Кримінальна відповідальність за зґвалтування

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

Кафедра

КУРСОВА РОБОТА

з кримінального права

на тему: «Кримінальна відповідальність за зґвалтування»

            Оцінка:

             Члени комісії

м. Харків – 2013 рік

План

Вступ

1.Об’єкт та об’єктивна  сторона звалтування.

2.Суб’єктивна сторона  зґвалтування.

3.Суб’єкт злочину.

4.Кваліфікуючі ознаки  зґвалтування.

Висновок

Список використаної літратури

Вступ.

Кожна людина незалежно від  статі, має право на особисту недоторканість, повагу до її гідності, вільний розвиток своєї особистості (ст.ст. 23, 28, 29 КУ). Особливістю злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, є посягання на рівне право жінки чи чоловіка, які досягли віку статевої зрілості, бути вільними у вирішенні питань щодо власних статевих стосунків. Особи, які не досягли віку статевої зрілості, визнаються статево недоторканими і це виключає правомірність статевих зносин з ними, в тому числі таких, що мають місце за взаємною згодою.

Актуальність теми. Зґвалтування належить до найбільш небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Небезпечність його визначається тим, що воно може потягнути за собою тяжкі наслідки, шкідливо впливає на психіку і здоров'я потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє розповсюдженню розпусти, знижує культурний рівень суспільства. На проблему викорінення насильства, в тому числі у сфері статевих відносин, звертають увагу міжнародні організації. Питома вага зґвалтувань в структурі української злочинності відносно невелика, але загальна кількість зґвалтувань досить значна (близько 1000 в рік) і ступінь їх небезпечності високий.

Існують досить серйозні проблеми кримінально-правової кваліфікації зґвалтування і в правозастосовній практиці. Воно поєднується з вчиненням інших  статевих злочинів, а також таких  злочинів як умисне і необережне вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Спостерігається різноманітність позицій як серед науковців, так і у судовій практиці щодо кваліфікації цих видів (різновидів) злочинів.

Питання кримінальної відповідальності за зґвалтування та інші статеві злочини  висвітлювали радянські, російські  та українські науковці, зокрема, Ю.В. Александров, Л.А. Андрєєва, М.І. Бажанов, С.В. Бородін, Л.В. Дорош, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, А.В. Наумов та інші.

Практичне значення одержаних  результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності - для подальшого вивчення питань, пов'язаних з кримінальною відповідальністю за зґвалтування та інші статеві злочини; у правозастосовній діяльності - у  слідчій та судовій практиці; у навчальному процесі - для підготовки підручників, навчальних та навчально-методичних посібників, а також при викладанні навчальної дисципліни "Кримінальне право України. Особлива частина".

Метою даної роботи є характеристика об’єкту згвалтування,об’єктивної  сторони,суб’єктивної  сторони зґвалтування,суб’єкту злочину та кваліфікуючих ознак зґвалтування.

Об’єкт та об’єктивна сторона зґвалтування.

В науці кримінального  права існують різноманітні точки  зору з приводу того, що ж розуміти під об'єктом статевих злочинів, в тому числі і насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім  способом. Так, Красіков Ю. А., Беляєв Н. А., Орехов В. В., аналізуючи раніше діючий склад насильницького мужолозтва, вважали, що об'єктом даного злочину є нормальний устрій статевих зносин, а також  особа, як додатковий об'єкт, розуміючи  під нормальним устроєм статевих зносин статеві контакти, по-перше, які вчинюються за добровільною змовою, по-друге, між різностатевими партнерами, які досягли статевої зрілості, по-третє, не допускали збочених дій по відношенню до неповнолітні [5]

Об'єктом статевих злочинів, скоєних  по відношенню до повнолітніх осіб, ряд авторів (Жижилєнко А. А.,Мендельсон Г. А.) називають їх статеву недоторканість, обумовлюючи статеву недоторканість як свободу розпоряджатись своєю  статевою сферою на власний розсуд, тобто можливість вступати в статеві  зносини лише за згодою партнера. Подібне  розуміння статевої недоторканості майже зовсім стикається з поняттям статевої свободи як об'єкта скоєння  насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з  повнолітніми особами, яке розглядається  також іншими вченими (Андрєєва Л. А., Франкель Е. П., Александров Ю. В., Бородін  С. В., Шишов О. Ф. Та інші), тобто спірним  являється лише питання про терміни.

