Кредит як форма руху позичкового капіталу

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

Кафедра економічної  теорії та конкурентної політики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

 

На тему № 102

 

 «Кредит як форма  руху позичкового капіталу»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студента_______________

Заочної форми навчання

Факультету ____________

_______________________

 

Науковий керівник

________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ 2013 
Зміст

 

вступ

 

1. Теоретичні  основи кредиту

2. Форми  та види кредиту

3. Особливості  розвитку процесів кредитування в Україні

4. Роль  НБУ в активізації кредитної  діяльності комерційних банків  в Україні

5. Напрями  вдосконалення процесів кредитування 

в Україні

 

висновки 

список  використаних джерел

 

РЕФЕРАТ

 

Курсова робота на тему: «Кредит як форма руху позичкового капіталу» містить 42 сторінки друкованого тексту, 4 рис., 7 табл., 25 використаних джерела інформації. Метою даної роботи є: розглянути кредит, його основні види та форми. При виконанні роботи використано такі прийоми, як діалектичний метод, метод порівняльного аналізу, єдності історичного і логічного, аналізу і синтезу. Теоретичною базою слугували роботи вітчизняних і зарубіжних економістів, філософів, соціологів. У роботі було досліджено сутність кредиту, його основні форми та види. Було проаналізовано сучасні особливості процесів кредитування в Україні, роль Національного банку України в активізації кредитної діяльності комерційних банків. Також були запропоновані напрямки вдосконалення процесів кредитування в Україні.

Ключові слова: кредит, кредитна система, НБУ, комерційний банк, ринок.

 

ВСТУП

 

На сьогодні в Україні особливого значення набуває підвищення ефективності функціонування ринкової інфраструктури, що вимагає кардинальних якісних  перетворень у банківській сфері, а відповідно, реалізації адекватної політики комерційними банками. Перехід від адміністративно-командних методів управління банківською системою до економічних посилює роль конкуренції та зумовлює необхідність врахування потреб клієнтів кредитного ринку, розробки і реалізації ефективної депозитної і кредитної політики.

Кредитний ринок зазнав стрімкого  розвитку на Україні в останні  роки. Саме кредитний ринок дозволяє здійснити накопичення, спрямування, а також розподіл і перерозподіл позикового капіталу між сферами  економіки, що визначає важливість його нормального функціонування.

Предметом дослідження виступає інструментарій та механізми організації кредитного ринку України, а також шляхи їх можливого покращення. Мета даної курсової роботи удосконалення такого сектору економіки, як кредитний ринок.

Теоретичні концепції, присвячені проблематиці кредитної діяльності банків, ускладнюються та диференціюються разом зі зміною умов функціонування і обігу позичкового капіталу. Спроби осмислити і теоретично обґрунтувати сутність та роль кредитних ресурсів пов’язані з процесами розвитку лихварського, а згодом грошового капіталу. Зокрема, проблеми кредитної діяльності розглядали праці вчених: А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Мілль, що розробили натуралістичну теорію кредиту, за якою об'єктом кредиту є не грошовий капітал, а капітал у його речовій формі; Дж. Ло (основоположник капіталотворчої теорії кредиту), англійський економіст Г. Маклеод. На відміну від Дж. Ло він стверджував, що кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки дає прибуток у вигляді процента.

Й. Шумпетер у своїй книжці "Теорія господарського розвитку" дійшов висновку, що основним рушієм економічного розвитку є кредит. Це зумовлено тим, що банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні засоби, які є капіталом, оскільки використовуються підприємцями для розширення виробництва. А. Ган розробив рекомендації щодо широкого використання кредитної політики для підтримування високої економічної кон'юнктури. Дж. М. Кейнсом встановлена залежність зростання економічної активності й зайнятості від зниження позичкового процента, а в кінцевому підсумку — внаслідок кредитної експансії базувалася на кількісній теорії грошей і капіталотворчій теорії кредиту.

Сучасні праці вчених, які розглядали визначення та класифікацію кредитних ринків. Серед них: Ю. Коробов, О. Василик, С. Маслова, В. Шелудько, О. Опалов, М. Савлук, Чарльз Дж. Вулфел та інші.

Віддаючи належне науковим напрацюванням  вітчизняних та зарубіжних вчених з  даної проблематики, слід зауважити, що існує потреба в її подальшому дослідженні. Це обумовлено недостатнім рівнем розробки окремих аспектів кредитної політики комерційного банку в умовах стабілізації кредитного ринку.

