Механізм доходів бюджету

56

Зміст

Вступ

Економічний зміст бюджету та його ланок розкривається в процесах формування та розподілу грошових ресурсів, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях – від створення до споживання здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає на формування в кінцевому підсумку фондів споживання та нагромадження визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв’язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Дослідження проблем формування доходної частини Державного бюджету України викликає інтерес, насамперед тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення. Через державний бюджет органи державної виконавчої влади здійснюють реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики, державне регулювання і стимулювання економіки, фінансування соціальної політики з врахуванням довгострокових інтересів країни. Збільшення асигнувань з державного бюджету сприяє зростанню сукупного попиту в економіці і, відповідно, збільшенню випуску продукції і зайнятості. Наведене свідчить про актуальність досліджуваної теми.

Економічне оновлення безпристрасно вимагає зміцнення дохідної частини Державного бюджету як основної складової. Оскільки в перехідний період функції держави набувають вагомішого змісту, це підтверджує практика життєдіяльності України, то похідним є обов’язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізму, а також можливістю кожної людини.

Наукове осмислення проблеми необхідне для вирішення таких практичних завдань, як створення фінансової бази, достатньої для виконання державними органами своїх завдань, створення гарантованих, передбачуваних та довгострокових доходних джерел бюджетів. Підходи до вирішення проблеми формування доходної частини бюджету наведено у працях наступних вітчизняних та зарубіжних науковців: В.Андрущенка, С.Буковинського, О.Василика, Т.Вахненко, В.Гейця, В.Глущенка, А.Гриценка, І.Д'яконової, А.Ілларіонової, Б.Кваснюка, С.Лондар, І.Луніної, І.Мітюкова, А.Покритана, В.Протасова, І.Радіонової, І.Сала, В.Сумарокова, В.Суторміної, В.Федосова, І.Чугунова, С.Юрія та ін.

Основна мета курсової роботи полягає у дослідження особливостей формування доходної частини Державного бюджету України. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

                  дослідити теоретичні основи формування доходів Державного бюджету України;

                  проаналізувати процес формування доходів Державного бюджету України за останні роки;

                  напрацювати можливі шляхи оптимізації формування доходної частини Державного бюджету України.

Предметом дослідження є відносини по формуванню Державного бюджету України.

Об’єктом дослідження виступає доходна частина Державного бюджету України.

В якості інформативної бази курсової роботи виступили нормативно-правові акти з питань формування Державного бюджету, літературні джерела з теми дослідження, матеріали спеціалізованої періодичної преси.

В дослідженні застосовано логіко-діалектичний метод пізнання, методи системного аналізу, абстракції, синтетичних оцінок, метод багатовимірного статистичного аналізу, групувань, вибірок тощо.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, об’єкт, інформативна база та методи дослідження. Основна частина присвячена дослідженню визначеної проблеми. У висновках сформульовано основні результати дипломної роботи.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МЕХАНІЗМУ ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ

1.1 Економічна сутність і значення доходів Державного бюджету України

Сукупність фінансових інститутів, що об'єднують визначені фінансові відношення по утворенню і використанню відповідних централізованих і децентралізованих фондів коштів, являє собою фінансову систему України.

У умовах переходу до ринкової економіки всім інститутам фінансової системи додається велике значення, тому що, вони вносять визначений внесок у розвиток економіки держави. Однак, в інститутах, де фінансові відношення регулюються нормами, не погодженими з діями економічних законів, або суміжними фінансовими інститутами, вони створюють передумови або безпосередньо діють на поглиблення економічної кризи. В даний час такими інститутами є інститути банківського кредитування, державного бюджету, а також діюча система безготівкових розрахунків, як усередині країни, так і в розрахунках із закордонними країнами.

Різноманітна фінансова діяльність в Україні, регульована нормами різних фінансових інститутів будується на економічній основі держави. Фінансова діяльність спрямована на забезпечення функцій держави, це його бюджет.

Бюджет - це план створення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим і місцевими Радами народних депутатів. Державний бюджет України затверджується законом України.

Головне місце у фінансовій системі України займає державний бюджет України і місцеві бюджети місцевих рад народних депутатів.

Державний бюджет - розпис прибутків і витрат держави на визначений період (на рік). Являють собою централізовані фонди коштів, акумульовані, головним чином, за допомогою податків і використовувані для державного регулювання економіки, стимулювання господарської кон'юнктури, фінансування соціальних програм, науки і культури, збройних сил, утворення фінансових і матеріальних резервів, утримання органів державного керування.

