Міжнародний імідж України

КИЇВСЬКИЙ СЛАВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ СЛАВІСТИКИ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

 

 

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ  ІНФОРМАЦІЇ

 

Спеціальність – 7.030204

Міжнародна інформація

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«МІЖНАРОДНИЙ  ІМІДЖ УКРАЇНИ»

 

 

 

Студентки ІІІ  курсу

Спеціальність

«Міжнародна інформація»

Група 01.-Б.09.МІ(д)

Марченко Марини Миколаївни

 

Науковий керівник:

канд. іст. наук

доцент кафедри 

проф. Кулинич  О.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2012

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. Створення іміджу держави на міжнародній арені

1. Поняття іміджу держави…………………………………………………………………..6

РОЗДІЛ ІІ.  Імідж України на міжнародній арені

2.1. Формування позитивного іміджу України……………………………………………….9

2.2. Перспективи іміджу України…………………………….……………………………….15

2.3. Проблеми та шляхи реформування іміджу України ……………………………………19

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………………….....31

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………..………32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На сучасному етапі  міжнародний імідж будь-якої держави свідчить про її економічну та політичну силу, процвітання та високий рівень культурного розвитку і є показником авторитетності та успішності дій тої чи іншої країни на світовій арені. Позитивний імідж держави безпосередньо пов’язаний із ставленням до нього світової спільноти, так і її власних громадян. Від іміджу держави залежить і рівень патріотизму країни та її мешканців.

Про значення міжнародної  репутації країни й її керівників для забезпечення її повноцінного функціонування на зовнішньополітичній сцені, зокрема для прискорення процесу входження до демократичної спільноти, написано й сказано багато. Відзначено й те, що особливої ваги репутація набуває для тих суспільств і держав, які долають перешкоди трансформаційного періоду, намагаючись при цьому наздогнати тих, хто пішов уперед.

В світі існує близько 200 країн, різним за рівнем економічного, соціального то політичного розвитку. Можна відзначити те, що кожна держава  світу має свій імідж не залежно  від того хоче вона цього чи ні. Але інші держави сприймаюсь її так як вона демонструє себе в світі. На міжнародному рівні держави поділяються на: промислово розвинені країни, країни з перехідною ринковою економікою та  країни, що розвиваються. Це поділ з економічної точки зору.

Україна — це європейська держава з багатими культурними традиціями і великим майбутнім. Вона має добрі стосунки із сусідніми країнами і за короткий період після проголошення незалежності „перестала бути лише об’єктом дій інших держав, перетворилася на рівноправний суб’єкт міжнародного права.¹

Міжнародний імідж України  має внутрішній і зовнішній виміри. Розуміння важливості внутрішнього і зовнішнього виміру іміджу України, а тим більше – вдале поєднання  цих двох аспектів у політиці держави  могло б дати відчутний позитивний результат. Імідж України значною мірою залежить від змісту, характеру і координації дій її державних органів на міжнародній арені. Дійсно, заохочувати іноземні інвестиції, кредити і туристів в Україну або трансконтинентальні транспортні потоки через її територію можна лише одним шляхом – створюючи достойні умови для життя, насамперед, громадян своєї власної держави. Без цього не буде демократичної і стабільної України, в якій хотіли б жити українці і якою б бажали співпрацювати іноземці.

Об’єкт: імідж держави.

Предмет: особливості зовнішнього іміджу країни.

Актуальність: перехід України до ринкових відносин, політичні зміни, проведення соціально-економічних реформ, розширення міжнародного співробітництва,  становлення інформаційного суспільства обумовлює зростання потреб до забезпечення позитивного іміджу країни на міжнародній арені. Тема даної курсової роботи є вкрай актуальною і цікавою для дослідження.

Україна прагнула і буде прагнути до міжнародного співробітництва, до участі в світовій інтеграції на всіх рівнях. Тому велике значення має, як Україну сприймають ті чи інші держави, групи держав.

Стан наукової розробки проблеми. Дослідженням питань у сфері міжнародний імідж України займались як вітчизняні, так і іноземні науковці такі як, Осташ І., Катая Д., Шерр Д., Едмондс М., Видрін Д. та інші.

