Конкуренція та конкурентоздатність сільськогосподарського виробника та його продукції

 

Вступ

 

Розділ 1. Теоретико–організаційні засади конкурентоздатності  підприємства.

1.1 Поняття конкурентоздатності  підприємства……………………….3

1.2 Сучасні моделі конкурентоздатності……………………………….6

1.3 Методи оцінки конкурентоздатності………………………………..8

1.4 Фактори, що впливають  на конкурентоздатність підприємства….12

Розділ 2 Аналіз діяльності сільськогосподарського підприємства.

2.1. Загальна характеристика ТОВ агрофірма «Земля»……………….14

2.2. Земельні ресурси та ефективність їх використання………………16

2.3. Аналіз трудових ресурсів і продуктивності праці……………….24

2.4. Ефективність використання виробничих фондів…………………28

Розділ 3. Напрямки підвищення рівня конкурентоздатності підприємства. 

3.1 Важливість та актуальність посилення конкурентоспроможності……………………………………………………….30

3.2 Основні заходи щодо підвищення конкурентоспроможності підприємств……………………………………………………………………..32

Висновки………………………………………………………………….35

Список використаної літератури……………………………………….38

                               

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

З розвитком ринкових реформ в Україні, посиленням конкуренції  між суб`єктами господарювання виникає  проблема забезпечення їх конкурентоздатності, що є головною передумовою підтримання  стійких позицій підприємств  на внутрішньому та міжнародному ринках. Успіх підприємства в умовах конкурентної боротьби обумовлюється здійсненням  постійного моніторингу позицій  на ринку, дослідженням сильних і  слабких сторін власної господарської  діяльності та конкурентів, здатністю  пристосовуватись до змін ринкових ситуацій.

Ці проблеми актуальні  і для підприємств сільськогосподарського виробництва. Актуальність проблеми підсилюється в умовах інтеграції України до світового економічного простору, виходу на міжнародний ринок і розширення, таким чином, кола потенційних конкурентів.

Метою курсової роботи є обґрунтування теоретичних аспектів, методичних основ та інструментарію оцінки конкурентоздатності підприємств; розробка заходів щодо підвищення конкурентоздатності; аналіз діяльності підприємства.

Об'єкт дослідження- ТОВ  агрофірма «Земля» 

Предмет дослідження - теоретичні, методологічні та практичні питання  визначення та підвищення конкурентоздатності.

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретико–організаційні засади конкурентоздатності підприємства

 

1.1 Поняття конкурентоздатності підприємства

 

Поняття конкурентоздатності  аналізується в залежності від економічного об`єкту який розглядається. Безумовно, критерії, характеристики і фактори  динаміки конкурентоздатності на рівні  товару, фірми, корпорації, галузі, національного  господарства, або нації мають  свою специфіку. Аналіз конкурентоздатності  може бути проведений для кожного  з рівнів, в залежності від цілей дослідження.

Якщо розкривати поняття  конкурентоздатності на макрорівні, то воно відображає позиції національної економіки в системі міжнародних  відносин, головним чином в сфері  міжнародної торгівлі, і водночас її здатність зміцнювати позиції. Це найбільш важливий, але не єдиний аспект поняття конкурентоздатності нації. Необхідно враховувати здатність  зберігати і нарощувати темпи  економічного зростання, зайнятості, реальні  доходи громадян.

Конкурентоздатність - це ступінь, з яким нація при справедливих умовах вільного ринку виробляє товари і надає послуги, які задовольняють  світовим вимогам і при цьому  збільшує доходи своїх громадян

Рівень конкурентоздатності  нації визначається такими основними  факторами, як:

- технологія;

- наявність капіталів;

- наявність людських ресурсів;

- стан зовнішньої торгівлі.

Конкурентоздатність (взагалі), - як соціально-економічна категорія - це здатність, вміння досягати законним шляхом найвищих економічних та соціальних переваг. З цього визначення виходить важливий практичний висновок про те, що конкурувати (досягати найвищих економічних та соціальних переваг) можливо:

а) самому з собою (у часі: результати досягнуті в попередній період своєї діяльності та результативність за аналогічний останній період суттєво  відрізняються);

б) один з одним (суперництво  за досягнення будь-чого);

в) колективу з колективом;

г) продукції даного виду з аналогічною продукцією і таке інше.

Зрозуміло, що конкурентоздатність  виступає не сама по собі, не як самоціль, а як засіб для створення визначеного  товару (продукції), послуг різного  виду.

