Криміналістичний аналіз злочинів скоєних етнічними угрупуваннями

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТНІЧНИХ ЗЛОЧИННИХ УГРУПУВАНЬ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

1. Поняття та характеристика етнічних злочинних угрупувань. . . . . .
2. Особистість злочинця (представника етнічних меншин). . . . . . . . .

РОЗДІЛ  2. КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ СФЕР КРИМІНАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СУЧАСНИХ ЕТНІЧНИХ ЗЛОЧИННИХ  УГРУПУВАНЬ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

1. Кримінальна сфера (торгівлі людьми; сутенерством або втягненням особи у зайняття проституцією; розкраданням і незаконним обігом вогнепальної зброї; котрабанда наркотичних засобів). . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2. Економічна сфера . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ВИСНОВОК. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена як розвитком політичних процесів усередині української держави, так і ситуацією у світі, яка характеризується підвищеною активністю етнічних злочинних угрупувань. Злочини скоєні етнічними злочинними угрупуваннями розглядаються провідними політиками країни в ряді найважливіших факторів, що впливають на національну, регіональну й глобальну безпеку. Проблема етнічної злочинності вже багато років не втрачає своєї актуальності як для правової теорії, так і для практики правоохоронних органів.

В останні роки практика соціального життя змусила визнати існування в Україні такої проблеми як зростання та інтеграція організованої злочинності. Організована злочинність як суспільне явище, а також її визначення як терміну виникло приблизно в 1920-х роках, хоча фактично і до того окремі об’єднання злочинців цілком правомірно можна було б віднести до проявів такої злочинності в сучасному розумінні цього явища.

Етнічне злочинне угруповання – це багаточисленне об’єднання, до якого входять десятки, а то й сотні осіб за певною етнічною приналежністю, котрі активно займаються злочинною діяльністю. Особлива небезпека таких угрупувань полягає в тому, що вони широко проникли до легальних комерційних структур, активно залучають до своєї кримінальної діяльності корумпованих чиновників, працівників правоохоронних органів, які б забезпечили надійну безпеку кримінальному та легальному бізнесу. Крім того постійно відбувається зміцнення зв’язків окремих українських етнічних злочинних угруповань із міжнародною організованою злочинністю. Наявність великих фондів дає можливість вкладати гроші у різні сфери діяльності для отримання надприбутків, контролю в своїх інтересах відповідних ринків, засобів масової інформації тощо. Характерними ознаками етнічних злочинних угрупувань є те, що їх члени мають спільну психологію та національну самосвiдомiсть, вони відстоюють власну етнічну iдентичнiсть, перебуваючи у меншості в багатонаціональному суспільстві. Завдяки цьому у власній етнічній групі кожний із спiввиконавцiв почувається впевненіше, що, в свою чергу, сприяє прийняттю рішення про вчинення більш тяжких злочинів.

Етнічні злочинні угрупування з’являються, передусім, для того, щоб оберігати й обслуговувати бізнесінтереси етнічного співтовариства. Вони до певної міри продукт життєдіяльності діаспори, адже часто бізнес у наших умовах вимагає як юридичного, так і фізичного захисту. Організована злочинна група – це, з одного боку, спроба самозахисту закритого співтовариства відчужинців, а з іншого, – воно починає са- морозвиватися, а його жертвами нерідко стають співвітчизники. Питання щодо функціонування ОЗГ, сформованих на етнічній основі, особливо актуальні для Одеської області. Основними умовами їх існування є:

• багатонаціональність складу населення;
• посилення міграційних процесів;
• специфіка географічного положення, завдяки якому виникає можливість організації та функціонування каналів нелегальної міграції;

 – збройні конфлікти на  пострадянській території, які зумовили  появу великої кількості біженців  із “гарячих точок”, що приїздять  у пошуках нового місця проживання.

Мета та завдання дослідження. Основною метою наукового пошуку є вивчення сучасних засад розслідування злочинів, пов`язаних із злочинами скоєними етнічними злочинними угрупуваннями.

Для досягнення поставленої мети необхідно такі основні задачі:

визначити поняття та надати класифікацію злочинів, пов`язаних з етнічною злочинністю;

сформулювати поняття та сутність протидії злочинам, пов`язаних з етнічною злочинністю;

дослідити особливості криміналістичної характеристики злочинів, пов`язаних з етнічною злочинністю;

визначити складові системи даних про способи підготовки, вчинення і приховування зазначених злочинів та типові наслідки їх вчинення;

дослідити організаційні основи виявлення злочинів, повязаних з етнічною злочинністю;

висвітлити напрями прогнозування та планування оперативно-розшукових заходів при протидії злочинам, пов`язаних з етнічною злочинністю;

Об`єктом дослідження є суспільні відносини, повязані з розлідуванням злочинів, пов`язаних з етнічною злочинністю;

Предметом дослідження є розслідування злочинів, пов`язаних з етнічною злочинністю.

Методи дослідження. Теоретичним фундаментом дослідження є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ і засновані на ньому загальнонаукові та спеціальні методи. Цей метод застосовувався для аналізу взаємозв`язків у способі здійснення злочинів етнічними групами.          У процесі дослідження використовувались такі загальнонаукові методи: історико-правовий - з метою аналізу проблем законодавчого врегулювання проблем протидії етнічної злочинності ; статистичний - для дослідження ефективності діяльності правоохоронних органів у протидії цьому виду діяльності.         Сформульовані в роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях учених у галузі оперативно-розшукової діяльності, криміналістики, психології, кримінології, кримінального процесу і кримінального права України, а також міжнародного права.

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТНІЧНИХ ЗЛОЧИННИХ УГРУПУВАНЬ.

1.1. Поняття та характеристика етнічних злочинних угрупувань.

