Игры при обучении

ВСТУП

 

Актуальність  дослідження. Перехід на нові підручники в школах України особливо сильно висвітив одне з протиріч – сучасної освіти – протиріччя між фактичним, «знаннєвим» характером навчального матеріалу, його величезним обсягом і небажанням, неможливістю учнів засвоювати цей матеріал. «Вчення заради навчання» вже не актуально. Час пред'являє школі інші вимоги. Навчальні предмети повинні вирішувати сучасні завдання освіти: збереження здоров'я дітей, розвиток їх здібностей, що має забезпечити адаптацію в постійно мінливих умовах, успіх у житті. Навчити всьому неможливо, вкласти в голови дітей найважливіші досягнення різних наук – не в силах викладачів. Куди важливіше дати дітям «не рибу, а вудку», навчити їх здобувати ці знання, розвивати засобами навчання їх інтелектуальні, комунікативні, творчі вміння, формувати науковий світогляд.

Зі зміною завдань  змінюється і характер викладання дисциплін. Найважливішим стає питання «Як вчити ?», А вже потім – «Чим вчити ?». Тому так актуальні сьогодні сучасні освітні технології, які спрямовані на організацію діяльності учнів, на розвиток через цю діяльність їхніх умінь, якостей, компетенції [ 1 ].

В даний час основне  навчання школярів відбувається на уроці. До відмітних ознак уроку відносять роботу з постійною групою учнів (класом) за твердим розкладом, в строго обмежений час, при обов'язковій роботі учнів під керівництвом учителя.

В уроці сучасної школи  взаємодіють всі основні елементи навчально -виховного процесу: його цілі, зміст, засоби, методи і форми організації навчання. Творчий підхід до уроку передбачає добре знання його нормативних начал.

Будь-яка технологія, будь вона виробничою, сільськогосподарською або педагогічною, характеризується сукупністю (поєднанням, з'єднанням) яких-небудь компонентів; логікою, послідовністю компонентів; методами, прийомами, діями.

Пошук нових методів  і форм організації навчання розробили новий термін в методиці навчання – «сучасний урок», який протиставляється традиційному уроку.

Вимоги педагогічної науки до уроку, до ефективності педагогічного процесу постійно зростають і змінюються. Поряд з нетрадиційними уроками в шкільній практиці використовуються нетрадиційні технології навчання [ 4].

Дослідженню ігрових  технологій присвячено чимало наукових досліджень Василенко С.Д., Чечітко Ю.Т., Воровка М.І., Мокрогуз О.П., Єрмоленко А.О., Савчук Н.Г., Слюсаренко Н.П., Сікорський І.О,       Савченко О.І. та ін.

Актуальність гри в навчальному процесі полягає в тому, що на сьогодні підвищується доступність ігрових технологій, у зв'язку з доступністю різних джерел пізнання, що постачаються телебаченням, відео, інтернетом, а також все більш масштабним використанням засобів масової інформації. Важливим завданням освіти в Україні стає розвиток в учнів інтересу до самостійного підбору інформації і її активного використання (Закон України про освіту). Це досяжне за участі в дидактичних іграх, що дають можливість на практиці проявити свої здібності, демонструвати знання, уміння й навички.

 В даний час відбувається перехід на нові (нетрадиційні) технології навчання у зв'язку зі змінами умов існування і розвитку суспільства.

Мета роботи: розглянути і вивчити ігрові технології в навчанні у школі.

Завдання:

1 . Проаналізувати матеріал вітчизняних та зарубіжних досліджень

2 . Розкрити поняття  ігрових технологій у навчанні .

3 . Показати основні різновиди  організації та проведення навчальних ігор .

4 . Вивчення досвіду роботи з  досліджуваної теми .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження ІГРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ШКОЛИ

 

1.1. Ігрова діяльність дітей: теоретичні основи й методика педагогічного керівнитства

Кожна людина по собі знає, що таке гра. Можна без перебільшення  образно сказати, що гра є колисковою піснею людства. Якщо для дитини дошкільного  та молодшого шкільного віку гра − улюблена діяльність, то гра для вчителя − знаряддя його педагогічної техніки, такий її інструмент, який дає максимальну користь дитини за умови його професійно виваженого використання. Цьому сприяє усвідомлення теоретичних основ ігрової діяльності, котрі почали розроблятися ХІХ-го століття в лоні психологічної науки.

