Методи та матеріали, польових та лабораторних досліджень

Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………

Розділ 1. Огляд літератури…………………………………………….

1.1. Народногосподарське значення пшениці озимої ………………..

1.2. Біологічні особливості вирощування пшениці озимої …………..

1.3. Технології вирощування пшениці озимої ……………….

1.2Історія вивчення фузаріозу колосу пшениці озимої…………..

1.4 Біологічні особливості збудника  фузаріозу колосу пшениці озимої…………………………………………………………………….

1.5. Особливості прояву фузаріозу  колосу озимої пшениці………….

1. 6.Шкідливість хвороби……………………………………………….

1.7 Заходи обмеження розвитку фузаріозу колоса………………….

Розділ 2 Умови та методи проведення досліджень ВП НУБіП України „АДС” Васильківського району Київської області……………………………..

2.1Характеристика грунтово-кліматичних умов Господарства……

2.2 Методи та матеріали, польових та лабораторних досліджень

Розділ 3 Експериментальна частина…………………………………...

Висновок………………………………………………………………...

Список використаної літератури…………………………………….

Вступ

 

Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

Значення пшениці як світової культури і надалі буде зростати, оскільки її можна вирощувати в різноманітних природно-кліматичних умовах. Для України - це основна продовольча культура, вирощування якої сприяє помірний клімат степової, лісостепової і навіть поліської зон, що дозволяє одержувати високі і сталі врожаї цінного зерна.

У посівах озимої пшениці поширюються хвороби, що спричиняються грибами з роду Fusarium, які уражують корені, стебло рослин, колос і зерно.

Ураження колоса призводить до інфікування зерна, у результаті чого недобір врожаю сягає 45-73%, погіршуються посівні якості насіння: енергія проростання і схожість можуть знижуватися на 24%, маса 1000 насінин – на 39-72%. Пустоколосість уражених рослин інколи досягає 60 %. Лабораторна схожість насіння із явними ознаками фузаріозу може знижуватися на 96%. Погіршується щільність клейковини і хлібопекарські властивості борошна, на 1,3 – 5, 6%, зменшується кількість білка (із виділенням аміаку), у зерні накопичуються небезпечні токсичні речовини – фузаріотоксини.

У роки надмірного зволоження спостерігається тенденція до збільшення глибокого ураження зерна фузаріозом, а загальна кількість фузаріозного зерна може зростати втричі – вчетверо. У лісостепу України кількість зерен із внутрішньою інфекцією може сягати 90%.

У разі використання фузаріозного зерна у харчових, або кормових цілях, може бути причиноб отруєння людей і тварин. Не дозволяється використовувати солому уражених фузаріозом рослин як підстилку для тварин.

Розіл 1. Огляд літератури

1.1. Народногосподарське значення. Історія вирощування культури

 

Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

Основне призначення озимої пшениці — забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових я культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13-15 %. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70 % крохмалю, вітаміни В-І, В2 РР, Е та провітаміни A, D, до 2 % зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти — лізин, триптофан,-- валін, метіонін, треонін,  фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, які добре засвоюються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цінність пшеничного білка становить лише 50 % загального вмісту білка. Це означає, наприклад, що при вмісті білка в зерні 14 % ми використовуємо його лише 7 %. Тому так важливо вирощувати високобілкову пшеницю. 400 — 500 г пшеничного хліба та хлібобулочних її виробів покриває близько третини «сіх потреб людини в їжі, половину потребу вуглеводах, третину ( 40 %) % у повноцінних білках,50 – 60 % —у вітамінах групи В, 80 % - у вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі і залізі, на 40 % — у кальції.

Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у передньому 1 : 6 — 7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини.

Пшеничний хліб відзначається високою калорійністю — в 1 кг  його міститься 2000-2500 ккал, що свідчить про його високу поживність і як надійне джерело енергії.