Для реалізації зазначеної мети вирішуються такі завдання:

1. Дослідити економічну природу і теоретичні аспекти кредитів;
2. Здійснити моніторинг кредитного ринку в Україні, проаналізувати тенденції в його розвитку та виробити рекомендації щодо регуляторної політики Національного банку України на кредитному ринку.

Об’єктом наукового дослідження виступає кредит як форма руху позичкового капіталу.

Структура курсової роботи. Робота написана на 42 сторінках друкованого тексту, містить 4 рисунки, 7 таблиць та 25 джерел інформації.

 

1. Теоретичні основи  кредиту

 

Кредит (від лат. "credіtum" – позика, борг, "credere" – вірю) – як економічна категорія виражає відносини між людьми з приводу позики грошей на умовах обов'язкового повернення їх у певний строк з оплатою у вигляді відсотка. Юридична або фізична особа, яка видала гроші в борг, є кредитором, а котра отримала – позичальником. У процесі руху позики між кредитором і позичальником складаються певні економічні відносини.

Найкраще суть кредиту проявляється у принципах кредитування, яких є п'ять:

1. Поворотність кредиту витікає з самої суті позичкового капіталу.
2. Платність. За отримання грошей у позику необхідно платити позичковий відсоток.
3. Цільовий характер кредиту. Кредит видається на фінансування конкретної, наперед обумовленої, цілі.
4. Строковість. Кредити видаються на конкретні строки, після закінчення яких вони мають бути повернені.
5. Матеріальна забезпеченість кредиту. Сума кредиту не може перевищувати вартість майна позичальника.

Отже, кредит є важливим економічним  важелем управління економікою країни. Він може сприяти її розвитку або ж стати фактором, що дестабілізує економіку.

Виходячи з того, що в сучасних умовах інфляція є постійним  явищем в економіці, зростає роль кредиту. Регулювання грошової маси в обороті здійснюється за допомогою  кредиту, що забезпечує підтримку стабільної купівельної спроможності грошової одиниці.

Таким чином, слід виділити напрями, в  яких зростає роль кредиту:

1) перерозподіл матеріальних ресурсів  в інтересах виробництва і  реалізації продукції за допомогою  надання позик і залучення  коштів юридичних і фізичних осіб;

2) вплив на безперервність процесів  відтворення через надання кредитів;

3) участь у розширенні виробництва  через видачу позикових коштів  на поповнення основного капіталу  та лізинговий кредит;

4) економне використання позичальниками  власних і позичених коштів;

5) прискорення отримання товарів,  послуг споживачами, за рахунок  використання позикових коштів;

6) регулювання випуску в обіг  та вилучення з нього готівкових  грошей на основі кредитних  відносин і забезпечення безготівкового  грошового обороту платіжними засобами.

Кредитний ринок є складовою фінансового ринку. Необхідними умовами функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти, позичальників, які можуть вчасно і в повному обсязі виконати зобов'язання за кредитами, системи державного регулювання кредитного ринку, законодавчого і нормативного забезпечення. Надання вільних грошових коштів у позику має забезпечити кредитору відповідний рівень доходу при задовільному ступені ризику неповернення і компенсувати втрачені можливості від інвестування коштів в інші активи.

На думку Ходаковської В.П., кредитний ринок – «це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємозв’язки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах. У той же час кредитний ринок – це синтез ринків різних платіжних засобів. У країнах з розвиненою ринковою економікою кредитні угоди опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг і надають позички, і, по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і рух різних боргових зобов’язань, що реалізуються на особливому ринку цінних паперів» [23]. Маслова С.О приводить таке поняття «кредитний ринок - це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємовідносини між підприємствами і громадянами, які мають потребу в фінансових ресурсах, та організаціями і громадянами, які можуть надати необхідні кошти на певних умовах».

Таким чином, можна зробити висновок, що кредитний ринок являє собою специфічну сферу економічних відносин, де об’єктом операцій є наданий на певних умовах у позику капітал. Необхідною умовою функціонування кредитного ринку є наявність кредиторів, які мають тимчасово «вільні» грошові кошти, та позичальників, які можуть вчасно та в повному обсязі виконати зобов’язання перед кредиторами. Також важливою умовою функціонування кредитного ринку є наявність системи регулювання відносин на кредитному ринку.

Для ефективного функціонування кредитного ринку необхідна стабільна економічна ситуація в країні, наявність розвиненої інфраструктури та ефективне державне регулювання, яке б забезпечило  стабільність банківської системи  і захист інвесторів. Розвинений кредитний ринок, який ефективно управляється з боку держави, забезпечує оптимальний розподіл обмежених фінансових ресурсів серед галузей економіки та сприяє економічному зростанню країни.

