Готовність сучасної молоді до шлюбу

      Готовність  сучасної молоді до шлюбу

      ЗМІСТ 

      ВСТУП 

     У кожному соціумі, відповідно до їх норм і правил існує поняття сім'ї, сімейних або шлюбних стосунків. Рано чи пізно за залицяннями молодої людини, слідують складніші особові стосунки, які приводять до створення сім'ї. Цей новий виток в житті кожної людини, спричиняє за собою безліч змін і в нім самому і в людях, що оточують його. Молода людина стане отцем, його батьки дідусем і бабусею. З'являться нові ролі, нові патерни поведінки. І звичайно, не завжди процес перебудови супроводиться тільки позитивними змінами. В процесі розвитку шлюбних стосунків з'являтимуться різні проблеми, і напевно кожній людині хочеться, щоб сім'я минула всі ці проблеми.

      Суспільство, яке прагне економічного розвитку і  процвітання, має бути кровно зацікавлене  в міцній та здоровій сім’ї. Нинішні зміни, які відбуваються в Україні, стосуються і проблем сім’ї, повернення її цінностей, як запоруки існування держави, її благополуччя. У 2004 році в Україні, як і у всьому світі, відзначалося десятиріччя Міжнародного року сім’ї. Указом Президента України 2004 рік було оголошено Роком сім’ї в Україні.

      Очевидно, що  сім’я відіграє величезну  роль у житті окремої особистості  і суспільства в цілому. Вона, являючи собою важливий елемент  соціальної ситуації розвитку кожної людини, забезпечує як особистісний розвиток окремої людини, так і відіграє визначну роль у формуванні патогенних ситуацій та психічних порушень. Психологічно здорова особистість може бути вихована тільки у відповідному оточенні, отже, вивчення впливу шлюбно-сімейних  чинників на вибір способу життя є важливим кроком у розробленні програми психологічної допомоги у виборі підростаючим поколінням здорового способу життя.

      Таким чином, існує надзвичайна соціальна  важливість психологічної допомоги у виборі юнаками та дівчатами  здорового способу життя, від ефективності якої залежить майбутнє української нації. 

      Сучасний  етап розвитку українського суспільства  позначений великою кількістю розлучень, особливо серед молодих пар, спричинених  кризою інституту сім'ї. В такій  ситуації достатньо актуальною постає проблема готовності молоді до шлюбу та сімейного життя.

      Метою даної курсової роботи є дослідження готовності сучасної молоді до шлюбу.

      Завдання роботи:

      Визначити загальні психологічні особливості  юнацького віку;

      Провести  огляд науково-практичних теорій щодо готовності до шлюбу;

      Визначити чинники, які впливають на готовність до шлюбу та її особливості для  юнацького віку;

      Дослідити шлюбно-сімейні настанови сучасної молоді;

      Провести  експериментальне дослідження готовності групи осіб юнацького віку до шлюбу;

      Зробити висновки.

      Предмет дослідження – готовність сучасною молоді до шлюбу.

      Об’єкт  дослідження – 20 юнаків (10 хлопців і 10 дівчат) віком від 17 до 20 років – учні середньої школи, студенти вищих учбових закладів, робітники різних професій м. Одеси.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 

      1. Загальні психологічні  особливості юнацького  віку

      У вітчизняній психології прийняте розуміння  психологічного вікового періоду як певного якісно своєрідного етапу  онтогенетичного розвитку, який характеризується умовами життя, навчання і виховання, закономірностями формування організму та має конкретно-історичне походження (Л.С. Виготський, А.М. Леонтьєв, І.С. Кон та ін.). Відповідно до цього центральними особливостями будь-якого вікового періоду є: соціальна ситуація розвитку; провідний вид діяльності; новоутворення у сфері свідомості.