Особливо якісні хліб та хлібобулочні вироби одержують із борошна сортів сильних пшениць, які належать до виду м'якої пшениці. За державним стандартом, зерно таких пшениць, які за класифікацією належать до вищого, першого та другого класів, містить відповідно 36, 32 і не менше 28 % сирої клейковини першої групи і має натуру не менше 755 г/л, скловидність — не нижче 60 %, а хлібопекарська сила борошна становить 280 і більше одиниць альвеографа. (о. а.).

Хліб з борошна сильних пшениць є не тільки джерелом харчування, а й своєрідним каталізатором, який поліпшує процеси травлення та підвищує засвоєння інших продуктів харчування.

Сильні пшениці належать-до поліпшувачів слабких пшениць. Борошно сильних пшениць при домішуванні (25—ЗО %) до борошна слабких пшениць поліпшує його хлібопекарські властивості, завдяки чому хліб випікається високооб'ємним, пористим і якісним.

За високу якість зерна вирощування сильних пшениць стимулюється державою.

У виробництві досить поширена також група цінних пшениць, які за класифікаційною якістю належать до 3-го класу, їх зерно містить від 23 до 28 % сирої клейковини другої групи, а сила борошна нижче 280 о. а. (до 200 о. а.). З борошна цінних пшениць випікають хліб доброї якості, але воно не здатне поліпшувати борошно слабких пшениць.

Пшениці із вмістом у зерні менше 23 % (до 18 %) клейковини належать до 4-го класу і є найменш якісними за хлібопекарськими показниками, їх віднесено до слабких пшениць.

Сорти пшениці 5-го класу з вмістом у зерні сирої клейковини менше 18 % вирощують на корм худобі.

Зерно м'якої м'якозерної пшениці з низьким вмістом білка (9 - 11 %) і підвищеним — крохмалю використовується в кондитерській промисловості, зокрема для виготовлення тортів. Правда, в Україні цих сортів ще недостатньо.

В Україні поширені також сорти озимої твердої пшениці. Порівняно з м'якими пшеницями їх зерно багатше на білок (16 - 18 %). Проте вони утворюють коротку й - тугу клейковину (другої групи), яка для хлібопечення менш придатна: хлібі з такого борошна формується низького об'єму, швидко черствіє. Борошно твердих пшениць є незамінною сировиною для макаронної промисловості, їх клейковина дає змогу виготовляти макарони, вермішель, які добре зберігають форму при варінні, не ослизнюються і мають приємний лимонно-жовтий або янтарний колір. Тверді пшениці використовують для виробництва особливого сорту борошна - крупчатки та виготовлення вищої якості манної крупи.

У тваринництві широко використовують багаті на білок (14 %) пшеничні висівки, які особливо ціняться при годівлі молодняку. Озиму пшеницю висівають у зеленому конвеєрі в чистому вигляді або в суміші з озимою викою. Тваринництво при цьому забезпечується вітамінними зеленими кормами рано навесні слід за житом. Для годівлі тварин певне і значення має солома, 100 кг я:к6ї прирівнюється до 20 — 22 корм; од. і містить 0,6 кг перетравного протеїну та полови, особливо безостих сортів пшениці, 100 кг якої оцінюється 40,5 корм. од. із вмістом 1,5 перетравного протеїну.

Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Біологічні особливості вирощування  озимої пшениці

 

Вимоги до температури.

Озима пшениця з групи зернових досить холодостійка культура. Насіння починає проростати за температури у посівному шарі ґрунту 1-2°С. Сходи при цьому з'являються пізно і недружно. Оптимальна температура проростання пшениці перебуває в межах 12-20°С. За умови достатнього зволоження ґрунту сходи за такої температури з'являються на 5-6-й день. Якщо температура вища 25°С, висіяне насіння і проростки масово уражуються хворобами. Кращі строки сівби припадають на період з середньодобовими температурами повітря 14-17°С.

Взимку добре загартовані восени рослини зимостійких сортів витримують зниження температури на глибині вузла кущіння до мінус 19-20°С. Достатній сніговий покрив захищає рослини навіть у разі зниження температури до мінус 35-40°С.

