Зміст 

Вступ 3

Розділ 1Поняття та елементи правової системи 5

Розділ 2 Правові системи світу 9

1.1 Типологія правових систем 9

1.2 Загальна характеристика основних типів правових систем світу 12

Розділ 3 Місце правової системи України на правовій карті світу 16

3.1 Формування правової системи незалежної України 16

3.2 Загальна характеристика правової системи України 18

Висновки 27

Список використаної літератури 29 

Вступ

     Проголошення  незалежності України поклало початок  розбудови нової держави. Відмова  від однополярної ідеології, в тому числі і правової, закономірно  вплинула на правову систему України  та на її складові елементи.

     Формування  сучасної правової системи України  у відповідності з міжнародними, зокрема європейськими правовими  стандартами, є процесом складним та багатофункційним, а тому потребує як глибокого наукового аналізу  правової дійсності, так і виявлення  основних тенденцій її розвитку.

     Для визначення місця української правової системи на карті світу слід проаналізувати поняття «правова система», визначити  його особливості, та класифікувати  сучасні правові системи світу. Використовуючи порівняльно-правовий метод матимемо змогу зпівставити існуючі правові системи та систему, сформовану в Україні. Таким чином, мета дослідження досить зрозуміла - шляхом аналізу подібних та відмінних рис визначити до якої правової системи належить правова система нашої держави, і які особливості вона має.

     Актуальність  даної теми визначається широким  інтересом до поняття, типології  та характеристики правових систем у  світлі глобалізації, інтеграційних  зрушень та реформаторських настроїв країн світу. Чітке визначення основних рис правової системи України  дасть змогу визначити місце  України на всесвітній правовій карті, використати зарубіжний досвід (як позитивний, так і негативний), визначити  вектори розвитку національної правової системи та вектори інтеграційного та зовнішньополітичного розвитку.

     Коло  науковців, що зайсаються вивченням  поняття «правова система» та її типології  надзвичайно широке. Серед них  такі визначні правники, як Рене Давид, Тіхоміров, Саідов, Скакун, Харітонов.

     Стосовно  правової системи України, то можна  з в певністю сказати, що ця тема і досі не висвітлена в навчальній літературі. Досить поверхнево її розглядають майже всі автори, але слід зауважити, що характеризуючи правову систему нашої держави автори переважно обмежуються характеристикою конституційних положень.

     Тема  дослідження є дискусійною та лише зараз розвивається історія  порівняльного правознавства, тому це ще більше впливає на актуальність і так звану «насущність» дослідження.

     Під час дослідження використано  порівняльно-правовий метод, формально-логічний, структурний. Поєднання цих методів  дає змогу прийти до найбільш істинного  твердження стосовно правової системи  України. 
 

Розділ 1Поняття  та елементи правової системи

     Разом з багатьма правовими явищами в науці  було обґрунтовано і затвердилось поняття  «правова система».

     В рамках загальної теорії права правову  систему розглядають як одну з  підсистем суспільства разом з економічною, політичною, релігійною і т.д. Такий погляд зумовлює її вивчення в поєднанні і взаємодії з навколишнім середовищем (тобто з соціальними факторами, які визначають її розвиток і формування).

     Існує безліч різних визначень систем ( грец. „system” – складене з частин, сполучене), які пропонують вчені – філософи, соціологи, юристи. Узагальнивши їх, можна зробити висновок, що система – це упорядкована сукупність елементів, взаємозв’язаних і взаємодіючих один з одним, яка має відносну самостійність і органічну єдність, характеризується внутрішньою цілісністю і автономністю функціонування.

     Перераховані  ознаки притаманні і правовій системі, хоча поняття останньої «означає набагато більше, ніж просто явище, що формально підпадає під ознаки будь-якої системи»¹.

     Правову систему можна визначити як цілісний комплекс правових явищ, який зумовлений об’єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений і постійно відтворювальний людьми і їх організаціями (державою) і використовується для досягнення власних цілей². 

     Дане  поняття виражає дуже важливу  ідею, а саме: право є комплекс; його складові частини зв’язані між  собою не випадковим шляхом, а необхідними  зв’язками; всі юридичні явища даного суспільства, які існують в один і той же час і на одному і  тому ж просторі, зв’язані відносинами  суспільства, які і об’єднують їх в систему³. В правовій   системі злились в єдине потреби людей з їх думками, волею й почуттями, з правовими традиціями і арсеналом технічно-юридичних засобів, з вчинками, діяльністю їх об’єднань. Саме цим пояснюється можливість поєднання в правовій системі різноманітних правових явищ, багатозначність станів, а також труднощі їх пізнання і кваліфікації.

     В силу сказаного правову систему  можна визначити як наукову категорію, яка дає багатовимірне відображення правової дійсності певної держави на її ідеологічному, нормативному, інституціональному і соціальному рівнях. Разом з тим існують і інші визначення. Так, розглянуту з позиції семіотики (науки про знакові системи) правову систему ототожнюють з однією з знакових систем. Її рамки при цьому суттєво розширюються за рахунок включення в неї дорожніх знаків, судового ритуалу і т.п.

     Отже, правова система – поняття складне і багатопланове, що містить у собі цілий комплекс компонентів, справляє нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини. Елементи правової системи об’єднані спільною метою, завданнями, виконують деякі загальні функції, що, між іншим, не свідчить про однорідність і ідентичність останніх.

     Для того, щоб правильно визначити  структуру правової системи, необхідно  визначити критерії відбору її елементів. Основними вимогами в даному випадку  будуть їх внутрішня впорядкованість (організаційний критерій), правове  спрямування діяльності (правовий критерій), який повинен бути виражений  нормативно у відповідних законодавчих актах, положеннях, що відображають мету створення  правової системи, сферу діяльності, характер її основних завдань та функцій, особливості їх реалізації, специфічні принципи організації і діяльності тощо( програмний критерій)⁴.

     Причому зрозуміло, що поряд із загальними функціями  кожен компонент правової системи  виконує тільки йому притаманні, специфічні функції, що не заважає їм, однак, перебувати в логічному зв’язку один з одним.

     В сучасній юридичній літературі пропонується широкий діапазон вживання категорії  «правова система». Наприклад, Ю.А. Тихомиров вважає, що поняття «правова система» являє собою структуру – інтегрований засіб цілісного юридичного впливу на суспільні відносини. В якості елементів системи він виділяє:

     по-перше, межу і принципи правового регулювання;

     по-друге, основні різновиди правових актів  та їх об’єднання;

     по-третє, систематизуючі зв’язки, які забезпечують взаємодію всіх елементів і цілісність системи⁵.

     С.С. Алексєєв назвав таке тлумачення вельми вузьким, відмітивши, що системостворюючі зв’язки не можна вважати елементом  правової системи, а скоріше властивістю  останньої⁶ .

     Пізніше, Ю.А. Тихомиров запропонував розглянути дві правові системи: «правову систему, що склалася історично» та «систему законодавства, що являє собою продукт раціональної діяльності, форм нормативного матеріалу».

     Це  формулювання викликало заперечення  М.І. Матузова, який вважає, що для визначення внутрішньої побудови права або  законодавства немає потреби  вводити поняття, для цього існують  загальновідомі традиційні категорії  – «система права»,  «система законодавства», «правова система», яких цілком досить, щоб відобразити сутність зазначених явищ, у тому числі з позицій системного підходу⁷.

     Алексєєв  С.С. включає в поняття правової системи саме право, судову, а також  іншу юридичну практику, правову ідеологію, правотворчість та право застосовну діяльність, індивідуальні державно-владні розпорядження ( укази), правовідносини, юридичні санкції, систему законодавства, суб’єктивне право та ін.

     В літературі також запропоновано  визначення правової системи як сукупності внутрішньо узгоджених, взаємопов’язаних ,соціально-однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив  на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист)⁸.

     Як  елементи правової системи виділяють:

1. право, як сукупність створених і охоронюваних державою норм;
2. законодавство, як форма вираження цих норм (нормативні акти);
3. правові установи, які здійснюють правову політику держави;
4. судова та інша юридична практика;
5. механізм правового регулювання;
6. право реалізаційний процес (включаючи акти застосування і тлумачення);
7. права, свободи і обов’язки громадян (право в суб’єктивному значенні);
8. система утворених та функціонуючих у суспільстві правовідносин;
9. законність і порядок;

     10) правова ідеологія ( правосвідомість,  юридичні доктрини, теорії, правова  культура тощо);

     11)  суб’єкти права (індивідуальні  і колективні);                         

12. системні зв’язки, які забезпечують єдність, цілісність та стабільність системи;

     13) інші правові явища ( юридична  відповідальність,  правосуб’єктність,  правовий статус, законні інтереси  тощо), які утворюють начебто „  інфраструктуру правової системи”⁹.

Розділ  2 Правові системи світу

1. Типологія правових систем

     Правова система конкретного суспільства  відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, являє собою національну правову  систему. Вона визначає цінність даної  правової системи, відображає єдність  суспільства і є одним  з  виявів державного суверенітету держави.

     Правова карта світу включає безліч національних правових систем, але різниця між  правом різних країн значно зменшується, якщо виходити не з змісту конкретних норм, а від їх більш постійних  елементів використаних для створення, роз'яснення, оцінки норм.

     Типологія (або наука класифікації) — вчення про типи правових систем. Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних ознак (структура права, джерела, правова культура, традиції) згуртувати правові системи сучасності в нову категорію «правова сім'я». Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займався дослідженням правових систем сучасності. Типологія і порівняльний метод перебувають у тісному зв'язку. З одного боку, порівняння припускає попереднє встановлення типології, з іншого — встановлення типології без порівняння неможливе.¹⁰

     Правова сім'я утворюється із національних правових систем, об'єднаних на основі подібності таких ознак: структура  права, юридична практика, джерела права, правова ідеологія.

     Заслуговує  на увагу підхід західних компаративістів, які відкидають типологію правових систем за ознакою їх класової сутності. При класифікації вони використовують різні  фактори починаючи від  етичних, расових, географічних, релігійних і закінчуючи юридичною технікою і стилем права.

     Питаннями типології правових систем, їх порівняльним вивченням займаються фахівці в  галузі науки порівняльного правознавства. Існує чимало класифікацій правових систем. Запропоновано декілька варіантів  критеріїв, за якими вони об'єднуються  у типи (сім'ї). Кожний із них заслуговує на увагу.

     Одна  з найпопулярніших – класифікація правових сімей, дана вищезгаданим Рене Давидом¹¹. Вона базується на двох критеріях: ідеології, яка включає релігію, філософію, економічні і соціальні структури і юридичній техніці, яка включає в якості основної складової джерело права.

     Р.Давид  висунув ідею трихотомії – виділення трьох основних сімей: романо-германської, англосаксонської і соціалістичної. Поряд з названими правовими системами, які Давид називає основними, існують Індія, Далекій Схід, мусульманський світ. Вони, на думку автора, залишаються вірними своїм поглядам, право розуміється зовсім інакше і йому відводиться зовсім інша роль, ніж у західних країнах.

     С.С. Алексєєв називає декілька основних критеріїв об'єднання, типології  правових систем різних держав¹².

1. Спільність генезису (виникнення і подальший розвиток).
2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права.
3. Структурна спільність, схожість.
4. Спільність принципів регулювання суспільних відносин.
5. Спільність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення  і систематизації норм права.

     З врахуванням вище викладеного Алексєєв виділяє наступні правові системи:

     1) англосаксонську (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші країни британської співдружності націй);

     2) романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Терція);

     3)релігійно-правові  (країни ісламу, індуїзму і т.д.);

     4)соціалістичну  (Китай, В'єтнам, КНДР, Куба);

     5)систему  звичаєвого права (екваторіальна Африка і Мадагаскар).

     Ще  одна класифікація була запропонована  К.Цвейгертом і Г. Котцем. В основу кваліфікації правових систем був покладений критерій «правового стилю». «Правовий стиль» складається, на думку автора із п'яти факторів:

1. виникнення і еволюції правової системи;
2. особливостей юридичного мислення;
3. специфічних правових інститутів;
4. природи джерел права і способів їх тлумачення;
5. ідеологічних факторів.

