Мотив і мотивація: основні характеристики

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ УНІ ВЕРСИТЕТ імені В.Н. КАРАЗІНА

Факультет психології

 

 

Мотив і мотивація: основні характеристики

 

 

 

Курсова робота

Студентки 2-го курсу

факультету психології

група ПС-24

Кириленко Н.С.

 

Науковий керівник:

Павленко  В. М.

 

 

 

Оцінка

Модулі

Бали

Підписи

Наукового керівника

1. Зміст

   

2. Своєчасність

   

3. Самостійність

   

Комісія

4. Відповідність вимогам до кваліфікаційних  робіт

   

5. Презентація

   
 

S балів

   

 

Харків-2011 р. 
Зміст:

 

 

ВСТУП

Якщо на зорі наукових досліджень, а в буденній мові і  сьогодні, поняття мотиву позначало усвідомлене спонукання до дії, рефлексію його задуму, то пізніше професіонали від такого розуміння відмовилися. Адже дія виявляється мотивованою, в сенсі її цілеспрямованості, навіть не супроводжуючись свідомим наміром суб'єкта або навіть коли взагалі важко собі уявити який-небудь намір. Повинно існувати щось, що дозволяє вибрати між різними варіантами дії, «запускає» дію, направляє, регулює і доводить її до кінця, після чого починається нова послідовність дій, в якій знову можна угледіти вже іншу цілеспрямованість. Це щось, що поки що назвемо просто мотивацією (не мотивом)- поняття, використовуване перш за все для пояснена послідовності поведінкових актів, направлених на певну мету, яка залежно від наявних обставин може досягатися вельми різними шляхами.

Актуальність  даної теми полягає в тому, що, зрозумівши механізм формування мотиваційної сфери людини, ми зможемо цілеспрямовано впливати за допомогою вивчених стимулів на становлення мотивації наших дітей; керівники зможуть ефективно керувати персоналом, підвищуючи продуктивність підприємства за допомогою мотивування своїх співробітників, а отримавши уявлення про те що ж таке мотивація і які наші справжні мотиви, який власне механізм мотивації, ми зможемо ефективніше розпоряджатися власним життям, адекватно сприймати не тільки оточуючих нас людей, але і всю ситуацію взаємодії, насолоджуватися справжнім, прислухаючись до своїх потреб і бажань, будувати плани на майбутнє, спираючись на свої справжні мотиви.

Розглядаючи мотивацію  людини як психологічний феномен, науковці зштовхнулися з багатьма труднощами. Насамперед виникла термінологічна неясність: однаково як синоніми вживаються терміни «мотивація» і «мотив». «Мотивація» використовується навіть охоче, тому що, розуміючи під нею процеси детермінації активності людини й тварин або формування спонукання до дії або діяльності, у це поняття можна включати що завгодно; адже детермінувати й спонукати може безліч речей і явищ.

Мета роботи: теоретичний аналіз поняття «мотив» та «мотивація».

Завдання:

  1. Розглянути компоненти і характеристики мотиваційної сфери;
  2. Розглянути розвиток мотиваційної сфери в онтогенезі;
  3. Розглянути теорії мотивації у різних напрямах психології.

У першому розділі  роботи ми вивчимо поняття мотиву і мотивації, розглянемо їх особливості й розвиток впродовж життя, а у другому перейдемо до розгляду теорій мотивації і основних проблеми психології мотивації.

 

Розділ 1. ПОНЯТТЯ МОТИВУ І МОТИВАЦІЇ

В цьому розділі ми безпосередньо приступимо до розгляду таких понять в психології як «мотив» та «мотивація». Спробуємо дати їм конкретні визначення та розглянути, як їх визначали різні психологи в своїх підходах та теоріях.

Потрібно відзначити, що поведінка людини направляється очікуванням, оцінкою передбачуваних результатів своїх дій і їх більш віддалених наслідків. Значимість, що суб'єкт при цьому приписує наслідкам, визначається властивими йому ціннісними диспозиціями, які найчастіше позначають словом «мотиви».

