Криминально-процессуальное право Украины

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  університет

«Одеська  юридична академія»

Криворізький  факультет 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА  РОБОТА

з дисципліни  «Кримінальний  процес»

Тема № 1. Кримінально-процесуальне законодавство України

студентки  

                                                           5-го курсу групи ФПН 09

                                                           заочної форми навчання

                                                     Астахової А.Ю. 

                                Науково-методичний керівник                           

____________________________ 
 
 
 

Кривий Ріг

2011

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Поняття кримінального процесу…………………………………………4

Розділ 2. Поняття кримінально-процесуального права. Його структура, джерела, чинність у просторі та часі………………………………………………………….7

2.2 Джерела  кримінально-процесуального права………………………………….9

2.3 Чинність  у просторі та часі та щодо  осіб……………………………………..11

Розділ 3. Процесуальна форма та процесуальні гарантії………………………...15

Розділ 4. Стадії кримінального процесу………………………………………….20

Висновки……………………………………………………………………………25

Список  використаних джерел……………………………………………………..27 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Теперішній час визначає необхідність постановки юридичної науки в першу чергу на захист прав і свобод людини, честі, гідності і репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього.

     Саме  Кримінально-процесуальне право належить до навчальних дисциплін, які посідають провідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. В реальному житті практично кожному випускникові юридичного закладу освіти так чи інакше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу – одна з умов успішної праці на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних апаратів органів внутрішніх справ та в інших сферах юридичної діяльності. Важливо й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.

     Основа  юридичної науки – захист і зміцнення принципу неприпустимості звуження існуючих прав і свобод людини.

     У цій курсовій роботі поставлено за мету: з одного боку, в лаконічній та доступній формі викласти основи кримінально-процесуальної права України та процесуального законодавства, з іншого – узагальнити досягнення юриспруденції у галузі кримінально-процесуальної права. 
 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Поняття кримінального процесу

     Термін  «кримінальний процес» походить від латинських сrіminus – злочинний та рrосеdere – проходження, просування вперед. Ці слова у сполученні набувають іншого, дещо відмінного від буквального змісту: провадження з притягнення до кримінальної відповідальності та покарання за вчинений злочин. У цьому аспекті як синонім вживається «кримінальне судочинство».

     Поняття «кримінальний процес» використовується у кількох значеннях. Перше значення пов’язано з розумінням кримінального процесу як особливого виду державної діяльності. Друге значення обумовлено тим, що кримінально-процесуальна діяльність, будучи врегульованою правом, має своєю правовою основою кримінально-процесуальне право або галузь права як сукупність правових норм, що регулюють вказану діяльність. Третє значення терміна – наука кримінального процесу або одна з галузей юридичної науки, яка становить систему понять, уявлень, поглядів та ідей, що розкривають сутність кримінального процесу, закономірності його виникнення та розвитку.

     Необхідно розрізняти кримінальний процес як науку  і як навчальну дисципліну, що вивчається у закладах юридичного профілю. Наука  кримінального процесу теоретично узагальнює досвід кримінально- процесуальної діяльності, аналізує актуальні питання застосування кримінально-процесуального законодавства, що мають місце у практиці правоохоронних органів та суду, розробляє науково-практичні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності кримінально-процесуальної діяльності всіх суб’єктів кримінального процесу.

     Наука кримінального процесу вивчає суть і принципи кримінального процесу, розвиток і основні риси кримінально-процесуального права, правове становище суб’єктів процесу, проблеми теорії доказів, кримінально-процесуального пізнання істини. Детально досліджується порядок кримінально-процесуальної діяльності від її початку до завершення, правила діяльності органів розслідування, прокуратури і суду при провадженні у кримінальних справах.

     Об’єктивні закономірності виникнення, розвитку і функціонування одних і тих же юридичних об’єктів у сфері кримінального судочинства можуть бути предметом вивчення не лише кримінально-процесуальної науки, але й інших, пов’язаних з нею галузевих юридичних наук. Наука кримінального процесу має тісний зв’язок з наукою кримінального права, криміналістикою, науками цивільного права, цивільного процесу, адміністративного права і процесу, теорії оперативно-розшукової діяльності, їй притаманні риси загальної теорії держави і права, а також формальної логіки і діалектико-матеріалістичної гносеології. Ця обставина свідчить про системність кримінально-процесуальної науки, зв’язок її положень з положеннями інших наук, об’єднаних єдиною діалектико-матеріалістичною методологією.

     Предмет кримінально-процесуальної науки  визначає специфіку застосування в  ній загальнонаукових, окремих наукових і спеціальних методів пізнання, зумовлених загальним діалектико-матеріалістичним методом, що зобов’язує розглядати всі явища і процеси в розвитку та протиріччях.

