Кримінальне та процесуальне право за Салічною правдою

                    Міністерство освіти і науки України

                         Національний авіаційний університет

                          Інститут міжнародних відносин

                  Факультет міжнародної інформації і права

                           Кафедра міжнародного права 
 
 
 

                                       Курсова робота

            з дисципліни: «Загальна історія  держави і права»

                                              на тему:

«Кримінальне  та процесуальне право за Салічною правдою» 
 
 
 
 
 
 

                                                                                Коптєва Світлана Сергіївна

                                                                               Студентка І курсу групи 105                         

                                                                                Науковий керівник:

                                                                                к.і.н., доцент

                                                                     Широкова-Мурараш Ольга Геннадіївна 

                                            Київ 2008

                                     План 
 

Вступ....................................................................................................................3стр

   1. Салічна правда – одна з  найдавніших правд. Загальна характеристика  Салічної правди………………………………….…………………………….4 стр

   2. Кримінальне право за Салічною правдою……………………………….9 стр

           2.1. Види злочинів і покарань………………………………………….9 стр

           2.2. Залежність покарань від класового  походження потерпілого і            злочинця………………………………………………………………………...13 стр

     3. Процесуальне право за Салічною правдою…………………………....15 стр

           3.1. Судовий процес…………………………………………………… 15 стр

 Висновки……………………………………………………………………….20 стр

Список  літератури……………………………………………………………...21 стр

Додатки…………………………………………………………………………22 стр 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                   Вступ 

Історія кожної держави неймовірна цікава й  надзвичайна різноманітна.

Кожна держава має свої окремі джерела  права. Основним з найголовніших  джерел права франкської держави  – є Салічна правда. Саме завдяки  знанням тодішніх правових звичаїв та законів, ми можемо сьогодні встановлювати власні для створення могутньої держави, опираючись на знання вчених та мудреців того часу, порівнюючи їхні погляди з нашими й не допускаючи їхніх помилок. 

Об’єктом  цієї роботи є одна з найдавніших варварських правд - Салічна правда, а предметом роботи стали саме кримінальні та процесуальні відносини за Салічною правдою.

 Завданням  роботи є:

1) розглянути  загальні характеристики Салічної  правди

2) конкретно  розглянути особливості кримінального права за Салічною правдою, а саме час виникнення, спосіб складення, структура Салічної правди

3) дізнатися  про особливості процесуального  права за Салічною правдою,  а точніше докладніше розглянути  судовий процес у Франкській  державі.

Для дослідження цієї теми використовувалися методів наукового дослідження, аналізу, методу наукового пізнання

В роботі були використані праці Шевченко О.О., Хоми Н.М.,

Корецького  В.М. Основним джерелом цього дослідження  стали публікації статей Салічної правди. 
 
 
 
 
 

Розділ 1. Салічна правда – одна з найдавніших  правд. Загальна характеристика Салічної правди 

Найважливішим джерелом права у франкській монархії були так звані варварські правди – записи звичаєвого права варварських  племен.

З усіх “варварських правд” особливу цінність для історико-правової науки являє Салічна Правда - найважливіше джерело наших знань про суспільний й державний устрій франків в період Меровінгів, частично й Каролінгів. Lex Salisa – одна з найдавніших варварських правд, складена в період правління Хлодвіга (481-511) у V-VI сторіччі. Вона виникла у Салічних франків. Хто такі франки? Це група дрібних німецьких племен, що поселилися на півночі Галії у IV сторіччі в якості союзників Римської імперії. Під керівництвом Хлодвіга з династії Меровінгів, одне з цих племен – салічні, чи поморські, франки (від лат. Salum – море) – завоювало більшу частину Галії, створивши таким чином Франкську державу. У державі, само собою, повинні бути свої закони. Ними й стала збірка давніх звичаїв, оброблених під впливом римського права й християнської релігії. Вона представляє собою записи судових звичаїв салічних франків. Такі види збірників судових звичаїв були в наявності й у інших германських племен (бургундів, аллеманів, рипуарських франків, вестготів, баварів, тюрингів, саксів). Усі ці «Варварські правди» (Leges barbarorum) складені по казуїстичному шаблону, без якої-небудь суворої системи.

