Государство и рынок труда

Государство и рынок труда

 

 

                                                    Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………....3 
1. Ринок праці й особливості його………………………………………5

1.1 Поняття, структура і сутність  ринку праці…………………5

1.2 Класифікація ринків праці…………………………………..8

1.3 Механізм функціонування ринку  праці…………………….9

1.4 Загальна характеристика ринку праці України………….…9 
2. Державне регулювання ринку праці………………………………...14

2.1 Пропозицію праці як об'єкт  державного регулювання…...16

2.2 Основні завдання регулювання ринку праці……….……...21

2.3 Механізми реалізації державної  політики зайнятості…….26

2.4 Способи регулювання ринку  праці………………………...27 
3. Ринок праці України сьогодні……………………………………....29 
Висновок…………………………………………………………………37 
Список використаної літератури………………….……………………38

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Регулювання ринку праці являє  собою комплексну систему економічних, законодавчих, адміністративних, організаційних заходів, спрямованих на стимулювання зростання зайнятості, підготовку та перепідготовку працівників; введення системи соціального страхування безробіття; обов'язкове пенсійне забезпечення і на інші елементи економічної системи суспільства.

Становлення ринку, посилення конкуренції  на базі високих технологій, необхідність розвитку людського потенціалу призводять до посилення ролі держави в економіці. У розвинених країнах економічна функція стає головною: створення необхідних умов для функціонування і прогресу національної економіки, забезпечення діяльності держави економічними регуляторами. Основою економічної функції держави є розробка стратегії соціально-економічного розвитку країни в цілому і регіонів зокрема, з чітким визначенням кінцевих цілей, пріоритетів, етапів і завдань.

Процес формування ринку праці  в сукупності всіх його складових елементів і відносин, як правило, здійснюється неодночасно і різними темпами в залежності від історичних умов розвитку будь-якої країни, включаючи і Україну. Важливе значення має не тільки прояв загальних закономірностей формування ринку праці, але і специфіки створення ринкового середовища.

Незважаючи на певні позитивні  результати в області регулювання  ринку праці в останні роки (прийняття низки законів, організація  наскрізний структури керування, проведення обстежень населення), український  ринок праці багато в чому ще не склався в єдине ціле, в ньому слабо діють ринкові регулятори та рушійні сили, він залишається розбалансованим за основними параметрами.

Дослідження показують, що активний творча праця в даний час в тій  чи іншій мірі входить в зміст діяльності більшої частини працюючого населення, передусім фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою, адміністративно - управлінського персоналу, висококваліфікованих робітників, працівників послуг. Це провідний загін національної робочої сили, що охоплює у західних країнах від 40 до 50% зайнятих в народному господарстві. 
У сучасних умовах, грамотне державне регулювання ринку праці важливо як ніколи. Враховуючи економічні потрясіння останніх років, роль держави в управлінні всіма сферами життєдіяльності суспільства перейшла на якісно новий рівень.

Всім наведеним пояснюється  актуальність даної курсової роботи. 
Об'єктом дослідження є державне регулювання у сфері ринку праці. 
Предметом - механізми реалізації державної політики зайнятості. 
Мета роботи: аналіз діяльності держави у сфері ринку праці. Виявлення проблем та можливих шляхів їх вирішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Ринок праці й особливості його.

 

      1.1 Поняття, структура і сутність ринку праці.

 

Ринок праці - сфера формування попиту та пропозиції на робочу силу. Ринок праці можливий тільки за умови, що робочий є власником своєї здатності до праці. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на певний строк 
Функціонально - організаційна структура ринку праці включає в умовах розвиненої ринкової економіки наступні елементи: принципи державної політики в області зайнятості і безробіття; систему підготовки кадрів; систему найму, контрактну систему; фонд підтримки безробітних; систему перепідготовки та перекваліфікації; біржі праці; правове регулювання зайнятості.

На ринку праці зустрічаються  продавець і покупець, як при будь-якої операції купівлі - продажу. Продавці - це працівники, які пропонують свою робочу силу (здатність до праці), а  покупці - це трудові колективи або  окремі підприємці, які можуть самостійно вирішувати, скільки і яких працівників їм потрібно.

