Книжкова торгівля та шляхи її розвитку за даними підприємства

Тема: Книжкова торгівля та шляхи її розвитку за даними підприємства

Зміст

Вступ

Актуальність теми. Книговидання як традиційна основа інформаційної сфери України, яка має давню книжну культуру, належить до стратегічних пріоритетів держави у гуманітарній сфері й потребує особливої політичної відповідальності. Національне книговидання і книгорозповсюдження виконують основоположну функцію передусім у формуванні культурно-освітнього простору й духовного зростання нового покоління української нації, у розвитку й утвердженні мов етносів України та державної мови як вирішального етноконсолідуючого чинника. Національне книговидання як стратегічна галузь є невід’ємною складовою національної безпеки й потребує державного протекціонізму.

Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати та з’ясувати основні риси розвитку книжкової торгівлі в Україні.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити поняття та сутність книжкової торгівлі;
• охарактеризувати матеріально-технічну та інформаційну мережа роздрібних підприємств;
• дослідити основні вимоги до матеріально-технічної бази книготоргівельних підприємств;
• проаналізувати стан та тенденції книготоргівлі в Україні;
• охарактеризувати досвід книготоргівлі в Європі та Росії;
• здійснити аналіз стану організація торгівлі на підприємстві «Клуб сімейного дозвілля»;
• запропонувати маркетингові підходи до формування асортименту на книготорговельному підприємстві «Клуб сімейного дозвілля».

Об’єктом дослідження є розвиток книжкової торгівлі в Україні.

Предметом дослідження виступає організація та вдосконалення книжкової торгівлі на підприємстві «Клуб сімейного дозвілля».

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти книжної торгівлі в Україні

1.1. Сутність книжної торгівлі  та матеріально-технічна та інформаційна  мережа роздрібних підприємств

Через книжкову торгівлю неперіодичні видання потрапляють від виробника до споживача. Для ефективної організації товарообігу створено відповідну матеріально-технічну базу та апарат управління. Книжкова торгівля така ж специфічна, як і об'єкт її діяльності — книжка.

У книготорговельній літературі терміну "книжкова торгівля" відповідають три значення:

• книжкова-торгівля — вид діяльності (заняття);

• книжкова торгівля — галузь (частина культури та економіки);

• книжкова торгівля — процес (заміна товарної форми споживчої вартості книжки на грошову).

Роздрібна торгівля — це діяльність з продажу товарів безпосередньо  громадянам та іншим споживачам для  їхнього особистого некомерційного використання незалежно від форми  розрахунків.

Для здійснення роздрібної торгівлі господарюючі суб'єкти використовують: магазини — стаціонарні пункти роздрібної торгівлі товарів, що займають окремі приміщення чи будівлі і мають торговельну залу для покупців [3, c. 16].

Магазини класифікуються:

• за товарною спеціалізацією—продовольчі, непродовольчі, змішані;

• за товарним асортиментом—спеціалізовані, неспеціалізовані, універмаги, універсами, будинки торгівлі, торгові центри (комплекси);

• за формою торгівлі — звичайного типу;

• самообслуговування, торгівлі за зразками, торгівлі за попереднім замовленням, дрібно гуртові, фірмової торгівлі.

Реалізацією книжок займаються палатки, кіоски, що мають окремі приміщення, але в них відсутня торговельна  зала для покупців (дрібно-роздрібна  мережа).

Правила діяльності дрібно-роздрібної торговельної мережі затверджені Міністерством зовнішніх економічних зв'язків та торгівлі України від 8 липня 1996 року № 369.

Роздрібна книжкова торгівля — заключна ланка сфери товарного обігу, куди гуртові підприємства постачають продукцію видавництв, що підлягає роздрібному продажу. В роздрібній торгівлі завершується процес товаропереміщення неперіодичних видань, забезпечується їхнє доведення до споживача.

Раціональне розміщення роздрібної книготорговельної  мережі, правильне формування асортименту  книжкової продукції в магазинах та кіосках, впровадження прогресивних методів обслуговування сприяють повнішому задоволенню попиту покупців на книжки, і, таким чином, підвищують культурний, професійний, ідейно-політичний рівень людей.

