Готовність старших дошкільників до шкільного навчання

Зміст

Вступ………………………………………………………………………..3

Розділ І. Теоретичне обґрунтування  психологічної підготовки дитини до навчання у школі…………………………………………………...6

1.1. Психологічні особливості розвитку особистості старшого дошкільника………………………………………………………………….……6

1.2. Поняття психологічної готовності до шкільного навчання…….…..8

1.3. Взаємодія ДНЗ і сім'ї у підготовці дитини до навчання в школі.…14

1.3.1. Підготовка дошкільника до навчання в сім'ї………………….….14

1.3.2. Підготовка дітей до школи в ДНЗ……………………………...…17

1.4. Проблеми неготовності дітей до шкільного навчання і шляхи їх подолання…………………………………………………………………….…..20

Розділ ІІ. Діагностика готовності дітей до школи (експериментальне дослідження)………………………………………...…..27

2.1. Визначення готовності дітей до школи……………………….……27

2.2. Аналіз результатів дослідження…………………………………….35

2.3. Формування психологічної готовності старших дошкільників до школи у різних видах діяльності………………………………………………..37

Висновки………………………………………………………………….42

Список використаної літератури……………………………………...43

Вступ

Актуальність  теми дослідження. Перехід до шкільного навчання докорінно змінює весь спосіб життя дитини. У цей період в її життя входить навчання – діяльність обов’язкова, відповідальна, що потребує систематичної організованої праці. Ця діяльність ставить перед дитиною завдання послідовного, цілеспрямованого засвоєння знань, узагальнених і систематизованих в основах наук, що передбачає зовсім іншу, ніж у дошкільному дитинстві, структуру її пізнавальної діяльності. З боку суспільства дитину починають розглядати як людину, що вступила на першу сходинку громадянської зрілості (О. М. Леонтьев, Л. І. Божович, Д. Б. Ельконін).

У дитини з'являються  обов'язки, які покладає на неї суспільство. Вона несе за свою навчальну діяльність серйозну відповідальність перед школою і батьками. Ці обов'язки, від виконання яких будуть залежати майбутнє місце дитини в житті, її суспільна функція і роль, а звідси і зміст усього подальшого життя.

Разом з новими обов'язками школяр отримує нові права: на серйозне ставлення оточуючих до своєї навчальної праці; на робоче місце, необхідне для його занять, на час, на тишу, на відпочинок, на дозвілля, на схвалення за навчальні успіхи.

Але для того щоб у  дитини виникла внутрішня позиція  школяра, необхідний певний ступінь  готовності — рівень її психічного розвитку. Основи тих якостей, що повинні формуватися в той чи інший період життя дитини, закладаються раніше, на попередньому віковому етапі. Формування нових психічних утворень, якщо воно не підготовлено в ході попереднього розвитку, йде вкрай важко. Період, особливо сприятливий для формування тієї чи іншої функції, якості, властивості, носить назву сензитивний.

Так, основний словниковий  запас у людини формується у віці до 12 років. На знанні сензитивного періоду  засновані рекомендації вчити іноземної мови в дитячому віці. Дошкільний вік є сензитивним періодом для формування багатьох здібностей і якостей дитини, що входять у число необхідних передумов формування навчальної діяльності.

Підготовка дітей до школи як цілеспрямований процес здійснюється в дошкільних установах відповідно з їхньою програмою, а також у родині, де вона реалізується по-різному.

Там, де вчителі початкових класів підтримують тісний зв'язок з дошкільними установами і попередньо знайомляться з майбутніми учнями, значно менше часу потрібно для взаємної адаптації, вища успішність у першому півріччі. Такі показники досягаються за рахунок більш досконалого знання педагогом кожної дитини, її сильних і слабких сторін і врахування цього у своїй роботі.

У психологічній готовності до навчання виділяють такі компоненти: мотиваційна; розумова чи пізнавальна; вольова; емоційна готовність. Однак психологічна готовність не зводиться до простої сукупності її компонентів, а складає єдине ціле. У разі неготовності до навчання в школі кожен з цих компонентів може потребувати свого формування. Тоді говорять про мотиваційну, вольову та ін. неготовність, чим підкреслюється основна проблема, що негативно впливає на інші складові цього утворення.