Поняття «мотив» у  цьому випадку включає такі поняття, як потреба, спонукання, потяг, схильність, прагнення й т.д. При всіх розходженнях у відтінках значення цих термінів указують на «динамічний» момент спрямованості дії на певні цільові стани, які незалежно від їхньої специфіки завжди містять у собі ціннісний момент і які суб'єкт прагне досягти, які б різноманітні засоби й шляхи до цього не вели. При такому розумінні можна припустити, що мотив задається таким цільовим станом відносини « індивід-середовище», що саме по собі (хоча б у цей момент часу) бажаніше або задовільніше наявного стану.» [2]

Згідно розглянутим нами теоріям можна стверджувати, що термін "мотивація" представляє більше широке поняття, ніж термін "мотив". Слово "мотивація" використовується в сучасній психології у двоякому змісті: як позначання системи факторів, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення й багато чого іншого), і як характеристика процесу, що стимулює й підтримує поведінкову активність на певному рівні. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність.

Мотиваційного пояснення  вимагають наступні сторони поведінки: його виникнення, тривалість і стійкість, спрямованість і припинення після досягнення поставленої мети, попереднє налаштування на майбутні події, підвищення ефективності, розумність або значеннєва цілісність окремо взятого поведінкового акту. Крім того, на рівні пізнавальних процесів мотиваційному поясненню підлягають їхня вибірковість, емоційно-специфічне забарвлення.

Слідом за видатними  світилами психології, ми зробили  висновок, що будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми так і зовнішніми причинами. У першому випадку в якості вихідного й кінцевого пунктів пояснення виступають психологічні властивості суб'єкта поведінки, а в другому - зовнішні умови й обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, цілі, наміри, бажання, інтереси і т.п., а в другому - про стимули, що виходять зі сформованої ситуації. Іноді всі психологічні фактори, які як би зсередини від людини, визначають його поведінку, називають особистісними диспозиціями. Тоді, відповідно, говорять про диспозиційну і ситуаційну мотивації як аналогах внутрішньої й зовнішньої детермінації поведінки.

Диспозиційна й ситуаційна мотивації не є незалежними. Диспозиції можуть актуалізуватися під впливом певної ситуації, і, навпроти, активізація певних диспозицій (мотивів, потреб) приводить до зміни ситуації, точніше, її сприйняття суб'єктом. Його увага в такому випадку стає виборчою, а сам суб'єкт упереджено сприймає й оцінює ситуацію, виходячи з актуальних інтересів і потреб. Тому практично будь-яку дію людини варто розглядати як подвійно детерміновану: диспозиційно й ситуативно.

Поведінка особистості в ситуаціях, які здаються однаковими, представляється досить різноманітною, і цю розмаїтість важко пояснити, апелюючи тільки до ситуації. Установлено, наприклад, що навіть на ті самі питання людина відповідає по-різному залежно від того, де і як ці питання йому задаються. У цьому зв'язку є сенс визначити ситуацію не фізично, а психологічно, так, як вона представляється суб'єктові в його сприйнятті й переживаннях, тобто так, як людина розуміє й оцінює її.

Крім того, нами було визначено, що негайну, актуальну поведінку людини варто розглядати не лише як реакцію на певні внутрішні або зовнішні стимули, а і як результат безперервної взаємодії його диспозицій із ситуацією. Це припускає розгляд мотивації як циклічного процесу безперервного взаємного впливу й перетворення, у якому суб'єкт дії й ситуація взаємно впливають один на одного, і результатом цього є реальна наглядна поведінка. Мотивація в цьому випадку мислиться як процес безперервного вибору й прийняття рішень на основі зважування поведінкових альтернатив.

Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість і стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

Продовжуючи дослідження  даної проблеми, ми також визначили, що мотив, на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єктові поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукує до здійснення певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому виді представляє безліч диспозицій.

Досить цікавим є  твердження, написане Х. Хекхаузеном: «У дійсності ніяких мотивів не існує». На перший погляд звучить дивно, оскільки, по-перше, мотиви безпосередньо не наглядні й у цьому змісті вони не можуть бути представлені як факти дійсності. По-друге, вони не є фактами в змісті реальних предметів, доступних нашому прямому спостереженню. Вони суть, умовно полегшуюче розуміння, допоміжні конструкти нашого мислення, або, говорячи мовою емпіризму, гіпотетичні конструкти. 

Гіпотетичний конструкт, по Толмену, є умовна — «проміжна», змінна, котра може вставлятися в схему пояснення дії між вихідними спостережуваними обставинами ситуації й наступних спостережуваних явищ у самій поведінці.» [2]

1.1 Детермінанти психічної поведінки людини

Із всіх можливих диспозицій розглянутих нами найбільш важливою, на нашу думку, є поняття потреби. Нею називають стан нестатку людини або тварини в певних умовах, яких їм бракує для нормального існування й розвитку.

Потреба як стан завжди пов'язана  з наявністю в людини почуття  незадоволеності, пов'язаного з дефіцитом того, що потрібно організму або особистості. [3]

Потреби є у всіх живих  істот, і цим жива природа відрізняється від неживої. Іншою її відмінністю, також пов'язаною з потребами, є вибірковість реагування живого саме на те, що становить предмет потреб, тобто на те, чого організму в даний момент часу не вистачає. Потреба активізує організм, стимулює його поведінку, спрямовану на пошук того, що потрібно. Вона ніби веде за собою організм, приводить у стан підвищеної збудливості окремі психічні процеси й органи, підтримує активність організму доти, поки відповідний стан потреби не буде повністю задоволено.

Можна сказати, що кількість і якість потреб, які мають живі істоти, залежить саме від рівня їхньої організації, від стилю й умов життя, від місця, котре займає відповідний організм на еволюційних сходах. Найбільше різноманітних потреб у людини. Як особистості люди відрізняються одне від одного розмаїтістю наявних у них потреб та особливим їх сполученням.

Відомий американський  психолог А. Маслоу в 1954 р. створив ієрархічну модель мотивації [4], запропонувавши наступну класифікацію людських потреб:

  • Потреби фізіологічні (органічні) - голод, спрага, статевий потяг і ін.
  • Потреби в безпеці - почуття захищеності, позбавлення від страху та агресивності.
  • Потреби в приналежності й любові - належність до спільності, перебування поруч із людьми та бути прийнятим ними.
  • Потреби поваги (шанування) - компетентність, схвалення, визнання, авторитет, досягнення успіхів.
  • Пізнавальні потреби - знати, уміти, розуміти, досліджувати.
  • Естетичні потреби - гармонія, симетрія, порядок, краса.
  • Потреби в самоактуалізації - реалізація своїх цілей, здатностей, розвиток власної особистості.

У відповідності зі своєю  моделлю А. Маслоу затверджував, що вищі потреби можуть направляти поводження індивіда лише в тій мірі, у якій задоволені його більш нижчі потреби. Що ж стосується найвищого класу здатностей - самоактуалізації, то, по А. Маслоу, самоактуалізація як здатність може бути присутнім у більшості людей, але лише у невеликої меншості вона є у якійсь мірі здійсненною [4]

Основними характеристиками людських потреб, виділеними нами в ході опрацювання теоретичного матеріалу, є сила, періодичність виникнення та спосіб їх задоволення. Додатковою, але досить істотною характеристикою, також можна назвати, особливо коли мова йде про особистість, предметний зміст потреби, тобто сукупність тих об'єктів матеріальної й духовної культури, за допомогою яких дана потреба може бути задоволена.

