Международный валютный фонд. 10

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….....2

РОЗДІЛ I. МВФ: ЙОГО ІСТОРІЯ, СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ…………...…..4

1.1. Історія виникнення МВФ……………………………………………....4

1.2. Структура та функції МВФ…………………….……………………...9

РАЗДІЛ II. РОЛЬ МВФ В РЕГУЛЮВАННІ  ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН…………………………………………………………………………13

2.1. Основні напрями діяльності  Міжнародного валютного фонду…….13

2.2. Формування позитивного  іміджу Міжнародного валютного  фонду..22

РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНИЙ  ВАЛЮТНИЙ ФОНД І УКРАЇНА……………….27

3.1. Взаємовідносини Міжнародного  валютного фонду і України……….27

3.2.  Висвітлення проблеми співпраці  Міжнародного валютного фонду  і України у вітчизняних засобах  масової комунікації………………………36

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….…..46

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………….48

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………50

ВСТУП

У системі  міжнародних економічних відносин важливу роль відіграють валютно-фінансові організації. Вони створюють умови для накопичення і перерозподілу міжнародного валютного капіталу, що дозволяє використовувати його цілеспрямовано і ефективно.

Міжнародний валютний фонд відіграє значну роль, як у розвитку економік країн-учасників, так і в розвитку світової економіки в цілому. Тому вивчення його сутності, методів роботи та ролі у світовій економіці важливо для створення повної картини функціонування міжнародних економічних відносин. У цьому і полягає актуальність розгляду даної теми.

Головною  метою даної курсової роботи є  вивчення Міжнародного валютного фонду  та його ролі в регулюванні міжнародних  валютно-фінансових відносинах. Отже, можна визначити наступні завдання даної курсової роботи: вивчення історії, цілей, завдань і структури МВФ; розгляд діяльності МВФ у валютно-кредитній сфері; визначення ролі і місця МВФ в системі міжнародних валютно-фінансових відносин.

При цьому, об'єктом  дослідження є діяльність Міжнародного валютного фонду. Предмет дослідження  –  роль цієї міжнародної організації в регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин.

Ступінь вивченості даної теми можна назвати порівняно  високою. З авторів літератури, в  якій розглядається діяльність МВФ  і його роль у світовій економіці, слід зазначити Герчикова І.М., Циганкову Т.М., Козака Г.О. і Ковалевського В.В. Крім того, про роль МВФ у регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин можна судити з докладною статті Мазуровой Є.К. "Роль міжнародних організацій в регулюванні глобальних економічних процесів" у Віснику Московського Університету, присвяченій не тільки виключно цій вузькій темі, а й всієї діяльності Фонду в цілому. У такому ж ракурсі дана тематика в тій чи іншій мірі висвітлювалася у статтях, Климко Г.Н. і Блешмудт П.П., де розглядаються взаємини між Україною та міжнародними фінансовими організаціями.

Дослідження в даній роботі буде включати як аналіз різних показників діяльності Міжнародного валютного фонду, так і загальної інформації про його діяльність, що включає форми і методи його роботи з відповідними структурами країн-членів та кандидатів. Результати такого аналізу будуть синтезовані в певні висновки, що стосуються діяльності та роль МВФ у міжнародній валютно-фінансовій системі . При проведенні даного дослідження буде використаний так само історичний підхід до становлення даної організації, а так само до значення її діяльності в сьогоднішніх історичних умовах.

РОЗДІЛ I. МВФ: ЙОГО ІСТОРІЯ, СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ.

1. Історія виникнення Міжнародного валютного  фонду.

Наднаціональна  координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхня мета — сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

У липні 1944 p. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США) підписали "Заключний акт", складовими якого були Статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МВФ та МБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 p. Місцеперебування — Вашингтон.

Згідно зі Статутом, метою створення МВФ  було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн - членів МВФ, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.

Оскільки  МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються  з внесків країн-членів, для кожної з яких вступна квота встановлюється залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років.

Тільки в 1991—1992 pp. членами МВФ виявили бажання  стати понад 20 країн світу, в тому числі країни — колишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ  є 181 країна. Україна, разом з іншими державами, що входили до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 p. Її квота становила 0,69 % у загальному капіталі фонду (Див.Додаток А).