Функції кредитного ринку:

1. Об’єднання грошових заощаджень різних суб’єктів і утворення великих грошових фондів.
2. Трансформація коштів у позичковий капітал.

Надання позик державним органам, населенню та іншим суб’єктам.

Позичальниками на ринку кредитів виступають юридичні, фізичні особи і держава. При цьому залучати вільні грошові кошти на ринку кредитів можуть як вітчизняні, так і іноземні позичальники. За специфікою надання кредитних послуг позичальників часто поділяють на такі категорії: населення, невеликі підприємства, корпорації, фінансові інститути (в тому числі комерційні банки), сільськогосподарські підприємства, державні установи та громадські організації.

Кредиторами на ринку кредитів виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи та іноземні кредитори — національні й міжнародні фінансові інститути. Крім того, кредиторами можуть бути також не фінансові інститути, якщо вони дають змогу іншим суб'єктам ринку протягом визначеного періоду за певну плату користуватись їх грошовими коштами.

Функціонування  кредитного ринку забезпечує кредитна система, до складу якої входять центральний банк, комерційні банки та інші фінансово-кредитні інститути. Кредитна система організовує рух капіталів і сприяє акумуляції та ефективному розміщенню фінансових ресурсів серед суб'єктів ринку. Оскільки ця система має значний вплив на економічні процеси, її діяльність потребує жорсткої регламентації та контролю з боку держави

Рис. 1.1. Структура кредитного ринку

Держава здійснює управління грошово-кредитним ринком, регулює його діяльність і виступає позичальником на національному та міжнародному ринках. При цьому як регулюючу, так і інші функції на кредитному ринку вона виконує переважно через посередництво центрального банку.

Центральний банк, з одного боку, є агентом держави в реалізації її функцій на кредитному ринку, а з другого — кредитним центром банківської системи, яка складається з двох рівнів. На першому, вищому, рівні банківської системи знаходиться центральний банк, а на другому — комерційні банки, які здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства і до грошово-кредитної політики, що проводиться центральним банком.

Основними функціями банківської  системи на кредитному ринку є трансформаційна та стабілізаційна функції. Залучаючи у одних суб'єктів ринку вільні грошові кошти і надаючи їх у позику іншим суб'єктам ринку, банки трансформують як терміни, розміри грошових капіталів, так і відповідні їм ризики. Стабілізаційна функція полягає в забезпеченні стабільності банків та грошового ринку і проявляється в створенні відповідної нормативної та законодавчої бази, а також у формуванні ефективного механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законів та діяльністю банків у цілому.

Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи  країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є: розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави; монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу; кредитне обслуговування банків другого рівня та держави; регулювання та нагляд за банківською діяльністю; встановлення правил проведення банківських операцій; ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності.

Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Він також представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків.

Основними економічними засобами і  методами грошово-кредитної політики, яку розробляє і реалізує центральний банк, є регулювання обсягу грошової маси через:

• регулювання норм обов'язкових  резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

• процентну політику;

• систему рефінансування комерційних  банків;

• управління золотовалютними резервами;

• операції з цінними паперами на відкритому ринку;

• регулювання імпорту та експорту капіталу.

Центральний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам  нормативи обов'язкового резервування коштів. Розмір обов'язкових резервів, як правило, встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. При цьому для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов'язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов'язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків.

Виступаючи в ролі кредитора  останньої інстанції, центральний  банк надає позички комерційним банкам. Ці позички — короткострокові й надаються банкам у порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит). Як правило, ломбардні кредити надаються на коротші терміни та під вищі процентні ставки, ніж облікові. Надаючи облікові чи ломбардні кредити, центральний банк збільшує кредитний потенціал банків-позичальників та загальну масу грошей в обігу.

Центральний банк встановлює також  порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських кредитів.

Операціями відкритого ринку центрального банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань банку, комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Центральний банк також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є:

• інвестиційні компанії,
• страхові компанії,
• ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки,
• пенсійні та інші фонди.

Слід враховувати, що кредитна система  функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації  та акумуляції грошового капіталу між  кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами:

• концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;
• подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;
• продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;
• інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

Сучасна кредитна система – це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових  і платіжних відносин, які базуються  на певних формах і методах  кредитування. Вони пов'язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту;

2) сукупність кредитно-фінансових  інститутів, які акумулюють вільні  грошові кошти і направляють  їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.