Конкурентоздатність підприємства залежить від ряду таких факторів, як:

-конкурентоздатність товарів підприємства на зовнішньому і внутрішньому ринках;

-вид товару та його асортимент;

-місткість ринку (кількість щорічних продажів);

-легкість доступу на ринок;

-однорідність ринку;

-конкурентні позиції підприємств, що вже працюють на даному ринку;

-конкурентоздатність галузі;

-можливість технічних нововведень у галузі;

-конкурентоздатність регіону і країни.

Як свідчить світова практика ринкових відносин, взаємозалежне вирішення  цих проблем і використання даних  принципів гарантує підвищення конкурентоздатності  підприємства. [9]

Щоб ширше зрозуміти суть проблеми, виділімо кілька важливих наслідків  цього положення.

1. Конкурентоздатність включає  три основні складові. Перша - жорстко пов'язана з виробом,  як таковим, і значною мірою  зводиться до якості. Друга - пов’язана як з економікою створення збуту і сервісу товару, так і з економічними можливостями й обмеженнями споживача. Нарешті, третя - відображає все те, що може бути приємно чи неприємно споживачу як покупцю, як людині, як члену тієї чи іншої соціальної групи і т.д.

2. Покупець - головний оцінювач  товару. А це приводить до дуже  важливої в ринкових умовах  істини: всі елементи конкурентоздатності  товару повинні бути настільки  очевидні потенційному покупцю,  щоб не виникнуло і найменшого  сумніву чи іншого тлумачення  по відношенню до будь-якого  з них

3. Як відомо, кожен ринок  характеризується "власним" покупцем. Тому споконвічно неправомірна  ідея про деяку абсолютну, не  пов’язану з конкретним ринком, конкурентоздатністю.

Вчені добре зрозуміли, що намагатися схематично відобразити  конкурентоздатність товару — це все одно, що намагатися схемою показати всю складність і всі тонкощі  ринкового процесу. Для них конкурентоздатність  стала просто зручним, що концентрує увагу і думку, терміном, за яким вибудовується вся різноманітність  стратегічних і тактичних прийомів менеджменту в цілому і маркетингу зокрема.

Конкурентоздатність — це не показник, а рівень, який можна  обчислити для себе і для конкурента.

Визначення, аналіз та узагальнення існуючих в науковій та учбовій літературі основних категорій, щодо конкурентоздатності  дозволяє охарактеризувати поняття  наступним чином.

Конкурентоздатність продукції - це комплекс споживчих та вартісних  характеристик, які визначають його успіх на ринку, тобто здатність  саме цього товару бути обраним в  умовах широкої пропозиції до інших  конкуруючих товаровиробників.

Конкурентоздатність підприємства слід розуміти, як реальну та потенційну здатність, а також наявні для  цього можливості підприємства вивчати  попит (ринок), проектувати, виготовляти  та реалізувати товари, які за своїми параметрами у комплексі більш прийнятні для споживачів, ніж товари конкурентів.

Конкурентоздатність підприємства - можна розглядати також, як уміння виробляти і реалізувати швидко та дешево якісну продукцію в достатній  кількості.

Конкурентоздатність персоналу, тобто робітників, спеціалістів, керівників підприємства - це вміння кожного з  них і всім разом, як одне ціле, швидко і ефективно сприймати і реалізувати  різні нововведення на кожній стадії життєвого циклу продукції. Це вміння створювати вироби, які відповідають усім вимогам споживача з найменшими витратами всіх видів ресурсів.[5]

У багатогранній роботі за досягненням конкурентоздатності  важливе місце належить показникам, які повинні характеризувати  та давати змогу оцінювати конкурентоздатність  того чи іншого об`єкту.

Конкурентоздатність продукції  і конкурентоздатність фірми-виробника  продукції відносяться одне до одного як частина і ціле. Можливість компанії конкурувати на визначеному товарному  ринку безпосередньо залежить від  конкурентоздатності товару і сполучення економічних засобів діяльності фірми, надаючи перевагу в умовах конкурентної боротьби [35,c.60].

Як правило, конкурентоздатним  є підприємство (фірма), що здатна довгий час залишатися прибутковим в  умовах відкритої ринкової економіки.

 

1.2 Сучасні моделі конкурентоздатності

 

Моделювання конкурентоздатності  продукції має за мету створення  цифрової математичної моделі, що підміняє реальну продукцію в процесі  її вивчення.