Між представниками другої, найбільш кількісної групи, маються розбіжності  відносно тлумачення терміна “статева свобода”. Так, Сущенко Ю.К. визначає статеву свободу як можливість людини допускати чи не допускати задоволення  статевого відчуття по відношенню до своєї особистості. Цієї ж позиції дотримується Гаухман Л.Д. Бліндер Б.А. зазначає, що статева свобода - поняття, котре характеризується негативним змістом. Це свобода від насильства, проте не є свободою у виборі засобів задоволення статевої пристрасті [4].

І в теорії, і на практиці визнано  положення, згідно з яким безпорадність  потерпілих може бути психічною та фізичною. При психічній безпорадності потерпілий (потерпіла) не розуміє характеру дій, які з нею (ним) скоюються. Подібний стан може пояснюватись психічною хворобою, малолітнім віком ( у випадку, якщо дитина не розуміла характеру скоюваних з нею дій), безпритомнім станом. Такі особи не являються носіями статевої свободи та не можуть вирішувати самостійно питання стосовно задоволення або незадоволення чужої статевої пристрасті. При фізичній безпорадності особа усвідомлює характер, скоюваних з нею дій, передбачає усі можливі наслідки, проте не може чинити опір. Фізична безпорадність може обумовлюватись хворобливим станом (окрім психічної хвороби), фізичними вадами, віковим критерієм (похила або малолітня (у випадку, якщо дитина усвідомлювала, скоюване з нею саме як сексуальні дії)) тощо. Однак дану категорії не можна позбавляти права статевої свободи, крім малолітніх, оскільки навіть розуміючи характер дійсності, неповнолітні (малолітні) ще не здатні до самовизначення в статевій сфері. Якщо людина психічно здорова, то чому вона сама не в праві вирішувати питання про вступ у сексуальні відносини з іншою особою або щодо задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.? Так, вона не здатна захистити своє рішення про вступ або ж не вступ в статевий акт взагалі або іншим способом, якому віддає перевагу, проте право на прийняття такого рішення у нього є. І саме це право вирішувати питання в сфері сексуальних відносин являється статевою свободою.

Тому посягання на статеву недоторканість при скоєнні насильницького мужолозтва, лесбіянства або інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних  по відношенню до повнолітніх чоловіка або жінки, може мати місце лише у  випадку психічної безпорадності  потерпілої (потерпілого).

Проте, оскільки статева свобода  та статева недоторканість - поняття  соціальні, безпосереднім об'єктом  насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до повнолітніх чоловіка або жінки, необхідно вважати соціальні відносини, які гарантують статеву свободу цих осіб, а при скоєнні таких дій з використанням психічної безпорадності потерпілого (потерпілої) - статеву недоторканість останніх.

Неоднозначно вирішується в  кримінальному праві питання  про об'єкт насильницького задоволення  статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до неповнолітніх  та малолітніх. Так, Натансон В. вважав, що об'єктом аналізованих злочинів необхідно визнати осіб, які не досягли віку статевої зрілості. Правда тут скоріше йде мова безпосередньо про потерпілих від злочинів осіб, які не досягли статевої зрілості, а не про об'єкт самого злочину [5].

Неповнолітні та малолітні  особи не мають статевої свободи. По своїм психофізичним якостям вони ще не підготовлені до вступу в статеве життя без істотної шкоди для свого здоров’я. Тому більшість авторів (Александров Ю.В., Андрєєва Л.А., Кондрашова Т.В. та інші) об’єктом статевих злочинів проти неповнолітніх вважають їх нормальний статевий розвиток. Він включає: нормальний фізичний розвиток статевої системи; формування моральних поглядів в сфері статевих та інших сексуальних відносин; умови, створені суспільством, в котрих проходить цей розвиток та формування. Дійсно, однією з важливих вимог, які пред’являються соціумом  до виникнення сексуальних відносин є підготовленість людини до виконання статевих функцій та, у зв’язку з цим, покладених на ньому соціальних обов’язків. Тому, посягання на нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх завжди повинні розглядатись, як злочинні. Але і це ще не все. Єлемісов Г.Б. підсумовуючи всі положення, вважає, що в цих злочинах об’єктом виступають і статева недоторканість і нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх. [6]

Із врахуванням деяких зауважень, остання думка вважається найбільш вірною, так як правильний сексуальний розвиток малолітніх неможливий без статевої недоторканості, котра  слугує його гарантією.