     Кримінальний  процес є засобом захисту від  злочинних посягань на державний  та суспільний лад, правопорядок, права  та інтереси громадян.

     Кримінальний  процес – це врегульована нормами кримінально- процесуального законодавства діяльність органів слідства, начальника слідчого відділу, прокурора, судді та суду по виявленню ознак складу злочину, порушенню, досудовому розслідуванню, судовому розгляду та вирішенню кримінальних справ, спрямована на захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, потерпілих від злочинів, швидке та повне розкриття злочинів, викриття винного та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і ніхто з невинуватих не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений. У цій діяльності беруть участь інші особи, які реалізують свої права та виконують обов’язки. Виконанню цих завдань служить весь порядок провадження у кримінальній справі, який визначається Кримінально-процесуальним Кодексом України (надалі КПК) та іншими нормативними актами.

     Важливо підкреслити, що кримінальний процес – це вид державної діяльності. Саме держава через спеціально створені нею органи здійснює боротьбу зі злочинністю, охороняє від злочинних посягань конституційний лад, соціально-економічні, політичні й особисті права та свободи громадян, права та законні інтереси юридичних осіб. Кримінально-процесуальну діяльність можуть здійснювати лише ті державні органи, які на це уповноважені законом: суд, суддя, прокурор, начальник слідчого відділу, слідчий. Вони наділені необхідною владою та при наявності законних підстав можуть застосовувати заходи державного примусу. Рішення, прийняті ними в межах своїх повноважень, обов’язкові для виконання всіма установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Так, наприклад, вирок суду проголошується іменем України і є обов’язковим для виконання на всій території України¹.

     Таким чином, найважливішими елементами, які утворюють поняття кримінального процесу, є:

1) діяльність  органів, що ведуть боротьбу  зі злочинністю, – органів досудового слідства, прокуратури та суду, яка полягає у розслідуванні, розгляді та вирішенні кримінальних справ;

2) демократичні  принципи, які повинні лежати в основі організації та діяльності вказаних органів;

3) процесуальна  форма їх діяльності;

4) завдання, що вирішуються ними;

5) система  відповідних процесуальних гарантій. 

Розділ 2. Поняття кримінально-процесуального права. Його структура, джерела, чинність у просторі та часі

     Кримінально-процесуальне право – система правових норм, що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по встановленню об’єктивної істини та вирішенню інших задач судочинства, розгляду та розв’язанню кримінальних справ, здійсненню правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

     Кримінально-процесуальне право покликане слугувати задоволенню інтересів громадян, їх об’єднань, держави і суспільства в цілому. В цьому полягає його цінність, що виявляється в таких вимірах:

- соціальна цінність цієї галузі права полягає в тому, що вона втілює інтереси громадян у вільному від злочинності суспільному середовищі;

- інструментальна цінність кримінально-процесуального права – один із проявів його загально соціальної цінності – полягає в тому, що воно є регулятором суспільних відносин, що виникають у зв’язку із вчиненням злочину; інструментом розв’язання кримінально-правових конфліктів у державі.

     Як  самостійна галузь права України, кримінально-процесуальне право має специфічні предмет  та метод правового регулювання. Однак, як елемент системи права  України, воно тісно пов’язане з іншими галузями права та галузями знань. Найтіснішим є зв’язок кримінально-процесуального права із загальною теорією права, конституційним правом, кримінальним правом, криміналістикою, оперативно-розшуковою діяльністю.

     Загальна  теорія права відіграє щодо всіх галузей права методологічну роль. Вона розробляє теоретичні положення щодо загального розуміння понять, норм права, механізму правового регулювання, тлумачення норм права тощо, які є вихідними для окремих галузей права, в тому числі й кримінально-процесуального.

     Кримінально-процесуальне право не може існувати без кримінального  права, і навпаки, норми останнього не можна реалізовувати без першого. Зв’язок цих галузей права є настільки тісним, що в деяких державах до цього часу їх не поділяють на окремі галузі.

     Норми кримінального права можуть містити найсуворіші санкції, однак без процесуальних норм вони будуть «мертвими». Норми процесуального права приводять у дію норми кримінального права. Якщо кримінально-правові норми – це «тіло», то процесуальні – це їхня «душа».

     У загальній теорії права всі галузі права поділяють на:

1) галузі  матеріального права; 

2) галузі  процесуального (формального) права. 