За теоретичною концепцією К. Грооса, споконвічно гра спрямована на виявлення, зміцнення і розвиток нахилів індивіда, його адаптацію  до життя у людському суспільстві. З погляду К. Грооса, об'єктивно гра − первинна стихійна школа, уявний хаос якої надає дитині можливість ознайомлення з традиційними формами поведінки людей, які її оточують. У цілеспрямованому педагогічному процесі, за словами К. Грооса, є два способи застосування гри: 1) вводити елементи гри у навчальне заняття;       2) використовувати вільну гру для загального розвитку дітей.

Е. Еріксон привернув  увагу педагогів до ролі гри у  соціалізації особистості. За його ідеєю  дитина прагне до відтворення у власному житті соціально зумовленої суми ролей, які є продуктом певної культури.

Теорія ігрової діяльності значно збагатилася концепцією гри А.Валлона. Він також вважав гру соціальною потребою дитини і необхідною умовою соціалізації дитячої особистості. Вчений започаткував два підходи до гри − гендерний та нацюнально-культурний [ 5].

У своїх працях не обійшов увагою гру вітчизняний учений І.О. Сікорський. Він відзначав, що гра, будучи тісно зв'язаною з функціонуванням емоційної сфери дитини, в онтогенезі з'являється раніше інших видів дитячої діяльності. Її збудником є почуття, а сама діяльність сприяє розумовому і соціальному прогресу особистості. Гра має значний вплив на розвиток інтелектуальної сфери завдяки опори цієї форми діяльності на моторику, оскільки дитина постійно діє, експериментує з предметами.

На сучасному етапі розвитку науки теорія ігрової діяльності поєднує в собі погляди вчених, які розробили культурно-історичний підхід до походження гри, розуміння  її соціальної сутності та психологічного механізму системно-діяльнісного характеру. Таке розуміння гри започатковано відомими психологами XX століття Б. Г Ананьєвим,               П. П. Блонським, Л. С. Виготським, Д. Б. Ельконіним, О. В. Запорожцем, В. В. Зеньківським, О. М. Леонтьєвим, С. Л. Рубінштейном, та ін.

За концепцією Л. С. Виготського, ігрова діяльність є способом активного засвоєння дитиною людської культури. Вчений підкреслює, що вирішальну роль у виникненні і розвитку гри виконує спілкування дитини з дорослими та іншими дітьми, в процесі чого дитина оволодіває системою соціально вироблених знаків. Визначальною серед цих знаків є мова, під впливом якої біологічна істота "олюднюється", "вростає" у людську культуру.

На становлення теорії ігрової  діяльності значний вплив справили праці С. Л. Рубінштейна. Вчений довів, що розвиток психіки, свідомості, поведінки дитини обумовлюється конкретними видами її діяльності − грою, навчанням, працею. З'ясовуючи природу гри, вчений однозначно класифікує її як осмислену діяльність, яка є виявом ставлення особистості до навколишньої дійсності.

З другої по третю чверть XX століття, коли категорія "діяльність" була виділена як провідна серед детермінант  психічного розвитку дитини, плідно працювали  в галузі розробки теорії ігрової  діяльності О. М. Леонтьєв,          О. В. Запорожець, Д. Б. Ельконін, Г. О. Люблінська та ін. вчені.

О.М. Леонтьєв глибше розробляє введене  його попередником Л.С. Виготським поняття провідної діяльності, пов'язуючи його з грою. О.М. Леонтьєв наголошував, що розвиток дитини залежить "не від діяльності взагалі, а від провідної діяльності, яка обумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях дитини на даній стадії її розвитку".

Центральним питанням теорії гри в  концепції Д.Б. Ельконіна, яку вчений розробляв на матеріалі сюжетно-рольових ігор, є її історичне походження і соціально детермінований зміст.

Продовжуючи дослідження в галузі ігрової діяльності, Д.Б. Ельконін довів, що гру у її рольовій формі треба  розуміти як засіб моделювання дитиною  соціальних ставлень дорослих, тобто  відтворення їх у новій, матеріальній формі і тим самим їх усвідомлення. Гра є важливим джерелом формування соціальної свідомості дитини.

Д.Б. Ельконін підкреслював: ігрова діяльність ускладнюється й розвивається, свідченням тому є зміна її форм і видів, а нові форми ігрової діяльності засвоюються дітьми під керівництвом дорослих. Дитину необхідно навчити гратися − педагогічне керівництво ігрової діяльності є умовою її поступального розвитку й ефективної реалізації розвивально-виховних функцій [6, 9].