Організована злочинність проявляє себе через діяльність окремих організованих злочинних груп (далі — ОЗГ). На практиці існує багато їх різновидів, одним з яких є ОЗГ, сформовані на етнічній основі. В науці не існує сталої термінології щодо цього феномена, тому можна зустріти різні терміни: “злочинні етнічні формування” (Г. Геворгян), “етнічні угруповання” (Є. В. Топільська), “етнічні організовані злочинні групи” (Г. В. Дашков, Д. М. Коломитц), “організовані групи та злочинні організації, сформовані на етнічній основі” (статистична звітність МВС). 
    Усі вищеперелічені терміни, що описують феномен етнічної організованої злочинності, базуються на понятті етносу. З грецької етнос перекладається як плем'я, народ і означає сталу людську спільноту, яка історично виникає на певній території і характеризується усвідомленням своєї єдності та самобутності, спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій та особливостями психологічного складу” [1]. 
    Сама по собі етнічна структура ОЗГ може виступати як критерій для розмежування окремих їх видів. Наприклад, Б. В. Лизогуб на основі вивчення світового досвіду боротьби з організованою злочинністю пропонує такий розподіл ОЗГ за цією ознакою: 1) східноєвропейські угруповання (російські, українські, польські, литовські тощо); 2) італійські угруповання (сіцилійські, калабрійські, неаполітанські, американо-італійські); 3) негритянські угруповання; 4) нігерійські угруповання; 5) латиноамериканські угруповання та центральноамериканські угруповання; 6) колумбійські угруповання; 7) мексиканські угруповання; 8) азіатські угруповання (китайські, корейські, японські, в'єтнамські, кавказькі, чеченські, вірменські, азербайджанські, дагестанські, средньоазіатські, афганські, пакистанські); 9) “інтернаціональні”. Спільною ознакою для всіх цих злочинних угруповань, за винятком останнього, є домінування у їхньому складі осіб певної етнічної або національної належності [2]. Таким чином, згідно з вказаним критерієм можна виділити стільки видів ОЗГ, сформованих на етнічній основі, скільки існує етносів та національностей.  

