Кримінальна відповідальність за перешкоджання професійній діяльності журналістів

Зміст

Вступ…………………………………………………….………...……………….3

1. Загальна характеристика статті 171 КК України ……………………………6

2. Об’єкт злочину………..……….………..……………………………………....8

3. Об’єктивна сторона злочину…………………..………..……………………14

4. Суб’єкт і суб’єктивна сторона злочину………….…………………………..18

5. Правозастосування статті 171 КК України……………………………….…20

Висновок…………………………………………..…………………………...…26

Список використаної літератури…………………………………………...…28 
Вступ

Журналістів без перебільшення можна назвати чи не найголовнішою ланкою в інформаційних відносинах, оскільки саме він є посередником у донесенні інформації до широкого загалу. Тому його професійна діяльність перебуває під державною охороною, і за перешкоджання якій передбачена не лише дисциплінарна, цивільно-правова чи адміністративна відповідальність, а й кримінальна, що само по собі вже підкреслює значимість і важливість журналістської діяльності у суспільстві.

Стаття 171 Кримінального  кодексу України передбачає кримінальну  відповідальність за перешкоджання  законній професійній діяльності журналістів. До речі, старий Кримінальний кодекс 1960 р., який діяв в Україні до 2001 р., такої статті взагалі не містив. Журналіст, з одного боку, виконує одну з найважливіших функцій – інформування громадян про події у суспільстві, а з іншого боку – це досить важка, стресова і небезпечна робота. Не дарма ст. 12 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» серед специфічних рис та умов журналістської діяльності виокремлює «прояви тиску, погрози та безпосередні загрозливі дії проти журналіста у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків». Тому встановлення кримінальної відповідальності за перешкоджання роботі журналіста є ще однією державною формою захисту журналістів від протиправних дій з боку окремих осіб.

На жаль, на практиці 171 стаття КК України застосовується нечасто, через що в середовищі ЗМІ її називають «мертвою». Дослідник медіа-права Дмитро Чоповський це пов’язує із звичайною необізнаністю слідчих зі специфікою правового регулювання журналістської діяльності. Є й інша думка, яку озвучують медіа-дослідники: владі не вигідно показувати реальну статистику перешкоджань законній професійній діяльності ЗМІ з огляду на її репутацію у міжнародних колах, тож ця проблема замовчується і офіційно майже не коментується.

Актуальність дослідження. Окреслена проблема норми кримінального права, що стосується перешкоджання законній професійній діяльності журналістів заслуговує на ширшу артикуляцію, тим більше з огляду на найсвіжішу статистику - зафіксовано значне зростання кількості випадків порушення прав журналістів: втричі збільшилася кількість перешкоджань журналістам виконувати свої професійні обов’язки.

Останні дослідження  із вказаної проблематики проводяться  в основному в аспекті правових питань ЗМІ, а це праці Т. Приступенко, О. Кузнєцової, В. Іванова, значну практичну цінність становлять видання журналістських організацій, матеріали тренінгів та семінарів для ЗМІ. Важливим джерелом інформації є статичні дані Інституту масової інформації.

Мета дослідження. Робота покликана дослідити положення 171 статті КК України з огляду теорії кримінального права; проаналізувати суперечливі моменти у її трактуванні та вказати на її недоліки й потребу доопрацювання, особливо з огляду новітніх мас-медійних тенденцій. Завданням роботи є виділення об’єкта злочину, об’єктивної сторони, суб’єкта, суб’єктивної сторони злочину, відповідальності за вчинення; окреслення суперечностей у трактуванні ст. 171 КК України, проаналізувати типові випадки її правозастосування, виокремити правові аспекти, вирішення яких могло б покращити ситуацію з медіабезпекою саме згідно цієї статті.

Об'єктом  дослідження є кримінальна відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Предметом дослідження є стаття Кримінального кодексу України, її аналіз з огляду теорії кримінального права. Також в роботі аналізується практичний аспект застосування цієї норми та її недієвість.

У роботі використано  діалетико-логічний науковий метод, який дав можливість дослідити норму кримінального права із врахуванням процесів, які мають вплив на його розвиток, виділити основні тенденції та зробити висновки; емпіричний метод, що дозволив узагальнити та систематизувати практику правозастосування 171 статті КК України та метод традиційного аналізу документів, який дозволив проаналізувати змістове навантаження положень згаданої статті.

Практичне значення дослідження полягає, насамперед, в систематизації теоретичних знань про кримінальну відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Це повинно сприяти більш фаховій роботі журналістів та їхнім відносинам з причетними до інформаційного середовища людьми.

Робота складається  з п’яти розділів. Перший розділ дає загальну характеристику статті 171 КК України з огляду на теорія кримінального права. Наступні – «Об’єкт злочину», «Об’єктивна сторона злочину» та «Суб’єкт і суб’єктивна сторона» розкривають ознаки складу досліджуваного злочину. Останній розділ стосується застосування 171 статті КК України та її практичної недієвості та недосконалості.

