Львівське Успенське Ставропігійне братство у дослідженнях Я.Д.Ісаєвича

 "Львівське Успенське Ставропігійне  братство у дослідженнях Я.Д.Ісаєвича"

ПЛАН:

ВСТУП.....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. Українські духовні братства, Львівське Успенське Ставропігійне братство....................................................................................................................5

1.1. Українські духовні братства та їх роль у відчизняній історії......................5

2. Ставропогійне успеньске братство у Львові..............................................9

РОЗДІЛ 2. Дослідники львівського ставропогійного успенського братства..................................................................................................................19

2.1. Дослідники та праці, що стосувались вивчення львівського ставропогійного успенського братства та його діяльності...............................19

2.2. Дослідження Я.Д.Ісаєвича.............................................................................26

ВИСНОВКИ...........................................................................................................31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….32

ВСТУП

Про значення Львівського  Успенського братства в кінці XVI - на початку XVII століття для розвитку українського шкільництва, друкарства та громадської думки написано багато досліджень. Зокрема, історію братства, його структуру та діяльність докладно дослідили К. Харлампович, Д. Зубрицький [7], Я. Ісаєвич [8; 9; 10], про видавничу й освітню діяльність львівської ставропігії писали І. Крип'якевич, Я. Запаско [6], В. Шевчук [21; 22], громадську роботу львівських братчиків студіювали І. Франко [19; 20], М. Грушевський [3], Б. Ґудзяк [4] та інші. На сьогодні видані збірники документальних матеріалів про діяльність братських організацій в Україні [13].

Існує великий список тих видатних науквців, які займалися  вивченням цього питання, але  найбільший внесок зробив до цих досліджень саме Я.Ісаєвич, який видав у 60-80-х рр. 24 окремих статті до історії братств, які вийшли в різноманітних виданнях. Але його науковий спадок досі не набув достатньої уваги зі сторони інших дослідників. Саме тому цю роботу можна вважати актуальною.

Об’єктом досліждення виступають наукові праці Я.Ісаєвича.

Предметом – тематичні дослідження історії та діяльності Львівського Успенського братства.

Мета дослідження – вивчити  позицію та наукове відношення Я.Ісаєвича до аспектів існування та функціонування Львівського Успенського братства.

Задля досягення цієї мети були висунуті наступні завдання:

1. Охарактеризувати українські братства того часу;
2. Дати характеристику Львівському Успенському братству;
3. Проаналізувати наукові роботи, які стали підгрунтям для дослідницької діяльності Я.Ісаєвича;
4. Вивчити тематичні роботи Я.Ісаєвича.

Наукова новизна полягає  у створенні нового системного підходу  до вивчення робіт Я.Ісаєвича, в яких він викладав результати власних досліджень аспектів існування та функціонування Львівського Успенського братства.

РОЗДІЛ 1. Українські духовні братства, Львівське Успенське Ставропігійне братство

1. Українські духовні братства та їх роль у відчизняній історії

Наприкінці XVI ст. в Україні виникал, а згодом і набували все більшого значення в релігійному, суспільному і культурному житті різноманітні братства, які являли собою релігійні, культурно-просвітницькі організації православного міського населення. Братські громади, як правило, створювали при певних церквах. Насправді ж їх функції були значно ширшими. Оскільки церковна влада належала православним владикам і ксьондзам (яких більшість представників тогочасного населення України визнавала як відступників), а державна - польському королю, братства здебільшого прагнули вивільнити громади з-під «опіки» цих обох влад. Тому на себе і перебирали деякі їхні обов´язки. Братства прагнули ніби відмежуватися від того світу морального занепаду і соціальної несправедливості, що оточував їх. У Західній Європі це було властиве громадам анабаптистів і антитринітаріїв, іншим реформаторам з радикальних напрямів (Дмитриев М. Между Римом и Царьградом. Генезис Брестской церковной унии 1595-1596 гг. – М.: АСТ, 2003 – C. 58).