Деякі автори (Бєляєв Н.А., Орєхов В.В., Нікулін С.Н.) вважають, що зґвалтування (а у зв’язку з подібністю складів  і насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом) являється  двооб’єктним злочином, тобто одночасно  посягає на два різних об’єкта, котрі  охороняються кримінальним законом. На думку Гаухмана Л.Д., двооб’єктні злочини характеризуються наступними особливостями:   

“ - спрямованістю посягання  на два різних об’єкта, одним з  яких являються суспільні відносини, які забезпечують такі блага особи, як життя, здоров’я або тілесна недоторканість;

• здійсненням конкретного посягання шляхом застосування фізичного насильства або погрози;
• умисним характером злочину”.[7]

Як випливає з тексту ст. 152 ККУ, у законі йдеться про потерпілу  особу, тобто він визнає зґвалтуванням  не лише насильницькі статеві зносини  чоловіка з жінкою, а й такі самі зносини жінки з чоловіком. У першому випадку фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою -- жінка, у другому, навпаки, виконавець -- жінка (жінки), а потерпілий -- чоловік.

Статева свобода означае право  жiнки самостiйно i вiльно обирати час, мiсце та партнера (партнерiв) для природних статевих зносин. Статева недоторканнiсть передбачае абсолютну заборону для кожного чоловiка вступати в природнi статевi зносини з особою жiночоi статi всупереч ii дiйсноi волi або не беручи до уваги таку волю.

В ст.152 ККУ передбаченно що потерпілою особою від зґвалтування може бути як жінка так і чоловік, порівнянно з попереднім кодексом, в якому  конкретно не зазначалося хто  може бути потерпілим, а взявши до уваги  той факт, що зазначалися слова  «малолітня, неповнолітня, потерпіла» можна було зробити висновок що особою яка зазнала зґвалтування може бути лише жінка. І дуже добре, що в наступному виданні кодексу, це помилкове уявлення було усуненно. Також це розкривается у змісті пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини» від 30.05.2008 № 5 а саме 1. За змістом статті 152 Кримінального кодексу України зґвалтуванням слід розуміти природні статеві зносини між особами різної статі всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. [12]

Так, на думку Палубінского В.Н., “жертва злочину” – поняття  суто віктимологічне, котре і необхідно  використовувати при вивченні особи, яка постраждала від злочину, а “потерпілий (потерпіла)” –  поняття кримінально-процесуальне (або цивільно-процесуальне, в залежності від наслідків шкоди), котре не може співпадати з поняттям “жертва  злочину”, і тому рівнозначне їх використання при вивченні особи, яка  постраждала від злочину навряд чи може бути визнано правильним[8]

Під жертвою насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, постраждалою або потерпілою особою від цих дій розуміється кожна фізична особа, котрій даним злочином завдана фізична, майнова або моральна шкода, незалежно від того, чи винесена відповідна постанова про визнання такої особи потерпілою.

Об’єктивна сторона зґвалтування за ст.152 КК полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Під статевими зносинами, про які йдеться у ст. 152 КК, слід розуміти лише природні статеві зносини. Дефлорація або еякуляція не є обов'язковими при статевих зносинах. А у ст.153 йдеться про статеві зносини шляхом  неприродного статевого зв'язку чоловіка із жінкою (зв'язок шляхом рег 05 або рег опит);  мужолозтва, орогенітального контакту чоловіка з чоловіком (рег ок); лесбіянства;  інших дій, спрямованих на задоволення статевої пристрасті (наприклад, примушування потерпілої особи до мастурбації репіз'о). [9]

Розглянемо докладніше способи, якими вчинюється статевий зв’язок при зґвалтуванні :

1. ) Фізичне насильство - це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або насильство, застосоване для упередження очікуваного опору, який обумовлений небажанням вступити із ґвалтівником у статевий зв'язок. Фізичне насильство має бути здатним перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір потерпілої особи. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб зламати опір. Він може намагатися зв'язати особу, завдати удари, тілесні ушкодження різної тяжкості, здавлювати шию руками або накинутою петлею тощо. Оскільки застосування фізичного насильства і спричинення внаслідок цього шкоди здоров'ю потерпілої особи є складовим елементом об'єктивної сторони зґвалтування, завдання їй певного виду тілесних ушкоджень не потребує додаткової кваліфікації.