      Поняття соціальної ситуації розвитку у віковій  психології відбиває місце людини в  системі суспільних відносин. Соціальна ситуація розвитку – це специфічна для кожного вікового періоду система відносин особистості в соціальній дійсності, яка відображена у свідомості людини та має реалізацію в діяльності і спілкуванні [1]. Соціальна ситуація розвитку являє собою органічну єдність трьох взаємопов'язаних складових:

1. соціальні, політичні, економічні, культурні й інші об'єктивні умови розвитку особистості;
2. соціальний статус віку в даному суспільстві, його історико-культурні і хронологічні характеристики;
3. соціальні ролі, що реалізують загальну соціальну позицію особистості через систему її відносин, переживань, установок, сприйняття референтної групи і т.д.

      На  рівні окремої особистості соціальна  ситуація розвитку реалізується через  систему спілкування і відносин особистості з однолітками та з представниками старших (а для  певних вікових періодів і молодших) поколінь.

      Охарактеризуємо основні особливості соціальної ситуації розвитку юнацтва, у разі необхідності виділяючи окремо ранню юність. Юнацький вік – це період завершення фізіологічного дозрівання організму, формування зовнішнього тілесного вигляду дорослої людини. Одночасно з цим уже в ранній юності офіційно, юридично підтверджується дорослість людини: вона одержує паспорт, виборчі права, можливість працювати за наймом, право на укладання шлюбу, починає нести повну кримінальну відповідальність. Більшість психологів вважають факт офіційного визнання дорослості молодих людей одним із найважливіших моментів соціальної ситуації розвитку в юності. Крім того, рання юність хронологічно збігається з завершальним етапом середньої освіти, і вже в 15 років у молодих людей з'являється можливість (а часом і необхідність) вибирати свій шлях: одержувати загальну чи професійну середню освіту. Ще більш гостро проблема вибору життєвого шляху постає по закінченні загальноосвітньої школи, тобто на межі ранньої і зрілої юності. Тому більшість вітчизняних психологів вважають, що найважливішою проблемою, суттю соціальної ситуації розвитку в юнацькому віці є оптимальне особистісне і професійне самовизначення. Недарма Л.І. Божович [2] дуже влучно назвала юнацтво "людьми, що дивляться в майбутнє", тому що перед ними вже сьогодні постають найважливіші питання: "Хто я?", "Який я?", "Що я можу?", "Що я хочу?" і т.д., – від відповідей на які безпосередньо залежить майбутнє доросле життя. У зв'язку з цим І.С. Кон характеризує юність як період "відкриття Я" [9], усвідомлення свого внутрішнього світу, своїх психологічних якостей і можливостей. І самого себе, і все, що навколо відбувається, юнацтво усвідомлює, осмислює й оцінює з погляду перспектив подальшого самостійного життя, яке виявляється в спілкуванні і взаєминах зі старшими й однолітками, у ставленні до навчання і навчальних предметів.

      Як  свідчать різноманітні дослідження  вітчизняних і зарубіжних психологів, провідною тенденцією в спілкуванні і взаєминах юнацтва зі старшими є завершення емансипації від дорослих у дитячій, підлітковій ролі й одночасно входження в соціально-культурний світ дорослих як самостійна незалежна особистість. У цьому зв'язку І.С. Кон виділяє три види емансипації: поведінкову, емоційну і нормативну, – що тісно взаємопов'язані, але мають власну логіку [9]. При цьому автор підкреслює, що емансипація від дорослих є не тільки потребою, але й правом юнацтва. Поведінкова емансипація являє собою потребу і право молодих людей самостійно вирішувати питання, які стосуються їх особисто, і тому передбачає, зняття жорсткого регулювання старшими поведінки молоді, особливо у сфері дозвілля. Емоційна емансипація є потребою і правом молодих людей мати власні уподобання, які обрані незалежно від старших і у зв'язку з цим в якій мірі значимі емоційні контакти зі старшими порівняно з контактами з однолітками. Нормативна емансипація являє собою потребу і право молодих людей на власні погляди і наявність таких. Протікання всіх трьох видів емансипації відбувається по-різному, але має глибокі корені, що пов'язані з підлітковою кризою. У найбільш загальному вигляді можна з упевненістю стверджувати: якщо негативні прояви підліткової кризи не були вчасно подолані, вони не тільки будуть ускладнювати емансипаційні процеси, але й можуть перейти в "хронічну форму" і мати місце в ранній і навіть у зрілій юності. Однак не слід розглядати юнацьку емансипацію від старших як безнадійний "розрив поколінь". Процеси емансипації найбільш гостро і бурхливо відбуваються у сфері проведення дозвілля, спілкування з однолітками, естетичних критеріїв і прихильностей у галузі мистецтва, юнацької субкультури і т.д. Однак, за свідченням багатьох дослідників, у сфері принципових, життєво важливих світоглядних питань молодь багато в чому орієнтується на старших, у першу чергу батьків, звертається до них за допомогою і порадою.