Підготовка дитини до школи забезпечується спільними зусиллями педагогів дошкільної установи і батьків. Завдання дитячого садка — розкрити батькам значення дошкільного періоду в загальному розвитку дитини, розповідати їм, як формувати потрібні якості й звички. Кожна родина в міру своїх можливостей знайомить дитину з навколишнім світом, дає певні знання, тобто бере на себе важливі функції у підготовці до школи. Від того, як вона це робить, багато в чому залежить успіх майбутнього навчання.

Об’єкт дослідження  – психологічна підготовка дитини дошкільного віку до навчання в школі.

Предмет дослідження – організаційно-педагогічні умови підготовки дітей дошкільного віку до школи.

Мета даної роботи – дослідити організаційно-педагогічні та психологічні умови підготовки дітей дошкільного віку до школи.

Завдання:

1. Окреслити та проаналізувати складові психологічної готовності до навчання у школі у структурі старшого дошкільника.
2. Охарактеризувати психологічні та фізіологічні особливості дітей дошкільного віку та підготовку їх до навчання в школі.
3. Визначити суть та особливості підготовки дітей дошкільного віку до навчання в школі.
4. Виділити психологічні аспекти та психолого-педагогічні чинники у формуванні психологічної готовності дітей дошкільного віку.

Методи використані  у дослідженні: у першій частині використаний теоретичний метод – теоретичний аналіз психолого-педагогогічних джерел по даній темі; у другій частині – синтез теоретичних та практичних відомостей.

Структура даної  роботи. Робота складається зі вступу та двох розділів. У роботі присутні висновки, а також список використаної літератури.

Розділ І. Теоретичне обґрунтування  психологічної підготовки дитини до навчання у школі

1.1. Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника

Перехід дитини з дитячого садка у школу є важливим етапом її життя, який пов'язаний не лише зі зміною середовища її розвитку, а й із відповідними процесами самоусвідомлення, із зіткненням з новими проблемами, відкриттям у собі нових можливостей тощо. Одним дітям це додає піднесеного настрою, відчуття виходу на новий життєвий щабель, іншим вселяє ностальгію за звичним життям у дитячому садку, часто породжує стресові стани. Тому дуже важливо, щоб у дошкільному закладі, в сім'ї допомогли дитині усвідомити, що дитячий садок і школа є ланками єдиної системи освіти і виховання, а все те, що чекає дитину у школі, є продовженням того, чим займалася, що опановувала вона раніше. Не менш важливо, щоб із перших днів перебування в школі вона на конкретних реаліях переконувалася в цьому. Все це можливе за дотримання принципу наступності дошкільної та початкової освіти[6, c.55].

Уже в дошкільному  віці починає реально формуватись  особистість дитини, причому цей  процес тісно пов'язаний з розвитком  емоційно-вольової сфери, із формуванням  інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими. Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника [12].

Орієнтація поведінки  дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.

Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження.

Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.

Дошкільник робить перші  кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.

Отже, з розвитком довільності  психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою  саморегуляції.

1.2. Поняття психологічної готовності до шкільного навчання

Початок навчання у школі пов'язаний із зміною соціальної ситуації, соціального статусу, а також провідної діяльності, тому потребує психологічної підготовки дитини до школи. Коли закінчується період дошкільного віку, формується прагнення до суспільно важливої і суспільно корисної діяльності, яка є першим кроком до навчання.

Психологічна готовність визначається тією системою вимог, яку  школа пред'являє дитині. Складовими компонентами психологічної готовності є: інтелектуальна, особистісна (емоційно-моральна) і вольова готовність.

Поєднання фізичного, функціонального  і психологічного стану дитини і  дає той комплекс чинників, які  визначають її готовність до навчання у школі.

Інтелектуальна  готовність

Довгий час про рівень розумового розвитку дитини судили за кількістю виявлених у неї знань, обсяг її словникового запасу. Це не зовсім так, тому що немає прямої залежності між збільшенням словникового запасу і темпом розвитку мислення.

Звичайно, певний кругозір, знання про природу, людей та їхню працю, суспільне життя необхідні дитині як основа. Але це не є єдиним мірилом інтелектуальної готовності до школи. Дитині необхідно вміти порівнювати, аналізувати, узагальнювати, робити самостійні висновки, тобто мати достатній рівень розвитку пізнавальних процесів Дитина у 6—7 років здатна засвоїти не тільки окремі факти про природу, а й знання про взаємодію організму із середовищем, про залежність між формою предмета і його функцією, необхідністю і поведінкою.