На ринку праці діє закон  попиту і пропозиції на робочу силу, який впливає на заробітну плату. Закон попиту і пропозиції на робочу силу відображає невідповідність вільних  робочих місць складу приходять на ринок праці працівників за кількісними та якісними параметрами.  
На ринку праці відбувається жорстокий, нещадний відбір найбільш здібних, заповзятливих. Слабких і нездатних ринок не щадить. Але разом з тим він стимулює висококваліфікований працю, сприяє створенню жорсткої взаємозв'язку між внеском кожного і отриманим конкретним результатом. 
Що існувала раніше в нашій країні адміністративно - командна система управління, при якій держава як власник основних засобів виробництва централізовано планував необхідне для повної зайнятості число робочих місць, розподіляло і перерозподіляло трудові ресурси, повністю зруйнувало мотивацію до праці.

Міжнародний досвід свідчить, що ринок  праці не може існувати поза конкурентній, заснованої на приватній власності економіки і демократичних суспільних інститутів. Тоталітарне суспільство навіть теоретично виключає можливість існування такого ринку, бо не вважає людини рівноправним, юридично і економічно незалежною від держави суб'єктом. Такій державі не настільки важливо, чи використовується людський потенціал ефективно і згідно з особистими інтересами людини чи ні. Для нього важливе інше - мати людини в повному і беззастережний підпорядкуванні для будь-яких потреб, а особисті інтереси задовольняти по мінімуму, що виключає економічну і соціальну незалежність людини. Це забезпечує хоча і малоефективну, але майже повну керованість людськими масами. Вільний ринок праці в таких умовах просто не потрібен, більш того, він був би серйозною перешкодою, хоча його антипод - розподіл робочої сили, що обслуговує дефіцитну по своїй природі, що належить державі економіку теж називається ринком праці. 
Національний ринок праці охоплює всі суспільне виробництво - через нього кожна галузь отримує необхідні їй кадри не лише заданого професійно - кваліфікаційного складу, але і певних культурних і етико-трудових достоїнств, адекватних вимогам економіки.

На ринку праці реалізується можливість:

- вільного вибору професії, галузі  та місця діяльності, поощряемого  пріоритетними пропозиціями (рівень оплати праці, можливості реалізації творчих задумів і т. д.);

- найму і звільнення при дотриманні  норм трудового законодавства,  що захищає інтереси громадян  в плані гарантій зайнятості, умов праці, його оплати;

- незалежної і разом з тим економічно заохочувальною міграції трудових ресурсів між регіонами, галузями і професійно - кваліфікаційними групами, якою зазвичай супроводжує поліпшення умов життя і трудової діяльності, чому сприяє наявність високорозвинених, повсюдно доступних населенню ринків високоякісного житла, споживчих товарів культурних і духовних цінностей;

- вільного руху заробітної плати  та інших доходів при збереженні  пріоритету кваліфікації та освіти, дотримання встановленого законом  гарантованого мінімуму зарплати, що забезпечує прожитковий мінімум, і регулювання верхньої межі доходів через податкову систему, засновану на прогресивною шкалою.

У конкурентно - ринкових відносинах відображаються глибокі процеси, постійно відбуваються в суспільстві і  визначають його рух вперед. Через ринок праці проходять, скрещиваясь в ньому, три взаємопов'язаних еволюційних потоку - розвиток економіки (матеріально - технічних елементів і структур), розвиток людини (загальної та професійної культури, творчих можливостей, моральних якостей), розвиток суспільних відносин (державних і класових структур, відносин власності, виробничих зв'язків). Вони утворюють основу прогресу в суспільстві, його головний зміст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  1.2 Класифікація ринків праці.

 

Види ринків:

1. Загальний  ринок праці характеризується  співвідношенням попиту та пропозиції  робочої сили на території  України в цілому. До недавнього  часу Загальний ринок носив  замкнутий характер: його учасниками  було в основному населення  країни. В останні роки тіснішими стали взаємозв'язку Федерального та міжнародного ринків праці (експорт та імпорт робочої сили). Експорт робочої сили характеризується найбільш високими кваліфікаційними характеристиками і, загалом, завдає шкоди народному господарству і культурі. Імпорт робочої сили характеризується низькими професійно - кваліфікаційними характеристиками.

2. Територіальний  ринок праці характеризується  співвідношенням попиту і пропозиції  на ті професії, які необхідні  на даній території. Виділяють  2 підвиди: 
• Первинний ринок - коли людина вперше вступає в трудове життя, маючи одну спеціальність. 
• Вторинний ринок. На територіальному ринку можлива ситуація, що попиту з первинної професії не спостерігається і необхідна перепідготовка кадрів, тобто придбання другий професії.

3. Галузевий  ринок праці характеризується  співвідношенням попиту та пропозиції  робочої сили за сукупністю  професії даній галузі. Він характеризується  співвідношенням попиту і пропозиції  з окремих професій, тобто професійний  ринок праці.

