Конкуренція та шляхи подолання монополізації

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ ім. А. МАКАРЕНКА

Курсова робота

на тему:

«Конкуренція та шляхи подолання монополізації»

Виконала:

студентка групи 28 БЕ

Криворучко Г.П.

Перевірила:

Оверченко О.І.

Київ 2010р.

План:

Вступ

1. Конкуренція як складова ринкової економіки та її основні види

1.1 Умови виникнення конкуренції та її роль в ринковій економіці

1.2 Способи конкурентної боротьби

2. Досконала і недосконала конкуренція

2.1 Досконала конкуренція

2.2 Недосконала конкуренція

2.3 Основні методи сумлінної і несумлінної конкуренції

2.4 Стан конкуренції як способу подолання монополізму в Україні

Додатки

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сучасна ринкова економіка  являє собою  складний організм, що складається з різноманітних  виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють  на тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям конкуренції (competition). Конкуренція – це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших. Предметом конкурентного суперництва на ринках є частки ринку, контрольовані тими чи іншими товаровиробниками. Конкурентна боротьба – це динамічний процес. Він сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами.

Конкурентність ринку  визначається тими межами, в рамках яких окремі фірми здатні впливати на ринок, тобто на умови реалізації своєї продукції, насамперед на ціни. Чим менше окремі фірми впливають  на ринок, де вони реалізують свою продукцію  тим більш конкурентним вважається ринок. Найвищий ступінь конкурентності ринку досягається тоді, коли окрема фірма на нього не впливає зовсім. Це можливо лише в разі, коли на ринку  товарів діє так багато фірм, що кожна з них зокрема ніяк не може вплинути на ціну товару, й сприймає її як таку, що визначається ринковим попитом  і пропозицією. Такий ринок називається  досконало конкурентним. А фірми, що діють в умовах досконало конкурентного  ринку, не ведуть між собою конкурентної боротьби. Якщо ж окремі фірми мають можливість впливати на умови реалізації своєї продукції (в першу чергу на ціни), то вони ведуть між собою конкурентну боротьбу, але ринок, де ця можливість реалізується, досконало конкурентним уже не вважається.

Основне завдання конкуренції – завоювати ринок у боротьбі за споживача, перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку. Становлення ринкової економіки зумовлюється проявою вільної конкуренції. Проте існування купівлі-продажу товарів, використання грошей можливе і без конкуренції. Отже, необхідно з’ясувати умови виникнення конкуренції як економічного явища.

Отже, конкуренція - категорія  явно суперечлива. З одного боку існує  твердження, що без конкуренції ринку  не буває, а з іншого, - цілком конкурентним є той ринок, на якому учасники (фірми) не ведуть між собою конкурентної боротьби. І далі, якщо конкурентна  боротьба існує, такий ринок не вважається досконало конкурентним. Більш того, чим сильніша конкуренція, тим повніше  формуються умови для її обмеження. Але ринок рухається вже не до цілком конкурентного, а до монопольного. Ця суперечливість конкуренції виступає передумовою найпротилежніших оцінок її ролі в економіці. Одні економісти стверджують, що конкуренція - це велике благо (між іншим, ця точка зору є характерною для сучасних українських реформаторів), інші наполягають на тому, що конкуренція, протиставляючи суб'єктів ринку і породжуючи монополію, - велике зло для економіки.

Мета дослідження  – дослідження сутності конкуренції як засобу подолання монополізму.

Завдання роботи – вивчити різновиди, форми, економічні закони та умови виникнення конкуренції.

Об`єкт дослідження  – конкуренція та її види.

Актуальність  роботи – сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, що складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям - ринок. Створення конкурентного середовища й подолання монополізму у наш час є одним з найважливіших напрямів економічної реформи в Україні.