  Етнічні злочинні групи формуються на основі національної та кланової спорідненості, прийнятих традицій та звичаїв. Більшість злочинних угруповань за своїм складом є відображенням національного складу регіону, в якому вони функціонують. У своїй злочинній діяльності вони суттєво спираються на діаспору, яка проживає в даній місцевості. При вивченні етнічної організованої злочинності необхідно враховувати моральні норми конкретного етносу, в яких незаконна діяльність може і не розглядатись як злочинна. Вона може бути справою всією родини (наркобізнес для циган) [3]. 
    Етнічним організованим злочинним угрупованням притаманна спеціалізація за окремими видами злочинної діяльності. У деяких випадках це обумовлено зв'язками з організованою злочинністю на батьківщині та традиційними видами злочинної активності. Так, за оцінками фахівців Європолу на території Європи існує такий розподіл: традиційно турецькі та албанські організовані злочинні угруповання, які займаються імпортом та розповсюдженням наркотиків, зокрема героїну. Для румунських та болгарських ОЗГ характерні корисні злочини та торгівля людьми. Китайські ОЗГ сприяють нелегальній міграції та торгівлі людьми з метою подальшої сексуальної експлуатації. Вони також отримують прибуток від контрабанди в країни — члени Європейського Союзу [4]. Для країн СНД характерна наявність дещо інших етнічних ОЗГ та їх спрямованість. За даними, що наводить Г. Геворгян, чеченська спільнота займається незаконним експортом нафти та нафтопродуктів, металу, банківськими операціями, викраденням автомобілів, вимаганням. Азербайджанські угруповання спеціалізуються на насильницьких, корисно-насильницьких злочинах, шахрайстві, незаконному виготовленні алкогольних напоїв, торгівлі наркотиками, вимаганні. Вірменські вчинюють злочини у галузі економіки, займаються незаконним автобізнесом, шахрайством, вимаганням, торгівлею зброєю. Грузинські спеціалізуються на квартирних крадіжках, розбійних нападах [5]. Але практика свідчить, що ця класифікація досить умовна. Нерідко на практиці зустрічаються випадки, коли жертвами злочинів ОЗГ, сформованих на етнічній основі, стаюсь представники їхньої ж діаспори. Практика знає багато прикладів цьому. Так, у Москві одним з видів діяльності азербайджанського етнічного угруповання є викрадення громадян, в основному своєї ж національності, з метою подальшого отримання викупу [6]. При цьому злочинцям вдається використовувати почуття національної єдності та взаємодопомоги. Підтвердженням цього є діяльність грузинського злочинного угруповання у Санкт-Петербурзі, яке працювало за такою схемою: свани (виконавці) викрадали заможного грузина або його родича і вимагали дуже велику суму грошей за його повернення (від 300 до 500 тисяч американських доларів). При цьому вони натякали, що питання можна вирішити через “злодія у законі”, також грузина, який саме й був організатором злочину. Потерпілі звертались до вказаної особи, і він як співвітчизник допомагав суттєво знизити суму викупу (до 40 або 50 тисяч доларів), яку власноруч передавав злочинцям. Таким чином, організатор забезпечував собі юридичну безпеку: навіть у разі його затримання з грошима, це пояснювалось виключно доброю волею допомогти співвітчизникам звільнити викраденого [7]. 
   На практиці зустічаються випадки, коли частина прибутку від злочинної діяльності передається до державної казни країни походження членів етнічної ОЗГ [7]. Окрему проблему становить фінансування представниками етнічної організованої злочинності терористичних організацій. 
    Розглянуті питання функціонування ОЗГ, сформованих на етнічній основі, особливо актуальні для Одеської області. Ілюстрацією цього є дані офіційної статистики МВС. На всій території України (тобто у 27 адміністративно-територіальних одиницях) у 2005 році було виявлено чотирнадцять ОЗГ, сформованих на етнічній основі, та шість у 2014 році [8]. Ці дані свідчать про те, що не у всіх адміністративно-територіальних одиницях було виявлено та припинено діяльність етнічних злочинних груп.   Основними умовами існування етнічної організованої злочинності в Одеській області є: 1) багатонаціональність складу населення (під час Всеукраїнського перепису населення 2001 року на території Одеської області проживали представники 133 національностей і народностей [9]); 2)посилення міграційних процесів; 3) специфіка географічного положення (вдала розв'язка транспортних шляхів, наявність морських портів і кордонів з Молдовою, Придністров'ям, Румунією, Туреччиною через море тощо), завдяки якому виникає можливість організації та функціонування каналів нелегальної міграції; 4) збройні конфлікти на пострадянській території, які зумовили появу великої кількості біженців з “гарячих точок”, що приїздять у пошуках нового місця проживання. 
    Вивчення ОЗГ, сформованих на етнічній основі, значно ускладнюється тим, що дані офіційної статистики не дають дійсної картини етнічної організованої злочинності. До основних причин цього можна віднести: 
    1. Високий рівень латентності, притаманний усій організованній злочинності, який у випадку з ОЗГ, сформованими на етнічній основі, ще значно збільшується. Це обумовлено закритістю етнічних груп та круговою порукою, яка існує поміж їх членами. Крім національної солідарності, це явище можна пояснити існуючими санкціями у клані. Так, наприклад, якщо циганка дасть свідчення проти своїх співучасників, на неї очікує не тільки ганьба у таборі, але й обов'язок утримувати сім'ї, які через неї втратили годувальників[9]. 2. Викривлення, обумовлені недоліками роботи правоохоронних органів.   3. Статистичні показники відображають не стільки реальний стан злочинності на певній території, скільки ефективність діяльності правоохоронних органів. З вищевикладеного випливає, що у вивченні етнічної організованої злочинності існує низка методологічних труднощів. Оскільки статистичні дані не показують реальної картини цього виду злочинності, більш інформативними джерелами є непрямі дані: експертні оцінки, статистика по міграції, аналіз наукових джерел та ЗМІ як в Україні, так і за кордоном (особливо у країнах СНД). 
    Розглянемо можливість використання непрямих даних у вивченні етнічної організованої злочинності на прикладі статистики з міграційних процесів. Зв'язок злочинності з міграцією зазначають багато кримінологів. Особливість мігрантів полягає у тому, що вони психологічно легко переходять від законих форм діяльності до протиправних і навпаки. Мігранти утворюють відособлену форму спільноти, яка сама по собі може й не бути криміналізованою, але в ній завжди спостерігаються етнічні злочинні організовані групи, які тісно повязані з усією етнічною спільнотою на основі групової моралі [3]. Таким чином, мігранти потрапляють до груп підвищенного ризику криміналізації. Вказане “хитке” соціальне становище мігрантів можна пояснити процесом маргіналізації, якого зазнає значна кількість переселенців. Це зумовлено розривом соціально-корисних (економічних, культурних, дружніх тощо) зв'язків на попередньому місці постійного проживання та складністю встановлення аналогічних на новому. 
    Ситуація ще більше загострюється через вороже ставлення місцевих жителів до мігрантів. За даними В. М. Дрьоміна, серед факторів, що дестабілізують ситуацію у тих чи інших країнах, все частіше називають міграційні процеси. При цьому багато з опитаних осіб ототожнюють міграцію з етнічною злочинністю. Таким чином, у суспільстві формується образ мігранта-правопорушника, що викликає значно більшу небезпеку порівняно зі своїми “вітчизняними” злочинцями. Корінне населення звинувачує мігрантів у погіршенні свого економічного становища, розглядає їх як конкурентів на ринку праці та житла. Ще більша соціальна напруженість виникає у тих випадках, коли мігранти претендують на власність та землю [10]. Значну роль у маргіналізації мігрантів відіграють ЗМІ. Наведення ними того чи іншого матеріалу в не дуже коректній формі по відношенню до представників некорінних національностей завдає їм значної шкоди. Наслідком цього є вже зазначене вороже ставлення місцевого населення до представників нетитульних націй, уособлення їх виключно зі злочинцями тощо. Це викликає протест з боку національних меншин, який виражається в тому числі і у скоєнні злочинів як його крайньому прояві. Таким чином, можна побачити на практиці дію теорії стигматизації, запропоновану Френком Танненбаумом. У випадку з нелегальними мігрантами зазначена проблема маргіналізації ще більше загострюються через відсутність у них офіційного статусу в країні перебування, оскільки це практично унеможливлює їх працевлаштування у легальний спосіб. Крім того, нелегальна міграція, як самостійний вид організованої злочинної діяльності, є також складовою частиною інших її видів: наркобізнесу, незаконного обігу зброї, контрабанди тощо.   Треба зазначити, що крім розглянутих труднощів у вивченні ОЗГ, сформованих на етнічній основі, існує багато проблем у практичній діяльності з протидії етнічній організованій злочинності. Одна з найскладніших — це використання негласних співробітників при здійсненні боротьби з організованою злочинністю через закритість розглянутої категорії груп. Це пов'язано з тим, що етнічні ОЗГ у своїй діяльності можуть використовувати представників слов'янської національності, але, як правило, лише як виконавців, які не завжди особисто знайомі з керівництвом групи і не володіють повною інформацією щодо усієї злочинної діяльності угруповання. 
    Підсумовуючи усе вищевикладене, можна визначити такі напрямки протидії етнічній організованній злочинності: 1. Вироблення державою більш поміркованої міграційної політики, що дозволить контролювати міграційні процеси у країні та зменшить умови для нелегальної міграції. 2. Посилення діяльності правоохоронних органів щодо припинення функціонування каналів нелегальної міграції. 3. Запобігання маргіналізації представників нетитульних націй. 4. Закріплення на законодавчому рівні засад державної етнополітики. 5. Розробка та втілення у життя програм щодо адаптації мігрантів, у тому числі їх акультурації (тобто культурної інтеграції, яка передбачає сприйняття мігрантами мови, основ культури, традицій, системи цінностей та норм поведінки). 6. Формування у місцевого населення більш толерантного ставлення до представників інших національностей.