Братства повсякчас бралися за виконання деяких юридичних, політичних і певних інших суспільних функцій. Здійснювали вони представництво на загальних сеймах, обстоювали політичні, духовні і майнові інтереси народу, вписували до міських книг свої протести, захищали право українських активістів займатися ремеслом (торгівлею), обіймати державні посади. Мали братства свої суди і спільну власність, утримували братську скарбницю, а також створювали (і потім – утримували) школи і друкарні, шпиталі. Вони опікувалися бідними. Це були досить демократичні організації. Всі питання життя внутрішнього вирішували на відкритих загальних зборах, а між цими зборами керівництво обрані чотири старші брати. Не підкоряючись будьякій церковній владі (навіть єпископам), за власним розсудом обирали братства проповідників і священиків, винаймали друкарів і вчителів. За своєю структурою, ідеологією і функціями вони стали громадами певного реформаційного типу.

Хоча до братств входили представники будь яких соціальних груп, їх основу всеж становили купці і ремісники, міські простолюди і службовці магістрату. І цим відрізнялись вони від громад кальвіністів та лютеран, аріан або братів польських, які існували на території тогочасної Речі Посполитої (в них серед керівництва переважала шляхта). В українських братствах навколо друкарень і шкіл гуртувалися письменники-полемісти і вчені, зароджувалася та далі формувалася особлива ідеологія людей третього суспільного стану. Саміе він підіймався на боротьбу - проти національного, релігійного та соціального гніту. Ті братства, що діяли у Луцьку і Львові, Городку і Жовкві, Кам´янці-Подільському і Дубні, Немирові і Ярославі, Острозі і Любліні, Рогатині і Замості, Галичі і Шаргороді, Вінниці і Стрятині, а також у Києві і Могилеві, Полоцьку і Мінську, Орші і Єв´ї, Вільно і Пінську, в інших містах.

Функціонували при багатьох братствах друкарні і школи. Їх діяльність фактично сприяла демократизації освіти - робила її доступнішою для ширшого кола людей.  Саме таким братствам завдячує Україна своїм розвитком духовним у сімнадцятому – вісімнадцятому столітті. Ти розвитком, що спричинив масовий освітній рух, започаткований ними. Павла Алепського, грамотність в Україні досягала досить високого рівня: «Починаючи з цього міста (Рашкова), і по всій землі руській ми помітили прекрасну рису, що викликала наше здивування: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи... В землі козаків всі діти уміють читати, навіть сироти» (Левицький О. Внутрішній стан західно-руської церкви в Польсько- Литовській державі в кінці XVI ст. та унія // Розвідки про церковні відносини на Україні-Русі ХУІ-ХУШ ст. - Львів, 1900. - С.78).

Найвпливовішим називають в Україні Львівське Успенське братство. Діяльність його активізувалася у вісімдесяті роки шістнадцятого століття. Братства, як громади антитринітаріїв або інші реформаційні угруповання, мали покровителів серед деяких вельможних поважних осіб. З року 1585 покровителем для Львівського Успенського братства став князь Костянтин-Василь Острозький. До складу братства згодом ввійшли Ружинські Адам, Кирило і Роман, а також Лаврентій Древинський і Анна Потоцька (з роду Могил), багато інших. У братській Львівській школі викладали або навчалися Лаврентій і Стефан Зизанії, Ісайя Копинський і Кирило Транквіліон-Ставровецький, Мелетій Смотрицький і Йов Борецький, , Гаврило Дорофієвич і Памво Беринда, Сильвестр Косов в Захарія Копистенський, Ісайя Трофимович-Козловський. А також до цієї школи був відданий родичем зоставшися сиротою Петро Могила і звідти він розпочав свій шлях до освіти.

Статут школи Львівського братства та його самого, названий «Порядком шкільним», для інших братств був зразком. Викладали у Львівській школі арифметику і читання, слов´янську і грецьку мови, основи риторики і діалектики, музику і астрономію, вивчали Часослов і Псалтир, Катехізис і Євангеліє. Як окремий предмент, за певним вийнятом, не читалась лише філософія, хоча булі зазначена у програмі. В час вивчення будьяких інших дисциплін здобували учні певні філософські знання і інформацію про окремих філософів, їхні твори. Деякі відомості за рівнем викладання філософії і Львівській братській школі і про філософську орієнтацію містить інвентарний бібліотечний опис братства від 1601 року. Дослідники в ньому не знайшли жодного підручника філософії, а з відомих на той час філософських творів були там «Діалектика Мінан і Риторика» і «Книга Аристотелес грецкая Органон». Решту ж бібліотеки становила прийнята богослужбова література і твори отців церкви, твори античних авторів і різні граматики, а також «Про збуреня Єрусалима» - поема представника італійського Відродження Т. Тассо.