Державний бюджет України є загальнодержавним централізованим фондом коштів, що стверджується актом вищої юридичної чинності, законом. Бюджет будується на принципах цілісності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності всіх бюджетів, що входять у бюджетну систему України.

Доходи бюджету - це частина централізованих фінансових ресурсів держави, необхідних для виконання його функцій. Вони виражають економічні відносини, які виникають у процесі формування фондів грошових ресурсів і поступають у розпорядження органів влади різних рівнів.

Доходи як економічна категорія виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними та фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду держави. Формою прояву категорії доходи бюджету служать податки, збори, платежі і відрахування.

Доходи бюджету - поняття більш вужче, ніж доходи держави; поряд із фінансовими коштами бюджету усіх рівнів влади вони включають ресурси державних позабюджетних фондів та усього державного сектору.

Державні доходи — це грошові відносини з приводу розподілу вартості валового внутрішнього продукту, це частина внутрішнього валового продукту, що використовується державою для здійснення своїх функцій.

Суть податків криється у примусовому відчужуванні державою частини знову утвореної вартості.

Головне матеріальне джерело - національний доход. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучує національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею передуючих і теперішніх поколінь та залучених в процес відтворення природних ресурсів, якими володію суспільство на  визначений момент часу). Одержавлення національного доходу здійснюється державою різними методами. Основним методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу та  утворення бюджетних доходів, являються податки, державний кредит та емісія грошей. Співвідношення між ними різне в залежності від країни ті часу; визначається економічною ситуацією та  іншими протиріччями, станом фінансів і фінансової політики держави. В доходах центрального бюджету в різних державах податкові надходження становлять біля 9/10.

В Україні, згідно законодавства, склалась відповідна система доходів державного і місцевих бюджетів, класифікація яких здійснюється за такими ознаками:

1. По відношенню до бюджетного устрою:

— доходи, які поступають у Державний бюджет України:

— доходи, які поступають у місцеві бюджети;

— змішані доходи, одна частина яких поступає у Державний бюджет України, а інша — у місцеві бюджети:

— відрахування, за рахунок яких формуються позабюджетні фонди.

2. По відношенню до джерел сплати:

— доходи, джерелом яких є ціна товарів (робіт, послуг);

— доходи, джерелом яких є прибуток чи доход.

3. По відношенню до розміру ставки податків та обов'язкових платежів:

— пропорційні податки (сплачуються за стабільною ставкою);

— прогресивні податки (сплачуються за прогресивними ставками).

4. По відношенню до методу стягнення податку:

— прямі податки (сплачуються безпосередньо з доходу чи прибутку);

— непрямі податки (включаються в ціну продукції, робіт, послуг).

5. По відношенню до об'єкту оподаткування:

— податок на додану вартість;

— податки на доходи чи прибутки підприємств, організацій усіх форм власності та громадян;

— податки на майно, землю, природні ресурси, тощо.

6. По відношенню до суб'єкту оподаткування:

— податки, які сплачують підприємства та організації усіх форм власності, юридичні особи;

— податки, які сплачують громадяни (фізичні особи). З метою збалансування бюджетів та забезпечення принципу самостійності кожної ланки бюджетної системи доходи бюджетів розмежовуються між кожною ланкою. В процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:

— забезпечення збалансованості кожного бюджету:

— забезпечення рівномірності надходжень коштів до бюджетів протягом бюджетного року.

В організаційному плані всі доходи бюджету поділяються на закріплені і регулюючі.

Закріпленими доходами вважаються такі доходи, які в законодавчому порядку повністю закріплюються за певним бюджетом і не підлягають передачі нижчестоячим бюджетам, або частково закріплюються за вищестоячим бюджетом і у певному обсязі підлягають передачі нижчестоячим бюджетам.

Регулюючими доходами вважаються такі доходи, які є закріпленими за вищестоячим бюджетом і частково передаються нижчестоячим бюджетам для їх збалансування у вигляді процентних відрахувань.

Формування бюджету, а також регламентація доходів та видатків здійснюється згідно з бюджетним законодавством України: Конституція України, Бюджетний кодекс України, Закон про Державний бюджет на поточний рік, інші закони, що регулю­ють бюджетні відносини; нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади; рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

1.2 Методи, джерела і принципи формування доходів бюджету

Існування будь-якої держави неможливе  при  відсутності  коштів для здійснення функцій, які на неї покладені. При цьому існує прямий взаємозв’язок між обсягом функцій, які  виконує  держава  і  обсягом коштів: розширення функцій має наслідком необхідність збільшення доходів і навпаки, для того щоб суттєво  зменшити  потребу  держави  в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує.