4. Внутрішньозаводський (внутріфірмовий) ринок праці - головна характеристика полягає в тому, що співвідношення попит-пропозиція реалізується всередині колективу, тобто з числа вже зайнятих працівників. Перерозподіл робочої сили всередині підприємства зване внутризаводским рухом робочої сили сприяє задоволенню потреб у робочій силі, а з іншого боку реалізації особистих прагнень ринку.

 

                     1.3 Механізм функціонування ринку праці.

 

Незайняте населення з числа  економічно активного, пройшовши навчання у відповідній професійно - освітньої структурі, виявляються на первинному ринку праці. Влаштувавшись працювати на капітал підприємства, людина отримує робоче місце і вважається зайнятим. У разі погіршення економічного становища підприємства, а також з об'єктивних причин знижується потреба в робочій силі. І тоді частина працівників, з їх згоди переходить на режим неповної зайнятості, продовжуючи при цьому вважатися зайнятими. Частина працівників звільняється, повертаючись на первинний ринок праці. У цей час на ринку праці можлива ситуація, що попиту з первинної спеціальності не буде, і виникає необхідність у перепідготовці та пошуку роботи вже за новою спеціальністю.

 Для тимчасової зайнятості  практикується залучення учасників  первинного і вторинного ринків  праці до громадських робіт. Перебуваючи тривалий час на первинному або вторинному ринку і не знайшовши роботу людина може перейти в категорію безробітних, а також у категорії економічно неактивного населення.

 

                           1.4 Ринок праці України.

 

Робоча сила являє собою товар  особливого роду, виробничі творчі якості якого цілком визначають ефективність конкурентної економіки, її можливості створення високосортних товарів  і комфортних послуг, масштаби і  темпи науково-технічних і організаційних перетворень. Тому підготовка і випуск на ринок праці освіченою і творчо активної робочої сили, забезпечення її кваліфікаційної і територіальної мобільності є однією з першооснов життєдіяльності народного господарства. І чим вище загальний рівень розвитку економіки, ніж більш складні завдання їй доводиться вирішувати, тим значніше потреба в робочій силі вищої кваліфікації. Подібної робочій силі у розвинених країнах світу в епоху НТР абсолютна більшість роботодавців і державні органи прагнуть створити найкращі виробничі і життєві умови, гарантуючи по можливості та соціальну захищеність на ринку праці.

Робоча сила - товар особливого роду ще й тому, що вона сама в першу  чергу є, як правило, найбільш зацікавленою стороною в розвитку своїх творчих  можливостей, які реалізуються в народному господарстві та виражають індивідуальні, особливо творчі здібності особистості.

Переважна спільність інтересів “товару” робочої сили та її споживачів - економіки  і держави - є найважливішою соціально  – економічної рисою ринкової економіки, що створює міцну гуманістичну основу розвитку народного господарства і всього суспільства. Безсумнівно, що організований, багато в чому керований державою і підтримуваний підприємствами товарної економіки, постійно совершенствуемый по мірі розвитку народного господарства ринок робочої сили є одним з ключових, життєво важливих ланок соціально – економічної системи будь-якої країни.

Кінцевою метою ринку праці  є, по-перше, задоволення професійно - трудових і життєвих інтересів  економічно активного населення, включаючи соціальний захист і забезпечення народного господарства потрібними йому кадрами; по-друге, досягнення максимально повної і мінімально переривчастої зайнятості, з урахуванням потреби у часткової робочого тижня, ковзаючому графіки робочого дня і т.п.

До трудових ресурсів відносять  як зайнятих, так і потенційних  працівників. В Україні до трудових ресурсів належить населення в працездатному  віці (чоловіки до 60 років і старші, жінки - до 55 років і старші, а також  підлітки у віці до 16 років, які працюють). В Україні питома вага населення працездатного віку в складі трудових ресурсів - близько 95%. Інша частина, трохи більше 5%, припадає на працюючих підлітків та осіб пенсійного віку, які продовжують працювати.

Для того щоб забезпечити народне  господарство трудовими ресурсами, необхідно подбати про їх раціональне використання, тобто про значне підвищення продуктивності праці, про правильному розподілі працюючих між сферами і галузями народного господарства. Найбільша питома вага осіб працездатного віку в складі трудових ресурсів - у Луганській, Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій областях і в Криму (понад 96%), найменший - у Київській і Чернігівській областях (91-93%). У 2010 р. В Україні у всіх сферах економічної діяльності було зайнято 19,6% млн. чол. Питома вага жінок у складі трудових ресурсів країни - 51%.