Діти досягають високого рівня пізнавальної діяльності, коли навчання в цей період спрямоване на основний розвиток розумових процесів і є розвивальним, орієнтованим на «зону найближчого розвитку».

Але не слід переоцінювати  розумові можливості дитини. Логічна  форма мислення хоч і доступна, але не типова, не характерна для неї. Вищі форми наочно-образного мислення є підсумком інтелектуального розвитку дошкільника. Характер мислення у дітей 6—7 років наочно-образний або чуттєвий, тобто, аналізуючи події, ситуації, явища, діти опираються на реальні факти, предмети, а висновки роблять, зазвичай виділяючи якусь одну зовнішню ознаку. Якщо дитина потрапляє в ситуацію, коли вона повинна оперувати знаннями й розв'язувати задачу логічно, то брак досвіду, недостатній розвиток понять не дає їй змоги скласти судження про предмети і явища. І тому в розповіді переважає елементарний опис[13, c.90].

Діти 6—7 років ще не можуть оцінювати, хоча вже вміють порівнювати; не вміють класифікувати, але вміють виділяти загальне за однією найяскравішою  ознакою. У судженнях дітей цього  віку є своя логіка, вони навіть намагаються робити висновки, але їм ще бракує досвіду і знань.

Дослідження, які проводилися  в останні роки, переконують що дані форми мислення приховують у  собі не лише потенційні резерви, а  й логічне мислення. Важливо підкреслити: вони виконують свої специфічні функції в загальному процесі розумового розвитку дітей. Сам факт виникнення наочно-образного мислення дуже важливий, оскільки при цьому думка відокремлюється од практичних дій і безпосередньої ситуації і є самостійним процесом. У процесі наочно-образного мислення найбільш точно відтворюється багатогранність ознак предмета, які перебувають не в логічних, а у фактичних відношеннях.

Зміст образного мислення дитини поступово переходить на вищий  ступінь наочно-схематичного мислення. З його допомогою відображаються не окремі властивості, а найважливіші зв'язки і відношення між предметами і їх властивостями. Дітям важливо оволодіти цим видом мислення: це дає їм можливість засвоювати узагальнюючі знання, полегшує пізнання не тільки зовнішніх, а й внутрішніх зв'язків і відношень.

Дослідження інтелектуального розвитку 6—7-річних дітей, проведені  вченими НДУ загальної і педагогічної психології АПН України, засвідчили, що найбільше значення для наступного успішного навчання у школі має  сформованість образного мислення. Рівень розвитку логічного мислення дитини на цьому етапі ще не гарантує успішності навчання.

Образне мислення дає  змогу дитині окреслити потенційно можливий спосіб дій, з огляду на особливості  конкретної ситуації, задачі.

Емоційно-моральна готовність

Емоційно-моральна готовність дітей до школи передбачає вміння встановлювати й підтримувати ділові та особистісні стосунки з дорослими, однолітками, дотримуватися моральних  норм і правил поведінки в колективі. Уже до старшого дошкільного віку діти добре володіють правилами культурної поведінки.

Найбільш показовими для виявлення емоційно-морального характеру взаємин між дітьми та дорослими є ситуації спілкування  з. незнайомою людиною, яка виявила  інтерес до дитини чи її заняття, зустріч  із нею, прохання або пропозиція, висловлене зауваження чи побажання.

Деякі занепокоєння, нерішучість, навіть розгубленість дошкільника  в перші хвилини зустрічі закономірні, але він повинен опанувати  себе і вступити у діалог. Уміння дотримуватися правил культурної поведінки допомагає йому поводитися невимушено.

Виховання правильних взаємин  із дорослими — один із головних моментів підготовки до школи. Дітей, яким притаманні підвищена чутливість, сором'язливість, необхідно якомога частіше стимулювати  до спілкування з різними дорослими. Набуваючи досвіду взаємин з іншими людьми, вони стають впевненішими, вільнішими у спілкуванні. Це позитивно впливає на встановлення взаємин з учителем, полегшує адаптацію до шкільного життя.