      Спілкування і взаємини юнацтва з однолітками  дуже різноманітні і за формою, і  за змістом, докладному аналізу яких присвячено багато досліджень. Ми лише в найбільш загальному вигляді окреслимо основні тенденції спілкування сучасного юнацтва. По-перше, це широта і різноманітність спілкування і контактів з однолітками: від численних галасливих приятельських компаній до вузьких, звичайно парних, інтимно-особистісних відносин. При цьому перші з них пов'язані переважно з так званим «видовищним спілкуванням», що характеризується, на думку А.В. Мудрика, певними негативними психологічними і соціально-культурними особливостями [15], але при цьому досить поширеними в сучасному молодіжному середовищі. Другі з названих відносин спрямовані на пошук людини, стосунки з якою можуть бути побудовані на рівні максимальної довіри, "сповідальності", на рівні дружби і взаєморозуміння. Другою, винятково важливою особливістю міжособистісних стосунків з однолітками в юнацькому віці необхідно назвати виникнення першої любові і сексуальної прихильності. Психологічному аналізу цього винятково важливого феномена життя і взаємин юнацтва присвячено багато досліджень, більшість яких показують, що почуття першої любові надзвичайно сильні, яскраві, значимі в житті юнацтва, але водночас ці почуття найчастіше характеризуються нестійкістю, залежністю від ситуації, поверховістю. Інакше кажучи, перші любовні прихильності юнацтва, які найчастіше виникають у ранній юності, "на шкільній лаві", більше схожі на закоханість, ніж на глибоку, сильну, перевірену любов (хоча немає правил без винятків!), і тому одержали назву "шкільні закоханості". У зрілій юності зміст і прояв любовних почуттів значно змінюються. Нарешті, третє значне явище у сфері спілкування юнацтва з однолітками представлено юнацькою субкультурою, що, на думку І.С. Кона [9], являє собою єдність того, що і як юнацтво сприймає і засвоює з культурної спадщини минулих поколінь, і того нового, що кожне молоде покоління створює самостійно. Найбільше яскраво юнацька субкультура виявляється в сфері дозвілля (ставлення до літератури, театру, кіно, музичні смаки), молодіжної моди і молодіжного сленгу. Усі ці прояви юнацької субкультури різноманітні, багатогранні і мінливі, але їх поєднує загальний соціально-психологічний зміст, що відбивається на особистісному рівні: вони виконують сигнальну, знакову функцію; сприяють згуртованості молодіжної спільності і виникненню в окремих особистостей почуття належності до цієї спільності, почуття "ми".

      Таким чином, специфіка соціальної ситуації розвитку юнацтва, що полягає, як зазначалося, у необхідності життєвого самовизначення та безпосередньо відбивається на спілкуванні і взаєминах як зі старшими, так і з однолітками. Така психологічна орієнтація молодих людей на майбутнє самостійне життя не могла не відбитися ще на одній істотній особливості психологічного вікового періоду – на провідному виді діяльності. У вітчизняній психології затвердився принцип діяльнісного підходу, відповідно до якого, зокрема, діяльність розглядається як необхідна умова формування і прояву особистості. Однак у той чи інший проміжок часу, протягом певного вікового періоду людина включена у кілька різноманітних видів діяльності, кожний з яких вносить свій, своєрідний, більший чи менший внесок у формування особистості. Виходячи з цього, у віковій психології використовується поняття провідної діяльності (А.М. Леонтьєв), що характеризується особливими функціями в процесі психологічного розвитку і формування особистості людини, а саме:

• це діяльність, у рамках якої виникають найважливіші психологічні новоутворення, характерні для певного вікового періоду;
• це діяльність, у руслі якої здійснюються і розвиваються інші види діяльності, у тому числі й ті, що в майбутньому виконуватимуть функцію провідного виду діяльності;
• це діяльність, заміна якої іншим видом провідної діяльності означає перехід від одного вікового періоду до іншого [13].

