Групові конфлікти

ЗМІСТ

Вступ...............................................................................................................................3

Розділ1:Теоретичній аналіз групових конфліктів і ії природи, типології  та функцій

1. Групові конфлікти,їх природа.............................................................................4
2. Основні позитивні і негативні функції конфлікту у групі...............................12
3. Причини винекнення конфлікту ........................................................................17
4. Шляхи виходу з конфлікту..................................................................................21

 Розділ2: Дослідження  міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин за допомогою соціометричного методу та методики А.Ф. Фідлера

2.1Опис методів дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин.........................................................................................................................28

2.2 Процедура та аналіз дослідження …………………………………………….... 31

Висновки........................................................................................................................36

Список використаних джерел......................................................................................38

Додатки

ВСТУП

Спілкуючись, люди взаємодіють  між собою. Керівники спонукають підлеглих до праці, викладачі - студентів  до навчання, батьки виховують своїх  дітей. І всі ці види взаємодії  є конфліктними. Отже,дна проблема є актуальною.

Дослідженням конфліктів займалися Еріксон, Томпсон, Дойч.

Факти свідчать про те, що конфлікти грають в житті людей, народів і країн набагато більшу роль, ніж хотілося б самим людям: всі хочуть миру, але кожний прагне до нього по-своєму і внаслідок  цього «по-своєму» виникає війна.                                     Тема, яку ми досліджуємо є дуже актуальною сьогодні, адже в сучасному суспільстві молоді люди дуже часто конфліктують, особливо в процесі навчання, і це досить негативно впливає на ефективність, продуктивність навчання.

Предметом нашої курсової роботи є група,а об'єктом-конфлікти у групі.

Мета нашої роботи — розкрити  та проаналізувати сутність поняття “групові конфлікти” ,визначити  причини винекнення, функції та шляхи виду з конфлікту.

Завдання курсової роботи:

• визначити різні підходи до природи конфліктів;
• охарактеризувати основні причини конфліктності ;
• визначити прийоми та методи профілактики конфліктності та подолання конфліктних ситуацій.

Курсова робота складається  з двох розділів.В першому ми розглядаємо  теоретичний аналіз групових конфліктів. Другий розділ-практичний. В ньому ми  за допомогою соціометричного методу дослідження визначаємо згуртованість певної групи осіб (в даному випадку- 7 класу педагогічної гімназії).Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ГРУПОВИХ КОНФЛІКТІВ І ЇХ ПРИРОДИ, ТИПОЛОГІЙ ТА ФУНКЦІЙ

1. Групові конфлікти,їх природа

Процес спілкування  не завжди відбувається в бажаному напрямі —адже у взаємодію  вступають люди з різними цілями, мотивами, потребами, очікуваннями, життєвим досвідом, способами інтерпретації подій, рівнем емоційності, зацікавленості у взаємодії тощо. Це можуть бути часткові суперечності, а може, й антагонізм позицій, що породжується наявністю у партнерів по спілкуванню цінностей і цілей, що виключають одна одну.

Коли стосунки ускладнюються  до такої міри, то кажуть, що виникає  міжособистісний конфлікт. Соціальна, професійна та індивідуальна значущість цього конфлікту можуть істотно  різнитися. В одному випадку конфлікт є результатом відмінностей у базових цінностях окремих людей, їх світосприйнятті. В іншому особистісне неприйняття іншої людини може ґрунтуватися на «дрібніших» причинах (наприклад, суперництво за увагу впливової людини, боротьба за лідерство) або на неправильному трактуванні дій іншої сторони, відсутності об'єктивної інформації про її реальні спонуки і вчинки.

Психологи вважають, що 80 % міжособистісних конфліктів виникають  усупереч бажанням їх учасників. Тому види професійної діяльності, що пов'язані зі спілкуванням, вважають найнапруженішими. Адже тут часто виникають ситуації, які призводять до конфліктів. А будь-який конфлікт — це насамперед велике емоційне навантаження.

Розрізняють конфлікти  конструктивні і деструктивні. Конструктивні конфлікти є «революційним» засобом розв'язання суперечностей, тобто якщо в стосунках людей виникають якісь проблеми, то часто необхідно їх виявити й усунути (навіть якщо це буде болісно), щоб уникнути подальших непорозумінь. Тому конструктивні конфлікти сприяють подальшому розвитку стосунків.