1. Загальна характеристика статті 171 КК України

Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів  визнається КК України злочином згідно з статтею 171 КК України. Ця стаття належить до Розділу V Особливої частини Кримінального кодексу України. Ця частина має назву «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина».

Стаття 3 Конституції  України проголошує, що людина, її життя  і здоров'я, честь і гідність, недоторканність  і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Закріплені у другому розділі Конституції України (статті 21—62) права та свободи людини і громадянина гарантуються і захищаються чинним законодавством. Однією з таких гарантій є кримінально-правовий захист конституційних прав і свобод від злочинних посягань.

Родовим об'єктом злочинів, визначених Розділом V Особливої частини КК України є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина.

Залежно від їх безпосереднього об'єкта, всі злочини, передбачені цим Особливої частини КК, можна поділити на такі види:

• злочини, які посягають на виборчі права громадян (ст.ст. 157— 160 КК України);
• злочини, які посягають на трудові права громадян (ст.ст. 170—175 КК України);
• злочини, які посягають на інші особисті права і свободи людини і громадянина (ст.ст. 161—169, 176—184 КК України).¹

Відтак перешкоджання  законній професійній діяльності журналістів  слід віднести до другої групи –  злочинів проти трудових прав громадян. Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують законну професійну діяльність журналістів. Гарантією такої діяльності є закріплене в ст. 34 Конституції України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Стаття 171 КК України, як і переважна більшість норм Особливої  частини КК — заборонювальна норми  — норма, яка у своїй диспозиції встановлює необхідну сукупність специфічних  ознак складу злочину, а у санкції  — види та розміри покарання, які  можуть бути призначені судом винній особі за вчинення діяння, що містить саме ці специфічні ознаки.²

Досліджувана стаття складається з двох частин. У частині 2 стаття «Перешкоджання законній професійній  діяльності журналістів» містить кваліфікований вид злочину.

Стаття містить просту диспозицію у першій частині, яка називає суспільно небезпечне діяння, за яке передбачено кримінально відповідальність, та описову у другій.

Також досліджування  стаття КК України містить альтернативні  санкції в обох частинах. У санкції обох частин вказані три відносно-визначених видів покарання.

Санкції за злочини проти журналістської діяльності, то КК передбачає три види покарань для кожної з двох форм протиправних дій:

Слід зазначити, що по кожній з форм злочину призначається  лише одне з трьох основних видів  покарань; поєднувати їх не можна. Крім того, ст. 171 КК не передбачає призначення  додаткових видів покарань, які застосовують додатково до основного. За видами покарань можна зробити висновок, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 171 КК, є більш тяжким порівняно із злочином, передбаченим ч. 1 цієї статті. Крім того, враховуючи, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 171 КК, може вчинити службова особа, за його споєння передбачена така санкція як позбавлення права обіймати певні посади, яка може бути застосована лише стосовно службових осіб.

Характерним є  й те, що штраф та позбавлення  права обіймати певні посади, які можуть бути як основними, так і додатковими видами покарань, у цьому випадку виступають лише як основні види покарань.

Склад цього  злочину – формальний. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідних  дій, передбачених ст. 171 КК, без настання відповідних негативних наслідків.

2. Об’єкт злочину

Відповідно  до ст. 34 Конституції України кожен  має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Для журналістів поширення інформації – професійний обов'язок.

Об'єкт злочину — це суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. Науково-практичний коментар до статті 171 КК України визначає об'єктом злочину суспільні відносини в сфері забезпечення конституційних прав громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Іншими словами, об’єктом злочину, передбаченого цієї статтею, є встановлений порядок здійснення законної професійної діяльності журналіста. Цей порядок забезпечує конституційне право громадян відповідно до ст. 34 Конституції України. Тому не дивно, що цей злочин в структурі КК України віднесено до злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.

Порядок здійснення законної професійної діяльності журналіста встановлений кількома основними законодавчими актами:

• Законом України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657- XII;
• Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» від 16 листопада 1992 р. № 27820X11;
• Законом України «Про інформаційні агентства» від 28 лютого 1995 р. № 74/95-ВР (далі – Закон про агентства);
• Законом   України   «Про   телебачення   і   радіомовлення»   від 21 грудня 1993 р. № 37590-ХП;
• Законом України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР.