По своєму змісту Салічна Правда відображає таку стадію розвитку одного з германських  племен, яка близька до стадії, описаної Тацитом.

Існує декілька видань тексту Салічною Правди. Першопочатковий текст цієї пам’ятки не зберігся. Варіанти, що дійшли до нас  є компіляціями й представляють  собою скорочені чи розширені (шляхом «додавання») обробки зниклого давнього тексту. [7, с.7]

Основний  текст Салічної Правди являє собою  розрізнений і безсистемний запис  звичаїв, які складалися в основному  ще до утворення Франкської держави, а

також тих звичаїв, які виникли в  період формування класового суспільства  й утворення держави. Тому її зміст відображає той соціальний і правовий лад, який характеризує перехід від первіснообщинного ладу до класового суспільства. Вона розкриває процес розкладу первіснообщинної власності і виникнення приватної власності, ріст майнової нерівності.

Одне  з головних її завдань – захист приватної власності, яка прийшла на зміну колективній власності.

Салічна Правда – це судове керівництво  для суддів. Водночас вона не є збірником  систематизовано викладених правових норм, які стосуються всіх сторін ранньокласового суспільства. ЇЇ неповнота, фрагментарність, безсистемність – результат тієї правової основи, на якій вона укладалася.

Зафіксувати все розмаїття звичаїв було неможливо. Особливо якщо врахувати, що записувалися вони у формі конкретних юридичних  казусів, узятих безпосередньо з життя.

Найбільш  яскраво соціально-класові розбіжності  у ранньокласовому суспільстві  франків, як свідчить Салічна Правда, проявлялися у положенні рабів. Рабська праця, проте, не набула широкого розповсюдження. Раба на відміну від  вільного франка рахували як річ. Салічна правда вказує також на наявність у франків інших соціальних груп: служива знать, вільні франки (общинники) та напіввільні лети. Відмінності між ними були не стільки економічними, скільки соціально-правовими. Вони були зв’язані головним чином з походженням та правовим статусом особи або тієї соціальної групи, до якої ця особа належала. Важливим фактором, який впливав на правові відмінності франків, стала належність до королівської служби, королівської дружини, до державного апарату, що тільки зароджувався.

Право франків свідчить про початок  майнового розшарування франкського  суспільства. Разом з тим Салічна  Правда свідчить про достатню міцність общинних порядків, про общинну власність  на поля, луки, ліси, пустощі, про парні права общинників-селян на общинний земельний наділ. Саме поняття приватної власності на землю у Салічній правді відсутнє.

Більшість приписів Салічної Правди присвячено охороні права власності на різні  рухомі речі. У них з усіма подробицями  розглядуються випадки крадіжки крупної рогатої худоби, а також овець, кіз, собак та ін.

У Салічній Правді нічого не говориться про купівлю-продаж землі. Інститут спадкування землі  тільки зароджувався.

Відомі  рукописі діляться на 5 груп:

     1. Давній текст, в який входять 65 статей.

     2. Той же текст, але вже з  явними християнськими вставками  (покарання за злочини, скоєні  проти церкви, за убивство духовних  осіб і т.д.).

     3. Скорочений варіант «Правди».

     4. Пізніший виправлений варіант,  що виник у VIII сторіччі.

     5. Компілятивна група (до неї  відносяться рукописи, що зберігаються  у Санкт-Петербурзькій Російській  національній бібліотеці ім.М.Є.Салтикова-Щедрина).