Кожній дитині необхідне  вміння ввійти в дитячий колектив, діяти разом з іншими, поступатися в одних умовах і не уступати в інших. інших. Ці якості забезпечують адаптацію до нових умов.

Досвід взаємин у  групі однолітків складається в  різних видах діяльності. У спільних іграх і праці завжди є елемент співпраці, спрямованості зусиль кожного на спільний результат.

Дитина цього віку повинна вміти бачити, розуміти й  розділяти жаль, смуток та радість  іншого. Ця здатність конкретизується  в уміннях:

• ставитися до іншого, як до самого себе, розуміти, що йому може бути боляче і неприємно, коли його ображають, приємно, коли співчувають і допомагають;

• пробачати ненароком  заподіяну неприємність, вибачатися, якщо винен;

• враховувати побажання  та інтереси друзів;

• відчувати настрій  та самопочуття іншого.

Дуже важливо привчати дітей бути завжди уважними до того, що відбувається навкруги: радіти доброму, за власною ініціативою приходити на допомогу, відвертати непорозуміння, лайки, вирішувати конфлікти моральними способами.

В активному словнику дітей часто відсутні необхідні людські категорії: ввічливість, сміливість, чесність, акуратність, уважність тощо, хоч є правильне розуміння їх змісту. Але наявність цих понять ще не означає, що діти поводяться правильно. Спілкуючись, особливо в суперечках, зіткненнях інтересів, вони забувають про правила поведінки. Це пояснюється тим, що знаннями про правила поведінки діти оволодівають раніше, ніж уміннями поводитися належним чином.

Знання нормативів поведінки  має першорядне значення для розвитку дитини як соціальної істоти. Соціальні норми поведінки дитина засвоює через спілкування з оточуючими людьми. Засвоєння норм поведінки передбачає, по-перше, що дитина починає розуміти й осмислювати їх значення; по-друге, що в дитини у практиці спілкування з іншими людьми виробляються навички поведінки; по-третє, що в дитини формується певне емоційне ставлення до цих норм.

Отже, чинниками емоційно-морального розвитку особистості дитини є:

• знання норм;

• звички поведінки;

• емоційне ставлення  до моральних норм;

• внутрішня позиція  дитини.

Вольова готовність

Серйозної уваги потребує формування вольової готовності дошкільника. Адже його чекає напружена праця, він повинен уміти робити не лише те, що йому хочеться, а й те, що від  нього вимагатиме вчитель, шкільний режим, програма.

До шести років формуються основні елементи вольової дії: дитина спроможна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дії, виконати його, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкоди, оцінити результат своєї дії. Але всі ці компоненти ще недостатньо розвинуті.

За своїм вольовим розвитком дитина повинна досягти  рівня, який забезпечує здатність до свідомої поведінки і саморегуляції[15, c.44-45].

Свідома поведінка дитини виявляється й вивченні вірша, у  здібності побороти бажання, відмовитись  од привабливого заняття, гри заради виконання доручення дорослого, громадського доручення, надання допомоги матері, у вмінні побороти страх (ввійти до темної кімнати), перебороти біль, не заплакавши. У цьому віці необхідно розвивати здатність діяти згідно з моральними мотивами, за потреби відмовлятись від того, що приваблює.

Виховання волі старших  дошкільників формує ті сторони організації  й діяльності, які лежать в основі механізмів регуляції дітьми особистих  дій та вчинків.

Воля формується під  час діяльності.

Як підкреслював Л.Виготський, уміння керувати своєю поведінкою, стримувати безпосередні імпульсивні дії, поводитися згідно з правилами гри, уміння координувати свої дії з діяльністю товаришів, словом, усі елементи первинного управління собою (вольові процеси) первинно виникають і виявляються у якійсь колективній формі діяльності (гра за правилами).

Розвиток волі — складне, але дуже важливе завдання. Воля розвивається лише у процесі подолання  перешкод, що відповідають віку дитини, на шляху до мети, які знаходяться  у зоні найближчого розвитку.

Вияви волі — це цілеспрямованість, упертість, самостійність, рішучість, організованість, дисциплінованість. Розвиток цих якостей великою  мірою залежить від ступеня сприйняття дитиною вимог дорослого, як носія  соціальних норм поведінки, правил.

