Кримінальна відповідальність за готування до злочину

ВСТУП

Злочином визнається передбачене  кримінальним законом суспільно  небезпечне діяння або бездіяльність, що вчинене суб'єктом злочину (ч. 1, ст. 11 Кримінального кодексу України). За загальним правилом, такі діяння посягають на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи  громадян, а так само інше передбачене  кримінальним законом суспільно  небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Кримінальний закон, таким  чином, встановлює, що злочин - це діяння людини, і що це діяння - суспільно небезпечне, що воно посягає на основні цінності суспільства, і нарешті, кримінальний закон дає вичерпний перелік заборонених діянь.

Однак на практиці складаються  ситуації, коли з тих чи інших причин злочинні наміри особи не були доведені до кінця. У цьому випадку, для охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин небезпеку становлять не тільки закінчені, тобто повністю здійснені злочини, а й навмисні дії, які виявляються в створенні умов для майбутнього споєння злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не привели до його завершення з причин, що не залежать від волі винного.

Такого типу дії становлять суспільну небезпеку, за них кримінальним законом (ст. 16 Кримінального Кодексу) передбачена кримінальна відповідальність.

Готування до злочину в  кримінальному праві України  виступає як одна із стадій вчинення умисного злочину. Під стадіями споєння злочину мається на увазі - етапи розвитку злочинної діяльності , які різняться між собою ступенем реалізації злочинного умислу і полягають, зокрема у готуванні до злочину, замаху на його вчинення та виконанні закінченого злочину.

Актуальність дослідження питань, що стосуються першої стадії розвитку умисної кримінальної діяльності, обумовлюється необхідністю неухильного дотримання законності та охорони конституційних прав та свобод громадян. Крім того правильне визначення стадій вчинення злочину, зокрема готування до злочину, важливе для відмежування закінченого злочину від незакінченого і, відповідно, для правильної кваліфікації вчиненого, а також для визначення ступеня суспільної небезпеки вчинених дій і особистості винного, оскільки, закінчений злочин небезпечніший від замаху, замах небезпечніший від готування, тощо. Крім того, встановлення конкретної стадії дає змогу індивідуалізувати покарання, яке призначається винному.

Для подальшого аналізу питання  про готування до злочину, при  вчиненні умисного злочину, на мою думку  слід розкрити наступні питання: по перше, поняття про готування до злочину як стадію вчинення злочину; по друге - визначення об'єктивної та суб'єктивної сторони готування до злочину, як умисної злочинної діяльності; по третє, особливості кримінальної відповідальності, за готування до злочину, тощо.

При написанні курсової роботи автор, використала нормативно правову  базу , науково-методичну літературу з даної проблеми, вітчизняних авторів. А також зроблено спробу порівняльного аналізу готування до злочину, з точки зору судової практики, та наукових теорій.

РОЗДІЛ I ПОНЯТТЯ СТАДІЙ ЗЛОЧИНУ, ЗАКІНЧЕНИЙ І НЕЗАКІНЧЕНИЙ ЗЛОЧИН

1.1 Поняття і види стадій злочину

Поняття стадій злочину. Винній особі не завжди вдається закінчити задуманий і початий нею злочин з причин, що не залежать від її волі. Наприклад, вбивця тільки придбав зброю для вчинення злочину і був затриманий або, зробивши постріл у потерпілого, промахнувся чи лише поранив його. У цих і подібних випадках виникає питання про відповідальність за злочинні дії на певних стадіях злочину - певний період, ступінь, фаза, етап у розвитку чого-небудь, що має свої якісні особливості. Стадії вчинення злочину - це певні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його припинення.

У зв'язку з тим, що злочином є тільки суспільно небезпечне протиправне  і винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч.І  ст.11), кожна стадія вчинення злочину  повинна являти собою саме таке діяння. Тому не є стадіями вчинення злочину  той або інший стан свідомості особи, її думки, прояв намірів, їх формування і виявлення. Це ще не діяння, у якому об'єктивується умисел. Тільки суспільно небезпечні діяння можуть бути заборонені кримінальним законом під загрозою покарання, тільки вони можуть розглядатися як стадії вчинення злочину.