 

2. Форми та види  кредиту

 

Кредитні відносини є дуже різноманітні. Тому вони проявляються в різних конкретних формах. Розрізняють такі форми кредиту.

1. Комерційний кредит надається одними фірмами іншим у товарній формі з відстрочкою платежу.
2. Банківський кредит надається банками й іншими кредитними установами підприємцям у вигляді грошових позик.
3. Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики.
4. Споживчий кредит надається фізичним особам на придбання товарів тривалого використання (меблі, автомашини, побутова техніка).
5. Міжнародний кредит надається країнами одна одній в грошовій, товарній, валютній формах на умовах поворотності, строковості і платності та цільового характеру.
6. Іпотечний кредит надається у вигляді довгострокових позик банками під заставу нерухомості для купівлі або будівництва житла, купівлі землі, потреб господарювання тощо.
7. Міжгосподарський кредит надається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.

Найбільш зручною є класифікація банківських позик за:

• призначенням та характером використання позикових коштів;
• наявністю та характером забезпечення;
• строками використання;
• методами надання та способами погашення;
• характером та способом сплати відсотків;
• кількістю кредиторів.

Формами забезпечення зобов’язань по кредиту можуть бути:

• застава майна позичальника;
• гарантія або доручення;
• переуступка на користь банку контрактів, вимог та розрахунків позичальників до третьої особи;
• договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості по кредиту;
• супровідні та товарні документи;
• цінні папери;
• інші грошові вимоги позичальника до третьої особи.

Незабезпечені (бланкові) позики, які називаються в банківській  практиці довірчими, надаються тільки під зобов’язання позичальника погасити позику. При видачі таких кредитів виникає великий ризик для банку, тому вони потребують більш ретельної перевірки кредитоспроможності позичальника та видаються під більш високий відсоток лише надійним постійним клієнтам.

За строками використання (терміном) позики поділяють  на: строкові, безстрокові, прострочені, відстрочені.

За методами надання  розрізняють позики, які видаються:

• в разовому порядку;
• у відповідності з відкритою кредитною лінією (кредити по необхідності);
• гарантовані кредити.

По характеру та способу  сплати відсотків виділяють позики з:

• фіксованою відсотковою ставкою;
• плаваючою відсотковою ставкою;
• сплатою відсотків по мірі використання позикових коштів (звичайні позики);
• сплатою відсотка одночасно з отриманням позичених коштів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів позики комерційних банків поділяють  на:

• такі, що надаються одним банком;
• синдикативні (консорціумні) кредити;
• паралельні.

Найбільш розповсюдженими є  позики, які видаються одним банком. Синдикативні кредити видаються банківським консорціумом, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, укладає з ним кредитний договір та видає позику. Провідний банк (менеджер) займається також розподілом відсотків. За операції, пов’язані з синдикативним кредитуванням, банк-менеджер (лідер консорціуму) отримує відповідну винагороду

 

3. Особливості розвитку  процесів кредитування в Україні

 

Пропозицію на кредитному ринку  формують банки та небанківські кредитні установи. Станом на 2012 рік у Україні зареєстровано 875 установ що мають право надавати кредитні послуги, з них – 177 банки, - 698 небанківські кредитні установи.

Таблиця 3.1

Динаміка діяльності банків України (2007-01.11.2012)

(млн.грн.)

Дата	2007	2008	2009	2010	2011	2012	01.11.2012
Кількість банків за реєстром	193	198	198	197	194	198	177
виключено з реєстру  банків з початку року	6	1	7	6	6	0	25
Кількість банків, що мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій	170	175	184	182	176	176	177
Активи банків	340 179	599 396	926 086	880 302	942 088	1 054 280	1 122 121
Резерви під  активні операції банків	13 289	20 188	48 409	122 433	148 839	157 907	147 733
% виконання формування  резерву	100.1	100.04	100.1	100.05	100.01	100.00	100.00
з них: резерв на відшкодування  можливих втрат за кредитними операціями	12 246	18 477	44 502	99 238	112 965	118 941	109 837
Доходи	41 645	68 185	122 580	142 995	136 848	142 778	124 424
Витрати	37 501	61 565	115 276	181 445	149 875	150 486	120 626
Результат діяльності	4 144	6 620	7 304	-38 450	-13 027	-7 708	3 798
Рентабельність  активів, %	2	2	1	-4.38	-1.45	-0.76	0.42
Чиста процентна  маржа,%	5.30	5.03	5.30	6.21	5.79	5.32	4.61