Деструктивні конфлікти  заводять у глухий кут, призводять до посилення вихідної суперечності або породження нових, глибших. Значну роль у переході конфлікту з конструктивного в деструктивний відіграє поведінка сторін, що спілкуються, в ситуації конфлікту. Неадекватна поведінка (розбіжності між словами та мімікою, некоректне вживання деяких слів, невдале інтонування), навіть якщо людина цього не хоче, може поглиблювати непорозуміння                                                                                                   Групові конфлікти за своєю природою поділяються на:

-внутрішньоособистісні конфлікти ;

-міжособистісні конфлікти;

-конфлікти між особистістю  та групою;

  Феномен існування і протистояння в людині суперечливих тенденцій і,

 відповідно, прагнення  до внутрішньої гармонії цікавили  науку з давніх часів. У психології ці питання пов’язані з поняттям внутрішньособистісного конфлікту.

Внутрішньоособистий конфлікт представляє собою стан структури

 особистості, коли в ній одночасно присутні суперечливі та взаємновиключаючі мотиви, потреби та інтереси, ціннісні орієнтири, з якими вона в даний момент не в змозі самостійно справитися, виділити для себе пріоритет поводження. Порівняння вибору визначається балансом бажань та можливостями, необхідністю та потребою.

Не менш цікавим можна  вважати визначення, яке було зроблене німецьким психологом Куртом Левіним, який визначив такий конфлікт, як ситуацію, в якій на індивіда одночасно діють протилежно направлені сили рівної величини.

Виділимо такі характеристики внутрішньоособистого конфлікту:

♦ внутрішньоособистий конфлікт з'являється в результаті взаємодії елементів внутрішньої структури особистості;

♦ сторонами внутрішньоособистого конфлікту виступають існуючі в  структурі особистості різнопланові і суперечливі інтереси, цілі, мотиви і бажання;

♦ діючі на особистість сили є  рівновеликими. В подібній ситуації людина з двох зол просто вибирає менше, з двох благ - більше, а покаранню надає перевагу нагороді;

♦ практично будь-який внутрішньоособистий  конфлікт супроводжується негативними  емоціями;

♦ основу будь-якого внутрішньоособистого конфлікту складає ситуація, що характеризується суперечністю сторін і протилежністю мотивів, цілей і інтересів; протилежністю, а часом і взаємовиключенням засобів досягнення мети.       Серйозною проблемою може стати для особистості неможливість усунути перешкоду в досягненні необхідної потреби.

Окремо слід зазначити таку особливість  у подібних конфліктах, як ту, що вони можуть бути не тільки усвідомленими, але і неусвідомленими, що не робить їх менш значимими і менш проблемними.

Внутрішньоособистісні (внутрішні, інтрапсихічні) конфлікти визначаються по-різному: як ситуації зіткнення в поведінці двох сильних, але протилежно спрямованих тенденцій (О.Р.Лурія, 1930); результат гострого незадоволення глибоких і актуальних мотивів та ставлень особистості (В.С.Мерлін, 1970); суперечності між уродженими потягами та поведінковими стандартами і моральними цінностями (З.Фрейд, 1917); суперечності між бажаними та наявними оцінками Я-образу (К.Роджерс, 1954;); когнітивний дисонанс – суперечливість уявлень, думок, установок, ставлень в межах когнітивного поля (Ф.Фестінгер,  1968), тощо. Основу внутрішньоособистісної конфліктності утворює криза гармонізації особистості, яка є суперечністю у системі Я-реального і Я-ідеального, розугодженість ідеального і реального образів світу.

Автори, що спираються на психологічний аспект внутрішньоособистих конфліктів, виділяють три їх види. 

- Конфлікт потреб. Його суть полягає в тому, що наші потреби можуть протистояти одна одній і спонукати нас до різних дій. Конфлікт тут знаходиться між наявністю одних бажань і необхідністю поводитися по іншому.

-  Конфлікт між потребою і соціальними нормами. Дуже сильна потреба може зіткнутися усередині нас із примусовим імперативом, і, незалежно від його результату, ситуація набуде конфліктного характеру.

- Конфлікт соціальних норм. Сутність цього конфлікту полягає в тому, що людина випробує рівнозначний тиск двох протилежних соціальних норм.

Більш повною можна вважати  класифікацію внутрішньоособистих  конфліктів, яку пропонують у своїх  роботах соціологи, беручи за основу ціннісно-мотиваційну сферу особистості.