Стадії вчинення злочину  є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного умислу, досягнення певної мети і тому можуть міститися тільки в злочинах, вчинених з прямим умислом.

Ступінь реалізації умислу відбивається в різних діяннях, які характеризують кожну стадію з об'єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою здійснюється злочин, тим більшої шкоди може завдати чи завдає винний. Так, ступінь реалізації умислу вбивці, який прицільно навів зброю на потерпілого (незакінчений замах на вбивство), значно більший за той, коли він лише придбав зброю для вбивства (готування до злочину). Стадії вчинення злочину різняться між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Воно може бути закінчене винним, але його вчинення може і не здійснитися, а, отже припинитися на попередніх етапах (готуванні або безпосередньому вчиненні злочину).

 Види стадій вчинення  злочину. КК визнає злочинними  і караними три стадії вчинення  злочину: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин, що разом  з готуванням до злочину становлять  незакінчений злочин; 3) закінчений  злочин. Ознаки готування до злочину  і замаху на злочин передбачені  відповідно у ст. 14 і ст. 15, а  закінчених злочинів - у диспозиціях  статей Особливої частини КК. Якщо злочин закінчений, то він поглинає всі стадії його вчинення, вони не мають самостійного значення і не впливають на його кваліфікацію.

1.2 Закінчений злочин

Поняття закінченого злочину. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною  статтею Особливої частини КК (ч.І ст.13).

У закінченому злочині  існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою  реалізував умисел, завершив діяння, виконав  усі дії, що утворюють об'єктивну  сторону складу злочину, заподіяв шкоду  об'єкту.

Момент закінчення злочинів із матеріальним, формальним та усіченим складом. Момент закінчення злочину  є різним залежно від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв'язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складами. Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті Особливої частини КК суспільно небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, знищення або пошкодження майна є закінченими з моменту заподіяння майнової (матеріальної) шкоди власності (статті 185, 186, 194), вбивство - з моменту позбавлення життя іншої людини (статті 115-119), а тілесні ушкодження - з моменту завдання різної тяжкості шкоди здоров'ю людини (статті 121-125 і ст.128).

Якщо в злочинах з матеріальними  складами не настали зазначені в  диспозиції статті КК суспільно небезпечні наслідки, то може йтися тільки про  незакінчений злочин (готування до злочину або замах на нього).

Злочин із формальним складом  вважається закінченим з моменту  вчинення самого діяння незалежно від  настання суспільно небезпечних  наслідків. Так, розголошення державної  таємниці (ч. 1 ст. 328) вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею. Злочини з усіченим складом - це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння. Особливість їх полягає в тому, що момент закінчення злочину переноситься законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування до злочину або замах на злочин. По суті, в усічених складах законодавець передбачає в Особливій частині КК відповідальність за замах на злочин, а іноді і за готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини. До такої конструкції законодавець вдається щодо найнебезпечніших діянь з метою посилення боротьби з ними на ранніх стадіях. Так, бандитизм (ст. 257) є закінченим злочином з моменту організації озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації або на окремих осіб; розбій (ст. 187) - з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном; вимагання (ст. 189) - з моменту, коли поставлена вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення яких-небудь інших дій майнового характеру. Створення усічених складів дає можливість запобігти пом'якшенню покарання за вчинене готування до злочину або замах на злочин і розглядати стадії готування або замаху на злочин як закінчений злочин.

При вчиненні злочинів з  усіченим складом особа, як правило, не зупиняється на стадії юридичне закінченого злочину, не припиняє його, а виконує подальші діяння, що охоплюються  цим же складом злочину та спрямовані на той же об'єкт, і завдає йому шкоди. Розбіжність між юридичним і  фактичним закінченням злочину  має значення при вирішенні ряду питань, зокрема питання про можливість співучасті аж до закінчення фактичного посягання на об'єкт, що перебуває  під охороною закону, і т. ін. Наприклад, бандитизм (ст. 257) є закінченим з моменту організації озброєної банди, посібництво ж бандитизму може бути здійснено не тільки в процесі створення банди, але й при вчиненні окремого бандитського нападу.