Шар снігу 10 см і більше повністю захищає рослини від вимерзання навіть за 30°С морозу (табл. 5). Це зона безпечних значень температури. У табл. 5 виділено зону ризику, тобто температури, за яких рослини можуть загинути. За наявності шару снігу тільки 2 см озима пшениця здатна витримувати зниження температури повітря до мінус 20-26°С. Температура в зоні вузла кущіння при цьому буде становити мінус 15,2-19,9°С.

І нарешті, сильні морози (25-30°С) за відсутності снігового покриву чи мінімальній його товщині (1-4 см) спричинять загибель рослин озимої пшениці навіть морозостійких сортів. Це так звана температурна зона вимерзання.

Перерослі рослини, на яких сформувалося по 5-6 пагонів, нестійкі проти низьких температур. Стійкість проти низьких температур зменшується в кінці зими або на початку весни внаслідок періодичного відтавання-замерзання грунту і розгартування рослин. В цей період озима пшениця може загинути від невеликих морозів (мінус 6-8°С). Незагартовані восени рослини у разі різкого похолодання (приморозки -6-10°С) теж можуть пошкоджуватися. Восени рослини припиняють вегетацію, а навесні відновлюють її за температури повітря 3-5°С.

Впродовж усіх фаз вегетації пшениця росте найбільш інтенсивно за температури повітря 20-25°С. Короткочасна спека з підвищенням температури до 35-40°С, при достатніх запасах вологи, не завдає їй великої шкоди. Припиняється приріст сухих речовин у разі збільшення температури понад 40°С.

Вимоги до вологи.

Озима пшениця вимоглива до вологи культура, її насіння для набухання потребує 55-60% води від своєї ваги. За недостатньої вологості ґрунту рослини не кущаться і різко знижують продуктивність. Найбільш негативно впливає на врожай озимої пшениці нестача вологи в період виходу в трубку - колосіння, а також наливу зерна, коли потреба рослин у воді максимальна. Оптимальні умови для росту і розвитку створюються за вологості ґрунту не менше 75-80% від польової його вологоємкості. За період вегетації озима пшениця залежно від умов вирощування витрачає 2500-4000 м2 води з 1 га.

Озима пшениця негативно реагує і на перезволоження. Якщо воно короткочасне і температура повітря невисока, то рослини не знижують темпів росту. Тривале перезволоження сповільнює ріст, можливе загнивання кореневої системи, листки набувають блідо-зеленого кольору. Надлишок вологи легше переноситься рослинами молодого віку. Осіннє перезволоження зменшує морозостійкість і зимостійкість.

Велика кількість опадів у весняно-літній період сприяє сильному росту вегетативної маси, що призводить до вилягання рослин, погіршення фітосанітарного стану посівів і зниження врожайності.

Надмірна кількість опадів у період формування і достигання зерна призводить до ураження хворобами та зниження якості зерна.

Вимоги до світла.

Сонячне світло - основне джерело енергії всіх фотосинтезуючих рослин. Приплив сонячної енергії на поверхню землі дуже великий. Проте лише незначна частина енергії, так звана фотосинтетично активна радіація (ФАР), використовується у процесі фотосинтезу. У формуванні врожаю задіяно близько 1-3% сонячної радіації. Високоврожайні посіви зернових, що реалізують біологічні і фізико-хімічні можливості за сприятливих умов росту і розвитку, можуть нагромаджувати у врожаї сухої біомаси близько 5% ФАР, що відповідає 300 ц сухої маси. Якщо прийняти співвідношення зерна і соломи рівним 1,0:1,0- 1,0:1,5, то врожайність зерна досягатиме 150 ц/га. Таким чином, сонячна радіація не належить до чинників, що обмежують урожайність культури на сучасному етапі розвитку рослинництва.

Добре освітлення на початку виходу рослин в трубку сприяє формуванню коротких міцних міжвузлів. Стебла стають стійкими до вилягання під час сильних вітрів і зливних дощів.

На сильно загущених посівах через травостій проникає не більше 10% сонячного проміння. У зв'язку з великим затіненням рослин, нижні міжвузля стебла дуже витягуються. Такі посіви можуть вилягати навіть у роки, коли на початку фази виходу в трубку були сонячні дні. Вилягання призводить до великого недобору врожаю.