- Мотиваційний конфлікт. Це конфлікт, викликаний мотиваційними спрямуваннями - несвідомим прагненням, прагненням до володіння, вибором між двома позитивними тенденціями.

-     Моральний конфлікт. Це конфлікт, який породжений в результаті розбіжностей між бажанням і боргом, моральними принципами й особистою прихильністю і т.ін.

-    Конфлікт нереалізованого бажання або комплексу неповноцінності. Конфлікт подібного виду виникає з появою розриву між бажаннями особистості і дійсністю,

 що може блокувати їхню  реаліз.

 -   Рольовий конфлікт. Подібний конфлікт породжується при неможливості для особистості реалізуватися в декількох ролях (міжрольовий внутрішньоособистий конфлікт), а також при різному розумінні вимог до даної ролі ( внутрішньо- рольовий конфлікт)

-    Адаптаційний конфлікт. У широкому понятті даний конфлікт розуміється як порушення рівноваги між суб'єктом і навколишнім середовищем. У вузькому понятті - як порушення процесу соціальної або професійної адаптації.

Конфлікт неадекватної самооцінки можна розглядати і як самостійний  вид конфлікту, що може виникнути  через особисту переоцінку своїх  претензій і недооцінки своїх  можливостей.

Невротичний конфлікт. Подібний вид  конфлікту може бути викликаний тривалим періодом перебування особистості в стані внутрішньоособистого конфлікту, високим ступенем напруженості, роздвоєністю і непевністю в собі.

Відносини людини до світу, до інших  людей і до самої себе завжди носять суперечливий характер, що обумовлений, насамперед, суперечливістю внутрішньої структури самої особистості. Людина як частина суспільства не може існувати поза цінностями системи суперечних суспільних відносин, що детермінують її свідомість, психіку, весь її внутрішній світ.

Виходячи з цього, всі причини внутрішньоособистого конфлікту можна поділити на три види:

♦ внутрішні причини, що кореняться в суперечностях самої особистості;

♦ зовнішні причини, обумовлені положенням особистості в конкретній соціальній групі:

♦ зовнішні причини, обумовлені положенням особистості в суспільстві.

Розглядаючи причини  конфліктів, треба мати на увазі, що їх необхідно розглядати взаємозалежно, а подібна диференціація є  досить умовною. Власне кажучи, мова йде  про одиничні, особливі і загальні причини, що, як і подібні категорії, знаходяться в діалектичному взаємозв'язку[4, c. 61-63].

До найпоширеніших психологічних  конфліктів належать міжособистісні конфлікти. Вони охоплюють практично всі  сфери людських відносин. Будь-який конфлікт зрештою зводиться до міжособистісного. Навіть у міждержавних конфліктах відбуваються зіткнення між лідерами або представниками держав.

Тому знання особливостей міжособистісних конфліктів, причин їх виникнення і способів управління ними є важливою складовою у професійній  підготовці будь-якого фахівця. Міжособистісні конфлікти виникають через суперечності у відносинах двох або більшої кількості людей, які виконують спільну діяльність.

Конфлікт блокує взаємодію  між ними і робить їх співпрацю  неможливою чи малоефективною. Конфлікти між особами виникають там, де стикаються різні погляди, манери поведінки; їх може живити і бажання одержати щось, не підкріплене відповідними можливостями. Міжособистісний конфлікт може також виявлятися як зіткнення людей з різними рисами вдачі, поглядами і цінностями                   В організації міжособистісний конфлікт - це найчастіше боротьба керівника за обмежені ресурси, капітал або робочу силу, час використання устаткування або схвалення проекту; це боротьба за владу, привілеї; це зіткнення різних поглядів у рішеннях проблем щодо різних пріоритетів у роботі. У міжособистісних конфліктах протиборство людей відбувається безпосередньо, тут і зараз, на основі зіткнення їх особистих мотивів.

Міжособистісні конфлікти  для суб'єктів конфліктної взаємодії  є своєрідним "полігоном" перевірки характерів, темпераментів, прояву здібностей, інтелекту, волі та інших індивідуально-психологічних якостей.

Міжособистісні конфлікти  відрізняються високою емоційністю  і поширенням на практично всі  сторони відносин між конфліктуючими. Міжособистісні конфлікти зачіпають інтереси не тільки конфліктуючих, але і тих, з ким вони безпосередньо пов'язані або службовими, або міжособистісними відносинами.

