Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Інформаційне право»

тема: Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин

Виконала:

Студентка V курсу

гр. ДСП-91, ФСП

Півень О.В.

Київ-2012

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….3

1. Основні поняття міжнародної інформації

і міжнародних інформаційних відносин………..........................................5

Поняття інформації та аспекти інформаційної культури………………...5

Міжнародна інформація……………………………………………………10

Міжнародні відносини у сфері інформації………………..........................21

2. Глобалізація міжнародної інформації.

Становлення інформаційного суспільства……………...............................26

Глобалізація міжнародної інформації...............................................26
Проблеми становлення інформаційного суспільства

в Україні……………………………………………...........................38

ВИСНОВОК……………………………………………………………………45

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………48

ВСТУП

Тема даної курсової роботи «Міжнародна інформація. Міжнародні інформаційні відносини» є надзвичайно актуальною. Її актуальність полягає в тому, що нинішнє суспільство перенасичене інформацією, яка не завжди є достовірною і правдивою, тому в таких умовах загострюється проблема її фільтрації. Очевидним є вплив інформаційних потоків на характер міжнародних відносин. Один неправильний вислів, або навіть акцент можуть зірвати підписання важливого міжнародного документу, чи навіть розв’язати збройний конфлікт. Вищезазначене й актуалізує тему курсової роботи.

Функції міжнародної інформації полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації, прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень, у створенні обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Усі джерела інформації поділяються на: відкриті, закриті і конфіденційні. Є також поділ на особистісні джерела і опосередковані джерела. До особистісних джерел відносять безпосередньо осіб: дипломати, офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних представництв а також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку зору.

Джерелами дезінформації можуть виступати: спеціалізовані відомства; опосередковані джерела, які видають неперевірену інформацію. Ці джерела найчастіше використовуються для перевірки на політичні, економічні та військові кроки держави, на вивчення думки громадськості щодо прийняття рішень, для свідомого перекручування інформації з метою досягнення власних інтересів.

В сучасних умовах, інформація перетворилась на глобальну проблему, вона має світовий, міжнародний характер.

Інформація стала складовою інших глобальних проблем, таких як боротьба зі стихійними лихами, проблема біженців, проблема розподілу світових енергетичних ресурсів.

Сучасні засоби зв'язку глобалізували можливості передачі великих масивів інформації за неймовірно короткий час, мультимедійні системи здійснюють миттєву передачу інформації на будь-яку відстань, що впливає на суспільні процеси в світі.

Глобальна роль інформації привела до появи в суспільстві концепції інформаційної цивілізації. У зв'язку з цим третє тисячоліття називають тисячоліттям становлення інформаційної цивілізації і визначають характеристики інформаційного суспільства (ІС).

Інформаційно-аналітичне забезпечення міжнародних відносинах є складовою зовнішньополітичних комунікацій, які є одним з елементів сучасного міжнародного співробітництва. Інформаційно-аналітичне забезпечення відображає реагування міжнародного співтовариства на політичні процеси у системі, на зміну економічної ситуації, забезпечує адекватний вплив на небажані зміни. Від інформаційного забезпечення залежить якість урядових рішень, передбачення і випередження подій, прийняття спільних рішень із глобальних проблем міжнародного товариства.

Проблема міжнародної інформації та міжнародних інформаційних відносин знайшла висвітлення в роботах зарубіжних та вітчизняних авторів. Разом з тим аналіз стану дослідження дипломної роботи дозволяє твердити про те, що вона є малодослідженою.

Мета курсової роботи полягає в обґрунтуванні таких понять, як міжнародна інформація та міжнародні інформаційні відносини. Лише з початком глобалізації суспільства, а згодом і всіх процесів в ньому, ця тема набула актуальності і становить собою не аби який інтерес.

1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

І МІЖНАРОДНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН

1.1 Поняття інформації та аспекти інформаційної культури

Інформація – це відомості про об'єкти та явища навколишньої дійсності, про їхні параметри, властивості та стан, які знижують ступень невизначеності та неповноти знання про ці об'єкти та явища. Крім того, інформація – це дані, що використовуються для отримання нових знань чи прийняття рішень. Даних, що зберігаються, завжди більше, ніж інформації. Таким чином, інформація – це цілеспрямовані знання про об'єкти, представлені в різноманітних моделях.

Виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають предмет міжнародних інформаційних відносин, об'єкти і суб'єкти таких відносин. На сьогодні терміном «Міжнародна інформація» позначають такі поняття.

Міжнародна інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища у міжнародному співтоваристві (міжнародному інформаційному просторі), зафіксовані на матеріальних носіях з реквізитами, які дозволяють ідентифікувати ці відомості.

Коли говоримо про сукупність якихось явищ, то ці явища можуть ставати суб'єктами міжнародного права. Та коли явища зафіксовані на матеріальних носіях, то вони будуть ставати предметами речового, майнового міжнародного права. Тобто вони можуть оскаржуватися, їх можна подавати в арбітражний суд, з ними можна працювати як із звичайними матеріальними речами. Тому з одного боку ми говоримо, що інформація – це не матерія, а з іншого боку – інформація може бути об'єктом міжнародного права. Незважаючи на приватний характер власності інформації, на те, що є фірми, є приватні особи, які володіють тими чи іншими масивами інформації, відповідальність, за міжнародним правом, на міжнародній арені несе держава. І тому держава в спеціальному законодавстві контролює ті інформаційні ресурси, які перебувають на території певної країни.

Міжнародна інформація визначається як сукупність відомостей про систему міжнародних відносин, а також про структуру, загальні властивості інформації і питання, пов'язані з пошуком, збиранням, аналізом, зберіганням та розповсюдженням інформації у системі міжнародних відносин.

Процес одержання, зберігання та використання міжнародної інформації тісно пов'язаний з процесом глобальної комунікації між суб'єктами міжнародних інформаційних відносин, які виникають у всіх сферах діяльності держави і суспільства при одержанні, зберіганні та використанні інформації.

Таким чином, міжнародна інформація є складовою глобальної комунікації, метою якої є з'ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства. Міжнародна інформація орієнтована на забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики дер жав, економічної стратегії країн, на забезпечення національної безпеки, прогресивний розвиток міжнародних відносин та міжнародного права. Кожна країна формує свою стратегію інформаційної політики, в якій визначаються усі аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин.

Так, наприклад, в США інформаційна політика держави спрямована на забезпечення національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі, вона входить до воєнної доктрини США та американської стратеги безпеки. Це зовнішній аспект. Внутрішній аспект інформаційної політики США орієнтований на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, на забезпечення прав інтелектуальної власності та авторських прав, а також на забезпечення інтелектуальних прав певних верств суспільства.

Функції міжнародної інформації полягають в узагальненні та професійній оцінці інформації, в прогнозуванні міжнародних правових та економічних наслідків прийняття рішень у створенні обґрунтованих рекомендацій для їх реалізації. Через обмін та інтерпретацію інформацію аналізуються і плануються політичні дії.

Країни Європи та Америки розглядають міжнародні інформаційні процеси як об’єктивну реальність і шукають можливості співпраці з монопольними інформаційними центрами, які володіють 85% міжнародної інформації. МІ концентруються в міжнародних інформаційних потоках з безпрецедентним рівнем контролю над проходженням інформації, пропагандою ідей і створення іміджу. Цей контроль дає можливість формувати зміст МІ: добирати інформацію за певними напрямками і впливати на міжнародну громадську думку, культивуючи певні ідеї.

Найбільші корпорації: CNN, RCA, Ascett, DPA, BBC, RTL, Rater, Франспрес, AcosiatiolPress.

Міжнародні інформаційні відносини – це підгалузь міжнародних відносин яка розглядає співробітництво суб’єктів міжнародного права в галузі інформації. Виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають предмет міжнародних інформаційних відносин, об’єкти і суб’єкти таких відносин.

