Исторыя розвитку залызничного транспорту

План

Вступ

1. Розвиток залізничної мережі
2. Об’єм перевезень та головні залізничні лінії
3. Залізнична мережа в Україні
4. Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку

Висновок 

Список використаних джерел

Вступ

Залізничний транспорт є  однією з базових галузей економіки. Стабільне та ефективне функціонування залізничного транспорту є необхідною умовою для забезпечення обороноздатності, національної безпеки і цілісності держави, підвищення рівня життя  населення.

На даний час залізниці  в основному задовольняють потреби  суспільного виробництва та населення  у перевезеннях. Проте стан виробничо-технічної  бази залізниць і технологічний  рівень перевезень за багатьма параметрами  не відповідає зростаючим потребам суспільства  та європейським стандартам якості надання  транспортних послуг, що найближчим часом  може стати перешкодою для подальшого соціально-економічного розвитку держави.

Потребує вирішення питання  щодо подолання відставання у  розвитку мережі українських залізниць  від залізниць країн ЄС та Росії, які сьогодні перебувають на різних етапах реформування, але при цьому  істотно випереджають залізниці  України.

Проведення ринкових перетворень  на залізничному транспорті сприятиме  прискоренню темпів європейської інтеграції, налагодженню більш тісного міжнародного економічного співробітництва та підвищенню конкурентоспроможності українських  залізниць на ринку транспортних послуг, дасть можливість ефективно  використовувати вигідне геополітичне розташування України, а також збалансувати інтереси залізниць та споживачів їх послуг.

1. Розвиток залізничної мережі

Попередники залiзниць — це так званi колiйнi дороги, по яких перемiщувались за допомогою людей або тварин. Вони використовувались на рудниках та шахтах Європи ще в ХVI ст. Колiя на них встановлювалась або у виглядi жолобiв у каменi, або у виглядi лижнi з деревини, а пiзнiше з бруса.

Першi у свiтi металевi рейки застосував росiйський гiдромеханiк К.Д. Фролов у 1764 р. на Змiїногiрському руднику (Алтай) для транспортування руди. Тiльки чотирма роками пiзнiше англійці застосували в Дербi на металургiйних заводах цiльнометалевi рейки.

У 1788 р. в Петрозаводську була споруджена досконала дорога з  кутковими рейками на металургiйному заводi. Тут iнженер А.С. Ярцев склав копiю з окремих ланок рейок, вiдлитих iз  металевими шпалами iз застосуванням суцiльного стрiлочного її переводу.

Бiльш досконалу дорогу побудував Петро Фролов (син гiдротехнiка К.Д. Фролова) на Коливано—Вознесенських завода  1806—1809 рр. На протязi 1867 м шлях був викладений горизонтально за рахунок побудови моста й вiадука в низинi та виїмки, на височинi. Чугуннi рейки мали напiвкруглу поверхню кочення, а колеса, вiдповiдно, залiзну. Рейки спирались на поздовжнi дерев’янi колоди, а останнi — на дерев’янi гупали. Один кінь перемiщував три вагонетки, витрачаючи на рейс 45 хв. Для переводу вагонеток було побудовано поворотне колесо, а для розвантаження використовувався прототип естакади.

Перший паровоз для  залiзницi створив англiєць Тревiсiк на початку Х1Х ст. На випробуваннях 21 лютого 1804 року цей локомотив вiз 5 вагонiв iз вантажем i 60 робiтникiв зi швидкiстю 8 км/год.

Потiм було побудовано паровоз Голенкисопа (1812 р.), паровоз Горунтона (1813 р.). Усi першi локомотиви були неекономiчнi, тихохiднi й ненадiйнi. Тiльки модель Дж. Стефенсона «Ракета» (1829 р.) виявилась удалою. Ця модель стала прототипом парових локомотивів.

Першу комерцiйну залiзницю було побудовано в Англії в 1825 р. Мiж Стоктоном i Дарлiнгтоном. У день вiдкриття (25.09) перший потяг складався з 38 вагонiв з вантажем (вугiлля та зерно) та 600 пасажирiв.

При вазi потягу бiля 90 тонн потяг покрив вiдстань у 18 км за 5 хв. Стефенсон побудував i другу залiзницю мiж Ліверпулом i Манчестером у 1830 р. «Ракета» показала швидкiсть 21 км/год., а пiзнiше — 45 км/год.

Слiдом за Англiєю невеликi дiлянки залiзниць побудували Францiя (1832 р.), Бельгiя (1835 р.) Германiя (1835 р.) й iншi.