Вимоги до ґрунту.

Озима пшениця має підвищені вимоги до ґрунту, реакція якого повинна бути нейтральною (рН 6,0-7,5). Найвищі врожаї дає на чорноземах, темно-каштанових, перегнійно-карбонатних, темно-сірих та сірих опідзолених ґрунтах, чистих від бур'янів та добре забезпечених вологою і поживними речовинами. На легких піщаних та супіщаних ґрунтах пшениця менш врожайна, ніж жито.

Урожай пшениці залежить не тільки від типу ґрунту, а й від його родючості. Так, підвищення родючості ґрунту застосуванням зеленого добрива, внесенням достатньої кількості органічних і мінеральних добрив, сприяє одержанню високих урожаїв і на супіщаних ґрунтах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Технології вирощування озимої пшниці

Культури попередники

У випадку з пшеницею найбільш перспективними культурами-попередниками при вирощуванні вважаються всі, які передбачають раннє прибирання: трави, гречка, кукурудза, ріпак, силос, середньостиглі сорти картоплі і добра половина зернобобових. Після збору таких видів земля залишається насиченою всілякими благотворно впливаючими на зростання речовинами, очищається від сміття, так і від шкідників, різних захворювань, захищена природним чином куди краще.

Однак одним з найпоширеніших попередників, як правило, є овес. Він оптимальний не тільки у вигляді чудового імунітету до гнильних процесів і мабуть, самої високої концентрації поживних речовин, що залишаються в ґрунті, але і часто з причини більшої економічності. Небажаним ж попередником, як показує практика, виявляється ячмінь.

Обробка ґрунту під озиму пшеницю

Згідно з традиційною технологією, найбільш продуктивним інтервалом між першим і другим посівами є дворічний термін. Цього періоду якраз вистачає для того, щоб родючий ґрунт очистився, перебуваючи під «компресом» доброчинної мікрофлори, від більшості шкідників і інфекцій.

Вимоги до обробки різні і залежать від кліматичних умов регіону, використаного попередника і самого стану ґрунту.

Так, наприклад, якщо попередником були непарові, то потрібно застосовувати безвідвальну обробку ґрунту комбінованими агрегатами (глибина 10-14 сантиметри). Тобто, без обертання верхнього шару, зберігаючи стерню на поверхні від минулих насаджень.

На правильно підготовленому полі ущільнений передпосівний шар повинен становити об’ємну вагу 1 – 1.3 г/см. Крім того, рекомендується підбирати ґрунт таким чином, щоб діаметр грудок не перевищував 8 сантиметрів. Такий ґрунт сприяє найкращій адаптації насіння і дає при подальшому розвитку рівномірні і одночасні сходи. Присутність же великих грудок (8-10 см) небажана.

Верхній шар ґрунту необхідно вирівнювати акуратно – так, щоб відмінності у висоті гребенів були не більше 2-4 сантиметрів. Таке вирівнювання, як довела практика, робить процес закриття насіння більш якісним – на рівномірній глибині.

Добрива для озимої пшениці

Озима пшениця досить вимоглива до ґрунтової складу. Основною вимогою для отримання найкращих показників зростання є норма Ph 6,5-7. Ідеальною ж пропорцією при розподілі органіки вважається 2-3 кг/ар.

Застосування фосфорних та калійних добрив буде сприяти, крім іншого, підвищенню морозостійкості, вироблення імунітету до захворювань, а також помітно підвищить стійкість до вилягання. Калійно-фосфорну норму необхідно вносити в ґрунт при основному обробітку. Під час посіву кожний рядок слід забезпечувати приблизно 10-20 кілограмами добрива на полі і 1-2 кг на ділянці.