З урахуванням специфіки організації  праці та обслуговування покупців розрізняють стаціонарну, пересувну та поштово-посилкову книготорговельну мережу. Основною формою роздрібної торгівлі книжками є стаціонарна книготорговельна мережа з книгарнями, бібліотечними колекторами та книжковими кіосками, тобто підприємствами, що мають спеціальне пристосоване приміщення для торгівлі книжками [6, c. 1-3].

Значне місце в роздрібній мережі займають книгарні, тому що в них, порівняно  з іншими видами торговельної мережі (кіосками, пересувною мережею) представлений  ширший асортимент видань, створені кращі умови для вибору книжок покупцями, застосовуються прогресивні методи обслуговування; магазини оснащені сучасними торговельним обладнанням, кваліфікація продавців значно вища. Тому матеріально-технічна база роздрібної книжкової торгівлі розвивається та удосконалюється насамперед за рахунок розширення мережі книгарень.

Книжкові кіоски, від стаціонарної мережі, відрізняються своїм наближенням  до покупців. Вуличні кіоски мають  власні приміщення (спеціально побудовані), де зберігається товар і є робоче місце для продавця-кіоскера. Покупців обслуговують через вікно. Книжкові кіоски порівняно з магазинами мають менше можливостей для показу асортименту та вибору книжок покупцями, проте мобільніші, тому що розташовані в найлюдніших або, навпаки, віддалених від центру місцях. Частина кіосків знаходиться на підприємствах, в установах та навчальних закладах. Вони мають або спеціальне приміщення, або столики, придатні для торгівлі книжками.

Пересувна книготорговельна мережа доповнює стаціонарну та ще наближеніша до покупців. Залежно від виду матеріально-технічної бази вона ділиться на розвізну та розносну. Розвізна мережа включає книжкові автолавки та їхні різновиди. До розносної мережі відносяться столики для торгівлі на вулиці, складні ятки, книжкові базари. Розносною торгівлею книжками займаються також книгоноші.

Поштово-посилкова книготорговельна мережа складається із магазинів  та відділів "Книга-поштою". Нині вона володіє вищою мобільністю  щодо інших форм торгівлі книжками, оскільки книжки потрапляють безпосередньо до покупців за їхніми замовленнями через розгалужену мережу поштової доставки. Акт реалізації (зміна форм вартості товарної на грошову) здійснюється при викупі накладом у приміщенні пошти.

У практиці роботи книготорговельних підприємств застосовують традиційні та прогресивні методи роздрібного продажу. Продаж товарів через прилавок вважають традиційним методом. Його застосовують у тих випадках, коли немає можливості перевести книготорговельні підприємства на роботу за прогресивними методами [8, c. 26-27].

До прогресивних методів роздрібної торгівлі віднесені, зокрема: самообслуговування, з відкритою викладкою, за зразками, за замовленням покупців, вдома у  покупців, через автомати.

Вибір конкретного прогресивного  методу продажу книжкових товарів залежить від їхніх специфічних особливостей (призначення, цінності, умов виходу у світ і тощо).

Матеріально-технічна база підприємства — це сукупність необхідних для  виробничого процесу засобів  виробництва (засобів праці).

Рівень розвитку матеріально-технічної бази тісно пов'язаний з технологічними процесами в народному господарстві. Річ у тім, що залежно від галузевого призначення підприємства та видів його діяльності, на розвиток і формування його матеріально-технічної бази істотно впливають ті чи інші галузі народного господарства. Тому під матеріально-технічною базою розуміють систему підприємств і господарств незалежно від їхнього відомчого підпорядкування. До матеріально-технічної бази належить три групи засобів виробництва, від яких певною мірою залежить діяльність конкретного підприємства. Це рухомий склад, під'їзні шляхи та виробничо-технічна база.

До рухомого складу матеріально-технічної  бази належать засоби виробництва, які  прямо чи опосередковано пов'язані  з транспортуванням продукції та працівників й істотно впливають на виробничу діяльність підприємства. Це автомобілі та контейнери, спеціальний та спеціалізований транспорт, вагони, вантажо-розвантажувальна техніка тощо.