Згідно з практикою  Верховного Суду України зґвалтування або замах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або середньої  тяжкості тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації за частинами 1—3 ст. 152, а  якщо при зґвалтуванні заподіяно тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені в ст. 121, — за ч. 4 ст. 152 КК. Разом з тим треба мати на увазі, що зґвалтування, поєднане із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження, що було небезпечним для життя в момент заподіяння, але не спричинило особливо тяжких наслідків (наприклад, здавлення шиї руками, внаслідок чого потерпіла особа втратила свідомість), не є підставою для кваліфікації за ч. 4 ст. 152 КК. Такі дії належить кваліфікувати за сукупністю злочинів за відповідними частинами статей 121 та 152 КК залежно від наявності чи відсутності інших обтяжуючих обставин (ч. З п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» від 27 березня 1992 р.).

Зґвалтування або замах  на нього, пов'язане з умисним  вбивством, кваліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 152 КК (див. коментар до ст. 115 КК).

Якщо при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин винний заподіяв потерпілій особі смерть через необережність (наприклад, якщо потерпіла вистрибнула з вікна будинку або із транспортного засобу під час руху останнього й одержала смертельні ушкодження), його дії охоплюються ч. 4 ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119 КК не потребують (ч. З п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 р.). [9]

Фізичне насильство слід розглядати у двох площинах – фактичній (спосіб дії та сприйняття цієї дії насильником  та потерпілою особою) та юридичній (незаконність діяння, закріплена в нормах кримінального права). Проте не всі вчені-юристи притримуються такої точки зору. В тому числі, А.А.Піонтковський та В.Д.Меншагін під фізичним насильством розуміли «всякий вплив на тілесну недоторканість потерпілої особи» [10],  тобто ні суб’єктивне сприйняття потерпілою особою та особою, яка застосовує насильство, ні суспільна небезпечність та протиправність діяння в урахування ними не сприймались, що, в свою чергу могло призвести до більш широкого тлумачення такого поняття.

Так, при спробі фізичного  впливу контакт з тілом потерпілої особи може й не відбутися (наприклад, якщо злочинець промахнувся при ударі), але і такі випадки являють собою застосування фізичного насильства. Між тим, існують й інші точки зору з цього приводу. На думку М.Д.Шаргородського, Б.В.Даніельбека, П.П.Осипова, застосоване насильство повинно бути настільки інтенсивним, що участь потерпілої особи в сексуальних діях забезпечується саме усвідомленням останньою непереборної фізичної сили, яка застосовується до неї. Іншими словами, нанесення, наприклад, побоїв, які не завдають шкоди здоров’ю особи, не може викликати  у потерпілої особи обґрунтованого усвідомлення про наявність погрози її життю та здоров’ю особи . [11]

2.) Погроза застосування фізичного насильства. У КК України 1960 р. мова йшла про погрозу «взагалі». Це дало підставу Пленуму Верховного Суду України тлумачити цю погрозу занадто широко. Поруч із вказівкою на те, що під «погрозою» ,що застосовується як засіб подолання опору потерпілої (тоді це була тільки особа жіночої статі), слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів(наприклад, до датей), з чим потрібно погодитися, як зазначає Александров Ю. , у Постанові Пленуму також розглядається в якості погрози залякування знищенням або пошкодженням майна потерпілої  чи її родичів, розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої . Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4 «Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини» (п.8), з чим погодитись було важко. Та й на практиці подібний характер погрози якщо і застосовується, то тільки у поєднанні з погрозою застосування фізичного насильства.

Тепер погроза при вчиненні злочинів звужена щодо погрози застосування фізичного насильства до самої потерпілої особи або до її близьких родичів  чи інших осіб, доля яких для потерпілої особи має істотне значення.

