Методи та технології соціальної роботи з дітьми-вулиці
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ДІТЕЙ-ВУЛИЦІ……………….….5
- Причини виникнення дітей-вулиці в Україні……………………………….5
- Соціально-правові основи захисту дітей…………………………………...11
РОЗДІЛ ІІ
ТЕХНОЛОГІЇ НАДАННЯ
СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ-ВУЛИЦІ………………………………………………
2.1 Основні напрямки соціальної роботи з дітьми-вулиці………………...….18
2.2 Методи та технології
соціальної роботи з дітьми-
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….…28
ВСТУП
Проблема дітей-вулиці стала однією з найгостріших соціальних проблем, з якими зіткнулося людство. За підрахунками науковців в Україні на 2012 рік налічувалося 230 тис. дітей сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування лише 7 % - біологічних сиріт, які стали сиротами при живих батьках і частина з них ідуть жити на вулицю, і вулиця стає для них домівкою. Зараз в Україні налічується 200 тис. безпритульних з них більше 20% жертви сексуального насильства, 60% наркомани і 10-20% Віл Інфіковані.
Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема дітей-вулиці з’явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по різному. Іноді важко навіть пояснити, що спонукає дітей залишати родину, школу, близьких людей і йти на вулицю. Феномен вуличних дітей є симптомом соціального й економічного неблагополуччя у країні, а потім в сім’ї.
Кожна дитина-вулиці - це індивідуальність, яка обирає свій спосіб життя. Вулиця - це те місце, де дитина працює, спілкується, грає, навчається “виживати” в екстремальних умовах.
Діти-вулиці, вимагають допомоги, підтримки, захисту. Проте, щоб їх захистити, необхідно, насамперед, їх зрозуміти. Зрозуміти, хто вони, чому вулиця стала для них місцем, що замінює сім’ю, близьких, затишок домівки? Зрозуміти їх - це значить спробувати задіяти механізми, які б сприяли вилученню дітей з вулиці, з каналізаційних люків, підвалів.
Діти-вулиці - це найбільш фізично видимі діти, які живуть або працюють на вулицях та в громадських місцях, міст усього світу. Однак, і це парадоксально, вони також належать до найнепомітніших дітей, а тому найважче досяжних для життєво необхідних послуг з освіти та охорони здоров’я, і саме цих дітей найскладніше захистити.
Об’єкт дослідження - діти-вулиці.
Предмет дослідження - особливості соціальної роботи з дітьми-вулиці.
Мета дослідження: теоретично обгрунтувати необхідність соціальної роботи з дітьми -вулиці.
Завдання дослідження:
1.Виявити причини виникнення дітей-вулиці в Україні.
2.Визначити соціально-правові основи захисту дітей.
3.Розглянути основні напрямки соціальної роботи з дітьми.
4. Проаналізувати методи
та технології соціальної
РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ДІТЕЙ-ВУЛИЦІ
- Причини виникнення дітей-вулиці в Україні.
Діти, які живуть або працюють на вулицях, не нове явище в Україні. Явище дітей та молоді, які живуть або працюють на вулицях, поширилося в Україні після розпаду радянської системи. Реформи, що проводилися в той час, головним чином зосереджувалися наринковій трансформації економіки, приватизації та створенні відповідного політичного й правового поля. Перехідні процеси залишили систему соціального забезпечення, а також сектор суспільної охорони здоров’я без достатнього фінансування. Заходи з реструктуризації систем соціального захисту запроваджувалися надто повільно і без достатнього фінансування. Відсутня була стратегія, а негативні наслідки фундаментальних змін, які сталися у відносинах між українською державою та її громадянами з початку 1990-х, належним чином не долалися, українські громадяни почали отримувати менше державної підтримки і більше відповідати за власний добробут. Ситуація і призвела дітей до виходу на вулицю і у середині 90-х років у нашій країні виникла серйозна проблема: на вулицях опинились тисячі дітей, котрі жили у підвалах, каналізаційних люках, навіть у контейнерах для сміття. Так в Україні досить широко почало звучати поняття «діти вулиці».