Успіхи дитини в освоєнні нової ролі — школяра, — у визначенні свого місця серед однолітків багато в чому залежатимуть від того, наскільки сформовані та взаємопов'язані  всі елементи вольової дії, яку дитина здійснює в різних ситуаціях діяльності та спілкування.

Воля, яка включається  в соціальну позицію, стає найважливішим  компонентом такого особистого новоутворення  старшого дошкільного віку, як готовність до навчання у школі.

Д.Ельконін виділив наступні вміння дітей, необхідні для успішного  оволодіння навчальною діяльністю:

• свідомо підкорити  свої дії правилу, яке узагальнює в якийсь спосіб дії;

• орієнтуватися на певну  систему вимог;

• уважно слухати оповідача  і докладно виконувати завдання, пропоновані  в усній формі;

• самостійно виконувати завдання, яке вимагає зорового сприймання зразку.

Фактично, ці параметри  і є тим низьким рівнем актуального  розвитку, на який і опирається навчання в першому класі.

1.3. Взаємодія ДНЗ і  сім'ї у підготовці дитини до  навчання в школі

Вступаючи до школи, дитина посідає нову соціальну позицію – школяра. Дуже важливим є мотивація дитини зайняти цю позицію.

Одним із обов'язків сім'ї  і дошкільних установ є підготовка дітей до школи, від чого залежатимуть їхні успіхи в навчанні, подальший  розвиток. Як правило, діти, які у старших дошкільних групах розуміють, що їх чекає у школі, володіють необхідними для навчання у ній навичками, легко вживаються у шкільне середовище. Однак не всі з них безболісно долають цей етап, що проявляється передусім у незадовільній їх успішності. Причина цього здебільшого в психологічній непідготовленості до навчання в школі. Готовність до шкільного навчання водночас є проблемою соціальної зрілості дитини. Адже, йдучи до школи, вона опиняється в реальній соціальній позиції, вперше отримавши право і опинившись перед обов'язком здійснення суспільної за змістом і формою діяльності, якою є навчання.

1.3.1. Підготовка дошкільника до навчання в сім'ї

Психологічна підготовка дітей до школи в родині абсолютно  необхідна.

Виділяються наступні умови  повноцінного психічного розвитку дитини і його підготовку до навчальної праці:

Головна вимога – це постійна співпраця дитини з іншими членами  сім'ї.

Наступним умовою успішного  виховання і розвитку є вироблення у дитини вміння долати труднощі. Важливо  привчити дітей розпочату справу доводити до кінця. Багато батьків розуміють, наскільки важливо у дитини бажання вчитися, тому вони розповідають дитині про школу, про вчителів і про знання, що здобувають у школі. Все це викликає бажання вчитися, створює позитивне ставлення до школи. Далі потрібно підготувати дошкільника до неминучих труднощів у навчанні. Свідомість переборення цих труднощів допомагає дитині правильно поставитися до своїх можливих невдач.

Батьки повинні розуміти, що основне значення в підготовці дитини до школі має його власна діяльність. Тому їх роль у підготовці дошкільника до шкільного навчання не повинна зводитися до словесних вказівок; дорослі повинні керувати, заохочувати, організовувати заняття, ігри, посильний праця дитини.

Ще одна необхідна  умова підготовки до школи та всебічного розвитку дитини (фізичного, розумового, морального) – переживання успіху.

Дорослим потрібно створити дитині такі умови діяльності, в  яких він обов'язково зустрінеться з успіхом. Але успіх повинен  бути реальним, а похвала – заслуженою.

Особливе значення в  психологічному розвитку школяра має  збагачення емоційно-вольової сфери, виховання  почуттів, вміння орієнтуватися в  своїй поведінці на оточуючих. Зростання  самосвідомості найяскравіше проявляється в самооцінці, в тому, як дитина починає оцінювати свої досягнення і невдачі, орієнтуючись на те, як оцінюють його поведінка інші. Це є одним з показників психологічної готовності до шкільного навчання. На основі правильної самооцінки виробляється адекватна реакція на осуд і схвалення[6, c.67].

