім того, правові відносини знаходяться в залежності від політики склалася в суспільстві, формування сім'ї, від рівня розвитку різних ідей, поглядів людей, перш Найбільше від суспільної моральності. У всіх цих "надбудованих", або "ідеологічних" відносинах є свої закономірності, властиві кожному ступені розвитку суспільства, а так же виражають індивідуальні форми взаємодії зв'язків, усвідомлювані людьми і створювані з волі і свідомості людей. Стосовно правових відносин та їх місцю серед інших відносин мова повинна йти не про те, як відповідності результати і рухом сили історичного розвитку, а які ті індивідуальні зв'язки і відносини між окремими людьми і організаціями, які у фінансовому розумінні і в реальній дійсності є вольовими, тобто виникають з волі і свідомості людей. Такі індивідуально - вольові відносини мають місце в сфері економіки. Вони характерні для соціальних відносин, для сфери культури та інших сфер життя людей. Всі такі дії і взаємозв'язку, а не їх об'єктивні результати, складають індивідуально - вольові відносини між людьми. І саме вони (а не рівень рентабельності підприємства, освіченості і культури людини) регулюється правами і отже готують форму правовідносин.

Індивідуально - економічні, соціальні, культурні, сімейні та інші відносини, зберігаючи своє специфічне для кожного виду відносин вміст у вигляді взаємодії людей і організацій, набувають за допомогою права нова якість у вигляді юридичних прав і обов'язків, грунтуючись на яких вони можуть, а в належних випадках повинні погоджувати свою поведінку щодо партнерів. Ці права охороняються державою, а не виконання обов'язку забезпечується примусом державою в інтересах правомочної особи.

При цьому суспільні  відносини (економічні, політичні та інші) не втрачають свого змісту в інтересах збереження єдиного порядку всієї складної системи відносин в суспільстві. Таким чином правові відносини являють собою обов'язкову форму індивідуально - вольових відносин, схильних регулярним нормам права. Правовідносини висловлює особливу суспільний зв'язок між особами, зв'язок через права і обов'язки.

РОЗДІЛ 2. ЕЛЕМЕНТИ ГОСПОДАРСЬКИХ  ПРАВОВІДНОСИН

Елементами господарських, як і будь-яких інших правовідносин, є їх зміст (матеріальний та юридичний), суб’єкти та об’єкти.

Матеріальний зміст  господарських відносин становить власне господарська діяльність у всій її різноманітності. Юридичний зміст господарських відносин — це права та обов’язки суб’єктів господарювання, які виникають у них у процесі здійснення зазначеної діяльності.

Різноманітний характер господарських відносин зумовлює існування досить широкого кола їх учасників. До учасників відносин у сфері господарювання належать суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб’єктами господарювання, або суб’єктами господарського права, є юридичні або фізичні особи, які на основі юридично відокремленого майна безпосередньо здійснюють передбачену законодавством та їх статутом господарську діяльність і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна.

2.1. Об'єкти  господарських правовідносин

До об'єктів господарських  правовідносин відносяться: речі, включаючи  гроші та цінні папери, інше майно, в тому числі майнові права; роботи і послуги; охороною інформація; виняткові  права на результати інтелектуальної  діяльності (інтелектуальна власність); нематеріальні блага. Об'єкти господарських правовідносин можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку універсального правонаступництва (спадкування, реорганізація юридичної особи) або іншим способом, якщо вони не вилучені з обігу або не обмежені в обороті. Види об'єктів господарських правовідносин, перебування яких в обороті не допускається (об'єкти, вилучені з обороту), мають бути вказані в законі. Види об'єктів господарських правовідносин, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких в обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти обмежено оборотоздатні), визначаються в порядку, встановленому законодавчими актами. Земля та інші природні ресурси можуть відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої іншими способами в тій мірі, в якій їх обіг допускається законодавством про землю та інших природних ресурсах.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, ділянки надр, відокремлені водні об'єкти і все, що міцно пов'язано із землею, тобто об'єкти, переміщення яких без невідповідного збитку їх призначенню неможливе, в тому числі ліси, багаторічні насадження, будівлі , споруди. До нерухомих речей також прирівнюються: підприємство в цілому як майновий комплекс, що підлягають державній реєстрації повітряні і морські судна, судна внутрішнього плавання, суду плавання "річка - море", космічні об'єкти. Законодавчими актами до нерухомих речей може бути віднесено й інше майно. Речі, що не належать до нерухомості, включаючи гроші та цінні папери, визнаються рухомим майном. Реєстрація прав на спонукувані речі не потрібно, крім випадків, зазначених у законі.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження  цих прав, їх виникнення, перехід  і припинення підлягають державній реєстрації в спеціально уповноважених на те органах. Реєстрації підлягають: право власності, право господарського відання, право оперативного управління, право довічного успадкованого володіння, право постійного користування, іпотека, сервітути, а також інші права у випадках, передбачених законодавчими актами. У випадках, передбачених законодавством, поряд з державною реєстрацією можуть здійснюватися спеціальна реєстрація або облік окремих видів нерухомого майна.

Орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість і угод з нею, зобов'язаний засвідчити вироблену реєстрацію шляхом видачі документа про зареєстроване право або угоді або вчиненням напису на документі, представленому для реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і угод з нею є публічною. Орган, який здійснює реєстрацію, зобов'язаний надавати будь-якій особі необхідну інформацію лише про виробленої реєстрації прав на конкретний об'єкт нерухомості та угод з ним. Узагальнена інформація про належні громадянину або юридичній особі права на нерухоме майно надається тільки у випадках, передбачених законодавчими актами. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або угоди з нею або ухилення відповідного органу від реєстрації можуть бути оскаржені до суду. Порядок державної реєстрації та підстави відмови в реєстрації встановлюються відповідно до законодавства про реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ним. Підприємством як об'єктом прав визнається майновий комплекс, використовуваний для здійснення підприємницької діяльності.

До складу підприємства як майнового  комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи  земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання, інвентар, сировину, продукцію, права  вимоги, борги, а також права на позначення, індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи і послуги (фірмове найменування, товарні знаки, знаки обслуговування), та інші виключні права, якщо інше не передбачено законодавством або договором. Підприємство в цілому або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших угод, пов'язаних із встановленням, зміною та припиненням речових прав. Річ, розділ якої в натурі неможливий без зміни її призначення, визнається неподільною. Якщо різнорідні речі утворюють єдине ціле, що припускає використання їх за загальним призначенням, вони розглядаються як одна річ (складна річ). Дія угоди, укладеної з приводу складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо договором не передбачено інше. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням (приналежністю), слід долю головної речі, якщо договором не передбачено інше. Надходження, отримані в результаті використання майна (плоди, продукція, доходи), належать особі, яка використовує це майно на законній підставі, якщо інше не передбачено законодавством або договором про використання цього майна.

До тварин застосовуються правила  про майно остільки, оскільки інше не встановлено законодавством і  не випливає з особливостей цього  об'єкта. При здійсненні прав не допускається жорстоке поводження з тваринами, що суперечить принципам гуманності.

Індивідуально-визначеною визнається річ, виділена з інших речей з  властивим тільки їй ознаками. Індивідуально-визначені  речі є незамінними. Речами, обумовленими родовими ознаками, визнаються речі, що володіють ознаками, властивими усім речам того ж роду, і визначаються числом, вагою, мірою. Речі, які визначаються родовими ознаками, є замінними. У випадках і порядку, встановлених законодавством, визнається виключне право (інтелектуальна власність) громадянина чи юридичної особи на охоронювані результати інтелектуальної діяльності і прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних робіт і послуг (фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування і т.п.). Використання результатів інтелектуальної власності і засобів індивідуалізації, що є об'єктом виключних прав, може здійснюватися третіми особами тільки за згодою правовласника.

Інформація складає службову або комерційну таємницю у випадку, коли інформація має дійсну або потенційну комерційну цінність в силу невідомості її третім особам, до неї немає вільного доступу на законній підставі і власник інформації вживає заходів до охорони її конфіденційності. Відомості, які не можуть становити службову або комерційну таємницю, визначаються законодавством. Інформація, яка становить службову або комерційну таємницю, захищається способами, передбаченими законодавством. Особи, незаконними методами одержали інформацію, яка становить службову або комерційну таємницю, зобов'язані відшкодувати завдані збитки. Такий же обов'язок покладається на працівників, розголосивши службову або комерційну таємницю всупереч трудовому договору, в тому числі контракту, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовим договором.

Українська гривня є  законним платіжним засобом, обов'язковим  до приймання за номінальною вартістю на всій території Україні. Платежі  на території України здійснюються шляхом готівкових і безготівкових розрахунків. Випадки, порядок та умови використання іноземної валюти на території України визначаються законодавством. Види майна, яке визнається валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними визначаються законодавством. Право власності на валютні цінності захищається в Україну на загальних підставах.

Цінним папером є  документ, що засвідчує з дотриманням  встановленої форми і (або) обов'язкових  реквізитів майнові права, здійснення або передача яких можливі тільки при його пред'явленні. З передачею цінного паперу переходять всі засвідчуються нею права в сукупності. У випадках, передбачених законодавством або в установленому ним порядку, для здійснення і передачі прав, засвідчених цінним папером, достатньо доказів їх закріплення в спеціальному реєстрі (звичайному або комп'ютерному).