     На  цій основі розрізнюються наступні «правові кола»: романський, германський, скандинавський, англо-американський, соціалістичний, право ісламу, індуське право.

     При цьому в жодному випадку не враховується марксистсько-ленінська  типологія права, в основі якої лежить критерій суспільно-економічної формації (рабовласницьке право, феодальне право, буржуазне, соціалістичне). А.Х.Саідов вважає, що тільки єдність глобальної марксистсько-ленінської типології і внутрішньо типової класифікації правових систем дасть можливість скласти цілісне уявлення про правову карту світу¹³.

     Виходячи  з групи критеріїв, які включають, по-перше історію правових систем, по-друге, систему джерел права, по-третє, структуру правової системи –  головні інститути і галузі права, він виділяє в середині буржуазного типу права вісім правових  сімей: романо-германську, скандинавську, латиноамериканську, індуську правові системи, сім'ю традиційного права і далекосхідну правову сім'ю. Вони розглядаються на рівні з сім'єю соціалістичного права. Історичний розвиток визнається головним у визначенні їх особливостей. В межах соціалістичної правової сім'ї, тепер уже в історичному аспекті, існували відносно самостійні групи: радянська правова система, правові системи соціалістичних країн Європи, правова система соціалістичних країн Азії і правова система Республіки куба, які, звичайно, мали і мають багато спільного, а також особливого і одиночного.

     Є й інші погляди на цю проблему. Наприклад, своєрідною видається пропозиція В.Н.Синякова, який пропонує таку класифікацію:

1. сім'я загального права;
2. романо-германська правова сім'я;
3. традиційні;
4. слов'янська правова сім'я.

     До  слов’янської правової сім'ї він  включає групу російського права  (Україна, Білорусь, Болгарія, нова Югославія). Причому російська правова система виділяється ним як провідний елемент слов'янської правової системи, на основі  її самобутності, обумовленої не тільки техніко-юридичними формальними ознаками, а й глибокими соціальними, кульурними, державними починаннями життя слов'янських народів¹⁴.

2. Загальна  характеристика основних типів правових систем світу

     Для романо-германської правової сім’ї  характерні такі особливості:

• домінування серед джерел об'єктивного  юридичного права нормативно-правових актів, які значною мірою сформувались на основі рецепції основ стародавнього римського цивільного права;
• підпорядкованість нормативно-правових актів за їх юридичною силою (ієрархічна структура правової системи);
• кодифікованість значної частини нормативно-правових актів;
• більш-менш чіткий поділ на право приватне і право публічне;
• визначення нормативно-правового акта вирішальним критерієм для офіційної оцінки діянь як законних чи незаконних;
• допущення у деяких, щоправда досить рідкісних, випадках судового президента як форми юридичного права.

     До  таких країн зазвичай відносять  країни континентальної Європи.Певним різновидом зазначеної правової системи вважають також право скандинавських країн, особливістю якого є певна гармонізація та уніфікація нормативно-правових актів, що діють у них, а також помітна роль судово-прецедентної практики. Ця правова система домінує також у ряді країн Латинської Америки, хоча й там існує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції США.

     Для англо-саксонської правової системи відносимо такі риси:

• провідною формою юридичного права  є судовий прецедент;
• функціонування нормативно-правових актів, які завжди входять до складу цієї системи, може коригуватись судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;
• внаслідок цього забезпечується більша гнучкість, пристосованість юридичних норм, які, щоправда, стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними, а в деяких випадках – навіть суперечливими;
• Принципова некодифікованість норм  цієї правової системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію та застосування (проте ця складність нині долається завдяки використанням комп’ютерної техніки).

     Всередині цієї системи розрізняють групу  англійського права (Англія, Пн. Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька десятків країн – членів Британської Співдружності Націй) і право США. Особливість останнього полягає, по-перше, у відносно більшій поширеності нормативно-правових актів (зокрема кодексів, яких не знає англійське право, - цивільного, цивільно-процесуального, кримінального, кримінально-процесуального та ін.); по-друге, в його федеративній структурі; і по-третє, у дещо меншій зв’язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.

     Для ідеологічно-релігійної системи характерним  є те, що:

• пануючим джерелом права проголошуються канонічні релігійні тексти (у мусульманському праві – Коран, Сунна та ін., в індуському – збірники Вез, у єврейському  - Тора , Талмуд);
• функціонування цих джерел, однак опосередковується тлумаченням відповідних фрагментів, настанов, догматів, притч, легенд, оповідей із «Святих книг», які здійснюються окремими, священнослужителями, теологами та юристами. І тому реальним джерелом юридичних приписів у розгляду вальній правовій системі слід вважати релігійно-юридичну доктрину;
• наявність декількох напрямків, відгалужень у рамках кожної юридично-релігійної системи;
• невідокремленість юридичних нормативів від моральних, побутових, внутрішньо сімейних та інших.
• невідгалуженість, інтегрованість нормативних та ненормативних юридичних приписів, що формувались «мудрецями» та релігійними суддями, звідси – казуїстичність цих правових систем.

     Для традиційно-общинної системи ж характерним  є те, що:

     - домінуючою формою права є правовий звичай, тобто традиційно племінне, традиційно-общинне «законодавство», так чи інакше санкціоноване державою;

• юридичні норми у цій системі регулюють відносини не стільки між індивідами, скільки між групами (сім’ями, родами та ін.), зокрема передбачають можливість колективної відповідальності;

  Питома вага цього права у різних країнах Африки, де воно ще й сьогодні зустрічається, неоднакова, оскільки в них функціонують і «взірці» колишнього колоніального права метрологій, і сучасні юридичні акти новоутворених самостійних держав. 

Розділ 3 Місце правової системи України на правовій карті світу

1. Формування  правової системи  незалежної України

     Формування власної  правової системи Українська держава  почала з прийняття Верховною  Радою 16 липня 1990 року Декларації про  державний суверенітет з того часу прийнято більше  тисячі законів  і також тисячі  підзаконних актів, які стосуються практично усіх сторін державного і суспільного життя.

       Таким чином було закладено правові підвалини державної незалежності, вироблено основи зовнішньої політики України, що сприяє впевненому входженню нашої молодої держави у Європейське і світове співтовариство повноправним членом.

     Наша  політика ґрунтується на дотриманні загальновизнаних норм і принципів  міжнародного права. Статуту ООН, Хельсінкського Заключного акта, Паризької хартії для нової Європи, документів  апробації та виваженості в оцінках. На жаль, сьогодні процесу формування національної правової системи  властива тенденція до задоволення миттєвих потреб у правовому регулюванні  тієї чи іншої сфери суспільних відносин, без врахування теоретичного підґрунтя  цього багатогранного процесу. Як наслідок цього – правові коаліції в  чинному законодавстві.

     Втім  формування  нової системи права  є процесом і, як засвідчує досвід, волюнтаристський підхід у вирішенні цього питання призводить до результатів протилежним очікуваним. Надмірна диференціація системи права стала причиною недосконалості і незбалансованості як окремих галузей права, так і всієї системи права в цілому, що особливо яскраво виявляється в системі законодавства України.

     Віддаючи  пріоритет у гарантуванні безпеки  і стабільності невійськовим факторам. Затверджено концепцію і розпочато  реформу Збройних Сил. Розпочато  і вже зроблено перші кроки  в судовій реформі.¹⁵

     Особливість і, я б сказав, складність поточного  моменту полягає в тому, що разом  з розбудовою власної держави  ми здійснюємо перехід у систему  нових суспільних і економічних  координат.¹⁶

     Законодавча діяльність Верховної Ради у  гуманітарній сфері спрямовувалася на ідеологічне  утвердження державності України, забезпечення правового і соціального  захисту національної школи, культури, мистецтва у період становлення  молодої держави. Створилися правові  основи для реалізації свободи слова, свободи совісті та права  громадян та інформацію.