Формування пізнавальних інтересів, збагачення діяльності й  емоційно-вольової сфери – передумови успішного оволодіння дошкільниками  певними знаннями, вміннями, навичками. У свою чергу розвиток сприйняття, мислення, пам'яті залежить від того, як володіє дитина способами отримання знань та орієнтації діяльності, від спрямованості його інтересів, від довільності поведінки, тобто вольових зусиль.

При підготовці до школи  батьки вчать дитину порівнювати, зіставляти, робити висновки і узагальнення. Для цього дошкільник повинний навчиться уважно слухати книгу, розповідь дорослого, правильно і послідовно викладати свої думки, грамотно будувати речення.

Батьки повинні пам'ятати, що потреба дитини в тому, щоб  йому читали, навіть якщо він вже  навчився самостійно читати, треба задовольняти. Після читання важливо з'ясувати, що і як зрозумів дитина. Це привчає дитину аналізувати суть прочитаного, виховувати дитину морально, а крім того, вчить зв'язній, послідовній мові, закріплює у словнику нові слова. Адже чим краще мовлення дитини, тим успішніше буде його навчання в школі. Також у формуванні культури мовлення дітей приклад батьків має велике значення.

Таким чином, у результаті зусиль батьків, з їх допомогою дитина учитися правильно говорити, а  значить, він готовий до оволодіння читанням в школі.

У дитини, що йде у школу, повинен бути розвинений на належному  рівні естетичний смак, і тут першочергова роль належить сім'ї.

Естетичний смак розвивається і в процесі залучення уваги  дошкільника до явищ повсякденного життя, до предметів, оточенню побуту.

Від рівня розвитку гри  значною мірою залежить розвиток мислення і мови. У грі розвивається процес заміщення, з яким дитина зустрінеться в школі при вивченні математики, мови. Дитина граючи вчиться планувати  свої дії і це вміння допоможе йому в майбутньому перейти до планування навчальної діяльності.

Потрібно вчити також  малювати, ліпити, вирізати, наклеювати, конструювати.

Роблячи це дитина переживає  радість творчості, відбиває свої враження, свій емоційний стан. Малювання, конструювання, ліплення відкривають перед нами можливість навчити дитину бачити, аналізувати навколишні предмети, правильно сприймати їхній колір, форму, величину, співвідношення частин, їх просторове співвідношення. Одночасно це дає можливість навчити дитину діяти послідовно, планувати свої дії, порівнювати результати з тим, що задано, задумано. І всі ці вміння теж виявляться надзвичайно важливими в школі.

Виховуючи і навчаючи дитину, слід пам'ятати про те, що не можна перетворювати заняття  в щось нудне, нецікаве, нав'язане дорослими і не потрібне самій дитині. Спілкування з батьками, у тому числі і спільні заняття повинні доставляти дитині задоволення і радість.

1.3.2. Підготовка дітей до школи в ДНЗ

Серед функцій, які виконує  дитячий заклад в системі народної освіти, крім всебічного розвитку дитини, велике місце займає підготовка дітей до школи. Від того, наскільки якісно і вчасно буде підготовлений дошкільник, багато в чому залежить успішність його подальшого навчання.

Підготовка дітей до школи в дитячому саду включає в себе два основні завдання: всебічне виховання (фізичне, розумове, моральне, естетичне) і спеціальна підготовка до засвоєння шкільних предметів.

Робота вихователя на заняттях з формування готовності до школи включає в себе:

1. Вироблення у дітей уявлення про заняття як важливої діяльності для придбання знань. На основі цього подання у дитини виробляється активна поведінка на заняттях (ретельне виконання завдань, увага до слів вихователя);
2. Розвиток наполегливості, відповідальності, самостійності, старанності. Їх сформованість проявляється у прагненні дитини оволодіти знаннями, вміннями, докладати для цього достатні зусилля;
3. Виховання у дошкільника досвіду діяльності в колективі і позитивного ставлення до однолітків; засвоєння способів активного впливу на однолітків як учасників спільної діяльності (вміння надати допомогу, справедливо оцінювати результати роботи однолітків, тактовно відзначати недоліки);
4. Формування у дітей навичок організованого поведінки, навчальної діяльності в умовах колективу. Наявність цих навичок надає істотний вплив на загальний процес морального становлення особистості дитини, робить дошкільника більш самостійним у виборі занять, ігор, діяльності за інтересами.