Суб’єктам міжнародних інформаційних відносин виступають:

Міжнародні організації:

універсальні

регіональні
субрегіональні

Країни учасниці міжнародних співтовариств

Транснаціональні компанії

Фізичні та юридичні особи (установи, організації, підприємства, фірми, вищі посадові особи держави, які впливають на прийняття рішень в міжнародній політиці.

Щодо аспектів інформаційної культури – визначивши зміст та сутність категорії «культура», поєднаємо (генеруємо) її з категорією «інформація». З’ясуємо, які формулювання може мати термін «інформаційна культура». Проведений аналіз різних наукових і популярних джерел дав змогу зробити такі узагальнення. Інформаційна культура (від лат. cultura – освіта, розвиток та information – роз’яснення) – це:

множина досягнень певного людського суспільства (групи людей, нації, народу, суспільства, держави, міжнародного співтовариства) у сфері інформаційних відносин (у тому числі мистецтва, науки, техніки тощо);
відповідний рівень розвитку інформаційних відносин на певний момент часу, у просторі, колі осіб, що визначається порівняно з попередніми показниками інформаційної культури;
множина практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини у сфері інформаційних відносин та втілюються в результатах інформаційної діяльності. У вужчому розумінні, інформаційна культура – це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, наукової та мистецької творчості, у контексті інформаційних відносин, а також установи й організації, що забезпечують функціонування їх (школи, вищі навчальні заклади, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо);
ступінь (рівень) довершеності в оволодінні знаннями у галузі суспільних інформаційних відносин та діяльності;
метод формування визначеного в ідеалі рівня інформаційних відносин;
множина умов, які забезпечують високий рівень, продуктивність, безпеку інформаційних правовідносин;
рівень фахової підготовки працівників (працівника) у сфері інформаційних правовідносин та особистої організованості їх:
рівень відповідності норм, встановлених у суспільстві, нормам інформаційних правовідносин;
галузь загальної культури (як науки), що вивчає проблеми унормування суспільних інформаційних відносин;
множина духовних цінностей у сфері інформаційних відносин, створених людством протягом його історії;
рівень, ступінь досконалості певної галузі розумової діяльності.

Сутність інформаційної культури може розглядатися й у контексті категорії «культура поведінки у сфері інформаційних відносин». Зазначена категорія також має багатоаспектний зміст.

1.2 Міжнародна інформація

Міжнародні інформаційні відносини визначаються інформаційними процесами і мають суб'єкти і об'єкти міжнародного співробітництва. Тому виділяють основні поняття міжнародної інформації, які визначають предмет міжнародних інформаційних відносин, об'єкти і суб'єкти таких відносин.

Інформаційні ресурси – це засоби, запаси, можливості і джерела інформації, які визначають роль і місце держави в світі і виступають стратегічним показником національного багатства країни. Так, наприклад, в Конституції України та у Законі про інформацію написано: «Інформація є національною цінністю».

Міжнародна інформація – це інформація документована і зафіксована на матеріальних носіях з реквізитами, що дозволяють її ідентифікувати.

Міжнародна інформація – це документовані відомості про події та явища навколишнього світу і процеси в ньому.

Міжнародна інформація – це інформація пов’язана із інформаційно-аналітичним забезпеченням зовнішньоекономічної політики і обертається без кордонів з метою інформування керівництва держав. [1, 250]

Міжнародна комунікація – це процес безпосереднього обміну інформацією від джерела інформації до реципієнта, а також і зворотний процес – тобто реакція на наслідки цього процесу.

Міжнародний інформаційний обмін – це глобальний інформаційний процес який впливає на зовнішню політику міжнародного співтовариства, виступає каталізатором суспільства, стимулює розвиток економіки і обмін надбаннями.

Мета міжнародного інформаційного обміну – забезпечення міжнародних і національних інтересів в усіх сферах життєдіяльності держави.

Міжнародний інформаційний простір – визначається як система спільного використання міжнародних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками.

Характеристики міжнародного інформаційного простору:

Наявність території,
Інфраструктура,
Наявність урядової інформаційної політики,
Наявність міжнародних угод між суб'єктами які регулюють санкції щодо порушень,
Наявність механізму контролю за здійсненням міжнародної комунікації.
Інформаційний потенціал – це сукупність засобів інформаційних ресурсів, а також сукупність різновидів інформації які визначають політичні, економічні та соціокультурні можливості країни.

Національний інформаційний продукт – це сукупність матеріальної та інтелектуальної діяльності спільнот та індивідуумів на основі інформаційних технологій.

Національний інформаційний продукт включає:

засоби зв'язку,
національні інформаційні потоки,
національні інформаційні товари і послуги,
можливості накопичення масивів інформації для використання національних інтересів.

Міжнародне інформаційне право – це система міжнародних документів які регулюють міжнародні відносини відповідно до певної сфери діяльності.

До основних понять МІ відносять такі складові, як міжнародна інформація, міжнародний інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційний потенціал, національний інформаційний продукт і джерела інформації.

Міжнародна інформація (МІ) визначається як сукупність відомостей, що характеризують структуру, загальні властивості інформації, а також питання, пов'язані з їх пошуком, аналізом та розповсюдженням в системі міжнародних відносин (МВ).

МІ є складовою глобальної комунікації, мета якої – з'ясування закономірностей взаємодії суспільства та інформації і формування інформаційного суспільства. МІ орієнтована на інформаційне забезпечення зовнішньої та внутрішньої політики, економічного курсу країн, національної безпеки, на розвиток міжнародних зв'язків і входження держави у міжнародні організації та інституції. В кожній країні є концепція державної інформаційної політики, в якій визначаються різні аспекти інформаційного забезпечення міжнародних відносин. Так, наприклад федеральна інформаційна політика США спрямована на забезпечення доступу до інформації для кожного індивіда, детальних зв'язків у своєму суспільстві і міжнародному співтоваристві. Інформаційна політика України спрямована на захист власного інформаційного простору, збереження інформаційного суверенітету і забезпечення інформаційної безпеки держави.

Функції МІ полягають в узагальненій та професійній оцінці інформації, прогнозуванні міжнародно-правових та економічних наслідків прийнятих рішень, у створенні обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо їх реалізації.

Інформація належить до глобальних проблем світу, тому одним із понять МІ є поняття міжнародний інформаційний простір (МІП). Міжнародна інформація функціонує в МІП, який характеризується такими показниками:

територія розповсюдження інформації за допомогою компонентів міжнародних та національних систем зв'язку;
інфраструктура, тобто технологічні засоби і можливості зберігання, обробки і розповсюдження інформації по вертикалі і горизонталі;
наявність міждержавної і національної комунікаційної політики, як комплексу принципів і норм, що регулюють функціонування та використання міжнародної інформації світовим співтовариством;
наявність міжнародних і регіональних угод у галузі комунікацій, що базуються на розумінні міжнародної ролі інформаційних процесів (ці міжнародні угоди складають окрему галузь міжнародного права – інформаційного права, яка зараз проходить фазу становлення і кодифікації норм, становлення інститутів, що контролюють виконання цих норм);
можливості доступу до інформації для громадськості та участь міжнародного співтовариства у загальній системі зв'язку.

Кожна країна своїм законодавством визначає кордони своєї території і звичайно, кордони своєї інформаційної території. Звичайно термін «інформаційна територія держави» – це дещо умовний термін, тому що держава не в силах припинити прийом інформації, що передається через численні канали штучних супутників Землі її громадянами. Вона може лише контролювати транслювання цих каналів на своїй території. Але за прийнятою конвенцією «Про використання сигналів, що передаються через штучні супутники Землі», країна має заплатити за право транслювання таких каналів, при порушенні цієї умови на країну накладаються штрафні санкції до кількох млрд. доларів.

Декотрі країни в основі своєї інформаційної політики мають певні ідеологічні засади, які забороняють населенню використовувати певну інформацію. Нещодавно, коли в Ірані до влади прийшли релігійні партії, вони заборонили прийом світської інформації на телеприймачі своєї країни, таким чином обмеживши участь країни у світових інформаційних потоках. Були навіть факти погрому приймаючої супутникової апаратури, що могла приймати інформацію, що суперечить релігійній ідеології країни. Інший приклад: нещодавно у Північній Кореї був запущений штучний супутник Землі, що транслює дві ідеологічні пісні: про Кім Ір Сена і про Кім Чен Іра. У тій же Північній Кореї видається журнал «Корея», він яскраво оформлений, якісно виданий, але весь його матеріал має певний ідеологічний зміст: майже кожна стаття починається словами «Всесвітньо відомий, визнаний вождь Кім Чен Ір …».

Інформаційний простір має кілька визначень:

Інформаційний простір - це система середовища буття людини, яка забезпечує життєдіяльність будь-якої системи,зокрема системи міжнародних відносин.
Інформаційний простір - це система спільного використання національних інформаційних ресурсів за узгодженими сферами і напрямками діяльності.
Інформаційний простір – це сума складних інформаційних технологій, які є основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві.

МІП визначається конституційними нормами окремих держав, міжнародними угодами та технічним забезпеченням процесу інформації. Він складається із державних (національних) інформаційних просторів, регіональних просторів а також просторів окремих територій.

У 1992 році в Україні широко обговорювалася проблема формування інформаційного простору, знищення інформаційної експансії і створення інформаційного суверенітету держави. В Європі послуговуються іншими принципами. Там створюють єдиний інформаційний простір, який би включав в себе інформаційні простори всіх країн і був би захищений від американської експансії.

На сьогодні окремі регіони і країни визначають квоти на присутність у своєму інформаційному просторі транснаціональних монополій, інших держав та приватних осіб. Наприклад, Європейське співтовариство визначило таке співвідношення: 14% відводиться для вищезгаданих суб'єктів неєвропейського походження, 86% – для європейських суб'єктів. Окремі країни, наприклад Франція (яка проводить політику збереження франкофонії), виробляють спеціальне законодавство на присутність в своєму інформаційному просторі іншомовних (в даному випадку англомовних) представників.

Велике значення для формування і збереження національного інформаційного простору має законодавство про рекламу. Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 1989 року має спеціальний додаток і протокол про розповсюдження реклами у Європейському інформаційному просторі, особливо якщо виробниками і розповсюдниками є неєвропейські суб'єкти. Він встановлює максимум, що дорівнює 17%, тобто 83% прибутку від реклами має залишатися в Європі.

Визначення інформаційних ресурсів є як в Конституції держави, так і в загальних законам про інформацію і доступі до інформації.

«До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення» – Закон України «Про інформацію».

Інформаційний потенціал – це сукупність інформаційних засобів країни, що включають комп'ютерні мережі, національну систему інформації (національну інфраструктуру), сукупність самої інформації а також різновиди інформації. Сюди входять також інформаційно-аналітичні служби, видавництва, кіно, засоби масової комунікації і електронні видання.
Національний інформаційний продукт – матеріальний або нематеріальний результат інформаційної діяльності, що створюється за допомогою поєднання інтелектуальної діяльності людини та синтезованих засобів зв'язку.

Національний інформаційний потік включає в себе технічні можливості інформації, компонентами яких є первісні засоби зв'язку (радіо, телефон, телеграф, телебачення, аудіо-, відеокасети).

Інфраструктура національного інформаційного потоку на базі сучасних комунікаційних технологій має такий вигляд: телеграф, телефон, факс, персональний комп'ютер, сканер, супутник, оптичні волокна зв'язку, кабелі, аудіо-відеоматеріали, бази даних. На сьогодні на території України в інформаційному просторі працює 300 ретрансляторів, які передають міжнародну і національну інформацію безпосередньо у пам'ять комп'ютерів, а потім – у локальні системи.

Конвергенція засобів зв'язку – це поєднання різних засобів зв'язку у світових інформаційних мережах.
Джерела інформації – це передбачені, або встановлені законом, носії інформації, до яких входять документи, інші носії, що зберігають інформацію, повідомлення засобів масової комунікації, фундаментальну інформацію або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Усі джерела інформації поділяються на три типа: відкриті, закриті і конфіденційні. Є також поділ на особистісні джерела і опосередковані джерела. До особистісних джерел відносять безпосередньо осіб: дипломати, офіційні представники уряду, співробітники дипломатичних представництв а також інші офіційні особи, які висловлюють офіційну точку зору.

Міжособистісні – це джерела, до яких належать особисті контакти із широким типом представництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні, економічні. Вони найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації. Тобто це зустрічі президентів один на один, зустрічі дипломатів. До цих джерел також можна віднести контакти, які відбуваються на рівні міністрів відповідних відомств для вирішення поточних, конфліктних та кризових проблем. Міжособистісні джерела, часто використовуються також у стратегічних напрямках діяльності, тобто розвідкою, а особливо промисловою розвідкою.

Опосередковані – це джерела, які виступають посередниками між конкретним джерелом інформації і суспільством (громадською думкою). До них відносять: засоби масової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама), інформаційно-аналітичні установи, електронні засоби комунікації, архіви і бібліотеки та інші джерела зберігання інформації. Тобто фактично опосередковані джерела інформації – джерела із других або третіх рук.

Опосередковані джерела поділяються на:

Офіційні – органи державної виконавчої влади, спеціалізовані науково-дослідні інституції та установи, відомчі установи, силові структури та інші державні органи, які виступають з офіційною точкою зору. Крім того органи статистики, інформаційно-аналітичну, економічну інформацію (тобто аналіз економіки по всіх галузях діяльності держави), інформацію, яка подається установами соціальної політики і праці, інститутом демографії (та інші установи, що вивчають демографії), інформацію статистики промисловості (доходи, валовий збір, кредити та ін.), інформацію силових структур. Є офіційна точка зору, якоїсь установи (заява, нота) і є особиста точка зору представника цієї організації: це дві великі різниці.
Неофіційні – це джерела, які використовують суб'єктивні, оціночні прогнози та аналізи соціально-економічної та політичної ситуації, політичні партії і рухи, громадські організації та структури (політична партія, якщо вона не є домінуючою в державі не може виступати від імені держави з офіційної точки зору), соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів масової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади (зараз в Україні офіційна точка зору виконавчої влади висловлюється через газету «Урядовий кур'єр»), незалежні соціологічні дослідження, джерела які стосуються певних релігійних концесій та національних меншин.

Більшість міжнародних домовленостей відбувається за особистісними контактами. Вступ України до Pади Європи включав в себе:

представлення самої Pади Європи,
висновки експертів,
особисті контакти українських дипломатів (вони займались шантажем, домовленостями та торгами з конкретними представниками), ці зустрічі дали більше, ніж загальні виступи.

+Зараз Україна має здійснити тиск на Велику Сімку, з метою вимагання грошей для ліквідації фінансової кризи, це буде робитись особистими контактами. Крім того деяку особливо важливу інформацію передають «із уст в уста», тобто наприклад приїжджає посол і розповідає усно економічну інформацію, яку не можна довірити загальним засобам передачі інформації. Особливо важливий той факт, що коли країна не має дипломатичних стосунків з іншою, то в ролі таких дипломатів виступають представники релігійних конфесій.

Крім того офіційні та неофіційні джерела поділяються на:

Міжнародне співробітництво у сфері інформаційних відносин 📙 Курсовая → 🆔 131660