Основний елемент погрози  – залякування потерпілої особи. Погроза повинна досягти такого ступеня інтенсивності, щоб стати  рівнозначною фізичному насильству, а тому, при формулюванні зазначеного впливу на потерпілу особу доцільно було б додати слово «негайного», тобто застосування фізичного насильства має бути реальним і можливим саме у момент висловлювання чи демонстрації погрози, а не у майбутньому, що дає можливість цій погрозі запобігти. [2]

Крім того, погроза повинна  бути безпосередньою, тобто примушувати  до вчинення сексуальної дії і  містити намір винного у випадку  опору жертви негайно розпочати приведення її у виконання. Питання про встановлення наявності такого характеру погрози, як дійсність (реальність) та безпосередність віднесено до компетенції суду та повинно вирішуватись на основі оцінки всіх обставин справи, що, нажаль, не завжди притаманно нашому правосуддю.

Наприклад, Бериславський районний суд Херсонської області вироком від 21 грудня 2011 р. засудив Г. за ч. 3 ст. 152 КК, ч.3 153КК України,та призначив йому покарання у виді 10 років 6 місяців позбавлення волі. Із матеріалів цієї справи видно, що Г. перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, переслідуючи мету задоволення своєї статевої пристрасті природним способом, шляхом застосування фізичного насилля до неповнолітньої потерпілої Л, яке виразилося у використанні Г. своєї фізичної сили, направленої на подолання опору потерпілої (утримування та закриття своєю рукою рота потерпілої з метою позбавити її можливості покликати на допомогу, нанесення удару кулаком в ніс потерпілої), в результаті чого спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження у вигляді: перелому кісток носа без зміщення уламків, синці на обличчі, тулубі, лівому лікті, а також шляхом застосування погроз застосування фізичного насилля, а саме “мовчи, а то уб’ю” тощо, висловлених на адресу потерпілої Л., з метою психологічного впливу, направленого на подолання опору потерпілої, яка в момент скоєння злочину сприймала погрози як реальні, тобто такі, що дійсно будуть реалізовані ґвалтівником і тому розцінювала їх як реальну загрозу своєму життю та здоров’ю, здійснив із потерпілою Л. два насильницькі статеві акти природним способом, проти волі потерпілої.

Крім того, він же продовжуючи  свою злочинну діяльність, перебуваючи  в стані алкогольного сп’яніння, повторно, переслідуючи мету задоволення  своєї статевої пристрасті неприродним  способом, шляхом застосування до неповнолітньої потерпілої Л. фізичного насилля, яке  виразилося у використанні Г. своєї  фізичної сили, направленої на подолання  опору потерпілої, із застосуванням  до потерпілої словесних погроз застосування фізичного насилля, а саме “мовчи, а то уб’ю”тощо, висловлених на адресу потерпілої Л., з метою психологічного впливу, направленого на подолання опору потерпілої, яка в момент скоєння злочину сприймала погрози як реальні, тобто такі, що дійсно будуть реалізовані ґвалтівником і тому розцінювала їх як реальну загрозу своєму життю та здоров’ю, здійснив із потерпілою Л. насильницький статевий акт неприродним способом, проти волі потерпілої. [18]

Погроза може виявлятися в  словах («вб'ю», «заріжу», «покалічу» тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що створилася, якщо, наприклад, група ґвалтівників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаючи підкоритися їхнім домаганням. Погроза може мати невизначений характер (наприклад, «мовчи»а то гірше буде»). Погроза може стосуватися як самої потерпілої особи, так і її родичів або близьких осіб. Тому погроза, наприклад, вбити або покалічити немовля, якщо його мати негайно не поступиться вимогам ґвалтівника, не може виключати відповідальності за зґвалтування або замах на нього. [9]

3.)  Використання безпорадного стану потерпілої особи. Залишається складною для практики правова оцінка деяких випадків статевих зносин,при яких використовується безпорадний стан особи ,з якою ці зносини вчиняються. Розрізняють два види безпорадного стану: 1) психічну безпорадність і 2) фізичну безпорадність.

У разі психічної безпорадності потерпіла особа не може розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій. Про психічну безпорадність свідчать:

а) психічна хвороба, за наявності  якої потерпіла особа не усвідомлює свої дії і не може керувати ними. Психічну хворобу такої особи  можна розглядати як безпорадний стан тільки у випадках, якщо ця хвороба має явний характер, або коли винний знав про неї і свідомо використовував виниклу внаслідок психічної хвороби неспроможність потерпілої особи правильно усвідомлювати або оцінювати те, що відбувається;

б) непритомний стан (наприклад, непритомність, що виникла незалежно  від дій винного;

в) малоліття потерпілої особи.