На друге місце після потреби по своєму мотиваційному значенню ми поставили поняття «ціль»(мета). Метою називають той безпосередньо усвідомлюваний результат, на який у цей момент спрямована дія, пов'язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Якщо всю сферу усвідомлюваного людиною в складній мотиваційній динаміці його поведінки представити у вигляді своєрідної арени, на якій розгортається барвистий і багатогранний спектакль його життя, і допустити, що найбільше яскраво в цей момент на ній освітлене те місце, що повинне приковувати до себе найбільшу увага глядача (самого суб'єкта), то це й буде мета. Психологічно ціль є тим мотиваційно-спонукальним змістом свідомості, що сприймається людиною як безпосередній і найближчий очікуваний результат його діяльності.

Ціль є основним об'єктом  уваги, займає обсяг короткочасної  й оперативної пам'яті; з нею зв'язані розумовий процес, що розгортається в цей момент часу, і більша частина всіляких емоційних переживань. [3] На відміну від мети, пов'язаної з короткочасною пам'яттю, ми визначили, що потреби, імовірно, зберігаються в довгостроковій пам'яті. Таким чином, розглянуті мотиваційні утворення: диспозиції (мотиви), потреби й цілі - є основною складовою мотиваційної сфери людини.

Кожна з диспозицій може бути реалізована в багатьох потребах. У свою чергу поведінка, спрямована на задоволення потреби, розділяється на види діяльності, що відповідають приватним цілям.

Крім мотивів, потреб і цілей, як детермінантів людської поведінки, нами також були розглянуті інтереси, завдання, бажання й наміри. Інтересом називають особливий мотиваційний стан пізнавального характеру, що, як правило, прямо не пов'язаний з якою-небудь однією, актуальною в цей момент часу потребою. Інтерес до себе може викликати будь-яка несподівана подія, котра мимоволі привернула до себе увагу, будь-який новий предмет, що з'явився у полі зору, будь-який приватний, випадково виниклий слуховий або інший подразник.

Інтересу відповідає особливий вид діяльності, що називається орієнтовно-дослідницький. [3] Таким чином ми зробили висновок, що чим вище на еволюційних сходах знаходиться організм, тим більше часу займає в нього даний вид діяльності й тим досконаліші його методи й засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності, наявний тільки в людини, - це наукові й художньо-творчі пошуки.

Завдання, як приватний ситуаційно-мотиваційний фактор, виникає тоді, коли в ході виконання дії, спрямованої на досягнення певної мети, організм натрапляє на перешкоду, яку необхідно перебороти, щоб рухатися далі. Ті ж самі завдання можуть виникати в процесі виконання різноманітних дій, тому вони так само неспецифічні для потреб, як і інтерес.

Бажання й наміри - це негайно виникаючі й досить часто змінні один одним мотиваційні суб'єктивні стани, що відповідають змінним умовам виконання дії.

Після опрацювання матеріалу, який стосувався даних аспектів, ми можемо стверджувати, що інтереси, завдання, бажання й наміри хоча й входять у систему мотиваційних факторів і беруть участь у мотивації поведінки, однак виконують у ній не стільки спонукальну, скільки інструментальну роль. Вони більше відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки.

1.2 Характеристики психологічної мотиваційної сфери особистості

Мотиваційну сферу людини з погляду її розвиненості ми будемо оцінювати за наступними параметрами: широта, гнучкість та ієрархічність. Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна розмаїтість мотиваційних факторів - диспозицій (мотивів), потреб і цілей, представлених на кожному з рівнів. Чим більше в людини різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим більш розвинена його мотиваційна сфера.