Ключовою особою в розрізі даного виду злочину  є особа журналіста. Ст. 171 КК України  не встановлює будь-яких обмежень стосовно журналістів, яким перешкоджають у здійсненні своєї діяльності. Ця стаття стосується журналістів як друкованих ЗМІ (газет, журналів), так і журналістів аудіовізуальних ЗМІ (радіо, телебачення). Такий поділ ЗМІ встановлено ст. 20 Закону про інформацію. Оскільки ст. 171 КК  України не містить норми про те, що злочини можуть здійснюватися стосовно журналістів лише ЗМІ, то під її дію підпадають і журналісти інформаційних агентств. Практично всі вище перелічені законодавчі акти дають своє визначення «журналіста»:

Таким чином, з  наведених вище визначень «журналіста» можна визначити декілька спільних для всіх журналістів рис:

1. журналіст – це завжди творчий працівник;
2. журналіст – це працівник, який збирає, обробляє і створює інформацію;
3. журналіст – це працівник необов’язково штатний, він може бути позаштатним або взагалі діяти за іншим видом уповноваження;
4. належність журналіста підтверджується спеціальним (єдино не визначеним) документом, виданим організацією, яку він представляє, - журналістським посвідченням.

Тому, коли йдеться про злочини проти журналістів, всі ці ознаки стосовно конкретної особи мають бути наявними у сукупності.

Крім того, особи, які є журналістами, повинні здійснювати  не будь-яку, а професійну діяльність і лише таку, яка відповідає чинному  законодавству. Законною є така діяльність журналістів, яка спрямована на реалізацію ними своїх повноважень в інформаційній сфері і здійснюється засобами та в порядку, передбачених законом. Тобто такою є діяльність журналіста по збиранню, створенню, редагуванню, підготовці інформації до друку та видання друкованих засобів масової інформації з метою її поширення серед читачів.

Відповідно  перешкоджання незаконній журналістській діяльності (наприклад, закликам журналіста до захоплення влади) складу злочину  не утворює.

Так само незаконною є діяльність журналіста засобу масової  інформації без державної реєстрації цього засобу, так само як і діяльність журналіста після припинення державної  реєстрації засобу масової інформації в порядку, встановленому законом (за рішенням засновників або рішенням суду).

Професійну  діяльність журналіста виявляє себе у реалізації прав та дотримання обов’язків. Так права та обов’язки журналіста друкованого ЗМІ передбачені  ст. 26 Закону про пресу; права і  обов’язки телерадіожурналіста  – в ст. 58 та ст. 60 Закону про телебачення; а щодо журналістів інформаційних агентств, то відповідно до ст. 21 Закону про агентства «вони мають права та виконують обов’язки, визначені чинним законодавством про пресу, телебачення і радіомовлення».

Перелік та об’єм прав і обов’язків абсолютно не залежить від того, яке місце в інформаційному просторі займає газета, телеканал чи агентство, яка їх аудиторія, тираж, сфера розповсюдження чи залежно від інших подібних чинників. До того ж, перелік прав журналіста в законах не є вичерпним, що передбачає реалізацію журналістами й інших, не зазначених у законах прав, які прямо не суперечать їм. Однак попри це все ж можна вивести універсальний перелік прав та обов’язків працівників інформаційного середовища.

Журналіст має право:

1. на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації;
2. відвідувати державні органи влади, органи місцевого та регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;
3. відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;
4. на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначається чинним законодавством України;
5. переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;
6. на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;
7. за пред’явленням редакційного посвідчення перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;
8. на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду;

Журналіст зобов’язаний:

1. дотримуватися програми діяльності ЗМІ, у трудових або інших договірних відносинах, з яким він перебуває, керуватися положеннями його статуту;
2. подавати об’єктивну і достовірну інформацію;
3. задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;
4. відмовлятися від доручення керівництва, якщо воно не може бути виконано без порушення закону;
5. виконувати обов’язки учасника інформаційних відносин, передбачених ст. 44 Законом про інформацію, а саме:

• поважати інформаційні права інших суб’єктів та використовувати    інформацію    згідно    з    законом    або договором;

• забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин ( ст. 5 Закону про інформацію – гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об’єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації);
• забезпечувати доступ до інформації усім споживачам; зберігати    інформацію    в    належному    стані    протягом встановленого   терміну   і   надавати   іншим   громадянам, юридичним      особам      або     державним      органам     у передбаченому законом порядку;
• компенсувати      шкоду,      заподіяну      при      порушенні
• законодавства про інформацію.

6. утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо.

Журналіст несе відповідальність в межах чинного  законодавства за перевищення своїх  прав і невиконання обов'язків.

3. Об’єктивна сторона злочину

Об’єктивна  сторона злочину – це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причиновий зв’язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

До ознак  об'єктивної сторони злочину відносять:

• суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на той чи інший об'єкт;
• суспільно небезпечні наслідки;
• причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками; (у злочинах із матеріальним складом).
• засіб, місце, час, обстановка, засоби і знаряддя вчинення злочину.

Об’єктивна  сторона цього злочину може виражатися у двох формах:

1. умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналіста;
2. переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою.