Джерельна база дослідження. Дослідження проблем та умов формування міжнародного іміджу України, потребувало комплексного вивчення нормативно-правової бази, на основі якої він реалізується.

Структура роботи складається із вступу, 2 розділів, 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури та додатків. У вступі обґрунтовано актуальність даної проблеми, визначено об’єкт та предмет, проаналізовано джерельну базу, яка використовувалася під час підготовки роботи. В І розділі розглянуто створення іміджу держави на міжнародній арені. ІІ розділ присвячений аналізу іміджу України на міжнародній арені,його формування, перспективи і проблеми. У висновках наведені загальні підсумки роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Створення іміджу держави на міжнародній арені.

1. Поняття іміджу держави.

Створення певного іміджу того чи іншого об'єкта - це  не сьогоднішній винахід. Для того щоб нам було легше виглядати такими, якими ми є насправді, хоча важливіше, щоб ми були такими, якими хочемо бути,  необхідно знати певні настанови. Наскільки привабливо і оперативно подається інформація про явище, подію, особу, країну, народ, настільки об'єктивною, бажаною виявляється „картина-імідж”, яку б хотіла створити про себе людина, партія, держава, нація.

Термін „іміджологія”  перекладається як „наука про образ” від  поєднання двох слів image (англ.) - образ, подоба, зображення, відображення + logos (гр.) - слово, мова, роздум.²

Звідси можна  дати визначення, що ж таке імідж. Поняття „імідж” походить від латинського image, що пов'язане з відповідним словом іmitari - імітувати.

 Великий влив на створення іміджу держави формують стереотипи. Поняття соціального стереотипу вперше було введено в науковий обіг американським дослідником засобів масової інформації У. Лішшаном для позначення різнопросторових  в громадській думці упереджених уявлень про членів різних національно-етнічних, соціально-політичних і професійних груп. Стереотипні форми думок, з приводу соціально-політичних питань трактувалися їм як своєрідні загальноприйняті морально-етичні правила. Одним словом, стереотипи мають об'єктивну природу і є невід'ємною властивістю психіки людини робити узагальнення. Дійсно, якби людина не володіла здатністю узагальнювати, спрощувати, схематизувати навколишню дійсність, вона не змогла би швидко орієнтуватися в потоці інформації.³    Одним із прикладів стереотипу це бачення колишнього Радянського Союзу як  закриту державу, тобто створеного закритого іміджу. Цей імідж цікавий тим, що кожний із споживачів може вписувати в нього ті риси, які сам вважає найбільш переконливими.

Імідж надає суть державі. Відштовхуючись від іміджу, ми можемо будувати свої взаємини з даною державою. Звідси слідує проста істина: чим точніше ми виберемо і побудуємо свій імідж, тим ефективніше буде комунікація.

Імідж являється  саме картиною уявлення про державу. У держави не може не бути іміджу. Інші бачать те, що дана держава вибрала для показу іншим. Картинка зовні рекламує те що відбувається в середині. Коли держава створює свій імідж вона допомагає собі вирішити власні задачі та цілі які вона поставила перед собою.

Імідж  країни повинен відповідати таким вимогам:

• він має бути оригінальним та асоціюватися з країною;
• легко піддаватися змінам та нововведенням відповідно до міжнародної ситуації;
• використовувати постійні цінності та культурні особливості країни;
• для його створення та просування необхідна професійна в різних сферах команда, яка має бути аполітичною та інтернаціональною;
• мати в наявності слоган (назва країни – обов’язкова) та логотип, який би містив елементи державної символіки (герб, прапор).

Досить важливим в процесі створення іміджу будь-якої країни є оцінка цього іміджу ззовні, тобто, так би мовити, особливості зовнішнього іміджу. Адже саме враховуючи зауваження та побажання представників не їхньої спільноти, можна визначити, над чим саме потрібно працювати в процесі іміджу країни.