Перша росiйська залiзниця була офiцiйно вiдкрита 30 жовтня 1837 року мiж Петербургом i Царським Селом. Для цiєї залiзницi першi вагони та паровози були закупленi в Англії. Мiж тим ще 1833 р., тобто за 4 роки до вiдкриття Царськосiльської залiзниці уральський механiк Михайло Черепанов разом iз сином побудував на Нижньотагiльському заводi Демидових вiтчизняйий, сухопутний пароход, який по «Чавунних колесопроводах» возив не більш 200 пудiв вантажу зi швидкiстю 12—15 верст за годину (3—16 км/год.).

У 1843—185 1 рр. була побудована залiзниця Петербург—Москва. Ця дорога на той час була найдовшою двоколiйною залiзницею зi складними конструкцiями мостiв, станцiями, вокзалами, депо. Для неї були побудованi вiтчизнянi паровози та вагони. В 1865—1875 рр. середньорiчний прирiст росiйської залiзничної мережi склав 1,5 тис. км, а в 1893—1897 — бiля 2,5 тис. км.

У 1850—1900 pp. протяжність залізниць збільшилася: в Німеччині у 9 разів, у Франції — в 13, а в Росії — у більш як 100 разів. У 1869 р. була побудована перша трансконтинентальна лінія між Нью-Йорком і Сан-Франциско. Лінія Москва — Смоленськ — Мінськ — Брест — Варшава була збудована у 1871—1872 pp., залізниця Рига — Орел — у 1868-1871 pp.

У США в 1850—1860 pp. було побудовано 34 тис. км залізниць. 
Дешевий залізничний транспорт сприяв усуненню регіональних відмінностей у Європі. Цей вид транспорту, зокрема, стимулював розвиток курортного бізнесу у Швейцарії та Середземномор'ї.

Нині у країнах Заходу довжина залізничної мережі скорочується. Це зумовлено конкуренцією автомобільного транспорту, який здатний виконувати перевезення за принципом "від  дверей — до дверей". Водночас у  багатьох країнах довжина залізничної  мережі збільшується. Це, як правило, відбувається у великих за площею країнах, які  освоюють свої території, багаті на природні ресурси, зокрема, у Китаї, Росії, Індії, Канаді. Китай що року будує 1тис. км залізниць.У світі налічується понад 1,2 млн км залізниць загального користування, з них 200 тис. км електрифіковані.

Найдовша мережа залізниць  у США (200 тис. км), на другому місці  — Канада (90 тис. км), не набагато відстає  Росія (87 тис. км). Значна довжина залізничної  мережі також в Індії (63 тис. км), Китаї (53 тис. км), ФРН (45 тис. км), Аргентині (40 тис. км), Австралії (36 тис. км), Франції (34 тис. км), Бразилії (31 тис. км).

Довжина залізничної мережі не дає повного уявлення про розвиток цього виду транспорту через неоднакові території країн. Тому для характеристики мережі застосовують такий показник, як щільність, тобто довжину мережі ділять на площу території країни. За цим показником лідирує Німеччина, у якій на 1000 кв. км території припадає 125 погонних кілометрів залізниць. Висока щільність залізничної мережі також  у Польщі (80), Японії (75), Великобританії (70), Італії (65), Франції (60). В інших  країнах світу, в тому числі в  економічно розвинених, щільність дещо менша.

Залізниці як колишнього СРСР, так і нинішньої Росії використовуються дуже інтенсивно. Наприклад, на частку СРСР припадало лише 12 % залізничної  мережі світу, але частка вантажообороту становила понад 50 %. Залізничний транспорт СРСР забезпечував і левову частку пасажироперевезень.

Виробництво паровозів США  припинили у 50-х роках XX ст., Європа — у 60-х роках. У 90-х роках поширилась інформація, що Китай залишився єдиною країною у світі, яка виготовляла  невелику кількість паровозів. Перший електровоз було продемонстровано у  Берліні в 1879 р. Спочатку електричний  потяг використовувався на міському та приміському транспорті, потім — у метро, а згодом — на магістральних залізницях. Одна з перших електрифікованих залізниць з'явилася в Італії у 1902 р.

У Росії 43 % залізниць електрифіковані. В деяких країнах світу цей  показник вищий. Наприклад, у Швейцарії  електрифіковані практично всі  залізниці. Інші країни мають такі показники: Нідерланди - 70 %, Швеція - 65 %, Італія - 53 %, Австрія - 50 %, Польща — 46 %, Іспанія  — 46 %. У США лише 1 % залізниць електрифіковані. Залізничний транспорт кінця XX ст. за технічним рівнем значно перевищує  рівень XIX ст.