1.3 Незакінчений злочин і його види

Поняття незакінченого злочину. Закінчений і незакінчений злочин - це співвідносні поняття. З визначення закінченого злочину (ч. 1 ст. 13) випливає, що незакінчений злочин - це умисне, суспільно  небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею  Особливої частини ККу зв'язку з тим, що злочин не був доведений  до кінця з причин, не залежних від  волі винного. Незакінченим злочином є  готування до злочину та замах  на злочин (ч. 2 ст. 13). У літературі незакінчений злочин нерідко називають: попередньою  злочинною діяльністю, розпочатим, незавершеним злочином, невдалою діяльністю у вчиненні злочину. При незакінченому  злочині умисел винного залишається  повністю не реалізованим, об'єктивна  сторона не розвинутою, шкоди об'єкту не завдається. У закінченому ж  злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування  до злочину і замах на злочин) - це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню  суб'єкта.

Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох злочинів виключають стадію готування  до злочину або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом.

Якщо певний мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні  мати місце й у незакінченому  злочині. Так, замахом на крадіжку буде вважатися спроба викрасти майно, яка  пов'язана саме з корисливою метою  і мотивом. Видами незакінченого  злочину відповідно до ч. 2 ст. 13 є  готування до злочину та замах  на злочин.

РОЗДІЛ 2 ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ

2.1 Поняття готування до злочину, його види

Частина 1 ст. 14 передбачає, що готування до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників  або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення  умов для вчинення злочину. При цьому  злочин не було доведено до кінця з  причин, що не залежали від волі винного.

Готування до злочину є  початковою стадією вчинення злочину, одним із видів незакінченого  злочину. При готуванні до злочину  дії винного ще безпосередньо  не спрямовані на об’єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб’єкт  ще не виконує того діяння, яке є  необхідною ознакою складу злочину. З об’єктивної сторони готування  до злочину може виявлятися у різноманітних  діяннях, але загальним для них  є те, що всі вони передбачають створення  умов для вчинення конкретного закінченого  злочину. Проте він не доводиться до кінця, припиняється з причин, що не залежали від волі винного. Наприклад, останнього затримали органи влади  чи інші обставини перешкодили завершити  злочин.

З суб’єктивної сторони  готування до злочину можливе  лише з прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що він створює умови  з метою вчинення певного злочину  і бажає створити такі умови. При  цьому винний має намір не обмежуватися лише готуванням до злочину, яке може бути закінченим і незакінченим, а  вчинити такі дії, які призведуть до закінчення злочину, але йому не вдається реалізувати свій умисел, зробити це, довести злочин до кінця  з причин, що не залежали від його волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 КК готування до злочину може бути у  таких формах: а) підшукування засобів  чи знарядь для вчинення злочину; б) пристосу­вання засобів чи знарядь  для вчинення злочину; в) підшукування співучасників; г) змова щодо вчинення злочину; ґ) усунення перешкод; д) інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Підшукування засобів  чи знарядь для вчинення злочину  – це будь-які дії щодо придбання, отримання, тимчасового запозичення, купівлі, пошуку, знайдення тощо засобів  чи знарядь для вчинення злочину. Спосіб підшукування засобів та знарядь  вчинення злочину може бути як злочинним, так і незлочинним. Під засобами вчинення злочину слід розуміти предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину. Вони або необхідні  для вчинення злочину, або полегшують чи прискорюють його здійснення. Наприклад, підроблені документи для шахрайства, одурманюючі речовини для зґвалтування та ін.