Коли  виникла «Правда»? Вона виникла у  VI сторіччі. Але є у «Правді» статті й найдавніші й пізніше внесені; якщо уважно читати текст, то він сам багато розповість. Так, у титулі 46 згадується р. Луара, а це означає, що «Салічний закон» не міг виникнути раніше 507 року, коли Хлодвіг на Лаурі вів війну з вестготами, які жили на Луарі (Тулузьке королівство). У багатьох статтях говориться про сильну королівську владу, що не могло бути раніше заснування королівства наприкінці V сторіччя. Нова монетна система з рахунком на солід, що дорівнює 40 динаріям, руйнує можливість більш раннього виникнення, тому що такого співвідношення до 481 року, мабуть, не було. Виноград, який згадується в «Законі», не зростав на Салічній землі  навіть в середині VI сторіччі, хоча у країні по Мозелю він оброблявся вже у IV сторіччі. Таким чином, виникнення пам’ятки доводиться віднести до періоду між 507 та 511 років.

Про спосіб складення «Правди» розповідає пролог, що франки, прийнявши хрещення, на трьох  судових зібраннях у різних місцях (для того, щоб більша 

частина населення виразила свою думку) на обговоренні встановили Салічний закон. Назва pactus (договір) вказує саме на такий – об’єднуючий – характер.

Оскільки  запис «Правди» був  спровоцирован  визначеним актом, то до неї входять  також постанови, нові для звичайного (від слова «звичай») права, наприклад, юридичний матеріал, який ще не встиг отримати обов’язковий характер.

Як побудована «Правда»? Вона ділиться мовби на дві  частини:

   1) система штрафів, що повторюється  статтею про виклик на суд,  так як з цього починається  судова процедура.

   2) постанови про судове виробництво, о штрафах за образу посадових осіб, о правообов’язках у сімейних відносинах.

Сферою  дії «Правди» були області Турне  та Камбре, землі на північ від них  та країна по Мозелю, частина якої разом  з містом Пуассоном була завойована у 486 році. У королівстві  Хлодвіга вона була загальнодержавним законом. У історії права «Правда» зіграла видатну роль. Її вплив випробували Рипуарська, Баварська, й інші «Правди». У IX сторіччі Lex Salica становиться франкським законом, у XІ витісняє всі інші «Правди», окрім Лангобардської. Їй прийшлось витримати боротьбу з так званим персональним принципом, по якому людина на чужині жив по закону своєї батьківщини. Принцип цей, очевидно, міг би гарантувати права салічним франкам за межами «рідної» території, але «Правда» вже була одержавлена, й цей принцип заважав би єдності права. [4, c.48 – 50]

Її зміст  відображає соціально-економічні і  політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави  і права. Салічна Правда відображає дуже архаїчні відносини в середовищі франків, які стоять на порозі класового суспільства. Це джерело свідчить про сильну майнову диференціацію, про початок розпаду родових і общинних зв’язків.

Крім  того, вона є найважливішим документом для вивчення майнових відносин ранньофеодального  періоду, землеробської общини, прав і обов’язків франків-общинників і членів родової спілки, стародавнього і вкрай примітивного

судоустрою  і судової процедури. Але попри  весь примітивізм вона є справжньою історичною знахідкою; першоджерелом, з якого беруть початок джерела права феодального суспільного ладу Європи. 

Салічна правда – найважливіше джерело права  у франкській монархії, що складене у V-VI столітті. Основний текст Салічної Правди- це розрізнений і безсистемний запис звичаїв. Одним з головних її завдань Салічної правди є – захист приватної власності. Більша частина Салічної Правди присвячена охороні права власності.

Салічна правда - найважливішим документом для вивчення майнових відносин ранньофеодального періоду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 2 Кримінальне право за Салічною Правдою.

Види  злочинів і покарань

Салічна правда, як більшість інших варварських  правд, була насамперед зводом кримінальних покарань. Покарання за варварським  правом переслідувало двояку ціль:

• вони повинно було спокутувати провину злочинця, щоб задовольнити родичів потерпілого (щоб запобігти нескінченної кровної помсти або само розправи);
• воно повинно оберігати дотримання «королівського миру», тобто встановленого і визнаного владою суспільного порядку.