Кошти, які централізує держава, концентруються в бюджеті.  Бюджет, як економічна категорія, виник набагато пізніше, ніж  такі  поняття, як податки або доходи держави і основною  причиною його появи була необхідність планування і контролю за загальнодержавними  доходами і видатками. Таким чином, державні доходи є складовою  частиною бюджету.

Формування доходів держави відбувається за допомогою слідуючих методів:

- прямого вилучення доходів;

- податкового;

- платежів за використання державних угідь та майна, надання послуг;

- емісійного;

- позикового.

Співвідношення між першим і другим із вказаних методів визначається відносинами власності. В суспільстві,  де  державна  власність мала домінуюче значення, відповідно і доходи  бюджету формувались на засадах прямого вилучення коштів у підприємств і організацій державної форми власності. В такій ситуації держава, як власник мала право  вирішувати який обсяг доходів  централізувався  в бюджеті, а який залишався на підприємстві для потреб розширеного відтворення і матеріального стимулювання. Hайчастіше, таке рішення приймалось для кожного підприємства окремо, з урахуванням всіх факторів його діяльності. Проблеми полягали лише в тому, як створити  умови  і стимули для підвищення економічної ефективності виробництва,  науково-технічного прогресу, інтенсивної праці при відсутності  конкурентних  відносин. Як показує досвід, ці проблеми так і не були вирішені в умовах  планово-централізованої економіки.

В умовах співіснування різних  форм  власності,  коли  державна власність втрачає домінуюче значення, і все більшого значення  набувають колективна і приватна власність, формувати доходи  бюджету  на основі прямого вилучення  стає неможливим, оскільки зменшення питомої ваги державних підприємств значно скорочує обсяг  фінансових  ресурсів  у розпорядженні держави. Крім того, в умовах розвитку ринку   необхідість включення державних підприємств в конкурентні відносини змушує державу взаємовідносини з останніми будувати на таких  же   засадах, як із підприємствами інших форм власності. Вилучити частину коштів у фізичних і юридичних осіб , які їй не належать,  держава може тільки за допомогою законодавчо-регламенованих  дій,  тобто  за  допомогою податків.

Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість,   безеквівалентність, законодавчо регламентований порядок  стягнення  податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податки виникли у процесі історичного розвитку поряд  з  виникненням держави. Разом з розвитком товарно-грошових відносин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому відношенні, як  змінювалася точка зору платників податків на необхідність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою  і  населенням  превалювала ідея подарунка, потім уряд просив народ про підтримку, далі  виникла ідея допомоги державі, потім - жертовності особи в інтересах  держави, ще далі - платника податку ровивається почуття обов"язку, і  нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без  будь-якої  залежності від волі платника. Відповідно змінювались і назви цих доходів: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок.

Розвиток поняття "податок" в історичному аспекті  свідчить,  що разом з розвитком ринкових форм взаємовідносин між відокремленими суб"єктами господарювання формування державних доходів  набирало  все  більш примусового характеру. І це було об"єктивним процесом, оскільки завдяки історичному розвитку держава, яка рашіше була мало не  нейбільш значним власником і тому могла формувати  свої  доходи  непримусовим порядком, поступово передавала право власності приватним особам,  що було зумовлено і сприяло розвитку ринкових відносин.Тим самим держава здобувала право здійснення функцій, пов"язаних з  управлінням  відокремленої від неі власності. Тобто, внаслідок відокремлення держави-функції від держави-власності прийшов на світ  такий  економічний феномен, як  податок.

Поряд з примусовим характером важливою ознакою податку  називають його безеквівалентність. Слід зазначити, що не існування  еквіваленту в економічних відносинах, пов"язаних із сплатою  податку,  зумовлено тим, що кожному платникові внаслідок сплати податку не  протистоїть товар або послуга. З точки зору суспільства в цілому безеквівалентність податкових відносин дещо втрачає свій зміст,  оскільки за всіма правилами, все, що держава отримує завдяки  податкам,  вона витрачає на суспільні потреби.  У  ширшому  розумінні  безеквівалентність можна визначити, як односторонній напрям податкових відносин, пов"язаних з перерозподілом вартості національного доходу від фізичних та юридичних осіб у напрямі держави.

