Криміналогічне дослідження

ЗМІСТ

 

Вступ 3

Розділ 1. Поняття криміналістичного дослідження 5

1.1. Поняття кримінологічного дослідження 5

1.2. Види кримінологічних досліджень 6

Розділ 2. Мета й завдання кримінологічного дослідження 8

2.1. Визначення мети і завдання кримінологічного дослідження 8

2.2. Характеристика основних завдань кримінологічного дослідження 9

2.3. Підсумки і висновки кримінологічного дослідження. 19

Розділ 3. Методи кримінологічного дослідження 21

3.1. Класифікація методів збору кримінологічної інформації 21

3.2. Метод анкетування 22

3.3. Метод інтерв'ювання 25

3.4. Метод спостереження 27

3.5. Метод експертних оцінок 30

3.6. Документальний метод 31

3.7. Соціальний експеримент 32

3.8. Психологічні методи, що використовуються в кримінологічних дослідженнях 33

Висновки 36

Список використаних джерел 38

 

 

Вступ

 

Актуальність теми. Кримінологія вивчає злочинність, види злочинності, злочину; їх причини, інші види їх взаємозв'язків з різними явищами і процесами;результативність приймалися заходів по боротьбі зі злочинністю. На цій базі кримінологи виробляють рекомендації щодо вдосконалення боротьби з злочинністю.

Злочинність в різних її проявах  включає: злочин або індивідуальне злочинну поведінку; окремі види злочинності,виділяються за об'єктом посягань (державна, господарська), форм вини (умисна і необережна); злочинність представників різних соціальних груп (неповнолітніх, жінок, підприємців); злочинність у різних регіонах; в різних сферах життєдіяльності суспільства (економічної, політичної, духовної); злочинність в державі в цілому; злочинність людського суспільства на конкретних етапах його існування.

Зміст кримінології як науки - це дослідження та оцінка злочинності, її змін, регіональних та соціально-групових відмінностей, їх оцінка; дослідження та оцінка процесів детермінації і причинності відповідності злочинності, її змін і відмінностей; розробка рекомендацій по боротьбі зі злочинністю, а також методології та методики кримінологічних досліджень.

Методологія та методика будь-якої науки має важливе значення, тому що вони завжди прив'язуються до предмета дослідження і визначають надійність і достовірність його результатів.

У більшості кримінологічних  досліджень саме при регіональному  аналізі злочинності розглядається  інтеграційний результат взаємодії  всіх соціальних процесів і явищ, які протікають не тільки в суспільстві в цілому, але й які мають лише територіальні специфічні ознаки.

Проблема регіональної злочинності  почала привертати увагу вчених-юристів  ще більше ста років тому. У своїх  наукових працях відомі юристи минулих  років – А. А. Герцензон, М. Н. Гернет, Е. Н. Тарковский та інші, розглядаючи це питання, зазначили, що вивчення злочинності в територіальному розрізі має велике наукове та практичне значення.

Мета і завдання дослідження.

Метою дослідження є кримінологічне вивчення мети і завдання кримінологічного дослідження.

Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:

– визначити поняття кримінологічного дослідження;

– здійснити аналіз мети і завдання кримінологічного дослідження;

– розглянути методологію кримінологічного дослідження;

Об’єктом дослідження  є кримінологічне дослідження.

Предметом дослідження є  мети і завдання кримінологічного дослідження.

Методи дослідження.

Методологічною основою  дослідження стали такі загальнонаукові  та спеціальні методи пізнання, як діалектичний, історичний,порівняльно-правовий, логіко-семантичний, конкретно-соціологічний, статистичний та інші методи.

Теоретичну основу дослідження  становлять наукові праці з кримінології, кримінального права, кримінально-виконавчого  права.

 

 

Розділ 1. Поняття  криміналістичного дослідження

1.1. Поняття кримінологічного  дослідження

Кримінологічний аналіз злочинності дає можливість розробляти конкретні заходи, спрямовані па боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано та планомірно, правильно  координувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тож вивчення злочинності, виявлення  її детермінант дає змогу згодом проводити ефективний комплекс економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових заходів запобігання злочинності.