Трудові ресурси України мають  досить високу продуктивну кваліфікацію та рівень освіти. У зв'язку з впровадженням  ринкових відносин в Україні на багатьох підприємствах намітилася тенденція скорочення кількості працюючих. Кількість безробітних в Україні перевищує 1,7 млн. чол. Більш тривожним і масштабним явищем можна вважати приховане безробіття, яка за різними оцінками охоплює від ¼ до ½ працюючого населення. На відміну від явного безробіття, яка характеризується відсутністю роботи і її пошуком, прихована охоплює тих людей, які влаштувалися на роботу, але змушені працювати неповний робочий день, або з неповною ефективністю, або з неповною оплатою праці з не залежних від них причин. Приховане безробіття відкидає економіку країни назад, руйнує її головний ресурс - трудовий потенціал. 
В Україні поступово складаються системи необхідних законодавчих нормативів формування і регулювання на ринку праці, а також соціального партнерства, соціального захисту через розгалужену мережу служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки працівників.

Процес формування регіональних ринків праці України визначається накопиченим  тут виробничо-ресурсним та соціальним потенціалом, темпами реформування економіки регіонів, їх природно-географічними умовами. Збалансований стан ринків роботи передбачає:

• динамічний відповідність між  пропозицією робочої сили і потреб у ресурсах роботи розташованих на цій території суб'єктів господарювання різних форм власності;

• високопродуктивну занятість  працездатного населення;

• мінімальний рівень прихованого  і соціально прийнятої кордону  явна 
регіональна безробіття.

Економічну місткість територіальних ринків роботи по суті визначають суб'єкти господарювання державної та колективної власності. На них в 2010 р. припадає 80 відсотків чисельність зайнятого населення. Тим не менш важливого значення набувають функції економічного регулювання регіональних ринків праці. Істотна структурна та організаційна розбалансованість властива ринків роботи Волинській, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківської, Львівській, Рівненській, Тернопільській областей. їх частка в територіальної структурі зайнятості населення дорівнює 20 відсоткам. При цьому на них припадає 36,6 відсотка загальної кількості зареєстрованих безробітних. Найбільший ступінь розбалансованості між зареєстрованої потребою в робочій силі та її пропозицією спостерігається в Івано-Франківської, Закарпатській і Волинській областях.

Різко змінилася загальна ситуація із забезпеченням трудовими ресурсами і зростаючий попит на них в регіонах, які традиційно featured як велика зона тяжіння найбільш мобільного частини робочої сили. Це стосується насамперед індустріальних центрів Донбасу і Придніпров'я, потужний виробничий потенціал яких формував широкий територіальний обмін робочою силою, орієнтуючись значною мірою на зовнішні джерела поповнення складу зайнятих на території працівників.

За показниками руху робочої  сили на ринку праці групу з  дуже несприятливими умовами утворюють  Карпатський, Причорноморський економічні регіони і Автономна Республіка Крим. їх частка в регіональній структурі сукупної пропозиції робочої сили в 1,4-1,6 рази перевищує відповідні структурні показники потреби в робочій силі. Погіршення умов зайнятості населення цих регіонів відбивається на низькому рівні працевлаштування осіб (особливо жінок). У поліських областях незначне перевищення структурних показників попиту над пропозицією робочої сили поєднується з високою часткою очікуваного вивільнення. За нестабільної економічної ситуації це загрожує різким погіршенням умов зайнятості в разі скорочення або повної ліквідації робочих місць, яким може супроводжуватися процес реального вивільнення робочої сили.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                  2. Державне регулювання ринку праці. 

 

Регулювання ринку праці являє  собою складну систему заходів  та заходів, що охоплюють у своєму взаємодії не тільки сферу зайнятості як таку, але практично всі елементи економічної системи суспільства. Регулювання ринку праці може бути розглянута як в широкому, так і у вузькому (суто прагматичний) розумінні цього терміну. Згідно з теорією ринку праці, його регулювання, в широкому сенсі слова, буде охоплювати всі процеси, пов'язані з формуванням попиту на працю та його пропозиції. У вузькому сенсі слова регулювання ринку праці можна розглядати як систему конкретних заходів, спрямованих на надання допомоги безробітним громадянам. 
Індивідуально розвинені країни накопичили достатньо багатий досвід з регулювання ринку праці. Необхідність державного впливу на розвиток соціально трудових відносин була усвідомлена на початку XX століття. Показовим є той факт, що серед учасників ринку праці (держави, роботодавців і найманих працівників) саме трудящі зробили перші кроки, які протидіють стихії ринку у сфері праці. Це проявилося у свідомості перших робочих об'єднань, що стали згодом основою професійних спілок, що формувалися протягом XIX століття практично у всіх індустріально розвинених країнах. Органи державної влади зазвичай не залишалися осторонь від самодіяльних робочих об'єднань.