Більша  частина статей Салічної Правди присвячена злочинам і покаранням.

Аналіз  «Правди» дозволяє виділити такі види злочинів: 
1) злочини проти особи (до них відносяться вбивства, зґвалтування, нанесення каліцтв, обмова, образа, викрадення вільних людей, зазіхання на честь, гідність і свободу). 
2) злочини проти власності (серед них особлива увага приділяється крадіжці, пограбуванню, підпалу і заподіянню шкоди майну).

3) проти  моралі

Під злочином Салічна Правда розуміє образу, шкоду, завдану особі чи майну іншого, порушення «королівського миру». Відповідно від покарання розуміється відшкодування (композиція) за образу, за шкоду (faidus – ворогування , помста), своєрідний відкуп від можливої помсти з боку ображеного чи його родичів і штраф, сплачуваний за порушення «королівського миру» (fritus).

Водночас у Салічній Правді виокремлюється ряд правопорушень, наближених до поняття злочину у власному розумінні цього слова, вже згадуються покарання у вигляді державної кари за вчинене. 
 
 

В Салічній Правді містяться й непрямі вказівки на військові злочини, наприклад дезертирство. Звичайна образа словом «дезертир» мала наслідком штраф.

Головним  видом покарання був викуп (визнаний як судовий штраф). Цей викуп був  більший або менший за розміром в  залежності від суспільної оцінки небезпеки  злочину: його характеру, його наслідків. Особливий зміст полягав у призначенні викупу за вбивство – він носив специфічну назву вергельд. Вергельд сплачувався вже не самому потерпілому, а його дітям і ближчим родичам, а у випадку відсутності останніх частина відходила до королівської скарбниці. До виплати вергельду міг бути засуджений тільки повноправний вільний франк. По відношенню до  невільного населення (рабів, літів) застосовувалися інші покарання: старта, кастрація, биття батогоми й катування. Але якщо й вільний общинник був настільки бідний, що не міг заплатити присудженого йому (а родичі не ручалися за нього і не допомагали йому у виплаті вергельда), то і франків карали на страту.

В капітуляціях франкських королів були встановлені  вже єдині для усього населення  покарання за такі злочини, як державна зрада, дезертирство з армії, підробка монети, лжесвідчення. Покарання за них передбачалось у вигляді смертної кари і калічення.

Особливим захистом користується майно, що знаходиться  в будинку і на обгородженій ділянці. Серед майнових злочинів основне місце займала крадіжка. Крадіжка зі зломом або з обгородженої ділянки каралася підвищеним штрафом. [9, c.238]. Штрафи тут залежали від вартості і значимості майна, яке було вкрадене, але також і від того, із закритого або відкритого помешкання було вкрадено, із зломом або без, відсутність. Спеціальні штрафи призначалися зр грабіж – несподіваний напад і відбирання майна. Грабіж вдома прирівнювався за штрафом до вбивства. Нарівні з пограбуванням переслідувався і підпал, на тому ж рівні знаходилося і конокрадство (як особливо небезпечний для військового ополчення злочин). Злочином вважалося і незаконне вторгнення в чуже «огороджене місце». Закінчений злочин

(приховання  вкраденого в себе дома) також  потроював штрафи. Крім цього,  в усіх випадках приписувалося відшкодовувати вартість украденого або ушкодженого майна: виногради, скошеної трави і т.д.

При встановленні розміру штрафу враховується також  вартість.

Казуїстичний  характер Салічної Правди виключав чіткі  формулювання загальних положень, які стосувалися б усіх злочинних дій. Проте аналізуючи деякі конкретні склади злочинів, можна дійти висновку, що у франків вже існувало поняття форми вини – умислу і необережності, замаху на злочин, співучасті, обставин, що обтяжують або пом’якшують злочин. Так «необережне» завдання вільним шкоди тварині іншої людини передбачало звичайне відшкодування шкоди її господарю. Обставиною, що пом’якшує вину, було у цьому разі зізнання.