Гнучкість мотиваційної сфери характеризує процес мотивації. Більш гнучкою вважається така мотиваційна сфера, у якій для задоволення мотиваційного спонукання більш загального характеру (більш високого рівня) може бути використане більше різноманітних мотиваційних збудників нижчого рівня. Наприклад, більш гнучкою є мотиваційна сфера людини, що залежно від обставин задоволення того самого мотиву може використовувати більш різноманітні засоби, чим інша людина. Скажемо, для одного індивіда потреба в знаннях може бути задоволена тільки телебаченням, радіо й кіно, а для іншого засобом її задоволення також є різноманітні книги, періодична преса, спілкування з людьми. В останнього мотиваційна сфера по визначенню буде більш гнучкою.

Ми відзначаємо, що широта й гнучкість характеризують мотиваційну сферу людини по-різному. Широта – це розмаїтість потенційного кола предметів, здатних для даної людини служити засобом задоволення актуальної потреби, а гнучкість - рухливість зв'язків, що існують між різними рівнями ієрархічної організації мотиваційної сфери: між мотивами й потребами, мотивами й цілями, потребами й цілями.

Нарешті, ієрархічність - це характеристика будови кожного з рівнів організації мотиваційної сфери, узятого окремо. Потреби, мотиви й цілі не існують як поруч покладені набори мотиваційних диспозицій. Одні диспозиції (мотиви, цілі) сильніші за інших і виникають частіше; інші слабкіші й актуалізуються рідше. Чим більше розходжень у силі й частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня, тим вище ієрархічність мотиваційної сфери.

Далі ми переходимо до розгляду особливостей мотиваційної сфери  людини. Відразу слід відзначити, що мотивація поведінки людини може бути свідомою й несвідомою. Це означає, що одні потреби й цілі, що керують поведінкою людини, усвідомлюються, а інші - ні. Насправді щирі мотиви не обов'язково такі, якими вони здаються.

 «Таке роздвоєння виникає внаслідок того, що діяльність за необхідністю стає полімотивованою, тобто одночасно відповідає двом або декільком мотивам. Адже дії людини об'єктивно завжди реалізують деяку сукупність відносин: до предметного світу, до оточуючих людей, до суспільства, до самого себе. Так, трудова діяльність суспільно мотивована, але вона керується й такими мотивами, як, скажемо, матеріальна винагорода. Обоє ці мотиви хоча й співіснують, але лежать ніби в різних площинах.» [5]

Таким чином, одні мотиви, спонукаючи діяльність, разом з тим надають їй особистісний зміст; ми будемо називати їх змістотворчими мотивами. Інші, співіснуючі з ними, виконуючи роль спонукальних факторів (позитивних або негативних) — часом гостро емоційних, афективних, позбавлені змістотворчої функції; ми будемо умовно називати такі мотиви мотивами-стимулами.

Джерелом змістів, що визначають, що для людини значимо, а що ні, і чому, яке місце ті або інші об'єкти або явища займають у його житті, є потреби й особистісні цінності людини. Зміст для людини здобувають ті об'єкти, явища або дії, які мають відношення до реалізації яких-небудь його потреб або особистісних цінностей. Ці змісти індивідуальні, що випливає не тільки з розбіжності потреб і цінностей різних людей, але й зі своєрідності індивідуальних шляхів їхньої реалізації.

 

 

 

1.3 Розвиток мотиваційної сфери в онтогенезі

Після опрацювання та аналізу теоретичного матеріалу, що стосується розвитку мотиваційної сфери людини на різних вікових етапах(за основу була взята класифікація Е. П. Ільїна), ми вирішили розглядати даний процес поетапно. І першим розглянутим нами періодом є дитинство.

Дитинство (від народження до 2 років). Розглянутий період онтогенезу має винятково важливе значення для формування й подальшого розвитку мотиваційної сфери людини. Дитина цього віку має не тільки базові фізіологічні потреби - у їжі, питті, теплі й тому подібному, але і яскраво виражені потреби у безпеці, у спілкуванні та нових враженнях.