Кінець XIX - початок XX століття охарактеризувався  значним загостренням відносин у  сфері праці практично у всіх цивілізованих країнах. Це було викликано  багато в чому стихийностью процесів, що відбуваються на ринку праці, відсутністю повноцінного трудового законодавства. В результаті учасники ринку праці опинилися в нерівному становищі: зазвичай роботодавці і підприємці диктували найманим працівникам умови найму. У конфліктних ситуаціях держава ставала на бік підприємців, підтримуючи їх, у тому числі і силою зброї. Це сприяло посиленню критичного становища на ринку праці, найбільш яскраво виявилося в Україні.

Структура ринку праці в Україні  складається з трьох блоків, куди входять основні складові, які  обумовлюють процеси його формування і функціонування:

• блок ринкових відносин - процес обміну індивідуальної здібності до праці  на фонд життєвих коштів, необхідних для відтворення робочої сили;

• блок державного управління та регулювання  за допомогою організаційних заходів - система забезпечення зайнятості працездатного населення, підготовки та перепідготовки кадрів;

• блок соціального захисту населення (виплата допомоги по безробіттю, допомогу малозабезпеченим групами).

Елементи структури ринку праці  визначають взаємовідносини власника робочої сили і її покупця, при цьому робоча сила виступає в якості товару, призначеного для створення соціальних благ у суспільстві і формування умов для придбання кожним особою певного статусу в соціальній структурі суспільства.

Від рішення державою проблем, що виникають в області соціального партнерства, шляхом підтримки певного рівня життя залежить забезпечення соціальної злагоди в суспільстві. У зв'язку з цим особливого значення набуває питання взаємозалежного регулювання таких економічних категорій, як ринок праці та заробітна плата.

Провідний у цьому тандемі змінюється залежно від економічної політики держави. Якщо це ринок праці, то з  допомогою політики зайнятості, керуючи  використанням робочої сили, держава  може сформувати реальну політику в області заробітної плати, регулювати доходи на основі їх розподілу і перерозподілу. Коли провідним є заробітна плата, то через політику мінімальної заробітної плати держава може досягти певної збалансованості на ринку праці, що багато в чому дозволить забезпечити сприятливий соціальний клімат у країні.

В ринкових умовах основні потреби  людини, родини можуть задовольнятися за допомогою праці, отримання заробітної плати або доходу в грошовій формі, з іншого боку, механізмом попиту і  пропозицій праці як конкурентної форми реалізації визначених потреб і інтересів. З боку роботодавців формується попит на робочу силу. Попит на робочу силу відображає потреби економіки в певній кількості працівників на кожен момент часу.

 

      2.1 Пропозиція праці як об'єкт державного регулювання

 

Пропозиція робочої сили - це потреба  різних груп працездатного населення  в отриманні роботи за наймом і  на цій основі джерела засобів  існування.

З точки зору активної боротьби з  безробіттям найбільш важливими  є ті дії держави, які спрямовані на стабілізацію попиту на працю. Оскільки попит на працю залежить від попиту на товари та послуги, то держава може стимулювати виробництво так таке. Хоча, на перший погляд, більшість заходів щодо державного регулювання обсягів і структури виробництва не відносяться до політики зайнятості, тим не менше, їх сила взаємодії на ринок праці дуже велика. Зміна масштабів і структури виробництва завжди тягне за собою зміни у кількості і якості робочих місць, як на національному ринку праці в цілому, так і в його територіальних і галузевих підсистемах.

До найбільш поширеним заходів  державного регулювання попиту на працю  відносяться: програми громадських  робіт; субсидування зайнятості; фінансово-кредитна вплив на ринок праці. Основна  мета громадських робіт - це використання незайнятого населення для реалізації соціально значущих проектів; при цьому одночасно враховуються інтереси суспільства і безробітних. Навіть при досить високому рівні безробіття існую вакантні робочі місця в сферах, де малооплачиваемый і непристижный працю необхідний державі. Зазвичай це робота в соціальній сфері або важкий некваліфіковану працю.