Умисне перешкоджання  законній професійній діяльності журналіста полягає в умисному порушенні  їхніх прав під час виконання ними своїх професійних обов’язків. Склад злочину утворює будь-яка суттєва перешкода, вчинена умисно, незалежно від мотивів і способів вчинення такої перешкоди. При цьому перешкоди для здійснення діяльності можуть стосуватися як  окремого журналіста, так і групи журналістів, а також самої журналістської установи чи організації: газети, журналу, телеканалу, радіокомпанії, інформаційного агентства тощо.

Перешкоджанням також  є протиправне створення перепон, обмежень, заборон щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації окремим журналістом, групою журналістів чи самим ЗМІ або інформаційним агентством, з використанням погроз, застосування фізичного насилля, обману, шантажу, підкупу тощо. Воно може бути виражено у примушуванні до поширення певної інформації або відмові у її поширенні, знятті передачі з ефіру, недопущенні журналістів до участі у прес-конференціях, безпідставній відмові в акредитації ЗМІ чи окремому журналісту, позбавлення журналіста чи ЗМІ можливості скористатися переважним правом на одержання інформації, необґрунтованій відмові у задоволенні запиту щодо доступу до офіційних документів або наданні усної чи письмової інформації, порушенні права власності на інформацію, навмисному приховуванні інформації тощо.

Перешкоджання законній журналістській діяльності журналіста може виразитися і в здійсненні цензури або втручанні у журналістську діяльність з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб. Закон містить спеціальну заборону щодо втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб. Забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.

При цьому цензурою є вимога від ЗМІ, журналіста, редактора, видавця, засновника, розповсюджувача  попередньо узгоджувати інформацію, яка поширюється, чи накладення заборони або перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації. З цього правила є винятки: вимога попереднього узгодження тексту не є злочином, якщо таку вимогу ставить автор інформації чи іншого суб’єкта авторського права або інших суміжних прав, а заборона тиражування йде від судових органів. Взагалі забороняється створення будь-яких органів та установ, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється у ЗМІ.

Крім того, перешкоджанням законній професійній діяльності журналістів  може бути визнане безпідставне порушення кримінальної справи проти журналіста або за фактом журналістської діяльності, проведення перевірок контролюючими та правоохоронними органами з метою унеможливити або істотно утруднити діяльність ЗМІ, безпідставне вилучення документів, пов’язаних з діяльністю ЗМІ чи конкретного журналіста.

Таке перешкоджання  може  також здійснюватися шляхом погроз, за застосування фізичного насильства, обману, шантажу, пошкодження чи знищення майна, підкупу тощо. 

Якщо перешкоджання  здійснювалось шляхом погрози вбивством  або знищення майна, застосування фізичного  насильства, знищення або пошкодження майна, підкупу службової особи, вчинень за наявності підстав, слід додатково кваліфікувати зокрема за ст. ст. 121, 122, 125-127, 129, 194-196, 369.

Умисне вбивство журналіста з метою перешкодити  його законній професійній діяльності, а так само з мотиву помсти за таку діяльність потребує кваліфікації лише за п. 8 ч. 2 ст. 115. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, вчинене у ході передвиборної кампанії з метою вплинути на результати виборів, якщо воно призвело до перешкоджання здійсненню громадянином України його виборчого права, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 171 і 157.

Відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких саме дій проти працівника правоохоронного органу. Це декларується у ст. 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».

Не утворюють складу дії, які хоча фактично і перешкоджали журналісту у його діяльності, але були вчинені на законних підставах (припинення випуску друкованого ЗМІ за рішенням суду, позбавлення журналіста акредитації за перевищення ним своїх повноважень чи невиконання обов’язків).

Частина 2 статті 171 Кримінального кодексу України  передбачає кримінальну відповідальність за переслідування журналіста за виконання  професійних обов’язків, за критику, здійснюване службовою особою або  групою осіб за попередньою змовою, що карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років.

Переслідування  – це фізичний чи психологічний  вплив на журналіста, його рідних чи близьких, знищення або пошкодження його майна, обмеження або позбавлення його прав чи законних інтересів (позбавлення премій, звільнення з роботи чи переведення на іншу роботу, відмова оприлюднювати підготовлені ним матеріали). Необхідною ознакою таких дій є причинова обумовленість такого переслідування виконанням журналістом професійних обов’язків або його критикою фізичних (необов’язково самого винного) чи юридичних осіб.

Склад цього  злочину – формальний. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідних дій, передбачених ст. 171 КК, без настання відповідних негативних наслідків.

4. Суб’єкт і суб’єктивна сторона злочину

Суб'єкт даного злочину — загальний (ч. 1 ст. 171), а  також може бути і спеціальний (ч. 2 ст. 171) — службова особа (поняття службової особи міститься у примітці до ст. 364).