За визначенням ЮНІСЕФ, «діти вулиці - це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, містить і незайняте житло, і незаселені землі і т. ін.) стала постійним місцем перебування». В Україні до сьогодні не існує однозначного визначення цієї категорії дітей, тому «діти вулиці» розглядаються як неструктурований об'єкт: до нього належать діти, які залишились без батьківської опіки й визначеного місця проживання; діти, які мають сім'ю, але тимчасово втратили з нею зв'язки; мають дім і сім'ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, серед цих категорій дітей наявна різна мотивація виходу на вулицю.
Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення змісту поняття «діти-вулиці»:
1. Головною ознакою, за якою дитину можна віднести до «дітей вулиці», є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;
2. Діти вулиці - діти,
які офіційно не визнані
До дітей вулиці в Україні також відносяться такі категорії та причини їх виходу на вулицю:
- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сімї; діти, котрих вигнали з дому батьки;
- бездоглядні діти - це діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечити їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;
- діти-утікачі з навчально-виховних закладів - діти, яких невлаштовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;
- діти-втікачі із
зовні благополучних сімей - діти
з високим рівнем
- діти, які за
своїми психологічними
Починаючи з 1997 року в Україні проводиться ряд досліджень із характеристики “дітей вулиці” з’ясування їхнього стилю життя і потреб. Це дозволило виявити, що більшість дітей вулиці це діти підліткового віку, з них хлопчиків більше на вулиці, ніж дівчаток і це пояснюється тим, що:
- більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;
- часто проживають без батьків або тільки з матір’ю чи батьком;
- серед батьків
таких дітей часто
- значна частина дітей має проблеми з батьками;
- “діти вулиці” - це також ті, які мають низьке матеріальне становище;
- діти вулиці часто зазнають насилля з боку ровесників;
- значна частина таких дітей часто заробляє сама собі на життя, займаючись злодійством, жебракуванням;
- діти часто голодують;
- діти вулиці вживають алкоголь, палять, нюхають клей і вживають наркотики [11, с.246].
Багаторічний досвід роботи свідчить, що більшість дітей вулиці з раннього дитинства відчуває жорстоке ставлення до себе. Це неможе не позначитися на фізичному і психічному стані дитини.
Для того, щоб допомогти таким дітям, необхідно знати, що спричинило бездоглядність і ставлення самих дітей до свого життя і обставин. Вчені відзначають, що у значної частини дітей, які виховуються у умовах відсутності батьківської опіки розвиваються такі типи поведінки:
- пригнічений стан характеризується - пасивністю, апатією;
- соціальна провокація характеризується контрастними емоційними реакціями;
- гіперактивний тип характеризується легкістю входження в контакти , виражений демонстраційною поведінкою з вираженими інтересами до оточуючих, що сприймається дітьми як гра;
- добре пристосовані діти, цей тип характеризується компенсаторною поведінкою, що розвивається, коли не можна задовольнити певні потреби дитини. Обстеження дітей, які виховуються поза сім’єю свідчить не про відхилення у розвитку, а про формування примусово інших механізмів його функціонування.Діти-вулиці виявляють слабку здатність розвивати свої соціальні ролі, зважаючи на свої можливості встановлювати дружні стосунки [3,с.58].
Якщо заглянути в інші країни, то можна сказати, що дитяча безпритульність включає в себе не тільки дітей, які не мають де жити, а й дітей які мають житло, а вулиця є для них другою домівкою. У Великобританії дітей вулиці називають до 18 років - це юні втікачі, а після 18 років - бездомні [7, с.85].
Таким чином можна сказати про те, що в багатьох країнах існує соціальна проблема дитячої життєдіяльності, яка обумовлена умовами вулиці. Отже у всіх країнах ця проблема є серйозною і потребує вирішення.
Аналіз ситуації було здійснено фахівцями Українського інституту соціальних досліджень наприкінці 90-х років і результатом експертної поведінки оцінки безпритульності дали змогу детально окреслити причини виходу дитини на вулицю це: бездоглядність дітей; сімейне неблагополуччя (алкоголізм, наркоманія); недієві державні механізми захисту дітей та сімей; особливості підліткового віку; психофізичні вади дітей (дромоманія); матеріальна неспроможність батьків.