При фізичній безпорадності  у потерпілої особи відсутня можливість чинити протидію ґвалтівнику. Такий стан може бути викликаний фізичними вадами потерпілої особи (наприклад, відсутність рук, ніг, сліпота тощо), її похилим віком або хворобою, що не є психічною, наприклад, пов'язаною з високою температурою; виснаженістю організму, перенесеною операцією тощо. У цих випадках, хоча потерпіла особа й усвідомлює характер вчинюваних щодо неї дій, але не може чинити опір ґвалтівнику. [9]

Пленуму Верховного Суду України  зазначає, що безпорадний стан потерпілої особи через малолітній вік зараз повинен доводитися при зґвалтуванні і насильницькому задоволенні статевої пристрасті за допомогою судово-психологічної і судово-медичної експертизи експертиз.

Вирішуючи питання про те, чи є  стан потерпілої особи безпорадним  внаслідок алкогольного, наркотичного сп’яніння або дії на її організм отруйних, токсичних та інших сильнодіючих речовин, судам слід виходити з того, що безпорадним у цих випадках можна визнати лише такий стан, який позбавляв потерпілу особу  можливості розуміти характер і значення вчинюваних з нею дій або чинити винній особі опір. При цьому не має значення, чи винна особа привела потерпілу особу у такий стан (наприклад, дала наркотик, снодійне, напоїла алкогольними напоями тощо), чи остання перебувала у безпорадному стані незалежно від дій винної особи. Якщо потерпілу особу доведено до безпорадного стану з метою зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом шляхом уведення проти її волі в її організм алкоголю, наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин, слід вважати ці злочини вчиненими із застосуванням фізичного насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Наприклад, Бериславський районний суд Херсонської області вироком від 12.01.2011р. засудив Б. за ч. 4 ст. 152 КК України, та призначив йому покарання у виді 10 років позбавлення волі. Із матеріалів цієї справи видно, щоБ. перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, переслідуючи умисел на задоволення статевої пристрасті природним способом, достовірно знаючи, що потерпіла В. є малолітньою та використовуючи внаслідок малолітства її безпорадний стан, вчинив з нею статевий акт природним способом, спричинивши потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. [18]

Визначення характеру впливу на організм потерпілої особи лікарських препаратів, наркотичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, вживання яких могло привести її до безпорадного стану, потребує спеціальних знань. Тому у таких та в інших подібних випадках слід призначати відповідну експертизу.

Факультативні ознаки об'єктивної сторони : місце, час, обстановка та засоби скоєння злочину згвалтування не мають великого значення при кваліфікації злочину, тому що прямо не вказані в кожній частині ст.152 КК не є обов'язковими елементами складу злочину.

Зґвалтування  вважається  закінченим  злочином  з моменту  
початку статевих зносин,  при цьому не має значення,  чи закінчила  
винна особа статевий акт у фізіологічному розумінні.  Насильницьке  
задоволення статевої пристрасті  неприродним  способом  вважається  
закінченим   злочином   з   початку  здійснення  дій  сексуального  
характеру,  спрямованих   на   задоволення   статевої   пристрасті  
неприродним способом.

     Дії, спрямовані на вчинення зґвалтування  або  насильницького  
задоволення  статевої  пристрасті  неприродним  способом,  але  не  
доведені до кінця з причин,  що не залежали від волі винної особи,  
слід  розглядати як замах на зґвалтування чи замах на насильницьке  
задоволення   статевої   пристрасті   неприродним    способом    і  
кваліфікувати   із   посиланням на відповідні частини статті 15 КК.  
При  цьому  суди  повинні  встановлювати,  чи  діяв  
підсудний з метою вчинення злочину,  передбаченого статтею 152 або  
статтею 153 КК,  і чи  було  застосовано  фізичне  насильство  або  
висловлена   погроза   його  застосування  з  метою  подолання  чи  
попередження опору потерпілої особи та з  яких  причин  злочин  не  
було доведено до кінця.

     Засуджуючи  особу за замах на зґвалтування  чи на  насильницьке  
задоволення статевої пристрасті неприродним способом,  суд повинен  
вказати у вироку конкретні причини, що не залежали від волі винної  
особи і перешкоджали їй довести злочин до кінця.