Субсидування зайнятості включає  в себе заходи, пов'язані з заохоченням  самозайнятості і наданням субсидій підприємцям, які наймають на роботу певні категорії громадян. Заохочення самозайнятості зазвичай включає виплату субсидій, а також юридичну та організаційну допомогу влади, що полегшує колишнім безробітним перехід до організації власної справи. 
Фінансово-кредитна політика держави проявляється в наданні інвестиційних податкових пільг в області капітальних вкладень, які, в свою чергу, сприяють створенню нових робочих місць і збільшують зайнятість населення. 
Основним механізмом державного регулювання пропозиції праці є оподаткування. Вплив податку на доходи фізичних осіб на пропозицію праці залежить від рівня і виду (пропорційний, прогресивний) прибуткового податку. Пропорційний податок скорочує ставку заробітної плати і викликає ефект заміщення. Стимулюючий - збільшення годин дозвілля. 
На пропозицію праці також впливає різні соціальні виплати, загальною метою яких є підтримка рівня доходу.

Важливим способом державного регулювання  пропозиції праці є використання нестандартних форм організації  зайнятості. Воно відкриває можливість обмеження пропозиції робочої сили на відкритому ринку праці, дозволяє обмежувати масштабне вивільнення зайнятих і попереджати сплеск безробіття. У сучасних умовах держава впливає на формування структури пропозиції праці шляхом реалізації програм професійної орієнтації і професійної підготовки, особливо молоді. Такі програми професійного навчання безробітних охоплюють наступні напрями:

1) усунення браку майстерності;

2) трудова адаптація для безробітних  протягом тривалого періоду часу;

3) повернення на роботу, тобто  спеціальні програми для жінок, які хочуть повернутися до роботи після перерви, пов'язаної з народженням і вихованням дитини;

4) навчання громадян з соціально  вразливих груп населення. 
Особливе значення в системі державного регулювання ринку праці грають види і форми матеріальної підтримки безробітних. Виплачуючи допомогу з безробіття, держава регулює масштаби пропозиції робочої сили. 
Стосовно сьогоднішніх українських умов політика держави на ринку праці не повинна замикатися на пошуку оптимальної глибини втручання в трудові відносини. Регулюючий вплив держави не повинно перешкоджати реалізації вимог економічної ефективності, які припускають мобільність робочої сили, вивільнення зайвих працівників. Досить висока ступінь зайнятості населення повинна забезпечуватися не збереженням зайвої чисельності працівників, а створенням нових робочих місць, зниженням потреби населення в робочих місцях і т.п.

Досягнення оптимально високою, структурно-раціональної, економічно ефективної і соціально-обґрунтованою  зайнятості - невід'ємна складова частина процесу відновлення української економіки. Стимулами цього процесу повинні бути ринкові відносини і цілеспрямовані заходи господарської політики на всіх рівнях під наглядом держави. Якщо в розвинених країнах проблеми зайнятості можуть часто зважаться відособлено, без кардинальних змін економічної стратегії, то в Україні для цього потрібно корінне перетворення економіки. Це може бути реалізовано лише за фінансової стабілізації, відновлення економічного зростання, збільшення ресурсів для інвестиційної активності і вирішенні соціальних проблем. Необхідна ефективна взаємодія працівників, роботодавців і державних органів для узгодження шляхів вирішення проблем зайнятості.

Перспективи зайнятості визначаються динамікою і рівнем економічної  ефективності виробництва, тому більш раціональне використання працівників є пріоритетним напрямком порівняно з збереженням існуючих робочих місць. Скорочення зайвих працівників і збільшення за рахунок цього числа безробітних (при їх достатньою матеріальної підтримки) у багатьох відношеннях ефективніше, ніж збереження на підприємствах прихованого резерву робочої сили.

Для вирішення всіх цих завдань  держава повинна прогнозувати ситуацію на ринку праці, знаходити і підтримувати, або формувати точки зростання  в економіці, проводити відповідну структурну, регіональну та інвестиційну політику, регулювати зовнішньоекономічні зв'язки, сприяти адаптації працівників до вимог ринку праці. Слід також враховувати, що можливості держави в області створення нових робочих місць менше можливостей приватного капіталу. Це, однак, не знижує ролі держави як гаранта зайнятості, воно повинне стимулювати активність підприємців. В той же час державі необхідно обмежувати певними рамками їх поведінка на ринку праці, забезпечуючи захист соціально уразливих груп населення та регулюючи в складних ситуаціях вивільнення робочої сили.