1.2. Особистість злочинця (представника етнічних меншин).

Особистість злочинця – одна з головних кримінологічних криміналістичних проблем, оскільки є відправною точкою аналізу факторів детермінації злочинної поведінки і одним з основних об’єктів превентивного впливу. У свою чергу, дослідження факторів формування криміногенних якостей особистості дозволяє перейти до аналізу процесу реалізації цих якостей у злочинній поведінці. Вивчення особистості злочинця підпорядковано виявленню закономірностей злочинної поведінки, її детермінації і розробці науково обґрунтованих рекомендацій з боротьби зі злочинністю. Особистість злочинця, який сприяє учасникам злочинних організацій та/або приховує їхню злочинну діяльність, представляє винятковий кримінологічний інтерес у зв’язку з особливостями сутності і механізму вчинення даного виду злочину.

У процесі вивчення даної категорії злочинців доцільно насамперед орієнтуватися на загально кримінологічні підходи і концепції. Як відомо, ознаки особистості прийняті зводити до трьох основних компонентів: 1) соціального статусу особистості, що визначається приналежністю особи до певної соціальної групи (або класу) і соціально-демографічною характеристикою (стать, вік, освіта, родинний стан і т.д.); 2) соціальних функцій (ролей) особистості, що включає сукупність видів діяльності особи в системі суспільних відносин як громадянина, члена трудового колективу, сім’янина і т.д.; 3) морально-психологічної характеристики особистості, що відображає її відношення до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій. У силу специфіки аналізованого злочину і, як наслідок, відсутності достатнього емпіричного матеріалу, що дозволяє досліджувати соціально-демографічні, окремі морально- психологічні і інші характеристики особистості, зупинимося на встановленні і дослідженні основних типів злочинців даної категорії і їхньої загальної характеристики.

Окрему групу осіб, що вчиняють аналізований злочин, становлять представники різних етнічних меншин. Представники різних етнічних меншин, як соціальна група, є неоднорідною. Зазначені особи можуть перебувати в країні як на легальних підставах, наприклад, різного роду діаспори, так і нелегально – внаслідок нелегальної міграції.

Остання підгрупа, як відомо, представляє найбільшу криміногенну небезпеку. Це, насамперед, пов’язане з тим, що в емігрантському середовищу часто створюються спеціальні етнічні злочинні групи, що діють під ідеологічними і націоналістичними гаслами і вчиняють злочини різної тяжкості, аж до вбивств. Етнічні злочинні організації мають більш небезпечний характер, оскільки єдність кримінальних інтересів доповнюється єдністю національною (етнічною), і ця обставина значно підвищує життєздатність цієї кримінальної структури.

Традиційними сферами діяльності етнічних злочинних формувань є: торгівля незаконними товарами (контрабандна алкогольна продукція, наркотичні речовини, зброя тощо), надання незаконних послуг (проституція, підпільний ігорний бізнес тощо), а також замовлені вбивства і вбивства з метою заволодіння майном потерпілого тощо.

Наразі етносоціальні аспекти організованої злочинності усе очевидніше проявляються в таких сферах, як банківська (валютний оборот, відмивання незаконних доходів), зовнішньоекономічна, митна тощо. Етнічні злочинні групи формуються на основі національної та кланової спорідненості, прийнятих традицій та звичаїв. Більшість злочинних угруповань за своїм складом є відображенням національного складу регіону, в якому вони функціонують. У своїй злочинній діяльності вони суттєво спираються на діаспору, яка проживає у даній місцевості.

Етнічні діаспори можна розглядати як соціальну базу для етнічної організованої злочинності. Певна загроза «діаспоризації» полягає у тому, що мігранти утворюють відособлену форму спільноти, яка сама по собі може й не бути криміналізованою, але в ній завжди спостерігаються етнічні злочинні організовані групи, які тісно пов’язані з усією етнічною спільнотою на основі групової моралі [11]. Дослідження, проведене Ю.О. Стрелковською, показало, що на території України функціонують азербайджанські, вірменські, болгарські, в’єтнамські, грузинські, дагестанські, китайські, молдавські, татарські, циганські, чеченські та інші злочинні об’єднання. При цьому, проблема етнічної організованої злочинності є особливо актуальною для Одеського регіону, оскільки, на відміну від інших адміністративно-територіальних одиниць України, на території Одеської області за офіційною статистикою постійно фіксується діяльність ОЗГ, сформованих на етнічній основі. Встановлено основні умови існування етнічної організованої злочинності в Одеській області:

  1) багатонаціональність складу населення;

  2) посилення міграційних процесів;

  3) специфіка географічного положення, завдяки якому виникає можливість організації та функціонування каналів нелегальної міграції;

4) збройні конфлікти на пострадянській  території, які зумовили появу  великої кількості біженців з  «гарячих точок», що приїздять  у пошуках нового місця проживання [12].