У 1947 p. членами  МВФ були 49 країн світу, а його основний капітал становив 7,7 млрд дол. США. Найбільші розміри квот належали Сполученим Штатам Америки (далі США), Великій Британії, Франції, Китаю та Індії. Нині оплачений капітал сягає 297 млрд дол. США (212 млрд СДР). Із цієї суми 2/3 належить промислове розвинутим країнам і лише 1/3 — країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів МВФ (Див. Додаток Б).

Керівні органи МВФ - Рада управляючих, Директорат, Секретаріат. Вищим органом є Рада управляючих, яка приймає у МВФ нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток МВФ. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації.

Голоси в Раді управляючих  МВФ розподіляються залежно від  розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член МВФ має в Раді 250 голосів  плюс один голос на кожні 100 тис. СДР  квоти. Тому США фактично володіють  правом "вето" при вирішенні  найважливіших питань діяльності МВФ, чим ставлять у залежність всі інші країни — члени Фонду

Протягом  майже півстолітнього функціонування МВФ виявив неабияку гнучкість і  високу пристосовність до мінливих умов розвитку міжнародних валютних відносин. Так, МВФ успішно забезпечував функціонування Бреттон-Вудської системи, яка проіснувала до початку 70-х років, відігравши значну роль у зміцненні зовнішньоекономічних і валютно-фінансових зв'язків у світовому господарстві. Фонд вчасно відреагував на зміни у світовій господарській системі, обґрунтувавши основні принципи нової Кінгстонської валютної системи, став засновником нової міжнародної грошової одиниці - СДР.(або СПЗ – спеціальні права запозичень)

Отже, МВФ  створив сприятливі можливості для  післявоєнного зростання і збалансованості  міжнародної торгівлі, поліпшення економічних умов господарювання в окремих країнах та стабілізації світового господарства в цілому.

До речі, Радянський Союз(СРСР) свого часу був досить активним учасником розробки Статуту МВФ. Причини зацікавленості СРСР полягали в тому, що МВФ створювався як інститут повоєнного економічного та валютно-фінансового співробітництва, яке мало активно сприяти швидкому вирішенню таких надзвичайно важливих фінансово-економічних проблем, як репарації, заборгованість між союзниками, проведення демобілізації, перехід економіки на "мирні рейки" та її наступний розвиток. Саме членство СРСР у МВФ і вирішення з його допомогою названих та інших проблем дало б змогу прискорити та полегшити відбудову народного господарства в СРСР, прискорити соціально-економічний прогрес.

Установлення  такої високої квоти для країни, що несла основний тягар Другої світової війни, було безсумнівним свідченням її високого політичного авторитету на міжнародній арені наприкінці війни та реально віддзеркалювало стан відносин між союзниками на той час. У цьому неординарному рішенні виявились надії країн — учасниць Бреттон-Вудської угоди на значне розширення взаємної торгівлі з СРСР у повоєнний період.

Провівши  з країнами — засновниками МВФ  всю необхідну попередню роботу, СРСР, однак, не підписав статутних документів. Пояснюється це, безперечно, політичними причинами:

• по-перше, квота СРСР, хоч і була значною, але все ж не надавала права вето, яким володіли США;
• по-друге, місцем розташування керівних органів МВФ був визначений Вашингтон, і протягом тривалого часу на чолі цих органів стояли тільки американці;
• по-третє, головним було те, що країни, які вступали до МВФ, зобов'язані були, згідно з його статутом, повідомляти дані про свої золото-валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу і т. ін. Та всі ці дані на той час у СРСР були глибоко засекречені, й ніхто, навіть особи з вищого керівництва, не могли ставити питання про надання подібних відомостей за кордон.

Однак відмовою підписати Статут МВФ справа не скінчилася. Користуючись тогочасним політичним і  економічним впливом, СРСР сприяв виходу з МВФ на початку 50-х років Польщі та Чехословаччини, які були серед  країн — засновників цієї міжнародної  організації. У 1964 p. залишила Фонд Куба, і лише Югославія була єдиною зі східноєвропейських країн, яка продовжувала брати участь у роботі МВФ.

Після проголошення незалежності Україна почала відчувати  гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів України розробив  затвердив "Програму економічних реформ і політики України" спеціально для подання МВФ. Ми пройшли всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і нарешті, 27 квітня 1992 p. Україна стала повноправним членом цієї впливової міжнародної організації.