Ще один обов’язковий компонент, без якого висока врожайність ніколи не стане більш-менш стабільно і керованою – це добрива азотні. Їх вносять у 3 прийоми. Бідному ґрунту рекомендується збагачувати по осені – N30 (це також стосується і випадків, коли в якості попередника використовувалися стерньові). Першу весняну підкормку найкраще провести прикореневим методом. При знижених посівах концентрацію азоту допустимо збільшувати, але не більше N60-80. Вдруге азотне добриво вноситься лише після виходу пшениці в трубку. Ця підтримка покликана допомогти формуванню стебло-носія. Тут дозування може бути високим – до N60-90. Залишок (N30-60) застосовується при третьому підживленні. Категорично суворих строків для третього підживлення немає, важливо лише, щоб це робилося не раніше і не пізніше періодів: початкової фази колосіння і наливання зерна. Однак потрібно пам’ятати, що чим пізніше буде проведено третє внесення азоту, тим меншою мірою речовина вплине на врожайність, але більшою на якість зерна.

Крім того, для захисту від грибкових захворювань доцільно використовувати фунгіцид системної дії. У робочий розчин інколи додають також регулятор росту – гумат натрію (100 г/га розведений 1:9). А для ефективної боротьби з попелицею і клопами – системний інсектоакарицид Бі-58 – 1л/га (диметоат) СЕ.

Строки, норми висіву та прибирання озимої пшениці

Терміни посіву різні в залежності від кліматичних особливостей і конкретних сортів, але найбільш оптимальним періодом вважається початок-середина вересня. При цьому, якщо застосовувалися непарові попередники, то слід сіяти на початку оптимального періоду. Якщо ж парові, то термін допустимо зміщувати до середини і так далі.

Задовільною нормою висіву прийнято вважати – 300-500 насіння на один метр квадратний (при пізніх посівах цей показник потрібно збільшувати на 10-15%).

Насіння сортів озимої пшениці зазвичай використовують такі: Куяльник, Лада Одеська, Леля, Любава Одеська, Миронівська 65, Миронівська 66, Українка Полтавська, Харківська 105. Слід висівати 2-3 сорти, різні за біологічними і господарськими властивостями.

Спосіб посіву традиційний: рядково-міжрядковий з технологічною колією (ширина міжряддя – 15-20 сантиметрів).

Глибина загортання насіння: 3-5 сантиметрів з обов’язковим каткуванням поля, городу після висіву. В пізні строки сівби насіння треба закрити на меншу глибину, ніж ранні.

Ідеальними умовами для прибирання буде 14-17% вологість (зрозуміло, за умови повного визрівання зерна). Проводять збирання врожаю за допомогою спеціалізованої комбайнової техніки на полях, а на присадибній ділянці врожай можна зібрати традиційними методами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2Історія вивчення фузаріозу колосу пшениці озимої

 

Фузаріоз зерна - широко поширена в світі хвороба, зазвичай знижує врожайність і якість с/г продукції. У Росії перші епіфітотії фузаріозу зернових культур були відзначені на Далекому Сході, в 1880-1890х роках (Пальчевський, 1891). Використання інфікованого зерна в їжу і на корм викликало отруєння, перші симптоми якого схожі сп'яніння, з цієї причини проблему отримала назву «п’яний хліб». У 1930 - 1950 роки використання в їжу неякісного перезимованого в полі зерна, враженого грибами роду Fusarium привело до масового захворювання аліментарно-токсичної алейкії (ATA) сільського населення в Центральному регіоні Південного Уралу. Цих трагічних подій, які призвели до загибелі тисяч людей і тварин, стали для всього світу,класичними прикладами  надзвичайного ризику хвороб зернових культур фузаріозної етіології. У 1980р. прогресивне збільшення хвороби спостерігали в Південному та інших регіонах Росії, що призвело до нестачі 20-50% товарного зерна (Новожилов, Левітан, 1990; Соколов, 1992). Для рішення проблеми забруднення зерна та контамінації його  Мікотоксини (Мт) були призвані провідні вчені і фахівці різних областей знань - селекціонерів, мікологів,імунологів, технологів, багато науково-дослідних установ з Росії, України та Білорусі.