Досить помітно спостерігається також певна тенденція при висвітленні у ЗМІ проблеми “життя дітей-вулиці”, створюються гостро сюжетні фільми з кінцівкою схожою мильні серіали. Проте поява дітей на вулиці має соціально економічні корені.
Також є такі страшні і фатальні причини, коли батьки заставляють дитину жебракувати. Як свідчить статистика, з’явилося багато таких сімей, в яких батьки заставляють дитину іти в жебри і навіть продають дітей злочинним формуванням для участі в кримінальній діяльності(жебракування, кримінал, проституція). Злочинні дії батьків, внаслідок яких вони потрапляють у місця позбавлення волі, позбавляють дітей батьківського догляду і в результаті вони потрапляють у державні заклади а звідти втікають і мешкають на вулиці.
Діти також дуже часто потрапляють на вулицю через конфлікти з друзями ті іншими людьми, через проблеми, які в них виникли і щоб втекти від них діти ідуть на вулицю [18, с.236].
Можна ще зауважити, що вільний час у дитини це добре але потрібно вміти правильно ним розпоряджатися, щоб він не призвів дитину до бездіяльності негативних явищ. Всім нам однаково одміряно кожного дня 24 години. З цих днів складається місяць, рік, життя. І від того, як людина буде використовувати кожен такий день, залежатиме, мабуть, це життя і доля взагалі.
За ці 24 години людина встигає зробити немало різних справ; одна - більше, інша - менше: все залежить від характеру і можливостей. Як же трапляється, що, маючи один і той же часовий ресурс, ми отримуємо абсолютно різні результати в навчанні, праці, у справах?
Відповідь криється у раціональному і розумному використанні вільного часу. Одна людина за годину-дві між важливими справами знайде кілька цікавих відомостей в книжках, може зайнятись спортом, врешті-решт посадити квіти або дерево. Інша ж за цей самий час ледве встигає дати ладу своєму зовнішньому вигляду або насититися спогляданням з вікна подій на вулиці.Та це - в кращому випадку. Наскільки гірше, аби згаяти вільний час, людина вдається до непристойних і згубних вчинків: авантюр, правопорушень. Або знаходить таких же, що байдикують, “друзів”, і тоді ця “співдружність” може заподіяти лиха і собі, і оточуючим людям [22, с.144].
Добре коли дитина має дуже багато друзів, але бувають друзі у наш час які негативно впливають на дитину можуть привчити курити, вживати алкоголь, займатися грабіжництвом і навіть бродяжництвом, адже головною особливістю підліткового віку є потреба у спілкуванні з однолітками. Бажання зайняти прийнятне, задовольняюче підлітка, місце серед ровесників, заслужити їх повагу та схвалення багато в чому визначають їх поведінку. Спілкування з однолітками уявляється понадцінним саме в підлітковому віці, оскільки в цей період така форма взаємних стосунків є свого роду учбовою моделлю майбутніх дорослих стосунків. Взаємодіючи з однолітками, підлітки глибше пізнають себе, порівнюють себе з іншими дітьми, отримують один від одного інформацію, яку вони не змогли отримати від дорослих [21, с.78].
У кожній групі людей виділяються свої лідери, встановлюються стосунки симпатії й антипатії.
Найбільш сприятливими для розвитку особистості є демократично побудовані групи, де наявна невелика кількість членів, немає чітко визначеного постійного лідера, жорсткої структури, де всі питання вирішуються колегіально, а стосунки засновані на взаєморозумінні, взаємодопомозі, рівних правах, спільних інтересах та соціальне схвалюваній діяльності.
Така невелика група молоді звичайно не протиставляє себе дорослим. Навпаки, підлітки нерідко активно співпрацюють з кимось з дорослих (батьків, вчителів) на основі спільних інтересів [10, с.167].
Але є групи, побудовані на інших принципах, у них міжлюдські взаємини будуються інакше. Це - асоціальні угрупування. Асоціальне спрямовані угрупування, незважаючи на те, що в них входять підлітки і юнаки, мають ознаки дитячих угрупувань. Вони виникають там, де діти опиняються за волею обставин, тобто стихійно (двір, вулиця, клас). У них відсутня організація продуктивної діяльності, яка замінюється безцільним гаянням часу або ігровою активністю. Особистість пригнічується груповими нормами поведінки, які стають обов'язковими для новачка. Спілкування між членами групи не вибіркове, а знеособлене, оскільки вони не мають індивідуальних інтересів, поглядів, світогляду. Тут не буває вибіркового емоційного зосередження на одному з ровесників. Все підміняється одноманітними полегшеними стосунками, які виникають не за особистісним вибором, а за місцем угрупування [9, с.191].