Слід зазначити, що проблема функціонування злочинних об’єднань, що сформувалися на етнічній основі, характерна не тільки для України [13, с.307]. Як показують дослідження російських учених, на оперативний облік узяті різні етнічні злочинні угруповання, дислоковані в різних регіонах країни. У чисельному відношенні переважають і відрізняються однорідністю етнічного складу представники кавказьких регіонів. Серед них переважають: азербайджанці, чеченці, дагестанці, грузини, вірмени, інгуші, абхази [14, с.212]. Менш однорідні організовані злочинні формування із Середньої Азії, серед яких росіяни становлять приблизно 40 % всіх членів. Останнім часом у полі зору оперативних працівників опинилися також етнічні злочинні формування із числа таджиків, узбеків, молдаван, циган і т.п. Серйозно ускладнюють криміногенну обстановку злочинні формування в’єтнамців, китайців, корейців, які вчиняють численні злочини у своєму середовищі (розбої, грабежі, вимагання, захоплення заручників, крадіжки). Особливу небезпеку серед цієї категорії етнічних злочинних формувань становлять китайські злочинні об’єднання. Активізувалася злочинна діяльність так званого нігерійського угруповання, члени якої займаються переважно збутом наркотичних засобів [15].

Організовані етнічні злочинні формування звичайно спеціалізуються по певним видам злочинної діяльності. Так, «чеченське» об’єднання займається незаконним експортом нафти і нафтопродуктів, рідкоземельних металів, банківськими операціями, викраденнями автомобілів, вимаганнями. «Азербайджанське» злочинне об’єднання спеціалізується на корисливо-насильницьких злочинах, шахрайствах, підпільному виготовленні алкогольної продукції, торгівлі наркотиками, вимаганнях. «Вірменське» злочинне об’єднання вчиняє злочини в сфері економіки, займається незаконним автобізнесом, шахрайством, ви маганнями, торгівлею зброєю. «Грузинське» об’єднання спеціалізується на квартирних крадіжках, розбійних нападах. Для «інгуського» об’єднання характерна незаконна діяльність у сфері золотодобування, незаконні операції зі зброєю. «Дагестанське» злочинне об’єднання «спеціалізується» на широкому спектрі майнових злочинів.

Певна кримінальна спеціалізація організованих етнічних злочинних формувань у першу чергу обумовлена устояними тенденціями розподілу сфер впливу. При цьому чималу роль грають і особливості етнічного характеру конкретного об’єднання [14, с.212].

Специфічними кримінологічними ознаками організованих етнічних злочинних формувань є значущість частки рецидивістів у їхньому складі і наявність великого числа осіб, що вживають наркотичні речовини. У середньому вони приблизно на 70 % складаються з осіб у віці до 30 років, і більш ніж на 80 % з мігрантів [15, с.57]. Як відомо, ті або інші різновиди злочинної поведінки можуть виступати як звичайні учинки, якщо вони широко поширені серед членів деяких локальних, етнічних, професійних або інших більших соціальних [16, с.81]. «Підпільний» ж статус нелегальних мігрантів та маргінальний стан переважної більшості з них обумовлює їх криміногенність та сприяє їхньому залученню в діяльність злочинних [17, с.125]. Мовні та інші національні бар’єри є для даної групи осіб з однієї сторони специфічними механізмами самозахисту, з іншої – збільшують їхнє нелегальне становище і «підштовхують» до протиправної поведінки. Зазначене повною мірою стосується не тільки учасників злочинних організацій, але й тих членів етнічної злочинної організації, які безпосередньо в діяльності такої організації участі не приймають, але готові в будь-який момент здійснити будь-яке сприяння членам таких організацій і сховати їхню злочинну діяльність. При цьому слід враховувати, що в мотивації такої протиправної поведінки представників етнічних меншостей відіграє роль не тільки прагнення «вижити на чужій території», але й особливості національного характеру і психіки в цілому представників різних етнічних груп. Аналіз соціально-психологічних особливостей народів Закавказзя і Північного Кавказу дозволяє скласти їхні узагальнені характеристики, врахування яких значною мірою може сприяти підвищенню ефективності протидії діяльності організованих етнічних злочинних формувань. Більшість із них наділено:

 –    високорозвиненим загостреним почуттям національної гордості,                                                                                самолюбства і самоповаги, великою прихильністю національним традиціям і                      звичаям;

• рисами холеричного і сангвінічного типів темпераменту, вибуховою

емоційністю до чужих учинків, яскраво вираженим прагненням до самовираження і самопрезентації;

 –   великою самостійністю, активністю і ініціативністю, завзятістю і    наполегливістю, особливо в тих випадках, коли це вигідно;

  –   виразною увагою і повагою до старших за віком, соціальним станом і посадою;

 –   прагненням до лідерства серед представників інших етнічних груп і в багатонаціональних колективах, а також утворенню мікрогруп за земляцькою ознакою [14, с.217–218]. Зазначені характеристики, а також етносоціальні особливості організованої злочинності дозволяють, на наш погляд, визначити і найбільш характерні особливості осіб – представників аналізованої групи, що здійснюють сприяння учасникам етнічних злочинних організацій та/або приховують їхню злочинну діяльність. Ще більшу допомогу в цьому можуть подавати відомості про узагальнені характеристики національної психології окремих найбільше кримінально активних етнічних груп [14, с.214–217]. Азербайджанці допитливі, кмітливі, хоробрі, дотримуються даних ними обіцянок, емоційні. При спілкуванні з азербайджанцями варто проявляти якнайбільше справжньої поваги. Довірою, дружнім ставленням і участю від них можна домогтися більшого, ніж тис- ком і примусом. У конфліктних ситуаціях азербайджанці емоційно невитримані, але нетак безоглядно, як, наприклад, чеченці або осетини. Однак із представниками інших етнічних груп вони часом схильні вирішувати питання «з позиції сили», заступаються за своїх земляків незалежно від того, праві вони чи ні в цьому випадку. Більшість із азербайджанців в основному проявляють сумлінне відношення до праці. Разом із тим, є чимало й таких, у кого проявляються лінь, бажання знайти «тепленьке місце». Є й люди, які прагнуть бути забезпеченими, нічого для цього не роблячи. Азербайджанці взагалі нерідко відносяться до життя прагматично, часто керуючись лише хвилинною вигодою. Вони дуже чутливі до успіху, пошани, популярності. Азербайджанці люблять похвалятися своїми успіхами, усіляко підкреслюють особисті заслуги і досягнення, роблять все, щоб інші люди обертали на це особливу увагу. Вони охоче спілкуються і взаємодіють із людьми різних національностей.