  З вище  зазначеного можна дати визначення іміджу держави на міжнародній арені. Імідж країни – це процес створення та поширення за допомогою міжнародних ЗМІ бренду країни. Часто імідж країни порівнюють з брендом. Бренд необхідно розуміти як національну ідею країни, її інтелектуальну власність, тобто комплекс думок, відчуттів, асоціацій та уявлень, які виникають у людини, коли вона бачить, чує назву країни чи купує товар, вироблений у цій країні. ⁴

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ.  Імідж України на міжнародній арені

2.1. Формування позитивного іміджу України

У сучасному світі  робота над створенням позитивного міжнародного іміджу будь-якої держави головним чином зводиться до конструювання системи уявлень, образів в т.ч. стереотипів, що:

• пов'язані з цією державою;
• вигідні для її народу й керівництва;
• вкорінені у колективну свідомість тієї чи іншої зовнішньої спільноти.

Залежно від цільової аудиторії (наприклад – населення  європейських країн, бізнесові, фінансові  кола, спортивна, мистецька й подібні  спільноти, навіть, політичний провід певних держав, керівництво міжнародних  організацій тощо), а також конкретних завдань (політичні рішення, інвестиції, спільні проекти, туризм) зміст, підбір, форма подачі, акценти та інші технологічні параметри відповідних повідомлень можуть змінюватись. Але будь-яка іміджева кампанія обов'язково має базуватися на сформованому вже у свідомості міжнародної спільноти стрижневому, узагальнюючому образі-ідеї країни, який, в свою чергу, повинен бути максимально лаконічним, зрозумілим та позитивним.

Крім такого „ядра”, основними асоційованими з ним  інструментальними складовими міжнародного іміджу держави є:  

• інвестиційний клімат;
• туристичний потенціал та відповідні інфраструктури;
• соціальні характеристики (якість життя, безпека, рівень людського розвитку тощо);
• національні символи (всесвітньовідомі представники країни, історичні події та місця, зірки, бренди, ТМ тощо);
• імідж керівництва та/або керівників держави.

 

 

Процес формування іміджу держави вимагає аналізу витоків  проблеми, передусім на рівні понятійно-категоріального  забезпечення. Актуальність цього завдання також зумовлена новизною та складністю самого процесу іміджування для органів державної влади, а відтак, і нагальною потребою пошуку ресурсів його оптимізації.

На розв’язання завдання формування іміджу держави безпосередньо  спрямовані такі нормативно-правові  акти: Програма “Інвестиційний імідж України” (2002-2010 рр.), Державна програма забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 рр., Державна цільова програма формування позитивного міжнародного іміджу України на період до 2011 року. На особливу увагу з огляду на глибину аналізу проблем та шляхів їх подолання заслуговує Проект Концепції Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2007-2010 роки, розроблений Міністерством закордонних справ.⁵

Державна іміджева політика реалізується за допомогою низки комунікативних технологій, що в законодавстві описуються поняттями “рекламна кампанія”, “інформаційна кампанія”, “рекламно-інформаційна кампанія”, “інформаційно-роз’яснювальна робота”, “інформаційно-пропагандистська діяльність”, “популяризація”, “формування іміджу”, “стратегія позиціонування” та “сучасні моделі налагодження зв’язків органів державної влади з громадськістю”, причому жодна з них не розкрита.

Крім того, існують  рамкові нормативно-правові акти та законопроекти в інформаційній сфері, що так чи інакше розглядають питання формування іміджу держави: Рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України”, Доктрина інформаційної безпеки України, Проект Закону України “Про Концепцію державної [національної] інформаційної політики”, Концепція проекту Закону України “Про основні засади державної комунікативної політики”.

Нормативно-правові акти містять такі різновиди поняття  “імідж”, як: “туристичний імідж”, “санаторно-курортний імідж”, “лікувально-оздоровчий імідж”, “міжнародний імідж”, “діловий імідж” та “інвестиційний імідж”, що так само не тлумачаться. Переважна більшість цих понять вживається разом з означенням “позитивний”, семантичними конструктами “держава”, “Україна” та дієслівними лексемами “формування”, “створення”, “забезпечення”, “підтримання”, “утвердження”, “просування”, “зміцнення”, “посилення”, “підвищення”, “поліпшення”, “покращення”.