Переймалося братство написанням підручників. Насамперед це були граматики слов´янської мови і букварі, видання таких творів, як «Просфонима» (1591), «Іже Іоана Златоустого... Бесіда ізбранная о въспитани чад» (1609) (Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С.54).

Пріоритетними в освітній програмі вважалися «внутрішня» мудрість і філософія, які вміщували знання про Бога і природу, людину. Як правило, сформовані вони були основі православного віровчення, у межах давньоруської і греко-візантійської традицій. Члени братства були переконані у важливій необхідності засвоєння, поширення знань, які б сприяли зміцненню віри і вивченню культурної спадщини (княжої доби), бо за їх переконанням на її основі можна було забезпечити правильний подальший розвиток духовної культури і вітчизняної освіти.

Співпрацював з Острозьким культурно-освітнім осередком Александрійський патріарх, він дуже активно сприяв діяльності братств. Саме Кирило Лукаріс, обговорюючи з членами братства питання заснування шкіл та добору вчителів, наполягав на необхідності обов’язково добре оплачувати вчительську працю, оскільки вважав, що без вкладання відповідних коштів забезпечити високий освітній рівень не можливо. І для того, щоб залучити до розбудови освіти авторитетних учених людей також потрібно фінансово вкладатися. Також Кирило Лукаріс вважав не менш важливим, ніж створення належного рівня викладання (шляхом добору досвідчених і добрих учителів), контроль за успіхами учнів і вимогливий нагляд за ними, аж до використання дисциплінарних заходів. Радив він братчикам у навчальний процес не втручатися і давати вчителям змогу діяти на власний розсуд, в тому числі – у застосуванні, за необхідністю, покарань.

Зміцнення віри і поширення, поглиблення освіти пов´язував Кирило Лукаріс із книгодрукуванням. Радив він виявляти доброзичливість і до досвідчених в книгодрукуванні ченців, заохочувати їх до такої справи.

Братства у більшості своїй  в організації шкільництва намагалися вийти з-під опіки церковної  ієрархії і утвердити власне право на заняття працею інтелектуальною і на розв´язання віросповідних проблем. Вони самі обирали священиків і не виключали право мирян здійснювати функції пастирів. І цим братства істотно обмежували церковну монополію у питаннях віри та віросповідання.

2. Ставропогійне успеньске братство у Львові

Львівська ставропігія свій початок бере від Успенського церковного братства. Зараз визначити чітки хронологічні рамки виникнення для Успенського братства важко. Згадку про нього можно побачити уже в 1539 році, коли воно, всупереч намаганням шляхти перепідпорядкувати ієрархічно католицькому єпископові (при польському Кафедральному костелі св. Успенія Богородиці) українське духовенство Львова, добилося відновлення у місті православної єпископської кафедри, призначення Макарія Тучапського, активного члена братства і львівського міщанина, єпископом у Львові.

У 1547 році Макарій Тучапський (1539 - 1549), єпископ львівський, Арсеній, єпископ перемишльський, та Макарій, митрополит Києво-Галицький, звернулись до духовенства і мирян із окружними посланнями розпочати будівництво новітньої Успенської церкви.

Фундамент її було закладено у Руському кварталі, на місці фундаменту колишньої церкви Трьох Святителів (Ісаєвич Я. Братства // Енциклопедія історії України. – К.: Наукова думка, 2003. - С. 369). Але дрібних вкладів львівських міщан явно було недостатньо, і будівництво церкви просувалось дуже повільно. Завершити його вдалося лише у 1558 - 1559 роках, з допомогою Олександра Лопушанина, молдавського господаря який правив з 1555 по 1566 роки (з перервою у 1562 - 1563 роках). 
Хоча існують певні розбіжності джерел, прийнято вважати, що в 1560 році при церкві побудували кімва-лицю дзвіницю. В роботах багатьох дослідників Ставропігії можна знайти розбіжності щодо фундаторів цієї будівлі. Д.Зубрицький, наприклад, вказував на старшого братчика Давида Фому, який на будівництво дзвіниці передав величезну на той час суму в 3500 золотих, що становила його майно цілком [Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С.71]. І. Шараневич згодом намагався довести, на підставі документів, що Давид Фома являв собою відразу три особи - Фому Волоса та Красовських Давида і Демида.