РОЗДІЛ 1. Конкуренція як складова ринкової економіки та її основні види

1. Умови виникнення конкуренції та її роль в ринковій економіці

Історичні межі досконалої конкуренції простягаються  з XVI ст. до початку XX ст., тобто вони збігаються з епохою вільного капіталізму  та існуванням ринку чистої конкуренції.[7, с.107] Суть конкуренції проявляється в тому, що вона, з одного боку, створює такі умови, за яких покупець на ринку має безліч можливостей для придбання товарів, а продавець - для їх реалізації. З іншого боку, в обміні беруть участь дві сторони, кожна з яких ставить свій інтерес вище інтересу партнера. В результаті і продавець, і покупець при укладенні угоди повинні йти на взаємний компроміс при визначенні ціни, інакше угода не відбудеться, а кожен з них понесе збитки.

Неодмінними умовами конкуренції є

• Перша – наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкурентного продукту, тобто ресурсу. Якщо виробництво зосереджене у руках одного власника, як в умовах  адміністративно командної системи, коли при створенні багатьох видів продукції домінував один виробник – держава, тоді утворюється монополія, яка по суті, забезпечує конкуренцію.
• Друга – свобода виробників щодо вибору господарської  діяльност. Кожен повинен мати можливість визначити не тільки що виробляти, а й регулювати якість та обсяг продукції.
• Третя – відповідність між попитом і пропозицією, інакше, якщо припустимо, попит перевищує пропозицію, то покупець обмежений у виборі пропозиції. За наявності дефіциту всі вироблені товари швидко реалізуються. Там, де існує дефіцит, немає вільної конкуренції.
• Четверта – наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі велике значення має встановлення високої норми прибутку, яка, по суті, є орієнтиром у виробництві господарської діяльності. Проте вибір діяльності показує тільки можливість виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на діяльність, потрібно, маючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.

В силу своєї  суперечливої природи конкуренція  несе в собі одночасно як позитивні  так і негативні наслідки й  дії.

Позитивні наслідки конкуренції

З одного боку, вона виступає як зовнішня примусова  сила, що спонукає її учасників у  процесі дбання про свої власні мікрогоспо-дарські  інтереси сприяти суспільному прогресу.

Проте, як будь-який суспільний процес, конкуренція  має й негативні наслідки. Тому переоцінювати її можливості в реальній підприємницькій діяльності не слід. Більш того, враховуючи, що негативні наслідки конкуренції органічно властиві ринковому механізму, заснованому на приватній власності (стихія, анархія), необхідно в конкурентній стратегії постійно передбачати локалізацію цих наслідків.

Негативні наслідки конкуренції

1. Створює умови для безробіття, інфляції та банкрутства окремих підприємців
2. Веде до збільшення диференціації доходів і створює умови для їх несправедливого розподілу
3. Сприяє виникненню економічних криз
4. Виступає важливим фактором монополізації економіки

Конкуруючі  суб'єкти поводять себе на ринку по-різному, виходячи з конкретних умов і тих  завдань, які вони перед собою  ставлять можна виділити три основних типи конкурентної поведінки.

Креативний тип конкурентної поведінки передбачає забезпеченні переваг суперникам шляхом введення якихось нових компонентів ринкових відносин (нова продукція, нові технології або нові формїЯ організації виробництва і т. д.). Суттєвою ознакою креативної конкуренції є прагнення ринкових контрагентів до зміни існуючоъ структури попиту і пропозиції.

Пристосувальна конкурентна поведінка - це упередження дій конкуренції у галузі модернізації виробництва. Вона застосовується тоді, коли підприємець не впевнений у своїх інноваційних можливостях..

Гарантуюча конкурентна політика покликана забезпечити стабілізацію на тривалу перспективу досягнутхтих позицій на ринку за рахунок підвищення якості продукції, зічміни її асортименту, надання додаткових послуг, пов'язаних з гарантійним обслуговуванням. Цей тип конкурентної поведінки  застосовується, як правило, тоді, коли підприємець не має можливості суттєво змінювати виробничу й комерційну програми і має слабку інноваційну базу.

Названі типи конкурентної поведінки в різноманітних формах застосоовуються залежно від обраних методів конкурентного суперництва.