Знаряддя вчинення злочину  — це предмети, призначені для безпосереднього  виконання дій, що утворюють об’єктивну сторону складу закінченого злочину (наприклад, зброя, відмички тощо). Зокрема, під знаряддям злочину щодо корисливих посягань на власність слід розуміти такі предмети чи технічні засоби, які  умисно використовуються для викрадення майна чи заволодіння ним, а також  для полегшення вчинення чи прихо­вування  злочину. Транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину  не тільки тоді, коли вони використовувалися  для безпосереднього вилучення  майна чи заволодіння ним, але  і коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим чи надто  складним (транспортування членів злочинної  групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна  з місця вчинення злочину тощо).

Автомобіль або інший  транспортний засіб може визнаватися  знаряддям викрадення майна, якщо він  був одним із необхідних засобів  вчинення викрадення, коли значну кількість  майна могло бути вилучено і переміщено тільки за його допомогою. Якщо при  провадженні досудового слідства не визнано знаряддям злочину предмет, який використано для досягнення злочинної мети, це питання вирішує  суд у стадії віддання обвинуваченого до суду.

Засоби та знаряддя вчинення злочину можуть бути призначені тільки для злочинної мети (наприклад, виготовлена  отрута для вбивства) або так само можуть використовуватись і для інших цілей (наприклад, папір та фарби — для виготовлення фальшивих грошей і живопису).

Пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину  — це будь-які дії щодо виготовлення або зміни предметів, внаслідок  чого вони стають придатними, більш  зручними або більш ефективними  для відповідного застосування.

Підшукування співучасників  — це будь-які дії щодо притягнення, залучення до вчинення злочину інших  осіб: виконавця (співвиконавця), організатора, підмовника або пособника. Як готування  до злочину кваліфікуються і невдалі  підмова та пособництво, що мають  місце в тих випадках, коли особа  не сприймає, відкидає пропозицію підмовника чи пособника вчинити злочин. Наприклад, вона не дає згоду бути виконавцем вбивства. У такій ситуації немає  згоди на спільне вчинення злочину, тому немає і співучасті. Тут діяльність підмовника чи пособника являє собою  створення умов для вчинення злочину  у вигляді підшукування співучасників.

Змова на вчинення злочину  — це попередній зговір двох або  більше осіб із метою спільного вчинення злочину.

Усунення перешкод — це ліквідація перешкод, позбавлення від  перепон, які заважають вчиненню злочину, здійсненню злочинного наміру.

Інше умисне створення  умов для вчинення злочину — це найрізноманітніші дії, що створюють  можливість для вчинення злочину. Наприклад: підготовка місця здійснення злочину, сховища для приховування викраденого, запобігання розкриття запланованого  злочину, бо вони роблять можливим його вчинення тощо.

Підшукування або пристосування  засобів чи знарядь для вчинення злочину, підшукування співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод — ці дії також охоплюють­ся поняттям створення умов для вчинення злочину, бо є їх різновидами, однак, враховуючи їх поширення, законодавець виділяє їх у самостійні види готування  до злочину.

2.2 Відмежування готування до злочину від виявлення умислу

Готування до злочину необхідно  відмежовувати від виявлення  умислу. Під виявленням умислу розуміють  прояв особою тим чи іншим способом (усно, письмово, іншим шляхом) наміру вчинити певний злочин. Відповідно до ст. 11 КК злочином визнається передбачене  цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Воно посягає на об’єкт, який перебуває  під охороною закону. Тому і початкова  стадія вчинення злочину може полягати лише в суспільно небезпечній  дії чи бездіяльності. При виявленні  умислу немає самих дії чи бездіяльності, тому виявлення умислу не розглядається  як стадія вчинення злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності. Наприклад, Верховний СУД України  скасував вирок у справі засудженого  за замах на дачу хабара і справу припинив з тих підстав, що пропозиція хабара за відсутністю будь-яких дій, спрямованих на його дачу, не містить  в собі складу злочину.

