Международный финансовый рынок. 2

Зміст

Вступ.......................................................................................................................3

Глава 1. Теоретичні основи аналізу  фінансового ринку………………………6

1. Сутність і значення фінансового ринку …………………………………6
2. Структура фінансового ринку, його види та класифікація………….…11
3. Практика функціонування фондових  ринків розвинутих країн……....30

Глава 2. Передумови становлення  та сучасний стан фондового ринку

   України ………………......................................................................................41

2.1. Передумови становлення  та механізм дії українського  ринку цінних 

       паперів…………………………………………………………………….41

  2.2. Обіг цінних  паперів на РЦП України................................…………........49

  2.3. Регулювання фондового ринку в Україні……………………………….63

Глава 3. Проблеми подальшого розвитку фондового ринку України……… 73

3.1. Інфраструктура ринку  цінних паперів…..................................................73

3.2. Проблеми функціонування  та перспективи розвитку фондового ринку 

 України...............................................................................................................84

 

Висновки.............................................................................................................90

Література............................................................................................................92

Додатки

 

 

 

Вступ

 

Інтернаціоналізація суспільно-економічного життя, перехід до відкритої економіки  сприяють приєднанню України до світового господарства, її входженню в світовий економічний простір. Поряд з інтернаціоналізацією відбувається збільшення міжнародних потоків товарів, послуг, капіталів і особливо грошей.

    Фінансовий ринок – це ринок, який опосередковує розподіл грошових коштів серед учасників економічних відносин. За його допомогою мобілізуються вільні фінансові ресурси і спрямовуються до тих, хто може більш ефективно використати дані кошти. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства. На фінансовому ринку відбувається пошук засобів для розвитку сфер виробництва та послуг. Головна роль фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу.

   Процеси реформування  власності супроводжуються структурною  перебудовою економіки і обумовлюють  створення фондового ринку, як  складової фінансових відносин, який забезпечує вільний обіг коштів у вигляді цінних паперів. Фондовий ринок сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових коштів, дає можливість самостійно оцінювати ефективність управління підприємством та створює умови для конкуренції. Фондовий ринок дає необмежені можливості для формування фінансових ресурсів і його роль набуває все більшого значення. В силу цього дослідження проблем формування і функціонування фондового ринку  є актуальним і важливим.

Предметом даної роботи є з’ясування механізму дії фондового  ринку України, за допомогою таких методів аналізу, як порівняння та дослідження, визначення сучасного стану українського ринку цінних паперів і  визначення перспектив розвитку ринку.

   Основною метою магістерської  роботи є дослідження фондового  ринку, виявлення основних тенденцій розвитку та розробка рекомендацій щодо підвищення його ефективності.

   В роботі розглянуті питання  структури фінансового ринку,  дана характеристика окремих  його сегментів, основних видів  та класифікацій, наведені приклади  функціонування фондових ринків розвинутих країн. Розглянуті питання становлення українського ринку цінних паперів, здійснення обігу основних фінансових інструментів  та  регулювання фондового ринку.

При підготовці даної магістерської  роботи були використані законодавчі, нормативні, наукові матеріали, спеціалізовані та періодичні видання , що дозволило авторові:

• прослідити еволюцію  розвитку  фондового ринку  в  Україні;
• вивчити інформаційний простір фондового ринку;
• проаналізувати діяльність Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
• продемонструвати  документи, які регламентують допуск цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі;
• довідатись  про  іноземний  досвід  функціонування  фондових ринків;
• визначити проблеми  функціонування  фондового ринку України і запропонувати свої рекомендації щодо підвищення ефективності його розвитку.

 

 

 

 

 

ГЛАВА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ  ФІНАНСОВОГОРИНКУ

 

1. .СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

 

        Фінансовий ринок являє собою систему економічних та правових відносин, пов'язаних із купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів, а також сукупність різноманітних інститутів, що зводять покупців та продавців і обслуговують їх фінансові взаємовідносини. Суб'єктами такого ринку виступають держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій, та фінансові посередники, які на стабільній, впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.