Проблема потребувала термінову розробку заходів для захисту культур проти фузаріозу, технології післязбиральної обробки, зберігання та використання ураженого грибами зерна на продовольчі та кормові цілі, (Шевелуха та ін.. 1994).

Кординовні дослідження вчених і практиків надавали значну допомогу сільському господарству у вирішенні цієї проблеми. Загальні результати, отримані за різними групами дослідників  допомогло розробити й опублікувати рекомендації щодо захисту культур від фузаріозу (1988, 1990, 1991, 1993 

Фузаріоз зерна в багатьох аспектах є унікльною хворобою рослин, надзвичайно складною для вивчення. Одна з відмінностей – специфічна етіологія - участь у патогенних процес різних типів грибів роду Fusarium р.. Поразка рослин грибами, не тільки

зменшує врожай, але також істотно впливає на його якість. Гриби Fusarium р. в процесі життєдіяльності виділяють токсичні вторинні від метаболти -  мікотоксини (фузаріотоксини), внаслідок чого зерно стає непридатним для використання у харчування та кормах. Бо майже 120 років у Росії вивчають гриби р. Fusarium, викликаючи погіршенням якості зерна. Використовуються в даний час більш розвинені методи дослідження, але багато аспектів біології грибів, та методи знизити їх шкідливість зберігання врожаю, вже описано багато років тому. Російські вчені, які ретельно і відповідально відносились до одержання, аналізу івидання наукової інформації-І.Н Абрамовим(1884-1953 р.), М.С. Дуніним (1901-1993), К.Е Мурашкінським(1884-1948), Н.А. Наумовим (1888-1959), Н.А. Пальчевським (1862-1909 р.), С.М. Тупенєвичем (1893-1983 рр.), А.А. Ячевським (1863 - 1932) і багато інших.

Ще в 1936 р. С.М. Тупенєвич пише в працях Вороніжської станції захисту рослин «вражені колоски зазвичай містять заражене зерно, хоча постійного впливу тут немає. При різних умовах, може бути різна кількість зараженого зерна. Однак учені всього світу сьогодні спираються на роботу публікації 1963 році в журналі Phytopathology, в якому зазначені відмінності в поширенні симптомів захворювання на колосі і загального зараження зерен в ньому. Ці автори вважається засновниками теорії багатокомпонентної стійкості зернових до фузаріозу.

Проблема фузаріозу зерна має міжнародне значення. Дуже широке поширення фузаріозу грибів, варіативності, а також беззаперечним доказом ризиу мікотоксинів для людей і тварин Дослідники по всьому світу витрачати значні зусилля на вивчення морфологічних характеристик, біології, генетика, біохімії, фізіології, грибів р. fusarium.

Визначення способів, щоб обмежити їх кількість агроекосистем, зменшуючи шкідливість. Значні розгляди проблеми забруднення зерна і контамації його мікотоксинами виявляють такі організації як ФАО, ВОЗ, (світова екологічна організація ( ЮНЕП) та багато інших. В науковому співтоваристві виконуються національними та міжнародними дослідницькими програмами і проектами, спрямованими на вирішення проблеми зернових культур захисту та

безпеки людей і тварин.

 

 

 

 

 

 

1.4 Біологічні особливості збудника фузаріозу колосу пшениці озимої

 

Фото 1. Конідіальне спороношення грибів роду Fusarium 1 – Fusarium cerealis, 2 – F. culmorum, 3 – F. graminearum, 4 – F. sambucinum, 5 – F. equiseti, 6 – F. avenaceum.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.5. Особливості прояву фузаріозу  колосу озимої пшениці

 

Захворювання виявляють на пшениці та інших зернових культурах. Особливо інтенсивно хвороба проявляється у вологі роки із зниженою температурою у другій половині вегетації рослин, що і стримує дозрівання зерна.

Хворе колосся спочатку набуває блідо-рожевого відтінку, а потім на лусочках колосків формуються блідо-рожеві, оранжево-червоні або червоні подушечки, які поступово зливаються і утворюють наліт, що часто вкриває всю поверхню колосу. Іноді червонуваті подушечки утворюються на зерні. Фузаріоз легко діагностується, коли здорове колосся ще зберігає зелений колір, а уражені колоски або весь колос біліють (рис 2.).