Задачами моделювання  конкурентоздатності продукції є:

-виділення найбільш вагомих факторів, які впливають на конкурентоздатність продукції підприємства;

-їх агрегування в єдину цифрову модель;

-визначення й оцінка конкурентоздатності продукції підприємства на ринку;

-виділення закономірностей зміни окремих параметрів продукції і її конкурентоздатності.

З іншого боку, незрозуміло, що мається на увазі під моделюванням конкурентоздатності продукції  — моделювання товарної лінії, близькість продукції конкретного виду до ідеального товару або ще щось. На нашу думку, немає  жодного виду продукції, що міг би бути описаний терміном "ідеальний". В умовах конкуренції для цього  застосовують термін "кращий зразок", що також не є ідеалом. З погляду  споживача, ідеал — абсолютна  якість (яку кількісно вимірити неможливо) за нульовою ціною. Найголовніше —  модель не дає розуміння взаємозв'язків  між конкурентоздатністю продукції (в об'єктивній оцінці, що дає ринок), її якістю і ціною.

Недостатня розробленість  проблеми моделювання конкурентоздатності  стала основою проведеного з 1995 р. дослідження цієї категорії. У  результаті з'явилася принципово нова концепція моделювання конкурентоздатності, позбавлена перерахованих недоліків. У її основу покладені наступні принципи побудови:

- застосування тільки  кількісних методів оцінки;

- використання загальновідомих  наукових методів і показників  виміру;

- відносний характер конкурентоздатності  продукції підприємства.

Задача моделювання конкурентоздатності  продукції підприємства зводиться  до моделювання ринкового механізму  розподілу ринку між підприємствами-конкурентами. В основі цього лежить механізм формування конкурентоздатності продукції.

Вихідним пунктом формування конкурентоздатності продукції  підприємства є її якість — "сукупність властивостей, ознак продукції, що обумовлюють  їх здатність задовольняти потреби  і запити людей, відповідати своєму призначенню і пропонованим вимогам. Якість визначається мірою відповідності товарів, робіт, послуг умовам і вимогам стандартів, договорів, контрактів, запитів споживачів".

Якість продукції є  фундаментом механізму конкурентоздатності  продукції підприємства, при цьому  відносно низька якість не означає  низьку конкурентоздатність. Крім того, висока якість — також не синонім  конкурентоздатності.

При оцінці покупцями якості продукції в сполученні зі споживчими перевагами виявляється така економічна категорія, що характеризує товар, як споживчу вартість продукції. Вона встановлює, наскільки продукція задовольняє  визначену людську потребу. Складність оцінки споживчої вартості полягає, по-перше, у відсутності одиниці  виміру і, по-друге, у тому, що в кожної людини свій рівень потреб і відповідно своя оцінка споживчої вартості. Приблизно  оцінити її все-таки можна, хоча й  умовно. Таким чином, при взаємодії  таких економічних категорій, як якість продукції і переваги споживачів, з'являється споживча вартість.

Значення конкурентоздатності  з'являється тільки тоді, коли виробник виходить зі своїм товаром на ринок, коли товар на ринку протистоїть  аналогам інших виробників і товарам-замінникам. Тільки в тому випадку, якщо товар  має конкурентну перевагу (більш  низька ціна або більш висока споживча вартість в порівнянні з товарами-конкурентами), він буде реалізований, тобто підтвердити  свою конкурентоздатність при наявності  в покупця вибору між даним  товаром, товарами-аналогами і товарами-замінниками.[11]

 

1.3. Методи оцінки конкурентоздатності

 

Одним з найпоширеніших методів  оцінки конкурентоздатності в наш  час є методика порівняльного  аналізу конкурентів.

Аналіз конкурентних позицій  підприємства на ринку допускає пов'язування його сильних і слабких сторін, а також тих факторів, що у тому або іншому ступені впливають на відношення покупців до підприємства і, як результат, на зміну його частки в продажу на конкретному товарному ринку.

Аналіз конкуренції –  важливий напрямок маркетингових досліджень, що мають за мету уточнення питань привабливості ринків і використовуються для розробки стратегії фірми  в області виробництва і збуту.

Аналіз діяльності конкурентів  – це один із обов'язків фахівців з маркетингу, який здійснюється з  метою:

-виявлення існуючих і можливих конкурентів;

-визначення дійсних і потенційних конкурентів;

-дослідження слабких і сильних сторін усіх конкурентів;

-розробки прогнозів ймовірної тактики і стратегії конкурентів.