Вірмени мають гострий розум, високий освітній рівень, заповзятливі, прихильні своїй національній культурі, традиціям. Вірменська родина відрізняється міцністю уз, жагучою прихильністю до дітей. На відміну від інших народів Кавказу більшим авторитетом у Вірменії користується не тільки батько, але і мати. Величезний авторитет також у бабусі. Жінка практично звільняється від участі в інших роботах, в основному займається домашнім господарством і вихованням дітей. Для вірменів немає людини після спілкування з якою він «ніяк» до неї не ставиться. Думка складається полярне: або друг, однодумець, або чужий, «не наш», «ворог» і ніяк інакше. Будь - яке спілкування вірмени прагнуть перевести в площину неформальних міжособистісних відносин. Вірмени комунікабельні. У професійних і особистих відносинах, як правило, дотримуються стилю, що відрізняється дружелюбністю і доброзичливістю. Подібної ж поведінки вони очікують і від інших. Вірмени здатні встановлювати ділові контакти із представниками будь-яких національностей. В особистих взаєминах з ними різкості не проявляють. Вони вміють у різних ситуаціях стримувати почуття, але разом з тим дуже самолюбні, болісно сприймають прорахунки і недогляди при досягненні поставлених цілей. Грузини споконвіків з особливою повагою ставилися до військової справи. Кожний чоловік вважається воїном, що повинен захищати свою Батьківщину, близьких, самого себе. Грузинам властива хоробрість. У різних ритуалах використовується зброя як символ боротьби зі злом. Існує культ хреста, шашки і кинджала. Грузини мають загострене почуття національної гордості і національного достоїнства. У психології населення Грузії мають місце такі риси національного характеру, як повага до людей, що володіють знаннями, дотепність і спритність. Грузини високо цінують дружбу. Відома грузинська гостинність. Психологія терпимості, такту і співробітництва в міжособистісних відносинах і спілкуванні характерна для народів Грузії. Грузини з іронією і гумором ставляться до своїх недоліків. Дагестанські народи дуже самобутні, вразливі, сміливі, мають гарні організаторські здатності, із кращої сторони зарекомендували себе в екстремальних умовах. У багатонаціональних колективах тримаються незалежно, у їхньому середовищі дуже сильні родоплемінні зв’язки. Спочатку для них характерні замкнутість, скутість у спілкуванні, сторожкість у поводженні, мало уваги вони приділяють суспільно-політичному життю. У міжособистісних відносинах не прагнуть займати лідируюче положення. У більшості дагестанців високо розвинене почуття національного достоїнства і честі. У них низький освітній рівень. Часто вони дуже релігійні. Інгуші є представниками родинного чеченцям вайнахського народу. Для них властиві неспішність у діях і вчинках, проникливість і кмітливість, витриманість і вміння контролювати свою поведінку, спілкування. Інгуші воліють улагоджувати свої відносини із представниками інших етнічних груп на основі взаєморозуміння і співробітництва, коректного відношення до звичаїв і звичок інших народів. Осетинам властиві такі національно - психологічні особливості, як висока національна гордість і самолюбство, чесність і сумлінність у відносинах зі своїми близькими і однодумцями, відданість початій справі, прагнення завжди досягати своєї мети, чого би це їм не коштувало. У їхньому середовищі сильні родинні зв’язки і відносини, які полягають у строгому дотриманню своїх обов’язків, боргу перед близькими, своїми одновірцями і заради підтримки яких осетини ніколи не поступляться своїми принципами. Черкеси відрізняються твердим характером, вірністю слову, наполегливістю, терпінням у досягненні поставлених цілей, невибагливістю в побуті. Вони вразливі, здаються трохи легковажними, але разом з тим енергійні і завзяті. Чеченці у своєму історичному розвитку переступили феодальний етап і майже не знали рабства, тому кланові і родові відносини, що становлять основу їхнього суспільства, дотепер перебувають у повному розквіті. У них яскраво виражене почуття родового колективізму. Його представники завжди відчувають себе частиною родини, роду (тейпу). Внутріродові зв’язки тут часто більше тісні, ніж в інших етнічних групах. Вони підтримують відносини з родичами до п’ятого коліна. При цьому почуття приналежності до тейпу переважає над національною приналежністю. Члени роду зв’язані кровним спорідненням по батьківській лінії, користуються однаковими особистими правами. Свобода, рівність і братерство в тейпах становлять головний сенс існування. У тейпах суворо дотримувалися законність походження і права членів свого роду, підтримувати славу і могутність якого кожний його представник вважав своїм особистим обов’язком. Від тейпу ж, у свою чергу, залежала безпека кожного індивіда, оскільки образа і убивство будь-якого члена роду не залишалися безкарними (звичай кровної помсти). Членам тейпів не дозволено скаржитися в державні органи, прибігати до їхнього захисту від кривдників. За кожним тейпом постають збройні формування, які підкоряються лише родовим авторитетам. У чеченців безліч стереотипів поведінки у всіх областях життєдіяльності. Вони базуються на строгому дотриманні національних традицій і звичаїв, прихильність до яких найчастіше має гіпертрофований характер. Істотною особливістю національної психіки чеченців є усвідомлення правомірності будь-яких, навіть самих жорстоких дій як відплати за свою образу, гідність, життя і честь родича. У багатонаціональних колективах чеченці тримаються незалежно. Як правило, вони намагаються групуватися за етнічною ознакою. Спочатку в спілкуванні для них характерна замкнутість і сторожкість, але, освоївшись, вони можуть займати в групі лідируюче положення [17, с.129].