Аналіз результатів  зарубіжних та вітчизняних досліджень сприйняття України населенням та елітами провідних країнах світу дозволяє виокремити наступні ключові домінанти іміджу України^*:

• молода демократія, країна Помаранчевої революції;
• країна відомих спортсменів (брати Клички, А. Шевченко, С. Бубка, Я. Клочкова);
• красиві жінки;
• політична нестабільність, дефіцит політико-інституціональної спадкоємності, неефективність влади та законодавства;
• невизначеність напрямків і стратегій подальшого розвитку, відтак   непередбачуваність;
• негативний інвестиційний клімат, високі ризики в бізнесі, повсюдна корупція;
• загалом кризова і небезпечна (Чорнобиль) країна;
• залежність від Росії;
• невпливова, маловідома країна.

Причинами таких іміджевих  оцінок є зовнішній та внутрішніх факторів. Зовнішні: по-перше, протягом останніх років в провідних світових медіа різко зменшилася й до того невелика кількість повідомлень про Україну; по-друге, до 70 % з них носить негативний характер; по-третє, 44 % повідомлень про Україну у європейських медіа стосувалися її політичного життя, 19 % – бізнесу, на всю іншу тематику припадало лише 37 %.

Внутрішні: з часів  проголошення незалежності і до недавнього часу в Україні не проводилося  концептуалізованої та послідовної  політики формування її міжнародного іміджу і протидії зовнішнім інформаційним  агресіям. Першим кроком держави у цьому напрямі стала „Державна програма забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 рр.”, що була введена в дію Постановою Кабінету Міністрів від 15 жовтня 2003 р. № 1609. Державна програма забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 рр. визначає такі його характеристики:

– країна з багатою, унікальною культурою та історичною спадщиною;

– країна з демократичним ладом;

– країна з розвиненою високотехнологічною індустріальною базою;

– надійний і передбачуваний партнер.⁶

Перевагою Програми є  спрямованість на “вироблення єдиного  комплексного підходу до формування та здійснення інформаційно-пропагандистської  політики держави, яка б охоплювала різноманітні сторони її життя. Державна іміджева політика повинна забезпечити узгоджені дії органів державної влади та громадських організацій на цьому напрямі на основі використання економічного, інтелектуального та культурного потенціалу українського суспільства”.

Системності і практичної спрямованості діяльність держави у цій сфері почала набувати лише з 2006 р., коли з’явився, зокрема, повноцінний пакет відповідних нормативно-правових актів. Першим з них став Указ Президента України від 20 лютого 2006 р. № 142 „Про культурно-інформаційний центр у складі закордонної дипломатичної установи України”.

Згідно з Указом, основними  завданнями культурно-інформаційних  центрів є: а) сприяння розвитку міжнародного співробітництва України з державою перебування в галузі культури, освіти, науки та техніки, туризму, фізичної культури і спорту; б) поширення в державі перебування інформації про Україну; в) ознайомлення громадян держави перебування з історією і культурою України, сприяння вивченню української мови на території цієї держави; г) підтримання зв'язків з українцями за кордоном, сприяння задоволенню їх культурно-мовних, інформаційних та інших потреб; ґ) поширення інформації про туристичні можливості і привабливість України, сприяння співробітництву з державою перебування у туристичній галузі.⁷

На виконання положень Указу спеціальним Розпорядженням Кабінету Міністрів від 19 квітня 2006 р. № 213-р було затверджено перелік закордонних дипломатичних установ України, у складі яких утворюються культурно-інформаційні центри. Документом передбачено відкриття 29 центрів у 27 країнах світу.

Постановою № 554 від 3 червня 2009 р. Кабінет Міністрів України затвердив „Державну цільову програму формування позитивного міжнародного іміджу України на період до 2011 року”. Державним замовником-координатором визначається Міністерство закордонних справ України. Загалом, Програма вигідно відрізняється від своєї попередниці концептуальною ясністю, докладністю, чіткістю плану дій. Щоправда, ці переваги зводяться нанівець мізерним фінансуванням. Сукупні асигнування з державного та місцевого бюджетів на її реалізацію заплановані у розмірі близько 232 млн гривень.

Чимдалі більшу роль у  формуванні та підтримці міжнародного іміджу України останніми роками починають відігравати різноманітні неурядові організації та рухи. Діяльність деяких з них є достатньо продуктивною. Як правило, для досягнення своїх цілей вони активно артикулюють свої вимоги у мас-медіа, ефективно використовуючи прийоми PR та лобізму для привернення до себе уваги громадськості й політичних кіл, розповсюдження потрібної інформації, проникнення у процес вироблення та реалізації урядових і міжурядових рішень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Перспективи іміджу України

На сучасному етапі міжнародний  імідж будь-якої держави свідчить про її політичну та економічну силу, процвітання та високий рівень культурного розвитку і є показником авторитетності та успішності дій тої чи іншої країни на світовій арені. Позитивний імідж держави безпосередньо пов'язаний із ставленням до нього як інших країн світу, так і власних громадян країни. Від іміджу держави залежить і рівень патріотизму країни та її мешканців. Варто зазначити й те, що особливої уваги репутація набуває для тих країн, які розвиваються, намагаючись при цьому наздогнати тих, які вже давно розвинені.

На сьогодні в світі існує  близько 200 країн, які різняться між собою своїм економічним, політичним і соціальним розвитком. Кожна держава має свій імідж, але імідж її в світі є таким, як бачать її інші держави, тобто як продемонструє себе та чи інша країна так і сприймуть її інші держави в світі. Звичайно цей фактор залежить і від засобів масової інформації, які тим чи іншим чином будуть представляти певну країну. (Але про це мова йтиме далі). Всі країни світу можна поділити на такі, що промислово розвинені, країни з перехідною ринковою економікою та країни, що розвиваються. Україна належить до тих країн, що розвиваються.

За короткий період після проголошення незалежності Україна перестала  бути лише об'єктом дій інших держав, вона перетворилася на рівноправний суб'єкт міжнародного права. На сьогодні Україна переживає свій 21 рік незалежності. На 21-му році незалежності Україна зробила чимало кроків, які продемонстрували, наскільки країна відповідає знайденому статусу "повнолітнього" і повноправного-відповідального учасника міжнародного співтовариства.

Що стосується України, яка належить до країн, що розвиваються, то її імідж  на міжнародній арені не досить таки позитивний. Насамперед, для того, щоб  покращився зовнішній імідж України, потрібно аби покращився її внутрішній імідж.

Важливими пріоритетами зовнішньої політики України є стратегія європейської та євроатлантичної інтеграції. Ця стратегія базується на усвідомленні українцями реального місця держави в системі міжнародних відносин ,є ключовим засобом втілення у життя фундаментальних національних інтересів і вирішення завдань реформування економічної та політичної системи.

Для України інтеграція до Євросоюзу  – це рух держави до стандартів реальної, діючої демократії та цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового  господарства. Саме тому євроінтеграція є стратегічною метою державної політики України. І таким чином Україна може покращити свій рівень на міжнародній арені. Тому, слід відкинути весь негатив из цього приводу і продовжувати активну діяльність для підвищення можливості вступу в ЄС.⁸

Вступ до Європейського Союзу як кінцева мета реалізації євроінтеграційної стратегії може бути забезпечений лише за рахунок фундаментальних внутрішніх перетворень.

Принципово важливим напрямом таких перетворень є  послідовна демократизація суспільства, забезпечення свободи слова та розбудова громадянського суспільства.

Інформаційне лідерство та просування позитивного іміджу України посилює  ефект зовнішньої і внутрішньої  політики держави, оскільки безпосередньо  має зв’язок зі стратегічними  можливостями, що визначає її місце та значущість у світовому рейтингу, а також сприяє забезпеченню та захисту національних інтересів. Водночас важливо підкреслити, що інформаційно-пропагандистські заходи, спрямовані на підвищення міжнародного іміджу України, мають підкріплюватися реальними змінами на краще в усіх сферах, як в економіці ,так і в політичному і суспільному житті нашої країни ⁹.

Таким чином має покращитись  внутрішній імідж України, що в свою чергу відіб’ється на населенні  держави і на світовій громадськості. Ігнорування керівництвом даної проблеми може призвести до невиправданих наслідків: Україна залишиться ізольованою державою з якою ніхто не стане рахуватися.

Імідж не зміниться, якщо не провести жорсткі політичні і юридичні заходи. Важко сказати, що може статися через кілька років та байдужість нашого народу може призвести до того, що може відбутися справжній відхід України від декларованої зараз Європейської тенденції. Україна може залишитися позаблоковою державою, а щоб цього не сталося треба йти до вирішення усіх внутрішніх і зовнішніх проблем.

Але все ж таки Україна нова незалежна  держава, ми не можемо вимагати багато від неї так як вона незалежна лише 21 рік. Сучасні пріоритети зовнішньої політики України пройшли довгий процес формування у доволі складних міжнародних умовах, коли наша держава після проголошення незалежності була змушена доводити свою здатність бути гідним гравцем на міжнародній арені, завойовувати авторитет у міжнародних організаціях, захищати власні інтереси у зовнішньополітичній сфері.

Варто звернути увагу на те, як бачать нас інші держави на міжнародній арені. Аби відповісти на це запитання українськими експертами проводилося й проводиться чимало моніторингів публікацій закордонних ЗМІ. Зокрема, Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова в результаті доволі ґрунтовного моніторингу дійшов висновку, що уявлення іноземних журналістів про нас є поверховими, фрагментарними і переважно негативними. Зокрема, північноамериканські видання пишуть переважно про корумпованість української влади, розквіт злочинності, економічну розруху. Не полишає газетних шпальт чорнобильська тема (тільки раніше йшлося про закриття Чорнобильської АЕС, а зараз – про побудову укриття над саркофагом). Звичайно ж, трапляються і приємніші для нас повідомлення, що стосуються переважно вдалих науково-технічних розробок, спортивних досягнень, або ж мистецьких проектів, проте в текстах подібних статей обов’язково натрапляєш на згадки про те, в яких злиденних умовах працюють наші науковці, спортсмени.¹⁰

У свою чергу, західноєвропейські ЗМІ приділяють дещо більшої уваги конструкторським розробкам українських вчених, які можуть скласти гідну конкуренцію американським проектам. Однак, і вони не забувають згадувати про українську злиденність та про наступи влади на свободу слова.

Отже, хоча іноземна преса  й бачить значний науково-технічних потенціал України, вважає нас країною з багатими ресурсами (як природними, так і людськими), проте ми видаємося неспроможними належним чином розпорядитися своїми ресурсами.

Слід також зауважити, що дзеркало нашого закордонного іміджу не одне, їх багато, оскільки для кожної країни ми цікаві чимось іншим. Зрозуміло, чому американці виявляють підвищений інтерес до нашого військово-промислового комплексу та піратства відео — та аудіо продукції, німці –  до долі відшкодувань українським остарбайтерам часів Другої світової, росіяни – до системи транспортування енергоносіїв, а поляки – до українських заробітчан у Польщі. Прикро не це, а те, що нас загалом бачать однобоко, крізь призму старих та нових стереотипів, а ми нічим не можемо й не хочемо зарадити. ¹¹

 

 

 

 

2.3. Проблеми та шляхи реформування іміджу України

Імідж України - це емоційно забарвлений образ України як держави та її складових, соціального, політичного, культурного (туристичного) та економічного (зокрема інвестиційного) аспектів, в уявленні різних цільових груп на міжнародному, національному та локальному рівнях. В міжнародному конкурентному середовищі часто саме імідж визначає місце країни у світосистемі.

У сучасному світі погана репутація, або взагалі її відсутність є вагомою нестачею для державної політики та для іміджу країни, яка прагне бути конкурентоспроможною на міжнародній арені. Такі поняття як імідж, репутація розглядаються як необхідні складові стратегічного надбання держави. Завдяки наявності бренду можна оцінювати держави (як товар): агресивні – миролюбні, надійні – ненадійні тощо.¹²

Україна в  асоціаціях іноземців це:

• маловідома і невпливова європейська держава, яка шукає своє місце в світі;
• молода демократична держава, країна помаранчевої революції, пострадянська країна;
• політично нестабільна держава з нестабільною владою; Чорнобиль;
• відомі українці;
• проблеми з Росією, країна, що знаходиться під впливом Росії; негативний імідж, пов'язаний з високими інвестиційними ризиками, корупцією в органах влади.