У той  же час у Салічній Правді вже містилися  відповідальність навіть за відсутності вини, коли, наприклад, покаранню підлягаються усі, хто був на місці ґвалтування жінки «гуртом», якщо вони були у цьому «гурті» і не знали про скоєння насилля. Співучасник, який здійснив замах на злочин, чи просто особа, яка мала намір вчинити злочин, каралися, як правило, менш суворо, ніж виконавець злочину. Разом з тим особа, яка підбурювала до крадіжки чи вбивства за допомогою підкупу, каралася суворіше, ніж виконавець злочину.

Однією  з обставин, що обтяжують злочини, було порушення загальновизнаних понять честі – напад на людину, яка спить, жінку, дитину, глум над трупом.

Певна частина злочинів відповідно до Салічної Правди належить до посягань на особу. Це, насамперед, вбивство, розмір вергельду, який залежав не тільки від соціального  становища убитого, а й від його віку, статі. Життя вільного франка охоронялося вельми значним вергельдом, що дорівнював 200 сол. Венгельд за вбивство франка, який перебував на королівській службі, потроювався. Багаторазово збільшувався вергельд за життя королівського дружинника під час воєнних походів, а також за вбивство представника католицького духовенства. Дев’ятикратий вергельд передбачався за «вбивство гуртом» особи, яка перебувала на королівській службі, у його будинку.

Особливу  групу злочинів становили злочини проти моралі. До них належали як «насилля над вільною дівчиною» так і сожительство з нею «з її доброї волі».

Для порівняння можна сказати, що образа жінки «пособницею  відьми» каралися майже втричі більшим  штрафом, ніж насилля над нею. [7, c.15]. Раб, який вчинив насилля над чужою рабинею, після чого настала її смерть каструвався або сплачував 6 сол. Крім того, вступ у явний шлюб із рабом або рабинею призводив до втрати волі. Невільних за такі злочини, крім малих штрафів, кастрували.

Говорячи  про покарання, слід відзначити чітко намічену тенденцію майже повної заміни штрафами усіх старих покарань родового устрою. Штраф мав запобігти кровній помсті, самосуду, тривалим суперечкам серед франків, небажаність яких посилювалася їх відносною нечисленністю серед підкорених галло-римлян. Деякі статті Салічної Правди прямо давали відсіч самосуду, наприклад, каралася спроба самовільно увести чужу худобу, яка спричинила потраву полю, відібрати свою тварину у власника без суду у разі «переслідування по сліду» злодія. [7, c.16]

Салічна правда передбачає також такий вид  покарання, як вигнання з общини або  оголошення людини поза законом. Такій  людині не можна було давати їжу  і притулок, навіть дружина і батьки штрафувалися за допомогу їй.

Як правило, кровна помста і вигнання з общини у вигляді основного засобу примусу  при первіснообщинному ладі замінюється  системою штрафів. Проте ще зберігаються пережитки первіснообщинного ладу: 
а) якщо вбивця не в змозі сплатити штраф за вбивство, то він розплачується своїм життям; 
б) найближчі родичі беруть участь у сплаті “вергельду” (штрафу) і в його одержанні; 
в) у випадку оголошення людини поза законом, вона підлягає вигнанню з общини із забороною кому б то не було приймати її. 
Смертна кара через повішення, колесування застосовується як покарання в основному до рабів. Вона прямо приписувалася лише в окремих випадках за

злочини, скоєні вільними, наприклад, у разі підпалення або неявки після виклику  до суду. 

При вчинені  майнових злочинів поряд зі штрафом вимагалося відшкодовування вартості вкраденого та інших збитків. За нанесення тілесних ушкоджень вільному, злочинець поряд зі штрафом мав відшкодовувати витрати на лікування.

Салічна Правда не встановлює загальних принципів  для кваліфікації злочинів і призначення покарань. Проте аналіз її статей дозволяє виділити деякі принципи: 
а) суб’єктами злочинів є не тільки вільні, але й залежні люди (мети) і раби;

б) відповідальність перед королем за порушення наступала з 12-річного віку; 
в) покарання, як правило, не залежало від провини і призначалося лише за кінцевий результат дії, яка спричиняє шкоду особистості або майну.

Але в  ряді випадків при призначенні покарання  враховувався характер наміру і тяжкість заподіяної шкоди. Заподіяння “злого”  наміру тягло за собою тяжке покарання. Наприклад, за крадіжку із закритого приміщення передбачався штраф утричі більший, ніж за крадіжку з відкритого приміщення. 
Звертає на себе увагу надмірна тяжкість матеріального покарання. 
Найнижчий штраф за крадіжку складав 3 соліди, а за вбивство – 200 солідів. Якщо мати на увазі те, що вартість бика становила 2 соліди, а корови – 3 соліди, то ці штрафи були надто обтяжливі. 
Виникнувши при родовому ладі, штрафи в умовах переходу від колективної власності до приватної стають ефективним засобом захисту приватної власності й особи імущих людей, знаті, яка феодалізувалася. 

ЗАЛЕЖНІСТЬ  ПОКАРАННЯ ВІД КЛАСОВОГО ПОХОДЖЕННЯ ПОТЕРПІЛОГО І ЗЛОЧИНЦЯ. 
 
Салічна Правда формально визначила рівність усіх перед законом (закон захоплює дії усіх). Водночас Салічна Правда закріплює сформовану суспільну

нерівність  і при визначенні наслідків злочинних  зазіхань виходить із класового становища  злочинця. 
 
Розмір вергельду (ціна людини) визначався в першу чергу соціальним становищем убитого. За вільного – 200,100 солідів, за королівського охоронця, графа – 600 солідів, за вбивство римського колона – 63 соліди. За вбивство раба сплачувалося 35 солідів хазяїну на відшкодування понесеного ним збитку. [7, c.16] 

Покарання різнилося і в залежності від  суспільного становища злочинця. Рабам загрожували тілесні покарання і навіть смерть за такі злочини, за які вільні сплачували тільки штрафи. 
У Салічній Правді у багатьох статтях при визначенні покарання за злочини вказується на класову нерівність. Крадіжка рабів прирівнюється до крадіжки коня чи запряжену тварину (Х). Окремо Салічна Правда говорить про злочини вчинені вільними (наприклад -ХІ) та рабами (наприклад - ХІІ). Вільний за крадіжку сплачував штраф, а раб, окрім повернення заподіяної шкоди, отримував ще 120 ударів батогом, розтинений на лавці. Якщо сума крадіжки перевищувала 40 динарів, раба могли навіть каструвати. 
Таким чином, суспільна нерівність у Франкській державі відображається і при визначенні наслідків злочинних зазіхань.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3 Процесуальне право за Салічною Правдою

Судовий процес. 
Варварські правди, так само як і королівське законодавство, існувало в просторі традиційної, що прийшла із додержання часів, судової організації. Судові установи практично збігалися з органами общинного самоврядування, а в процесі зміцнення державності суд ставав домінуючою функцією територіальних народних зборів.

Судові  збори франків були двох типів:

1) окружні,  під головуванням особливого  старійшини – тунгіна, а пізніше  – королівського графа

2) сотенні,  під головуванням центенарія, або сотника

На зборах могли бути присутніми усі вільні повноправні общинники, присутність  навіть ставилася їм за обов’язок  під загрозою штрафів. Безпосередньо  суддями були не члени зборів, а  особливиі традиційні знавці права  – рахінбурги, їх правове судження ухвалювалося (або не ухвалювалося) народом.