Криміналістична злочинність у армії

                                      ВСТУП

Збройні Сили України - не ізольований соціальний механізм, а органічна і невід'ємна частина нашого суспільства. В умовах різко загострюються суспільних протиріч, постійно поглиблюються дезінтеграційних процесів відбувається різке падіння престижу і популярності військового працівника, зростає кількість правопорушень, скоєних військовослужбовцями всіх категорій: від рядового до генерала.

Злочинність в армії є  найнебезпечнішим дестабілізуючим  чинником, вкрай негативно впливає  не тільки на Збройні Сили, але і  на державу в цілому. Саме стан справ в армії є одним з індикаторів, за яким суспільство оцінює стан національної безпеки. Військовими злочинами визнаються злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження  ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

Мета роботи - виявити  які злочини найчастіше скоюються  у армії, в чому причина їх скоєння  та, як ім протистояти: які слід вживати профілактичні засоби для попередження та запобігання їх скоєнню.

Актуальність цієї теми полягає  в тому, що кількісний показник злочиннів  серед військових не зменується, і  тим самим армія втрачає повагу до себе та до військових,що впливає  і на імідж держави у цілому, та зменшується бажання громадян вступати до рядів війського службовців.

                                              План

     Вступ………………………………………………………………………….

1. Поняття військових злочинів та їх кримінологічна характеристика..
2. Причини та умови військових злочинів………………………………..
3. Запобігання та профілактика військових злочинів…………………….
4. Специфіка детермінації порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями………………………………………………

    Висновок……………………………………………………………………….

   Література………………………………………………………………………

 1.Поняття військових злочинів та їх кримінологічна характеристика.

Навряд чи можна не погодитися з  тим, що представники військової сфери, захисники Вітчизни, мають бути прикладом  мужності, чесності та відповідальності. Однак вчинення злочинів проти встановленого  порядку несення або проходження  військової служби істотно підриває авторитет Збройних Сил у суспільстві, породжує неповагу до військовослужбовців, державної влади тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 401 КК України, військовими злочинами визнаються передбачені Розділом ХІХ злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження  ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. Поняття військового злочину засновано на загальному визначенні суспільно небезпечного діяння, має низку специфічних ознак, серед яких: 1) спеціальний об’єкт злочину; 2) спеціальний суб’єкт злочину; 3) військова протиправність, тобто визнання діяння як злочинного тільки у тому разі, якщо воно прямо передбачене у відповідних статтях КК України.

При наданні кримінологічної характеристики військовим злочинам особливо необхідно  зважати на першу та другу особливості, оскільки третя — презумується.

       Розділ ХІХ КК України містить 35 статей, перша з яких висвітлює вже надане визначення військових злочинів (ст. 401). Решта ж статей (402–433) містять відповідні склади злочинів проти встановленого порядку несення військової служби, які можна поділити на групи. Найчастіше за все як правило, за змістом основного, безпосереднього об’єкта, вони класифікуються на 9 груп: 1) злочини проти порядку підлеглості та військової честі (статті 402–406); 2) злочини проти проходження військової служби (статті 407–409); 3) злочини проти порядку користування військовим майном та його збереження (статті 410–414);

4) злочини проти порядку експлуатації  військової техніки (статті 415–  417); 5) злочини проти порядку несення  бойового чергування та інших  спеціальних служб (статті 418–421); 6) злочини проти встановленого порядку збереження військової таємниці (ст. 422); 7) військові посадові злочини (статті 423–426); 8) злочини проти порядку несення служби на полі боя та в районі військових дій (статті 424–433); 9) злочини, відповідальність за які передбачена міжнародними конвенціями.

При складанні кримінологічної  характеристики військових злочинів, як і будь-якої іншої групи суспільно  небезпечних діянь, необхідно особливо звернути увагу на їх кількісно-якісні показники. Хоча мають місце складнощі з обліком військових злочинів через існуючі традиції, закритість системи, особливості відносин у Збройних Силах.

У зв’язку з цим далеко не всі  кримінально карані порушення відбиваються в офіційній статистиці (лишаються  латентними). А дані, які вдається отримати для аналізу мають достатньо  уривчастий характер і частіше стосуються рівня судимості, а не рівня злочинності.

Динаміка злочинів проти встановленого  порядку несення військової служби має тенденцію до зниження. Так, у 2005 р. мало місце 605 злочинів, у 2006 р. — 523, у 2007 р. — 508. З 1997 по 2007 р. кількість злочинів, вчинених військовослужбовцями, знизилася з 1 354 до 1 036, тобто на 23,5 %. Однак це навряд може свідчити про поліпшення криміногенної ситуації, бо паралельно відбувалося зниження кількості контингенту Збройних Сил приблизно такими самими темпами в рамках їх реформування. І цілком можна припустити, що коефіцієнти злочинної інтенсивності та активності є майже незмінними.

Серед усіх 34-х статей Розділу ХІХ КК України, природно, деякі склади або їх групи є вчинюваними частіше за інші. Серед таких суспільно небезпечних діянь: ухилення від військової служби (ст. 409);

порушення уставних правил взаємодії  між військовослужбовцями за відсутності  відносин підлеглості (ст. 406); викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410) та деякі інші.

Як ілюстрацію вказаного можна  навести такі показники. Так, за даними, наведеними за період з 1997 по 2002 р. за ухилення від військової служби шляхом самокалічення або шляхом обману (ст. 409) було засуджено 1 564 особи (динаміка при порівнянні вказаних років склала мінус 30 %); за порушення уставних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406) — 1508 (динаміка зниження на 29 %); викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціалізованої техніки та іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (ст. 410) — 1237 (динаміка зниження на 23,8 %) та ін. При кримінологічній характеристиці інтерес становлять не лише показники суспільно небезпечних діянь та загальна картина військових злочинів, а і характеристика їх складових частин, підгруп. Майже кожна з них має особливості: характерні умови чи сфера вчинення злочину та звання військовослужбовця — злочинця. У зв’язку з цим при наданні наступної частини кримінологічної характеристики слід поділити військові злочини на такі групи за сферою вчинення: 1) порушення правил несення військової служби, неналежне виконання покладених обов’язків (статті 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 418, 419, 420, 421, 422); 2) військові злочини, в основі вчинення яких нерідко лежать загальнокримінальні мотиви (насильницькі, корисливі, хуліганські) (статті 405, 406, 410, 411, 412, 413); 3) порушення правил поводження з предметами, механізмами, зброєю тощо (статті 414, 415, 416, 417); 4) військові службові злочини (статті 423–426); 5) військові злочини під час воєнних дій (статті 427–435).

Зупинимося на деяких групах злочинів за їх суспільною небезпечністю та ступенем негативності наслідків. Навряд чи можна не погодитися з тим, що Збройні Сили мають бути взірцем  сили духу, поваги до власної честі, гідності, підтримання іміджу держави, підняття патріотичного духу в ній тощо. А вчинення саме військових службових злочинів завдає непоправної шкоди вказаним цінностям. Згідно з проведеним узагальненням, рівень судимості за військові службові злочини залишається небезпечно високим, а у відносних показниках — зростає. Так, у 1998 р. за ці злочини було засуджено 290 осіб (13,6 % від загальної кількості), у 1999 р. — 354 (18,2 %), а у 2000 р. — 287 (майже 20 %).

За злочини, пов’язані з корупцією, у 2005 р. засуджено 176 військовослужбовців, у 2006 — 187, у 2007 — 205.

Разом з тим, за даними держслужбовців, ухилень від військової служби стало  менше на третину.

Ще однією важливою групою військових злочинів є суспільно небезпечні діяння, вчинені із загальнокримінальних мотивів. Найбільш небезпечними серед  них небезпідставно можна назвати  так звані насильницькі військові  злочини. Хоча загальна динаміка цієї групи суспільно небезпечних  діянь має тенденцію до зниження, кількість зазначеної групи зростає. До того ж вони постійно змінюються та набувають все більш цинічного характеру, що призводить до збільшення небойових втрат особового складу. Найбільш небезпечним серед цієї групи є злочин, який офіційно називається у КК України як порушення статутних правил взаємодії між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406), більш відомий як «дідівщина». На жаль, її реальної офіційної статистики не існує, а латентизація нерідко призводить до поглиблення традиції неповаги до прав та свобод іншої людини, вкорінюється у свідомості особи, яка перебуває на військовій службі, може стати у подальшому криміногенним фактором. А також іноді завдає жертвам вказаних дій непоправної фізичної та моральної шкоди.

Вище наведено доволі скорочену  кримінологічну характеристику деяких частин військових злочинів; навмисно не використовувалися дані останніх років, оскільки саме сьогодні йдеться  про радикальну трансформацію армії, про перехід Збройних Сил на професійну основу. Це може викликати чи, навпаки, не викликати певні негативні  процеси в особовому складі військовослужбовців, у зв’язку з чим ми навряд чи можемо надати достовірний прогноз  криміногенної ситуації у Збройних Силах України за умови їх формування на контрактній основі та при переході до неї.

Цікавість викликає характеристика тих, хто був засуджений за військові злочини. Цих осіб, перш за все, необхідно поділити на групи за званнями, підставою для чого є ч. 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», на військовослужбовців рядового складу, сержантського та старшинського складу, офіцерського (молодшого, старшого та вищого) складу. Кожній з цих груп притаманні ті чи інші види злочинів, передбачені у ХІХ Розділі КК України.

Скажімо, коли йдеться про військові  службові злочини, то серед засуджених за зазначені злочини щороку збільшується питома вага офіцерів і прапорщиків (у 1996 р. цей показник становив 36 %, у 1997 р. — 41, у 1998 р. — 52, у 1999 р. — 54,5, а у 2000 р. — 55 %). Особи злочинців цієї категорії характеризуються низьким моральним рівнем, неповагою до закону та права, до авторитету армії, який вони свідомо підривають.

Однак злочини проти встановленого  порядку несення або проходження  військової служби не обмежуються військовими  службовими.

До незгаданих злочинів належать і багато інших суспільно небезпечних діянь, які вчиняються особами, що є набагато нижчими за званнями, порівняно з названими. Частіше це порушення статутних правил взаємодії між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (ст. 406) (дідівщина). До групи ризику як потенційних жертв, так і потенційних злочинців підпадають призовники, контингент яких достатньо сильно змінився у порівнянні з попередніми десятиліттями. Так, за останні роки зменшилася кількість призовників, які мають середню освіту, майже на 20 %. Багато з тих, хто останнім часом призивається до лав Збройних Сил, мають неповну середню освіту, а також наявна група, представники якої не здобули середньої освіти. Майже третина загальної кількості призовників за станом здоров’я не відповідають тим вимогам, які висуваються до військовиків строкової служби за світовими стандартами. «Вхідний» контроль молодого поповнення,  яке має місце кожні півроку, організований командирами, свідчить, що близько 4 % призовників є наркоманами, 30 % — вживали наркотики, майже 4 % мають судимість або перебувають на обліку в міліції. А іще сьогодні армія стає для певної кількості юнаків притулком в умовах безробіття та іноді недоступності вищої освіти.

                    2.Причини та умови військових злочинів.

      Причини та умови військових злочинів, як й інших груп суспільно небезпечних діянь, нерідко перебувають за межами самих Збройних Сил та знаходяться на трьох (макро-, мікро- й на індивідуальному) рівнях (тобто у сфері всього суспільства, мікросоціальних груп і окремих осіб).

Серед чинників на макрорівні можна  назвати «фонові» явища, економічні, соціальні, соціально-психологічні, організаційно-управлінські, політичні, культурно-виховні та ін. Поряд з негативним матеріальним забезпеченням, політичними суперечностями нестримно знижується престижність військової служби, авторитет армії, нівелюється повага до захисника Вітчизни. Вказане не може не відбиватися на моральнопсихологічному кліматі у Збройних Силах, на ставленні до права, моралі, прав інших осіб, а отже, і на криміногенній ситуації. Усе перелічене поєднується з кризою самих Збройних Сил, пов’язаною з їх реформуванням (йдеться про перехід до комплектування військовослужбовцями контрактної служби). Це питання має достатньо яскраве політичне забарвлення, але для досягнення максимальної об’єктивності та політичної нейтральності автори підручника обме жуються наданням фактів без їх політичної оцінки.

На мікрорівні панують чинники  у сфері малих соціальних груп.

Особливостями таких груп є: 1) одностатевість; 2) формальність через сутність самої  системи армії; 3) різноманітність психологічних складів різних груп людей, привнесення ними своїх побутових, моральних, релігійних, політичних та інших традицій та уподобань (хоча неформальні малі соціальні групи в межах формальних також мають місце).

Вчинення деяких військових злочинів нерідко пов’язано з існуванням безкарної жорстокості, агресивності з боку старших за званнями осіб, а також максимального декларування поведінки військовослужбовців.

Не можна не обмовитися про детермінанти вже названої вище дідівщини, як прояву негативних міжособистісних стосунків. Тут існує два принципових підходи. Перший полягає у «помсті» військовослужбовців, які раніше пережили знущання. Це є проявом стереотипу: «Так чинили зі мною, так і я чинитиму з іншими». Другий підхід полягає у давній «негативній армійській традиції». Адже, за словами Вольтера, «люди ніколи не відчувають мук совісті від вчинків, які стали звичаєм».

На мікросоціальному рівні не можна не наголосити на такій важливій детермінанті, як латентизація вчинених протиправних дій у зв’язку з закритістю системи.

На індивідуальному ж рівні існує достатньо складна система безпосередніх причин та умов, які є певною мірою похідними від негативних факторів на загальносоціальному рівні. Так, економічні протиріччя в країні та недостатнє фінансування Збройних Сил України призводить до матеріальних проблем військовослужбовців, що іноді стає причинами вчинення військових злочинів з корисливими мотивами. До того ж системна криза української армії та недостатність відчуття патріотизму у країні в цілому призводить до того, що військовики не виконують функції захисників Вітчизни. Це створює невідповідальність за власні дії, почуття вседозволеності, правового нігілізму, знервованості; стає підґрунтям вчинення не лише військових злочинів з корисливими мотивами, а і суспільно небезпечних діянь, при вчиненні яких до їх об’єктивної сторони входять насильницькі дії. Також дуже вагомими детермінантами вчинення військових злочинів є: 1) скупчення великої кількості молодих чоловіків у замкнених казармених умовах; 2) зміна контингенту призовників (про що йшлося при висвітленні характеристики особи військового злочинця), які імовірно можуть мати криміногенні нахили чи навіть криміногенні навички і досвід; 3) найбільш поширений вік початку та проходження військової служби 18–25 років збігається з найбільш криміногенним періодом у рамках загальнокримінальної злочинності. Це час, коли має місце пік фізичної активності, спроб реалізації амбіцій тощо.

                              3.Запобігання військовим злочинам.

      Загалом заходи запобігання поділяються на загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні.

Найвпливовішими заходами на загальносоціальному  рівні вважаємо виховні та економічні, спрямовані на підняття іміджу та престижу армії, а також покращення її матеріального  забезпечення.

До того ж необхідно вживати  конкретних заходів на рівні усіх Збройних Сил України в умовах їх реформування (згідно з Концепцією переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями контрактної служби на період до 2015 року, затвердженої Указом Президента України від 07. 04. 2001 № 239/2001, а також згідно з Державною програмою переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом від 17. 04. 2002 № 348/2002).

Серед нагальних заходів запобігання  на загальносоціальному рівні виділяємо такі: 1) вироблення чіткої доктрини побудови та функціонування Збройних Сил, а також складання поетапної, максимально деталізованої програми їх подальшого розвитку; 2) здійснення вказаної реформи Збройних Сил поступово, ґрунтовно розробляючи та зважуючи кожен крок; 3) забезпечення якісного навчання майбутніх військовослужбовців; 4) вживання заходів щодо забезпечення неухильного дотримання суворих вимог до морально-психологічних, ділових, фізичних та інтелектуальних якостей членів офіцерського корпусу.

Говорячи про попереджувально-профілактичних заходах в Збройних Силах, передбачається, що вони повинні бути перш за все  загальносоціальні, тобто ми не розділяємо їх на профілактичні заходи насильницької або корисливого злочинності. При цьому ми віддаємо собі звіт в тому, що в даний час в бюджеті немає вільних грошей, які можна було б направити на витратну профілактичну програму. Тому слід провести мінімум тих заходів, без яких неможливо здійснювати соціальний контроль за злочинністю в Збройних Силах.

Профілактичні заходи на стадії призиву повинні включати: 1) ретельне медичне обстеження, 2) психологічний відбір; 3) направлення до місця служби разом з призивником його особової справи. У ньому мають бути вказані сімейний стан (мати, батько, інші члени сім'ї, якщо такі є), освіта, чим захоплювався призовник, спортивна підготовка, зв'язок з неформальною молодіжною субкультурою, непогано провести психологічні тести на предмет загальної підготовки юнаків до служби в армії взагалі і в "гарячих точках" зокрема.

Серед профілактичних заходів безпосередньо у Збройних Силах слід виділити:

1) перехід на призив у Збройні Сили один раз на рік з тим, щоб зламати традиційну вікову градацію серед військовослужбовців;

2) підвищення призивного віку до 21 року або хоча б до 20 років. Психологи стверджують, що остаточно особистість людини формується тільки до 21 році. Виникає дуже складна проблема. Ми даємо людині в руки зброю і наказуємо виконувати бойове завдання, пов'язану останнім часом за участю у збройних конфліктах, тобто із застосуванням бойової зброї "на поразку", причому ніхто не замислюється про соціальні та психологічні наслідки для молодої людини, так як остаточно формування його як особистості ще не завершено. До речі, в багатьох країнах світу призивний вік якраз дорівнює 20-21 рокам (Туреччина, Швейцарія).

3) удосконалення інституту  офіцерів-вихователів, щоб військовослужбовцям,  особливо в перші місяці їх служби, було до кого звернутися в скрутну хвилину. Так, 13% військовослужбовців відзначили, що за час їхньої служби були періоди, коли життя здавалося їм нестерпним і вони були готові "звести з ним рахунки". Офіцери-вихователі повинні бути тісно пов'язані з військкоматом, звідки призивали хлопців, знайомитися з особистими справами призовників;

4) відповідальність військовослужбовців повинна бути диференційована, тобто залежно від суспільної небезпеки скоєного настає дисциплінарна або кримінальна відповідальність.

У Дисциплінарний статут необхідно ввести спеціальну статтю про відповідальність за правопорушення у сфері міжособистісних відносин ("дідівщина"), в якій слід передбачити досить суворі види стягнень, наприклад: а) незвільнення з частини до двох тижнів, б) звичайний арешт ; в) суворий арешт; г) понаднормові роботи; д) позбавлення половини місячного окладу; е) звільнення зі Збройних Сил за неправомірну поведінку. До речі, в США звільнення з армії за негативним підставах може спричинити позбавлення американського громадянства.

У Дисциплінарному статуті  слід також передбачити відповідальність за вчинення проступків корисливої ​​спрямованості, які не підпадають під сферу дії кримінального закону. Крім того, необхідно продумати систему заходів, що дозволяють звільняти з армії офіцерів, помічених у порушенні етичних норм. Це дає можливість успішніше боротися з фактами корупції на самій ранній стадії її зародження;

5) поліпшення життєдіяльності дисциплінарних батальйонів. Більшість знаходяться в дисбатом засуджені за самовільне залишення частини.  Всі засуджені діляться на декілька категорій: лідери (як правило, 5-6 осіб в кожній роті), фахівці (кухарі, кочегари, художники), безконвойний (відсиділи не менше 1 / 3 терміну і працюють за межами частини), схильні до втечі з різних причин (від утисків з боку товаришів по службі до складних сімейних про стоятельств), люди з пригніченою психікою. Характерно, що такий розподіл багато в чому збігається з поділом військовослужбовців у військовій частині.

Поліпшення життєдіяльності  дисбатом має йти за такими напрямками: а) законодавче закріплення положення про те, що в дисбатом продовжують діяти військові правовідносини з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками; б) до роботи в дисбатом повинні залучатися тільки професійні військові, причому самим цим працівникам потрібно соціально-психологічна підтримка, тому їм повинні бути надані певні пільги, в) в дисбатом слід створити спеціальну психологічну службу з реабілітації військовослужбовців-правопорушників; г) необхідний гнучкий підхід у питанні про спільне відбуття покарання "дідами" та військовослужбовцями, які залишили військові частини з-за їх утисків; д) звільнення з дисбатом повинно бути суворо індивідуалізоване;

6) застосування соціально-заохочувальних заходів. Службу в Збройних Силах слід заохочувати. 

 Слід ввести та притримуватися деяким напрямкам: військовослужбовці повинні мати пільги при вступі до вищих навчальних закладів; рекламувати необхідно не саму військову службу, а професії, які вона дозволяє отримати і які цінуються роботодавцями.

Особливо слід сказати  про проблему переходу Збройних Сил  на професійну основу. Існує деяка плутанина в термінах, оскільки "професійна" і "наймана" армія - це не одне і те ж. Наприклад, Великобританія тільки в XX ст. кілька разів приймала рішення про переведення на найману службу (тобто службу виключно добровільну і контрактну) і кілька разів відмовлялася від цієї ідеї. Остаточний перехід до найманої служби був завершений тільки в 1960-1963 рр.. Процес переходу Збройних Сил США на контрактну систему зайняв: на флоті - 7 років, у ВПС - близько 10 років, у сухопутних військах - 13 років.

Служба повинна бути обов'язковою, але з умовою можливого альтернативного вибору у призивника (альтернативна громадянська служба). У солдатів строкової служби повинні бути контракти з досить високою оплатою їх праці. Це дозволить істотно підвищити ступінь їх перш за всематеріальної відповідальності (відшкодування заподіяної шкоди армійському майну і техніці). Рівень витрат на утримання професійної армії варто прорахувати, але, на нашу думку, він не буде істотно перевищувати сьогоднішній, якщо враховувати боротьбу з "ухильниками", збиток, що заподіюється розкраданнями, псування дорогої бойової техніки і т.д. Кримінологи систематично займаються проблемами злочинності в Збройних Силах. Наприклад, в 1990 р. на одній з перших конференцій, присвяченій проблемам насильницької злочинності в Збройних Силах, були розглянуті негативні фактори, усунення яких могло б сприяти зниженню рівня злочинності (перш за все так званої "дідівщини"). Серед них відзначалися недоліки в організації діяльності конкретного військового колективу, недоліки управлінської діяльності офіцерів та ін. Ці негативні чинники справляють істотний вплив на злочинність в Збройних Силах і сьогодні. Однак до думки кримінологів не прислухалися. Проблема злочинності в Збройних Силах в даний час вимагає до себе найпильнішої уваги науковців і практиків. Ситуація складається так, що ми можемо говорити тільки про більш-менш серйозному рівні соціального контролю за корисливо-насильницької злочинністю в Збройних Силах. Проте навіть така складна обстановка не знімає ні з учених, ні з практиків відповідальності за те, як розвивається кримінологічна обстановка у Збройних Силах сьогодні.

        Спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи мають орієнтуватися на систему детермінант військових злочинів з метою зменшення їх впливу чи повного усунення. Має йтися про: 1) поліпшення роботи правоохоронних органів з виявлення та розслідування військових злочинів; 2) підвищення морального та професійного рівня командирів з метою недопущення замовчування ними випадків учинення злочинів їх підлеглими чи колегами; 3) надання максимального розголосу фактів учинення резонансних злочинів та заходів, вжитих при їх розслідуванні й для усунення їх причин та умов; 4) розширення мережі громадських організацій, для забезпечення дотримання прав людини, полегшення процедури звернення військовослужбовців різних рівнів до таких організацій1; 5) покращення системи обліку правопорушень у Збройних Силах і розроблення заходів запобігання військовим злочинам на рівні окремої структурної одиниці, усіх Збройних Сил; 6) покращення мікроклімату в колективах, недопущення проявів агресії, жорстокості тощо;

7) постійне контролювання командирами  вказаного мікроклімату, підвищення  їх відповідальності при вивченні  та веденні особових справ  підлеглих; 8) створення системи контролювання  результативності реалізації вказаних  та інших запобіжних заходів.

       Одним із прикладів існування такої організації є Спілка солдатських матерів в системі Харківської правозахисної організації.

       Індивідуальні заходи запобігання військовим злочинам мають бути спрямовані на окрему особу з метою виявлення та вчасного недопущення розвитку криміногенних нахилів різних категорій військовослужбовців. До заходів на індивідуальному рівні має належати: 1) уважна, неупереджена робота психологів та лікарів щодо виявлення порушень розвитку чи схильностей до асоціальних дій, детальне вивчення особистостей військових; 2) дотримання жорстких вимог щодо прийому до лав Збройних Сил; 3) проведення командирами відповідної виховної роботи з підлеглими з метою формування їх ціннісних орієнтирів, якісної фізичної та психологічної підготовки.

          4.Специфіка детермінації порушень статутних правил   взаємовідносин між військовослужбовцями.

       Проблемам, пов'язаним із з'ясуванням криміногенних детермінантів порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями при відсутності між ними відносин підлеглості, в кримінологічних дослідженнях приділялася значна увага. Ще за радянських часів серед кримінологів велася дискусія з приводу специфіки детермінації та причинності насильницької злочинності в армії. Ці проблеми займали чільне місце в дослідженнях Р.Булатова, Г.Забрянського, В.Панкратова, В.Романова, А.Тер-Акопова, Г.Хохрякова та інших відомих вчених. Причинність нестатутних взаємовідносин у збройних силах була предметом поглибленого наукового аналізу в працях В.Лунєєва та І.Мацкевича. Незважаючи на значну кількість публікацій, у теорії кримінології специфіка детермінації нестатутних проявів поведінки серед військовослужбовців Збройних Сил України всебічно не проаналізована, а результати досліджень, які проводились за радянських часів, певною мірою потребують перегляду і конкретизації.