Від виявлення умислу слід відрізняти такі самостійні злочини, як погроза вбивством (ст. 129 КК), погроза  знищення майна (ст. 195 КК), погроза вчинити  викрадання або викорис­тати радіоактивні матеріали (ст. 266 КК), погроза щодо працівника правоохоронного органу (ч. 1 ст. 345 КК), щодо державного чи громадського діяча (ч. 1 ст. 346 КК), щодо захисника чи представника особи (ч. 1 ст. 398 КК), щодо службової  особи чи громадянина, який виконує  громадський обов’язок (ч. 1 ст. 350 КК), щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ч. 1 ст. 377 КК), щодо начальника (ч. 1 ст. 405 КК), погроза вчинення нападу на службові або житлові приміщення осіб, які мають міжнародний захист, а також погроза викрадення або  позбавлення волі цих осіб із метою  впливу на характер їх діяль­ності  або на діяльність держав чи організацій, що вони представляють, або з метою  провокації війни чи міжнародних  ускладнень (ч. 2 ст. 444 КК). У цих випадках карається не сам умисел, а суспільно  небезпечне діяння (погроза), навіть якщо у того, хто погрожує, і не було наміру в подальшому реалізувати  погрозу, бо тут спричиняється безпосередня шкода безпеці життя, здоров’ю, громадській  безпеці, безпеці осіб, зазначених у  законі тощо.

РОЗДІЛ 3 ЗАМАХ НА ЗЛОЧИН

3.1 Поняття та види замаху на злочин

Відповідно до ч. 1 ст. 15 замахом  на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною  статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на злочин є проміжною  стадією його вчинення, видом незакінченого  злочину. Об’єктивні ознаки замаху на злочин: а) вчинення діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину  до кінця; в) причини недоведення  злочину до кінця не залежать від  волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід розуміти таке діяння (дію або бездіяльність), що безпосередньо посягає на об’єкт, який перебуває під охороною закону, створює безпосередню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут створюються не умови для вчинення злочину, а вже починається виконання об’єктивної сторони злочину, і найчастіше вчиняються діяння, передбачені диспозицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнення в житло з метою крадіжки майна, спроба запустити двигун із метою незаконного заволодіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця  вказує на незавершеність об’єктивної  сторони злочину. Вона не дістає свого  повного розвитку, тобто повною мірою  не здійснена. Особа або не виконує  всіх дій, що утворюють об’єктивну сторону (наприклад, вбивця не встиг завдати удару потерпілому чи натиснути на курок; винному не вдалося створити злочинну організацію (ст. 255 КК), зокрема такі її спеціальні види, як банду (ст. 257 КК), те­рористичну організацію (ч. 4 ст. 258 КК), не передбачене законом воєнізоване або збройне формування (ст. 260 КК), здійснити напад на об’єкт, на якому є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК), виготувати зброю (ст. 263 КК), незаконно перевезти на повітряному судні вибухові або легкозаймисті речовини (ст. 269 КК) та ін.), або ж не настають наслідки, зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала, бо вбивця промахнувся чи завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин — це невдала  спроба посягання на об’єкт; діяння не спричиняє шкоди, або хоча і  спричиняє, але не в тому обсязі, на який був умисел у винного. Приміром, якщо при викраденні чужого майна умисел був направлений на вилучення майна в значних, великих або особливо великих розмірах і не був здійснений з причин, що не залежали від волі винного, вчинене необхідно кваліфікувати відповідно як замах на викрадення в значних, великих або особливо великих розмірах незалежно від кількості фактично викраденого.

Замах на злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежали від волі винного, припиняється, переривається, не завершується всупереч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину  до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведений до кінця з власної волі особи, кримінально-караний замаху на злочин немає внаслідок добровільної відмови (ст. 17 КК). Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані у вироку суду. У разі визнання підсудного винним у зама­ху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких злочин не було доведено до кінця.

З суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто зробити спробу вчинити його. При замаху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає доведення початого нею злочину до кінця та настання зазначених наслідків. Пленум Верховного Суду України у своїй практиці завжди виходив із того, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з не залежних від його волі обставин.