Гра − це своєрідна пізнавальна діяльність дитини соціально-культурного характеру, яка дозволяє їй привласнювати соціально-культурний досвід рідного народу і людства; гра − це така форма життєдіяльності дитини, об'єктивні властивості якої еквівалентні реалізації й актуалізації сутнісних потреб і можливостей особистості; гра має багатофакторний вплив на дитину, вона пов'язана з фізичним розвитком, удосконаленням психічної сфери, вихованням і навчанням, підготовкою підростаючого покоління до майбутньої трудової діяльності тощо; універсальність, всеосяжність гри сприяє гармонійному розвитку дитини. Ігрова діяльність є природним способом адаптації до умов шкільного життя.

Психологами неодноразово наголошено на необхідності педагогічного керівництва грою − під впливом раціонально-організованої ігрової діяльності позитивні зміни дитячої особистості відбуваються ефективніше. Отже, ця проблема в педагогіці гри висувається на перший план.

Проблема керівництва ігровою  діяльністю дітей прямо або опосередковано знайшла відображення у науковій спадщині видатних педагогів, які працювали в різних соціально-історичних умовах −              С.Ф. Русової, К.Д. Ушинського, С.Т. Шацького, П.П. Блонського,              В.К. Сороки-Росинського, Я.Ф. Чепіги, М.І. Демкова, А. С. Макаренка, В.О. Сухомлинського та ін. Вагомим підґрунтям у розробці проблеми педагогічного керівництва ігровою діяльністю дітей молодшого шкільного віку є здобутки провідних фахівців дошкільної педагогіки ( Л. В. Артемова, Р. Й. Жуковська, Т. А. Маркова, Р. М. Римбург, П.Я. Михайленко,             Г.П. Усова, П.Г. Саморукова та ін.), ідеї яких широко апробовані в практиці суспільного дошкільного виховання.

У XX столітті остаточно стверджується  славлення до гри як до особливого педагогічного методу, який був створений  суспільством для розвитку, навчання й виховання дітей: "у цьому плані вона є особливий педагогічний витвір, хоча її творцем були не окремі люди, а суспільство в цілому, а саме процес виникнення і розвитку гри був масовим і « природно-історичним» [ 6].

Сучасна методика керівництва ігровою діяльністю має системну організацію бінарного характеру. Один її блок репрезентує діяльність дітей, інший − діяльність педагога.

Беззаперечною умовою методичного супроводу ігрової діяльності є, з одного боку, сприяння розгортанню активної й самостійної діяльності дітей, з іншого − добір системи педагогічних методів і прийомів, за допомогою яких здійснюється динамічна мобілізація всіх структурних компонентів ігрової діяльності на досягнення її позитивного результату.

У цілому ж, повноцінна методика керівництва ігровою діяльністю передбачає: забезпечення продуктивного функціонування всіх структурних компонентів ігрової діяльності − мотиваційно-цільового, змістового, процесуально-операційного, контрольно-оцінного, результативного; стимулювання розвивально-виховного ефекту ігор різних видів; створення розвивально-виховного ігрового середовища; реалізацію у процесі гри таких способів взаємодії педагога з дитиною, котрі є адекватними особливостям творчих ігор й ігор за готовими правилами [ 8, 9 ].

Особливістю методики керівництва творчими іграми є залучення опосередкованих прийомів педагогічного впливу. Оскільки соціалізуюча функція творчих ігор реалізується в ігровій діяльності колективного характеру, то велика роль у забезпеченні ефективного виховання дітей у процесі цього виду гри належить організації колективних і довготривалих творчих ігор. Суттєвою особливістю ігор за правилами є вербально сформульовані вимоги до поведінки і дій їх учасників. Специфіка методики керівництва ними полягає в опорі педагога на заохочення дітей до виконання правил конкретної гри та контроль за їх дотриманням [ 3 ].

 

 

1.2. Гра як метод навчання. Значення педагогічної гри

Значення гри неможливо  вичерпати й оцінити розважально-реактивними  можливостями. У тому і є її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів у праці.

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували з  давніх-давен. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в таких випадках:

- як самостійні елементи в технології для засвоєння поняття, теми та навіть розділу навчального предмета;

- як елемент більш  загальної технології;

- як урок або його  частини (введення, контроль);

- як технологія позакласної  роботи.

Ігри можна використовувати  як метод навчання і виховання. Урок у формі ділової гри буде не просто цікавий для учнів, оскільки він стає в активну пізнавальну позицію, дає їм можливість висловити своє судження не тільки в рамках ролі, а й у після ігровій рефлексії. Дуже важливий аспект, що в грі немає пасивних спостерігачів (якщо тільки вони не передбачаються організаторами спеціально), усі повинні мати роль, позицію і тому виявити свою реакцію. Крім того, занурення в ситуацію, проблему, що дає гра, дозволяє більш ефективно в майбутньому працювати з будь-якою інформацією з цієї теми, проблеми. Це пов'язано із психологічним феноменом – співучасті (причетності) до проблеми.

Гра – вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням.

Гра – це конкретний прояв індивідуальної і колективної ігрової діяльності дитини, яка має конкретно історичний, багатовидовий, креативний та багатофункціональний характер.

Ігрова діяльність – це динамічна система взаємодії дитини з навколишнім середовищем, у процесі якої відбувається його пізнання, засвоєння культурно-історичного досвіду і формування дитячої особистості   [ 2 ].

Використання ігрової  діяльності з метою оптимізації  навчання зумовило необхідність створення ігрових технологій навчання.

Ігрова технологія навчання – це системний спосіб організації навчання, спрямований на оптимальну побудову навчально-виховного процесу та реалізацію його завдань [ 8 ].

Поняття «ігрові педагогічні  технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку – чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності.

Більшість ігор відрізяються такими риси (С.А. Шмаков):

* вільна розвиваюча  діяльність, що вживається лише  за бажанням дитини, заради задоволення  від самого процесу діяльності, а не лише від результату (процедурне  задоволення);

* творчий, значною  мірою імпровізаційний, активний характер цієї діяльності («поле творчості»);

* емоційна піднесеність  діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція («емоційне напруження»);

* наявність прямих  або непрямих правил, що відображають  зміст гри, логічну та тимчасову  послідовність її розвитку.

Реалізація ігрових  прийомів і ситуацій при визначеній формі занять відбувається за такими основними напрямами:

- дидактична мета ставиться  перед учнями у формі ігрового  завдання;

- навчальна діяльність  підкоряється правилам гри;

- навчальний матеріал використовується в якості її засобу;

- у навчальну діяльність  уводиться елемент змагання, що  переводить дидактичне завдання  в ігрове;

- успішне виконання  дидактичного завдання пов'язується  з ігровим результатом.

Поширення ігрових технологій у освіті пояснюється тим, що гра є природною пізнавальною діяльністю дитини і навчальна діяльність «виростає» з ігрової. Саме тому до гри, як більш зрозумілої для дитини діяльності, звертаються педагоги з метою посилення складнішої для учня діяльності – навчально-пізнавальної.

Ігрові технології навчання спираються на педагогічне керівництво  ігровою діяльністю, яке розглядається  як спосіб досягнення мети навчально-виховного  процесу шляхом застосування системи  педагогічних прийомів, адекватних завданням  конкретної гри та спрямованих на задоволення актуальних дитячих потреб і реалізацію особистісного потенціалу учнів. За таких умов ігрова діяльність реалізується як педагогічний метод.

Упровадження ігор розглядається  як дієвий засіб подолання недоліків  формального шкільного навчання з його традиційною словесно-книжковою орієнтацією.

Значна мотивація, що рухає класну гру, створюється за рахунок появи в самому процесі гри проблемних ситуацій, інтелектуальних забруднень, що потребують активної взаємодії школярів з пізнаваними об'єктами, подолання протиріч між відомими знаннями і необхідністю «відкрити» або знайти нові знання [ 7 ].

Педагогічні спостереження  свідчать про розкріпачення інтелекту  учнів і подолання деяких психологічних  перепон у процесі гри під  впливом зміни типу між особових стосунків. Відносини типу «педагог-учень» поступаються місцем відносинам «гравець-гравець», коли учні подають один одному підтримку і допомогу, створюючи при цьому атмосферу, що сприяє засвоєнню нового.

Мета застосування технології ігрових форм навчання – розвиток стійкого пізнавального інтересу в учнів через різноманітні ігрові форми навчання.

Завдання гри:

Освітні: сприяти міцному  засвоєнню учнями навчального матеріалу. Сприяти розширенню кругозору учнів  через використання додаткових історичних джерел.

Розвивальні: розвивати  в учнів творче мислення. Сприяти  практичному застосуванню вмінь  і навичок, отриманих на уроці.

Виховні: виховувати моральні погляди й переконання. Сприяти  вихованню особи, яка саморозвивається і самореалізується [ 1, 5 ].

Ігрові технології як педагогічний метод реалізуються шляхом застосування широкого діапазону методів  і прийомів, які за характером домінуючого  впливу розподіляються на:

- словесні: розповідь  про гру, інструктаж, бесіда (вступна,  підсумкова);

- наочні: організація роботи з наочно-ігровим матеріалом;

- практичні: показ  способів виконання ігрової дії,  керівництво виконанням творчих  ігрових завдань, організація  спостереження;

- практично-уявні: перевтілення педагога в ігровий образ;

- технічні;

- музичні;

- прийоми невербальної комунікації [ 10 ].

Поняття "ігрові педагогічні  технології" включає досить велику групу методів і прийомів організації  педагогічного процесу у формі  різних педагогічних ігор.

На відміну від ігор взагалі педагогічна гра має істотну ознаку – чітко поставленою метою навчання й відповідними їй педагогічними результатами, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному виді й характеризуються учбово-пізнавальною спрямованістю.

Місце й роль ігрової  технології в навчальному процесі, комбінація елементів гри й навчання багато в чому залежить від розуміння вчителем функцій і класифікації педагогічних ігор [ 10 ].

 

 

 

 

 

1.3. Функції та види педагогічних ігор

Місце і роль ігрової  технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор.

Функція гри – її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність.

Аналіз засвідчує, що гра має такі функції:

1. Соціокультурна функція.  Гра – найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

2. Функція міжнаціональної  комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

3. Функція самореалізації  людини у грі. Це одна з  основних функцій гри. Для людини  гра важлива як сфера реалізації  себе як особистості. Саме в  цьому плані їй важливий сам  процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри – це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

4. Комунікативна функція. Гра – діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство – колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

5. Діагностична функція гри. Діагностика – здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

6. Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

7. Функція корекції  у грі. Психологічна корекція  у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила  й сюжет гри, якщо кожен учасник  гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.

8. Розважальна функція гри. Розвага – це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх – пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність[ 2 ].

Також виділяють:

- Пізнавальну;

- Розвивальну;

- Виховну;

- Адаптаційну;

- Дидактичну;

- Мотиваційну;

- Фізичного розвитку;

- Коригуючу;

- Діагностуючу;

- Компенсаторну;

- Збагачення емоційно-почуттєвої  сфери;

В сучасній школі, ігрова діяльність використовується в наступних  випадках:

- в якості самостійних  технологій для засвоєння понять, теми та навіть розділу учбового предмету;

- як елементи (іноді  доволі суттєві) більш різноманітної  технології;

- в якості уроку  (заняття) або його частини  (вступ, пояснення, закріплення,  вправи, контролю);

- як технології позакласної  роботи.

Ігрові технології навчання передбачають цілеспрямоване використання розвивально-виховного ефекту ігор різних видів.

Усі ігри поділяються  на дві великі групи: творчі ігри та ігри за готовими правилами.

До ігор з  правилами належать:

- інтелектуальні;

- дидактичні;

- пізнавальні;

- рухливі, спортивні;

- ігри-розваги;

- предметні (математичні, хімічні  і т.д.);

- музичні (ритмічні, хороводні,  танцювальні);

- лікувальні, корекційні (психологічні  ігри- вправи);

- жартівні (забави, розваги) та ін..

- комп 'ютерні ігри та ін..

По виду діяльності ігри поділяються на:

- фізичні (рухові);

- інтелектуальні (розумові);

- трудові;

- соціальні;

- психологічні.

По характеру педагогічного  процесу виділяються наступні групи  ігор:

а) навчальні, тренувальні, що контролюють і узагальнюють;

б) пізнавальні, виховні, що розвивають, соціалізують;

в) репродуктивні, продуктивні, творчі;

г) комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні й  інші.

По характеру  ігрової методики:

- ігри з готовими "твердими" правилами;

- ігри "вільні", правила яких установлюються по ходу ігрових дій;

- ігри, які поєднують  і вільну ігрову стихію, і правила,  прийняті в якості умови гри  й виникаючі по її ходу.

Найважливіші  з інших методичних типів:

- предметні;

- сюжетні;

- рольові;

- ділові;

- імітаційні;

- гра-драматизація.

Пізнавальні ігри поділяються  на:

- ділові

- рольові

- інтерактивні

- стимуляційні [ 6, 8 ].

 

Розглянемо більш детальніше деякі  види ігор:

Дидактична  гра – гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри використовують на різних етапах навчання, але найчастіше з метою закріплення і контролю засвоєння вивченого матеріалу. Але засобами гри можна розв'язувати й інші завдання: у дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять висновки й узагальнення. Багато ігор вимагають вміння висловлювати свою думку в зв'язній і зрозумілій формі, використовуючи необхідну термінологію. Добираючи ігри, продумуючи ігрову ситуацію, необхідно обов'язково поєднувати два елементи – пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програмованого матеріалу, вчитель має чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети.