Зміст

Стор. 

Вступ

     В умовах світової фінансово-економічної кризи, скорочення попиту на світових ринках, постійної нестачі фінансових ресурсів, банкрутства та ліквідації суб’єктів господарювання, а також враховуючи високий рівень морального й фізичного зносу обладнання підприємств України, як ніколи постає проблема найбільш раціонального та ефективного використання їх основних фондів.

     Актуальною проблемою є визначення ефективності використання основних засобів виробництва з урахуванням оцінки їх технічного стану, використання та виявлення резервів їх підвищення, а також виявлення найбільш важливих чинників, які впливають на зміну рівня використання основних фондів суб’єктами господарювання.

     У період трансформації економіки  в умовах конкурентної боротьби між  товаровиробниками підвищенню ефективності використання основних фондів повинна приділятися особлива увага, оскільки від раціонального використання основних фондів залежать усі техніко-економічні показники випуску продукції, її собівартість, продуктивність праці, прибуток, рентабельність, фінансовий стан.

     Ефективність  діяльності будь-якого підприємства залежить від певних чинників. Останніми  роками збільшилось значення речових  факторів виробництва – основних фондів.

     Проблемою є їхнє збереження, переоснащення  для подальшої роботи на підприємстві. Збільшення обсягу виробництва відбувається завдяки ефективному використанню основних фондів.

     Отже, проблема ефективності стає на перший план у процесі вивчення і дослідження  роботи підприємств.

     Значний внесок у дослідження відтворення основних засобів та ефективності інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання належить таким вітчизняним вченим-економістам, як: В. Г. Андрійчук, В. Я. Амбросов, Л. М. Анічін, І. О. Бланк, А. П. Гайдуцький, О. І. Гуторов, М. І. Кисіль, Ю. В. Куренков, І. І. Лукінов, М. Ф. Огійчук, О. В. Олійник, В. Я. Плаксієнко, П. Т. Саблук, В. Й. Шиян та ін.

     Однак, залишається велика кількість невирішених і дискусійних питань, пов’язаних із відтворенням основних засобів та підвищенням ефективності їх використання.

     Мета  курсової роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробці наукових і практичних рекомендацій щодо ефективності використання основних фондів та виявлення резервів підвищення ефективності їх використання.

     Така  цільова спрямованість зумовила постановку та розв'язання наступних завдань:

     дослідити сутність основних фондів у діяльності підприємств;

     оцінити основні показники господарської діяльності підприємства;

     визначити методику аналізу використання основних фондів підприємства;

     встановити  резерви підвищення ефективності використання основних фондів.

     Об'єктом  дослідження основні фонди підприємства.

     Предметом дослідження є теоретичні засади, а також діюча практика оцінки ефективності використання основних фондів.

     Теоретичною та методичною основою дослідження  є наукові розробки вітчизняних і зарубіжних економістів, законодавчі та нормативні акти України, інструктивні матеріали, матеріали Держкомстату України, а також дані фінансової звітності.

     Суб’єктом дослідження даної курсової роботи є ВАТ «Тепловозоремонтний завод».

     Вирішення поставлених завдань досягнуто на основі застосування загальнонаукових методів наукової абстракції, індукції та дедукції, аналізу та синтезу, порівняння, вибіркового обстеження й групування, а також економічних прийомів дослідження.

1. Основні фонди підприємства: сутність, показники оцінки стану та ефективності використання

     В економічній літературі існує багато пояснень терміна “основні засоби”. На думку одних вчених, основні засоби підприємства – це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері й вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним та моральним зносом [12].

     Інша  група науковців визначає основні фонди як засоби праці, які мають вартість; функціонують у виробництві тривалий час, у своїй незмінній споживчій формі; їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (на платні послуги), частинами у міру зношення [16].

     Однак у класичному політ економічному визначенні основних засобів немає обмежень у розмірі їх вартості в грошовому виразі. Важливо, що вони беруть участь у виробничому процесі багаторазово й переносять свою вартість на виготовлений продукт частинами.

     Відповідно  до цього класифікація основних фондів відрізняється за належністю, використанням та призначенням. За належністю основні засоби поділяють на власні й орендовані; за використанням – на діючі та недіючі; за призначенням – на виробничі й невиробничі.

     До  власних основних засобів зараховують ті, які належать певній організації чи підприємству. Власні основні засоби можуть формуватися за рахунок статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширене виробництво, власних прибутків.

     Орендовані основні засоби не належать певній організації, але на підставі договору оренди використовуються в її господарській діяльності.

     До  діючих основних фондів належать ті, які перебувають в експлуатації, у тому числі ті, які тимчасово не використовуються або здані в оренду іншим підприємствам на договірних засадах. До недіючих основних засобів належать ті, які перебувають у резерві (у запасі на складі).

     Основні фонди - це засоби праці, що беруть участь у виробництві тривалий час (більше 365 днів), не змінюють своєї речовинної форми і переносять свою вартість на щойно виготовлений продукт частинами, по мірі їх зносу (шляхом амортизаційних відрахувань).

     Відповідно  до Положення (стандарту) бухгалтерського  обліку 7 «Основні засоби», затвердженого  Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. №288/4509, зі змінами та доповненнями, внесеними Наказами Міністерства фінансів України від 30.11.2000 р. №304 та 25.11.2002 р. №989 (далі - П(С)БО 7), основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

     Об'єктами основних засобів є:

     закінчений  пристрій з усіма пристосуваннями  і приладдям до нього;

     конструктивно відокремлений предмет, призначений  для виконання певних самостійних  функцій;

     Об'єкт  основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена. Співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості представляє виробничу структуру основних фондів. Чим вище питома вага активних основних фондів, тим більш прогресивною є їхня структура.

     Вартісна  форма оцінки основних фондів необхідна  для планування розширеного відтворення основних фондів; визначення розмірів амортизаційних відрахувань; розрахунків економічних показників ефективності господарської діяльності підприємства. Розрізняють такі види оцінки основних фондів:

     первісна;

     відновлювана;

     залишкова;

     ліквідаційна;

     справедлива.

     середньорічна.

     Первісна  вартість - фактична вартість основних фондів у момент їх придбання чи введення в експлуатацію. Згідно з П(С)БО 7 первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих) чи витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

     Вона  складається з елементів витрат, наведених на схемі (рис. 1.1).

     Згідно  з даними рис. 1.1., можна зробити  висновок, що витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

     Відновлювана  вартість основних фондів - вартість їхнього  відтворення в сучасних умовах, при  сучасному рівні сформованих  цін, норм і розцінок (забезпечує більш  реальне планування нових капітальних інвестицій).

     Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реальну вартість, що не переноситься на вартість виготовленої продукції. Вона визначається як різниця між повною первісною (відновлюваною) вартістю і  сумою зносу на певну дату.

     Ліквідаційна  вартість основних фондів - це сума засобів  чи вартість будь-яких активів, що підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) об'єкта основних засобів (необоротного активу) після закінчення терміну її корисного використання за винятком витрат, пов'язаних з таким продажем (ліквідацією), тобто ліквідаційна вартість представляє собою вартість можливої реалізації основних фондів після закінчення терміну їхньої служби.  

Рис. 1.1. Алгоритм визначення первісної вартості основних засобів [24] 

     Визначення  ліквідаційної вартості є винятково  самостійним рішенням підприємства на основі прогнозної оцінки можливої вартості, за якою може бути проданий об'єкт основних фондів з урахуванням його працездатності по закінченні терміну експлуатації.

     Під справедливою вартістю основних засобів  розуміється сума, за якою може бути здійснений обмін активами в результаті операції між обізнаними зацікавленими і незалежними сторонами. Вона передбачає оцінку за ринковою вартістю для будинків і землі, для машин і устаткування, а також оцінку за відновлюваною вартістю (сучасною вартістю придбання) за винятком зносу для інших об'єктів основних засобів.

     Для аналітичних розрахунків та оформлення аналітичної звітності використовується показник середньорічної вартості основних виробничих фондів.

     Середньорічна вартість основних виробничих фондів передбачає оцінку об'єктів основних виробничих фондів з урахуванням  строку їх введення або вилучення з виробництва.

     Згідно  з вимогами податкового обліку основні  фонди поділяють на  групи (табл. 1.1).

     Таблиця 1.1

Класифікація  груп основних засобів та інших необоротних  активів і мінімально допустимих строків їх амортизації відповідно до вимог Податкового кодексу

      Продовження таблиці 1.1

     Згідно  з даними табл. 1.1., можна зробити  висновок, що відтворення основних фондів здійснюється за рахунок нарахування амортизації. Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в табл. 1.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації). 

     При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:  

     очікуване використання об'єкта підприємством  з урахуванням його потужності або  продуктивності;

     фізичний  та моральний знос, що передбачається;

     правові або інші обмеження щодо строків  використання об'єкта та інші фактори.  

     Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних  вигод від його використання, але  він не може бути меншим, ніж визначено  в табл. 1.1.  

     Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації). 

     Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об'єктом його ліквідаційної вартості. 

     Амортизація основних засобів нараховується  із застосуванням таких методів: 

     1) прямолінійного, за яким річна  сума амортизації визначається  діленням вартості, яка амортизується,  на строк корисного використання  об'єкта основних засобів;  

     2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації  визначається як добуток залишкової  вартості об'єкта на початок  звітного року або первісної  вартості на дату початку нарахування  амортизації та річної норми  амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;  

     3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.  

     4) кумулятивного, за яким річна  сума амортизації визначається  як добуток вартості, яка амортизується,  та кумулятивного коефіцієнта.  Кумулятивний коефіцієнт розраховується  діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;  

     5) виробничого, за яким місячна  сума амортизації визначається  як добуток фактичного місячного  обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.  

     Основними чинниками вибору методу амортизації слід вважати:

     а) необхідність приведення доходів відповідно до витрат для складання звітності;

     б) величину витрат на ведення бухгалтерського обліку;

     в) обмеження, що застосовуються до величини амортизаційних відрахувань законодавством.

     Поліпшення  структури основних фондів можна  забезпечити за рахунок відновлення і модернізації устаткування; удосконалення структури устаткування; більш ефективно використання наявних основних фондів; ліквідації застарілого і зайвого устаткування.

     Економічна  ефективність використання засобів  праці характеризується часткою  амортизації у вартості продукції. Але, аналізуючи цей показник, треба  мати на увазі особливість його формування. З удосконаленням техніки сума щорічної амортизації зростає, збільшується її частка в собівартості продукції. Оскільки збільшується випуск продукції, виготовленої на більш продуктивному устаткуванні, то сума амортизації у вартості одиниці виробу зазвичай зменшується. Економія на амортизації особливо відчутна при перевиконанні планів випуску продукції за постійної величини основних виробничих фондів. У період бурхливого технічного прогресу частка амортизації в собівартості продукції зростає, але це зростання відбувається при зниженні собівартості в цілому, тобто економічний ефект від упровадження нової техніки виявляється через інші елементи витрат на виробництво, переважно через витрати праці.

     Завданнями  аналізу використання основних засобів  на підприємствах є:

     установлення  рівня ефективності застосування засобів праці, характеристика екстенсивності й інтенсивності роботи найважливіших груп устаткування;

     визначення  показників використання виробничої потужності й основних виробничих фондів –  фондовіддачі та фондооснащеності, а  також факторів, що впливають на них;

     вивчення  складу й динаміки основних засобів (фондів), технічного стану й темпів відновлення їх активної частини (робочих  машин, устаткування, приладів, транспортних засобів), технічного переозброєння  й реконструкції підприємства, упровадження нової техніки, модернізації й заміни морально застарілого обладнання;

     виявлення впливу використання основних засобів  на обсяг виробництва, собівартість продукції й інші показники.