Згодом, у 1995 p. між країнами — членами МВФ  було досягнуто домовленості про  створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика  траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам — членам МВФ  у вигляді траншів, або часток, які становлять 25 % квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів країни — члени МВФ повинні продемонструвати серйозні зусилля з подолання ними труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.

Механізм, розширеного  фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовленості про розширене фінансування країн — членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, викликаних макро-економічними і структурними проблемами.

Після рішення  МВФ збільшити загальний обсяг внесків країн-членів з 66,4 млрд СДР (близько 93 млрд. дол. США) до 212 млрд. СДР (близько 297 млрд. дол. США), квота України зросте з 997,3 млн. до 1372 млн. СДР (1921 млн. дол. США).

Збільшення  сумарних ресурсів МВФ і квоти  України дасть змогу розраховувати  на відповідне збільшення фінансової допомоги з боку МВФ, оскільки загальний  обсяг кредитів Фонду прямо прив'язаний до розміру квоти країни — позичальниці МВФ. І хоча частка квоти України  в сумарному обсязі квот Фонду  дещо зменшиться у відсотковому обчисленні (з 0,690 до 0,647 %), у кількісному вираженні вона зросте і буде на 0,001 % більшою за квоту Польщі (0,646 %).

For most of the first decade of the 21st century, international capital flows fueled a global expansion that enabled many countries to repay money they had borrowed from the IMF and other official creditors and to accumulate foreign exchange reserves. Протягом більшої частини першого десятиліття 21-го століття, міжнародних потоків капіталу, підлили масла у вогонь глобальної експансії, дозволило багатьом країнам повернути гроші, які вони запозичили від МВФ та інших офіційних кредиторів та накопичувальних валютних резервів.

The global economic crisis that began with the collapse of mortgage lending in the United States in 2007, and spread around the world in 2008 was preceded by large imbalances in global capital flows.Глобальна економічна криза, що почалася із краху іпотечного кредитування в США в 2007 році  розповсюдилася по всьому світу в 2008 році передував великий дисбаланс в глобальних потоках капіталу.

Global capital flows fluctuated between 2 and 6 percent of world GDP during 1980-95, but since then they have risen to 15 percent of GDP.Глобальні потоки капіталу коливалися між 2 і 6 відсотками світового ВВП у період 1980-95р.р. але з тих пір вони зросли до 15 відсотків ВВП. In 2006, they totaled $7.2 trillion—more than a tripling since 1995. У 2006 році вони склали $ 7200 млрд більше, ніж у три рази з 1995 року. The most rapid increase has been experienced by advanced economies, but emerging markets and developing countries have also become more financially integrated. Найбільш швидке зростання, з яким стикаються країни з розвиненою економікою, а ринки, що розвиваються і країни, що розвиваються також стали більш фінансово інтегровані.

The founders of the Bretton Woods system had taken it for granted that private capital flows would never again resume the prominent role they had in the nineteenth and early twentieth centuries, and the IMF had traditionally lent to members facing current account difficulties.Засновник Бреттон-Вудської системи прийняв це як належне, що потоки приватного капіталу ніколи не будуть відновлювати видні ролі, які вони мали в дев'ятнадцятому і на початку двадцятого століть.

The international community recognized that the IMF's financial resources were as important as ever and were likely to be stretched thin before the crisis was over. Міжнародне співтовариство визнало, що фінансові ресурси МВФ, так само важливі, як ніколи, і, ймовірно, будуть виснажуватися до кінця кризи. With broad support from creditor countries, the Fund's lending capacity was tripled to around $750 billion. При широкій підтримці країн-кредиторів, обсяги кредитування МВФ були в три рази більші близько $ 750 мільярдів. To use those funds effectively, the IMF overhauled its lending policies, including by creating a flexible credit line for countries with strong economic fundamentals and a track record of successful policy implementation. Щоб використовувати ці кошти ефективно, МВФ переглянув свою кредитну політику, в тому числі шляхом створення гнучкої кредитної лінії для країн, що мають сильні фундаментальні економічні показники та репутацію у плані успішного здійснення політики. Other reforms, including ones tailored to help low-income countries, enabled the IMF to disburse very large sums quickly, based on the needs of borrowing countries and not tightly constrained by quotas, as in the past. Інші реформи, в тому числі з урахуванням, щоб допомогти країнам з низькими доходами, дозволили МВФ швидко виділити дуже великі суми, з урахуванням потреб країн-позичальників, а не жорстко обмежені квотами, як і в минулому.