На основі державних регістрів  і власних спостережень складається  конкурентний лист - список конкурентів, тобто фірм, які випускають або  продають товари, аналогічні товарам  нашої фірми. Виявлені конкуруючі підприємства можуть бути згруповані за декількома ознаками (за розміром, типом, видом  ринку і товарної спеціалізації).

Формуючи базу відомостей про конкуруючі товари і фірми, підприємцю необхідно спиратися на чотири основних групи питань, навколо яких будована структура системи спостереження  за конкуренцією.

-Які основні цілі конкурента?

-Які поточні стратегії досягнення цих цілей?

-Які засоби мають конкуренти, щоб реалізувати свої стратегії?

-Які їх ймовірні майбутні стратегії?

Відповіді на перші три  групи питань повинні забезпечити  вихідні дані для передбачення майбутніх  стратегій. Аналіз сукупності зведень  за зазначеними чотирма областями  дає досить повну картину дій  конкурентів.

Процес аналізу  конкурентоздатності підприємства починається з визначення основних конкурентів.

Для цього використовують різні засоби вибору конкурентів.

Вибір найближчих конкурентів. До списку входять конкуренти, які  виробляють аналогічну продукцію, обсяг  реалізації якої в натуральному і  вартісному виразі ближче усього до відповідних  значень розглянутого підприємства. Такий підхід найбільш продуктивний при великій кількості конкурентів, коли на ринку панує переважно  монополістична конкуренція. У цьому  випадку висновки будуть стосуватися  поточних, позиційних переваг. Їх не можна  поширювати на окрему перспективу і  тим більше будувати на їх основі стратегічні  плани.

Вибір більш могутніх конкурентів. Обираються підприємства більш могутні  у фінансовому відношенні, ринкова  частка яких вище. Звичайно це підприємства, що визначають характер конкурентної боротьби і мають наявні конкурентні  переваги. Вивчення даних конкурентів  дозволяє будувати моделі найбільш ефективного  конкурентного поводження на ринку  і розробляти засоби їх реалізації (імітація, пошук нових шляхів, конфронтація з лідером і т.д.)

Вибір конкурентів, які володіють  значною сумарною часткою на ринку. Як правило, це найбільш представницька частина підприємств (сумарна частка ринку більш 50%), що визначають основні  тенденції і традиції даного товарного  ринку. Аналіз на основі такої бази більш ширший і трудомісткий, ніж  у другому випадку. Він дозволяє деталізувати висновки щодо конкурентних переваг для різних кон'юнктурних  ситуацій і розробляти широкий спектр дій як атакуючого, так і оборонного характеру.

Вибір усіх діючих конкурентів, у рамках географічних границь ринку  дає можливість провести системний  аналіз конкуренції в галузі за рахунок  повноти складу розглянутих об'єктів. Результати аналізу можуть використовуватися  для визначення стратегічних конкурентних переваг.

Вибір усіх можливих конкурентів. Крім діючих підприємств до цієї групи  входять і потенційні конкуренти, що можуть у найближчій перспективі  з'явитися на аналізованому ринку. [14]

Важливим критерієм добору є порівнянність масштабів діяльності. Необхідно відзначити, що ця група  підприємств значно уступає за масштабами (кожне з яких можна не розглядати як конкурента) у результаті кон'юнктурного збігу інтересів (цілей) може виявитися  досить сильним конкурентом. Також  важливим є облік потенційних  конкурентів. Виявлення діючих і  потенційних конкурентів розробляється  звичайно на основі одного з двох підходів:

- перший пов'язаний з  оцінкою потреб, що задовольняються  на ринку основними конкуруючими  фірмами;

- другий орієнтується  на угруповання конкурентів відповідно  до застосовуваних ними типами ринкових стратегій.

В основі виявлення конкурентів  на базі угруповань за типом стратегії  лежить угруповання підприємств  відповідно до ключових аспектів їх орієнтації у виробничо-збутовій діяльності.

До таких аспектів відносяться:

- стратегія у області  експансії на ринку;

- стратегія у області  цінової політики;

- стратегія у області  технології й ін.

При виявленні основних конкурентів  відповідно до типів стратегій необхідно  враховувати ступінь мобільності  стратегій конкурентів і проводити  всебічне дослідження перспектив еволюції стратегії конкурентів.

Такі дослідження дозволяють виявляти найбільш небезпечних конкурентів, до яких найчастіше відносяться:

- фірми, схильні до ринкової  експансії, що діють на географічно  - складних ринках;

- великі фірми-покупці  продукції даної компанії;

- великі постачальники  матеріалів, сировини й устаткування  для даної компанії;

- дрібні фірми, що у  результаті поглинання великою  компанією стають сильними конкурентами  на ринку. 

Як джерела інформації про конкуруючі фірми використовуються офіційні дані про фірми, дані публікацій у періодиці, статистичні звіти, а також інформація безпосередньо  з ринків збуту: від збутових підрозділів  фірм, інженерного персоналу, постачальників і інших агентів на ринку; крім того, використовуються матеріали нарад, конференцій, інформація виставок, ярмарків і презентацій. 

 

1.4. Фактори, що впливають на конкурентоздатність підприємства

 

Фактори – це ті явища  і процеси виробничо-господарської  діяльності підприємства і соціально - економічного життя суспільства, що викликають зміну абсолютної і відносної  величини витрат на виробництво, а в  результаті - зміна рівня конкурентоздатності  самого підприємства.

Фактори конкурентоздатності, на думку М. Портера, прямо пов'язані  з факторами виробництва. Усі  фактори, що визначають конкурентні  переваги підприємства, вона представляє  у виді декількох великих груп:

1.Людські ресурси - кількість, кваліфікація і вартість робочої сили.

2.Фізичні ресурси - кількість, якість, доступність і вартість ділянок, води, корисних копалин, лісових ресурсів, джерел гідроелектроенергії, рибальських угідь; кліматичні умови і географічне положення країни розташування підприємства.

3.Ресурс знань - сума наукової, технічної і ринкової інформації, що впливає на конкурентоздатність товарів і послуг, зосередженої в академічних університетах, державних галузевих научно-дослідницьких інститутів(НДІ).

4.Грошові ресурси - кількість і вартість капіталу, що може бути використаний на фінансування промисловості й окремого підприємства. 5.Природно, капітал неоднорідний. Він має такі форми, як незабезпечена заборгованість, забезпечений борг, акції, венчурний капітал, спекулятивні цінні папери і т.д. У кожної з цих форм свої умови функціонування. А з урахуванням різних умов їх руху в різних країнах, вони будуть у значній мірі визначати специфіку економічної діяльності суб'єктів у різних країнах.

6. Інфраструктура - тип, якість наявної інфраструктури і плата за користування нею, що впливають на характер конкуренції. Також до них відносяться; транспортна система країни, система зв'язку, поштові послуги, переказ платежів з банку в банк усередині і за межі країни, система охорони здоров'я і культури, житловий фонд і його привабливість з погляду проживання і роботи.

Галузеві особливості, безумовно, накладають свої істотні розходження  на склад і зміст застосовуваних факторів.

Усі фактори, що впливають  на конкурентоздатність підприємства, М. Портер пропонує поділяти на кілька типів.

По-перше, на основні і  розвинуті.

Основні фактори – це природні ресурси, кліматичні умови, географічне  положення країни, некваліфікована  і напівкваліфікована робоча сила.

Розвинуті фактори – сучасна  інфраструктура обміну інформацією, висококваліфіковані  кадри (фахівці з вищою освітою, фахівці в області ЕОМ і  ПК) і дослідницькі відділи університетів, що займаються складними, високотехнологічними дисциплінами.

Розподіл факторів на основні  і розвинуті досить умовний. Як правило, створюване ними перевага нестійка, а  прибуток від використання низький. Особливе значення вони мають для  видобувних галузей, галузей, пов'язаних із сільським і лісовим господарством, а також галузей, що застосовують в основному стандартизовану  технологію і малокваліфіковану  робочу силу.

Набагато більше значення для конкурентоздатності мають  розвинуті фактори, як фактори більш  високого рівня. Для їх розвитку необхідні  значні, часто довготривалі вкладення  капіталу і людських ресурсів. Крім того, необхідна умова самого створення  розвинутих факторів – це використання висококваліфікованих кадрів і високих  технологій. [6]

 

Розділ 2 Аналіз діяльності сільськогосподарського підприємства.

 

2.1.Загальна характеристика  підприємства.