Отже, кримінологічні дослідження  дають змогу на основі комплексного вивчення стану злочинності розробити  та втілити в правоохоронну практику ефективні заходи запобіжної діяльності.

Наукове дослідження в  кримінології - це процес отримання  нових знань про злочинність, причини й умови, що її зумовлюють, особу злочинця для розробки та реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи з метою запобігання  злочинним проявам.

У проведенні соціологічних  досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи:

• підготовчий;
• збір первинної кримінологічної інформації;
• упорядкування й обробка зібраної інформації;
• аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.

Отож підготовка кримінологічного дослідження охоплює:

• добір методології дослідження;
• обґрунтування теоретичних засад і логічної послідовності дослідження;
• вироблення інструментарію (анкети, бланки інтерв'ю тощо);
• розробка методичних документів для збирання первинної інформації (поради інтерв'юерові, спостерігачеві тощо);
• формування дослідницької групи відповідно до мети та завдань дослідження (розробників програми й інструментарію, виконавців досліджень, аналітиків для підготовки підсумкового звіту);
• навчання спеціалістів досліджень (інтерв'юерів, спостерігачів та ін.);
• розробка програми обробки даних.

1.2. Види кримінологічних  досліджень

Кримінологічні  дослідження заведено класифікувати  за кількома підставами:

• метою;
• системою вибору одиниць сукупності;
• методами;
• принципом охоплення об'єктів вивчення;
• масштабом;
• видами злочинів, які вивчаються.

1. За метою (за цільовою спрямованістю) кримінологічні дослідження поділяються на:

• теоретичні - спрямовані на розвиток кримінологічної теорії;
• прикладні - спрямовані на вдосконалення практики боротьби зі злочинністю.

2. За системою вибору одиниць сукупності розрізняють дослідження:

• суцільні - охоплюють вивчення всіх одиниць генеральної сукупності (наприклад, всі злочини, здійснені на території обслуговування);
• монографічні - спрямовані на поглиблене вивчення одного виду злочинності чи явища, що пов'язане зі злочинністю;
• вибіркові - вивчають певну частину генеральної сукупності

(використовуються для економії  сил і засобів, вибірка робиться  за допомогою спеціальних методів).

3. За методами (пізнавальним інструментарієм) виділяють дослідження:

• монодисциплінарні - проблема, що досліджується, належить до предмета кримінології та вивчається за допомогою суто кримінологічних засобів і методів;

• комплексні - використовують засоби й методи інших наук (скажімо, психології, педагогіки тощо).

4. За принципом охоплення об'єктів вивчення кримінологічні дослідження поділяють на:

• територіальні - злочинність вивчається на визначеній території (район, місто, область, держава загалом);
• галузеві - злочинність вивчається у визначених галузях народного господарства чи визначеного міністерства, відомства (торгівля, побутове обслуговування, будівництво тощо).

5. За масштабами кримінологічні дослідження поділяються на:

• республіканські;
• регіональні (економічні райони);
• місцеві (місто, мікрорайон, сільська рада, адміністративна ділянка);
• об'єктові (підприємство, установа тощо).

6. За видами злочинності кримінологічні дослідження вивчають: первинну, рецидивну, міську, сільську, вуличну, побутову злочинність, злочинність неповнолітніх, молоді, чоловічу, жіночу, групову, організовану та професійну злочинність тощо.

 

 

 

 

Розділ 2. Мета й завдання кримінологічного дослідження

2.1. Визначення мети і  завдання кримінологічного дослідження

Як і при  будь-якому дослідженні, при вивченні злочинності важлива роль відводиться  визначенню мети та завдань дослідження.

Мета визначає загальну орієнтацію дослідження. Кримінологічне дослідження  проводиться, щоб отримати нові знання: про рівень, структуру, динаміку, характер злочинності в регіоні за визначений відрізок часу, про осіб, винних у  вчиненні злочинів, розробити наукові  рекомендації щодо усунення чи нейтралізації  криміногенних факторів, підвищення ефективності запобігання їй.

Завдання дослідження  злочинності витікають з поставленої  мети. До них належать:

• вивчення кількісних і якісних показників злочинності (рівень, структура, динаміка, характер, географія);
• вивчення причин й умов злочинності;
• дослідження тих обставин, які формують особу злочинця;
• дослідження системи заходів, що здійснюються правоохоронними органами з метою встановлення ефективності їхньої діяльності.

Наукове дослідження в  кримінології виконує чотири основних функції: описову, пояснювальну, прогностичну й регулятивну.

Описова функція - це повна й об'єктивна фіксація характеристик об'єктів дослідження та наявних між ними зв'язків і відносин.

Пояснювальна функція - це теоретичний аналіз причинно-наслідкових зв'язків, виявлення закономірностей виникнення, розвитку й функціонування злочинності.

Прогностична функція - це наукове передбачення розвитку явищ злочинності, визначення тенденцій і закономірностей її розвитку в перспективі.

2.2. Характеристика основних  завдань кримінологічного дослідження

Вивчення, аналіз злочинності уявляють собою єдність  пізнання і оцінки.

У процесі пізнання дослідник отримує фактичні дані про злочинність, як би її фотографію. Правда, йдеться про специфічну фотографії, відображеної в системі показників (загальна кількість злочинів, число виявлених злочинців, число потерпілих і т. д.).

Оцінка означає співвідношення нових відомостей з колишніми знаннями, уявленнями, гіпотезами. Тут істотні цілі аналізу злочинності і відповідно до мети оцінки.

При вирішенні питання, зросла або збільшилася злочинність  протягом певного періоду, дані за досліджуваний  період порівнюються з даними за попередній, і в цьому випадку виникає  ряд завдань. Наприклад, з яким періодом можна і необхідно проводити  порівняння, можна порівняти чи дані про злочинність за два періоди  та інші, не вплинуло на динаміку злочинності  зміна закону.

Або може бути поставлено інше завдання: встановити відмінності злочинності  в різних державах або суб'єктах  Федерації. Тоді порівнюється злочинність  різних держав або суб'єктів Федерації. Якщо необхідно оцінити ефективність вжитих заходів по боротьбі зі злочинністю, то вичленяються група злочинів, з  попередження, припинення яких приймалися заходи, і відповідно досліджуються  зміни їх кількісних і якісних  характеристик, на які повинно було здійснювати скоригований вплив.

На підставі оцінки, таким  чином, роблять висновки про правильність попередніх уявлень, вносяться корективи  в плани заходів щодо попередження злочинності.

Дані про злочинність  завжди зіставляються до потреб того, хто робить аналіз, з тим, яку мету він при цьому переслідує і  яку інформацію бажає отримати. Якщо мова йде про підвищення ефективності попередження злочинності, то в першу  чергу аналізуються ті її характеристики, які відображають особливості породження злочинності соціальним середовищем. У той же час дані про найбільш поширені способи вчинення злочинів набувають особливого значення в процесі вдосконалення діяльності з розкриття злочинів.

Взагалі пізнання та оцінку можна розмежувати хіба що тільки в абстракції. На практиці вони діалектично взаємопов'язані. Не можна давати оцінку злочинності без попереднього отримання її «фотографії», тобто її пізнання, і практично неможливо її пізнавати, діючи безцільно, не маючи ніяких гіпотез і завдань. Навіть перед фотографом ставлять завдання створити привабливий вигляд фотографованого або зафіксувати його в стані задумі, який-то діяльності і т. п.

Зміст оцінки злочинності (кримінологічна, криміналістична, публіцистична тощо) задає мета пізнання, його спрямованість, визначає межі вивчення. У той же час сама оцінка залежить від результатів  пізнання на попередніх етапах, його повноти  і всебічності.

Підставою оцінки стану справ  зі злочинністю при порівнянні різних регіонів чи злочинності різних періодів служить комплекс характеристик злочинності, а не тільки дані про її поширеність.

Злочинність аналізується одночасно  з її наслідками.

При цьому беруться до уваги  наступні найбільш явні:

• число жертв злочини;
• розмір матеріального збитку, включаючи й упущену вигоду;
• кримінальна ураженість різних соціальних груп (питома вага серед них осіб, що роблять і робили злочину);
• соціальна занедбаність певної частини населення (розповсюдження наркотизму в різних його проявах; проституції; бездоглядності і безпритульності, у тому числі дітей з родин злочинців, тіньової економіки, юстиції тіньовий, а також інших негативних соціальних відхилень, з якими взаємопов'язана злочинність);
• кримінальна ураженість різних сфер життєдіяльності (наприклад, зазначалося, що в період реформ у Росії 55% капіталу в економіці та 80% голосуючих акцій перейшло в руки злочинних кланів. За відомостями бізнесменів самих, від 30 до 50% підприємців безпосередньо працюють на злочинні формування;
• міра кримінального впливу на державні структури та інститути громадянського суспільства, на право, використання в інтересах останніх злочинної діяльності (наприклад, багато викриті організовані злочинні формування діяли під прикриттям працівників правоохоронних органів різного рангу; лідери злочинного середовища проникають у вищі ешелони влади);
• розхитування цивілізованої, що захищається правом ціннісно-нормативної системи суспільства, поширення злочинної ідеології та психології;
• зниження активності населення в протистоянні злочинності і пристосовування до неї певного числа фізичних, юридичні осіб;
• злочинне реагування на скоєння злочинів - відстоювання законних інтересів і прав з порушенням кримінальної заборони.

У літературі робилися неодноразові спроби ввести якийсь один загальний  кількісний показник як універсальний  критерій оцінки стану справ. Автори вважали, що це мало б значення при  порівняльної оцінки злочинності в  різних регіонах і в різні періоди.

Однак, якщо виходити з того, що і в регіонах з найбільш сприятливого кримінальної ситуацією необхідно  подальше вдосконалення боротьби зі злочинністю, що злочинність - складне, різноманітне явище, доцільно не «усереднювати» дані про неї, а враховувати особливості  комплексу якісних і кількісних характеристик злочинності. При  дослідженнях, наприклад, виявлялося, що за порівняно благополучними загальними показниками числа зареєстрованих злочинів у ряді регіонів ховалася дуже висока економічна злочинність, але  нижче, ніж в інших регіонах, була злочинність, пов'язана з пияцтвом. За рахунок цього загальна кримінальна  картина даного регіону виглядала  краще у порівнянні із іншими.

Кінцевою метою аналізу  злочинності є вдосконалення  боротьби з нею на основі виділення основних її напрямків, чіткої формулювання цілей тих чи інших акцій, складання програм їх забезпечення, вдосконалення попереджувальної та правоохоронної діяльності. Відповідно й вивчення злочинності в цьому випадку носить багатоаспектний характер.

Не можна ототожнювати оцінку злочинності і оцінку діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю. Стан та зміна злочинності визначаються значною мірою загальними соціальними умовами, що не залежать от правоохоронних органів. Тому збільшення злочинності не можна автоматично оцінювати як ослаблення діяльності правоохоронних органів по боротьбі з нею. Відповідно і зниження злочинності - це далеко не завжди успіх тільки правоохоронних органів. Потрібно всебічний поглиблений аналіз причин змін кримінальної ситуації. У той же час характеристики злочинності, зрозуміло, підлягають обліку при аналізі роботи органів прокуратури, суду, внутрішніх справ та інших правоохоронних органів. На злочинність діяльність цих органів, безсумнівно, впливає. Що таке, наприклад, нерозкриту злочин? Це знаходження злочинця на волі і нерідко скоєння ним серії нових злочинів.

При вивченні злочинності  важливо знаходити не лише найбільш розповсюджені характеристики, не тільки подібне в злочинності різних регіонів, представників різних соціальних груп, різних видів злочинності, але  враховувати й відмінності, особливо, для того щоб диференційовано, з  урахуванням цих особливостей забезпечувати  практичну діяльність.

Слід також звертати увагу  на одиничне, неповторне і потім  з'ясовувати його природу. Неповторне може бути випадковим результатом збігу обставин, і тоді при аналізі злочинності як масового явища ним можна знехтувати. Але не виключено інше: це неповторне і несподіване служить проявом якоїсь нової, що народжується тенденції. Якщо навіть до досліджуваний період в регіоні було здійснено якийсь один злочин, не зовсім звичайне по мотивації, об'єктом посягання, способу злочинної діяльності, його треба ретельно проаналізувати. Це дозволить вчасно помітити нові явища в злочинності і вжити заходів до припинення небажаних змін.

В іншому випадку такі зміни  будуть проявлятися все ясніше і  до протистояння із ними не вдасться вчасно підготуватися. Кримінологи на рубежі 70-80-х роках. в результаті досліджень конкретних зробили висновок про  наростання організованої злочинності  в країні. Вони виявили високоорганізовані злочинні формування та нову кримінальну  спеціальність - організатор злочинної  діяльності у широких масштабах  з використанням державних структур. Однак цій оцінці одні державні діячі  взагалі не надали належного значення, інші вважали її перебільшенням. Ніяких адекватних заходів відповідно прийнято не було. Потім було бурхливий розвиток організованої злочинності у  країні, що супроводжується доведення  частиною кримінологів факту її існування.

Аналіз злочинності повинен  носити перспективний характер, іншими словами, не зводитися тільки до фіксації її минулих станів, але і давати підстави для прогнозу. Прогнозування необхідно для програмування боротьби зі злочинністю.

Отже, важливо забезпечувати  цілеспрямованість аналітичної  діяльності, правильно визначати  її завдання, формулювати гіпотези вихідні, бажано не одну, задавати цього  аналізу певний програмний характер і зберігати готовність до отримання  нових, часом несподіваних, не програмованих даних.

Вивчення злочинності, її змін, регіональних відмінностей - це початковий пункт кримінологічного дослідження.

Саме по собі виявлення  фактичної злочинності картини  та її розвитку ще не дає відповідь  на запитання, що ж робити. Нерідко  на практиці буває так: встановили зростання  кількості умисних вбивств і  відразу ж приступають до написання  плану заходів щодо боротьби саме з умисними вбивствами. Якщо, приміром, відзначають, що чимало вбивств відбувається в громадських місцях, те ставиться  завдання посилити охорону громадського порядку в парках, на вулицях, площах. Якщо серед убивць виявляються мігрантів, плануються заходи щодо посилення контролю за приїжджими.

Іншими словами, програмування боротьби з злочинністю в подібних ситуаціях ґрунтується тільки на аналізі проявів останньої. Але цього недостатньо, бо скоєння вбивства в громадському місці не означає ще, що причина - погана охорона порядку в громадських місцях. Якщо це навмисне убивство, то воно, навіть при поліпшенні охорони правопорядку, все одно може бути здійснено, але в іншому зручному для цього місці: у під'їзді житлового будинку або за місцем роботи жертви. Важливо в першу чергу зрозуміти, чому відбуваються вбивства, кому це вигідно. Зниження числа «замовних» убивство, навіть якщо вони вчинені в громадських місцях, вимагає в першу чергу прийняття цілеспрямованих заходів по боротьбі з організованою і професійною злочинністю.

Отже, тим етапом пізнання, оцінки злочинності та етапом організації  боротьби з нею обов'язковий етап виявлення детермінації і причинності  злочинності. Впливати необхідно в першу чергу на те, що породжує зумовлює злочинність та її розвиток.

З іншого боку, нерідко пропонується починати кримінологічне саме дослідження  з виявлення причин і умов, але  тоді виникає питання: причин і умов чого, який саме злочинності, яких конкретно  її тенденцій?

Не існує якийсь загальної, «основний», «головною» причини, яка  вичерпно пояснювала б походження злочинності  в конкретних умовах в усьому її розмаїтті. Як немає і єдиного  вигляду злочинності «усіх часів  і народів".

Не можна розраховувати  також на створення якого-небудь універсального «каталозі причин». У кримінологічної літературі наводяться дані про найбільш поширених, типових  обставин, що породжують злочинність. Але у різних своїх сполученнях  і проявах зазначені обставини  можуть породжувати різні види злочинності, по-різному визначати її якісні та кількісні характеристики.

Тому слід завжди аналізувати  конкретні умови життєдіяльності  людей в різних регіонах, зміни  цих умов, що а також попередні  стану злочинності.

При організації боротьби із злочинністю важливою є не стільки  сама по собі констатація зв'язку якогось  обставини з злочинною поведінкою, скільки виявлення характеру  зв'язку з цим: у яких своїх конкретних проявах, у сукупності з якимись  іншими факторами і в яких ситуаціях  та чи інша обставина породжує злочинну поведінку. Саме це дозволяє цілеспрямовано розробляти запобіжні заходи з урахуванням конкретних умов часу і місця.

Наприклад, давно відома взаємозв'язок пияцтва та злочинності. Але ж  не кожен п'яниця вчиняє злочин і  далеко не завжди. Тому була б наївною, наприклад, така загальна рекомендація кримінолог, як взагалі ліквідувати  пияцтво. Благородство цього гасла  важко заперечити, але можна досягти  чи це в досяжний період - ось в чому питання. А якщо недосяжне, то виникає інше питання: чи є можливість зниження злочинності, взаємозв'язаної з пияцтвом? При його вирішенні кримінолог з'ясовує, за яких умов, в яких взаємозв'язках пияцтво визначає злочинну поведінку і де, отже, треба поставити перепони, які системи захисту ввести з метою зниження криміногенного потенціалу пияцтва.

Отже, необхідне вивчення не лише конкретної злочинності, але  і конкретних процесів її детермінації і причинності.

Особі злочинця, як складовому елементу предмету кримінології, заслужено  приділяється одне з центральних  місць у боротьбі зі злочинністю. Цінність дослідження особи злочинця полягає в глибокому вивченні та осмисленні конкретних обставин, що так чи інакше впливають на формування злочинної поведінки суб’єкта злочину, адже саме він є тією ключовою постаттю, від якої залежить ступінь тяжкості злочину, спосіб його вчинення та, звичайно, наслідки злочинних діянь. А це, в  свою чергу, дає кримінологічну основу для попередження вчинення злочинів як тими, хто вже їх вчинив, так і іншими, схильними до цього, особами, а також дає можливість оцінити як і саме злочинне діяння, так і того, хто його вчинив.

Кримінологія, вивчаючи особу  злочинця, не може обмежуватися лише констатацією тих демографічних, рольових, психологічних  особливостей, які характеризують людей, що вчинили злочин, а повинна створювати наукові основи і методи практичної реалізації заходів боротьби зі злочинністю. Уже саме оцінка стану та динаміки злочинності, прогноз та її тенденції, залежать від узагальнених даних  про тих осіб, які скоїли злочин від їх характеристики, враховуючи вік, сімейний стан, культурний та освітній рівень.

Проте, як зазначає відомий  кримінолог Головкін Б., - „вітчизняні  кримінологічні дослідження проблеми особистості злочинця мають відверто соціологічний ухил, із масовим використанням статистичних та конкретно-соціологічних методів пізнання. Такий підхід - каже він - швидше дозволяє аналізувати наслідки кримінальної активності населення, конкретні форми її прояву в соціальній реальності, детерміновані об’єктивними соціальними протиріччями відтворення злочинної практики, ніж розкрити дійсну природу причинності злочинної поведінки”[2, с. 78].

Що по своїй суті представляє  собою особа злочинця?  Аналіз наукової юридичної літератури показав, що усі вчені, що досліджували дане питання, в принципі, сходяться на визначенні терміну „особа злочинця”, як на відображенні дійсності в цілому. Так, Гринчак В. М., вважає, що під поняттям „особа злочинця” необхідно розуміти сукупність соціально значимих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону [3, с.72]. Іванов Ю. Ф. дещо розширює це поняття і зазначає, що в кримінології під особою злочинця слід розуміти „сукупність соціально значимих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на ЇЇ злочинну поведінку” [4, с. 85]. Однак, ми бачимо, що суть зазначених тверджень полягає в одному і тому ж: - в поєднанні цілої системи негативних соціальних психічних властивостей особи з тією обстановкою, в якій ця особа опинилася та яка сприяла вчиненню нею злочину.

Зрозуміло, що поняття „особа злочинця” повинне розглядатися, як із юридичної точки зору, так і з соціологічної, адже будь-яка особа є прямим відображенням  соціальних і психічних властивостей суспільства, під впливом якого тривалий час формувалися погляди, ідеї, цінності, переконання особи, тощо.

Соціально-психологічні особливості  особи знаходять своє відображення в усіх, без винятку, сферах суспільного життя. Мова іде як про відношення до оточуючих, так і про відношення до навколишнього середовища та суспільства в цілому. Неабиякий прояв такі особливості знаходять і по відношенню до тих обов‘язків та правил, які особа повинна виконувати та дотримуватися.

Безумовно, формування особистості - процес складний і тривалий. В залежності від того які позитивні чи негативні  складові переважають при цьому  процесі, і визначається остаточна  поведінка особи.  Б. Головкін пише, що поведінка особи ніколи не буває  спонтанною, „вона завжди проходить  ціннісно-смислову регуляцію. Будь-який вчинок глибоко осмислюється, узгоджується із модусом буття, структурою ціннісних  орієнтацій, життєвою філософією. Особистий  смисл дозволяє піднестися над зовнішніми обставинами, чітко прогнозувати і  оцінювати свою поведінку”. [2, с.82]. „Особа злочинця відрізняється від законослухняної особи суспільною небезпекою, так як являє собою систему властивостей особи у вигляді криміногенних інтересів і мотивації, що породили відповідну злочинну поведінку”. [5, с. 84.]. Формується суспільно небезпечна особа не в момент вчинення злочину чи правопорушення, а ще задовго до того. На її формування в кінцевому результаті, так чи інакше,  вливають безліч чинників, в тому числі і власний життєвий досвід. А звідси випливає необхідність проведення чіткого послідовного аналізу всіх періодів розвитку та формування особи, починаючи від її народження і до того моменту, коли вона вчинила злочин. І лише після цього, тобто після вчинення нею злочинних діянь і визнання її судом винною, можна говорити про особу злочинця, як про юридичний факт.

Як бачимо, вчинення особою злочинних  діянь, дає нам право розглядати її  вже з кримінально-правової позиції і називати  особою злочинця. Проте, кримінологічне вчення особи  злочинця є дещо іншим, а ніж її кримінально-правове значення.

Відомо, що у кримінально-правовому розумінні про особу злочинця можна говорити з моменту визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і до моменту,  відбуття покарання або зняття чи погашення судимості. Проте, деякі науковці правильно зазначають, що по завершенні цього періоду, не можна  ще говорити про повне виправлення особи. Людина звільняється від покарання не тому, що виправилася, а тому, що минули строки, а вона ще повною мірою може представляти суспільну небезпеку. Справжнє її виправлення настане лише тоді, коли відбудеться процес перебудови усієї системи моральних і психологічних особливостей [5, с.84.]

З точки зору кримінології, необхідність вивчення особи злочинця полягає  в виявленні та вивченні детермінантів, які сприяли її формуванню та злочинним  намірам.  В даному випадку мова йде про близьке оточення та ширше  коло знайомих, спосіб життя та соціальну  орієнтованість, освітній рівень та зайнятість особи, до злочинну поведінку та причини злочину. Особа, як відомо, не народжується, а стає злочинцем на певному етапі свого життя. Проте, кримінологічному дослідженню необхідно піддавати усі періоди життя особи злочинця, в тому числі і внутрішньоутробний. Саме цей період часто не потрапляє в поле зору   вітчизняних дослідників. Так, наприклад, Батліна Л.В. у своїй праці „Основи людинознавства”, розглядаючи етапи розвитку особистості в соціальному середовищі, пропонує наступну класифікацію таких етапів: раннє дитинство, перед шкільний вік, дошкільний вік, молодший шкільний вік, підлітковий період, юність.[6, с.111]. Як бачимо, внутрішньоутробний період життя індивіда несправедливо залишений поза увагою. Але ж, не секрет, що якраз у цей час успадковуються генетичні його особливості. Більше того, А.Ф.Зелінський пише, що саме від генетичного успадкування темперанту залежить така особливість особи, як залежність поведінки від сторонніх факторів[7, с. 58]. А відомий кримінолог  С. М. Іншаков, в одній із своїх праць описує дослідження міністра юстиції США Рамсея Кларка, де останній приводить ряд незадовільних побутових умов майбутніх матерів під час вагітності, і стверджує, що саме вони стали причиною розумових відхилень у 25% злочинців [8, с. 194]. Отже, період внутрішньоутробного розвитку індивіда, поряд з іншими періодами соціалізації особистості, повинен зайняти належне місце при здійсненні  кримінологічного аналізу особи злочинця.