1.2.Структура  і функції Міжнародного валютного  фонду

Найвищий  керівний орган МВФ – Рада керівників, у якій кожна країна (член Фонду) представлена управляючим і його заступником, урядами відповідних  країн, що призначаються на п’ятирічний  термін (це, як правило, міністри фінансів і керівники центральних банків). Рада керівників збирається один раз  на рік та вирішує принципові питання (прийом і виключення краї членів, переглядання часток у капіталі Фонду, вибори виконавчих директорів тощо). Рада керівників вибирає  зі свого складу голову.

Нинішній  статут МВФ передбачає, що Рада керівників може винести ухвалу про створення  нового постійного органу управліня – Ради на рівні міністрів країн-членів для спостереження за регулюванням і адаптацією світової валютної системи. Але він ще не створений, і тому його робочими органами, які готують для нього необхідні матеріали, є 2 комітети. Перший – заснований у 1974 році Тимчасовий комітет (повна назва – Тимчасовий комітет Ради керівників з питань міжнародної валютної системи) складається з 24 керівників МВФ, проводить засідання 2 рази на рік; звітує перед Радою керівників про роботу з регулювання міжнародної валютної системи, а також розробляє пропозиції про внесення поправок до Угоди про МВФ. Проте, на відміну від передбачуваної Ради, Тимчасовий комітет не має повноважень для ухвалення директивних рішень.

Другий –  Комітет розвитку (повна назва  – Обєднаний міністерський комітет Рад керівників МВФ і МБРР з передачі реальних ресурсів країнам, що розвиваються) складається з 24 керівників від МВФ і МБРР, проводить консультації та інформує вказану Раду керівників з питань, які стосуються країн, що розвиваються. Він розробляє рекомендації про ширше застосування статистичних даних при складанні платіжних балансів, координує проведення базового статистичного обстеження портфельних інвестицій і здійснює дослідження з реєстрації потоків, пов’язаних з фінансовими коштами деривативного характеру.

Виконавчим  органом є Директорат (Виконавча  Рада), що складається з 24 директорів, з яких 5 призначаються Великобританією, Німеччиною, США, Францією і Японією, 3 представляють одну з країн –  Китай, Росію, Саудівську Аравію і 16 обираються від решти країн за географічною приналежністю.

Директорат  несе відповідальність за ведення справ  Фонду і працює в його штаб-квартирі у Вашингтоні. Директорат призначає  директора, який очолює адміністративний апарат Фонду і відає поточними  справами. За традицією, ним є європеєць. У керівних органах голоси визначаються відповідно до розміру квот. Кожна  країна має 250 голосів плюс 1 голос  на кожних 100 тис. одиниць СДР її квоти. Рішення ухвалюються простою  більшістю (не менше половини) голосів, а з найбільш важливих питань –  спеціальною більшістю. Оскільки найбільшу  кількість квот у МВФ мають  провідні країни Заходу, а в цілому 25 економічно розвинених держав – 62,8%, то ці країни контролюють і направляють  його діяльність в своїх інтересах. Необхідно зазначити, що США, а також  країни ЄС (30,3%) можуть накладати вето на ключові рішення Фонду, оскільки їх ухвалення вимагає кваліфікованої більшості голосів (85%).

Однією з  важливих функцій Фонду є надання  додаткових ліквідних засобів своїм  членам за рахунок розподілу спеціальних  прав запозичення (СДР). СДР (або СПЗ  – спеціальні права запозичення) – міжнародна розрахункова валютна  одиниця, яка використовується як умовний  масштаб для порівняння міжнародних  вимог і зобов’язань, установлення валютного паритету й курсу, як міжнародний  платіжний та резервний засіб. Вартість СДР визначається на основі середньої  вартості чотирьох основних валют світу. Визначення питомої ваги кожної валюти проводиться з урахуванням частки країни в міжнародній торгівлі, але  для долара США береться до уваги  його питома вага в міжнародних розрахунках. На сьогодні емітовано 21,4 млрд СРД з сукупною вартістю близько 29 млрд доларів США, що становить близько 2% усіх резервів.