      Найважливішими  психологічними характеристиками будь-якої діяльності, її складовими виступають мета, мотиви і дії (орієнтуючі, виконавські, контролюючі й оцінювальні). Що ж вони являють собою в умовах учбово-професійної діяльності юнацтва порівняно з навчанням у підлітковому віці? По-перше, істотно змінюється усвідомлення мети навчання: знання починають сприйматися як необхідна умова майбутнього самостійного життя і, зокрема, професійної діяльності. У зв'язку з цим, як відзначає багато авторів, докорінно змінюється ставлення до навчальних предметів, серед яких юнацтво уже виділяє не тільки цікаві і нецікаві, як це відбувається у підлітків, але в першу чергу потрібні і непотрібні для одержання бажаної професії (звичайно, відповідно до розуміння молодими людьми сутності цієї професії). Тому в юності багато хто ретельно і наполегливо займається тими навчальними предметами, що можуть і не викликати безпосереднього інтересу, але опосередковані інтересом до майбутньої професії (як мінімум – вступом до ВНЗ). По-друге, учбово-професійна діяльність значно змінює характер навчальної мотивації. Як будь-яка складна діяльність, учбова діяльність полімотивована і серед різноманітних мотивів відносно її мети виділяють мотиви внутрішні і зовнішні. Внутрішні навчальні мотиви – це змістовні пізнавальні інтереси (як безпосередні, так і опосередковані). Зовнішні навчальні мотиви пов'язані з метою навчання не прямо, а опосередковано і тому можуть бути позитивними (обов'язок, самовизначення, самовираження, престиж, широкі соціальні мотиви, спілкування з вчителями й однолітками і т.д.) і негативними (страх покарання або глузування, підкорення примушенню, некритичне наслідування і т.д.). Дослідження навчальної мотивації юнацтва показали значне зниження ролі негативної мотивації і, відповідно, зростання ролі позитивної мотивації, серед якої провідні місця посідають мотиви саморозвитку, самоствердження і пізнавальних інтересів [9]. Третя особливість учбово-професійної діяльності полягає в удосконаленні навчальних дій, що насамперед стосується дій цілевстановлення, контролю й оцінювання (хоча вони ще й далекі від ідеалу). Інакше кажучи, юнацтво починає опановувати самостійною навчальною діяльністю, робить перший крок по шляху формування уміння вчитися самостійно. І, нарешті, четвертою, непрямою, але дуже важливою особливістю учбово-професійної діяльності є її вплив на характер спілкування з вчителями і відносини з ними, що виявляється в значному зростанні вимогливості до професіоналізму, наукового і методичного рівня педагогів ("що вони нам можуть дати?") і більшої терпимості порівняно з підлітками до "дивацтв" і "нестандартності" вчителя. При цьому високі вимоги до доброзичливості, довіри, тактовності і поваги в спілкуванні вчителів з юнацтвом зберігаються.

      Отже, для юнаків і дівчат, що визначилися  в необхідності оволодіння конкретною професією, провідним видом діяльності стає учбово-професійна діяльність, яка істотно змінює усвідомлення мети навчання, навчальної мотивації, навчальних дій і характер взаємин з педагогами. Учбово-професійна діяльність, як будь-яка провідна діяльність, стає вирішальним (але, звичайно, не єдиним!) фактором формування центральних психологічних новоутворень даного віку.