     Кримінальне право належить до першої групи, а  кримінально-процесуальне – до другої. Кримінальне право визначає поняття злочину, кримінальної відповідальності, покарання, а кримінально-процесуальне – встановлює форму реалізації норм кримінального права (тому є формальним).

Зв’язок цих двох галузей права полягає у такому:

- вони є галузями публічного права;

- термін «кримінально-процесуальне право» походить від терміна «кримінальне право»;

- кримінально-процесуальне право містить низку бланкетних норм, які відсилають до положень кримінального;

- кримінальний процес розпочинається при виявленні відомостей про злочин (поняття ж злочину визначається кримінальним правом);

- деякі зазначені в ст. 6 КПК підстави до відмови в порушенні кримінальної справи (закриття справи) пов’язані з кримінально-правовими поняттями: відсутність події злочину – п. 1 ч. 1, відсутність складу злочину – п. 2 ч. 1;

- переважна більшість питань, що їх вирішує суд при постановленні вироку, мають кримінально-правовий характер:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачують підсудного;

2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону його передбачено;

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання підсудного, і які саме, та інші питання, передбачені ст. 324 КПК;

- кримінальне право встановлює перелік обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання (статті 66 та 67 Кримінального кодексу України, далі – КК);

- кримінальним правом регламентовано види, підстави і порядок застосування примусових заходів медичного характеру (статті 92—96 КК), підстави застосування і види примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) та багато інших питань, безпосередньо пов’язаних із кримінально-процесуальним правом;

- санкції норм кримінального права в деяких випадках гарантують реалізацію норм кримінально-процесуального права (статті 371-390 КК).²

     Кримінально-процесуальне право перебуває у взаємному  зв’язку не тільки з іншими галузями права України, а й з іншими галузями знань, здобутки яких використовують органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду при розкритті, розслідуванні злочинів, а також при розгляді справ у суді. Це такі галузі знань: криміналістика, оперативно-розшукова діяльність, судова медицина, судова психологія, судова психіатрія, кримінологія та ін. 

2.2 Джерела кримінально-процесуального  права. 

     До  джерел кримінально-процесуального права  України належать:

1)   Конституція України, як акт, який має найвищу юридичну силу, а його норми є нормами прямої дії. Конституція України встановлює концептуальні положення кримінального процесу, закріплює його принципи;

2)   Кримінально-процесуальний кодекс  України – систематизоване зведення кримінально-процесуальних норм, які докладно регламентують увесь порядок провадження в кримінальних справах. За час існування Української РСР було прийнято три Кримінально-процесуальних кодекси: у 1922, 1927 та 1960 роках. Нині триває робота з підготовки нового КПК України, обговорюються відповідні проекти цього кодексу;

3) інші  закони України («Про судоустрій та статус суддів», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про адвокатуру», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» тощо). Ці закони мають переважно комплексний характер і кожен з них має власний основний предмет правового регулювання. Питання ж кримінального процесу в них є фрагментарними, оскільки містяться там унаслідок регламентації організаційних та інших спеціальних питань;

4) міжнародні  угоди та договори з питань  правової допомоги у кримінальних справах, учасником яких є Україна та які ратифіковані Верховною Радою України. Серед них виділяють: багатосторонні міжнародні договори, що визначають становище особи у сфері кримінального процесу й вимоги до кримінально-процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному судочинстві (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини,

Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини та ін.); а також двосторонні  міжнародні договори про надання правової допомоги у кримінальних справах;

5) рішення  Конституційного Суду України, якими визнаються неконституційними повністю чи в певній частині закони й інші правові акти, на підставі яких (зважаючи на які) органи досудового розслідування, прокурор або суд здійснюють провадження у кримінальних справах;

6) рішення Європейського суду з прав людини щодо питань, пов’язаних з тлумаченням відповідності законодавства, на підставі якого національним судом вирішена кримінальна справа, вимогам міжнародних актів з прав людини.

     Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, а також накази, інструкції та вказівки Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України належать до нормативних актів, які встановлюють і роз’яснюють порядок застосування певних кримінально-процесуальних норм, а тому вони не є джерелами кримінально-процесуального права.

     Найвищу юридичну силу і пряму дію на території  України має Конституція України.

     Закони  та інші нормативно-правові акти приймаються  на основі Конституції України і повинні їй відповідати³.

     Суд безпосередньо застосовує Конституцію  України у разі:

1) коли зі змісту норм Конституції України не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції України чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

4) коли Укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України. 

2.3 Чинність у  просторі та часі та щодо осіб. 

     Чинність  кримінально-процесуального закону в  просторі, часі та щодо осіб в КПК  регулюється, в основному, статтею 3.