Під'їзні шляхи — це відрізки автомобільних  шляхів, залізниць, якими підводять сировину та вивозять продукцію виробництва. Досить часто такі шляхи перебувають на балансі підприємства, які ще й відповідають за їхню експлуатацію. Тому витрати, пов'язані з утриманням, ремонтом та експлуатацією під'їзних шляхів певною мірою покладені на підприємство.

Виробничо-технічна база — сукупність об'єктів господарювання, які безпосередньо  забезпечують технічний процес виробництва  підприємства.

До виробничо-технічної бази належать:

• виробничі підприємства та їхні структурні підрозділи;

• допоміжне виробництво;

• автозаправні станції та станції  забезпечення нафтопродуктами;

• підприємства-постачальники сировини та матеріалів;

• ремонтні майстерні й станції  технічного та гарантованого обслуговування;

• складські приміщення;

• гаражі та допоміжні приміщення.

Інакше кажучи, матеріально-технічна база — це сукупність усіх підприємств  та засобів виробництва, без яких неможлива діяльність підприємств (фірм). Співвідношення між групами  засобів виробництва називають  структурою матеріально-технічної бази [6, c. 5-7].

1.2. Основні вимоги до матеріально-технічної  бази книготоргівельних підприємств

На формування й розвиток матеріально-технічної  бази впливає багато факторів, насамперед науково-технічний процес, міжнародні та міжгалузеві відносини, а також екологія. І чим більшого значення надають екології, чим швидше у виробництво впроваджується нова техніка й технології, чим ширший потік інвестицій, розгалуженіші економічні та виробничі зв'язки, тим більшою мірою розвивається матеріально-технічна база конкретного підприємства. А це — будівлі, споруди, обладнання, інвентар, транспортні засоби.

Матеріально-технічну базу класифікують за такими ознаками:

1) за формою власності:

• державна;

• кооперативна;

• приватна;

• іноземна;

• спільна;

• комунальна;

2) за належністю до галузей народного господарства:

• власна;

• та, що орендується.

Угоду про оренду складають на 10 років.

3) за приналежністю до ланок  торгівлі:

• роздрібна;

• гуртова.

Книгарня є закладом культури і  водночас підприємством торгівлі, її приміщення та обладнання мають відповідати цьому призначенню, сучасним потребам технічної та торговельної естетики. Зручність для покупців, можливість швидко, з найменшою витратою часу знайти потрібну книжку та оформити придбання — головні вимоги до приміщення, обладнання та оформлення книгарні [13, c. 32-33].

У магазині слід створити умови для  широкого використання прогресивних методів  продажу, пропаганди та реклами книжок, використання засобів механізації  завантаження, розвантаження та переміщення  товарів. У приміщенні потрібно забезпечити нормальні умови для праці й відпочинку персоналу, зберігання товарів і дотримання санітарно-гігієнічних вимог і правил безпеки праці.

За своїм призначенням уся площа  магазину може бути умовно розділена  на такі частини:

• торговельна зала;

• складські приміщення;

• адміністративно-побутові приміщення;

• технічні приміщення.

У торговельній залі розміщують товари, тут знаходяться робочі місця  продавців тощо. У ній покупці  знайомляться з асортиментом товарів, здійснюють покупки, оформлюють попередні замовлення.

Торговельна зала сучасної книгарні повинна бути світлою, просторою, зручною  для огляду та вибору книжок. Для  рівномірного освітлення зали потрібні світильники із люмінесцентичними  лампами, закритими опаловими розсіювачами. Книжкові полиці та робочі місця продавців слід освітлювати більше, але при цьому пряме світло має знаходитися вище рівня очей покупців та продавців.

Неабияку вагу для книгарні має  книготорговельне обладнання, яке ділять на основне та допоміжне. До основного відноситься обладнання:

• для показу асортименту та зберігання конкретного запасу літератури в  торговельній залі;

• для організації робочих місць продавців-консультантів з урахуванням типу магазину та методів торгівлі;

• для показу та продажу подарункових і сувенірних альбомів великих форматів, плакатів, листівок, шкільних та канцелярських товарів.

Книготорговельне обладнання буває  стаціонарним та пересувним. До стаціонарного  належать пристінні — щафи-стелажі, шафи-стенди; острівне обладнання — столики-прилавки, гірки тощо.

До пересувного обладнання книгарні належать: вітринне обладнання для  реклами, ящики та підставки для  показу асортименту, вертушки для листівок.

Окремі вимоги є і до складських приміщень книгарні: тут потрібно забезпечити нормальні умови зберігання товарів, а самі склади мають бути сухими, розмішуватися за можливістю на одному рівні (без порогів), що дозволяє застосовувати засоби малої механізації для переміщення товарів.

До торговельного обладнання магазину належать також касові кабіни та касові апарати, які встановлюють а зручному для обслуговування покупців місці [15, c. 291-292].

Як відомо, книготорговельне підприємство здійснює не тільки операції з придбання  і продажу друкованих видань, а  й проводить інформаційно-рекламну роботу.

За допомогою комп'ютера, що знаходиться  в торговельній залі книгарні, покупець може оперативно отримати компетентну  довідку, відносно наявності книжки, її ціни, вихідних даних тощо.

Нині у великих книжкових  супермаркетах, використовують обліково-розрахункові комп'ютерні системи, які складаються з комп'ютерних станцій, портативних сканерів, скануючих пристроїв, розташованих при вході-виході супермаркета та супровідного програмного забезпечення.

Перед тим як виставити книжки на продаж, на кожну наклеюють спеціальний чіп з порядковим штрих-кодом. Відповідно, до комп'ютера вводиться інформація про назву книжки, її ціну, номер штрих-коду тощо. Потім касир портативним сканером знімає дані про видання й автоматично отримує результат пошуку в електронній базі як окремий запис про нього. Після отримання грошей касир роздруковує чек і купленій книжці надається статус проданої, після чого покупець може без перешкод виходити з приміщення. Існує також досвід використання інтерактивних дощок в книгарнях для проведення конференцій, презентацій, круглих столів.

Останнім часом набули поширення Internet-магазини, для створення і роботи яких в структурі книгарень, створюють спеціальні відділи, де працють групи програмістів та дизайнерів. Зрозуміла річ, що всі процеси щодо організації роботи Internet-магазинів здійснюють з допомогою комп'ютерної техніки.

У багатьох сучасно оздоблених книжкових  супермаркетах можна зустріти засоби внутрішньомагазинної телевізійної реклами: рідкокристалічні широкоформатні монітори і телевізори.

Щодо використання у роботі книгарні інформаційно-видавничого відділу, то мова йде про потужний комплекс поліграфічних засобів і пристроїв  оцифрування та опрацювання інформації [30, c. 23-24].

До допоміжного обладнання, призначеного для організації діяльності книгарні, належать засоби малої механізації: транспортери, возики, рахунково-обчислювальна техніка, засоби пожежогасіння тощо.

Розташування обладнання в торговельному  залі залежить від запроваджених  у книгарні методів обслуговування. Традиційні методи продажу книжок з обслуговуванням продавцями характеризуються наближенням робочих місць продавців до місць зберігання книжкових товарів. Торговельне обладнання (прилавки, пристінні шафи) має лінійну розстановку і поєднує при цьому функції складання, експозиції, ознайомлення з асортиментом та оформлення придбання книжок. Для ефективнішого використання торговельних площ у приміщеннях з великою глибиною з'явилася боксова розстановка.

При організації продажу методом  самообслуговування найраціональніше лінійне планування, де обладнання (пристінне та острівне) розміщують паралельними лініями, що спрямовують потоки покупців. Лінійне планування може мати різноманітні геометричні композиції.

Лінійне розташування обладнання є  найпростішою формою. Якщо торговельний зал має велику глибину, доцільно з'єднувати лінійне розташування з острівним. Достатню ізоляцію асортиментних комплексів дає боксова система розташування, при якій фронт робочих місць перпендикулярний основним транзитним потокам покупців.

Основне обладнання зони розрахунку — касові кабіни, їхнє розташування визначається схемою руху потоків покупців. Ефективність використання торговельних площ залежить від удосконалення порядку розрахунку з покупцями. В книгарнях самообслуговування розрахунок проводиться на виході з торговельної зали, в умовах продажу книжок іншими методами раціонально розташовувати касові кабіни безпосередньо біля робочих місць продавців.

Характеризуючи матеріально-технічну базу українських книгарень, насамперед зазначимо, що вона враховує специфіку українського книжкового ринку, платоспроможність та менталітет українського народу. Але при цьому не слід забувати про історію і сучасний стан роздрібної торгівлі за кордоном — досвід зарубіжних країн, уважно вивчивши і запровадивши який, можна значно підвищити якість матеріально-технічної бази та принципи її використання в роздрібних книготорговельних підприємствах.

Наприклад у Каталонії, книжковий  зал в універмазі має площу, розміром Київського ЦУМу. Але вони ще й складають  книжки на полицях корінцями для того, щоб покупець зміг отримати уявлення про наявний асортимент. Лицьовою стороною обкладинки стоять лише ті книжки, на які з тих чи інших причин треба звернути увагу покупця: новинки, бестселери, спеціальна література тощо [12, c. 28].

Чимала кількість різновидів торговельного обладнання здебільшого мають прості конструкції — столи, шафи, етажерки. Часом книжки просто лежать на підлозі, але вони мають вигляд такий самий новий, як і ті, що на горішніх поличках шаф. Іноді стоси книжок лежать навіть перед порогом крамниці.

У великих книгарнях зроблено усе, щоб полегшити покупцеві пошук  літератури та орієнтацію в морі книжок. На стелажах або шафах обов'язково вказана тематика, полегшують орієнтування й різноманітні стрілочки.

На стелі часто побачиш "оферти" — спеціальні пропозиції. До речі, фахівці кажуть, що наявність таких нехитрих —"утримувачів уваги" збільшує продаж на 20—30 відсотків.

Отже можна зробити висновок, що матеріально-технічна база — це дійсно життєвонеобхідна сукупність усіх засобів виробництва і об'єктів господарювання, що забезпечують технічний процес [19, c. 54].

Розділ 2. Аналіз основних тенденцій розвитку торгівлі книгою в Україні та дослідження зарубіжного  досвіду

2.1. Стан та тенденції книготоргівлі в Україні

Створена раніше чітка система формування асортименту книготорговельних підприємств, що базувалась на замовленні видань за планами випуску видавництв, централізованій поставці книжок, чіткому визначенні питомої ваги кожного розділу літератури, в сучасних умовах зазнала значних змін. На формування асортименту книгарень впливають взаємовідносини з видавництвами та посередницькими підприємствами, відсутність налагодженої інформаційної системи про книжки, що вийшли з друку чи заплановані до випуску, досвід формування торговельного асортименту, економічні умови закупівлі книжковою торгівлею видавничої продукції (ціни, націнки, умови оплати), різке звуження випуску книжок в Україні.

До 1991 року держава приділяла постійну увагу видавничій справі, що проявлялось у прийнятті відповідних законів — «Книжкова торгівля є складовою комуністичної роботи щодо виховання населення» (Постанова ЦК КПРС «Про стан та заходи покращення книжкової торгівлі» у 1960р.), у відкритті книгарень на центральних вулицях обласних центрів і столиці, а не ліквідація книгарень і продаж їх під відкриття інших магазинів, як це спостерігається на сучасному етапі, у державному замовленні видання літератури, яка впливала на свідомість, була необхідною для освіти, науки, культури, у виділенні значних бюджетних коштів для комплектування фондів масових бібліотек, а не зведення їх нанівець, коли бібліотеки не отримують найнеобхіднішого роками.

В результаті відсутності продуманої державної політики стосовно видавничої справи ,нерозуміння чиновниками того, що книга — товар особливого роду, в Україні зменшилась кількість книг, що видаються. А це не могло не позначитись на асортиментній роботі книгарень і гуртовень. Зменшилась кількість книг, що продаються в магазині. Книгарні, в яких традиційно щороку в асортименті було представлено по 10тис.назв, змушені були вводити в асортимент інші товари, щоб «вижити »в ринкових умовах. Особливо постраждали спеціалізовані книгарні. Закрились книгарні підписних видань, книгарні, що спеціалізувались на продажу політичної, науково-технічної, сільськогосподарської, дитячої книги, перестали існувати магазини «Книга-поштою».

Більше 70% книг, що видані в обласних центрах не доходять до сільського споживача, а залишаються там, де видані. Фактично відсутні суб’єкти видавничої справи в Житомирській, Чернігівській, Закарпатській областях.

Різко зменшилась кількість  книгарень (за статистичними даними їх кількість налічується до 700), значна частина закрилась або перепрофілювалась і реалізує інші товари [24, c. 74-75].

Із 13700 найменувань книг, що видані в Україні 2003 року, більшу частину займає навчально-педагогічна література. Інші розділи втратили своє жанрове і видове різноманіття, що свідчить про негативні духовні процеси, які відбуваються у нашому суспільстві.

Книгарні стали приватними підприємствами. На жаль, це не завжди осередки культури, оскільки в умовах жорсткої реальності основною метою діяльності книгарні стає прибуток, часто за любу ціну, так що книгарні часто не до виховання культури і духовності.

Змінилась система замовлення книгарень, втрачені кадри, які виїхали з країни чи перепрофілювались, різко зменшились засоби рекламної роботи ,що застосовується в книгарнях, в минуле відійшла інформаційно-бібліографічна діяльність книгарні, чим вона вигідно відрізнялась від інших магазинів. В цих умовах ледь животіють бібколектори, які не мають можливості займатись пропагандою читання, бібліофільства, поширенням бібліографічних знань. Це негативно впливає на молодь, на проведення нею свого вільного часу.

Поки відбувався розвал добре налагодженої системи книгопоширення і виникнення нових засад розповсюдження книги, спостерігалися значні економічні втрати. Незначна кількість книг, що видавались в Україні, (менше як 0,5 книги на душу населення) призвели до активного їх ввезення з-за кордону, до купівлі українським населенням книг, виданих у Росії (приблизно на 100 млн. дол. США щорічно). Це гроші, вивезені з нашої країни. Більше того, ці книги часто обминають митні кордони і держава від ввезення і реалізації книг з Росії немає жодного економічного зиску. Російські книги (у 2003р.вийшло біля 700 млн. од.) часто дешевші, якісніше виконані, актуальніші за тематикою, різноманітніші за асортиментом. Українські книги менш конкурентоспроможні порівняно з ними і дорожчі, оскільки відсутність пільг в оподаткуванні робить книгу недешевою, а націнки гуртовень і книгарень ще збільшують ціну. Тому російську книжку купляють швидше, ніж українську. Звідси міф про «неможливість в Україні вижити книгарням, які реалізують українську книгу». Хоча приклад однієї з кращих книгарень України — «Української книги» (м. Львів), в асортименті якої представлена виключно україномовна книга ,говорить про інше. Книгарня не лише отримує прибутки, а є і центром духовності, проводить презентації книги, має постійних покупців, ще й виграла протистояння з «Мc Donald’s», який хотів отримати її приміщення для облаштування чергового ресторану. В її товарообороті значне місце займає дрібний гурт, тобто продаж книг бібліотекам. В книгарні працюють фахівці, які не тільки мають вищу освіту, а й великий досвід роботи, люблять і знають книгу.

Українські книготорговельні підприємства і видавництва не беруть участі в міжнародних книжкових ярмарках. Україна у світі асоціюється з відомими спортсменами чи співаками. Про Україну з книг не знає ніхто, тому що показати нічого. Мало видань іноземними мовами, що мали б гідно представляти Україну.

Тому уявляється доцільним  змінити ставлення держави до книги. Мова йде не лише про прийняття конструктивної законодавчої бази, зменшення податкового тиску на книготорговельні підприємства, але й і про надання пільг книгарням в орендній платі за приміщення, сплаті комунальних послуг, перевезенні друкованої продукції, поштових пересиланнях, у володінні статистичною інформацією про книгорозповсюдження в регіонах, в піднятті іміджу професії видавця чи книгаря, у формуванні моди на читання, збирання власних бібліотек, бо без книги, цивілізованого книговидання і книгопоширення немає перспектив розвитку ні освіта, ні наука, ні виробництво, ні держава в цілому [31, c. 10].

Книгарня – це посередник між видавцем та покупцем. Деякі керівники книжкових крамниць намагаються виграти на кількості проданих книг і для себе лишають незначний відсоток понад видавничу ціну, що дає можливість жити добре і видавцям, і книгарням. Інші ж – ставлять ціну мало не вдвічі більшу за видавничу, знаючи, що на будь-який товар є свій покупець, тільки треба зачекати, іноді – довго. Тому ціна книжки, коли та потрапляє до рук керівників книгарень, варіюється від мінімальної до непристойно великої, через що часто не має нічого спільного з реальною ціною на неї. Деякі видавництва для збільшення продажу і можливості надати свою продукцію читачам за найнижчими цінами звертають особливу увагу на відділ реалізації власної книжкової продукції.

Зараз абсолютно відсутня система підрахування і прогнозування випуску книжкової продукції загалом в Україні чи то з боку держави, чи з боку великих оптових фірм. Візьмемо, наприклад, літературу з психології: що сьогодні є на ринку, що потрібно споживачам – значення і цифра гіпотетичні. Навіть проаналізувавши прайс-листи відомих видавництв, точно відповісти не маємо можливості. Іноді відсутня книга, яка потрібна спеціалістам однієї галузі, а інша за редакцією різних авторів у декількох незначних варіантах виходить у різних видавництвах України майже одночасно. Суцільний хаос був на початку 90-х років, але згодом керівники видавництв зрозуміли, що в одну воду двічі не зайдеш, тому майже всі утворили відділи реалізації і почали потроху освоювати "дикий" на той час ринок. І хоча централізована система надавала б набагато більше переваг і можливостей (адже зараз важко знайти директора книгарні або бібліотеки, які б не зітхали і не жалкували за повним каталогом всіх видань, що виходять в Україні бодай за рік, не кажучи вже про квартал чи місяць), все ж свій відділ маркетингу і збуту – сьогодні найкращий вихід із ситуації для всіх видавництв, що прагнуть вижити на ринку.

Представлення власного асортименту  безпосередньо до уваги покупців, тобто на полицях, як у справжній  крамниці, має декілька переваг – це і презентування власної продукції в повному обсязі, а отже можливість продавати і оптом і вроздріб; і продаж за власними цінами, уникаючи послуг посередників, що дає перевагу перед книжковими магазинами та ін. [33, c. 26-27]

За період становлення Незалежності книжковий ринок зазнав численних та значних трансформацій, періодів активного прогресу та регресії. Економічна криза в країні за перше півріччя поточного року суттєво змінила картину розвитку книжкової галузі загалом та критично вплинула на окремі її напрямки.

За даними опитування видавців, що проводилось Українською Асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів  на кінець лютого 2009 року більшість  видавництв пішли шляхом скорочення як кількості нових назв, так і  середнього накладу. Середні показники цих скорочень складають відповідно 60—65 % за назвами і 48—50 % за накладами.

Утім, спостерігаються й цікаві тенденції. При основній масі показників, які символізують зменшення виробництва  книжок, у 75 % опитаних керівників видавництв обсяги відвантаження продукції у роздрібну та гуртову торгівлю зі складу залишилися на попередньому рівні, а у 10 % видавництв навіть суттєво зросли.

У першу чергу цей "феномен" в умовах загальної кризової ситуації пов’язується з різким зниженням  імпорту російської книги і значним зростанням, порівняно з українською, її вартості. Намагаючись не зменшити асортиментну пропозицію, книжкова торгівля збільшила запит на літературу вітчизняного виробництва. Тобто нині відбувається "вимивання" з видавництв товарної маси без відповідного її оновлення і поповнення.