Таким чином, дослідження окремого типу злочинців, які сприяють учасникам злочинних організацій та/або приховують їхню злочинну діяльність представників етнічних меншин дозволило виявити специфіку мотивації їх злочинної діяльності, обумовлену положенням певної етнічної групи у соціумі, а також особливостями національного характеру і психіки представників різних етнічних груп в цілому. Урахування зазначеної специфіки та соціально-психологічних особливостей представників різних етнічних груп дозволяє скласти їхні узагальнені характеристики, врахування яких значною мірою може сприяти підвищенню ефективності протидії діяльності організованих злочинних формувань в цілому та сприянню та/або приховуванню їхньої злочинну діяльності зокрема

РОЗДІЛ 2. КРИМІНАЛІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ СФЕР КРИМІНАЛЬНОЇ  АКТИВНОСТІ СУЧАСНИХ ЕТНІЧНИХ ЗЛОЧИННИХ УГРУПУВАНЬ.

2.1. Кримінальна сфера (торгівлі людьми; сутенерством або втягненням особи у зайняття проституцією; розкраданням і незаконним обігом вогнепальної зброї; котрабанда наркотичних засобів).

Криміналістична характеристика торгівлі людьми – це система відомостей (інформації) про криміналістично значущі ознаки торгівлі людьми, яка відбиває закономірні зв’язки між ними і слугує побудові і перевірці слідчих версій в розслідуванні даних злочинів.

Зміст криміналістичної характеристики злочинів повинен містити в собі лише істотні криміналістично значимі, типові, взаємозалежні ознаки злочину, обумовлені практичною необхідністю. Тому, на мою думку, криміналістична характеристика торгівлі людьми повинна включати такі елементи: а) способи вчинення торгівлі людьми; б) “слідова картина” торгівлі людьми; в) відомості про особу злочинця; г) відомості про особу потерпілого.

Для вчинення вказаних злочинів також характерні наявність декількох взаємопов’язаних між собою етапів злочинної діяльності та їх ретельне планування, обов’язковими елементами якого, як правило, є:

1) створення різноманітних фірм, які, прикриваючись підприємницькою  або спонсорською діяльністю, фактично займаються вербуванням та вивезенням за кордон жінок – громадянок України під виглядом їх подальшого працевлаштування; 2) налагодження корумпованих зв’язків з посадовими особами державних органів, які займаються оформленням та видачею необхідних для виїзду за кордон необхідних документів, а також здійснюють безпосередній контроль за переміщенням громадян через державний контроль України; 3) підшукування поза межами України за участю іноземних громадян (тобто, сутенерів) “ринків збуту” для продажу потерпілих з метою їх подальшої сексуальної експлуатації;  4) підшукування та вербування осіб, які з огляду на вік та зовнішні дані (як правило, молоді жінки у віці від 18 до 30 років) можуть бути використані для продажу з метою саме сексуальної експлуатації; 5) вибір способів для переміщення потерпілих через державний кордон України – законного (за дійсним паспортом, іншими необхідними документами) або незаконного (за підробленими документами або нелегально, взагалі без будь-яких документів); 6) вибір способу оплати та перевезення грошей за поставлений таким чином “товар”.

 “Слідова картина” торгівлі людьми – це сукупність абстрагованої інформації про типові матеріальні та ідеальні сліди – ознаки, умови вчинення даного злочину, які є характерними для певних способів вчинення торгівлі людьми і знаходяться в кореляційній взаємозалежності з особою злочинця та особою потерпілого. Типові “слідові картини” торгівлі людьми доцільніше досліджувати, поділяючи їх за способами вербування потерпілих та способами переміщення їх через державний кордон України. Узагальнення судово-слідчої практики показує, що способи вербування потерпілих та способи переміщення їх через державний кордон обумовлюють найрізноманітніші зв’язки з діяльністю торгівців і відбивають сліди контакту з оточуючими їх об’єктами

Детальний розгляд проведених досліджень дозволив виявити найхарактерніші ознаки осіб, які складають потенційну групу ризику бути втягнутими в торгівлю або стали об’єктами торгівлі людьми. По-перше, жертви торгівлі людьми – це, як правило, молоді жінки у віці від 17 до 25 років. Потерпілі, які не відповідають цим віковим параметрам – скоріше виключення, що підтверджує правило. По-друге, потерпілі звичайно відрізняються привабливою зовнішністю. Співробітники підрозділів по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, фіксують той факт, що потерпілих з відразливою зовнішністю майже не буває. Це представляється цілком логічним, оскільки за привабливих жінок можна одержати більше грошей і тому вони користаються більш високим попитом.  
По-третє, абсолютна більшість жертв торгівлі людьми – з малозабезпечених родин та з родин з умовно середнім статком. По-четверте, багато молодих жінок, які стали жертвами торгівлі людьми, виросли в неповних родинах (як правило, виховувала одна мати). По-п’яте, в більшості випадків, освіта у потерпілих в кращому випадку – це середня школа, а іноді навіть і незакінчена середня. По-шосте, на момент вербування всі потерпілі були безробітними, хоча деякі з них раніше працювали продавщицями на ринках чи в кіосках, але більшість з них раніше ніде не працювали. Тобто, це особи, які завдяки своїм особистим якостям та в силу зовнішніх обставин стають об’єктами купівлі-продажу або інших протиправних угод відносно людини[18, с. 49-54]. Певні криміналістичні особливості має торгівля людьми, в зв’язку з тим, що цей злочин здійснюється злочинними групами. Для криміналістичної характеристики таких злочинів суттєве значення мають дані про формування таких груп (кількісний склад, вікова структура, ступінь згуртованості, професійні знання та ін.). Існування родинних зв’язків в злочинній ланці (дочка – мати; чоловік – дружина) є дуже характерним для даного виду злочинів. Така родинність підвищує рівень організованості цих груп, придає їм більшу оперативність у вирішенні поточних питань і збільшує рівень конспірації. Необхідність включення до методики розслідування торгівлі людьми етапу виявлення ознак злочину обумовлена перш за все специфікою механізму вчинення торгівлі людьми та особливостями одержання первісної інформації, підвищеною латентністю даного виду злочину і складністю виявлення його ознак [19, с. 307]   Виявлення ознак торгівлі людьми – це діяльність уповноважених на те органів, що передує порушенню кримінальної справи, спрямована на встановлення можливих фактів продажу, іншої оплатної передачі людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам), і являє собою матеріальну і правову передумову розкриття та розслідування даного виду злочину.   До основ криміналістичного забезпечення діяльності по виявленню торгівлі людьми, на наш погляд, повинні входити: способи та прийоми виявлення ознак торгівлі людьми; техніко-криміналістичні засоби діяльності по їх виявленню; засоби та прийоми оперативно-розшукової діяльності для виявлення ознак торгівлі людьми; особливості взаємодії правоохоронних органів різних держав по виявленню ознак цих злочинів; основні напрямки підвищення ефективності роботи по виявленню торгівлі людьми тощо.

Ефективність розслідування залежить від того, наскільки діяльність слідчого та взаємодіючих з ним органів дізнання відповідає особливостям злочину та обстановки, що складається під час розслідування. Така відповідність насамперед багато в чому визначається чітким уявленням про предмет доказування, встановлення якого, в свою чергу, є кінцевою метою розслідування.            Вирізнення типових слідчих ситуацій і розробка на цій основі рекомендацій з методики розслідування окремих видів злочинів необхідні для правильної побудови слідчих версій, визначення напрямку подальшого розслідування, виявлення обставин, що мають значення для справи, вибору комплексу та черговості слідчих дій[19, с. 310,316]      На мій погляд, усі слідчі ситуації в справах про торгівлю людьми, що виникають на початковому етапі розслідування, доцільно класифікувати на три групи, в залежності від обсягу та змісту даних, що послужили підставою до порушення кримінальної справи та інформації про злочинця. Ці ситуації такі: 
1) Наявні ознаки торгівлі людьми і відома особа (особи), яка її вчинила. 
2) Наявні ознаки торгівлі людьми, особа (особи), яка її вчинила, не відома. 
3) Наявні ознаки торгівлі людьми і відомості про злочинця, але місцезнаходження останнього не відоме. Одним з перспективних напрямків оптимізації і підвищення ефективності розслідування окремих видів злочинів є дослідження і подальша розробка проблеми типових версій. Використання систем типових версій вносить у розслідування елемент точності, повноти розслідування, допомагає слідчому проаналізувати відомі йому аналогічні ситуації і відібрати підходящі під конкретний випадок з літературних джерел.

Найбільш типовими загальними версіями у справах про торгівлю людьми є наступні:

1) Факт вчинення торгівлі людьми незаперечний. 
2) Має місце торгівля людьми, пов’язана з вчиненням інших злочинів. 
3) В даному випадку вчинено не торгівлю людьми, а інший злочин. 
4) Факт вчинення торгівлі людьми відсутній, особа, яка звернулася з заявою про вчинення відносно неї торгівлі людьми, зробила це з метою уникнути кримінальної відповідальності за заняття проституцією або отримання допомоги від неурядових громадських організацій. Узагальнення практичного досвіду свідчить, що однією з вирішальних умов підвищення ефективності розкриття і розслідування торгівлі людьми є постійно діючі слідчо-оперативні групи. В таких групах ефективна тактична взаємодія співробітників досягається розробкою процесуальних дій і оперативно-розшукових заходів з конкретизацією завдань і обов’язків кожного з учасників на певному етапі розслідування. У свою чергу, організаційна взаємодія забезпечується вертикальними зв’язками підпорядкування і горизонтальними зв’язками інформаційного обміну та співробітництва. Кількісний склад слідчо-оперативної групи може змінюватись в залежності від складності розслідуваного злочину та обсягу виконуваної роботи [20,с. 3,8] 
   Допит потерпілих і свідків – це найбільш поширений спосіб одержання доказів у справах аналізованої категорії. У справах про торгівлю людьми специфіка тактики допиту свідків і потерпілих полягає в загальних його положеннях. Особливість цієї слідчої дії полягає насамперед у предметі допиту, колі осіб, які можуть бути у справі свідками, у способах їх виявлення, послідовності проведення допиту. Специфічність допиту обумовлена обстановкою вчинення злочину, витонченістю способів вчинення торгівлі людьми, функціями певних осіб, які допитуються в справі як свідки. Свідків по справах даної категорії можна умовно згрупувати в три групи: 
1) до першої групи свідків можна віднести осіб, які можуть підтвердити вчинення певних дій підозрюваними (обвинуваченими) по підготовці або вчиненню ними торгівлі людьми. Специфічність цієї групи свідків полягає в потенційно більшій інформованості їхніх показань порівняно з показаннями інших свідків, а також можливості перевірки процесу формування їхніх показань; 
2) до другої групи належать свідки з числа осіб, які добре знають потерпілих (друзі, знайомі, товариші по роботі, сусіди, деякі з родичів потерпілих тощо); 
3) третя група – свідки з числа осіб, що добре знають підозрюваних (обвинувачених). Допит вказаної категорії свідків сприяє повному і всебічному з’ясуванню як позитивних, так і негативних сторін особи підозрюваного, його способу життя, нахилів та інтересів. При цьому отримані відомості дозволяють встановити психологічний контакт з підозрюваним[21, с.106, 107].