Відповідальність за замах  на злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. При невизначеному умислі дії винного кваліфікуються не як замах на злочин, а залежно від фактичних наслідків, що від них настали. Наприклад, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний із метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне насильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв’язку з цим потрібно відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканність особи жінки (задоволення статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).

Поділ замаху на злочин проведено  законодавцем за суб’єктивним критерієм  на закінчений (ч. 2 ст. 15 КК) і незакінчений (ч. 3 ст. 15 КК), тобто за ставленням самого винного до вчинених ним діянь, за його власним уявленням про ступінь  виконання його діяння у вчиненні злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 замах  на злочин є закінченим, якщо особа  виконала усі дії, які вважала  необхідними для доведення злочину  до кінця, але злочин не було закінчено  з причин, які не залежали від її волі.

Закінчений замах на злочин свідчить про невдалу спробу вчинення закінченого злочину. Тому його часто називають невдалим замахом на злочин. Наприклад, винний із метою вбивства зробив постріл у потерпілого, але промахнувся чи лише його поранив. Тут він зробив усе, що вважав за необхідне для вбивства потерпілого, однак смерть не настала з обставин, що не залежали від його волі, тому злочин (вбивство) не був доведений до кінця. Або, наприклад, винному не вдалося виготовити вибухові речовини, придатні для використання, хоча він використав усі необхідні для цього, на його думку, суміші.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 замах  на злочин є незакінченим, якщо особа  з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала  необхідними для доведення злочину  до кінця.

Незакінчений замах на злочин іноді називають перерваним. Наприклад, викрадач (крадій) був затриманий, як тільки проник у житло або при  нападі для вбивства з рук винного було вибито зброю.

Деякі криміналісти для поділу замаху на закінчений і незакінчений злочин пропонують використовувати  об’єктивний критерій, тобто ступінь  виконання об’єктивної сторони, і вва­жають, відповідно, незакінченим той замах, у якому не були виконані усі дії, необхідні для закінчення злочину, а закінченим – виконання  усіх дій, необхідних для закінчення злочину. Однак об’єктивний критерій не придатний для розмежування незакінченого і закінченого замаху, бо в разі, коли злочинні наслідки не настали, об’єктивно не було виконано, як правило, усе те, що необхідне для їх настання. Таким чином, тут завжди констатується незакінчений замах на злочин і не залишається місця для закінченого замаху, бо завжди якихось дій винного було недостатньо для доведення злочину до кінця. Отже, не усе було зроблено для спричинення наслідків.

Не можна використовувати  для поділу замаху на закінчений та незакінчений і змішаний критерій, тобто одночасне застосування об’єктивного і суб’єктивного критеріїв. Формула  змішаного (об’єктивно-суб’єктивного) критерію, яка пропонує визнавати  закінчений замах на злочин там, де зроблено усе, необхідне для вчинення злочину, є невдалою, оскільки ставить  поняття закінченого замаху в  повну залежність від розсуду  суддів.

Залежно від придатності  об’єкта (предмета) і засобів посягань розрізняють придатний замах  на злочин і непридатний замах. Останній, своєю чергою, поділяється на такі: замах на непридатний об’єкт і замах з непридатними засобами. Таким самим може бути і непридатне готування до злочину.

Замах на непридатний об’єкт (він може бути закінченим або незакінченим) має місце тоді, коли об’єкт (предмет) не має необхідних властивостей (ознак) або зовсім відсутній, внаслідок  чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускається фактичної помилки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, що помилково прийнятий за живу людину; викрадення предмета, помилково прийнятого за вибухові речовини чи наркотичні засоби.

Замах із непридатними засобами (він також може бути як закінченим, так і незакінченим) є тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою  яких, внаслідок їх об’єктивних властивостей, неможливо закінчити злочин. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для спричинення шкоди. Абсолютно непридатними вважаються засоби, використання яких за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту).