Мотивация и особенности я-концепции

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ                           ІМ. Г. С. СКОВОРОДИ

Інститут  післядипломної освіти

Мотивація та особливості «я-концепції» в підлітковому віці

Курсова робота

 зі спеціальності «Психологія»

Харків

2011

Зміст

ВСТУП.....................................................................................................................3

Розділ 1. Теоретичні підходи до визначення мотивації  поведінки  і  Я-            концепції  підлітка..................................................................................................5

1.1. Загальна характеристика підліткового віку..................................................5

1.2. Мотиваційна сфера особистості....................................................................13

1.3. Мотивація поведінки в підлітковому віці....................................................17

1.4. Визначення структурних компонентів я-концепції....................................23

1.5. Специфіка я-концепції в підлітковому віці.................................................30

ВИСНОВКИ………………………………………………...................................37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................................38

ВСТУП

   Актуальність дослідження мотивів та особливостей «я-концепції» підлітків не викликає ніяких сумнівів, бо підлітковий вік -  це    найважчий  і    найскладніший  з  усіх дитячих періодів становлення особистості.

 Найбільш  важливою  відмінною  ознакою   цього   періоду є фундаментальні зміни,  що відбуваються  у сфері  самосвідомості  підлітка, які мають  кардинальне  значення  для  усього  подальшого  розвитку  і становлення  підлітка  як  особистості.

Підлітковий вік  цікавий тим, що він знаходиться на межі між епохою дитинства та епохою дорослості. По суті, це найважливіша характеристика цього періоду. Проблемами мотивації займалися багато вітчизняних і зарубіжних учених Леонт'єв А. Н., Рубінштейн С.Л., Маркова А.К., Маслоу А. і т.д.. Вивченням підлітків займалися такі автори як Кон І.П., Виготський Л.С., Божович Л.І., Давидов В. В. та багато інших.

Мотивація в  підлітковому віці викликає винятковий інтерес для педагогів і батьків. По суті ніяка ефективна соціально-педагогічна  взаємодія з дитиною-підлітком неможлива без урахування особливостей її мотивації. За об'єктивно однаковими діями школярів можуть стояти абсолютно різні причини, іншими словами, спонукальні джерела цих дій, їх мотивація, можуть бути абсолютно різними.

Найважливішу  роль у формуванні цілісної особистості грає "Я-концепція". Це відносно стійка, більшою чи меншою мірою усвідомлена, переживана як неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на підгрунті якої він будує свою взаємодію з оточуючими і ставиться до себе.

Кожна людина має широкий спектр уявлень про себе: якою вона є зараз, як уявляє себе в майбутньому і якою пригадує себе у минулому. Для юнацького віку характерною особливістю є спрямованість в майбутнє. Сприйняття юнака іншими (батьками, однолітками і т. ін.), самоаналіз (аналіз особистих переваг і недоліків), соціальні цінності, очікування, ідеали, досвід соціальної поведінки (у тому числі і в конфліктних ситуаціях) впливають на формування "Я-концепції".

Я-концепція  сприяє  подальшій,   усвідомленій   або   неусвідомленій побудові  поведінки молодої людини. Я-концепція значною мірою визначає соціальну адаптацію  особистості  підлітка,  є  регулятором його  поведінки і діяльності. Як засвідчують  численні  дослідження, наявність  позитивної  Я-концепції  в  цьому  віці є необхідною  умовою  позитивного  розвитку  і   соціальної   адаптації.

Мета дослідження - теоретичне вивчення  мотивації і особливостей «я-концепції» підлітків.

Об'єктом нашого дослідження є мотиваційна сфера, самосвідомість.

Предмет дослідження – взаємозв’язок мотивації і «я-концепції» у  підлітковому віці.

Мета дослідження  визначає його основні завдання:

• Виявити загальні закономірності розвитку в підлітковому віці;
• Вивчити мотиваційну сферу особистості.
• Визначити мотиви поведінки підлітків.
• Розгляд структурних компонентів «я-концепції».
• Визначити особливості формування «я-концепції» в підлітковому віці.

У курсовій роботі використовувався метод «Аналізу психолого-педагогічної літератури»  з проблем, що вивчалися.