На думку деяких дослідників, початком формування мотиваційної активності дитини є поведінка, пов'язана з появою в нього потреби нових вражень. Процес розвитку й ускладнення цієї потреби веде за собою розвиток інших соціально обумовлених потреб людини. [4]

Наступним періодом є  раннє дитинство (від 2 до 6 років). Первинна супідрядність мотивів, що виникає на початку дошкільного періоду, розвивається в напрямку формування самого механізму супідрядності й засвоєння дитиною нових, більше високих мотивів діяльності. З'являються домінуючі установи: в одних - престижні (егоїстичні), в інших - альтруїстичні, у третіх - спрямовані на досягнення успіху.

Зміни потреб у спілкуванні протікають в атмосфері корінної перебудови взаємин дитини з оточуючими людьми. Зародження потреби в автономії, визнанні й повазі проявляється в реакціях негативізму й упертості. Достатнє задоволення цих потреб на цьому етапі сприяє подальшому формуванню в дитини глобального почуття самоповаги - однієї з фундаментальних потреб людини.

Середнє дитинство (від 6 до 11 років). У віці від 6 до 11 років мотиваційну сферу дитини характеризує поступовий перехід від аморфної однорівневої системи спонукань до ієрархічної побудови системи мотивів, а також тенденція до формування свідомого й вольового регулювання поведінки дитини. У віці 10 років у мотивації спілкування дитини спостерігається досить різка зміна спрямованості його інтересів - від дорослих до однолітків, причому спілкування носить в основному гомосоціальний характер.

Виникнення просоціальної  поведінки, мотивованої моральними міркуваннями, боргом, альтруїстичними установками, є також однією з найважливіших особливостей цього періоду.

У системі мотивів, що спонукують молодших школярів до навчальної діяльності, ми виділили два види мотивів: пізнавальні й соціальні мотиви. Пізнавальні мотиви породжуються самою навчальною діяльністю й безпосередньо пов'язані зі змістом і процесом навчання. Серед соціальних мотивів можна виділити такі мотиви, як статусний мотив «бути учнем», мотив гарної оцінки, мотив твердження себе в класному колективі, прагнення до переваги й визнання однолітками.

Підлітковий і юнацький вік (від 11 до 19 років). У віці від 11 до 19 років відбуваються корінні перетворення в будові мотиваційно-особистісної сфери підлітка.

Вона здобуває ієрархічний характер, мотиви стають не безпосередньо діючими, а виникаючими на основі свідомо ухваленого рішення, багато інтересів приймають характер стійкого захоплення. [4]

У мотиваційній структурі процесу  спілкування відбуваються значимі  зміни: втрачають актуальність відносин з батьками, учителями, першорядну значимість здобувають відносини з однолітками, яскраво проявляється потреба в приналежності якій-небудь групі, виявляється тенденція до пошуку близьких дружніх зв'язків, заснованих на глибокій емоційній прихильності й спільності інтересів.

Істотні перетворення відбуваються в характері мотивації учбово-пізнавальної діяльності підлітків. У середніх класах провідними мотивами є прагнення  завоювати певне положення в  класі, домогтися визнання однолітків. У старших класах навчання починає визначатися мотивами, спрямованими на реалізацію майбутнього, усвідомлення своєї життєвої перспективи й професійних намірів.

Однією з найважливіших особливостей цього періоду є підвищений інтерес до питань полового розвитку й до сексуальної сфери. Виявляються чітко виражені тенденційні особливості мотивів сексуальної активності підлітків.

Іншою особливістю мотиваційної сфери підлітків є виникнення потреб і мотивів, що обумовлюють  різні поведінкові відхилення: наркоманію, алкоголізм, паління, злочинну поведінку.

Рання дорослість (від 20 до 40 років). Юнак, що вступає в доросле життя, стає перед необхідністю вибору й рішення багатьох проблем, серед яких найбільш важливими є шлюб, народження дітей і вибір професійного шляху. Саме ці події жадають від його прийняття особливих рішень. У такий спосіб підтримуються, розширюються або підриваються раніше сформовані погляди людини, формуються нові мотиви його поведінки.