Законодавча регламентація податкових відносин є  наслідком розвитку демократичних засад в державному управлінні і дає  змогу  контролювати суспільством, а отже платниками, встановлення нових і зміну діючих податків.

Однаковий підхід до всіх платників, на відміну  від   диференційованого при прямому вилученні доходів державою,  пов"язаний з необхідністю законодавчого регламентування стягнення  податків, наслідком чого є однакові ставки оподаткування для всіх платників, надання пільг не окремим суб"єктам оподаткування, а  визначеним пріоритетними напрямам діяльності.

Отримання доходів у вигляді платежів за використання державних угідь та майна, надання послуг не має значного фіскального значення. Такі платежі носять неподатковий і, як правило, мають еквівалентний характер. До них відносяться платежі за ресурси: лісовий доход, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин. Крім того, сюди можна віднести надходження від реалізації державної власності, платежі за надання державою різноманітних послуг або стягнення штрафних санкцій за порушення законодавства, тощо.

При недостатності коштів, які  отримує держава за рахунок вищеназваних доходів, для фінансування видатків можуть використовуватися грошова емісія або залучатись запозичені кошти.

Грошова емісія як метод фінансування бюджетного дефіциту  застосовується лише в країнах з нерозвинутим ринком цінних паперів, або в умовах недовіри населення до діючого уряду, який не несе  відповідальність за запозичені кошти. Наслідком емісії є інфляція, яка  негативно впливає на процеси відтворення основного капіталу та  життєвий рівень населення, оскільки знецінює оборотні кошти,  накопичення для реконструкції та модернізації підприємств, грошові   заощадження населення.

Запозичення коштів у фізичних і юридичних осіб державою  відбувається у формі випуску державних позик, розміщення державних цінних паперів. Фінансування бюджетного дефіціту за рахунок державних позик не має таких інфляційних  наслідків,  як  грошова  емісія,  оскільки не відбувається зростання грошової маси: на державні потреби  витрачаються запозичені тимчасово  вільні  кошти  юридичних  та  фізичних осіб. Але при досягненні державними займами значного  розміру,  вони також можуть впливати на інфляційний процес.

Таким чином, не має однозначного вирішення  проблеми яке джерело використовувати для фінансування дефіциту бюджета -  збільшення  податків (зменшення видатків) або випуск державних цінних паперів, оскільки зловживання і першим і другим способом визиває негативні наслідки і протиріччя. Так, подальше збільшення податкового тягара  негативно впливає на заохочення до розширеного виробництва і може  навіть мати наслідком зменшення доходів бюджету. Зростання  державного боргу відволікає приватні заощадження і накопичення  корпорацій  від фінансування капітальних вкладень, сприяє підвищенню  реальної  відсоткової ставки по кредитах, оскільки пропозиція  ссудного  капіталу не змінюється, а попит  на гроші держава збільшує.

Вихідними принципами формування  доходів  бюджету  є  фіскальна і економічна  ефективність, соціальна справедливість.

Принцип фіскальної ефективності  передбачає  слідуючі елементи: достатність доходів,  мінімізацію видатків на збирання доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету, еластичність (або гнучкість) системи доходів бюджету,  рівномірне розподілення доходів між адміністративно-територіальними одиницями.

Оскільки доходи  потрібні  державі  для здійснення функцій, остільки система доходів бюджету повинна забезпечувати визначений  обсяг надходжень, тобто для визначення необхідного обсягу доходів визначальним є обсяг видатків держави.

Мінімізація видатків на збирання доходів є наслідком  того,  що податки збираються не для того, щоб їх повністю направити на покриття витрат на стягнення останніх. Отже, максимальне зменшення  видатків на систему, яка забезпечує своєчасне і правильне надходження доходів, є одним з необхідних елементів фіскальної ефективності системи доходів бюджету. Саме з цієї причини більшість країн звільняє від оподаткування чимале число  невеликих  платників  податку,  оскільки надходження від цих груп платників можуть іноді бути менше, ніж витрати держави на стягнення з них податків.

     Запобігання ухиленню від сплати податків  може  бути  досягнуто по-перше, за рахунок створення такої системи  платежів  до  бюджету, яка б надто високим рівнем оподаткування не створювала зацікавленості в несплаті податків; по-друге, за  рахунок  створення  ефективної системи контролю за правильністю  та  своєчасністю  сплати  податків платниками. Слід підкреслити, що для мінімізації ухилень від  сплати податків необхідно поєднувати обидва із названих  методів,  оскільки при високому рівні оподаткування навіть дуже значне збільшення адміністративної системи контролю за сплатою податків не  забезпечує  їх задовільного стягнення, в той час як видатки на утримання цієї  системи сильно зростають.