     Чинність  кримінально-процесуального закону в  просторі означає, що порушення, розслідування  і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському  чи річковому судні, яке перебуває  поза межами України під прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

     При виконанні на території України  доручень судів і слідчих органів іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах, застосовується процесуальне законодавство України, Однак слід зазначити, що на прохання установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України.

     Чинність  кримінально-процесуального закону в  часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час розслідування чи розгляду справи в суді кримінально-процесуальний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже, кримінально-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження в даній справі.

     Новий кримінально-процесуальний закон  набирає чинності через 10 днів після  його опублікування у «Відомостях Верховної Ради України» або в газеті «Голос України», якщо інший строк не вказано в самому законі або в постанові Верховної Ради про порядок введення його в дію.

     Дія кримінально-процесуального закону щодо осіб означає, що при провадженні  у кримінальній справі на території  України норми КПК України  застосовуються у справах про  злочини:

1) громадян  України;

2) осіб  без громадянства;

3) іноземців,  за винятком осіб, які користуються  правом дипломатичної недоторканності.

     Коло  осіб, які користуються правом дипломатичної  недоторканності, визначено Віденською Конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.. Цю Конвенцію було ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 березня 1964 р.. Крім цієї Конвенції перелік осіб, які мають право на дипломатичний імунітет, окреслено в Положенні про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженому Указом Президента України від 10 червня 1993 р.

     У кримінальному судочинстві застосовується той процесуальний закон, який є  чинним у період провадження в  кримінальній справі, а також закон  тієї держави, в якій проваджуються попереднє слідство та судовий розгляд (здійснюється кримінальний процес), незалежно від місця вчинення злочину.

     Згідно  зі ст. З КПК України провадження  в кримінальних справах на території  України здійснюється за правилами  КПК України незалежно від місця вчинення злочину.

     При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний  закон, який діє відповідно під час  дізнання, попереднього слідства або  судового процесу. Кримінальне судочинство  може здійснюватися в межах установлених законом термінів давності притягнення до кримінальної відповідальності строки давності не застосовуються до військових злочинів і злочинів проти миру і людства.

     Норми КПК України застосовуються при  провадженні в справах про  злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності, а також у справах про злочини осіб без громадянства.

     Розслідування і процесуальне провадження щодо злочинів, скоєних на морських, повітряних чи річкових суднах, які перебувають за межами України, але під прапором України, здійснюється з застосуванням кримінально-процесуального законодавства України, окрім випадків вчинення екіпажем чи пасажирами судна в територіальних водах іншої держави злочинів проти такої держави чи інтересів, захищених її законами, коли можливе застосування відповідно до міжнародних угод юрисдикції правоохоронних органів держави, де знаходиться судно.

     Кримінальне судочинство здійснюється відповідно до принципу рівності громадян перед  законом і судом.

     Іноземці  та особи без громадянства, що перебувають  на території України, користуються тими ж правами і свободами, а  також несуть ті ж самі обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не визначено в окремих законах. Іноземцям гарантується недоторканність особи, житла, невтручання в особисте життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їхньої, гідності нарівні з громадянами України.

     Іноземці, що вчинили злочини, відповідають на загальних підставах. Як виняток із змагального правила, законодавство стосовно деяких категорій громадян передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і встановлюється статус недоторканності.⁴ 
 
 
 
 
 

Розділ 3. Процесуальна форма та процесуальні гарантії

     Порядок провадження у кримінальній справі називають ще процесуальною формою діяльності органів досудового слідства, прокуратури та суду, а також усіх осіб, які беруть участь у справі. Кримінально-процесуальна форма являє  собою правовий режим кримінально-процесуальної діяльності, що включає виконання певних процесуальних умов, дотримання юридичних процедур та забезпечення гарантій при провадженні у кримінальній справі. Загальність кримінально-процесуальної форми полягає в тому, що під час розслідування та розгляду кримінальних справ застосовуються єдині для певної категорії справ правила судочинства. Єдність названої форми обумовлена віднесенням питань регулювання кримінального судочинства до виключної компетенції Верховної Ради України.

     Обов’язковість кримінально-процесуальної форми міститься у вимозі точного і неухильного виконання її приписів.

     Процесуальна  форма визначає провадження слідчих, судових та інших процесуальних  дій, а також порядок кримінального  судочинства в цілому. Процесуальна форма гарантує права та законні інтереси всіх осіб, які беруть участь у справі, у тому числі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідків, експертів та інших учасників процесу, додержання вимог повноти, всебічності та об’єктивності розслідування справ про злочини, постановлення законного, обґрунтованого та справедливого вироку.