Найбільш значимими мотивами вибору професії є практичні міркування, батьківські установки, бажання реалізувати свої здатності, інтерес до професії, її престижність і орієнтація на сформовану систему цінностей, що може змінитися з віком.

До 30 років на зміну романтично пофарбованим цінностям приходять  більш практичні. На перший план виступають зовнішні фактори мотивації праці у вигляді заробітної плати й матеріального заохочення. Людина реальніше оцінює свої можливості, коректує свої життєві цілі й рівень домагань.

Середня дорослість (від 40 до 60 років). Бажання людини середнього віку діяти без зволікання й відразу одержувати результат змінює структуру його мотивації, зміщаючи утворюючі її компоненти убік задоволення потреб, що загострюються. Серед них ми виділили основними: реалізацію свого творчого потенціалу; необхідність передати щось наступному поколінню; коректування діяльності з погляду можливої стагнації й упущених можливостей; турбота про збереження близьких відносин з рідними й друзями; підготовка до спокійного й забезпеченого життя в літньому віці.

У контексті цих змін відбувається осмислення й переоцінка життя в цілому; коректування сформованої системи цінностей у трьох зв'язані між собою сферах: особистої, сімейної й професійної.

Різкі соціальні й  життєві зміни в кожній із цих  сфер, такі, як ранній вихід на пенсію, скорочення на роботі, втрата дитини або дружини, вимушений переїзд до нового місця проживання й т.д., можуть викликати мотиваційну кризу, пов'язану з ослабленням або відмовою людини від провідного життєвого мотиву, його зміною, а також визначити наступний шлях мотиваційного розвитку особистості.

Критичною крапкою мотиваційної кризи виявляється втрата людиною  центрального життєвого мотиву - сенсу  життя й утворення так званого  екзистенціального мотиваційного вакууму, перебороти який йому допомагають основні життєзабезпечуючі потреби в самоповазі й самореалізації.

Пізня дорослість і старість (60-75). Вихід на пенсію змінює положення й роль людей у суспільстві, впливаючи на розвиток мотиваційної сфери людей похилого віку. З кожним десятиліттям відбувається коректування цілей, мотивів і потреб.

Людина, що переступила 60-літній рубіж і має міцне здоров'я, багато в чому спонукуваний усе ще тими ж потребами, що й у більше молодому віці. До них відносяться: потреба в самореалізації, творенні й передачі спадщини наступному поколінню, активна участь у житті суспільства, відчуття корисності й значимості для нього.

Після 70 років на передній план виходить інша потреба - підтримка  фізичного здоров'я на прийнятному рівні. У людини пропадає бажання брати участь у суспільному житті, відбувається зосередження інтересів на своєму внутрішньому світі. У той же час інтерес до колекціонування, занять музикою, живописом, тобто до того, що називають хоббі, у людей похилого віку не слабшає. Незважаючи на те що з віком проблеми зі здоров'ям збільшуються, людина й після досягнення 90 років може продовжувати виявляти цікавість до життя, знаходити нові заняття, що дозволяють використовувати свої можливості щонайкраще.

Особливе значення в  період пізньої дорослості здобувають сімейні відносини, які дають людині відчуття захищеності, стабільності й міцності, дозволяють відчути себе більш стійко, багато в чому визначаючи радості, прикрості й турботи літньої людини.

 Висновки до розділу 1

Після розгляду питань поставлених в даному розділі ми можемо зробити наступні висновки:

1. Мотив - це «динамічний» момент спрямованості дії на певні цільові стани, який незалежно від їхньої специфіки завжди містять у собі ціннісний момент і яких суб'єкт прагне досягти, які б різноманітні засоби й шляхи до цього не вели. Мотив на відміну від мотивації  - це те, що належить самому суб'єктові поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукує до здійснення певних дій.

Мотив і мотивація: основні характеристики