Курсова робота складається з вступу, 1 розділу, висновків. У роботі проаналізовані дослідження вітчизняних авторів, список використаної літератури приведений у кінці роботи. Загальний об'єм роботи складає   37 друкарських листів.

РОЗДІЛ 1.  Теоретичні підходи до визначення мотивації

поведінки та Я-концепції підлітка.

• Загальна характеристика підліткового віку.

Вік (у психології) - це конкретний, відносно обмежений в часі ступінь психічного розвитку індивіда і його розвитку як особистості, що характеризується сукупністю закономірних фізіологічних і психологічних змін, не пов'язаних з відмінністю індивідуальних особливостей. Перехід від одного вікового ступеня до іншого ознаменовується перебудовою і зміною психічного розвитку. Психічні характеристики віку визначаються конкретно історичними умовами, в яких здійснюється розвиток індивіда, а також характером виховання, особливостями його діяльності і спілкування. Вікові ступені відрізняються відносністю, умовною усередненістю, що не виключає, проте, індивідуальної своєрідності психологічного портрету людини. Вікова характеристика розвитку відбиває певну систему вимог, що висуваються суспільством до людини на тому або іншому етапі її життя, і суть його стосунків з оточенням, його громадське становище. Поняття особливостей вікових меж не має абсолютного значення - межі віку рухливі, мінливі, мають конкретно-історичний характер і не співпадають в різних соціально-економічних умовах розвитку особистості. Будучи конкретно-історичним явищем, підлітковий вік уперше став виділятися в епоху становлення капіталізму. До ХVII - XVIII вв. підлітковий вік не виділявся в життєвому циклі людини в особливий період. Етап дитинства закінчувався разом із статевим дозріванням, після якого більшість молодих людей відразу вступали в дорослий світ. Сьогодні в психології існує безліч теорій підліткового віку, але якби не було визначення цього періоду розвитку, ніхто у наш час не сумнівається в його реальності, хоча два століття тому він ледве вимальовувався. У кінці XIX вв. держави Європи і Америки були вимушені оформити юридичний статус підлітка, прийнявши дитяче трудове законодавство і спеціальні закони про права молоді, ввівши обов'язкову освіту і встановивши межі підліткового віку між досягненням статевої зрілості і віком, який закон визначає як обов'язковий для трудової діяльності і правової відповідальності. Розгляд підліткового віку вимагає чіткого виділення його меж. Існує декілька визначень рубежів цього віку. Наприклад, Г. Грим обмежує підлітковий період віком 12-15 років у дівчаток і 13-16 років у хлопчиків, а по Дж. Бірену, цей період охоплює 12-17 років. У класифікації Д.Б. Брамлей цей вік визначається 11-15 роками. На цю ж тривалість, з 11 до 15 років, вказують автори лонгитюдного дослідницького інституту розвитку людини Каліфорнійського університету. Ж. Піаже відносить до підліткового віку дітей від 12 до 15 років. Уявляється що, найадекватніше окреслені межі підліткового віку в періодизації онтогенезу, запропонованою Д.Б. Эльконіним, в якій, на відміну від усіх вище згаданих періодизацій, акцент робиться не на фізичний розвиток організму, а на появу нових психічних утворень, що обумовлюються зміною і розвитком провідних типів діяльності. Межі підліткового віку в цій періодизації встановлюються між 10-15 роками. Підлітковий вік необхідно розглянути не як окремо взятий етап, а в динаміці розвитку, оскільки без знання закономірностей розвитку дитини в онтогенезі, протиріч, що становлять силу цього розвитку, неможливо виявити психічні особливості розвитку підлітка, а тим самим виробити психологічні рекомендації по його вихованню. [17, с.95]

Вже в самому лінгвістичному значенні слова "підліток", що походить від латинського дієслова adolescere, - рости, дозрівати, просуватися  вперед, виходити з опіки, ставати  повнолітнім - міститься квінтесенція особливостей розвитку 10-15-річної дитини, спрямованої до придбання самостійності, соціальної зрілості, знаходження свого місця в житті. Виявляючи загострену цікавість до сучасності, підліток шукає своє місце в навколишньому світі, тонко сприймаючи усі відхилення і недоліки в діяльності, поведінці конкретних людей і громадських інститутів. Тому дисгармонія соціально-економічного розвитку суспільства чітко позначилася на особистісному становленні підлітків. Таким чином, особливості прояву підліткового віку визначаються конкретними соціальними обставинами і, передусім зміною місця дитини в суспільстві, зміною його позиції, коли підліток суб'єктивно вступає у нові відносини зі світом дорослих, зі світом їх цінностей, що складає новий зміст його свідомості, формуючи таке психологічне новоутворення цього віку як самосвідомість.

Підлітковий вік  пов'язаний з перебудовою організму  дитини - статевим дозріванням. І хоча лінії психічного і фізичного  розвитку не йдуть паралельно, межі цього періоду досить невизначені. Підлітковий вік - період розвитку дітей від 10-11 до 15 років, що відповідає середньому шкільному віку, віку учнів 5-8 класів. Одні діти вступають в підлітковий вік раніше, інші - пізніше, пубертатна криза може виникнути і в 11, і в 13 років. Розпочинаючись з кризи, увесь період, зазвичай протікає важко і для дитини, і для близьких йому дорослих. Тому підлітковий вік називають іноді тривалою кризою.

Вікова криза  проходить ряд фаз і етапів : передкритична фаза - відкриття  ідеальної форми наступного віку; власне критична фаза - міфологізація нової ідеальної форми, конфлікт між бажаним і можливим, рефлексія внутрішніх обмежувачів шуканої дорослості; посткритична фаза - диференціація відношення до себе, формування мотивації подальшого вікового розвитку.

У 12-14 років в  психологічному розвитку багатьох дітей настає переломний момент, відомий під назвою "Підліткової кризи". Зовні він проявляється в грубості і нарочитості поведінки підлітка, в прагненні поступати наперекір бажанню і вимозі дорослих, в ігноруванні зауважень, замкнутості і так далі. [17, с.112]

Підліткова  криза - вершина підліткового періоду  від дитинства до дорослості. Слід обумовити, що бувають випадки безкризового розвитку дитини. Найчастіше це відбувається тоді, коли дорослі чуйно відносяться  до потреб дітей і при перших ознаках зміни їх потреб перебудовують своє відношення до них так, щоб ті могли задовольнити свої нові потреби.

На утворення  підліткової кризи впливають  як внутрішні, так і зовнішні чинники. Зовнішні чинники: постійний контроль з боку дорослих, залежність і опіка, від яких підліток усіма силами прагне звільнитися, вважаючи себе досить дорослим, щоб приймати самостійно рішення, і діяти на власний розсуд. Внутрішні чинники полягають в звичках і рисах вдачі тих, що заважають підліткові здійснювати задумане (внутрішні заборони, звичка підкорятися дорослим і інше). [34, с.51]

Підліткова  криза, на думку Л.И. Божович пов'язана  з виникненням нового рівня самосвідомості, характерною рисою якої є поява  у підлітків здатності і потреби  пізнати самого себе як особистість, що володіє тільки їй властивими якостями. Це породжує у підлітка прагнення до самоствердження, самовираження (прояву себе в тих якостях, які він вважає найбільш цінними) і самовиховання. Механізмом розвитку самосвідомості є рефлексія. Підлітки критично відносяться до негативних рис свого характеру, переживають через ті риси, які заважають їм в дружбі і взаємовідносинах з іншими людьми. Переживання особливо зростають в силу зауважень учителів про негативні риси їх характеру. Це призводить до афективних спалахів і конфліктів. Підлітки, як правило, претендують на роль дорослої людини. Їх не влаштовує відношення до себе як до дітей, вони хочуть повного рівноправ'я з дорослими, справжньої поваги. Інші стосунки їх принижують і ображають.

Психологічна  природа кризових періодів полягає в тому, що форма діяльності, що була в попередньому віці, вже зживає себе - всередині неї виникли передумови і мотиви нової форми, що неминуче призводить до певного загасання колишніх видів активності дитини, до "запустіння", колишніх стосунків і внутрішнього життя, до уповільнення розвитку. Відбувається пошук нової конкретної форми діяльності, і якщо дитина її знаходить, то колишня спрямованість життя втрачає сенс. Нова форма збагачується відповідними діями і цілями, усередині неї здійснюються різні психічні процеси - настає період стійкого розвитку.

Підлітковий вік  важкий період психічного дозрівання і статевого дорослішання. У самосвідомості відбуваються значні зміни: з'являється  почуття дорослості, відчуття себе дорослою людиною; воно стає центральним новоутворенням молодшого підліткового віку, виникає пристрасне бажання якщо не бути, то хоч би здаватися і вважатися дорослим. Відстоюючи свої нові права, підліток захищає багато сфер свого життя від контролю батьків і часто йде на конфлікт з ними. Окрім прагнення до емансипації підліткові властива сильна потреба в спілкуванні з однолітками. Провідною діяльністю в цей період стає інтимно-особистісне спілкування. З'являються підліткова дружба і об'єднання в неформальні групи. Спілкуючись з друзями, молодші підлітки активно засвоюють норми, цілі, засоби соціальної поведінки, виробляють критерії оцінки себе та інших, спираючись на заповіді "кодексу товариства". Зовнішній прояв комунікативної поведінки молодших підлітків дуже суперечливий. З одного боку, прагнення, бути таким, як усі, з іншої - бажання виділитися, відрізнятися за всяку ціну; з одного боку, прагнення заслужити повагу і авторитет товаришів, з іншої - бравада власними недоліками. Пристрасне бажання мати вірного близького друга співіснує у молодших підлітків з щвидкою зміною приятелів, здатністю вмить зачаровувати і швидко розчаровуватися в колишніх "друзях на все життя". Виникають і яскраві, але зазвичай змінюючи один одного захоплення. Завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з'являється схильність до самоаналізу; уперше стає можливим самовиховання.

За виразом  Л.С. Виготського, "в структурі  особистості підлітка немає нічого стійкого, остаточного, нерухомого". Суперечливі бажання і вчинки породжує якраз особистісна нестабільність. Вона проявляється, передусім, в частих змінах настрою, афективної "вибуховості", тобто емоційній лабільності, пов'язаній з процесом статевого дозрівання, фізіологічними перебудовами в організмі. Підліткам властива і нестійка самооцінка. Про особистісну нестабільність підлітка судять і по реальному прояву у нього абсолютно різних якостей, часто протилежних, по суперечності його характеру і спрямувань. У підлітковому віці у однієї і тієї ж дитини прагнення бути визнаним і шанованим іншими поєднується з показною незалежністю і бравадою своїми недоліками, соромливість - з розбещеністю, сентиментальність - з черствістю, чуттєве фантазування - з сухим мудруванням. Підліток бореться з авторитетами, загальноприйнятими правилами і обожнює випадкових кумирів. [1, с. 83]

Найважливіший момент в характері підлітка, його нові соціальні позиції - усвідомлення свого "я". Це усвідомлення здійснюється і в самооцінці, і в стосунках  з однолітками і дорослими, підвищений інтерес до своєї особистості, потреба  в усвідомленні і оцінці своїх особових якостей були односторонньо представлені зарубіжними психологами, що стверджували, що цей відхід від дійсності нібито неминуче супроводжується у підлітків яскраво вираженим егоїзмом, егоцентризмом і аутизмом. Вирішального значення набуває в цьому віці прагнення дітей знайти своє місце в суспільстві. Це прагнення є провідним мотивом поведінки підлітків, для яких характерний розвиток громадської активності, яскраво виражене бажання грати певну роль в колективі. Все це якраз і сприяє у підлітка бажанню зрозуміти, ким є він сам, розвивається відповідальність, критичне відношення до себе і до інших людей. Потреба зіставити якості інших людей з рисами своєї особистості типова для цього періоду. Підліток постійно намагається випробувати "чого він може досягнути". Кожен випадок перемоги або поразки стає капіталом його самосвідомості. Цим і пояснюється у підлітка підвищений інтерес до інших людей особливостям їх поведінки і характеру. Постійним порівнянням себе з ними, зіставлення їх особливостей і якостей на себе, він створює своє "я".