     Під фінансовими ресурсами розуміють власний, позиковий і залучений капітал, який використовується учасниками фінансового ринку для формування своїх активів і здійснення діяльності з метою одержання відповідного прибутку.

    Оскільки передача  в користування капіталу відбувається через продаж фінансових активів, які відображають права на отримання доходу на вкладений капітал, фінансовий ринок можна визначити як ринок, на якому випускають, продають і купують фінансові активи.

 Осіб, які інвестують кошти  в діяльність інших суб'єктів ринку, купуючи певні фінансові активи, називають інвесторами та власниками фінансових активів — акцій, облігацій, депозитів тощо. Тих, хто залучає вільні фінансові ресурси через випуск та продаж інвесторам фінансових активів, називають емітентами таких активів. Кожен фінансовий актив є активом інвестора — власника активу та зобов'язанням того, хто емітував даний актив.[32]

   Кругообіг фінансових ресурсів, який відбувається на фінансовому  ринку, схематично зображено на  рис. № 1.1.

 

 

 

 

 

Рис. № 1.1 Схема кругообігу фінансових ресурсів у системі фінансового  ринку.

 

    Передача в  користування фінансових ресурсів  на фінансовому ринку оформляється  тим чи іншим фінансовим інструментом. Якщо ресурси передаються на умовах позики, це оформляється відповідними інструментами позики — борговими цінними паперами (облігаціями, векселями, ощадними сертифікатами тощо) або різними видами кредитних інструментів. Якщо інвестор вкладає кошти в акціонерний капітал, така операція оформляється інструментами власності — акціями. Платою за надані в позику ресурси виступає процент, а при безстроковому інвестуванні коштів в акціонерний капітал — прибуток у вигляді дивідендів і капіталізований прибуток, що направляється на збільшення власного капіталу корпорації.

   Залучені кошти  можуть використовуватися для  фінансування різних галузей  економіки, забезпечення потреб  населення та потреб державного  бюджету. Фінансові ресурси надаються  на умовах позики або на  умовах співвласності, коли інвестор набуває прав власності на придбані за інвестовані кошти матеріальні чи нематеріальні активи. Позика оформляється різними видами боргових цінних паперів, банківського, комерційного чи державного кредиту. Платою за використання позикового капіталу виступає відсоток, який залежить від структури попиту та пропозиції на позиковий капітал і може коригуватись в той чи інший бік, забезпечуючи інвестору вищий або нижчий рівень прибутку. З одного боку, рівень процентної ставки має бути нижчим від ставки прибутку від використання залучених ресурсів, щоб позичальник мав змогу погасити позику та забезпечити зростання власного капіталу. З другого боку, процентна ставка має забезпечити інвестору прибуток від надання коштів у позику, а також компенсувати втрати від знецінення ресурсів внаслідок інфляції та ризиків від здійснення конкретних інвестицій. Реальна ставка прибутку на позиковий капітал відповідає середнім темпам зростання економіки з поправкою на ризик здійснення конкретних інвестицій. Чим ефективніше функціонує ринок позикового капіталу, тим більшою мірою процентна ставка на позиковий капітал відповідає ризику інвестицій і ефективності конкретної галузі економіки та економіки в цілому.

   Фінансовий ринок  забезпечує мобілізацію вільних  фінансових ресурсів у інвесторів для найбільш ефективного використання суб’єктами господарювання. Головне значення  фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використання цих коштів для створення нового капіталу і розширення масштабів господарської діяльності.

    Торгівля фінансовими активами між учасниками ринку відбувається за посередництвом різноманітних фінансових інститутів. Саме вони забезпечують безперервне функціонування ринку, розміщення серед інвесторів нових та обіг на ринку емітованих раніше активів. Наявність на фінансовому ринку великої кількості фінансових посередників з широким спектром послуг сприяє загостренню конкуренції між ними, а отже, зниженню цін на різні види фінансових послуг. Чим більш розвинений та конкурентний фінансовий ринок, тим меншою є винагорода фінансових посередників за надані іншим учасникам ринку послуги. Фінансові посередники є необхідними учасниками фінансового ринку, які забезпечують інвесторам оперативне вкладення коштів у фінансові активи та вилучення коштів з процесу інвестування. Учасникам ринку, які потребують інвестицій, фінансові посередники допомагають залучити кошти за відповідну своїй конкурентній позиції плату. Чим вища конкурентна позиція позичальника на ринку, тим нижчою є плата за користування фінансовими ресурсами.