Випуск СДР  МВФ розпочав ще в умовах бреттон-вудської валютної системи. Це було викликано загостренням проблеми міжнародних платежів, наростанням кризи самої валютної системи, в центрі якої знаходився американський долар. За своїм характером СДР  - це своєрідні міжнародні платіжні засоби, що випускаються на основі загальної угоди країн -  членів МВФ і використовуються для безготівкових розрахунків між країнами шляхом записів на спеціальних рахунках у Фонді. Вони розподіляються між країнами -  учасницями угоди згідно з їх квотами. Цей розподіл СДР між країнами не потребує з їх боку ніяких внесків.

Після випуску СДР їх відносна вартість визначалася таким  чином: спочатку одиниця СДР прирівнювалася до золотого вмісту американського долара (0,888 гр.); з 1 липня 1974 р. вона розраховувалася  на основі "кошика" з 16 валют; з 1 січня 1981 р. "кошик" зведено до 5 валют  — долар США, марка ФРГ, японська ієна, французький франк та англійський  фунт стерлінгів. З 1 січня 1991 р. питома вага перерахованих валют у "кошик" становить: долар — 40 %, марка — 21, ієна — 17, франк — 11 і фунт стерлінгів — 11 %.

Емісія  Міжнародним валютним фондом СДР  відносно невелика. У 1970—1972 рр. їх було випущено 9,3 млрд одиниць, у 1979—1981 рр. — ще 12,1 млрд одиниць, тобто всього 21,4 млрд одиниць. Щодо питання можливості нової емісії СДР у МВФ постійно йдуть гострі дискусії. Країни, що розвиваються, наполягають на збільшенні випуску СДР, з тим щоб розширити можливості отримання допомоги від фонду. Провідні західні країни, передусім США, не підтримали цих пропозицій. Водночас Франція у 80-х роках неодноразово висловлювалася за новий випуск СДР, але її ініціатива блокувалася Сполученими Штатами.

Хоча МВФ  створювався як установа співпраці  в області нагляду за міжнародною  валютною системою, він також забезпечує функціонування цієї системи, випускаючи в неї час від часу певні  грошові кошти, інколи вельми значні, у вигляді кредитів державам-членам. Так, МВФ, можливо, найбільш відомий  широкій громадськості операціями по накачуванню мільярдів доларів  у систему під час кризи  заборгованості 80-х років. Швидка і  широко освітлююча у пресі реакція МВФ на цю кризу, можливо, ввела в оману спостерігачів, які вирішили, що МВФ перш за все є кредитною установою. Це невірно, оскільки МВФ залишається контролюючою організацією, що займається, координацією зусиль, , по розширенню співпраці в розробці економічної політики. Проте фінансова функція є важливим напрямком діяльності МВФ

Основними функціями  МВФ є:

• Короткострокове і середньострокове (до 3-5 р) кредитування країн-членів для покриття дефіцитів платіжних балансів або для підтримки макроекономічної стабілізації і структурної перебудови економіки;
• Нагляд за  країнами-членами, що поводять кредитно-грошову і валютну політику і за виконанням Статуту МВФ;
• Пільгове фінансування найбідніших членів з ціллю вирівнювання їх платіжного балансу і допомога економічному росту.

РАЗДІЛ II. РОЛЬ МВФ  В РЕГУЛЮВАННІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

2.1. Основні напрями  діяльності Міжнародного валютного  фонду

В інституціональній  структурі міжнародних валютних відносин МВФ належить провідна роль.  Про діапазон "інтересів" цієї міжнародної установи свідчать її офіційні цілі, закріплені в ст.1 Статуту: сприяння міжнародному валютному співробітництву  через постійно діючий механізм консультацій та співробітництва у вирішенні  валютних проблем; полегшення розвитку і збалансованого зростання міжнародної торгівлі і тим самим сприяння підтриманню високого рівня зайнятості і реальних доходів; сприяння стабільності курсів валют, забезпечення впорядкованих відносин у валютній галузі, недопущення конкурентного знецінення валют; надання допомоги у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями держав-членів; усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток міжнародної торгівлі; надання державам-членам коштів в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжного балансу без застосування заходів, що завдають шкоди національному або міжнародному розвитку.