З точки  зору функціонування ринку, «питомої ваги»  на ньому виробників західні економісти розрізняють досконалу (вільну) і недосконалу конкуренцію.

2. Способи конкурентної боротьби

Перехід України до ринкової системи економічних відносин сприяє виникненню конкуренції між виробничими  і комерційними підприємствами, а також і між споживачами даної продукції та послуг. Конкуренція розглядається як один  з найефективніших механізмів забезпечення гармонії між попитом і пропонуванням.

Тож розрізняють такі види конкуренції:

• цінова — конкуренція, що здійснюється через зниження цін;
• нецінова — конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін;
• чиста (ідеальна, досконала) — конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу;
• монополістична — конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами;
• олігополістична (грец. oligos — мало) — конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів; модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.
• недосконала — конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють;

В наш час, коли економіка  України тільки розпочинає своє становлення,  саме недобросовісна конкуренцію майже  повністю захопила ринок України.

Які можливості контролю за конкуренцією при вільній грі  ринкових сил? Теоретичний споживач може виконувати роль судді на ринку, відмовляючись від придбання  товарів, що з’явилися внаслідок  недобросовісних дій виробника  або продавця. На практиці це неможливо. І чим напруженіша ситуація складається  на ринку, тим меншою мірою споживач може виконувати функцію судді. Як правило, споживач просто не в змозі виявити, що має місце недобросовісна конкуренція  і діяти відповідним образом, наприклад, відмовляючись від придбання  товару. Таким чином, споживач виступає в даній ситуації на ринку як суб’єкт, що вимагає захисту так само, як і чесний виробник товарів або  послуг.

Оскільки система саморегулювання  ринку не забезпечує повного захисту  від недобросовісної конкуренції, ця система повинна бути посилена певними державними інститутами  шляхом прийняття спеціального законодавства, що базується на антимонопольному законі і законі про припинення недобросовісної  конкуренції. Обидва ці акти сприяють встановленню чесних правил поведінки  на ринку, але діють вони в різних напрямах. Антимонопольний закон  покликаний гарантувати вільну конкуренцію, закон про припинення недобросовісної  конкуренції призначений для  забезпечення дотримання чесних правил в умовах вільної конкуренції. Таким  чином, обидва закони доповнюють один одного. Світова практика показує, що одного антимонопольного закону недостатньо  для встановлення чесної вільної  конкуренції на ринку. Для цього  необхідне вжиття спеціальних заходів  і прийняття закону про припинення недобросовісної конкуренції.

Особливістю останнього закону повинна стати велика гнучкість, оскільки в його рамках недоцільно запровадження реєстраційних процедур, як в законах про патенти або  товарні знаки. Закон про припинення недобросовісної конкуренції повинен  забезпечувати механізм вжиття заходів  не тільки у разі порушення прав на патенти або товарні знаки, а й у разі порушення комерційних таємниць виробництва, недобросовісної реклами тощо¹.

Відповідно до ст. 10^bis (2) Паризької конвенції “актом недобросовісної конкуренції вважається будь–який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям в промислових і торговельних справах”. Слід відзначити, що термін “чесні звичаї” досить невизначений, оскільки стосовно конкуренції він відображає моральні, соціальні і економічні традиції, що існують в конкретному суспільстві, і тому трактування даного терміна може бути різним в різних країнах. Крім того, ці традиції в кожній країні можуть змінюватися з перебігом часу. Більше  того, звжди є імовірність появи нових методів та форм недобросовісної конкуренції, оскільки немає меж у розвитку методі та форм конкуренції як такої. Таким чином, неможливо дати вичерпне формулювання недобросовісної конкуренції, яке охоплювало б усі наявні та наступні її варіанти. Разом з тим, ряд варіантів недобросовісної конкуренції однозначно випливає із ст. 10^bis Паризької конвенції. Найпоширенішим виявом недобросовісної конкуренції є випадок, коли нечесний підприємець прагне добитися успіху в конкуренції, спираючись не на свої досягнення в підвищенні якості продукту (або послуг) і в зниженні його ціни, а неправомірно використовуючи результати праці інших або впливаючи шляхом наявності фальшивих позначень чи заяв, що вводять в оману².

Однак існують варіанти таких дій підприємця на ринку, які на перший погляд не є  непорядними і не завдають шкоди  споживачеві, впливаючи в той  же час негативно на економіку  загалом. Прикладом таких дій  є тривалий продаж якого – небудь товару за демпінговою ціною. Результатом  такої дії буде розорення дрібних  і середніх підприємців, що спричинить установлення на ринку монополії  та порушення принципу вільної конкуренції, а це позначиться на всьому суспільстві. Ось чому найбільш сучасні закони про недобросовісну конкуренцію, наприклад, закон Швейцарії від 1986р. або закон  Іспанії  від 1991р., забезпечують розв’язання  трьох завдань: захисту приватного підприємця, захисту споживача і  захисту інтересів суспільства  загалом.

Ст. 10^bis Паризької конвенції є дуже широкою за значенням і охоплює товарні знаки, символи, етикетки, фірмові девізи, упаковку, форму та колір товарів або будь–які інші відмітні позначення, що використовуються підприємцем. Під дією цієї статті підпадає безпосередньо зовнішній вигляд товару та всі рекламно–інформаційні аспекти послуг, що надаються. Існують дві основні галузі, в яких змішування найбільш можливе: зазначення торговельного (промислового) походження і зовнішній вигляд товарів. Зазначення торговельного походження може бути в формі дво- або тримірного знака, етикетки, девізу, кольорів, звукових сигналів тощо. Захист від змішування з іншими товарами в цьому разі забезпечується спеціальним законодавством щодо товарних знаків, знаків обслуговування і фірмових найменувань. Однак досить часто охорона, що забезпечується цим законодавством, має обмежений характер, оскільки деякі з позначень не підпадають під дію згаданих законів. У цьому разі може застосовуватися закон про недобросовісну конкуренцію.

У рамках захисту від недобросовісної  конкуренції дещо окремо стоїть питання  охорони загальновідомих товарних знаків, реєстрація яких у даній  країні не обов’язкова. Статтею 6^bis Паризької конвенції передбачається, що держави-учасниці зобов’язані забезпечити захист таких товарних знаків, але це зобов’язання справедливе лише стосовно ідентичних або схожих товарів. Однак товарні знаки, що застосовуються без дозволу у разі їх використання з іншими товарами  або послугами можуть все–таки ввести споживачів  в оману. На практиці у споживача, що користується широким спектром продуктів і послуг, які маркуються загальновідомим товарним знаком, виникає асоціативний зв’язок не між знаком і конкретним товаром, а між знаком і якістю за такими. Така    асоціація легко вводить споживача в оману, якщо загальновідомий товаринй знак яка–небудь фірма без дозволу власника знака починає проставляти на продукти, для яких даний знак не зареєстрований. У такій ситуації скористатися нормами ст. 6^bis для цілей захисту споживача неможливо. Однак питання може бути вирішено шляхом застосування положень закону про запобігання недобросовісної конкуренції. Найбільш делікатною проблемою є визначення загальновідомості товарного знака. Визначальними факторами при цьому є репутація та імідж знака в торговельному середовищі та у широкого кола споживачів  у даній країні в конкретний період часу. У різних країнах використовуються різні способи визначення “загальновідомості” товарного знака.

Порівняно новою для практики застосування промислової власності  в Україні є проблема, пов’язана  з введенням в оману споживача  формою продукту. Тут можна привести приклад з пляшкою “Кока –  Коли” місткістю 0,33 л. Ця форма може розглядатися як така, що підпадає під належне до захисту позначення³.