   Фінансові ринки  виконують ряд важливих функцій.

   По-перше, забезпечують  таку взаємодію покупців та  продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них.

На фінансовому ринку  кожен із інвесторів має певні  міркування щодо дохідності та ризиковості  своїх майбутніх вкладень у фінансові  активи. При цьому, звичайно, ним  враховується існуюча на фінансовому ринку ситуація: мінімальні процентні ставки та рівні процентних ставок, що відповідають різним рівням ризику. Емітенти фінансових активів, для того щоб бути конкурентоспроможними на фінансовому ринку, прагнуть забезпечити інвесторам необхідний рівень дохідності їх фінансових вкладень. На ефективно діючому фінансовому ринку формується рівноважна ціна на фінансовий актив, яка задовольняє й інвесторів, і емітентів, і фінансових посередників.

   По друге, фінансові  ринки запроваджують механізм  викупу у інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів.

 Чим ефективніше  функціонує фінансовий ринок,  тим вищу ліквідність він забезпечує  фінансовим активам, що перебувають  в обігу на ньому, оскільки  будь-який інвестор може швидко і практично без втрат у будь-який момент перетворити фінансові активи на готівку.

   Фінансові посередники  завжди готові не тільки викупити  фінансові активи, а й продати їх інвесторам у разі потреби. Здійснюючи на постійній основі викуп і продаж фінансових активів, фінансові посередники не тільки забезпечують ліквідність фінансових активів, що є в обігу на ринку, а й стабілізують ринок, протидіють значним коливанням цін, які не пов'язані із змінами в реальній вартості фінансових активів та змінами в діяльності емітентів цих активів.

По третє, фінансові  ринки сприяють знаходженню для  кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.

   Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій по інвестуванню та залученню коштів, зменшують для учасників ринку витрати і відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими активами. Як на ринку акцій та облігацій, так і на кредитному ринку саме посередники відіграють вирішальну роль у переміщенні капіталів. Особливо помітна ця роль при фінансуванні посередниками корпорацій, що мають не найвищий кредитний рейтинг, і кількість яких є значною в усіх країнах світу. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання цінних паперів, емітентів та позичальників на кредитному ринку.

   У країнах з  розвиненою ринковою економікою  функціонують високоефективні фінансові  ринки, які забезпечують механізм перерозподілу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефективному розміщенню заощаджень серед галузей економіки.

  Для того, щоб зрозуміти  яким чином фінансовий ринок  діє як механізм взаємодії  власників заощаджень, фінансових  посередників та реальних інвесторів, як відбувається мобілізація заощаджень у фінансові ресурси, необхідно з’ясувати структуру фінансового ринку.

 

 

СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО РИНКУ, ЙОГО ВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

 

 

   Структура фінансового  ринку залежить від критерію, який покладено в її основу.   Вона може змінюватись і приймати свої специфічні особливості.

 Так в основу  структури фінансового ринку,  поданої на рис. № 1.2,  покладено  класифікацію за суб’єктами господарювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Структура фінансового ринку за суб’єктами господарювання.

 

    Основними  суб'єктами фінансового ринку виступають держава, населення, професійні учасники ринку — фінансові інститути та інститути інфраструктури, інститути позафінансової сфери, а також іноземні учасники ринку.

  Держава на фінансовому ринку  посідає окреме місце. Вона  може виступати позичальником,  регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання та інвестором, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання. Але держава також на фінансовому ринку  виконує специфічну і дуже важливу функцію -  регулювання.

Головним завданням регулювання  є узгодження інтересів всіх суб’єктів  ринку шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон в їх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням в їхню діяльність.

У всіх країнах регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою. Водночас у більшості  країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює окремий сегмент дотримання законодавства його учасниками.

  Зміст  державного  регулювання фінансового ринку  полягає в здійсненні комплексних  заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання здійснюється з метою:

•  створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних 

   фінансових ресурсів;

•  захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового  ринку;

•  контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

•  дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

•  запобігання монополізації  та сприяння розвитку добросовісної  конкуренції на фінансовому ринку.

   Хоча в процесі  регулювання фінансового ринку  державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку — інвесторів і емітентів, державне регулювання має забезпечувати однакові права й однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. На сьогодні для всіх країн основними формами державного регулювання фінансового ринку є:

•   прийняття актів  законодавства з питань діяльності учасників ринку;

•   регулювання  випуску та обігу фінансових активів;

•  реєстрація випусків (емісій) фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

• регулювання прав і  обов'язків учасників ринку;

•  видавання спеціальних  дозволів (ліцензії!) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

• створення системи  захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

• контроль за достовірністю  інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку, контролюючим органам;

•  контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

   За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі.

 До основних напрямів державного  регулювання фінансового ринку належать регулювання:

1) процедур випуску та обігу  фінансових активів;

 2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;

3)  діяльності конкретних  фінансових інститутів (комерційних  банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        4)  діяльності іноземних учасників ринку.

   Населення виконує на ринку роль інвестора, придбаваючи ті чи інші цінні папери або запозичуючи кошти на кредитному ринку. В країнах з розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити на придбання житла та на інші цілі. В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням в цінні папери. Практично відсутнє також довгострокове кредитування населення банківськими установами, що є ознакою перехідного періоду з нестабільним та нерозвиненим фінансовим ринком.

   Представниками  фінансових інститутів, без яких неможливе функціонування фінансового ринку, є комерційні банки, кредитні спілки, інститути спільного інвестування,  інвестиційні банківські фірми, пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії тощо. Основними видами діяльності фінансових інститутів на ринку є:

•  придбання на ринку  одних фінансових активів і перетворення їх на інші, які задовольняють певним вимогам (трансформація активів);

• торгівля фінансовими  активами за свій рахунок;

• купівля-продаж фінансових активів від імені клієнтів;

• допомога в створенні  й розміщенні на ринку нових фінансових активів;

•  консультації учасникам ринку щодо інвестування;

• управління активами інших  учасників ринку.

   Трансформація  активів, що здійснюється фінансовими  посередниками, як правило, виконує хоча б одну з таких економічних функцій:

• узгодження термінів інвестицій;

• скорочення ризику через диверсифікацію;

• скорочення витрат при  проведенні операцій;

• забезпечення платіжного механізму.

   Прикладом узгодження  термінів інвестицій є діяльність  банку по залученню короткострокових  депозитів та наданню довгострокових  кредитів. При цьому за допомогою різноманітних фінансових інструментів (державні боргові цінні папери, строкові контракти) банк вчасно виконує зобов'язання щодо повернення коштів, розміщених на короткострокових депозитах, та не порушує зобов'язань по наданих довгострокових кредитах.

   Скорочення ризику  через диверсифікацію відбувається  при вкладанні коштів у інвестиційну компанію. Вкладаючи кошти інвесторів у різні за ступенем ризику та структурою доходу фінансові активи, інвестиційна компанія формує портфель активів, що забезпечує інвестору найменший ризик при бажаному рівні доходу.

   Крім фінансових  інститутів, які забезпечують ефективне  розміщення капіталів серед галузей економіки, значну роль відіграють інститути інфраструктури. Під інфраструктурою фінансового ринку слід розуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють умови для ефективного функціонування ринкового механізму. До основних елементів інфраструктури фінансового ринку належать : професійні учасники, організатори торгівлі, посередники у торговельних угодах, посередницькі фінансові інститути, клірингові центри, рейтингові агентства, аудиторські компанії тощо. Окреме місце посідають інформаційно-аналітичні та консалтингові компанії, які здійснюють інформаційне забезпечення всіх суб’єктів ринку. За допомогою інститутів інфраструктури відбувається  забезпечення стабільного функціонування ринку, купівля-продаж фінансових активів на постійній та впорядкованій основі, контроль за якістю фінансових активів, що перебувають у обігу на ринку і підтримка єдиного інформаційного простору для всіх його учасників.

   Інститути  позафінансової сфери — це юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та наданням послуг, виключаючи фінансові послуги. До інститутів позафінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або виступають інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

До іноземних учасників ринку належать міжнародні організації, іноземні уряди, корпорації, фінансові інститути та фізичні особи, які є представниками інших держав і виступають або емітентами або інвесторами в залежності від позначеною мети.

    На фінансовому  ринку велику роль грає фінансування, яке забезпечує перерозподіл коштів серед учасників для формування активів і отримання прибутку від їх використання.

   При прямому  фінансуванні інвестори беруть  на себе значну частину ризиків і зазнають значних витрат по оцінці фінансових активів та їх емітентів. При непрямому фінансуванні визначальну роль в інвестиційному процесі відіграють фінансові посередники, які забезпечують переміщення коштів від кредиторів до позичальників та зменшують ризики і витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Саме непряме фінансування відіграє провідну роль на ринку запозичень, оскільки основним джерелом ресурсів для корпорацій та багатьох інших учасників ринку виступають кредитні ресурси, які надаються фінансовими посередниками — комерційними банками, а не інвесторами.

   Зображена структура фінансового ринку на рис. № 1.3. наглядно демонструє сфери фінансування ринку.

 

Рис. № 1.3. Класифікація фінансового  ринку в залежності від сфери 

 фінансування

 

  Всі учасники фінансового  ринку виконують відповідні функції, які залежать від специфіки діяльності на ринку.  Так всі функції учасників ринку можна поділити на основні групи – які є головними на ринку, і допоміжні – які забезпечують більш ефективне виконання основних функцій.

Умовно  фінансовий ринок можна представити у вигляді наступної структури ( див. рис. № 1.4.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. № 1.4. Склад основних груп учасників фінансового ринку.

 

   Доволі численну  групу основних учасників фінансового ринку становлять фінансові посередники, які забезпечують зв’язок між продавцем і покупцем фінансових інструментів. Представниками фінансових посередників є фінансові інститути: банки, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, страхові організації, пенсійні фонди, торговці цінними паперами та ін.[27]. В розвинутих країнах фінансові посередники надають багато корисних послуг учасникам фінансових ринків:

• здійснюють розподіл вільних ресурсів за часом;
• сприяють зниженню вартості операцій при одночасному зростанні їхньої кількості (ефект масштабу);
• об’єднують заощадження своїх клієнтів для здійснення великомасштабних інвестицій на первинному ринку;
• диверсифікують ризик;
• забезпечують рівновагу на ринку капіталів;
• забезпечують існування ліквідних ринків фінансових ресурсів.

   Як правило,  допоміжні функції здійснюють  суб’єкти інфраструктури: біржі,  депозитарії, реєстратори, розрахунково-клірингові  центри та консалтингові агентства. 

   Біржа – це  організаційно оформлений, постійно  діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Можна виділити наступні основні функції фондової біржі:

• зосередження попиту та пропозиції цінних паперів;
• сприяння формуванню біржовому курсу цінних паперів;
• інформаційне забезпечення суб’єктів, які функціонують на біржі та здійснюють торгівельну діяльність;

-         контроль за проведенням розрахунків  та операцій з цінними паперами.

   Депозитарій цінних  паперів – це юридична особа,  яка проводить виключно депозитарну  діяльність та може здійснювати  кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Зміст депозитарної діяльності полягає у наданні послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкритті та веденні розрахунків у цінних паперах, обслуговуванні операцій на цих рахунках (включаючи клірінг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговуванні операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

     Реєстратор  – це юридична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

   Хранитель –  комерційний банк або торговець  цінними паперами, який має дозвіл  на зберігання або обслуговування  обігу цінних паперів і операцій  емітента на рахунках в цінних  паперах які належать йому, та  які він зберігає у відповідності з угодою про відкриття рахунку в цінних паперах; при цьому хранитель не має право вести реєстр власників цінних паперів, за якими він здійснює угоди зберігання.