- Соціально-правові основи захисту дітей.
Діти були є і завжди будуть найперспективнішою частиною суспільства, а тому необхідно скеровувати розвиток суспільства з огляду на позитивне ставлення до дітей, розумінням їх проблем, інтересів, запитів, потреб, вмінням зробити крок назустріч сім'ям з дітьми. В Україні з кожним роком зростає дитяча злочинність, наркоманія, проституція, сутенерство, бродяжництво та безпритульність, однак відсутні ефективні програми для роботи з молоддю, відсутня профілактика цих негативних явищ.
Бюджетні кошти, які були виділені на програми для підвищення рівня життя безпритульних дітей часто-густо «розбазарюються» на різні показові акції, які не приносять жодного позитивного результату. Підліткові клуби та центри продаються чи здаються в оренду приватним підприємцям, які заробляють гроші саме за допомогою цих приміщень.
Без сумніву, законодавство України про дитину має більш декларативний, ніж практичний характер. В сучасних умовах становлення ринкових відносин, економічної кризи, диференціації суспільства, погіршення матеріального і духовного становища дітей, назріли такі проблеми:
- зменшення кількості дітей в дитячих позашкільних закладах, що призводить до збільшення впливу вулиці;
- збільшення кількості дітей, які не вчаться і не працюють;
- зубожіння основної маси населення, що призводить до його розшарування й криміногенності;
- зниження якості соціалізації дітей у зв’язку із збільшенням їх відходу із дитячих дошкільних закладів;
- ріст захворювання дітей, збільшення кількості хронічних захворювань;
- споживацьке ставлення дорослих до дітей, використання в своїх інтересах;
- жорстоке ставлення до дітей, приниження їхньої гідності;
- втягнення дітей і підлітків в криміногенну сферу і організовану злочинність;
- зниження якості заходів і мір профілактичного характеру.
А в результаті - за рік до підрозділів міліції доставлено близько 10 тисяч маленьких бродяжок, палять кожен другий хлопчик і кожна п’ята дівчинка, 50% дітей віком до 14 років займаються оплачуваною працею, 73% українських дітей живуть у сім’ях із низьким рівнем доходів. Саме ця категорія дітей є найбільш незахищеною [14, c.20].
На сьогодні в Україні головним чинником у механізмі забезпечення прав дитини є Конституція, яка проголошує рівність прав дітей (Cт. 24,52) , охорону дитинства (Cт. 51) , заборону насильства над дитиною та її експлуатацію (Cт. 52) , право на життя (Cт. 27), захист та допомогу держави дитині, позбавленій сімейного оточення (Cт. 52), право на освіту (Cт. 53). Але практична реалізація конституційних норм, інших нормативних актів, що спрямовані на поліпшення становища дітей в Україні, має серйозні перешкоди, спричинені реформуванням суспільного устрою і, особливо, негативними процесами у сфері економіки, освіти, охорони здоров'я, культури тощо.
Якщо оцінювати механізм, який діє в Україні для проведення державної політики у сфері забезпечення прав та інтересів дітей, слід зазначити, що досі відсутня координація дій багатьох органів. Механізм проведення державної політики у галузі прав дитини залишається незавершеним. У структурі Міністерства праці, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства соціального захисту, Міністерства освіти і науки, Міністерства внутрішніх справ створено управління, що займаються питаннями забезпечення інтересів дітей. Однак загалом відсутній національний механізм забезпечення реалізації та контролю за додержанням норм законодавства про права дитини [8, с. 15].