Причини міжособистісних  конфліктів поділяють відповідно до характеру проблем, які їх викликають:

Ціннісні - розбіжності  між учасниками спільної діяльності пов'язані із непоєднуваними значущими  уявленнями. Цінності відображають найбільш важливе у житті, пов'язане із смислоутворюючими для особистості цілями. Як правило, до таких цінностей належить професійна діяльність людини - робота.    Для одного її смисл полягає у джерелі засобів існування, для іншого - це можливість самореалізації. По-різному розуміється мета існування сім'ї: заради дітей, кохання, господарства.

На систему цінностей  впливає світогляд особистості, весь її попередній досвід, тому ці конфлікти носять найбільш глибокий характер, їх найважче розв'язувати, а іноді і неможливо. В останньому випадку говорять про психологічну несумісність. Ціннісні конфлікти носять стратегічний характер для взаємовідносин, визначають їх перспективу.Водночас люди з різними цінностями можуть працювати безконфліктно. Конфлікт виникає тоді, коли розбіжності перешкоджають співпраці або виступають приводом тиску один на одного (нав'язування своїх поглядів іншим) [4, с.14].

Конфлікти інтересів  зачіпають цілі, плани, прагнення, мотиви учасників. Вони виникають, наприклад, у сім'ї при вирішенні питання "Де відпочивати?" чи на роботі з  приводу "Коли їхати у відпустку?".

Інтереси можуть не тільки розрізнятись, але й збігатися, коли їх реалізація обома учасниками неможлива. Це ресурсні конфлікти. Наприклад, отримати певну посаду хоче два працівника, претензії на розподіл фінансів на виробництві чи в сім'ї має кілька людей.Конфлікти етикету виникають через порушення норм і правил взаємодії, недотримання домовленостей. Причини порушення норм визначають сутність цього конфлікту. Несвідомі порушення етикету трапляються через незнання правил поведінки. Наприклад, мандрівник порушує місцеві звичаї незнайомої країни. Свідоме порушення виникає через незадоволеність взаємодією. Якщо підліток прийшов пізно додому, то оцінка його поведінки залежить від того, свідомо, чи ні він це зробив.

Нереалістичні конфлікти  призначені для вираження ворожості. Постійні конфлікти (навіть з дріб'язкових причин) породжують ворожість, неприязнь, агресивність, тривожність, підозрілість.

За зовнішніми проявами конфлікту не завжди легко визначити  його справжні причини. Такою зовнішньою ситуацією конфлікту є привід.

Будь-яка соціальна  група представляє собою достатньо складне соціально-психологічне явище. В ній одночасно можуть функціонувати формальні і неформальні системи відношень. У свою чергу неформальне відношення включає у себе цінносно-нормативну систему групи, статусно-рольову структуру і систему міжособистісних зв'язків. Крім того, група знаходиться у складній системі взаємовідношень з іншими групами. Тому в ній можуть мати місце різноманітні види конфліктів. Найбільш характерним з них є конфлікт між групою та членом групи.В основі подібних конфліктів, як правило, лежать виявлені зміни (спроби змін) у групі та поза нею.Зміни групових норм * це процес для групи складний та пов'язаний з внутрішньогруповими протиріччями і конфліктами. Навіть якщо більшість членів групи розуміють необхідність цих змін та погоджуються з ними, окремі члени групи з тих чи інших причин можуть опинитися в опозиції і навіть вийти зі складу групи. Якщо норми намагається змінити один член групи, без погодження його діяльності іншими членами, то до нього будуть залучені відповідні санкції, навіть до виключення з групи.Членство індивідуума у групі є конфліктним.

З одного боку, людина потребує інших для реалізації своїх особистісних цілей та інтересів, а з іншого - вона повинна підкорятися груповим нормам та вимогам, які не завжди відповідають її особистим планам та бажанням. Тому порушення групових норм є найбільш характерною причиною внутрішньо групових конфліктів.Основні причини з яких член групи порушує групові норми та вимоги:індивідуум спеціально порушує групові норми, переслідуючи (захищаючий свої особисті цілі, інтереси, цінності;індивідуум порушує групові норми випадково або в зв'язку з тим, що ще не засвоїв ці норми (наприклад, новий член групи);індивідуум не в змозі з тих чи інших причин виконувати вимоги групи;очікування особистості протирічать очікуванням групи, наприклад, якісні характеристики особистості, її поведінка не відповідають груповим очікуванням. Або сама група невідповідає очікуванням особистості;протиріччя між особистістю та групою у цілях, цінностях, інтересах, позиціях та ін.;боротьба за підвищення свого статусу у групі, у тому числі і за місце лідера;конфлікт між особистістю та групою;конфлікт між керівними органами та неформальною групою;пошук та знаходження реального та міфічного винуватця ("козла відпущення") будь-яких невдач в діяльності групи.Кожний член групи ніби - то» закріплюється" на відповідному місці у груповій структурі зі своєю роллю, статусом і ресурсами.