 

Тривалий  час в Покровському районі Дніпропетровської області існував радгосп «Земля». В подальшому даний радгосп було трансформовано у колективне сільськогосподарське підприємство «Земля». За своєю суттю це була лише формальна зміна вивіски на конторі господарства. Відомо, що так само, як і радгоспи, колективні сільгосппідприємства не відповідали ринковим умовам господарювання на землі. З виникненням нових майнових відносин встала необхідність в новому реформуванні КСП «Земля». Тому 27 січня 2000 року було засновано Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма «Земля», що було сформоване на базі реформованого КСП «Земля».

На час  створення товариства до нього увійшло  більше 500 учасників, які стали одночасно  і орендодавцями даного товариства. Маючи на руках сертифікати на земельні паї середній розмір кожного  з яких складав 5,31 га сільськогосподарських земель, вони об'єднались для обробки земель та виробництва сільськогосподарської продукції. Надалі чисельність орендодавців даного підприємства постійно зростала. За складеними договорами орендна плата становить 3% від грошових оцінки земельної ділянки.

Важлива роль у розвитку сільського господарства належить природно-кліматичним умовам. Найбільш сприятливий клімат, ґрунти, рельєф, погодні умови при інших вирівняних факторах дозволяють одержувати більш високі результати виробництва сільськогосподарської продукції.

  На території  господарства знаходиться  6  сел: Андріївка,  Братське,  Вільне,Радістне, Нечаївка,   Данилівка.

Центральна  садиба – село Андріївка.

Товариство  віддалене від міста Дніпропетровська 138 км,  від міста Запоріжжя на 98км .Відстань до найближчої залізничної станції 18  км,  до районного центру 15км.

Основу ґрунтового покриву  господарства  складають чорноземи  звичайні. Ґрунти мають високу  потенційну родючість  та здатність  забезпечувати  сільськогосподарські культури певною  кількістю елементів живлення. За ступенем забезпечення рухомим  азотом, фосфором,  калієм ґрунти відносяться до  середньо і добре  забезпечених .Вміст гумусу в чорноземах господарства  коливається від  3.8   до   4.2%  і залежить від гранулометричного складу ґрунту. Реакція середовища нейтральна, ґрунти високо буферні.

Також у товаристві спостерігаються ґрунти  різного  ступеню змитості, на яких вирощуються  зернові культури суцільного сіву.

Водно – фізичні  константи для ґрунтів господарства

-  Максимальна  гігроскопічність  -3.6%;

- Запас  продуктивної  вологи  до  моменту  посіву  ярих  культур  в  метровому   шарі             ґрунту  -  143мм;

-  Структурність  ґрунту,  грудочкуватопилювата;

-  Рівнозначна  величина  об’ємної  маси  орного  шару  ґрунту  -  1.26 г/см3 ;

-  Залягання  ґрунтових   вод  коливається  від  0.5  до  5.5  м.

- Вологість стійкого  в’янення   -  5.4%.

В цілому природно-кліматичні умови, структура ґрунтів та наявність  достатньої кількості доступних  водних ресурсів створюють сприятливі умови для вирощування зернових, цукрового буряка, соняшника, картоплі та інших сільськогосподарських культур

Виробництво продукції в сільському господарстві здійснюється на основі органічної єдності  таких факторів, як земля, трудові  ресурси, засоби і предмети праці.

 

2.2. Земельні ресурси та ефективність їх використання.

 

Виробничі ресурси  сільськогосподарського підприємства включають землю (площу сільськогосподарських  угідь), основні і оборотні фонди  та трудові ресурси. Сукупність цих  ресурсів відповідної кількості  і структури дає змогу господарству виробляти певний обсяг сільськогосподарської  продукції і становить його ресурсний  потенціал.

Земля як засіб  виробництва в сільському господарстві має специфічні особливості:

• по-перше, на відміну від інших засобів виробництва земля не є результатом людської праці;
• по-друге, земля є незамінним засобом виробництва; якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими і більш продуктивними, то без землі виробничий процес здійснюватись не може;
• по-третє, земля просторово обмежена і в процесі розвитку продуктивних сил сільського господарства її не можна заново створити або збільшити її розміри;
• по-четверте, в процесі виробництва земля не зношується, а при правильному використанні постійно поліпшується. Отже на відміну від усіх інших виробництв, які зазнають фізичного і морального зносу і стають непридатними для дальшого використання, земля є вічним засобом виробництва. Ця особливість землі зумовлена такою важливою її властивістю, як родючість, що є основою теорії раціонального ведення землеробства .

За характером використання земельного фонду у  виробничому процесі розрізняють  дві групи земель:

-землі сільськогосподарського призначення і лісового фонду.