У підлітка складаються  різноманітні образи "я", спочатку мінливі, схильні до зовнішніх впливів. До кінця періоду вони інтегруються в єдине ціле, утворюючи на межі ранньої юності "я-концепцію", яку можна вважати центральним новоутворенням усього періоду. Розвиток особистісної рефлексії, новий рівень мислення і становлення типів характеру обумовлюють новий етап в розвитку мотивації. Лінії онтогенезу життєвого світу, що виділялися раніше, оформляються в основних своїх рисах як розвинені типи, що склалися. [21, с.116]

Важливим видом  діяльності підліткового віку є вчення. Зміна характеру і форм навчальної діяльності, збільшена допитливість розуму вимагають від підлітків  більш високого рівня організації  розумової діяльності. Підлітковий вік - вік інтенсивного формування моральних понять, уяввлень, переконань, моральних принципів, якими підлітки починають керуватися у своїй поведінці, і які формуються під впливом навколишньої дійсності, в процесі навчально-виховної роботи школи, за умов  ідейного керівництва з боку вихователів і колективу школи в цілому. В процесі вивчення основних наук разом зі збагаченням життєвого досвіду і розширенням світогляду формуються інтереси підлітка.

Помітимо також, що в діяльності сучасні підлітки віддають перевагу індивідуальній праці, перед колективним. У них переважають мотиви, спрямовані на самовираження, на самооцінку в праці, на прагнення брати участь в них для власного розвитку і вдосконалення, для завоювання певної позиції по відношенню до товаришів, затвердження свого "я", вироблення рис вдачі, необхідних для самостійного життя. Цінне те, що сучасний підліток бачить перспективи своєї корисності для інших, суспільства у збагаченні власної індивідуальності. Це служить основою для його особистісного росту. Але при цьому йому, по-перше, бракує довіри, поваги дорослих, а по-друге, не завжди створюються можливості для реалізації потреби самореалізації.

Помітний розвиток в підлітковому віці придбавають  вольові риси - наполегливість, завзятість в досягненні мети, вміння долати перешкоди і труднощі на цьому шляху. На відміну від молодшого школяра підліток здатен не лише до окремих вольових дій, але і вольовій діяльності. Він вже зазвичай сам ставить перед собою цілі, сам планує діяльність по їх здійсненню. Але недостатність волі підлітків позначається, зокрема в тому, що, проявляючи наполегливість в одному типі діяльності, вони можуть не виявити її в інших. Разом з цим підлітковий вік характеризується імпульсивністю, підвищеною збудливістю, що легко переходить в запальність, неврівноваженість, породжує схильність до коливань настрою і навіть афективних спалахів. Негативні емоційні пориви часто не компенсуються в належному ступені відповідними центрами гальмування.

Особистість підлітка формується не без труднощів, які пов'язані не лише з розвитком самої дитини, але й із стосунками до нього дорослих. А відповідно до рівня психологічного і соматичного розвитку підлітки чекають, що певним чином зміниться відношення до них дорослих. Проте очікування у більшості випадків не виправдовуються через неадекватне уявлення дорослих про вікові норми. Звідси не рідко має місце конфлікт підлітків і дорослих, і є, як правило, наслідком невірних або невміло поставлених вимог педагогів і батьків. [34, с.45]

Помітимо, що, виступаючи як важливий момент становлення особистості, підлітковий вік є не одноразовим актом, а складним етапом в процесі особистісного розвитку, що відрізняється різнорівневими характеристиками соціального дозрівання. У міру дорослішання у підлітків змінюються характер і особливості бачення себе в суспільстві, сприйняття суспільства, ієрархія громадських зв'язків, змінюються його мотиви і міра їх адекватності громадським потребам.

Типову картину  змін соціального розвитку особистості  підлітка на різних стадіях цього вікового періоду дає аналіз такого компонента самосвідомості як самооцінка. Необхідно відзначити, що дослідження самооцінки, що відбиває багатошарове відношення підлітка до себе, своїх можливостей і вчинків, до оточення, дозволяє проникнути в характер розвитку такої особистісної освіченості, як соціальна відповідальність за себе загалом, справу, і за інших людей, завідчивши у результаті про міру прийняття зростаючою людиною цінностей, цілей і ідеалів суспільства. [34, с.61]

Одним з індикаторів  соціальної розвиненості особистості є ідеали. Моральний ідеал підлітка є виключно емоційно забарвленим образом, що стає не лише зразком для підлітка, але своєрідним внутрішнім критерієм самооцінки, регулятором особистісного розвитку. Підліток, прагнучи визначити своє місце в житті, активно шукає ідеал - з кого, з чого робити життя. У цьому криється одна з найважливіших причин дитячих роздумів про дорослих людей, про якості їх особистості, їх стосунки і до своїх обов'язків, про їх взаємовідносини, переваги і недоліки. Але діти зазвичай не можуть відокремити свій ідеал від тієї ситуації, в якій діяв обраний ними герой, і тому не бачать можливості наслідувати його приклад в повсякденному житті. Це збільшує розрив між мотивами їх діяльності і поведінки, що "розуміються" і є "реально діючими". В міру дорослішання ідеал шукається в середовищі відомих людей з історії і сучасності. В старшому підлітковому віці відбувається свідомий пошук ідеального образу, що укладається в моральні вимоги особистості, що розвивається. [34, с.12]

1.2. Мотиваційна сфера особистості.

Поняття мотивації  у людини за загальним визнанням  визначає усі види спонукань: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, цілі, потяги, мотиваційні установки або диспозиції, ідеали і так далі. В найбільш широкому сенсі мотивація іноді визначається як детермінація поведінки взагалі. У різних визначеннях мотивації виражається позиція психологів з найважливішого питання - про співвідношення енергетичної і змістовних сторін мотивації. Мотивація як рушійна сила людської поведінки, безумовно, займає провідне місце в структурі особистості, пронизуючи її основні структурні утворення: спрямованість особистості, характер, емоції, здібності, діяльність і психічні процеси.

Мотивація найтіснішим  чином пов'язана з емоціями. Емоційне ціннісне відношення людини до світу, оцінні стосунки виражають значимі для людини моменти і складають ту загальну величезну сферу, в межах якої розгортаються не лише пасивно-емоційні процеси, переживання, але і активно-дієві, актуальні мотиваційні процеси. Мотивація поведінки принципово не можлива поза межами емоційної, мотиваційно ціннісної сфери.

Одна з функцій  емоцій полягає в тому, що вони орієнтують людину, вказуючи на значущість явищ, що оточують, на міру їх можливостей, на їх модальність (позитивність або негативність). Міра значущості вказує на допустимий рівень матеріальних і функціонально-енергетичних витрат, які доцільні при реалізації відповідних спонукань. Вони говорять про те, що важливіше, що є першочерговим, актуальним в поточній діяльності і що особистісно значиме в широкому плані життєдіяльності взагалі.

Інша функція  емоцій полягає в узагальненій, генералізованій  і відносно стійкій в часі установці  на той або інший функціонально-енергетичний рівень життєдіяльності (наприклад, настрій) - активний або пасивний, радісний або тривожний, спокійний або максимально мобілізований. Цей вид емоційно-динамічної регуляції поведінки важливіший тому, що більш менш адекватно відбиває і стан організму, і життєвий досвід, і функціонально-енергетичні можливості людини в цей період. Такий вид регуляції включає і конкретніші, пов'язані з певним змістом, хоча і досить широко генералізовані стосунки (наприклад, стосунки до людей взагалі, до цієї людини, до певного класу ситуацій, об'єктів і так далі) не в конкретно-змістовному плані, а в загальному динамічному, емоційному тоні, налаштуванні на заздалегідь сформований тип поведінки (активне, пасивне, "уникаюче" та ін.). Емоції, таким чином, виконують важливу функцію в регулюванні динамічного, функціонально-енергетичного боку мотивації. [50, с. 35]

По А.Н. Леонову [50, с.159], під мотивом розуміється "те об'єктивне, в чому потреба  конкретизується в цих умовах і на що спрямовується діяльність, як на спонукаюче її". В цьому випадку  мотиваційна структура є співвідношенням мотивів, що реалізовує такі різні види діяльності, як праця, навчання, організаційно-громадська робота і так далі. Кожен вид діяльності полімотивний, тобто реалізується як складна система, що спонукається і направляється ієрархією мотивів. У цю ієрархію входять, щонайменше, три категорії мотивів: 1) мотиви, пов'язані зі споживачами та інтересами самого індивіда (індивідуальні мотиви); 2) мотиви, пов'язані з найближчого оточення зростаючої людини (групові мотиви); 3) мотиви, пов'язані з іншими людьми (громадські мотиви). Слід зазначити, що багато моральних понять, так само як колективізм, індивідуалізм, корпоративність і інші, не ідентичні окремо взятим мотивам, але пов'язані у своєму виникненні і розвитку з їх співвідношенням. Наприклад, переважання індивідуальних мотивів в принципі свідчить про схильність до індивідуалістичної мотивації в межах цієї діяльності. Але в місці з тим переважання усередині цієї категорії мотиву емоційного відношення до процесу здійснення діяльності свідчить про прояв інших властивостей особистості, ніж прагнення отримати вигоду від своїх занять. [10, с. 76]

Регуляція дій  може відбуватися в двох принципово різних формах: у формі безпосередньої реакції і у формі цілеспрямованої  активності. Більш елементарні форми  поведінки людини - реактивні - є емоційними процесами, складніші - цілеспрямовані - здійснюються завдяки мотивації. Отже, мотиваційний процес можна розглянути як особливу форму емоційного процесу. Таким чином, мотивація - це емоція із спрямованістю дії. Емоційна поведінка є експресивною, а не орієнтованою на мету, і тому її направлення змінюється разом зі зміною ситуації. Між цими двома формулами поведінки розташовуються дії, метою яких стає розрядка емоцій. Поведінка людини у більшості випадків містить як емоційні, так і мотиваційні компоненти, тому на практиці їх не легко відокремити один від одного.

Мотиваційні стосунки у людини отримують вираження  на двох рівнях - безпосередньому, у  вигляді реально переживаного потягу об'єкту (чи його несприйняття), і іншому, специфічно людяному, на якому ці ж безпосередні потяги отримують додаткову оцінку - схвальну, або засуджуючу. Так людина до деякого свого потягу може відноситися як до ганебного і з ним боротися, а  може з ним змиритися, а може і прославити в ранг головних життєвих цінностей. Очевидно, що тільки другий рівень мотиваційних стосунків, що припускає свідомість існуючих спонукань, їх узгодженість з моральними принципами і життєвими планами, прямо виражає мотиваційну сферу особистості.

Безпосередні  мотиваційні стосунки формуються спонтанно і під впливом виховних дій соціального середовища упродовж усього онтогенезу; у цьому розвитку людина грає порівняно пасивну роль носія мотиваційної сфери і об'єкту виховання. Проте серед мотивів, що формуються в цьому процесі існують і такі, які готують другу лінію мотиваційного розвитку людини, вимагаючи активного перегляду того, що в ній було сформовано зовнішніми силами. Таким чином, на певному етапі розвитку у людини формуються мотиви, що вимагають "ревізії" інших існуючих у нього мотиваційних стосунків, узгодження їх між собою, підпорядкування одних іншим, усунення протиріч, що виявляються. Наслідком такої специфічної внутрішньої діяльності по впорядковуванню мотиваційної сфери і є новий рівень власне особистісних мотиваційних стосунків. [4, с.145]

Проте особистість  стикається не лише з відкритими протиріччями в мотиваційній сфері. Інший тип  протиріч утворюється тим, що, володіючи, як правило, великою кількістю різноманітних  захоплень і інтересів, людина як суб'єкт діяльності залишається  обмеженою в тимчасовому, енергетичному і інших ресурсах. У таких випадках перед особистістю стоїть специфічне завдання вибору серед декількох, в принципі не відкиданих, мотивів деякого: для активного досягнення і переклад інших в ранг "потенційних". Участь особистості в мотиваційному самовизначенні не зводиться до виявлення відносної сили і значущості конкуруючих мотивів. При їх виборі необхідно враховувати такий важливий момент як реальна можливість, іноді - величина вірогідності їх досягнення, що вимагає залучення пізнавальних процесів, тобто виводить формування мотиваційних стосунків особистості за межі власне мотиваційних процесів.