Спроба змінити своє місце у групі породжує структурні або статусно-рольові зміни.Структурні і статусно-рольові зміни також можуть бути пов'язані із змінами групових цілей та видів діяльності, які зумовлюють  перерозподіл ролей, функцій, засобів, прав, обов'язків, відповідальності і влади.

Міжгрупові конфлікти  являють собою зіткнення окремих груп з приводу виникнення між ними конфліктних протиріч. Ці протиріччя можуть бути зумовлені різними причинами (боротьба за обмежені ресурси, прагнення домінувати, протилежні (взаємовиключаючі) цілі, інтереси, цінності та ін.).В ринкових умовах стратегія і тактика індивідуального і групового виживання об'єктивно передбачає міжгрупову конкуренцію і боротьбу за різні види ресурсів.      Особливо ця боротьба загострюється в періоди соціально-політичних, економічних і соціокультурних змін, коли змінюються норми, цінності, відношення до влади, привітності та моральним принципам. У такі періоди міжгрупова боротьба за розподіл та перерозподіл ресурсів переходить у відкриту "війну всіх проти всіх" без правил і моралі. [5, с. 13-14]

1.2Основні позитивні і негативні функції конфлікту у групі.

    Під поняттям „функції конфлікту” ми будемо розуміти ту роль, яку виконує конфлікт по відношенні до суспільства і його різних структур (організацій, окремих людей, соціальних груп). Вчені розрізняють явні і скриті (латентні) функції конфлікту. Явні функції характеризуються тим, що співпадають з метою, яку проголосили і яку прагнули виконати опоненти конфлікту. Наприклад, якщо уряд Росії, починаючи військові дії з чеченськими бойовиками, заявляв про їхню ліквідацію і насправді б добився ліквідації. Явна функція це також перемога шахтарів в їхньому конфлікті з адміністрацією з метою виплати їм заборгованої заробітної плати. Латентні функції конфлікту – такі, коли його наслідки спостерігаються значно пізніше з плином часу, і які в певній степені відрізняються від намірів, які проголошували учасники. Латентні функції можуть виражатися також і в тому, що його наслідки взагалі можуть виявитися неочікуваними і не відповідають цілям жодного із учасників конфлікту. Наприклад, ніхто із учасників Чеченського конфлікту не очікував що в його ході будуть знищені установки по переробці нафти і в результаті виникла загроза екологічної катастрофи не тільки в Чечні, але і за її межами.

З точки зору функцій, конфлікт є досить протирічиве явище. Часто важко передбачити навіть не дуже далекі перспективи і наслідки конфлікту. Наприклад: робітник, який вступав в конфліктні відносини з адміністрацією, добився своєї найближчої мети – виплати компенсації за вимушений прогул. Але через деякий час його звільнили з роботи під якимось іншим мотивом. Для звільненого співробітника це скоріше за все буде латентна функція конфлікту і при цьому негативна. Але пізніше він влаштувався на більш привабливу та високооплачуєму роботу. тоді це буде позитивна латентна функція. В такому випадку говорять „не було би щастя, та нещастя помогло”. Таким чином явні і латентні функції конфлікту мають як позитивну так і негативну сторони, тобто носять двоякий характер.

Якщо функція конфлікту  позитивна для його учасників, то це функціональний конфлікт, в іншому випадку – дисфункціональний конфлікт, результати якого є негативними для його учасників на які вони не розраховували. Оцінка позитивної і негативної функції конфлікту носить конкретний характер. тобто з точки зору одного суб’єкта він позитивний, а з іншого боку негативний. Таким чином існує суб’єктивна відносність в оцінці характеру конфлікту. Окрім того, один і той же конфлікт із різних точок зору і в різні часи може оцінюватися з різних позицій – носить релятивний характер. наприклад Жовтнева революція у нас в країні розглядається по різному в різні часи і різними соціальними групами.

Проте не дивлячись на всю релятивність оцінок конфлікту по змісту, значенні і роліїхможна поділити на дві групи:

1) конструктивні (позитивні) функції конфлікту;

2)деструктивні (негативні) функції конфлікту.