Для вирішення  указаних завдань важливе значення має ступінь універсальності  міжнародної організації. У Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції (1944 р.) взяли участь 44 держави. Однак до встановленого строку (кінець грудня 1945 р.) статті угоди про МВФ підписали 40 держав. У 1950 р. членами Фонду були вже 49 держав, а в 1970 р. - 116. У травні 1992 р. кількість держав - членів МВФ зросла до 157. Членом Фонду стала навіть Швейцарія, яка до цього традиційно утримувалася від формальної участі в міжнародних організаціях.

Одночасно з МВФ був створений МБРР. Мета цієї міжнародної фінансової організації полягає у стимулюванні економічного розвитку країн  учасниць банку, в сприянні розвитку міжнародної торгівлі, наданні економічної допомоги країнам, що потерпіли під час війни, а потім  країнам, що розвиваються.

У сучасних умовах учасниками МВФ є переважна  більшість держав (понад 170), тобто  він є універсальною організацією. З 1947 р. МВФ, як і МБРР, має статус спеціалізованої установи Організації  Об'єднаних Націй. Угода, підписана  ООН та МВФ і МБРР, передбачає певні форми співробітництва  між двома сторонами, хоч і  з деякими обмеженнями. Зокрема, угода передбачає, що сторони не будуть давати одна одній ніяких рекомендацій без попереднього узгодження. Це, безперечно, обмежує можливості ООН впливати на політику Фонду та Банку.

Ресурси Фонду  формуються шляхом внесків держав. Кожна держава-член має відповідним  чином розраховану квоту (внесок), від розміру якої залежить кількість  голосів країни у Фонді: кожна  держава-член дістає 250 голосів незалежно  від розмірів її квоти плюс один голос на кожні 100 тис. СДР її квоти. Таким чином, величина квоти визначає можливості країни впливати на політику організації. Цим же визначається і обсяг кредитів, які держава-член може отримати від фонду.

Делегація колишнього СРСР, яка брала участь у Бреттон-вудській валютно-фінансовій конференції, парафувала Статті угод про МВФ та МБРР, хоч і виступала проти ряду положень цих статей (зокрема, з питань надання Фонду інформації про економічне становище країни, про виробництво, вивіз та ввіз золота, про стан платіжного балансу та з деяких інших питань). Однак у кінці 1945 р. СРСР відмовився підписати угоду про входження до МВФ та МБРР. Очевидно, в прийнятому рішенні проявилися антаркічна суть адміністративно-командної системи, а також ті ідеологічні основи, які визначали характер зовнішньоекономічної політики країни: в основу були покладені уявлення про звуження зони капіталізму і загострення всіх його суперечностей, про прогресуюче поглиблення загальної кризи капіталізму і т.п.

Статут  Фонду передбачає періодичний, не менше  одного разу в п'ять років, загальний  перегляд квот, з тим щоб приводити  їх у відповідність із співвідношенням  економічних потенціалів країн-членів, що змінюються, та їх роллю в системі  міжнародних економічних відносин. До цього часу здійснено дев'ять  таких переглядів. У результаті капітал  Фонду був збільшений з 7 514 млн СДР у 1946 р. до 135 200 млн СДР (або 183 400 млн дол.) у 1992 р. Зростанню капіталу Фонду сприяє також вступ до нього нових держав.

Первісні  квоти держав-засновників визначалися  з допомогою так званої бреттон-вудської формули, яка включала основні економічні показники кожної країни. Формула давала базу і для визначення квот країн, які вступили до Фонду пізніше. Згідно з цією формулою:

Квота - (0,02 Y + 0.05К + 0,10 М + 0,10 V) (1 + Х/Y),

де Y - національний доход країни в 1940 р., К - резерви золота і доларів країни на 1 липня 1943 р., М - середньорічний імпорт у 1934-1938 рр., V - максимальний показник експорту в 1934-1938 рр., Х - середньорічний експорт у 1934-1938 рр.

Формула враховувала  становище країни та її участь у  світогосподарських зв'язках протягом попереднього досить тривалого періоду часу. Визначена таким чином база могла доповнюватися показниками, що відображали інші специфічні особливості економічного становища країни.