Рис. 2. Колосся пшениці з візуальними ознаками розвитку фузаріозу

 

http://www3.syngenta.com/country/ua/uk/aboutcompany/articles/PublishingImages/C_new/fusarium_8.jpg

 

У вологу і теплу погоду на уражених колосках з'являються дрібні темно-сині або чорні перитеції.

Збудниками хвороби є незавершені гриби роду Fusarium Link, порядку Hyphomycetales. Частіше зустрічаються Fusarium graminearum Schwabe; F. avenaceum Saccardo. При дозріванні злаків патогени утворюють грибницю і конідіальне спороношення у вигляді червонуватих подушечок не тільки на колосках і зернах, а й на піхвах листків, вузлах і навіть біля основи стебла

(рис 4).

Рис 4. Вражений колосок озимої пшениці. Фузаріоз колоса Fusarium graminearum

http://www.agroflora.ru/wp-content/uploads/2013/10/Fusarium-graminearum-22.jpg

 

F. graminearum поширений переважно у південних районах. Його конідіальне спороношення пухке, невиразно окреслене, блідо-рожевого або червонувато-оранжевого кольору, іноді з яскравішою облямівкою подушечок. Конідії веретено- чи серпоподібні, з 3-5, іноді 1-2 або 6-9 перетинками, безбарвні, у масі рожеві, 41-80 х 5-6 мкм. Гриб може утворювати сумчасту стадію, його тоді називають Gibberella saubinetii Saccardo і відносять до порядку Hypocreales. Його перитеції скупчені, зближені чи злиті, еліптичні або яйцеподібні, сині (особливо на прохідному світлі), розміром 200-300 х 170-200 мкм, із соскоподібними продихами. Розміщуються перитиції у стромі, яка може мати різну конфігурацію і товщину. Вона нерідко плоска або стелиться по субстрату. Сумки подовжено-ланцентні, до верхівки загострені, з короткою товстою ніжкою, розміром 60-76 х 10-12 мкм. Сумкоспори косооднорядні, веретеноподібні, трохи загострені до кінців, з трьома поперечними перетинками і ледь помітними перетяжками, 18-24 х 4-5 мкм, дозрівають й викидаються звичайно в середині літа. Інколи F.graminearum утворює рожеві або темно-червоні склероції і небагато хламідоспор. Здебільшого F.graminearum поширюється конідіями та сумкоспорами, які розносяться дощем, вітром і комахами. Грибниця, уражаючи колоски, часто проникає у зерно, викликаючи в ньому глибокі зміни. Доведено, що при слабкому ураженні зерна грибниця розташовується у перикарпії або оболонці зерна, при більшому ураженні вона проникає в алейроновий шар, де розщеплює білкові запаси зерна з виділенням NH3 та токсичних речовин (особливо діоксиніваленолу).

Вживання хліба, спеченого з борошна дуже ураженого зерна, може спричинити захворювання, внаслідок якого уражується малий мозок і людина втрачає рівновагу. Тому такий хліб називають «п'яним». Крім того, спостерігається розлад травлення, супроводжуваний блювотою, дрижанням, інколи корчами і навіть смертю. Щоб визначити зараженість зерна F.graminearum, його пророщують. Проростаючи, за 1-3 доби воно вкривається пухкою білою грибницею. Точніші дані можна дістати, коли зерно свіже, бо у тому, яке зберігається більше року, грибниця втрачає здатність проростати.

Гриб F.avenaceum поширений переважно в північних районах. Він утворює конідіальне спороношення у вигляді інтенсивно забарвлених, різко окреслених оранжево-червоних подушечок воскоподібної консистенції. Конідії серпоподібні, безбарвні, у масі рожеві, з 3-5 перетинками, розміром 30-120 х 3-4 мкм. Сумчасту стадію не зареєстровано. Іноді утворює склероції від жовтого до темно-синього забарвлення, діаметром 60-80 мкм. Хламідоспор не утворює.