Всі конструктивні функції конфлікту можна розділити на: загальні функції (вони мають місце на різних рівня соціальної системи), функції конфлікту на особистісному рівні (стосуються безпосередньо впливу на особистість).

Розглянемо деякі загальні конструктивні функції конфлікту. Вони полягають в таких наслідках:

1.Конфлікт є формою вирішення протиріч. Його розвиток сприяє усуненню тих недоліків і протиріч, які привели до конфлікту.

2.Сприяє зняттю соціальної напруги і ліквідації стресової ситуації, допомагає „випустити пару”, розрядити обстановку і зняти напругу.

3.Вирішення конфлікту призводить до стабілізації соціальної системи, тому що при цьому ліквідуються джерела незадоволення. Сторони конфлікту в майбутньому будуть більше співробітничати, а ніж конфліктувати. Вирішення конфлікту може попередити більш серйозні конфлікти, які б могли мати місце, якщо б даний конфлікт не виникнув.

4.Конфлікт інтенсифікує і стимулює групову творчість, сприяє мобілізації енергії для вирішення завдань, які стоять перед суб’єктами. В процесі пошуку шляхів вирішення конфлікту відбувається активізація аналізу важких ситуацій, розробляються нові підходи, ідеї, інноваційні технології.

Конструктивні функції  конфлікту на особистісному рівні:

1.Конфлікт може виконувати пізнавальну функцію по відношенні до людей, які беруть у ньому участь. В важких критичних ситуаціях проявляється істинний характер, цінності, мотиви поведінки людей („Друг пізнається в біді”). З цією функцією пов’язана і можливість діагностики сили противника.

2.Конфлікт може сприяти самопізнанню і адекватній самооцінці. Він може допомогти вірно оцінити свої сили і виявити нові риси характеру особистості. Він може загартувати характер, сприяти появі нових якостей, зокрема почуття гордості.

3.Конфлікт може допомогти позбавитися небажаних якостей характеру, наприклад почуття неповноцінності, покірності.

4.Конфлікт це один  із найважливіших факторів соціалізації людини, розвитку її як особистості. В конфлікті людина за невеликий проміжок часу може отримати стільки життєвого досвіду, скільки не отримала б ніколи, поза конфліктом.

5.Конфлікт – важливий фактор адаптації людини в групі, оскільки в конфлікті люди в найбільшій степені розкриваються і можна із впевненістю сказати хто є хто. І тоді особистість або приймається членами групи, або напроти відштовхується ними.

6.Конфлікт може зняти психологічну напругу в групі, зняти стрес його учасникам, якщо він позитивно вирішується.

7.Конфлікт може слугувати способом самореалізації і самоствердження особистості. 
Зупинимося на розгляді деструктивних функціях конфлікту. Загальні деструктивні функції конфлікту:

1.Він може бути пов’язаний  із насильницьким методами його вирішення, в результаті можливі людські жертви і матеріальні втрати.

2.Конфлікт може привести  сторони в стан дестабілізації і дезорганізації.

3.Може призвести до уповільнення темпів соціального, економічного, політичного і духовного розвитку суспільства. Може викликати кризу суспільного розвитку, виникнення диктаторських і тоталітарних режимів.

4.Конфлікт може сприяти  руйнуванню соціальних комунікацій.

5.Може супроводжуватися  наростанням в суспільстві песимістичних настроїв і упадком моралі.

6.Конфлікт може викликати  за собою нові, більш деструктивні конфлікти.

7.Конфлікти в організаціях  часто можуть призвести до  зниження рівня організації системи,  зниження дисципліни і ефективності діяльності.

Деструктивні функції  конфлікту на особистісному рівні  виражаються в наступних наслідках:

1.Конфлікт може призвести  до розчарування в своїх можливостях і здібностях.

2.Конфлікт може викликати почуття невпевненості в собі, втрату попередньої мотивації і руйнуванню ціннісних орієнтацій і способів поведінки. Як наслідок можлива девіантна поведінка, крайній випадок якої – суїцид.

3.Конфлікт може призвести  до розчарування в своїх колегах, і друзях.

4.В якості реакції  на конфлікт людина може „включати” захисні механізми, такі як: мовчання, критиканство, формальна ввічливість, буквоїдство, перетворення всього в жарт, розмови на іншу тему, постійний пошук винних.