 Історія більшості церковних братств яскраво засвідчує українську давню традицію - спільного патронату мирян над церквами,  а пізніше - шкіл, друкарень та інших інституцій. Традицію спільного обходження церковною громадою побутових визначених подій, зокрема - так званих тризн, тобто поминок за померлими. Ось як описував ці традиції Львівського братства професор Крип’якевич: «Вибирали чотирьох старших братів і чотирьох столових. Братам розділювали різні обов’язки такі як управа церковною скарбницею нагляд над церквою школою шпиталем друкарнею тощо. Брати сходилися на нараду щонеділі по утрені або коли їх скликали старші брати На раду запрошували через «обіслання братської ціхи, тобто знамена, і розносив її дзвонар. Брат що не з’явився на заклик за кару мусив сидіти у вежі під церквою та плавити віск на церковні потреби. При святочних нагодах братство улагоджувало при своїм домі бенкети… Браття приймали гостей у себе в братстві абопосилали їм дари додому. На бенкеті подавали горілку всякого роду, звичайну «аква віту» або наливку, наприклад, цинамонову і закуски (паштет, кав'яр); м'ясо (телятину, гуси) з різними приправами, салатою, квашеною капустою; в пісні дні - щупака, визину (осетрину), дунайські коропи, до того білий хліб, тіста, калачі і струдлі з цукром, яйцями, родзинками, цикатою, шафранами, солодощі… і врешті вино угорське, малмазію, петерцимент, тощо».За доходи від влаштованих бенкетів братство купляло для церкви ладан, віск, вино, ікони (Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С.77).

Будівництво нової Львівської Успенської церкви собою знаменувало також і цікаву сторінку взаємин молдавсько-українських, в період національно-визвольної боротьби обох народів шістнадцятого – сімнадцятого століть.

У другій половині шістнадцятого століття діяльність братств розширилась. Вони на себе перейняли суспільні функції охорони прав церкви і народу перед колонізаційним наступом Литви та Польщі. Суспільна значимість багатьох братств особливо зросла в 1569 році, після прийняття Люблінської Унії, коли більшість представників української еліти почали масово асимілюватися. Тоді виникла потреба в національній могутній інституції, що змогла б боронити історичні права нації і боротись проти переслідувань православного населення політичних та економічних. Професор О. Луців наводить дані - у Львові після Люблінської Унії, крім Успенського братства, діяли ще Благовіщенське і Свято-Миколаївське, а згодом, у 1573 році виникло у Судовій Вишні Свято-Троїцьке братство. Однак професор Ісаєвич вважає, що церковні союзи пятнадцятого – перщої половини шіснадцятого століть ще не могли визначатися як братства у тому широкому розумінні, якого згодом вони набули.

Успенське братство на той час навколо себе об’єднувало «чим раз ширші верстви народу і крім міщан та духовних визначну участь брала тогочасна руська шляхта, надаючи братствам в очах суспільства більше значення та впливу» (Голубев С. Материалы для истории Западнорусской церкви (Приложение к 1-му тому сочинения: Петр Могила и его сподвижники). – Киев: Наука, 1993. – С. 65). В 1585 році до його складу входили представники знаменитих родів - Степан Мороховський і Олександр Малецький, Гдешицькі і Красовські, Брюханські і Зінькевичі. Запис у члени братства, проте, мав певні формальності. Потрапити в братський реєстр можна було за допомогою посередництва конкретного ручителя, який на братських зборах давав рекомендацію кандидату. І, після ознайомлення з статутом, такий кандидат мав скласти клятву палаючими свічками та хрестом - на вірність братству. Параграф 17 декларував абсолютну таємничість усього «що робилось за братськими дверима» [Лукашова С. Взаимоотношения клира и объединений мирян в восточных землях Речи Посполитой в концеХ¥1-го века. Автореферат дисс. канд. истор. наук. - Москва, 2001. – С.21]. Порушення клятви каралося жорстоко. Той, хто порушував її, відлучався від церкви, помирав у смертному гріху. Ці жорстокі правила визнавались і старим і новим статутом. Вони були обумовлені зрозумілим бажанням в своїх рядах мати обмежене елітарне коло (у 1585 році було лише 14 членів) достойних патріотів.