Показник еластичності системи доходів бюджету показує,  як змінюється обсяг надходжень до бюджету в залежності від зміни обсягу валового внутрішнього продукту (або якогось іншого макроекономічного показника). Якщо коефіцієнт еластичності вище за одиницю, то система доходів є еластичною, тобто зміни в  обсязі  надходжень  до  бюджету відбуваються більш високими темпами,  ніж  зміни  в  обсязі валового внутрішнього продукту. При нееластичній системі доходів  (коефіцієнт нижчий за одиницю) зміна в обсязі валового внутрішнього продукту ніяк не впливає на зміну в обсязі доходів держави або це  відбувається набагато повільніше. Еластичність доходів бюджету залежить від  двох чинників: еластичності кожного податку, який входить до системи оподаткування і відсоткового значення цього податку в загальному обсязі надходжень. Форма залежності є прямою :  при  збільшенні  першого  і другого чинника збільшується і еластичність системи в цілому. В свою чергу, еластичність кожного податку залежить  від  еластичності  його об"єкта оподаткування по відношенню до ВВП і метода  визначення  податкових ставок. Так, ставки, які визначаються в абсолютному виразі, ведуть до зменшення  показника  еластичності  відповідного  податку, пропорціональні ставки збільшують еластичність, а максимальний вплив на збільшення показника еластичності  здійснюють  ставки  з  високим рівнем прогресії. Система доходів з показником еластичності близьким до одиниці відповідає як інтересам бюджету, оскільки забезпечує автоматичне збільшення доходів в умовах економічного піднесення, так і інтересам платників, оскільки в період кризи з падінням промислового виробництва автоматично зменшуються і вимоги на сплату податків,  що не призводить до збільшення податкового тягаря в ненайкращий для виробників період.

Рівномірність розподілу доходів  між  адміністративно-територіальними одиницями є важливим для забезпечення  автономності  кожного бюджету, який входить до бюджетної системи. Адже, якщо  та  чи  інша адміністративно-територіальна одиниця не буде мати від власних  джерел достатнього обсягу доходів, збільшується її залежність від   інших суб"єктів бюджетної системи, оскільки постає необхідність  отримання додаткових доходів у вигляді дотацій або субвенцій з  бюджетів іншого рівня.

Принцип економічної ефективності в процесі  формування                          доходів бюджету має неоднозначне трактування. Податкові  відносини  виникають на стадії перерозподілу національного доходу  і  через податкову політику держава втручається в відносини перерозподілу. Отже, податкова політика впливає тим чи іншим чином на  економічні процеси, без залежності від волі дежави. Цей вплив можна  назвати  пасивним.  Оскільки головним завданням політики державних доходів є  забезпечення достатнього обсягу надходжень до бюджету, остільки вплив  насамперед податкової політики на процеси відтворення має другорядне  значення. До тих пір, поки доходи, які збирала держава не займали значної  питомої ваги в обсязі валового внутрішнього продукту, вплив податкової політики на відтворювальний процес був не  значним  і  не  привертав уваги політиків і економістів. Але при подальшому зростанні  відсоткової ваги податків в обсязі ВВП виникає необхідність стягувати  необхідні кошти найбільш раціональним шляхом, тобто приводячи до мінімума негативні наслідки для розвитку економіки. В подальшому, дискусії про те, як мінімізувати негативні наслідки оподаткування переросли в дискусії про те, повинна чи ні держава використовувати податкову політику як активний регулятор  відтворювальних  процесів  (тобто для досягнення інших цілей крім фіскальних). Обговорення цієі проблеми продовжується і по теперішній час.

Прямі і непрямі податки мають різні механізми впливу на процеси відтворення. Прямі податки впливають на економічний  розвиток  через механізми зменшення частини прибутку або доходу, який залишається  в розпорядженні платника. Таким чином, відбувається зменшення попиту  як споживацького так і інвестиційного. При цьому з позицій макроекономіки значення має лише загальний  обсяг  його  зменшення.  Якщо  ж звернути увагу на мікроекономічні процеси, на вплив податків на  зацікавленість учасників відтворювального процесу, то визначальне значення має розподіл податкового  тягаря  між  платниками.  Hайбільший вплив здійснює податкова система з нерівномірним  і  високим  рівнем податкового вилучення.