В Україні було презентовано нову концепцію розвитку та реалізації дитячої політики на державному рівні. Пріоритетним вектором визнано удосконалення системи опіки й опікування. Однак, на думку експертів, для дитини не може бути нічого краще, ніж її рідна сім’я. Тому держава насамперед повинна підтримувати здатність сім’ї нормально ростити дітей. У західних країнах люди, які опинилися в складній ситуації, мають право звернутися до державних органів для віддання дитини в систему опіки не більше, ніж на півроку. Якщо після закінчення піврічного терміну дитини рідні не забирають, то вона підлягає усиновленню. Прийомна сім’я - це місце для тимчасового перебування дітей.
На сьогодні законодавство України про права дитини не має узгодженого, систематизованого характеру. Певні правові норми розкидано по різних правових актах, що не дає можливості гарантувати додержання та реалізацію встановлених прав дітей. Зважаючи на це, а також з метою упорядкування та вдосконалення нормативного матеріалу, що стосується захисту дітей в Україні, Українським інститутом соціальних досліджень було підготовлено та видано в 1998 р. збірник документів «Дитинство в Україні: права, гарантії, захист» [4, с.12].
На жаль, значна частина норм законодавства України, які відповідають Конвенції ООН про права дитини, іншим міжнародним актам у цій сфері, не реалізується, а інші - потребують доопрацювання. Так, на сьогодні назріла нагальна потреба у впровадженні комплексу заходів, які б дали змогу запобігти погіршенню становища сімей і дітей, розробити нормативну базу і запровадити механізм звернень дітей з питань жорстокого поводження з ними, законодавче забезпечити постійний контроль за додержанням майнових і житлових прав дітей тощо.
Засади державної політики щодо соціального захисту дітей.При аналізі дослідження соціального захисту дитинства з позицій педагогічних підходів слід зазначити, що прямо питаннями соціально-правового захисту дітей у педагогічній діяльності педагогічна наука не займалася, але побічно це простежується в таких відомих педагогічних діячів, як К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, К.А. Сухомлинський, Н.К. Крупська, С.Т. Шацький, К.Н. Вентцель.
Діти, як сама безпомічна частина соціуму, у будь-якому, навіть у самому неблагополучному суспільстві, є соціально захищеною й опікуваною категорією населення. У цьому полягає суть розуміння соціального захисту дитинства в широкому змісті.
Українська держава визнає дитинство важливим етапом життя людини й виходить із принципу пріоритетності підготовки дітей до повноцінного життя в суспільстві, розвитку в них суспільно значимої активності, виховання високих моральних якостей. Необхідною умовою формування цих якостей є надійний соціально-правовий захист дитинства.
Цілями державної політики в області соціально-правового захисту дитинства є:
- здійснення
конституційних прав і
- сприяння фізичному, психічному, інтелектуальному, духовному й моральному розвитку дітей;
- реалізація
особистості дитини в
В Україні останнім часом приділяється велика увага з боку держави щодо законодавчої підтримки дітей, до якої можна віднести Закони "Про охорону дитинства", "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", Сімейний та Цивільний кодекси, що ґрунтуються на основному Законі нашої держави - Конституції України.
Основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є:
- створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї;
- виховання та утримання дітей за принципом родинності;
- сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення та підтримки усиновлювачів;
- забезпечення пріоритету форм влаштування;
- захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей;
- створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя, інші.
Держава гарантує працевлаштування дітей, які залишились без батьківського піклування після повернення їх з дитячих закладів, від опікунів чи піклувальників, з дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, закінчення навчання в державних та комунальних навчальних закладах. При працевлаштуванні після закінчення навчального закладу їм виплачується одноразова грошова допомога в розмірі двох прожиткових мінімумів, а також видається взуття та одяг, за бажанням випускникам може бути виплачена грошова компенсація у розмірі, необхідному для придбання одягу та взуття. Спільно з міським центром зайнятості забезпечено бронювання першого робочого місця для дітей-сиріт.
Поширення в Україні такого явища, як соціальне сирітство, зумовлює зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що порушує базове право дитини виховуватися в сімейному оточенні (Конвенція ООН про права дитини).
Опіку про дітей, які залишилися без батьківського піклування, бере на себе держава (Cт. 52 Конституції України). Безпосереднє ведення справ щодо влаштування дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, покладається на органи опіки та піклування місцевої державної адміністрації. Державна система опіки над дітьми-сиротами структурована таким чином, щоб утримувати таких дітей від народження до повноліття.
Починаючи з 1995 року кількість соціальних та біологічних сиріт, які перебувають у дитячих будинках, будинках дитини та в будинках-інтернатах, збільшилася в 1,5 раза. Кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які навчаються у школах-інтернатах для дітей-сиріт, збільшилася в 1,4 раза. Більше половини з вихованців інтернатів не є сиротами, вони мають біологічних батьків, не позбавлених батьківських прав. Певна частина цих батьків потенційно могла б виховувати дітей у сім'ї, якщо мала б належну соціальну підтримку. Якщо систему соціальної допомоги не буде вдосконалено, більшість батьків з часом віддаватимуть дітей до інтернатів [12, с.6].
Важливо зауважити що, оцінками фахівців, реально вимоги Конвенції ООН про права дитини в українському соціумі знають лише ті, хто безпосередньо захищає ці права, та спеціалісти, що працюють з дітьми [16; с.99].
З метою покращення та удосконалення соціального захисту дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, проведення профілактичної роботи, підвищення ефективності діяльності з питань захисту дітей службами у справах дітей міста та районів ведеться Єдиний електронний банк даних дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і громадян, які бажають взяти їх на виховання та Єдиний електронний банк даних дітей, які опинились у складних життєвих обставинах.
РОЗДІЛ ІІ
ТЕХНОЛОГІЇ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ-ВУЛИЦІ
2.1. Основні напрямки соціальної роботи з дітьми-вулиці.
Одним з основних напрямків соціальної роботи з дітьми є робота на вулицях. Робота на вулицях – це безпосередній вихід соціальних працівників, педагогів та не байдужих людей на вулиці з метою розшуку дітей та надання їм посильної допомоги для вирішення певних ситуацій. Основне завдання роботи на вулиці – це налагодити зв’язок із дітьми вулиці, викликати у них довіру до дорослих, та через щоденні контакти з дітьми вплинути на їхнє бачення життя, допомогти їм знайти законні шляхи виживання та показати, як захистити себе з допомогою державних соціальних служб, і т.д. Робота із дітьми на вулицях здійснюється за допомогою мобільної станції. Мобільна станція, мікроавтобус з необхідним обладнання для соціальних працівників та дітей разом із командою у складі трьох осіб слідує за визначеним маршрутом на зустріч до дітей. Про місце зупинок та час прибуття на зупинку мобільної станції дітей заздалегідь повідомляється. Команда надає послуги дітям безпосередньо на вулицях міста. На зупинці діти можуть отримати кваліфіковану пораду чи консультацію, першу медичну допомогу, інформацію та консультації щодо захворювань, які передаються статевим шляхом, ВІЛ / СНІД, наслідки наркотичної залежності і т.д., а також гарячий обід. На зупинці мобільної станції приймаються усі потребуючі діти, не залежно від місця проживання, національності, релігійної приналежності, віку. Через розмови на вулицях соціальний працівник намагається вплинути на поведінку дитини, допомогти подолати її труднощі і показати, як можна вижити за допомогою Карітасу, інших недержавних чи державних соціальних установ.
Під час невимушеної розмови працівник дізнається у дитини про її сім’ю та причину блукань та бездоглядності. Така інформація є конфіденційна та використовується виключно для внутрішньої роботи проекту, і надається лише правоохоронним органам за письмовим та обґрунтованим запитом. Це потрібно для того, щоб з’ясувати, чи не перебуває дитина у розшуку, встановити та налагодити зв’язок із її батьками або іншими родичами та допомогти дитині повернутись у нормальні життєві умови.

- Методи та умови ціноутворення в міжнародній торгівлі
- Метод итерации и его применение в вычислительных задачах
- Метод итераций и метод Зейделя
- Методи управління організацією
- Методи управління підприеством
- Методи формування ціни на підприємстві
- Методи функціонування валютного ринку
- Метод искусственного базиса
- Методи стимулювання праці у сфері послуг
- Методи та инструменти тотального управлиння якистю
- Методи та матеріали, польових та лабораторних досліджень
- Методи та прийоми аудиту та їх застосування під час отримання аудиторських доказів
- Методи та прийоми навчання письма на початковому етапі вивчення німецької мови
- Методи та способи відображення цифрових графічних зображень в системі Win32