У 1964 р. в Японії почали функціонувати  швидкісні поїзди ("шинксансен" — куля-поїзд), які розвивають швидкість 210 км/год. Згодом швидкісні залізниці були споруджені у Франції, а наприкінці XX ст. — у Німеччині. У світі з'явилися комутаторні поїзди (commuter trains), швидкотранзитні легкорейкові системи (light railway rapid-transit systems), потяги, що приводяться в рух стисненим повітрям, тощо.

2. Об’єм перевезень та головні залізничні лінії

Залізничний транспорт за обсягами відправлень пасажирів і особливо вантажів знаходиться на другому місці, відповідно 14,1% і 14,7%. Він виконує важливі функції по перевезенню пасажирів і вантажів у внутрідержавному і особливо міждержавному сполученнях.

Щільність залізничних шляхів сполучення в Україні становить  38 км на 1 тис. км , у Франції, наприклад, 65 км на 1 тис. км (1983 р.). Мережа залізниць найщільніша на південному сході (Донбас), а також на заході країни. Загальна довжина залізничних шляхів загального користування— 22,7 тис. км, із них 8,3 тис. км, або 37%, електрифіковано, 8,0 тис. км, або 35%, є дво- і багатоколійними. Найважливішими залізничними магістралями України є: Київ—Фастів—Козятин—Здолбунів—Львів, Козятин— Жмеринка—Одеса, Київ—Конотоп—Шостка, Київ—Полтава— Харків—Дебальцеве, Фастів—Сміла—Дніпропетровськ,Кривий Ріг—Дніпропетровськ—Донецьк,Харків—Дніпропетровськ—Запоріжжя—Сімферополь—Севастополь, Львів—Мукачеве—Чоп та ін. Найбільшими залізничними вузлами з розвинутим станційним господарством є Київ, Львів, Харків, Дніпропетровськ, Фастів, Дебальцеве, Жмеринка, Сміла та ін.

Найбільше перевезень пасажирів  здійснюється у приміському, набагато менше у місцевому і ще менше у прямому сполученнях.

Основними вантажами є  мінеральні будівельні матеріали, кам'яне  вугілля та руди, зокрема залізні. Важливе місце займають також  різноманітні метали і нафтові вантажі.

Ці вантажі становлять близько чверті усіх перевезень. Найбільш напруженими лініями вантажопотоків є Кривий Ріг— Дніпропетровськ—Дебальцеве, Кривий Ріг—Фастів—Львів, а також лінії до морських портів: Одеси, Бердянська, Маріуполя та ін.

Основнi показники перспектив розвитку залiзничного транспорту наведенi в таблицях 2.1 i 2.2.

Таблиця 2.1

Прогноз вантажообiгу залiзничного транспорту, млрд т-км

Таблиця 2.2

Прогноз обсягів  перевезень по залізницях

3. Залізнична мережа в Україні

Україна належить до регіонів з значним розвитком залізничного транспорту. На нього припадає основна частина вантажообігу і перевезень пасажирів.

Залізничний транспорт мас вирішальне значення у забезпеченні економічних зв'язків як у межах України, так і в її зв'язках з іншими країнами.

Будівництво залізниць в Україні почалося в 60-х роках XIX ст. Перша залізниця збудована в 1861 р. (Львів — Перемишль), друга (Одеса — Балта) — в 1865 р. Пізніше цю залізницю продовжили до Києва, а потім і до Москви. Невдовзі почала функціонувати залізниця від Курська через Харків до Азовського моря. У 1870 р. Одесу сполучили залізницею через Київ—Курськ із Москвою. У 70-х роках збудовано залізницю Знам'янка — Миколаїв, ряд залізниць, що з'єднали Росію з Румунією та Австро-Угорщиною. До Балтійських портів вели залізничні лінії Ромни — Лібава, Київ — Ковель — Брест — Кенігсберг (нині Калінінград). У другій половині XIX ст. почалося будівництво залізниць у Донбасі та Придніпров'ї. Першими залізничними лініями тут були Харків — Слов'янськ — Микитівка — Таганрог та Воронезько-Ростовська залізниця. У 1871—1872 рр. залізниці Донбасу були з'єднані із загальною залізничною мережею Росії. В 1884 р. закінчено будівництво так званої Катеринівської залізниці: Донбас — Кривий Ріг Через Катеринослав, яка сполучала донецьке вугілля ) криворізькою рудою. В 1875 р. закінчено будівництво залізниці Харків — Севастополь.

До 1890 р. всі найважливіші міста України були з'єднані залізницями з центральною Росією. Наприкінці XIX — на початку XX СТ. у зв'язку з промисловою кризою темпи залізничного будівництва В Україні помітно знизилися.