З честю виконувало Ставропігійне братство надані йому права. Воно наглядало за моральною чистотою духовенства і своїх членів, керувало і допомагало (за правом «старійшини») іншими церковними братствами і постачало їм дидаскалів - досвідчених вчителів і надавало книги. Братство займалось доброчинною діяльністю і примирювало суперечки, від міщан приймало їх дорогоцінності на збереження, створюючи своєрідні депозити, у госпіталі й богодільні (при монастирі Святого Онуфрія) давало пристанище бідним. Також розвивало шкільництво і друкувало книги.

Ця громадська активна позиція у Львівського Успенського братства привертала увагу і формувала високе довір’я, в особливості - у багатьох діячів церковних і політичних, які за честь вважали стати його членами. За хронікою Ставропігійного інституту, за архівами братства (зокрема, «вписової» книги) Яків Головацький склав хронологічний список всіх членів Ставропігії. Був серед них у 1595році Адам, князь Вишневецький, у 1634 році Київський воєвода Адам Кисіль, у 1662 році Іван Виговський, колишній гетьман України, у 1662 році - Григор Лісицький, відомий суддя. Були також діти (сини і дочки) молдавського государя Ієремії Могили, і Іван Борецький - відомий церковний діяч. Членами можна побачити людей з різних станових верств. Це були і ремісники - мельники і кравці, ковалі і кушнір, фарбярі і сафіянщиків, не лише зі Львова, але і з Потутор, Підбірець, Межибожа, Великолук, заможні міщани волоського і руського і походження, такі як К.Корнякт, Мануіл Маренетос, Янех Грек, Моноліс Катакало, Мезапета, Красовський, Балабан, Добрянський (Mironowicz А. Podlaskie osrodki i organizacjeprawoslawne wXVIiXVIIwieku. - Bialystok, 1991. S. 39).

Одним з головних завдань братства вважалось піднесення рівня освіти і заснування шкіл. Саме Львівська братська школа в Україні стала другою православною школою, рівня вищого, ніж початковий. Її випередила лише Острозька школа. Слід вважати, що діяльність "слов’яно-греко-латинської" школи в Острозі мала вплив на рішення львівських українських міщан заснувати інституцію подібного типу (Папков А. Братства (Очерк истории западнорусских православных братств). - Москва, 1900. – С. 123). Саме цим і зайнялася група міщан, що вже з початку тисяча п’ятсот сімдесятих добивалася послідовно поліпшення в місті освітньої системи. Ще 1572 році "представники всієї української громади міщан та передміщан" Львова добилися від короля визнання за українським населенням права посилати синів до гімназій та шкіл у Львові та інших містах для вивчення "вільних мистецтв" (Папков А. Братства (Очерк истории западнорусских православных братств). - Москва, 1900. – С. 125). Дозвіл цей було підтверджено в 1574 та 1577 роках королівською владою. Проте, як можно побачити по акту короля Стефана Баторія (від червня 1578 року), магістрат не припинив тих обмежень, що існували раніше.

У вісімдесятих роках XVI ст. українським львівським міщанам вдалося всеж відкрити школу. Вона відзначалася значно вищим (ніж раніше) рівнем навчання та організації. Їхні заходи, у справі заснування школи і викупу друкарні Івана Федорова, організаційного оформлення самого власне Успенського братства, між собою тісно пов’язані. У грамоті патріарха Йоакима від 15 (25) січня 1585 р. зазначалося: "Хочуть... панове міщани львівські школи заснувати для навчання дітям християнським усіх станів, які би мали вчитися Письма Святого грецького і слов’янського, щоб не був їх християнський рід неначе безсловесним через свою невченість. І також купили друкарню, потрібну для тієї школи...". Якщо Йоаким писав, що друкарню заснували при школі, то Гедеон Балабан дещо пізніше підкреслював прагнення "при тій друкарні фундувати грецьку школу в місті Львові для навчання нашого благочестя" (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 677).