     При виконанні аналізу стану та ефективності використання основних фондів перед  економістом поставлені наступні завдання:

     проаналізувати  структуру, технічний стан, ефективність використання основних виробничих фондів та визначити економічний ефект  від упровадження розроблених рекомендацій;

     дослідити наукову думку щодо узагальнення сутності основних засобів;

     запропонувати шляхи та напрями підвищення ефективності використання виробничих фондів.

     Ряд науковців виокремлюють показники  ефективності використання основних засобів  такі як часткові та загальні. Їх поділяють на три групи:

     1. Показники забезпечення підприємства основними засобами, до яких належать фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних засобів.

     2. Показники стану основних засобів.  До даної групи відносять коефіцієнти  зносу, придатності, оновлення,  вибуття та приросту.

     3. Показники ефективності використання  основних засобів, до яких належить фондовіддача, рентабельність основних засобів [24].

     Отже, основні фонди підприємства –  це сукупність матеріально-речових  цінностей, що діють у натуральній  формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері й вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним та моральним зносом. Класифікуються основні фонди за такими ознаками: належністю, використанням та призначенням. За належністю основні засоби поділяють на власні й орендовані; за використанням – на діючі та недіючі; за призначенням – на виробничі й невиробничі. Відтворення основних фондів здійснюється за рахунок амортизації та додаткового залучення коштів.

2. Характеристика господарської діяльності ВАТ «Тепловозоремонтний завод»

     ВАТ «Тепловозоремонтний  завод» (Полтава) є одним із найбільших підприємств України, що здійснює ремонт локомотивів. Гарантована якість ремонту локомотивів, висока конкурентоспроможність продукції і стабільність роботи підприємства характеризують його як надійного ділового партнера на ближньому і Далекому Сході.

     Головними споживачами продукції заводу є  Україна та Росія. Крім того, завод  має клієнтів у країнах СНД, Європі та Азії. Зокрема, підприємство тісно пов'язана із Монголією, Балтійськими країнами та країнами Близького Сходу.

     ВАТ «Тепловозоремонтний завод» має  спеціалізоване приміщення і необхідне  обладнання для ремонту високої  якості. Компанія спеціалізується на ремонті пасажирських тепловозів, локомотивів вантажних потягів, виробляє більше ніж 170 найменувань запасних частин. Завод має ливарне виробництво та здійснює обробку деталей циліндрових, поршневих виробів із використанням сучасних технологій.

     Підприємство  постійно збільшує обсяг послуг, що надаються. Зокрема, зростання обсягів виробництва можливим завдяки збільшенню замовлень на ремонт тепловозів для залізниць країн СНД.

     На  базі підприємства проводяться науково-практичні  конференції, спрямовані на обмін досвідом із провідними компаніями регіону у даній галузі.

     У 2007 році на ВАТ «Тепловозоремонтний  завод», відбулася міжнародна науково-практична  конференція «Тяга 1520. Модернізація: практика і перспективи». Сюди прибули  гості з близьких і далеких  регіонів нашої планети - представники підприємств та залізниць, зацікавлених у співробітництві з полтавськими тепловозоремонтниками. Це директори, менеджери або інші посадовці компаній «General Electric Transportation», «Zeppelin Power Systems GmbH&Co KG», «Phoenix-Zeppelin Ukraine», «CZ LOKO», TOB «Залізниця Якутії», ТОВ «Ямальська залізнична компанія», ЗАТ «Вільнюське локомотивне ремонтне депо», численних українських підприємств.

     Генеральний директор ВАТ «Тепловозоремонтний  завод», у своєму виступі розповів про те, що залізниці СНД нині переживають чимало спільних проблем. Перша з них - це старіння рухомого складу при всезростаючих обсягах залізничних перевезень. За умови недостатнього фінансування (а цим страждають практично всі країни колишнього Союзу) купівля нових тепловозів для повного задоволення потреб залізниці - віддалена перспектива. Поки що доводиться робити акцент на модернізації рухомого складу.