Загальна довжина залізниць України в 1913 р. становила 15,6 тис. км. У довоєнні роки в Україні споруджено майже 5 тис. км залізниць. Основне будівництво нових і докорінна реконструкція діючих магістралей зосереджувалися у напрямах Донбас — Валуйки — Єлець — Центр, а також на інших виходах з Донбасу.

У 1937 р. спорудження і реконструкцію залізниці Донбас — Москва було завершено. Збудовано залізницю Херсон — Харків.

Внаслідок впровадження досягнень науково-технічного прогресу, збільшення обсягів випуску нових ефективних, більш економних видів рухомого складу (тепловозів, електровозів) з 1957 р. випуск паровозів у країні припинився.

В Україні виділяється кілька великих транспортних вузлів. Економічні ознаки їх — характер продуктивних сил і чисельність населення обслуговування районів. З цими характеристиками пов'язані обсяги роботи галузі, залежно від чого транспортні вузли поділяють на малі, середні та великі з активним (як правило, вузли-центри добувної промисловості, де переважає відбуття) та пасивним (вузли-центри обробної промисловості, де переважає прибуття) транспортним балансом. Транспортні вузли виділяють також за територіально-функціональним призначенням (розвитком міжсистемних соціально-економічних зв'язків) і характером експлуатаційної роботи: ті, які обслуговують переважно транзитні пасажирські та вантажні потоки, в тому числі перевалочні; ті, які, крім того, обслуговують місцеві промислові підприємства і потреби населення міста; місцеві, які не виконують транзитних операцій. Найважливішими транспортними вузлами України є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Донецьк. Найбільші Залізничні вузли України — Київ, Харків, Лозова, Фастів, Ясинувата, Волноваха, Дебальцеве, Жмеринка, Шепетівка, Синельникове, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Полтава, Бахмач, Коростень, Козятин, Львів. Основні магістралі з Донбасу йдуть на Москву через Харків — Курськ, Куп'янськ — Валуйки — Єлець, Кіндрашівка — Валуйки; на захід — через Харків на Львів; через Мерефу та Ворожбу в західні області та (Санкт-Петербург, у Кривий Ріг через Ясинувату — Дніпропетровськ. У південному напрямку залізниці пролягають до портів Азовського і Чорного морів, а також на Кавказ через Ростов-на-Дону; до Поволжя на схід проведена магістраль Куп'янськ — Лиски.

Україна сполучена з Молдовою залізницями Роздільна — Тирасполь — Бендери — Кишинів та Кам'янець-Подільський — Бельци — Рибниця. Значно розширилася мережа приміського залізничного сполучення.

Залізничний транспорт України має шість залізниць, об'єднаних департаментом "Укрзалізниця", у тому числі 900 лінійних підприємств для перевезень на магістралі експлуатаційною завдовжки 22,8 тис. км, з них електрифікованих 8,3 тис. км.

“Рисунок1- Історія будівництва українських залізниць”

4. Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку.

Залізничний транспорт України  — четвертий у світі після  Росії, США та Канади. За обсягом  вантажних перевезень українські залізниці  вдвоє перевищують сумарний обсяг  перевезень дванадцятьох разом узятих країн Європейського співтовариства.

Залізничний транспорт України  має шість залізниць, об'єднаних  департаментом "Укрзалізниця", у  тому числі 900 лінійних підприємств  для перевезень на магістралі експлуатаційною  завдовжки 22,8 тис. км, з них електрифікованих 8,3 тис. км.

У 1995 р. залізницями перевезено 360 млн т вантажів. Послугами залізничного транспорту скористались 577 млн пасажирів. Однак потреби в перевезеннях задовольняються неповністю і з низькою якістю. Залізничний транспорт працює на межі можливостей, оскільки не створені достатні резерви пропускних, провізних і переробних потужностей, а виробнича база фізично й морально застаріла.

Залізниці насамперед не спроможні  повністю задовольнити потреби В  пасажирських перевезеннях через відсутність  поставок нових пасажирських вагонів, які імпортувалися з ближнього  та далекого зарубіжжя.

Найважливішою проблемою  для України при її інтеграції у європейську єдину залізничну систему є звуження ширини української залізничної колії (1524 мм) до європейського зразка (1435 мм), як у Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії та ін. Зараз на кордоні з цими державами існують складні системи переведення локомотивів і рухомого складу поїздів з колії на колію, що значно знижує ефективність роботи залізничного транспорту, зокрема в часі. Необхідно також включитися в європейську програму будівництва швидкісних залізничних магістралей (швидкість 200-300 км/год.).