Зв’язок між друкарнею  і школою, таким чином, був двобічним. Щоб поставити викладання в школі на належний рівень, необхідно було друкувати навчальні посібники. Натомість друкарня мала велику користь від школи: остання приваблювала освічених людей, які могли стати редакторами і авторами друкованих видань. Відомо, що в Західній Європі визначні наукові сили нерідко групувалися саме навколо друкарень (нагадаймо Альдинську "академію" у Венеції). Так само і в Україні ряд членів Острозького гуртка вчених та письменників були одночасно викладачами Острозької школи і співробітниками друкарні. Подібне становище до того ж впродовж тривалішого часу склалось і у Львові.

Першими керівниками Львівської братської  школи були "руський вчитель" Стефан Зизаній і "грецький вчитель" Арсеній, єпископ Еласона, який жив у Львові з червня 1586 до весни 1588 р., проте навіть після двох років перебування у Львові слабо знав слов’янські мови і не був знайомий з місцевими звичаями. Тому більшу роль в організації школи міг відігравати Стефан Зизаній, який користувався авторитетом серед львів’ян і був обізнаний з традиціями та потребами шкільної освіти в Україні. Опікунами школи були старшини братства; як знаємо з пізнішої практики, для забезпечення матеріальних потреб школи братство призначало опікунів із свого числа.

Найхарактернішою  особливістю братської школи  з перших днів існування був її всестановий характер. Братчики підкреслювали, що школа заснована "для навчання дітям усіх станів", "убогих за простибіг (безплатно), а багатих за рівним датком" (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 675). Плата за навчання була порівняно незначна і вносилася батьками учнів лише "згідно з можливостями кожного" (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 676).

Кола, пов’язані  з братствами, добре розуміли суспільне  значення шкільної освіти. 1609 р. у братській  друкарні вийшов збірник "О воспитанії чад" ("Про виховання дітей"). Основна частина книжки містить церковнослов’янський переклад повчань отців церкви, насамперед Іоанна Златоуста. Дехто з дослідників вважає, що упорядником збірника був учитель братської школи Іван Борецький, який підібрав такі цитати, які відповідали його власним поглядам і переконанням (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 677). У написаній тогочасною українською книжною мовою віршованій передмові підкреслено, що з науки, немов з джерела, "все доброе походить", що занедбання шкільної освіти викликає "безладдя і все зло". Трохи раніше подібні думки було висловлено в "Пересторозі", автор якої вважав значно важливішим будівництво шкіл та друкарень, ніж спорудження церков.

1. Виходячи з таких поглядів на значення шкільної освіти, братчики і пов’язані з ними освітні діячі намагалися зробити свою школу зразковою. Навчання в ній, як свідчать джерела, мало характер "українських студій" (studii Ruthenici). Разом з тим школа мала назву греко-слов’янської навіть після того, як в ній було запроваджено вивчення латинської мови. Зберігся реєстр учнів кінця XVI ст. (Папков А. Братства (Очерк истории западнорусских православных братств). - Москва, 1900. – С. 112), в якому записано 61 школяра, переважно з міста Львова та Галицького і Краківського передмість. Є також кілька дітей з інших міст і сіл: син Сильвестра Шелеста з підміського с. Солоніш, син шевця з с. Любіня, сирота з м. Яворова, син вдови з м. Городка, син священика з с. Сихова. Історики, які використовували в своїх дослідженнях цей реєстр, не враховували, що він охоплює лише частину учнів початкового ступеня, бо зберігся фрагментарно. Але братська школа не була лише початковою, а включала й студії вищого рівня. Початкову освіту в ній здобували "міські сини", навчання яких оплачувалося батьками, і вбогі діти ("павпри"), звільнені від плати за навчання. Більшість "павпрів", в тому числі й співаки дитячого хору, мешкали в бурсі при школі. Тут жили і вбогі підлітки та юнаки, які не лише допомагали дякам-вчителям "в послузі церковній", а й виконували різні доручення братства: копіювали і перекладали документи, ходили з листами, носили книги та шрифти з друкарні на склад. Крім хлопців, що здобували початкову освіту, при братствах були учні й вищого ступеня, яких називали спудеями, або студентами. Вони не тільки самі вчилися (спершу в братській школі, а з другої половини XVII ст. — в інших середніх та вищих школах Львова), а й були одночасно і вчителями-репетиторами ("педагогами") школярів-"хлопців". Освітній рівень студентів був такий високий, що декого з них запрошували до викладання слов’янської, грецької та латинської мов до інших міст, призначали братськими проповідниками. До речі, поєднання в одному навчальному закладі різних рівнів навчання було характерним для середньовічної і ранньомодерної освіти і в Західній Європі. Навіть при деяких університетах велося навчання грамоти (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 654).

Яким же був характер навчання братської школи в цілому? В королівському привілеї 1590 р. її названо "школою для зайняття вільними мистецтвами". Вільні мистецтва —  це науки "тривіуму" (граматика, риторика, діалектика) і "квадривіуму" (арифметика, геометрія, музика, астрономія), які входили в число предметів в середньовічній середній школі. В передмові до Октоїха, виданого братством 1630 р., як і деяких грамотах, братська школа має назву гімназії ("гімнасіон"). Термін "гімназія" вживав для своєї школи вже знаменитий італійський педагог доби Ренесансу Ґаспаріно Баріцца. Навчальний план (curriculum) гуманістичної гімназії, розроблений в гуманістичних школах Італії в XV — XVI ст., був прийнятий і протестантськими школами, єзуїтськими колегіумами, пізніше і колегіумом Києво-Могилянським. В руслі цієї традиції, гімназіальні студії складалися з трьох класів граматики (інфіма, медіа, супрема, або синтактика) та з класів поетики й риторики. Ці науки вивчалися також протягом перших років навчання в деяких вищих школах, які до XVI - XVII ст. об’єднували переважно два ступеня навчання - середній (гімназія, колегія) та вищий (академія, університет). Лише деякі розвинені гімназії мали філософські та богословські студії, і саме такі гімназії могли перерости в академії (вищі школи). Засновники братської школи у Львові спершу також мали на увазі можливість запровадити в ній науки вищого ступеня, насамперед філософію. Вже "порядок школи" з жовтня 1586 р. передбачав, що вчитель повинен буде викладати тексти "філософів, поетів, істориків та інші", що учні мають вчитися граматики, "до більших наук приступаючи, до діалектики і риторики, посібники для яких перекладені на слов’янську мову, є у Львівській школі" (Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С. 54). Також у грецько-слов’янській граматиці "Аделфотес", надрукованій для потреб братської школи, підкреслено, що вивчення граматики є "ключ, що відкриває шлях до розуміння письма: від неї, як по сходинках драбини, працьовиті досягають діалектики, риторики, музики, арифметики, геометрії й астрономії, а на основі цих семи ... дістаємо можливість пізнання філософії й медицини, а далі переходимо до найдосконалішого богословія" (Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С. 56). Вказується, отже, шлях навчання: від граматики, через сім вільних наук, до предметів, що вивчалися у тодішній вищій школі, — філософії, медицини, теології. Так само вчитель Львівської братської школи Лаврентій Зизаній підкреслював, що слов’янська граматика є "ключом розуміння", дає змогу пізнати риторику, філософію і весь "нероздільний союз наук" (Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства // Україна в минулому. – К.: Наукова думка, 1992. - С. 57). Зазначимо також, що в листопаді 1589 р. константинопольський патріарх Єремія II Транос закріпив за братською друкарнею "право ... друкувати ... не тільки Часослови, Псалтирі, Апостоли, Мінеї і Тріоді, Требники, Синаксарі, Євангелія, Метафрасти, Хроніки, тобто літописи та інші книги богословів церкви нашої Христової, а також книги, необхідні школі, тобто граматику, поетику, риторику, філософію" (Левицкий О. Основные черты внутреннего строя западно-русской церкви в 16-17 вв. // Киевская старина. 1884, август. - С. 627).