У більшості країн світу  форма продуктів охороняється як промислові зразки. Відповідно до законодавства  про промислові зразки, забороняється    застосування ідентичних або схожих форм продукту, його упакування для  ідентичних або схожих товарів. На жаль, як і у випадку з товарними  знаками, захист промислових зразків  має обмежений характер. Наприклад, коли як промисловий зразок захищено плоскісний малюнок на продукті, для  якого він зареєстрований, то його охорону у разі застосування цього  малюнка на іншому продукті може бути забезпечено вже тільки в рамках закону про недобросовіну конкуренцію. Ще більш складною є ситуація, коли продукт або товар, що має, наприклад, оригінальну форму, не захищений  як промисловий зразок. У цьому  разі, захист від недобросовісної  конкуренції будується на основі прецендентного права, причому, посилання  робиться на “рабське копіювання” (від  англ. slavish imitation). При цьому необхідно врахувати, що безпосередньо в законах (про недобросовісну продукцію) багатьох країн світу декларується, що принципом, характерним для вільної ринкової системи є свобода імітації дизайну, зовнішнього вигляду та інших візуальних характеристик продукту, якщо останні не захищені відповідно до законів про охорону інтелектуальної власності.

Крім методів розглянутих  вище, недобросовісна конкуренція використорвує  й інші, боротьба з якими стає дедалі актуальнішою, наприклад, неправомірне використання ноу–хау конкурента. Ноу–хау є поняттям, яке застосовується до незапатентованої інформації (незалежно  від того, є вона патентоспроможньою чи ні), яка містить відомості  про формулу, рецепт, пристрій або  спосіб, а також який-небуть метод, застосування яких робить можливим виробництво певної   продукції або надання певних послуг чи забезпечує вирішення конкретних практичних питань, пов’язаних з виробництвом, включаючи зменшення витрат. Ноу-хау може перебувати в додатковій інформації, отримуваній під час використання запатентованих технологій, яка, не будучи патентоспроможньою сама по собі, дає змогу більш ефективно використати запатентований пристрій або спосіб.

З об’єктивної точки зору, інформація може розглядатися як така, що містить комерційну таємницю, у  разі коли вона відома обмеженому колу осіб, тобто конкурент не повинен  володіти цими відомостями. У зв’язку  з цим можна зазначити, що заявки на патент до моменту їх публікації можуть розглядатися як торговельна таємниця. Тому будь-які публікації або інші способи поширення інформації позбавляють її статусу “ноу-хау” або “торговельної таємниці”.

У частині збереження в  таємниці “ноу-хау” і “торговельних  таємниць” велике значення має характер взаємовідносин між роботодавцем і  найманими службовцями. Навіть у  тих країнах, де існують спеціальні правові акти про відповідальність за недобросовісне розголошування таємниці, як правило, в договори про найми  вводяться спеціальні вказівки, що регламентують збереження працівником  комерційної таємниці. Ці вказівки базуються на законі про припинення недобросовісної конкуренції.

В Україні правовою основою  для регламентування відносин між  працівником і роботодавцем у  галузі збереження комерційної таємниці може бути глава 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Відповідно до статей 16, 17, 18, 19 цього розділу не допускається недобросовісна конкуренція, до якої, зокрема, належить неправомірний збір, розголошення і використання комерційної  таємниці без згоди її власника⁴.

Становлення й утвердження  здорової економічної конкуренції  в нашому суспільстві – питання  не одного року. Серед умов, за яких можливе відтворення ринково  – конкурентного середовища, слід зазначити повернення суспільного  виробництва до реалій багатоукладної економіки, роздержавлення її і демонополізацію; здійснення земельної реформи: ліквідацію міністерсько – відомчої структури  управління виробництвом, яка неспроможна  забезпечити перехід до нових  форм господарювання; створення ринкової інфраструктури; наявність стимулів до творчої, продуктивної праці; зростання  ролі органів місцевого самоврядування  у формуванні ринкових відносин; законодавче  забезпечення конкуренції як способу  ведення ринкового господарства.

РОЗДІЛ 2. Досконала і  недосконала конкуренція

2.1. Досконала  конкуренція

За умов досконалої конкуренції (perfect competition) ринкова ситуація характеризується поліполією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.  
Ринок відкрито для кожного. Рекламні кампанії за цих умов не є надто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина.