      З питання сутності центральних новоутворень свідомості в ранньому юнацькому віці у вітчизняній психології немає єдиної думки, що затвердилася. Так Р.С. Нємов вважає, що такими новоутвореннями є формування і розвиток моралі, становлення світогляду і моральне самовизначення [16]. І.С. Кон, як уже зазначалося, найважливішими новоутвореннями свідомості юнацтва вважає розвиток самосвідомості – "відкриття Я" [9]. Г.С. Абрамова вважає юнацький вік періодом збільшення сили "Я", його здатності не втратити, зберегти своє "Я" і виявити свою індивідуальність в умовах групової діяльності і товариських відносин [1]. Західні психологи не користуються поняттям "центральні новоутворення свідомості", але, описуючи юнацький вік, називають явища, по-суті дуже близькі до названого. Е. Еріксон найважливішим явищем психологічного розвитку в період отроцтва і юності вважає формування ідентичності особистості як психосоціальної тотожності, що дозволяє особистості усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх відносин до навколишнього світу і визначає систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей особистості з відповідними формами поведінки. На думку українських психологів, ідентичність особистості з повною підставою можна вважати аналогом самовизначення особистості. Л. Колберг із юнацьким віком пов'язує третій рівень розвитку моралі – автономну мораль, коли моральні норми і принципи стають надбанням особистості, тобто внутрішніми нормами і принципами.

      Незважаючи  на удавану різноманітність підходів і точок зору, практично всі психологи єдині в думці про те, що найважливішим новоутворенням свідомості в цьому віці є готовність до оптимального особистісного і професійного самовизначення, яке являє собою утворення інтегративне та в першу чергу передбачає розвиток самосвідомості і формування світогляду як системи переконань.

      Таким чином, нами розглянуті найбільш загальні особливості юнацького віку (соціальна ситуація розвитку, провідний вид діяльності і центральні новоутворення свідомості), які виділені відповідно до теоретичних підходів, що затвердилися у вітчизняній психології, до вікової періодизації.  

      2. Готовність до  шлюбу в юнацькому  віці

      2.1. Поняття "готовність" у сучасній психолого-педагогічній науці.

      Сучасний  етап розвитку українського суспільства позначений великою кількістю розлучень, особливо серед молодих пар, спричинених кризою інституту сім'ї. В такій ситуації достатньо актуальною постає проблема готовності молоді до шлюбу та сімейного життя.

      Деякі вчені виділяють наступні види готовності: тимчасова (ситуативна) й тривала (стійка); функціональна й особистісна; психологічна й практична; загальна й спеціальна; готовність до розумової та фізичної праці та ін.

      В рамках функціонального  підходу готовність розглядається як "психічний стан, що виникає в суб'єкті для задоволення будь-якої потреби" і визначається як "така існуюча ознака установки, яка спостерігається в усіх випадках поведінкової активності суб'єкта"

      В межах особистісного підходу  можемо виділити два напрямки трактування поняття "готовність". В рамках першого напрямку готовність розглядається як: умова успішного виконання діяльності; вибіркова активність, що налаштовує організм, особистість на майбутню діяльність; регулятор діяльності.

      Другий  же напрямок підкреслює інтегративні характеристики даної категорії, що визначається як: синтез якостей особистості; цілеспрямоване вираження особистості, включаючи її переконання, погляди, мотиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості, знання, вміння, навички, налаштованість на певну поведінку; якість особистості, що інтегрує раніше засвоєні установки, знання, вміння, навички, досвід, характеристики і мотиви діяльності.

      Отже, категорія "готовність" має досить широке значення. Значно вужчим є поняття  "готовність до шлюбу та сімейного життя", що передбачає розуміння молодими людьми, які створюють сім'ю, її соціальної сутності, суспільної значущості своїх дій, відповідних зобов'язань одного перед одним, відповідальності за сім'ю і дітей, добровільне прийняття неминучих у сімейному житті турбот, певне обмеження особистої свободи Підготовленість до сімейного життя означає сформованість у молодих людей навичок здорового способу життя, наявність достатніх психолого-педагогічних, юридичних, економічних, медичних знань з питань становлення особистості, формування статево-рольової ідентифікації, розвитку комунікативних навичок, корекції особистих проблем, духовного виховання, створення власного іміджу; володіння знаннями медико-соціальних проблем алкоголізму, наркоманії, профілактики захворювань, що передаються статевим шляхом, планування сім'ї та збереження репродуктивного здоров'я молоді, профілактики вагітності, народження здорових дітей, розвитку сімейних традицій тощо. Без цієї готовності перехід від неформальних взаємин емоційного характеру (кохання) до формальних – регламентованих і обов'язкових стосунків між партнерами по шлюбу – виявляється пов'язаним зі значними труднощами [9].

      Виходячи  з методологічних та теоретичних  посилань, можемо стверджувати, що готовність молоді до сімейного життя є багатоаспектною категорією. Її структуру складають такі елементи:

      1. Загальносоціальна готовність включає розуміння та прийняття молоддю політики держави у сфері шлюбно-сімейних стосунків та демографії.

      2. Етична готовність передбачає наявність у молодих людей таких якостей як рівноправне ставлення до представників протилежної статі; повага до матері, батька, відповідальність, чесність, вірність, стриманість, доброта, поступливість; усвідомлення моральних основ шлюбно-сімейних відносин; почуття обов'язку перед дружиною (чоловіком), сім'єю, дітьми; культура інтимних почуттів.

      3. Психологічна готовність базується на сформованості уявлень про особистість як рівень розвитку індивіда; психологічні основи шлюбу та сімейного життя; процес розвитку почуттів, необхідних для шлюбного та сімейного життя; механізми спілкування тощо.

      4. Правова готовність передбачає ознайомленість молоді з основами законодавства про шлюб та сім'ю, обов'язками подружжя одного перед одним, перед дітьми, перед суспільством.

      5. Фізіолого-гігієнічний компонент базується на знанні фізіологічних особливостей чоловічого та жіночого організмів, основ особистої гігієни тощо.

      6. Педагогічна готовність передбачає сформованість уявлень про: роль сім'ї у вихованні дітей; специфіку сімейного виховання; виховних функціях батька та матері; шляхи підвищення педагогічної культури батьків; володіння  конкретними знаннями та вміннями з самовиховання та виховання дітей.

      7. Естетичний компонент передбачає ставлення молоді до сімейного життя як до самостійної естетичної цінності.

      8. Господарська готовність передбачає володіння знаннями про бюджет сім'ї, культуру побуту; вміння вести домашнє господарство

      Проаналізувавши компоненти структури готовності молоді до сімейних стосунків та додавши  матеріальний елемент, можемо назвати чотири основні. А саме: фізичний, соціально-психологічний, матеріальний та психосексуальний компоненти.

      Готовність  молоді до шлюбу та сімейного життя  являє собою складну структуру, елементи якої досить тісно пов'язані  між собою, а зміна одного з них неодмінно спровокує зміну іншого. І, беручи до уваги той факт, що сучасна молодь в недостатній мірі підготовлена до шлюбу та сімейних стосунків, необхідно приділяти особливу увагу удосконаленню кожного компоненту цієї структури. 

      2.2. Шлюбно-сімейні настанови молоді

      Психологічне  здоров’я тісно пов’язане з поняттям психологічного благополуччя, яке є  одним з основних елементів психічного здоров’я, буття особистості, що може виступати критерієм розрізнення  понять норми та не-норми.

      Однією з базових психологічних потреб, що визначають психологічне здоров’я та благополуччя, є потреба у коханні, прихильності, прив’язаності. Сімейна сфера є необхідною ланкою успішного функціонування особистості, а самореалізація в ній – передумовою психологічного здоров’я особистості. Отже, шлюбно-сімейні настанови, входячи в структуру життєвих настанов особистості, є чинником вибору способу життя, а встановлення та підтримання гармонійних сімейних взаємин є неодмінною складовою здорового способу життя.

      Шлюбно-сімейні настанови формуються в процесі соціалізації з раннього дитинства. На їх формування безпосередньо впливає батьківська сім’я, вона ж опосередковує більш пізні за часом впливи зовнішнього соціального оточення. Взагалі, сім’я виступає основним елементом соціального мікросередовища, який значно впливає на формування найважливіших якостей особистості. Першочерговими факторами формування особистості в сім’ї вважаються наступні: ступінь гармонійності подружнього життя батьків, загальне сприйняття дитинства (було воно щасливим або нещасливим), ставлення батьків до дітей, розподіл сімейних ролей, спосіб життя, який вели батьки. Саме в дитячі роки під впливом батьків закладається програма, що диктує потім як жити, якого партнера вибирати, які стосунки з ним мати, якою буде кількість дітей і т.і. [7].

      В юнацькому віці процес формування шлюбно-сімейних настанов переходить з латентної  фази в активну, коли засвоєне до цього  часу в сім’ї та поза нею починає  активно перевірятися, уточнюватися, випробовуватися та зпівставлятися. Період пошуків в юнацькому віці ставить перед молоддю завдання закріпитися в світі дорослих. Наповнені енергією, юнаки вже переросли межі батьківської сім’ї і ще не знайшли власної форми. Вони приміряють різні моделі поведінки, відмовляючись від них і шукаючи наступні.

      Цей вік є одним з найбільш значущих  періодів розвитку особистості, під  час якого триває процес індивідуалізації, що завершується особистісним самовизначенням. Саме зараз, коли реальна дійсність  ставить молоду людину перед необхідністю вибору подальшого життєвого шляху, актуальною стає проблема смислу життя, сенсожиттєвої спрямованості.

      Цілком  зрозуміло, що задоволення базових  психологічних потреб веде до особистісного  зростання та психологічного благополуччя. Якщо сімейне та шкільне оточення забезпечує адекватну реалізацію вказаних потреб, то діти розвиваються психологічно здоровими і асимілюють такі життєві цінності, які в подальшому житті забезпечать безперервне задоволення базових психологічних потреб та особистісне зростання.

      Емпіричні дослідження шлюбно-сімейних настанов сучасної молоді дозволяють стверджувати, що цінність сім’ї та сімейного  способу життя є для юнаків досить актуальною.

      Серед відповідей на запитання щодо шлюбно-сімейних домагань перші місця за кількістю  виборів посіли взаєморозуміння, взаємоповага, наявність кохання, душевна близькість, наявність дітей. Найменшу кількість виборів отримали можливість спілкування поза межами сім’ї та автономність. Отже, шлюбно-сімейні настанови студентів спрямовані на досягнення душевного комфорту, взаємин любові та поваги, народження та виховання дітей. Водночас, отримані дані демонструють тенденцію створення сім’ї “закритого типу”, що характеризується обмеженням спілкування поза її межами та дуже високим ступенем близькості між її членами всередині [20].

      Але настанова на романтичне, “книжне” кохання є негативною для майбутньої сімейної взаємодії. Кохання – необхідна  умова створення сім’ї, підґрунтя  шлюбу, яке дозволяє найменш болісно  пройти всі стадії подружньої адаптації  і створити гармонійні стосунки всередині сім’ї. Відсутність кохання, плутанина кохання з короткочасною закоханістю є однією з причин, чому шлюби, в які вступають за коханням, не завжди тривалі. Але перебільшення значення кохання, коли воно виступає єдиним мотивом вступу до шлюбу, призводить до його руйнації та припинення при стиканні з сімейними труднощами та проблемами. 

      2.3. Соціально-психологічні особливості готовності молоді до сімейного життя

      Основою для формування сім’ї є шлюб як санкціонована суспільством форма стосунків між особами різної статі.

      Для кожної дорослої людини шлюб означає  збагачення, наповнення свого життя  новим значенням і змістом. Молоді люди вірять в те, що життя стане  кращим, цікавішим після того, як вони візьмуть шлюб. Такі сподівання лежать в основі сім’ї, яку вирішили створити двоє.

      Міцність  сім’ї багато в чому залежить від  її соціально-економічної та правової захищеності. Водночас причини окремих  сімейних проблем часто залежать від особливостей виховання та культури сімейного спілкування, від індивідуальних характеристиках членів сім’ї тощо.