На  початку 60-х років бреттон-вудська формула була переглянута. Змінилися коефіцієнти показників, зменшилася вага окремих компонентів. Це мало підвести базу розрахунків під те фактичне співвідношення квот, яке склалося на той час у Фонді. До того ж основна формула була доповнена чотирма іншими, в яких при тій же базі перемінних використовувалися різні коефіцієнти (наприклад, підвищувалося відносне значення торгівлі і зменшувалося значення показників національного доходу та золотовалютних резервів і т.п.).

У ході восьмого (1983 р.) і останнього, дев'ятого (1987- 1990 рр.) загального перегляду квот в економічні критерії для визначення величини квот знову були внесені  зміни. Зокрема, замість показника  національного доходу вводився показник валового внутрішнього продукту, введені також показники поточних платежів та надходжень. У цілому методи розрахунку були дещо спрощені, і основна формула прийняла такий вигляд:

Квота = (0,01Y + 0,025R + 0,05Р + 0,2276 VC(1 + С/Y),

  де Y - валовий внутрішній продукт  у 1985 р., R - середньомісячний показник резервів у 1985p; Р - середньорічні поточні платежі країни в 1981-1985 рр., С - середньорічні поточні грошові надходження в 1981- 1985 рр., VС - змінність поточних надходжень, яка визначається як відхилення від середнього п'ятирічного показника в 1973-1985 рр.

Специфіка членства у МВФ (як і в МБРР) полягає  в тому, що держави заінтересовані мати максимально високу квоту.

Останній, дев'ятий загальний перегляд квот мав  свою специфіку. По-перше, він був  дуже розтягнутим у часі (березень 1987 р. - червень 1990 р.). Було прийнято рішення про загальне збільшення квот Фонду на 50 %, що довело капітал Фонду, як вже зазначалося, до 135 200 млн СДР. У подальшому загальна квота зростала внаслідок розширення членського складу Фонду. По-друге, набрання чинності цього рішення було пов'язане з введенням третьої поправки до статуту, яка передбачає підвищення відповідальності держав за свої зобов'язання. Передбачалося, що ця поправка буде ратифікована державами до кінця 1991 р. Насправді ж цей процес затягнувся, тому фонд надає відомості про квоти держав як у межах восьмого, так і дев'ятого переглядів. Саме в цей період були визначені квоти нових членів Фонду  колишніх республік СРСР.

Квота всіх країн - колишніх республік СРСР становить 4,76 %. За станом на 30 квітня 1992 р., коли рішення  про збільшення квот згідно з дев'ятим переглядом ще не набрали чинності, квота США становила 17 918 300 тис. СПЗ, Великобританії - 6 194 000 тис., Німеччини - 5 403 7000 тис., франції -  4 482 800 тис., Японії  - 4 223 300 тис. Ці квоти забезпечують указаним країнам відповідно таку частку голосів: 18,86 %, 6,54, 5,71, 4,74 і 4,47 %. Отже, разом п'ять країн з найбільшими квотами мають 40,32 % всіх голосів у Фонді.

Ці показники  дещо зміняться з набранням чинності рішень, прийнятих у результаті дев'ятого перегляду квот. Зокрема квота Японії зрівняється з новою квотою Німеччини, а квота Франції  -  з квотою Великобританії. Що ж стосується Сполучених Штатів, то в цій країні прийнято закон про збільшення внеску у МВФ на 12 млрд дол.

Вступ до МВФ  пов'язаний з певними валютними "витратами". Чверть свого внеску країна повинна внести у вільно конвертованій валюті, решту  -  в національній. Однак ці витрати валюти мають своєрідний характер. Внесена валюта може бути в будь-який момент і без всяких умов викуплена країною за національну валюту для здійснення платежів за своїми зовнішніми зобов'язаннями. Валютна частина внеску (в умовах бреттон-вудської системи -  золота частка) являє собою фактично частину валютних резервів країни, її переміщення на рахунки МВФ дисциплінує держави, змушує їх удаватися до використання цих резервів лише у випадку крайньої необхідності. Тому за класифікацією МВФ золотовалютні резерви країн складаються з таких компонентів: золото, іноземна валюта, "позиція" в МВФ (тобто валютна частина внеску), спеціальні права позики (СДР).