Хоча  ціна й формуеться в процесі конкуренції  серед всіх учасників ринку, але  водночас кожен окремий продавець  не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець заправляє  більш високу ціну, всі покупці  відразу ж переходять до його конкурентів.

Якщо  ж продавець заправляє більш  низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через  його незначну частку на ринку, при  цьому прямого впливу на ціну з  боку цього конкретного продавця не відбувається.

Якщо  продавець змушений згодитися з  цінами, що переважають на ринку, то він може пристосуватися до ринку  шляхом регулювання обсягу свого  продажу. В цьому разі він визначає кількість, яку він розраховує продати  за заданою ціною. Покупцеві також  залишається тільки обрати, скільки  він захоче отримати за заданою ціною.

Умови досконалої конкуренції визначаються наступними параметрами:

- велика  кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного  впливу на рикову ціну і  кількість товару;

- кожен  продавець виробляє однорідний  продукт, який в жодному відношенні  не відрізняється від продукту  інших продавців;

- бар`єри  для входу на ринок в долгостроковому  аспекті або мінімальні, або взагалі  відсутні;

- жодних  штучних обмежень попиту, пропозиції  або ціни не існує і ресурси  - змінні фактори виробництва  – мобильні;

- кожен  продавець і покупець має повну  й правильну інформацію про  ціну, кількість продукту, витрати  й попит на ринку.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовольняє  всім перерахованим умовам. Тому схема  досконалої конкуренції має здебільшого  теоретичне значення. Проте вона є  ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому  її цінність. Для учасників ринку за умов досконалої конкуренції ціна - це задана величина. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною ціною. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості.

2.2. Недосконала конкуренція

З попереднього пункту курсової роботи видно, що “…досконально конкурентні  ринки ефективно розподіляють ресурси  без державного втручання, але це не означає, що реально існуючі ринкові  економіки є ефективними” [10,191]. На практиці конкуренція звичайно є  недосконалою. Прикладами недосконалої конкуренції (imperfect competition) є монолістична та олігополістична конкуренція.

Монополістична конкуренція

За умов монополістичної  конкуренції велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну  продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної  конкуренції виробляється диференційована  продукція. Дифференціаціия стосується передовсім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача складаються  цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами  післяпродажного обслуговування (для  товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю  реклами тощо.[7,91].

Таким чином, фірми на ринку  монополістичної конкуренції вступають  в суперництво не тільки (ба навіть не стільки) за допомогою цін, але  й шляхом всебічної диференціації  продукції й послуг. Монопольність  в такій моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації  продукції має певною мірою монопольну владу над своїм товаром; вона може підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоч ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить великі фірми.

За такої моделі ринку  фірми прагнуть розширяти свою область  переваг шляхом індивідуалізації своєї  продукції. Це відбувається передовсім за допомогою товарних знаків, найменувань  і рекламної кампанії, які наголошують  на відмінностях товарів.

Монополістична конкуренція  відрізняється від досконалої за наступними ознаками:

на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;

для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють  не завжди відповідно до економічних  принципів;

підприємства прагнуть розширити  свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;

доступ на ринок для  нових продавців при монополістичній  конкуренції утруднений через наявність  переваг.[8,92].

Олігополістична конкуренція

Олігополія характеризується небагато-чисельністю учасників  конкуренції - коли відносно мала (в  межах десятку) кількість фірм панує  на ринку товарів чи послуг. Класичним  прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".

За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і  диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів.

Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу  ринків або щодо інших способів обмеження  конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному  ринку тим інтенсивніше, чим нижче  рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.

Важливу роль в характері  конкурентних відносин на такому ринку  відіграють обсяг і структура  тої інформації про конкурентів  і про умови попиту, якою фірми  володіють: чим менше такої інформації, ти більш конкурентним буде поведінка  фірми. Основна відмінність олігополістичного  ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамикою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто. Типовим є т.зв. лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям утруднений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.