Для і забезпечення неперервних  вантажних і пасажирських перевезень необхідно: збудувати швидкісні залізничні лінії; розвантажити; перевантажені ділянки й лінії з вантажонапруженістю 80 млн т на 1 км, перевівши частину поїздопотоків на паралельні лінії; збільшити середню масу поїзда за рахунок підвищення статичного навантаження, видовження приймально-відправних колій; реконструювати 12 великих залізничних станцій, ряд мостів і тунелів; довести довжину станційних колій до 80—85 % експлуатаційної довжини залізниць; збільшити полігон електричної тяги до 45— 50 % експлуатаційної довжини залізниць, довжину других і третіх колій т до 50—55 %, оснащених автоблокуванням і диспетчерською централізацією — до 80 % від довжини мережі головних колій; поповнити парк локомотивів електровозами та тепловозами нового покоління з максимальною уніфікацією вузлів, автоматизованими системами управління, діагностики й безпеки, а вагонний парк — великовантажними вагонами, в результаті чого зросте середня вантажопідйомність вагона до 85 т; збільшити парк пасажирських і спеціалізованих (до 35—40 %) вантажних вагонів; підвищити потужність верхньої будови колії відповідно до нормативної вантажопідйомності вагонів; автоматизувати роботу сортувальних гірок; перейти на електронну централізацію стрілок; створити виробничу базу для будівництва пасажирських вагонів з придбанням імпортного устаткування, та нових технологій; створити виробничі потужності для випуску вантажних і маневрових електровозів; завершити будівництво заводу з виробництва дорожніх машин у Кіровограді.

Щоб матеріально-технічна база залізниць України максимально  відповідала потребам економіки, необхідно  придбати: 543 секції електровозів, 925 секцій тепловозів, 2800 пасажирських і 33 000 вантажних  вагонів, 670 вагонів електропоїздів, 260 дизельних поїздів, замінити 6 тис. км рейок, 7,7 млн шт. шпал, 13 тис. комплектів стрілочних переводів.

У перспективі доцільно збудувати  лінії для руху пасажирських поїздів (Київ-Львів-Краків-Берлін; Київ-Харків-Крим; Київ-Одеса; Київ-Донецьк).

Висновок

Залізничний транспорт України  вже багато десятиліть виконує найважливішу роль у грузо і пасажироперевезеннях. З'явившись у другій половині 19 століття, за весь минулий час він змінився як якісно, так і кількісно. Географічне положення залізничного транспорту обумовило розміщення окремих галузей виробництва. У свою чергу, на развиток залізничного транспорту вплинуло формування грузо- і пасажиропотікоків. У результаті цього відбулася взаємодія розміщення залізничного транспорту і продуктивних сил.

Залізничний транспорт складає  конкуренцію автомобільному транспортові на середні відстані й у перспективі  складе конкуренцію повітряному  транспортові на далекі відстані при  розвитку швидкісного залізничного руху. Залізничні пасажирські станції  в Україні є центрами притягання ділового світу, бізнесу, торгівлі, інших  видів транспорту, тобто стають великими пасажирськими вузлами, що використовуються пасажирами для поїздок узагалі, незалежно від того, їдуть вони залізницею, літаком, автобусом або  таксі. Департамент "Укрзалізниця" ставить за мету по своїх технічних  можливостях, організаційним формам і  якостям транспортного обслуговування грузо і пасажиропотікоків адаптуватися до нових вимог клієнтів. На перший план він висуває якість транспортного обслуговування, у той час як витрати відходять на другий план. Ці нові вимоги зв'язані з посиленням диференціації відправлень, зусиллями підвищити ефективність перевезень через ріст транспортних витрат шляхом залучення державних інвестицій, з необхідністю пристосування до зміни структури економічних зв'язків у ринкових умовах, забезпеченням регулярності і ритмічності пасажирських і вантажних перевезень, підвищенням рівня схоронності і темпу доставки вантажів, необхідності дотримання безпеки руху при збільшенні її інтенсивності, з необхідністю враховування екологічного аспекту розвитку галузі, а також зниження її енергоємності.

Список використаних джерел

1. Бершадська  Економічна і соціальна географія світу/ Т.В. Бершадська-  Тернопіль, 2002р.
2. Масляк П.О. Географія України/ П.О. Масляк- Київ Зодіак-Еко, 1997р.
3. Савенко В.Я. Транспорт і шляхи сполучення/ В.Я. Савенко-Київ Арістей.
4. Соболев Ю.В.  Єдина транспортна система/ Ю.В. Соболев-176-194 с.
5. Яценко Б.П. Економічна і соціальна географія світу/ Б.П. Яценко-Київ, Прок-Бізнес, 2004.